Фінансово-інвестиційна діяльність підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінансово-інвестиційна діяльність підприємства



Вступ

інвестиція економічний фінансовий

У сучасному світі різноманітних і складних економічних процесів і взаємовідносин між громадянами, підприємствами, фінансовими інститутами, державами на внутрішньому та зовнішньому ринках гострою проблемою є ефективне вкладення капіталу з метою його збільшення, тобто інвестування. Економічна природа інвестицій обумовлена закономірностями процесу розширеного відтворення і полягає у використанні частини додаткового суспільного продукту для збільшення кількості і якості всіх елементів системи продуктивних сил суспільства. Всі інвестиційні складові формують, таким чином, структуру засобів, що безпосередньо впливає на ефективність інвестиційних процесів і темпи розширеного відтворення.

Потреба у здійсненні інвестиційної діяльності може бути продиктована різними факторами, проте найбільшою мірою поширеним є інвестування, що зумовлює стратегію зростання. Інвестиції в даному контексті є неодмінною умовою виходу на якісно новий рівень, що забезпечує продовження старих конкурентних переваг або створення нових. Крім того, інвестиції затребувані в ряді антикризових заходів.

В якості альтернативи інвестицій в основний капітал можна виділити фінансові інвестиції, однак не настільки поширені у зв'язку з відсутністю у організацій великого обсягу тимчасово вільних грошових коштів. У випадку, коли фінансові вкладення носять систематичний характер, організація потрапляє під дію законодавства щодо регулювання фінансових ринків з усіма відповідними наслідками і обмеженнями.

Так як основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства, важливим аспектом, що характеризує проблематику інвестиційної діяльності, є адекватна оцінка економічної ефективності інвестиційних проектів. При цьому проблема прийняття рішення про інвестиції полягає в оцінці плану передбачуваного розвитку подій з точки зору того, наскільки зміст плану та ймовірні наслідки його здійснення відповідають очікуваного результату. Практика інвестиційного аналізу свідчить про наявність численних підходів до оцінки інвестиційних проектів. Безліч підходів до певної міри не дозволяє судити про точності оцінки за допомогою будь-якого методу окремо, що зумовлює необхідність комбінування підходів і методів з метою найбільш адекватного аналізу передбачуваного проекту інвестування.

Процес інвестування відіграє важливу роль в економіці будь-якої країни. Інвестування в значній мірі визначає економічне зростання держави, зайнятість населення і становить суттєвий елемент бази, на якій грунтується економічний розвиток суспільства. Тому проблема, пов'язана з ефективним здійсненням інвестування, заслуговує серйозної уваги.

Значення аналізу для планування та здійснення інвестиційної діяльності дуже важливо. При цьому особливу важливість має попередній аналіз, який проводиться на стадії розробки інвестиційних проектів і сприяє прийняття розумних і обгрунтованих управлінських рішень.

Досить часто підприємство стикається з ситуацією, коли є ряд альтернативних (взаємовиключних) інвестиційних проектів. Природно, виникає необхідність у порівнянні цих проектів і виборі найбільш привабливих з них за будь-якими критеріям.

Головним напрямком попереднього аналізу є визначення показників можливої економічної ефективності інвестицій, тобто віддачі від капітальних вкладень, які передбачені по проекту. Як правило, в розрахунках приймається до уваги тимчасової аспект вартості грошей.

В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування багато. Разом з тим обсяг фінансових ресурсів, доступних для інвестування, у будь-якого підприємства обмежений.

Сказане вище дозволяє зробити висновок про актуальність означеної теми дослідження. Виходячи з наукової та практичної актуальності теми і спираючись на результати вивчення окремих її аспектів у світовій та національній економічній літературі, метою цієї роботи є дослідження критеріїв, яким треба приділити увагу при плануванні інвестиційної діяльності.

Поставлена мета розкривається через наступні завдання:

розглянути сутність інвестицій як економічної категорії;

проаналізувати теоретичні підходи до оцінки економічної ефективності інвестиційної діяльності;

оцінити майновий стан і фінансовий стан ТОВ



1. Економічна суть та класифікація інвестицій

В економічній літературі та в практичній діяльності нема єдиної думки щодо трактування фінансово-інвестиційної діяльності. В більшості випадків інвестиційну діяльність розуміють як проведення капітальних вкладень.

Термін «інвестиції» походить від латинського слова - «вкладати». У більш широкому трактуванні інвестиції - це вкладення капіталу з метою його наступного зростання. В Законі України «Про інвестиційну діяльність» вказується, що інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що направляються в об'єкти підприємницької діяльності, у результаті якої формується прибуток (дохід) чи досягається інший корисний ефект. Отже метою фінансової діяльності в напрямку проведення інвестицій є максимізація рентабельності в результаті вкладень фінансових ресурсів за всіма напрямками використання капіталу.

Залежно від напрямку спрямування фінансових ресурсів в процесі інвестиційної діяльності розрізняють майнові, фінансові і нематеріальні інвестиції. В практиці господарської діяльності до майнових інвестицій відносять: придбання цілісних майнових комплексів, нове будівництво, реконструкцію, модернізацію та заміну зношених або застарілих основних виробничих фондів, інвестування формування оборотних активів. До нематеріальних інвестицій належать інвестиції у права власності та права на використання природних ресурсів, результати наукової і дослідницької роботи, ліцензії, патенти, гудвіл тощо. Це є реальні інвестиції.

Крім реальних в економічній літературі виділяються фінансові інвестиції. Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» фінансові інвестиції трактуються як господарські операції, які передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів та інших фінансових інструментів. В П(С) БО 2 фінансові інвестиції трактуються як фінансові активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигід для інвестора. Відповідно з П(С) БО 2 фінансові інвестиції поділяються на довгострокові та поточні. Під довгостроковими фінансовими інвестиціями розуміють проведені фінансові інвестиції, на період більше одного року, а також усі інші, які не можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент. Таким чином до довготермінових інвестицій відносяться також вкладення на період менше одного року, якщо виходячи із ситуації на ринку, підприємство визнає за неможливе їх реалізацію протягом короткого періоду, тобто неліквідні активи.

До поточних фінансових інвестицій належать фінансові інвестиції на термін, що не перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів). До таких інвестицій відносяться вкладення підприємством тимчасово вільних коштів у банківські депозити, короткострокові цінні папери та інші дохідні фінансові інструменти з метою формування ліквідних резервів та одержання доходів. Поточне фінансове інвестування може здійснюватися у рамках політики рефінансування дебіторської заборгованості. Поточними фінансовими інвестиціями є також векселі, якщо вони використовуються як цінні папери, інвестиції в асоційовані, дочірні підприємства та у спільну діяльність зі створенням юридичної особи, якщо вони придбані та утримуються виключно для продажі протягом 12 місяців з дати придбання.

За характером участі в інвестуванні виділяють прямі і непрямі інвестиції. Прямі інвестиції передбачають особисту участь інвестора у виборі об'єкта для вкладення коштів. Непрямі інвестиції здійснюються через фінансових посередників - комерційні банки, інвестиційні компанії і фонди. Останні акумулюють і розміщають зібрані засоби за своїм розсудом, забезпечуючи їхнє ефективне використання.

За формах власності інвестиції класифікуються на приватні та державні. Приватні інвестиції виражають вкладення засобів в об'єкти підприємницької діяльності юридичних осіб недержавної форми власності, а також громадян. Державні інвестиції характеризують вкладення капіталу державних підприємств, а також засобів федерального і регіонального бюджетів.

За регіональною ознакою інвестиції підрозділяються на вкладення всередині країни і за рубежем.

За рівнем інвестиційного ризику виділяють наступні види інвестицій: безризикові, низькоризикові, середньоризикові, високоризикові, спекулятивні.

Безризикові інвестиції характеризують вкладення засобів у такі об'єкти інвестування, за якими відсутній реальний ризик втрати очікуваного капіталу і практично гарантується одержання інвестиційного прибутку.

Низкоризикові інвестиції виражають вкладення капіталу в об'єкти, ризик по який нижче середньоринкового рівня.

Середньоризикові інвестиції характеризують вкладення капіталу в об'єкти, ризик по який відповідає середньоринковому рівню.

Високоризикові інвестиції визначаються тим, що рівень ризику по об'єктах даної групи звичайно вище середньоринкового.

Спекулятивні інвестиції характеризують вкладення капіталу в найбільш ризикові активи (наприклад, в акції молодих компаній), де очікується одержання максимального доходу.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути юридичні і фізичні особи, які функціонують на основі договору про спільну діяльність і мають статус юридичної особи; об'єднання юридичних осіб, державні органи, органи місцевого самоврядування, а також іноземні вкладники капіталу.

2. Фінансово-інвестиційна політика підприємства

Інвестиційні рішення відносяться до групи найбільш складних управлінських рішень. Це пов'язано з характерними особливостями процесу інвестування, який виражається високим ступенем ризику та втратою на значний період часу фінансових ресурсів, накопичених на попередніх етапах діяльності підприємства. Такі рішення не можуть прийматися без детального дослідження комерційної (фінансової) доцільності й фінансової можливості реалізації інвестиційної політики і послідуючого їх відшкодування в процесі експлуатації активів проекту та розробки відповідної інвестиційної політики. Тому для того щоб інвестиційний процес ішов безперервно кожний суб'єкт підприємницької діяльності повинен розробити на перспективу чітку інвестиційну політику.

Під інвестиційною політикою розуміють формування системи довготермінової мети інвестиційної діяльності та вибір найбільш ефективних шляхів її досягнення шляхом прогнозування економічних умов та кон'юнктури інвестиційного ринку. Рішення щодо вкладання коштів повинно базуватися на вирішення таких питань: визначення мети інвестування; визначення суми коштів, яка буде спрямована на вирішення конкретних інвестиційних проектів; визначення термінів замороження коштів у інвестиційні проекти; визначення ефективності конкретних інвестиційних проектів; розрахунку можливих вигод і доходів від альтернативного використання капіталу; врахуванні ризиків, що пов'язані з впровадженням конкретних інвестиційних проектів.

При розробці інвестиційної політики підприємства необхідно чітко сформувати політику реальних та фінансових інвестицій.

Політика реальних інвестицій повинна базуватися на таких принципах:

1. Створені виробничі активи повинні за складом і структурою відповідати стратегічним цілям підприємства на ринку щодо асортименту та розширення власного сегменту ринку.

2. Структура активів за напрямками діяльності підприємства повинна забезпечувати максимальну загальну ефективність господарської діяльності.

3. Структура активів підприємства за характером залучення у виробничий процес повинна забезпечити відповідний рівень прибутковості кожного їх виду так імінімізувати фінансові ризики при їх залученні. Для цього в практичній діяльності використовуються такі методи:

- диверсифікація видів діяльності;

- виключення з інвестиційних проектів найризикованіших, що потребують значних фінансових вкладень;

- створення внутрішніх страхових фондів та залучення можливостей зовнішнього страхування на страховому ринку.

4. При формуванні складу активів необхідно враховувати їх ліквідність після виведення з експлуатації, а також можливості їх використання як застави при отриманні довготермінових кредитів для інвестування розвитку виробництва.

В економічній літературі формування оптимальних напрямків фінансових інвестицій підприємства обґрунтовується «теорією портфеля». «Теорія портфеля» передбачає оптимальне поєднання складових різних напрямів вкладень, що дозволяє підприємству при наявному в її розпорядженні капіталі одержати очікуваний доход при мінімальному ризику. Дана теорія була розроблена американським вченим Г. Марковичем. У відповідності з цією теорією інвестор вкладає свій капітал у різні види активів з метою одержання доходів. Тому усі активи портфеля у відповідності з даною теорією розглядаються як очікування майбутніх доходів. При цьому дохід завжди буде пропорційний ризику, на який готовий іти інвестор.

Прагнення інвесторів вигідно розмістити свій капітал і одержати від нього максимальний доход у формі дивідендів і відсотків з мінімальним рівнем ризику вирішується шляхом формування портфельної стратегій.

Портфельна стратегія підприємства вибирається на основі включення у фондовий портфель великої кількості цінних паперів різних емітентів. Вона тісно зв'язана з загальними напрямками розвитку фондового ринку та формуванням фондового портфеля.

Під фондовим портфелем розуміють набір фінансових інструментів, що належать інвестору, з різними термінами погашення, неоднаковою ліквідністю і рівнем фінансового ризику. З урахуванням характеристик видів цінних паперів інвестор формує свій фондовий портфель, дотримуючи визначеного балансу між існуючим ризиком і прибутковістю за кожен період часу.

Конкретні фінансові портфелі можуть мати: однобічний цільовий, збалансований та безсистемний характери.

Однобічний цільовий характер портфеля проявляється в конкретно вираженій меті придбання цінних паперів.

Збалансований характер портфеля проявляється в тому, що в ньому знаходяться цінні папери, придбані для вирішення різних завдань, і в цілому його зміст відповідає конкретній меті, яку переслідує інвестор;

Безсистемний характер портфеля проявляється в хаотичному придбанні цінних паперів на фондовому ринку, без ясно вираженої мети. У даному випадку ризики власника портфеля особливо великі.

Портфель може складатися з фінансових інструментів одного виду, а також змінювати свій вміст і структуру шляхом заміщення (ротації) одних цінних паперів іншими. В результаті інвестор формує тип портфеля.

Тип портфеля відображає його узагальнену характеристику з позицій завдань, що стоять перед ним, або видів цінних паперів, що входять у портфель.

Основними принципами формування портфеля є цінні папери, а звідси і інвестиційної політики є прибутковість, безпечність, зростання та ліквідність.

Принцип прибутковості передбачає отримання інвестором певних доходів в майбутньому, які складаються з курсової різниці та дивідендів або процентів на цінні папери.

Принцип безпечності виражається через спроможність емітента взяти на себе відповідальність перед інвестором за залучені засоби та забезпечити їх захист від непередбачених наслідків. Захист інвестора здійснює держава через відповідну нормативну базу. Так, законами України заборонено випуск цінних паперів для відшкодування збитків від господарської діяльності емітента. В умовах стабільної економіки найбільш безпечними можна вважати привілейовані акції та облігації.

Принцип зростання вкладів виражається через можливість компанії нарощувати випуск цінних паперів. Цінними паперами, що забезпечують значне зростання капіталу є звичайні акції новостворених компаній, які інтенсивно впроваджують нові технології та «ноу-хау». Такі цінні папери є високоризикованими для інвесторів.

Принцип ліквідності для інвестора виражається у швидкому і безпроблемному перетворенні цінних паперів у готівку на вторинному ринку. На українському ринку цінних паперів ліквідність забезпечується самим емітентом або торговцем-посередником. Така ліквідність є штучною, оскільки для інвестора існує небезпеканевиконання емітентом своїх зобов'язань щодо купівлі випущених ним цінних паперів. Портфелі цінних паперів можуть класифікуватися на фіксовані та змінні.

Необхідно відмітити, що в більшості випадків цих принципів цінні папери не забезпечують. Тому в залежності від конкретної мати інвестори формують фіксовані або змінні портфелі цінних паперів.

Фіксований портфель - це сукупність цінних паперів, які залишаються на весь період існування портфеля в незмінному стані. Як правило такі портфелі представлені державними цінними паперами. Остання дата погашення за цими паперами визначає термін існування всього портфеля. Фіксований портфель гарантує інвестору досить високу безпечність, але не гарантує значних доходів. Тому інвестори формують в основному змінний портфель цінних паперів.

Змінний портфель - це сукупність цінних паперів склад яких може змінюватися в залежності від інвестиційних цілей. Так, якщо інвестор за головну ціль ставить максимальне отримання доходу, то він формує портфель із низьколіквідних цінних паперів з високим ризиком, і навпаки, при намаганні інвестора забезпечити збереження свого капіталу в портфель залучаються цінні папери емітентів з високим ступенем ліквідності, але низькими дивідендами.

Для формування інвестиційної політики необхідні відповідні інвестиційні ресурси. Метою формування інвестиційних ресурсів є забезпечення фінансово стійкої та ефективної інвестиційної діяльності в передбачених розмірах.

В економічній літературі при формуванні інвестиційної політики виділяється чотири етапи формування інвестиційних ресурсів підприємства:

1. Визначення загальної потреби інвестиційних ресурсів на прогнозований період.

2. Визначення методів фінансування окремих інвестиційних проектів (самофінансування, акціонування, кредитне фінансування, лізинг або змішане фінансування, яке включає різні методи фінансових комбінацій.

3. Обґрунтування можливих джерел формування інвестиційних ресурсів. При цьому в першу чергу залучаються власні фіксовані (амортизація; мобілізація внутрішніх ресурсів в будівництві; виручка від реалізації непотрібних основних засобів) та нефіксовані (прибуток, що може бути спрямований на фінансування інвестиційних проектів) джерела фінансування капітальних вкладень. Обґрунтовується також можливість використання залучених (внески в статутний фонд засновників; емісія акцій підприємства) та позичених джерел фінансування.

4. Оптимізація структури джерел формування фінансових ресурсів.

Політика інвестування виражає систему довгострокових цілей інвестиційної діяльності підприємства, що визначаються загальними завданнями його розвитку, а також вибором найбільш ефективних шляхів їхнього досягнення.

При розробці інвестиційної політики доцільно керуватися наступними принципами:

1. досягнення максимального економічного, науково-технічного, екологічного і соціального ефекту від проведення інвестиційних заходів;

2. одержання підприємством оптимального прибутку на вкладений капітал;

3. раціональне використання грошових ресурсів, що направляються на реалізацію безприбуткових проектів;

4. використання державної підтримки для підвищення ефективності інвестицій;

5. забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків, зв'язаних з реалізацією конкретних проектів.

При розробці інвестиційної політики інвестиційні проекти потрібно погоджувати за обсягами виділених ресурсів і їх вартістю, виходячи із критеріїв максимальної прибутковості, мінімізації періоду їх окупності. Позитивні рішення, як правило, приймаються лише у випадку суттєвих для підприємства фінансових результатів. Такими результатами можуть бути виручка від реалізації продукції, валовий прибуток, чистий прибуток, чистий грошовий потік. Два останні показники найчастіше використовують в інвестиційному аналізі як результат здійснення капітальних вкладень.

Для уточнення термінів проведення заходів в рамках інвестиційної політики і забезпечення їх фінансовими ресурсами складаються бізнес-плани інвестиційних проектів. Бізнес-план - це детальний, логічний та обґрунтований документ, підготовлений замовником (забудовником), який визначає мету та концепцію розвитку інвестиційного проекту, а також необхідні умови та ресурси для здійснення запланованих заходів.

Головний задум бізнес-плану визначається трьома аспектами:

1. аналізом місця та стану підприємства в існуючому економічному

2. середовищі (оцінка поточного стану);

3. усвідомленням того рівня, якого збирається досягнути підприємство (бажаний стан);

4. розробкою найбільш ефективних заходів з переходу із поточного в бажаний стан.

5. Ключовим розділом бізнес-плану є фінансовий план реалізації інвестиційного проекту. Він відображає обсяг грошових потоків, тобто поступлень і платежів по даному проекту.

6. Чистий грошовий потік проекту - це різниця між усіма отриманими та виплаченими грошовими коштами за певний період часу. Він складається з чистого (нерозподіленого) прибутку та суми амортизаційних відрахувань.

7. Розрахунок грошових потоків проекту проводиться за формою №4 «Звіт про рух грошових коштів», побудова якого в цілому відповідає стандартам, прийнятим для обчислення та аналізу грошових потоків інвестиційних проектів.

8. Діяльність підприємства прийнято розділяти на три основні функціональні галузі: операційна (виробнича і збут), інвестиційна та фінансова. У відповідності з цим поділом і побудований «План грошових потоків інвестиційного проекту».

9. Завершальним розділом бізнес-плану є оцінка комерційної і бюджетної ефективності інвестиційних проектів.

10. Економічний ефект від реалізації інвестиційного проекту виражається сумою щорічних величин загального сальдо нагромаджених реальних грошових потоків за розрахунковий період. Так як розрахунковий період інвестиційного проекту виражається тривалістю в декілька років, то співставимість платежів і поступлень за цей період досягається шляхом дисконтування.

11. В практиці можуть використовуватися такі показники ефективності інвестицій як індекс прибутковості, показники внутрішньої норми прибутку та ряд інших.

12. Критерієм ефективності безприбуткових інвестиційних проектів є зниження витрат на досягнення відповідного соціального, науково-технічного чи екологічного ефекту реалізації цих проектів.

13. При розробці інвестиційної політики підприємства необхідно враховувати можливі ризики, що зв'язані з реалізацією інвестиційних проектів. Ці ризики можна класифікувати на комерційні (будівельні, виробничі, маркетингові, фінансові) та некомерційні (стихійні лиха, аварії, зміни економічної політики держави).

14. Комерційні ризики оцінюють через можливу зміну очікуваної прибутковості проекту і відповідного до цього зниження ефективності інвестицій. Тому у вартість проекту повинна бути закладена премія за ризик. В економічній літературі науково обґрунтовуються методи оцінки різних видів ризику. Проте їх застосовувати досить складно.

15. Тому в практиці інвестиційної діяльності для врахування ризику конкретного проекту застосовується експертний метод та використовується інтуїція та досвід фінансових працівників.

16. Захист від некомерційних ризиків, які не залежать від інвесторів, може бути здійснений шляхом одержання державних гарантій або страхуванням інвестицій.

інвестиція економічний фінансовий

3. Фінансування реальних інвестицій

Основу реального інвестування складають вкладення засобів у реальний сектор економіки, тобто в основний і оборотний капітал підприємств. Основними етапами такого інвестування є:

1. перетворення ресурсів у капітальні витрати, тобто процес трансформації інвестицій у конкретні об'єкти інвестиційної діяльності (власне інвестування);

2. перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості, що характеризує кінцеве споживання інвестицій і одержання нової споживчої вартості (будинків, споруд тощо);

3) приріст капітальної вартості у формі прибутку, тобто реалізується кінцева мета інвестування.

В сучасних умовах інвестиційні проекти, а особливо проекти будівництва вимагають поглибленого рівня обґрунтованості; жорсткого бюджетування та контролю за використанням інвестиційних ресурсів; моделювання та оцінки впливу різноманітних факторів на результати впровадження проектів.

В економічній літературі при обґрунтуванні інвестиційних проектів використовується таке поняття як «життєвий цикл проекту». В ньому відображається проміжок часу між моментом прояву проекту і моментом його ліквідації. У відповідності з рекомендаціями ЮНІДО (підрозділ ООН з промислового розвитку) життєвий цикл проекту складається з трьох окремих фаз - передінвестиційної, інвестиційної (будівельної) та експлуатаційної.

На передінвестиційній стадії проходить попереднє обґрунтування проекту будівництва, складається декларація про наміри, проходить підготовка остаточного техніко-економічного обґрунтування проекту та складання бізнес-плану інвестиційного проекту будівництва.

При обґрунтуванні інвестиційних рішень щодо будівництва і придбання основних засобів передає аналіз забезпеченості і використання наявних основних фондів, а також обґрунтовується необхідність розширення чи удосконалення виробництва.

Декларація про наміри розробляється з метою встановлення взаємозв'язків з майбутніми учасниками інвестиційного проекту.

Якщо на основі попереднього обґрунтування зроблено висновок про доцільність проведення подальших робіт з реалізації проекту будівництва, починається стадія складання остаточного проекту шляхом розробки робочих креслень, складання остаточного кошторису проекту, детального аналізу економічної та фінансової ефективності інвестицій. Для цього використовується система кошторисних нормативів, яка включає будівельні норми і правила та інші нормативи, що необхідні для визначення кошторисної вартості будівництва. Дана система охоплює практично всі види будівельних та монтажних робіт, що проводяться в усіх галузях народного господарства. Ці нормативи призначаються для розрахунку кошторисної вартості будівництва при складанні техніко-економічних обґрунтувань.

Техніко-економічне обґрунтування (проект) будівництва (далі ТЕО) - це проектний документ, на основі якого здійснюється процес будівництва. ТЕО є основою для підготовки тендерної документації, проведення підрядних торгів, розробки робочої документації, укладання договору підряду або будівельного контракту, відкриття фінансування будівництва. Для забезпечення достовірності розрахунків кошторисної вартості і ТЕО за укрупненими показниками вартості будівництва, останнім відповідним чином коректуються в залежності від рівня інфляції, конкретних умов будівництва та набору використовуваних матеріалів.

Планування витрат на капітальне будівництво проводиться в проектно-кошторисній документації.

Проектно-кошторисна документація - це сукупність техніко-економічних розрахунків, схем, документів, в яких визначається технічна можливість та економічна доцільність будівництва відповідного об'єкта.

Показники обсягів капітальних вкладень повинні бути збалансовані з джерелами їх фінансування які класифікуються на власні, позичені та бюджетні.

Розрахунки між замовником і підрядчиком проводяться щомісячно за закінчені технологічні етапи та комплекси робіт згідно з належно оформленими «Довідками про вартість виконаних робіт і затрат за технологічними етапами і комплексами робіт», які складаються підрядною організацією за погодженням із замовником.

Порядок розрахунків з субпідрядниками проводиться в порядку визначеному в договорі з генеральним підрядчиком.

Технологічні етапи і комплекси робіт відповідно до будівельних об'єктів визначаються підрядчиком і замовником в договорі підряду та в особливих умовах до нього, виходячи із необхідності забезпечення в нормативні терміни введення в дію виробничих потужностей і об'єктів.

Якщо установи банку не здійснюють контроль за фінансуванням капітального будівництва, то розрахунки між замовником і підрядчиком проводяться в порядку, передбаченому в договорах. При цьому оплата проводиться за рахунок тих джерел, які передбачені у внутрібудівельних титульних списках.

У державних підприємствах відкриття фінансування капітального будівництва оформляється в банку на весь обсяг будівельно-монтажних робіт поточного року незалежно від джерел фінансування.

В кооперативних формуваннях відкриття фінансування обов'язкове тільки на об'єкти, що споруджуються за рахунок довготермінових кредитів та бюджетних асигнувань. Відкриття фінансування в банку об'єктів, що споруджуються за рахунок власних джерел, проводиться за їх проханням і за згодою банку.

Дозвіл на відкриття фінансуванн капітальних вкладень дається керівником установи банку відповідним надписом на внутрібудівельному титульному списку.

При відкритті фінансування капітальних вкладень розрахункові документи за виконані будівельно-монтажні роботи повертаються підрядним організаціям без оплати:

1. якщо об'єкти не включені в план капітального будівництва і не прийняті до фінансування в зв'язку з відсутністю проектно-кошторисної документації, недотриманням норм тривалості будівництва;

2. у випадках невиконання квартальних планів робіт за технологічними етапами і комплексами робіт;

3. якщо будівельні об'єкти закінчені, а роботи на них виконані понад 95% їх кошторисної вартості;

4. якщо в житлових будинках і об'єктах культурно-побутового призначення, що здані в експлуатацію, перевірками були виявлені будівельні недоробки та неякісно виконані роботи;

5. якщо використовувались річні асигнування з будівництва окремих об'єктів, для яких не було відповідного дозволу на перевиконання річних планів будівельно-монтажних робіт.

При ліквідації причин, які зумовили затримку оплати документів, останні при наявності засобів оплачують їх із сплатою пені за прострочення платежу із дня строку платежу до дня оплати.

Кінцевий розрахунок за виконані роботи між замовником і підрядчиком проводиться після завершення будівництва та пред'явлення замовником в банк затвердженого акту державної приймальної комісії (робочої комісії) про введення об'єкта в експлуатацію.

Якщо фінансування об'єкта передбачено проводити за рахунок власних засобів і довготермінових позик, то оплата розрахункових документів здійснюється в першу чергу за рахунок власних засобів, а при їх нестачі - за рахунок позик.

При фінансуванні об'єктів за рахунок кредитів їх видача кредитів проводиться незалежно від наявності власних засобів на рахунках.

Довготермінові кредити на будівництво надаються відповідно із затвердженим планом кредитування при умові подання установі банку до 15 лютого відповідних документів, передбачених для відкриття фінансування і кредитування капітальних вкладень.

До 15 лютого довготермінові кредити видаються тільки на покриття затрат на будівництво перехідних об'єктів, яке здійснювалося з участю довгострокових позик банку.

При виявлені замовником робіт, виконаних з відхиленням від будівельних норм і правил, їх оплата не проводиться і не зараховується підрядчику в обсяги виконаних підрядних робіт до ліквідації допущених відхилень.

На покриття затрат з незавершеного будівництва, не оплачених замовником в зв'язку з невиконанням квартальних планів робіт, установи банків можуть представити підрядним організаціям кредит на тимчасові потреби.

Установи банків проводять контрольні перевірки правильності складання замовниками і підрядчиками довідок про обсяги і вартість виконаних робіт, що подані до оплати.

Власні засоби і довготермінові кредити на будівництво, що здійснюється господарським способом, видаються в межах кошторисної вартості об'єкта за винятком планових нагромаджень. Якщо фактичні затрати менші кошторисних то власні засоби і кредити представляються в розмірі фактичних затрат. Засоби, що видаються на заробітну плату визначаються на основі нормативу заробітної плати із розрахунку на 1000 грн. будівельно-монтажних робіт. Цей норматив розраховується на рік і на кожний квартал. Виходячи з обсягів виконаних будівельно-монтажних робіт за відповідний період і нормативу встановлюється розмір заробітної плати, що видається будівельникам.

Списання витрачених матеріалів власного виробництва, а також надання послуг здійснюється за кошторисною вартістю. Якщо фактична вартість будівельних матеріалів власного виробництва і послуг основної діяльності, наданих для будівництва, нижча кошторисної, то різниця відноситься на фінансові результати основної діяльності.

Вартість придбаної техніки і обладнання включається в загальні плани капітальних вкладень і в плани їх фінансування. При цьому вартість обладнання, що не входять в кошториси будівництва у внутрібудівельному титульному списку виділяється окремою лінійкою, а вартість обладнання, що входить в кошториси будівництва, показується в складі кошторисної вартості відповідних будівельних об'єктів.

Фінансування затрат на придбання машин і обладнання проводиться оплатою платіжних документів постачальників (заводів-виготовлювачів, постачальницьких організацій) із розрахункових чи інших рахунків покупця чи позичкових рахунків у межах сум, передбачених для цієї мети. Інвестиційні вкладення на проведення ремонту основних засобів проводиться за рахунок коштів що включаються в собівартість виробленої продукції та за рахунок амортизаційних відрахувань. В залежності ремонтних робіт вони поділяються на поточний, середній і капітальнийремонти і плануються на поточний та довгостроковий періоди відповідно до кошторису на їх проведення.

Поточний ремонт здійснюється для забезпечення роботи основних виробничих фондів усуненням окремих поломок і заміни або поновлення їхніх окремих частин і проводиться щорічно.

Середній ремонт провадиться з періодичністю більше одного року для часткового відновлення так і для модернізації основних засобів із заміною деталей, вузлів обмеженої номенклатури, визначається технічною документацією і проводиться без повного розбирання об'єкта, що ремонтується.

Капітальний ремонт машин, устаткувань провадиться для відновлення їх виробничого ресурсу з періодичністю більше 2 років. При цьому здійснюється, як правило, повне розбирання машини або верстата, виявлення дефектів, контроль технічного стану, власне ремонт, складання устаткування після ремонту, його регулювання та випробування. Проводиться такий ремонт з метою відновлення робочого ресурсу та покращання експлуатаційних показників об'єкта, що ремонтується.

Витрати на всі види ремонтів визначаються підприємств самостійно, виходячи з технічного рівня, фізичного зносу виробничих фондів та забезпечення ремонтних робіт матеріалі технічними ресурсами.

Фінансування капітального ремонту на підприємстві здійснюється згідно з планом капітального ремонту. План складають на підставі кошторисно-фінансових розрахунків щодо ремонту окремих об'єктів з урахуванням чинних норм, цін, тарифів. Затверджує план керівник підприємства.

До складу витрат на капітальний ремонт включають проектно - кошторисні витрати; оплату ремонтних робіт; вартість придбання нових деталей, вузлів, агрегатів; вартість заміни зношених конструкцій і деталей у будівлях і спорудах.

За здійснення капітального ремонту машин, устаткування, транспортних засобів підрядним способом на основі договорів розрахунки провадяться за актами приймання повністювідремонтованих вузлів, агрегатів тощо. Розрахунки стосовно ремонту, який здійснюється господарськимспособом, провадяться, як правило, за окремими елементами витрат: виплата заробітної плати, оплата рахунків за матеріальні цінності, деталі, які використані в період проведення ремонту основних фондів, тощо.

Контроль за здійсненням капітального ремонту, оформленням кошторисно-технічної документації, економним витрачанням грошових коштів здійснює керівник підприємства.

Підприємства (незалежно від підпорядкування і форм власності) мають право протягом звітного періоду витрати на всі види ремонтів (поточний, середній, капітальний) віднести до валових витрат у сумі, що не перевищує 10% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. У цих самих розмірах названі витрати відносять на витрати виробництва, тобто на собівартість виробленої продукті. Витрати, що перевищують зазначену суму збільшують балансову вартість 2, 3 і 4 груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 пропорційно сукупній балансовій вартості таких груп та окремих об'єктів основних фондів групи 1 на початок розрахункового кварталу.

Включення до собівартості витрат на ремонти в межах встановлених обмежень можна проводити в межах встановлених обмежень можна проводити:

- шляхом повного їх віднесення на собівартість в обсязі вартості фактично зроблених витрат на ремонти за відповідний звітний період. В даному випадку проведені витрати будуть впливати на коливання в собівартості продукції;

- шляхом віднесення цих витрат за рахунок ремонтного фонду, який створюється за рахунок рівномірних, у встановленому підприємстві розмірі відрахувань, що відносяться щомісячно на собівартість продукції.

Витрати на капітальний ремонт орендованих основних виробничих фондів провадяться згідно з договором оренди. Коли умовами договору передбачено, що всі витрати на ремонт орендованих основних фондів провадяться за рахунок коштів орендаря, то в суму орендної плати не повинні включатися відрахування на капітальний ремонт основних фондів.

Якщо капітальний ремонт орендованого майна здійснюється орендодавцем, то витрати на капітальний ремонт включаються в орендну плату і сплачуються орендарем.

Під час розбирання об'єктів, що підлягають ремонту, можуть виявитися придатні, для подальшого використання матеріали, запасні частини тощо. Вони оприбутковуються, оцінюються, відображаються в обліку і в подальшому можуть бути реалізовані або використані в процесі ремонту основних виробничих фондів. Отримані при цьому кошти є джерелом фінансування ремонту основних виробничих фондів.

Ремонт основних невиробничих фондів фінансується за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а також інших джерел, за рахунок яких фінансується поточне утримання зазначених основних фондів.

Для нормальної діяльності підприємства оборотні активи повинні знаходитися на всіх стадіях виробничого циклу (у вигляді матеріальних запасів, незавершеного виробництва, запасів готової продукції на складі) і у всіх формах (грошової, продуктивної і товарний).

При організації фінансування інвестицій в оборотні активи необхідно враховувати наступне:

1. оборотні активи, як найбільше ліквідні ресурси не витрачаються і не споживаються, а повинні постійно відновлятися в господарському обороті;

2. вони повинні бути вкладені заздалегідь, тобто бути авансовані до одержання доходу (виторгу від продажу товарів);

3. абсолютна потреба в оборотних активах залежить від обсягу господарської діяльності, умов постачання та збуту і тому повинна регулюватися шляхом їх нормування та забезпечуватися відповідними джерелами фінансування (власними, залученими, позиченими);

4. повний цикл обороту оборотних активів характеризує час руху засобів підприємства і залежить від тривалості виробництва і збуту продукції.

Процес фінансування оборотних активів вимагає формування відповідних джерел їх фінансування. За способом їх залучення вони поділяються на власні, залучені та позичені.

Власні джерела - це засоби господарства, якими вони покривають мінімальні розміри оборотних запасів і затрат, які необхідні для забезпечення нормального та безперебійного процесу виробництва та реалізації продукції. Сюди відносять наявність власних оборотних активів на початок планового періоду та частина прибутку, що спрямовується на формування оборотних активів.

В даний час в більшості господарств є нестача власних оборотних активів. Вона може виникнути із-за об'єктивних причин (стихійне лихо та несприятливі умови виробництва, інфляційні процеси), так із вини самого господарства тобто із суб'єктивних причин (збитковість виробництва; слабка відповідальність керівництва господарства за формування та збереження власних оборотних активів та їх нецільове використання; несвоєчасне фінансування приросту нормативу власних оборотних активів; несвоєчасні розрахунки).

Ключову роль у реалізації короткострокової стратегії суб'єктів підприємницької діяльності у формуванні оборотних активів повинні займати проблеми їх достатності. Для покриття такого недостатку необхідно направити прибуток.

Прибуток на покриття недостатку власних оборотних активів розраховується як різниця між нормативом власних оборотних активів та наявністю власних оборотних активів на початок року. Ці відрахування плануються в сумах, не менших, ніж відстрочені в зв'язку з цим кредити банку, які підлягають погашенню в плановому році.

В суб'єктів господарської діяльності постійно виникає потреба в збільшенні нормативів власних оборотних активів (розширене відтворення, інфляційні процеси). Джерелом фінансування такого збільшення є прибуток.

Прибуток, що спрямовується на формування приросту нормативу власних оборотних активів розраховується як різниця між приростом нормативів власних оборотних активів та приростом стійких пасивів у плановому році.

Залучені джерела - це засоби, які не належать господарству, але у своїх мінімальних розмірах вони постійно перебувають протягом року в розпорядженні господарства в зв'язку з існуючим порядком розрахунків і тому служать джерелами формування оборотних активів. В склад залучених джерел відносяться стійкі пасиви і кредиторська заборгованість.

У випадку нестатку власних та залучених джерел формування оборотних активів використовуються позичені джерела.

До позичених джерел формування оборотних засобів відносять короткотермінові позики банку.

4. Інвестиційні вкладення підприємств у фінансові активи

Фінансові інвестиції порівняно з реальним інвестуванням є значно ширшими. Під фінансовими інвестиціями розуміють у різних формах корпоративних прав, які придбані підприємством з метою одержання прибутку (процентів, дивідендів тощо), або зростання вартості капіталу підприємства.

До основних цілей інвестиційних вкладень у фінансові активи належать:

1. одержання прибутку;

2. поглинання чи здобуття контролю над підприємством-конкурентом, у т. ч. з метою його ліквідації;

3. створення інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдингів);

4. поліпшення фінансово-господарських зв'язків з постачальниками сировини (матеріалів, комплектуючих тощо) та споживачами готової продукції;

5. диверсифікація діяльності та одержання доступу до певного сегмента ринку;

6. збереження ліквідних резервів (як правило, поточні фінансові інвестиції).

Як вже було сказано фінансові інвестиції класифікуються на довготермінові та короткотермінові.

Метою проведення довготермінових інвестицій є одержання прибутку, здобуття контролю над іншими підприємствами, одержання доступу на певний сегмент ринку, створення інтегрованих корпоративних структур, диверсифікація господарської діяльності тощо.

Порядок прийняття рішень щодо проведення довгострокових фінансових інвестицій залежить від мети і об'єкта вкладень. Якщо головною метою інвестицій є безпосереднє отримання прибутку, то відповідне рішення приймається після аналізу інвестиційної привабливості відповідного об'єкта, оцінки доцільності вкладень в напрямку їх ризиковості та прибутковості, а також аналізу альтернативних можливостей використання капіталу.

У разі проведення довгострокових фінансових вкладень з іншою метою ніж одержання прибутку (поглинання конкурентів) відповідне рішення приймається після аналізу витрат і вигід таких операцій та оцінки їх відповідності загальній стратегії розвитку підприємства.

До довготермінових фінансових інвестицій належать інвестиції, що проводяться на період понад один рік, а також всі інші інвестиції, котрі не можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент.

Об'єктами довготермінового фінансового інвестування є:

1. цінні папери, які засвідчують право власності (акції);

2. цінні папери, що засвідчують відносини позички (облігації, ощадні та інвестиційні сертифікати, векселі);

3. облігації державних і місцевих позик;

4. вкладення в статутний капітал інших підприємств, створених на території України і за кордоном.

Довготермінові фінансові інвестиції в балансі підприємства-інвестора відображаються за такими позиціями:

- довгострокові фінансові інвестиції, що обліковуються за методом участі в капіталі;

- інші фінансові інвестиції.

До довготермінових фінансових інвестицій, що відображаються у формі вкладення капіталу належать:

- інвестиції в асоційовані підприємства тобто у підприємства, в яких інвестору належить блокувальний (понад 25%) пакет акцій (голосів) і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора;

- вкладення в дочірні підприємства у яких інвестор володіє понад 50% їх акцій і контролює діяльність об'єкта інвестування та здійснює вирішальний вплив на фінансову, господарську і комерційну політику дочірного підприємства з метою одержання вигод від його діяльності;

- вкладення в спільну діяльність - тобто господарську діяльність зі створення юридичної особи, яка є об'єктом спільного контролю двох або більше сторін відповідно до письмової угоди.

До інших довгострокових фінансових інвестицій належать усі інші вкладення, які можуть бути об'єктами довготермінового інвестування (облігації, вкладення в корпоративні права підприємств, що не належать до вище перелічених, тощо).

Джерелами фінансування довготермінових фінансових вкладень є власний капітал та кошти що вивільняються в результаті дезінвестицій, а також довготермінові позики.

5. Розрахунково-аналітична частина

Розрахунок показників фінансового стану підприємства за даними форми №1 «Баланс» та їх аналіз

Складання зрівняльного аналітичного балансу

Оцінка фінансово-господарської діяльності підприємства починається з оцінки фінансового стану за даними балансу, яка проводиться за допомогою зрівняльного аналітичного балансу (таблиця 1).

Таблиця 1. Зрівняльний аналітичний баланс

Статті активу	Код рядка	Абсолютні величини, тис. грн.	Питома вага, %	Зміни	Темпи росту статті балансу, %	Темпи росту структурних змін, %	Ціна 1% зростання статті балансу
		на початок року	на кінець року	на початок року	на кінець року	в абсолют-них величинах, тис. грн.	в питомій вазі, %
І. Необоротні активи
Нематеріальні активи:
залишкова вартість	010	4860	11589	1,35	2,8	6729	1,45	238,5	207,4	48,6
первісна вартість	011	9421	16560	2,6	4	7139	1,4	175,8	157	94,2
знос	012	4561	4971	1,27	1,2	410	-0,07	109	94,5	45,6
Незавершене будівництво	020	6453	2918	1,8	0,7	-3535	-1,1	45,2	39	64,5
Основні засоби:
залишкова вартість	030	192536	230086	53,5	55,7	37550	2,2	119,5	104,1	1925,4
первісна вартість	031	387168	432721	107,7	104,7	45553	-3	111,8	97,2	3871,7
знос	032	194632	202635	54,1	49	8003	-5,1	104,1	91	1946,3
Довгострокові фінансові інвестиції:
які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств	040
інші фінансові інвестиції	045
Довгострокова дебіторська заборгованість	050	38291	43728	10,6	10,6	5437	0	114,2	100	383
Відстрочені податкові активи	060
Інші необоротні активи	070
Усього за розділом І	080	242140	288321	67,3	70	46181	2,7	119	104	2421,4
ІІ. Оборотні активи
Запаси:
виробничі запаси	100	16262	18463	4,5	4,5	2201	0	114	100	163
тварини на вирощуванні та відгодівлі	110
незавершене виробництво	120	6342	7453	1,8	1,8	1111	0	118	100	63,4
готова продукція	130	36251	37473	10	9	1222	-1	103,4	90	363
товари	140
Векселі одержані	150
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:
чиста реалізаційна вартість	160	47372	45256	13,2	11	-2116	-2,2	96	83,3	474
первісна вартість	161	47372	45256	13,2	11	-2116	-2,2	96	83,3	474
резерв сумнівних боргів	162
Дебіторська заборгованість за розрахунками:
з бюджетом	170	6215	7436	1,72	1,8	1221	0,08	120	105	62,1
за виданими авансами	180
з нарахованих доходів	190
із внутрішніх розрахунків	200
Інша поточна дебіторська заборгованість	210
Поточні фінансові інвестиції	220
Грошові кошти та їх еквіваленти:
в національній валюті	230	3321	6432	0,92	1,5	3111	0,58	194	163	33,2
в іноземній валюті	240	1543	1867	0,43	0,45	324	0,02	121	1,04	15,4
Інші оборотні активи	250
Усього за розділом ІІ	260	117306	124380	3,3	30	7074	26,7	106	909	1173
ІІІ. Витрати майбутніх періодів	270	205	523	0,06	0,13	318	0,07	255,1	217	2,05
БАЛАНС	280	359651	413224	100	100	53573	0	115	100	3596,5

Оцінка структури активу балансу

Оцінка структури та динаміки статей активу балансу виконана за допомогою агрегованого аналітичного балансу статей активу (таблиця 2)

Таблиця 2. Статті активу агрегованого аналітичного балансу

Актив балансу	Рядок	Абсолютні величини, тис. грн.	Питома вага, %	Зміни	Темпи росту статті балансу, %
		на початок року	на кінець року	на початок року	на кінець року	в абсолютних величинах, тис. грн.	в питомій вазі, %
1. Іммобілізовані активи (основні засоби та інші необоротні активи), у т.ч.
1.1 Основні засоби	010+ 020+ 030	203849	244593	56,7	59,2	40744	2,5	120
1.2 Капітальні вкладення	040+ 045+ 050+ 060+ 070	382291	43728	10,6	10,6	5437	0	114,2
2. Оборотні (мобільні) кошти, у т.ч.
2.1 Запаси і витрати	100+ 110+ 120+ 130+ 140+ 150+ 270	59060	63912	16,4	15,5	4852	-0,9	108,2
2.2 Дебіторська заборгованість	160+ 170+ 180+ 190+ 200+ 210	53587	52692	14,9	12,8	-895	-2,1	98,3
2.3 Грошові кошти	220+ 230+ 240+ 250	4864	8299	1,4	2	3435	0,6	170,6
Майно, всього		359651	413224	100	100,1	53573	0,1	611,3

Оцінюючи майновий стан підприємства також дана оцінка стану використання основних засобів за допомогою наступних коефіцієнтів:

Коефіцієнт зносу основних засобів.

Характеризує рівень фізичного і морального зносу основних фондів. Напрямок позитивних змін - зменшення.

К_{зн поч.} = = 0,50 (50%)

К_{зн кін.} = = 0,47 (47%)

К_зн=0,47 - 0,50 = -0,03 (3% пункта)

Висновок: Знос основних засобів на кінець звітного періоду склав 47%. Більш того за звітний період знос основних засобів змінився на 3% пункта.

Коефіцієнт оновлення основних засобів.

Характеризує рівень фізичного і морального оновлення основних фондів. Напрямок позитивних змін - збільшення за умов виключення інфляційного фактора.

К_{он поч.} = = 0,30 (30%)

К_{он кін.}= = 0,29 (29%)

К_он= 0,29 - 0,30 = - 0,01 (1% пунк)

Висновок: Оновлення основних засобів на кінець звітного періоду склав 29%. За звітний період оновлення основних засобів зменшилась на 1% пункт.