Державне регулювання інноваційного напряму розвитку тваринництва

Крім цього, відбулось зменшення фінансування витрат по інноваційних проектах за рахунок коштів іноземних організацій на 0,45 млн. грн. Витрати на інновації за рахунок інших джерел, а саме кредитних ресурсів та коштів фондів спеціального призначення зменшено на 14,48 млн. грн. Виходячи з цього, у2013 р. фінансування витрат на інновації в сільському господарстві в основному здійснювались за рахунок бюджетних коштів - 77 %, власних коштів наукових організацій - 16,0 %, коштів замовників - 6,0 % та за рахунок кредитних ресурсів і коштів спеціальних недержавних фондів лише - 1 % (рис. 1).

Рис. 1. Структура фінансування витрат інноваційної діяльності у науковій сфері сільського господарства за 2013 р.

Джерело: розраховано за даними державної служби статистики України [5].

З ціллю прогнозування подальших тенденцій за науково-технічних робіт в сільському господарстві за допомогою трендового аналізу розрахуємо зміни (рис. 2).

Рис. 2. Лінійний тренд зміни фінансування витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт у сільському господарстві

Джерело: власні дослідження.

Не зважаючи на те, що результати трендового аналізу можуть мати похибку, вони свідчать, що з кожним наступним роком обсяги фінансування наукових та науково-технічних робіт сільського господарства України за рахунок бюджетних коштів зберігають постійну тенденцію до збільшення. Менш оптимістична ситуація з фінансуванням інноваційних проектів за рахунок коштів замовників. На нашу думку, це свідчить по низький рівень інвестиційної привабливості сільського господарства України через низку економічних та політичних проблем.

Отже, пріоритетним завданням держави на сучасному етапі є забезпечення державного регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності через здійснення комплексу заходів щодо збалансованого розвитку усіх підсистем агропромислової інноваційної системи. На сьогодні є доцільними всі форми державної підтримки інвестиційної активності вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, пов'язаних напряму чи опосередковано з виробництвом та реалізацією продукції галузі тваринництва, на всіх стадіях інноваційного процесу. Зазначимо, що розвиток інвестиційно-інноваційного клімату потребує чітких регулятивних дій з боку держави, які повинні забезпечити зменшення бюрократичних процедур, спрощення регуляторно-реєстраційних вимог, виконання антикорупційних законів, надати свободу в укладанні контрактів, формування справедливих засад оподаткування, особливий порядок

застосування антимонопольного законодавства. Якщо не вживати вищезазначених заходів, то Україна і надалі залишатиметься країною з великим інвестиційним потенціалом і не більше.

Потрібно свідомо підійти до доведеного факту, що стимулювання попиту на результати наукових досліджень і розробок, наявність кваліфікованого персоналу є результатом створення сприятливих умов для виробництва інноваційної продукції з високим рівнем доданої вартості [7]. Державне регулювання в цьому напряму має активізувати всі можливі важелі та інструменти організаційного методу регулювання. Організаційне державне регулювання інноваційного напряму галузі тваринництва має розвивати кадрово-наукове забезпечення та, поряд з тим, провадити консультативно-інформаційне забезпечення. Адже необізнаність виробників сільськогосподарської продукції в способах ефективного використання інноваційного продукту зменшує попит на нього.

Одним з найбільш ефективних засобів підвищення інноваційної активності у аграрному секторі є застосування кластерного підходу організації аграрного виробництва, який дозволяє об'єднати у межах кластерів ресурси та компетенції, недоступні для окремих підприємств. Підтвердженням цього є дослідження датських експертів, згідно якого суб'єкти господарювання, що стають учасниками кластерів, мають вчетверо більше можливостей підвищити інноваційну активність, ніж ті, що розвиваються поза рамками мережевих об'єднань, відіграючи таким чином роль точок інноваційного зростання в економіці країни [4, с. 130].

Пропонуємо створити саме інноваційні кластери, повноцінними членами яких поряд з виробниками та переробниками мають буди науково-дослідні організації. Згідно проведених вище розрахунків, видно, що держава готова розвивати наукову сферу для забезпечення потреб сільського господарства. Створення інноваційних кластерів забезпечить швидке впровадження інноваційного продукту у виробництво. Крім цього, науково-дослідні організації у проведенні інноваційних робіт будуть керуватися негайними потребами членів кластеру.

Рис. 3. Державне регулювання створення інноваційних кластерів

Джерело: розроблено автором.

Для України в питанні створення кластерів позитивним буде досвід Польщі. У 2010 р. за ініціативою Польського агентства розвиткупромисловості (PARP) було проведено дослідження, у якому здійснено порівняльний аналіз 47 найбільш успішних польських кластерів [9]. У Польщі ініціаторами створення 40,4 % кластерів були підприємства, 25,5 % - науково-дослідні інститути, 21,3 % - неурядові організації, і лише 12,8 % - органи державної влади. Майже половина кластерів створені у формі асоціацій, деякі функціонують у формі синдикатів, акціонерних товариств та в інших організаційних формах.

В Україні для активного створення кластерів із впровадженням інноваційних продуктів державою сектора на основі концепції синергізму є найбільш актуальним можуть застосовуватися наступні методи регулювання: нормативно-правові, організаційно-інформаційні та економічні (рис. 3). При плануванні інноваційного розвитку аграрної сфери необхідно координувати такий розвиток як на рівні держави, так і на рівні регіонів. Адже в регіонах спостерігається відсутність територіальної стратегії інноваційного розвитку, незацікавленість у залученню інвестиції у розвиток інновацій, відсутність інформаційного просування інноваційного продукту і, як наслідок, відсутність попиту на інноваційну продукцію. Регулятивні дії по створенню інноваційних кластерів пропонуємо здійснювати на загальнодержавному та регіональному рівнях з чітким розподілом напрямів державного регулювання. інноваційний тваринництво кластеризація

Україна вже має позитивний досвід створення кластерів. Кластерна модель економічного розвитку використовується на базі економічних і інвестиційних зон. Недостатньо опрацьованими залишаються питання розвитку кластерів у аграрній сфері з урахуванням соціальних і економічних особливостей окремих регіонів і їхніх галузевих структур. Що стосується кластеризації галузі тваринництва, то на тепер створено Регіональний кластер екологічно чистої агропродукції (Полтавська обл.), Сумський кластер екологічно чистої АПК продукції, Рівненський регіональний агропромисловий інноваційний кластер «Агроінновації» (РРАІК), у м. Рівне створено кластер «Натуральне молоко», засновниками якого є 7 сільськогосподарських підприємств Рівненської, Тернопільської та Львівської областей, що працюють у галузі молочного тваринництва.

Висновки

Отже, головним завданням інноваційної політики держави є забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного і виробничого потенціалів. Цього можна досягти завдяки створенню інноваційних кластерів, що в свою чергу забезпечить інтенсивний розвиток галузі тваринництва. Досягнення економічного ефекту при розвитку інноваційного кластеру є спільним завданням бізнесу і органів влади. Тільки порозуміння і готовність до співпраці між ними гарантують одержання позитивних результатів. Саме через кластерний підхід в аграрному виробництві забезпечується синергетичний ефект, який виникає при об'єднанні. Розробка моделі стратегії розвитку аграрного і перспективним напрямком державного регулювання економічних відносин на селі вже сьогодні.

Список використаних джерел

1. Виклюк М.І. Функціонування кластерних об'єднань - передумова інноваційного розвитку національної економіки / М.І. Виклюк // Облік і фінанси. - 2012. - № 4. - С. 89-92.

2. Вишневська О.М. Кластерний підхід у розвитку аграрного сектору економіки України / О.М. Вишневська, К.І. Григоренко // Економічний простір. - 2012. - № 58.- С. 37-44.

3. Жук В.М. Концептуальні підходи вирішення поверхневих та глибинних проблем обліку інноваційної діяльності / В.М. Жук // Облік і фінанси АПК. - 2011. - № 1. - С. 36-39.

4. Ковальов А.В. Інноваційні кластери промисловості України: проблеми та шляхи їх вирішення / А.В. Ковальов // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності, - 2013. - Вип. 2, том 1. - С. 129-135.

5. Наукова та інноваційна діяльність в Україні за 2013 рр.: [статистичний збірник] / Державна служба статистики України. - К., 2014. - 314с.

6. Собкевич О.В. Розвиток кластерів як чинник інвестиційно-інноваційного зростання економіки України / О.В. Собкевич, А.В. Шевченко // Стратегія розвитку України: Економіка, соціологія, право. - 2011. - № 3. - С. 31-37.

7. Шевченко А.В. Щодо державної політики підтримки розвитку інноваційних кластерів у промисловості України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.niss.gov.ua.

8. Innovation Union Scoreboard - 2011, European Commission [Electron resource]. - Mode of access: http://ec.europa.eu/enterprise/policies/innovation/files/ius -2011_en.pdf.

9. Clusters Benchmarking in Poland - 2010, English Summary [Electron resource] / The Polish Agency for Enterprise Development. - Mode of access: http://www.pi.gov.pl/PARPFiles/file/Clusters_benchmark ing_in_Poland_-_2010_-_English_summary.pdf.

10. Mannheimer Innovationspanel - Deutsche Innovationserhebung [Electron resource]. - Mode of access: http ://www. zew. de/de/publikationen/innovationserhebungen/innovationserhebungen.php3.

Размещено на Allbest.ru