Розглянути проблеми функціонування інституту державного зовнішнього фінансового контролю в Україні та визначити основні принципи функціонування системи державного фінансового контролю.

Основні результати дослідження

Інституції в бюджетному процесі являють собою чітко структуровані формування, тобто реально існуючі об'єкти системи бюджетних відносин, що мають відповідне організаційне та нормативно-правове забезпечення й діяльність яких спрямовується на планування та використання державних фінансових ресурсів і реалізується шляхом складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання, а також контролю за виконанням бюджету [1].

Інституційне середовище, як сукупність основоположних політичних, соціальних, економічних та юридичних правил, тобто інституцій, та базових інститутів можна розглядати як своєрідний захисний механізм, який створює можливості повної реалізації економічною системою в цілому та бюджетною системою зокрема власних можливостей, продовження існування та розвитку в умовах дії численної кількості загроз та небезпек зовнішнього і внутрішнього характеру.

Як відзначає С. Онищенко, інституціоналізація бюджетних відносин складається з таких інститутів:

політико-правові інститути, пов'язані із забезпеченням громадянських і політичних прав громадян та економічних агентів, а також покликані сприяти ефективній взаємодії громадянського суспільства і правової держави;

законодавчі інститути, які формують нормативно-правове й законодавче поле для економічного зростання і структурної модернізації економіки держави;

соціальні інститути - включають інститути, пов'язані із забезпеченням соціального, морально - етичного, психофізіологічного зростання людини в суспільстві;

економічні інститути які, власне, створюють передумови для економічного зростання держави та беруть безпосередню участь у структуризації бюджетного процесу.

Інституційно-організаційне забезпечення бюджетної безпеки - це сукупність інституцій, які забезпечують ефективне використання коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів і діють відповідно до закріпленого в інституційно-правовому полі регламенту дій щодо раціонального перерозподілу бюджетних ресурсів для досягнення поставлених цілей та спроможність протистояння та упередження загрозам внутрішнього і зовнішнього походження.

Що стосується структурних інституцій регулювання бюджетного процесу, то вони представлені тими учасниками бюджетного процесу, які в законодавчому порядку створюються і наділяються правами регулятивного впливу виключно в бюджетній сфері. Іншими словами, без існування інституту бюджету в державі діяльність таких інституцій втрачає сенс. До таких, зокрема, відносимо: Рахункову палату України, Державну казначейську службу України, Комітет ВРУ з питань бюджету, Державну фіскальну службу України, Державну аудиторську службу України та ін. [2].

Однією з інституцій, діяльність якої спрямована на забезпечення бюджетної безпеки країни є Рахункова палата. Відповідно до Закону України [3] Рахункова палата від імені Верховної Ради України здійснює державний зовнішній фінансовий контроль (аудит) за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням. Цей контроль (аудит) забезпечується Рахунковою палатою шляхом здійснення фінансового аудиту, аудиту ефективності, експертизи, аналізу та інших контрольних заходів. Саме діяльність Рахункової палати має забезпечити підвищення ефективності використання бюджетних коштів, створення дієвої системи контролю за виконанням державного бюджету і бюджетів державних цільових фондів.

Діяльність Рахункової палати, як незалежного органу фінансово-економічного контролю в державі, має бути спрямована на продукування корисної інформаційної продукції суспільству, яка б відповідала вимогам оцінювання, вимірювання, своєчасності та необхідності для прийняття управлінських рішень в сфері забезпечення ефективного використання бюджетних коштів в системі бюджетної безпеки країни у довгостроковій перспективі.

Проте досліджуючи чинне законодавство та практику фінансового контролю в Україні слід зазначити, про незавершеність формування його правової основи. Відсутність системного підходу і стратегічної спрямованості у діяльності контролюючих органів призводить до зниження загальної ефективність фінансового контролю, за якого суб'єкти орієнтовані на вирішення інтересів лише своїх відомств.

Так відповідно Бюджетному кодексу України і Закону України "Про Рахункову палату" контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата. Діяльність центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства не є об'єктом контрольних функцій Рахункової палати [4]. Таким чином не забезпечується положення статті 26 Бюджетного кодексу України, що контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу, оскільки кінцевий етап бюджетного процесу, а саме безпосередньо контроль за дотриманням бюджетного законодавства, виявився непідконтрольним.

До суттєвих недоліків функціонування інституту державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту) також слід віднести:

- низький рівень реалізації функцій попереднього контролю, який, багато в чому, носить формальний характер і не підкріплений реальними повноваженнями та дієвими заходами щодо усунення виявлених недоліків, призводить до звуження контрольної діяльності за надходженнями та видатками бюджету;

- відсутність уніфікованої методологічної основи, методів і стандартів діяльності контролюючих органів в процесі реалізації своїх функцій та взаємодії з іншими органами державного фінансового контролю. Відповідно, неналежний рівень координації між органами державного фінансового контролю призводить до дублювання функцій та зниження загального синергетичного ефекту системи бюджетного контролю;

- відсутність єдиної інформаційної системи, яка б акумулювала результати діяльності органів державного фінансового контролю. Наявність єдиної інформаційної системи, яка б об'єднала в єдиному інформаційному просторі інформаційні й обчислювальні ресурси різних органів державного фінансового контролю, дозволить значно знизити трансакційні витрати діяльності контрольних інституцій, підвищить оперативність обміну інформацією, та сприятиме їх ефективній співпраці;

- наявність невирішених питання у формуванні системи контрольно-рахункових органів в Україні з урахуванням задекларованої реформи місцевого самоврядування та державної децентралізації.

Вирішення останньої проблема має дуже суттєве значення, оскільки несе значні потенційні ризики бюджетної безпеки країни через небажання органів місцевого самоврядування формувати дієвий механізм зовнішнього контролю формування, розподілу та використання коштів місцевих бюджетів, обґрунтованості трансфертів. Як свідчить досвід, доволі типовою є ситуація коли представницькі органи місцевого самоврядування формують представники місцевих кланів, що пов'язані корупційними інтересами та мають значний вплив на правоохоронну та судочинну систему адміністративної території. Водночас відсутність реальних важелів впливу місцевої громади на підзвітність депутатів, міських і селищних голів, посадових осіб значно посилюють зазначену проблему й потребують формування дієвого механізму саме зовнішнього фінансового контролю.

Забезпечення зовнішнього контролю якості базується на наявності і належному функціонуванні вищого органу державного аудиту, який повинен бути легітимним (тобто мати чітко і недвозначно визначений статус у конституції та інших законах). Повноваження вищого органу державного аудиту мають бути чіткими, зрозумілими, закріпленими в національному законодавстві. Крім того, реалізація матеріалів проведених контрольних заходів повинна мати прозорі для громадськості наслідки і ґрунтуватися на принципі невідворотності покарання за порушення законодавчих вимог. Надзвичайно важливим аспектом є забезпечення високого ступеня довіри громадськості до результатів діяльності вищого органу державного аудиту. При цьому його існування і функціонування повинно мати широку підтримку в суспільстві, що залежить, у тому числі, від розуміння неможливості "придбання" аудиторського звіту контрольованими суб'єктами [5].

Сьогодні нагальною потребою є необхідність законодавчо закріпити повноваження та функції президентського, зовнішнього і внутрішнього фінансового контролю в Україні, що дозволить чітко розмежувати та закріпити специфічні напрями діяльності контролюючих органів та забезпечити синергетичний ефект ефективності бюджетного процесу, комплексного й максимально економного охоплення усіх його стадій, зростання рівня бюджетної дисципліни в країні, своєчасного виявлення бюджетних ризиків, системності заходів забезпечення бюджетної безпеки України.

Базовими засадами функціонування державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту) є дотримання принципів, тобто основних правил, що відображають ті суттєві характеристики, які відповідають за правильне функціонування системи, без яких вона не виконувала б свого призначення.

Оновлена система державного фінансового контролю має передусім базуватися на таких принципах:

перехід з структурного підходу з орієнтацією на виконання окремих функцій на процесний з максимально широким використанням інформаційних технологій (контроль всього бюджетного процесу, а не окремих його частин);

вбудовування комплексного (внутрішнього та зовнішнього) контролю в усі бюджетні процеси;

формування чіткої системи відповідальності різних рівнів контролю за конкретний бюджетний процес чи результат;

переорієнтацію системи з контролю за минулими подіями на майбутні результати (виконанням, перш за все, превентивного контролю);

запровадження необхідного рівня незалежності та підконтрольності усіх органів державного фінансового контролю.

Державний фінансовий контроль слід розглядати як державну політику, сукупність процедур і організаційних структур, реалізація і функціонування яких спрямовано на забезпечення високої впевненості, що поставлені перед бюджетною системою завдання, які реалізуються бюджетним процесом будуть досягнуті, небажані події ідентифіковані, а їх наслідки чітко оцінені та мінімізовані.

Висновки та пропозиції. Необхідність реформування системи державного фінансового контролю визначається розумінням того, що вона має чітко визначати та розмежовувати повноваження органів фінансового контролю на всіх етапах бюджетного процесу. Вирішення проблеми реалізації принципів діяльності органів державного фінансового контролю дозволить забезпечити законність, достовірність, обґрунтованість та ефективність використання бюджетних коштів. Своєчасне та повне виконання функцій і обов'язків усіма учасниками бюджетного процесу дасть можливість завчасного виявляти ризики бюджетної безпеки, вживати відповідні заходи протидії чи нівелювання загроз.

Список літератури

1. Бюджетний процес в Україні: стан та проблеми інституційного забезпечення: [монографія] / З.С. Варналій, Т.В. Бугай, С.В. Онищенко. - Полтава: ПолтНТУ, 2014. - 271 с.

2. Онищенко С. Інституційне забезпечення бюджетної безпеки України /С. Онищенко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Економіка: зб. наук. праць. - К.: КНУ, 2016. - Вип.5 (182). - С.31-38.

3. Закон України "Про Рахункову палату" від 02.07.2015 р. № 576-УШ // Відом. Верхов. Ради України. - 2015. - № 36. - Ст.360.

4. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 року № 2456-УІ // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2010. - № 50-51. - Ст.572.

5. Слободяник Ю.Б. Забезпечення контролю якості державного аудиту / Ю.Б. Слободяник // Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України. Проблеми інтеграції України у світовий фінансовий простір: зб. наук. праць. - Львів, 2013. - Вип.1 (99). - С.483-490.

Размещено на Allbest.ru