Особливості фінансування бюджетних установ (на матеріалах Черкаського обласного краєзнавчого музею)

У європейських країнах відомі наступні моделі стимулювання позабюджетного фінансування культури:

- налагодження зв'язків між організаціями культури та бізнесу (фандрейзинг),

- установлення "специфічних" податків (парафіскальні джерела).

На сьогодні досить поширеною є модель стимулювання позабюджетного фінансування культури шляхом налагодження зв'язків між організаціями культури та бізнесу (фандрейзинг). Як механізм фінансування культури, фандрейзинг передбачає розвиток потужного механізму зв'язків закладів культури та бізнесу, вироблення різних форм їх взаємовигідної співпраці, а також формування громадської думки на користь підтримки культури. Інвестування ресурсів у культурні проекти стало одним з інструментів маркетингу комерційних організацій [21]. У розвинених країнах основними мотивами, що спонукають представників бізнесу спрямовувати кошти на культурний розвиток є:

- рекламні можливості (промоція бренду чи продукції компанії) в рамках культурного проекту;

- створення позитивного іміджу компанії, демонстрація політики соціальної відповідальності;

- доступ до цільової аудиторії в рамках проведення мистецького заходу з метою промоції власної продукції/послуг.

Практика фандрейзингу вперше була застосована в США через обмеженість фінансової підтримки культурної сфери з боку держави. Її впровадження надало можливість урядам країн (США, Франція, Австрія, РФ), які до цього орієнтувалися на 100 % державну підтримку культури, значно скоротити бюджетні видатки на культуру та адаптувати організації культури до роботи в ринкових умовах. Внаслідок проведення фандрейзингових реформ в Австрії сформувалися усталені практики співпраці організацій культури з бізнесом. Зокрема, 73 % австрійських організацій культури розробляють власні культурні проекти з урахуванням комерційних інтересів партнерів-донорів. [21].

У США, Франції, Великобританії та Німеччині створюються незалежні організації, які здійснюють посередництво між державою, культурою та бізнесом. Серед них: Initiativen Wirtschaft fur Kunst, Kulturkontakt в Австрії; Art and Business у Великобританії; Admical у Франції. Значною мірою ці організації сприяли формуванню нового світогляду щодо ролі культури в суспільному житті, а також нової моделі фінансування культури в європейських країнах. У 1983 р. Art and Business визначила наступні аргументи для взаємодії в трикутнику "культура - уряд - бізнес":

- для культури - "ми активізуємо підтримку з комерційного сектора, що доповнить державне фінансування";

- для держави - "ми залучимо позабюджетні кошти, якщо держава здійснить зустрічне фінансування культурного проекту (програми)";

- для бізнесу - "ми сприятимемо вашим комерційним інтересам, якщо ви вкладете кошти в культуру".

В європейських країнах держава фінансує не тільки державний, але й недержавний (громадський та приватний) сектор культури. Розподіл бюджетних асигнувань здійснюється переважно на конкурсній основі під патронатом недержавних інституцій (фонди, творчі асоціації, громадські інститути культури). Культурні та мистецькі проекти отримують державні гранти в конкурентному змаганні. При цьому держава здійснює суворий контроль за якістю реалізації проекту (програми) та цільовим використанням коштів. Наприклад, у Великобританії фінансування культури здійснюється через Раду по культурі (Arts Council), яка є самостійною, незалежною організацією (третину складають діячі мистецтва).

У США модель фінансування відповідних проектів реалізується у співвідношенні 1:3 (одна частка - державні кошти, три частки - кошти з комерційного сектору). Аналогічне співвідношення фінансування культурних програм існує у Великобританії, проте, наприклад, у Франції передбачена значно більша участь держави в системі зустрічного фінансування - 5:1 [21]

Потрібно зауважити, що фандрейзинг - це залучення не лише фінансових, але й інших ресурсів потенційних контрибуторів: матеріальних, інтелектуальних, часових, та інших, необхідних для вирішення соціально-значущих завдань. В Україні джерелами фандрейзингу можуть бути державні установи різних країн, міжнародні організації, приватні благодійні фонди, некомерційні організації, а також приватні особи. Кожне з цих джерел може виступати в якості фінансового спонсора, спонсора на умовах бартеру, інвестора, мецената, донора.

Значного поширення в зарубіжних країнах набуло благодійництво. Благодійництво - це надання набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги від фізичних та юридичних осіб. Специфічними формами благодійництва в культурі є меценатство (некомерційна підтримка організацій культури, мистецьких проектів і водночас механізм покращення іміджу компанії) та спонсорство (підтримка культури з метою досягнення організацією-донором певних бізнес-цілей) [42]

Стимулювання розвитку благодійництва (спонсорства і меценатства) здійснюється державою через:

1. Податкові пільги - держава розробляє систему податкових пільг, яка заохочує надходження від комерційного сектора на розвиток культури.

У Бельгії та Великобританії передбачене стимулювання спонсорства шляхом вилучення суми, витраченої на рекламу та маркетингові операції, з обсягів, що обкладаються податком. В Австрії та Франції спонсорство трактується як маркетингові витрати компанії на рекламу і не оподатковуються.

Система податкових пільг суттєво різниться по країнам. Розміри вкладів комерційних організацій на потреби культури, що не обкладаються податком, вимірюються у процентному відношенні до їх сукупного річного прибутку. За експертними оцінками цей показник у Франції складає 0,2-0,3 %, Португалії - 0,2 %, Австрії - 10 %, Нідерландах - 6 %, Бельгії - менше 5 % [21]

2. "Відсоткову філантропію" (меценатство) - інноваційна правова норма кран, що приєднались до ЄС у 2004 та 2007 рр. Суть її полягає в можливості переадресувати певний відсоток сплаченого податку на суспільні/культурні потреби.

"Відсоткова філантропія" була запроваджена Угорщиною в 1996 р. Згодом до ініціативи приєднались Словаччина, Польща, Литва і Румунія. На шляху до законодавчого закріплення ця норма знаходиться у Чехії.

"Відсоткова філантропія" у сфері культури є не стільки джерелом позабюджетного фінансування культури, скільки ефективним механізмом залучення широких верств суспільства до підтримки її розвитку та формування громадської відповідальності за культуру.

3. Створення іміджу престижності - політика популяризації соціальної відповідальності за культуру, позиціонування державою благодійництва як методу формування позитивного іміджу компанії.

У США економічні стимули (пільгове оподаткування) сприяють залученню лише 10 % спонсорських коштів. Основним стимулюючим механізмом залучення благодійних коштів на розвиток культури є формування у громадської думки іміджу престижності статусу "мецената" у сфері культури [21]

У Франції одним з таких стимулюючих механізмів є щорічна спонсорська премія "Les Oscars", заснована у 1980 році незалежною організацією Admical. Премія має національний статус, а її основною ідеєю є заохочення розвитку благодійництва у сфері культури.

Комерційний сектор в європейських країнах проявляє дедалі більшу зацікавленість у підтримці культурних проектів. Унаслідок публічності та соціальної значущості, сфера культури містить потужні можливості формування та просування позитивного іміджу представників бізнесу, позитивно впливає на репутацію комерційних організацій. Представники бізнесу дедалі більше надають перевагу цьому напряму промоції перед традиційною рекламою.

4. Взаємовигідне співробітництво залишається одним з основних принципів налагодження зв'язків між культурою та бізнесом. У Франції значного поширення набуло "корпоративне меценатство" - механізм покращення іміджу компанії шляхом некомерційної підтримки в культурній сфері. Проте ця форма підтримки передбачає надання донорам певних привілеїв та послуг у ході реалізації культурних програм.

У Російській Федерації та деяких країнах Європи поширеною формою подібного взаємовигідного співробітництва є надання меценатам безкоштовних квитків або запрошень на мистецькі заходи, можливість використання приміщення для корпоративних цілей компанії-донора тощо.

Деякими країнами також використовується механізм бюджетного субсидування з парафіскальних джерел тих галузей культурного розвитку, що перебувають під патронатом держави, або ж відносяться до пріоритетів державної політики. Він здійснюється шляхом установлення спеціальних видів податків на певні види продукції (послуг) з метою цільового спрямування цих надходжень на розвиток певних сфер культури.

Так, механізм залучення коштів на розвиток культури з парафіскальних джерел в Австрії отримав назву "культуршилінг" - надбавка до ліцензованої плати за радіо- і телетрансляцію, що в подальшому спрямовується державою на фінансування дотаційних галузей культури та покриває 25 % видатків держави на культуру.

У Франції та інших країнах Європи існує розвинений механізм фінансування культури з парафіскальних джерел через запровадження розгалуженої системи специфічних податків:

- податок від торгівлі книжками спрямовується на підтримку літературної діяльності;

- податок з прибутку нових телевізійних каналів, у тому числі кабельного й супутникового телебачення, спрямовується на підтримку виробництва кіно, аудіо -, відеопродукції;

- податок від театрально-концертної діяльності спрямовується на розвиток театрального мистецтва.

Значним додатковим ресурсом фінансування культури у Великобританії є надходження від Національної лотереї. На так звані "good causes" - соціально важливі проекти - йде 27 % надходжень, з них на сферу культури - 16,6 %, 40 % - на реконструкцію культурних об'єктів, 60 % - на підтримку діяльності організацій культури [21]

Такі підходи до залучення позабюджетних коштів мають чималий позитивний потенціал, адже зазначені джерела фінансування розвитку культури нині надто слабо використовуються в Україні порівняно з розвиненими країнами Європи.

Отже, бюджетні установи є державними неприбутковими організаціями, що здійснюють функції держави, пов'язані зі створенням нематеріальних благ. Не дивлячись на те, що Бюджетним кодексом передбачено, що ці установи мають повністю утримуватися за рахунок відповідного державного чи місцевого бюджетів, в умовах ринкової економіки цього фінансування не є достатньо. Тому необхідний пошук шляхів отримання додаткових фінансових ресурсів для належного розвитку і зростання конкурентоспроможності держави.



Розділ 2. Аналіз формування і використання фінансових ресурсів в Черкаському обласному краєзнавчому музеї в 2009-2011 рр.

2.1 Організаційно-економічна характеристика Черкаського обласного краєзнавчого музею

Комунальний заклад "Черкаський обласний краєзнавчий музей" Черкаської обласної ради (далі - Музей) є культурно-освітнім закладом, призначеним для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної, світової і історико-культурної спадщини.

Музей створений в 1918 році при товаристві "Просвіта". З 1919 року набуває статус державного і підпорядковується Черкаському повітовому відділу народної освіти. У 1954 році місто стало обласним центром відповідно і Музей набув статусу обласного краєзнавчого музею.

Повна назва Музею: комунальний заклад "Черкаський обласний краєзнавчий музей" Черкаської обласної ради. Скорочена назва: КЗ "Черкаський обласний краєзнавчий музей" Черкаської обласної ради.

Юридичний адрес та місцезнаходження Музею: 18000, м. Черкаси, вул. Слави, 1.

Музей заснований на обласній комунальній власності, є юридичною особою з моменту державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, має самостійний баланс, відокремлене майно, розрахунковий та інші реєстраційні рахунки в Головному управлінні Державного казначейства України в області, власну печатку, кутовий штамп, бланки та інші реквізити юридичної особи, веде самостійний бухгалтерський облік.

Музей в своїй діяльності керується Конституцією України, Основами законодавства України про культуру, Законом України "Про Музей та музейну справу", актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативними актами Міністерства культури і туризму України, рішеннями обласної ради та розпорядженнями голови обласної ради і облдержадміністрації, наказами управління культури і туризму облдержадміністрації та Статутом музею.

Функції з галузевого управління Музеєм здійснює управління культури і туризму облдержадміністрації.

Музей несе свої зобов'язання в межах коштів, що перебувають в її розпорядженні, згідно з чинним законодавством України. Цивільна правоздатність Музею виникає з моменту реєстрації Статуту і складається з прав і обов'язків.

Музей має право:

- Розробляти структуру Музею, формувати штатний розпис, визначати розмір оплати праці працівників згідно з чинним законодавством України;

- Самостійно визначати зміст, напрями і форми своєї діяльності;

- Користуватися комерційними та банківськими позиками;

- Від свого імені укладати угоди, договори, контракти з резидентами та нерезидентами на різні форми співробітництва;

- Набувати майнові та немайнові права;

- Брати в довгострокову оренду майно, обладнання для здійснення господарської діяльності;

- Надавати платні послуги відповідно до постанови КМУ від 05.06.97 №534 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами культури і мистецтва, заснованими на державній та комунальній формі власності", самостійно встановлюючи їхній перелік та вартість;

- Отримувати гранти, спонсорську допомогу та іншу благодійну допомогу від фізичних і юридичних осіб України та зарубіжних країн;

- Відкривати в порядку, визначеному чинним законодавством України, рахунку в Управлінні державного казначейства у Черкаській області;

- Здавати в оренду іншим підприємствам, організаціям, установам чи суб'єктам підприємницької діяльності тимчасово вільні площі, інше окреме, індивідуально визначене майно за погодженням і з власником майна;

- Здійснення зовнішньоекономічної діяльності у порядку, передбаченому чинним на території України законодавством;

- Створювати виробничі підрозділи (художні, реставраційні майстерні);

- Здійснювати діяльність з музейними предметами з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, а саме: придбавати, зберігати та експонувати;

- Створювати філії, представництва, відділи, інші відособлені підрозділи;

- Здійснювати іншу діяльність спрямовану на виконання статутних завдань, яка не суперечить чинному законодавству України.

Експозиція музею розміщена в 30 залах на площі 2800 мІ. Вона має розділи: природи краю, археології, етнографії, історії краю XIV - початку XX століття, історії краю від 1917 року і сучасність та велика зала вшанування пам'яті пророка України Т.Г. Шевченка, низка окремих зал, присвячених видатним землякам, вихідцям з Черкащини або відомим особам, чия діяльність пов'язана з "Шевченковим краєм" (поет Василь Симоненко, ботанік і селекціонер Володимир Симиренко, політик В'ячеслав Чорновіл.

Музей є науково-методичним центром для музейних закладів Черкаської області. Основними напрямами діяльності Музею є науково-дослідна, культурно-освітня діяльність, комплектування музейного зібрання, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, виставкова, пам'ятко-охоронна робота, а також діяльність пов'язана з науковою атрибуцією, експертизою, класифікацією, державною реєстрацією та усіма видами оцінки предметів, які можуть бути визначеними як культурні цінності, з метою включення до Музейного фонду України.

Науково-дослідна робота є основою практично всієї діяльності музею і проводиться в широкому діапазоні, що зумовлено специфікою музейного закладу. Це - і наукове комплектування фондів, наукова організація обліку, збереження, консервації і реставрації колекцій. Завершальним етапом такої багатогранної роботи є ретельне дослідження пам'яток, що зберігаються у фондах, атрибуція, класифікація, систематизація, що дає можливість створювати каталоги, бібліографічні довідники тощо. Окрім цього напрямку, головними завданнями наукової роботи музею є вивчення історії краю та актуальних проблем сучасності, музеєзнавства і теорії музейної справи, дослідження та наукова обробка музейних реліквій та колекцій, опрацювання тем та матеріалів, пов'язаних з експозиційною роботою, розробкою концепцій та концептуальних рішень. Також підготовчі етапи наукових експедицій по збиранню матеріалів, наукова робота, пов'язана з визначенням музейних предметів, виявлення середовища, в якому вони побутували, є невід'ємною частиною діяльності музею.

Суто музейними видами наукової роботи є питання створення експозиції, збір музейних матеріалів та вивчення фондових колекцій. Основними видами діяльності в цьому напрямку є написання концепцій, тематико-експозиційних планів, вивчення окремих тем та підготовка до проведення експедицій, а також атрибуція, класифікація і систематизація музейних матеріалів багатотисячної колекції, що сприяє розширенню джерельної бази і самої історичної науки. Завдяки дослідженням музейних працівників у науковий обіг вводяться нові джерела з різної тематики історії рідного краю.

Також важливими є дослідження в галузі профілюючих наукових дисциплін: археології, етнографії, краєзнавства, нумізматики, вексилології, геральдики, генеалогії, сфрагістики, валеології, епіграфіки та інших допоміжних історичних дисциплін. Головна цінність і одночасно складність введення в науковий обіг музейних колекцій полягає в тому, що музейні предмети здебільшого той тип джерел, в яких інформація кодується інакше ніж у звичних для історика писемних джерелах. Тому в результаті широкого використання музейних колекцій у наукових дослідженнях буде не тільки отримана нова інформація, а й збільшиться арсенал методів джерелознавчого аналізу.

Майно Музею складають основні засоби (будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар, тощо), інші необоротні матеріальні активи (музейний фонд), а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі Музею, власником якого є Черкаська обласна рада. Всі музейні предмети входять до Державної частини музейного фонду України.

Майно Музею є комунальною власністю Черкаської обласної ради і належить закладу на правах оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, Музей володіє, користується та розпоряджається закріпленим за ним майном, вчиняючи щодо нього дії, які не суперечать чинному законодавству та Статуту Музею.

Джерелами формування майна Музею є:

1. Бюджетні асигнування;

2. Майно, передане власником, іншими юридичними чи фізичними особами;

3. Безоплатні благодійні внески та дари юридичних і фізичних осіб;

4. Надходження від збереження коштів у банківських установах;

5. Надходження від надання платних послуг;

6. Інші джерела, незаборонені чинним законодавством України.

Страхування майна Музею здійснюється згідно з чинним законодавством України. Збитки, завдані Музею в результаті порушення його майнових прав громадянами, юридичними особами або державними органами, відшкодовуються в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Історико-культурні цінності, що зберігаються в Музеї не підлягають роздержавленню та приватизації.

Музей має свою структуру та штатний розпис, які затверджується управлінням культури і туризму облдержадміністрації. Керівництво діяльністю Музею здійснює її директор, який призначається на посаду та звільняється з посади сесією Черкаської обласної ради за поданням управління культури і туризму облдержадміністрації. Директор самостійно вирішує питання діяльності Музею за винятком тих, які належать до компетенції управління, що здійснює функції з галузевого управління, Власника майна та трудового колективу.

Директор Музею:

- Здійснює керівництво колективом, забезпечує раціональний добір, розстановку кадрів, створює належні умови для підвищення фахового рівня працівників;

- Несе особисту відповідальність за стан діяльності Музею та виконання планових завдань;

- Самостійно визначає організаційну структуру Музею;

- Затверджує посадові інструкції працівників Музею;

- У межах своєї компетенції видає накази, дає вказівки, обов'язкові для виконання всіма працівниками Музею;

- Затверджує внутрімузейні положення, інструкції, плани-звітну документацію;

- Подає на затвердження загальних зборів трудового колективу Правила внутрішнього трудового розпорядку та Колективний договір і після затвердження підписує їх;

- Розпоряджається коштами, майном та іншими цінностями Музею відповідно до чинного законодавства України та цього Статуту;

- Укладає господарські та інші угоди, видає довіреності, відкриває реєстраційні та інші рахунки в управлінні Держказначейства; має право першого підпису на фінансових документах;

- Здійснює контроль за якістю роботи музейних та інших працівників; забезпечує дотримання ними чинного законодавства та трудової дисципліни; вживає до них заходів з дисциплінарного стягнення ат заохочення;

- Встановлює надбавки та доплати до посадових окладів працівників згідно з діючими нормативними актами та Колективним договором в межах економії фонду заробітної плати;

- Надає матеріальну допомогу, в т. ч. на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, в межах коштів, затверджених кошторисом;

- Несе відповідальність за збереження матеріально-технічної бази Музею, раціональне використання її фінансових та інших ресурсів; звітує з цих питань перед управління культури і туризму облдержадміністрації;

- Несе відповідальність за належне використання печатки;

- Діє без довіреності від імені Музею, представляє його інтереси в усіх закладах, установах та організаціях, в т.ч. міжнародних та іноземних.

При дирекції Музею на правах дорадчого органу діє науково-методична рада, яка вирішує питання науково-дослідної, фондової, науково-освітньої діяльності Музею. Директор Музею очолює науково-методичну раду і затверджує її склад.

Музей є неприбутковим закладом та утримується за рахунок коштів обласного бюджету по галузі "культура". Головним розпорядником коштів є управління культури і туризму облдержадміністрації. Фінансові ресурси Музею формуються за рахунок бюджетних коштів, дарів, тимчасово запозичених коштів (кредитів, позичок) в банківських установах та інших фінансових надходжень, не заборонених законодавством України.

Додаткове фінансування Музею здійснюється за рахунок коштів, одержаних від господарської діяльності, надання платних послуг та інших джерел, не заборонених чинним законодавством України.

Органи, що контролюють окремі сторони діяльності Музею здійснюються повноваження в межах своєї компетенції, яка встановлюється законодавчими актами України.

Музей розробляє кошторис на утримання закладу, штатний розпис, структуру та подає їх на затвердження головному розпоряднику коштів - управлінню культури і туризму облдержадміністрації. Музей витрачає бюджетні кошти у відповідності до кошторису та річного плану асигнувань, затверджених згідно з чинним законодавством України. Невикористані у поточному році позабюджетні кошти вилученню не підлягають, не враховуються при визначенні обсягів бюджетного фінансування на наступний рік і використовуються в наступному році виключно на здійснення статутної діяльності Музею. Грошові кошти Музею зберігаються на поточному та інших рахунках у банківських установах в національній валюті. Відносини Музею з іншими установами, підприємствами, організаціями, а також громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюється на основі договорів. При цьому Музей самостійно обирає предмет договору, визначає зобов'язання та інші умови господарських взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству України.

Трудовий колектив Музею складається з громадян, які своєю працею беруть участь в його діяльності на підставі трудових договорів (угод) та інших форм, які регулюють трудові відносини працівників з Музеєм.

В музеї, відповідно до штатного розпису, зайнято 116,5 штатних посад (Додаток А) Серед них: директор установи, заступник директора з наукової роботи, заступник директора з адміністративної-господарської роботи, заступник директора з науково-просвітницької роботи, учений секретар та головний бухгалтер, також функціонує 13 внутрішніх відділів та 5 філій музею (Рис. 2.1 та 2.2).

Рисунок 2.1. Філії Черкаського обласного краєзнавчого музею

Рисунок 2.2. Відділи Черкаського обласного краєзнавчого музею

Припинення діяльності музею відбувається шляхом його реорганізації або в результаті ліквідації за рішенням Черкаської обласної ради згідно з порядком, передбаченим актами України або за рішенням суду.

2.2 Організація охорони праці в Черкаському обласному краєзнавчому музеї

В Черкаському обласному краєзнавчому музеї працюють представники досить різноманітних професій: директор, бухгалтер, інженери, слюсарі-сантехніки, техніки, екскурсоводи, художники, реставратори, архівісти, наглядачі музею. Відповідно до чинного законодавства, а саме: Закону України "Про охорону праці", "Положення про розробку інструкцій з охорони праці", "Про затвердження типового положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці" [18, 45, 48]та державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці, в державній установі повинні бути інструкції з охорони праці. Черкаський обласний краєзнавчий музей володіє необхідними інструкціями з охорони праці, які повністю відповідають положенням чинного законодавства.

Забезпечення прав громадян на безпечні та здорові умови праці здійснюється шляхом створення системи організації охорони праці не лише на національному, а й на виробничому рівні. Для забезпечення функціонування системи управління охороною праці в музеї його керівник створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їхні обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій відповідно до закону України "Про охорону праці". В Черкаському обласному краєзнавчому музеї функціонує відділ охорони праці, який займається питаннями, що стосуються охорони праці в музеї. Призначено спеціаліста з охорони праці, який очолює цей відділ і керується Інструкцією спеціаліста з охорони праці. Спеціаліст з охорони праці веде журнал реєстрації інструкцій з охорони праці, а також Журнал обліку видачі інструкцій з охорони праці.

Головний спеціаліст з охорони праці зобов'язаний:

- Здійснювати контроль за виконанням відділами, службами, лабораторіями, майстернями, а також окремими співробітниками музею діючих норм і правил з техніки безпеки та виробничої санітарії, приписів технічних інспекцій профспілки, санітарно-епідеміологічної станції і вказівок вищих господарських і профспілкових організацій шляхом повсякденного і детального обстеження експозиційних залів, фондосховищ, виробничих цехів, майстерень, складів тощо;

- Розробляти спільно з відділами та службами музею річні комплексні плани по поліпшенню умов, охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів та за твердженням їх дирекцією контролювати своєчасне виконання передбачених в них заходів;

- Давати висновки щодо проектів будівництва, реконструкції та капітального ремонту будівлі музею та інших споруд у частині відповідності їх вимогам техніки безпеки та виробничої санітарії;

- Здійснювати нагляд у ході реконструкції та капітального ремонту за дотриманням всіх встановлених технічних норм і вимог техніки безпеки та виробничої санітарії;

- Брати участь у роботі приймальної комісії при здачі об'єктів в експлуатацію;

- Брати участь у розслідуванні нещасних випадків на виробництві, складати звіти про виробничий травматизм, про освоєння коштів, асигнованих на охорону праці і пояснювальні записки до них і представляти їх у вищими організації в установленому порядку;

- Вести реєстрацію та облік нещасних випадків на виробництві, аналіз їх причин та розробку конкретних заходів щодо усунення останніх;

- Проводити вступний інструктаж з техніки безпеки при вступі на роботу, контролювати проведення всіх видів інструктажів на робочих місцях (первинні, повторні і позапланові);

- Контролювати своєчасне і правильне використання коштів, відпущених на заходи з техніки безпеки та виробничої санітарії;

- Організувати навчання робітників, наукового і технічного персоналу в галузі техніки безпеки та виробничої санітарії;

- Забезпечити працівників музею навчальними посібниками, плакатами, попереджувальними написами, правилами та інструкціями з техніки безпеки та виробничої санітарії;

- Організувати систематичну пропаганду техніки безпеки і виробничої санітарії шляхом проведення лекцій, доповідей, бесід тощо;

Голови відділів, служб, секторів, майстерень в музеї є відповідальними особами за виконання правил з охорони праці і техніки безпеки у підрозділах, які вони очолюють. Вони зобов'язані:

- Здійснювати заходи, що направлені на покращення умов праці і попередження виробничого травматизму і захворювань;

- Забезпечити нагляд за правильною експлуатацією обладнання, машин, приборів, інвентарю і захисних пристроїв;

- Слідкувати за дотриманням графіків профілактичних оглядів і ремонту основного і допоміжного обладнання;

- Забезпечити правильну організацію робіт і робочих місць, чистоту і порядок;

- Забезпечити робітників необхідним по нормам спецодягом, спецвзуттям, захисними пристроями, спеціальним милом, питною водою, а також своєчасним пранням і ремонтом спецодягу і спецвзуття;

- Забезпечити нагляд за дотриманням підлеглими робітниками правил, норм, інструкцій, наказів з питань техніки безпеки, виробничої санітарії та пожежної безпеки.

Без відповідного інструктажу з техніки безпеки і виробничої санітарії жоден робітник музею не може бути допущений до роботи. Відповідно до Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з охорони праці, ведеться Журнал реєстрації інструктажів з охорони праці. В Черкаському обласному краєзнавчому музеї складений графік проведення навчання працівників, який передбачає навчання кожні пів року, а для робітників, що працюють на роботах з підвищеною небезпекою - раз на квартал. Навчання робітників проводить спеціаліст відповідно до тематичного плану та програми навчання з охорони праці для посадових осіб та робітників, які працюють на роботах з підвищеною небезпекою. Вивчення Інструкції з охорони праці є обов'язковим.

Відповідно до Наказу директора створена постійно-діюча комісія з перевірки знань з охорони праці. Комісія складає перелік питань для перевірки знань з охорони праці посадових осіб та робітників, які входять до атестаційних білетів. В кінці комісія має скласти Протокол перевірки знань з охорони праці робітника.

Відповідно до правил техніки безпеки в Музеї, існує певний порядок проведення інструктажу і навчання працівників безпечним прийомам та методам роботи в Музеї [18]:

1. Інструктаж співробітників музею з техніки безпеки та виробничої санітарії повинен проводитися окремо по кожній професії в кожному відділі, лабораторії, майстерні, секторі і т. д. Особливу увагу слід звертати на проведення інструктажу працівників в реставраційних майстернях, фотолабораторіях та інших відділах, робота яких пов'язана з шкідливими і отруйними речовинами. Підвищені вимоги слід надавати при інструктажі працівників, що виконують роботи на висоті, електротехнічні, покрівельні, сантехнічні, вантажно-розвантажувальні, малярські, а також з перевезення та переміщення музейних експонатів.

2. Інструктаж з правил техніки безпеки та виробничої санітарії повинен проводитися з усіма співробітниками музею незалежно від стажу роботи за даною професією чи посадою. Він передбачає:

- вступний інструктаж;

- первинний інструктаж безпосередньо на робочому місці;

- повторний інструктаж;

- позаплановий інструктаж.

3. Вступний інструктаж зобов'язані проходити всі особи, що вступають на роботу. Він проводиться як з групою працівників, так і з одним працівником і передбачає висвітлення таких питань, як правила внутрішнього трудового розпорядку, правила електробезпеки, надання першої медичної допомоги при ураженнях електричним струмом, правила пожежної безпеки, правила поведінки працюючих при аваріях і нещасних випадках і порядок складання Акту про нещасний випадок на виробництві. Його повинен проводити інженер з техніки безпеки або особа, що його заміщає за програмою затвердженою директором музею.

4. Інструктування працівників, які підлягають попередньому медичному огляду при вступі на роботу, може мати місце тільки після проходження ними останнього. Не дозволяється допуск до роботи осіб, які не пройшли інструктажу.

5. Про проведення вступного інструктажу з техніки безпеки робиться запис у спеціальному журналі і картці інструктажу, де кожен, хто пройшов інструктаж, розписується.

6. Первинний інструктаж з техніки безпеки на робочому місці проводиться керівником, в підпорядкування якого направлений працівник.

7. У програму первинного інструктажу входить ознайомлення працівника з пристроєм устаткування, безпечною організацією робочого місця, безпечними прийомами і методами праці та ін..

8. Інструктаж повинен закінчуватися практичним виконанням працівником безпечних методів праці безпосередньо на робочому місці.

9. Інструктаж з техніки безпеки на робочому місці фіксується в спеціальному журналі і картці інструктажу, де пройшовши його працівник ставить свій підпис. Журнали вступного та первинного інструктажів зберігаються в осіб, які проводили їх, а картка інструктажу в особовій справі працюючого.

10. Повторний інструктаж з усіма співробітниками проводиться один раз на рік, а при перекладі на іншу роботу - відразу ж на новому місці.

11. Зі співробітниками, що працюють на ділянках з небезпечними і шкідливими умовами праці, повторний інструктаж проводиться щокварталу. Перелік таких професій встановлюється адміністрацією музею за погодженням з місцевим комітетом профспілки.

12. Позаплановий інструктаж проводиться в наступних випадках:

- При зміні режиму та особливостей роботи;

- При нещасних випадках, що показують недостатнє знання працівниками правил техніки безпеки;

- При порушенні правил техніки безпеки.

13. Позаплановий і повторний інструктажі оформляються в журналі обліку інструктажу з техніки безпеки на робочому місці.

14. Навчання безпечним методам праці співробітників музеї, до роботи яких висуваються підвищені вимоги з техніки безпеки, організовуються адміністрацією за спеціальною програмою, незалежно від проходження ними вступного інструктажу та на робочому місці.

15. Навчання працівників має бути проведено не пізніше 3 місяців з дня надходження їх на роботу.

16. До вивчення правил та інструкцій з техніки безпеки та здачі іспитів, адміністрація не має права давати новому працівникові завдання на виконання робіт зі шкідливими або небезпечними умовами праці.

17. Результати перевірки знань правил техніки безпеки оформляються протоколом кваліфікаційної комісії під керівництвом головного інженера, заступника директора або відповідального співробітника, призначеного наказів адміністрації.

18. До складу екзаменаційної комісії повинен входити представник місцевого комітету профспілки.

19. Усім працівникам, які склали іспити, видається посвідчення за встановленою формою.

20. То, хто не склав іспит здасть його повторно, але не пізніше, ніж через 3 місяці після першого іспиту. У разі повторного не складання іспиту працівник має бути відсторонений від посади.

Відповідно до правил техніки безпеки в Музеї, існують також певні вимоги техніки безпеки в експозиційних залах, фондосховищах і допоміжних приміщеннях музею [18]. Ось деякі з них:

1. Всі експозиційне обладнання залів (вітрини, підставки, щити, кронштейни й шнури для підвіски картин), а також обладнання сховищ (стелажі, шафи, скрині, комоди), має бути виконано спеціалізованими організаціями відповідно до технічних розрахунками та задовольняти вимогам техніки безпеки.

2. В експозиції всі електрифіковані і діючі експонати (механічні верстати і машини) повинні мати металеві, жорсткої конструкції, огорожі відкритих небезпечних частин і передач, ізоляційні гумові килимки, а також огорожі шнуром або бар'єром.

3. Всі рами вітрин обладнуються кріпленнями щоб уникнути самостійного захлопування рам, а також перекосу і падіння вітрин.

4. У великих музеях для транспортування і встановлення великих дзеркальних стекол і рам у вітринах повинні бути спеціальні візки на гумовому ходу зі стійками для установки рам і стекол у вертикальному положенні.

5. Для переміщення важких експонатів - масивних скульптур, підставок, важких меблів і т. п. повинні застосовуватися низькі візки та санчата.

6. Адміністрація музею зобов'язана перед вантажно-розвантажувальними роботами забезпечити робітників необхідними інструментами і пристосуваннями і ознайомити їх з безпечними прийомами роботи.

7. Підлітки до 18 років до вантажно-розвантажувальних робіт не допускаються.

8. Робоче місце кожного наукового співробітника повинне бути обладнане письмовим столом, встановленим таким чином, щоб світло з вікон падало на нього з лівого боку.

9. У фондосховищах робочі кімнати повинні бути ізольовані від сховищ і виділено приміщення для роботи відвідувачів з каталогами та матеріалами фондів музею.

10. Екскурсоводам слід надати кімнату для відпочинку і занять; крім того, в експозиційних залах необхідно встановити столики для чергових екскурсоводів і консультантів.

11. Лабораторії музею повинні мати спеціальне обладнання в залежності від характеру виконуваної в них роботи - витяжні шафи в реставраційних майстерень до препараторських, сушильні шафи для ботанічних колекцій і т. д.

12. Майстерні при музеях художньо-оформлювальні, макетно-модельні, муляжні, палітурні, столярні, слюсарні та інші, а також друкарню слід розміщувати поза головної будівлі музею і постачати всім необхідним обладнанням з огорожами небезпечних щодо травматизму частин.

13. Для внутрішньої охорони при вході в музей виділяється чергове приміщення.

14. Для доглядачів (музейних служителів) в кожному експозиційному залі повинні бути стільці. При експозиційних залах слід обладнати невелику комору інвентарю, необхідного для прибирання приміщень.

Відповідальні за охорону праці в музеї обов'язково мають дотримуватися вимог пожежної безпеки що передбачені в музеї. Відповідальність за протипожежний стан музею покладається на директора.

Директор музею своїм наказом призначає:

- Особу, відповідальну за загальний протипожежний стан музею з числа своїх заступників;

- Осіб, відповідальних за справний стан автоматичних засобів виявлення і гасіння пожеж, водопровідних мереж та іншого протипожежного обладнання;

- Осіб, відповідальних за стан пожежної безпеки окремих будівель, приміщень, відділів, служб, майстерень і т. д.

Директор музею зобов'язаний вживати своєчасних заходів впливу до осіб, які порушують правила пожежної безпеки. У музеї повинен бути розроблений план евакуації людей та музейних цінностей, а також інструкція, яка визначає дії персоналу у разі виникнення пожежі. План евакуації та інструкція повинні бути вивішені на видному місці. У кожному відділі, майстерні, сховище, лабораторії і т. д. повинні бути вивішені таблички із зазначенням прізвищ осіб, відповідальних за протипожежний стан даної ділянки і номер телефону місцевої та міської пожежної частини.

Музей повинен обладнуватися автоматичними засобами сповіщення про пожежу і пожежогасіння (пожежною сигналізацією, установками пожежогасіння). Кожен музей в обов'язковому порядку забезпечується телефонним зв'язком з міською (селищною) та місцевої пожежної частиною.

Музеї з великими площами і особливо цінними колекціями повинні бути забезпечені телефонним зв'язком на всіх основних постах охорони, а також в основних приміщеннях (фондосховищах, експозиційних залах, відділах і т. д.).

Всі вступники на роботу особи повинні пройти протипожежний інструктаж, без якого вони не можуть бути допущені до роботи. З усіма співробітниками музею не рідше одного разу на рік слід проводити повторний інструктаж з пожежної безпеки, на який необхідно відводити не менше двох годин.

Для залучення робітників, службовців та інженерно-технічних працівників до участі в проведенні протипожежних профілактичних заходів у музеях створюються пожежно-технічні комісії. Комісії призначаються наказом директора у складі: замісник директора або головного інженера (голова), начальника пожежної охорони, енергетики, інженера з техніки безпеки, фахівця з водопостачання, представників громадських організацій та інших осіб на розсуд керівника музею [19]

Основними завданнями пожежно-технічних комісій є:

- Розробка заходів по забезпеченню пожежної безпеки музею, що попереджають виникнення і поширення пожеж;

- Організація раціоналізаторської і винахідницької робіт з питань пожежної безпеки;

- Залучення активу робітників і службовців, членів добровільної пожежної дружини, первинних організацій добровільного пожежного товариства до проведення пожежно-профілактичної роботи, встановлення протипожежного режиму в музеї, і до масової роз'яснювальної роботи серед робітників, службовців та інженерно-технічних працівників з питань дотримання протипожежних правил.

Для здійснення поставлених завдань пожежно-технічні комісії повинні:

- Щоквартально проводити обстеження всіх експозиційних залів, фондосховищ, майстерень, лабораторій та інших приміщень, намічати заходи по усуненню виявлених недоліків і визначати терміни їх виконання;

- Здійснювати контроль за виконанням протипожежних заходів, запропонованих Державним пожежним наглядом;

- Сприяти впровадженню в життя удосконалень, спрямованих до забезпечення пожежної безпеки;

- Приймати участь у розробці інструкцій, правил пожежної безпеки для відділів, фондосховищ, лабораторій і здійснювати контроль за їх дотриманням;

- Організовувати і проводити з робітниками, службовцями, інженерно-технічними працівниками бесіди та лекції на протипожежні теми;

- Організовувати і проводити пожежно-технічні наради в музеях за участю працівників пожежної охорони, інженерно-технічного персоналу, активу робітників і службовців з питань пожежної безпеки музею, а також змагання і огляди добровільних пожежних дружин, огляди протипожежного стану фондосховищ, складів, лабораторій та інших приміщень.

Як висновок, слід зазначити, що рівень нещасних випадків в музеї є досить низьким, що свідчить про дотримання як керуючими органами, так і безпосередньо працівниками музею, діючого порядку з охорони праці, що існує в установі.



2.3 Аналіз фінансового стану Черкаського обласного краєзнавчого музею

Одним з важливих напрямків роботи бюджетних установ в умовах товарно-грошових відносин - є їх фінансова діяльність. Вона полягає в отриманні, організації руху та використанні фінансових ресурсів. Її результат характеризує фінансовий стан установи чи організації.

Основними показниками фінансового стану бюджетних установ та науково-дослідних організацій є:

- забезпеченість грошовими коштами;

- збереження фінансової дисципліни.

А тому змістом аналізу фінансового стану установ є вивчення їх забезпеченості грошовими ресурсами, їх розміщення та використання, стану розрахунків з іншими організаціями. Важливість цих питань та прийняття рішень по них визначається тісним взаємозв'язком фінансової та виробничої діяльності установ.

Позитивні результати фінансової діяльності установ, що визначають фінансовий стан, сприяють і покращенню їх роботи. В свою чергу виконання завдань по виробничих показниках забезпечує розширення фінансових можливостей установ для покращення виробничої бази.

Основними завданнями аналізу фінансової діяльності та фінансового стану установ є:

1. Оцінка забезпеченості установ фінансовими ресурсами та використання їх по цільовому призначенню;

2. Характеристика стану розрахунків та запасів товарно-матеріальних цінностей;

3. Виявлення причин фінансових порушень та труднощів;

4. Вивчення організації фінансування та її вплив на роботу установи;

5. Виявлення резервів покращення фінансового стану установи та розроблення заходів по їх реалізації.

В якості джерел аналізу фінансового стану бюджетних установ та організацій використовують:

- баланс виконання кошторису видатків (Форма №1) - по бюджетних установах (Додаток А);

- звіт про виконання кошторису видатків установи (Форма №2) - по бюджетних установах (Додаток Б);

- звіт про результати фінансової діяльності (Форма № 9м) - (Додаток В);

- звіт про надходження і використання коштів, отриманих як плата за послуги, що надаються бюджетними установами (Форма № 4-1м) - (Додаток Г).

Розпочинають аналіз фінансового стану установи з аналізу її фінансування.

Фінансування бюджетних установ полягає в наданні їм коштів державного чи місцевих бюджетів на поточне утримання. Черкаський обласний краєзнавчий музей фінансується з місцевого бюджету та за рахунок власних коштів.

Основними завданнями аналізу фінансування бюджетних установ є наступні: характеристика забезпеченості установ бюджетними коштами, повноти їх використання, а також його організації, яка включає своєчасність затвердження кошторису видатків, дотримання в ньому вимог режиму економії, надання установам бюджетних коштів своєчасно в міру потреби в них. Їх - це необхідна умова нормальної діяльності установ. Для аналізу фінансування Черкаського обласного краєзнавчого музею скористаємось даними Звіту про надходження і використання коштів, отриманих як плата за послуги, що надаються бюджетними установами (Форма № 4-1), а також Звітом про результати фінансової діяльності (Форма №9) (Додатки В, Г).



Таблиця 2.1. Аналіз фінансування Черкаського обласного краєзнавчого музею в 2009-2011 рр.

Джерела фінансування	Надійшло коштів	Питома вага, %
	2009 рік	2010 рік	2011 рік	2009р.	2010р	2011р
1. Фінансування з місцевого бюджетну	2826057,35	3554930,9	3462970,13	95,61	96,65	96,71
2. Власні надходження	129674,25	123115,0	117849,30	4,39	3,35	3,29
2.1 за послуги, що надаються бюджетними установами згідно їх функціональних повноважень	64655,00	82668,0	89342,00	49,86	67,15	75,81
2.2 За оренду майна бюджетних установ	65019,25	40447,00	27503,30	50,14	32,85	23,34
2.3 Від реалізації майна	0	0	1004	0	0	0,85
ВСЬОГО	2955731,60	3678045,97	3580819,4	100	100	100

З Таблиці 2.1 ми бачимо, що за 2009 рік на рахунки Краєзнавчого музею надійшло фінансування на загальну суму 2955731,60 грн., з яких фінансування з місцевого бюджету - 2826057,35 грн., або 95,61 % від загальної суми. Фінансування за рахунок власних коштів - 129674,25 грн. (4,39 %): з них власні кошти, що отримані за послуги, що надаються бюджетними установами згідно їх функціональних повноважень складають 64655,00 грн. (49,86 %), а також кошти за оренду майна бюджетної установи - 65019,25 грн. (50,14 %).

За 2010 рік на рахунки Краєзнавчого музею надійшло фінансування на загальну суму 3678045,97 грн., з яких фінансування з місцевого бюджету - 3554930,97 грн., або 96,65 % від загальної суми. Фінансування за рахунок власних коштів - 123115 грн. (3,34 %), що є меншим на 1,04 % ніж в попередньому році: з них власні кошти, що отримані за послуги, що надаються бюджетними установами згідно їх функціональних повноважень складають 82668 грн. (67,15 %), кошти за оренду майна бюджетної установи - 40447 грн. (32,85 %), а надходження від реалізації майна в цьому році також відсутні.

За 2011 рік на рахунки Краєзнавчого музею надійшло фінансування на загальну суму 3580819,43 грн., з яких фінансування з місцевого бюджету - 3462970,13 грн., або 96,71 % від загальної суми. Фінансування за рахунок власних коштів - 117849,30 грн. (3,29 %): з них власні кошти, що отримані за послуги, що надаються бюджетними установами згідно їх функціональних повноважень складають 89342,00 грн. (75,81 %), кошти за оренду майна бюджетної установи - 27503,30 грн. (23,34 %), а також надходження від реалізації майна - 1004 грн. (0,85 %).

Отже, за даними ми бачимо, що Черкаський обласний краєзнавчий музей в середньому на 96 % фінансується з місцевого бюджету і на 4 % за рахунок власних надходжень. З 2009-2011 рр. можна простежити скорочення частки власних надходжень в загальній сумі коштів. В 2011 році надходження коштів за оренду майна бюджетної установи порівняно з 2009 роком скоротилися на 26,8 % порівняно з попереднім роком, що свідчить по те, що Черкаський обласний краєзнавчий музей вже не надає в оренду свої приміщення в таких обсягах, в яких надавав попередні роки.

Однією із задач аналізу фінансового стану бюджетної установи є оцінка ефективності використання асигнувань з бюджету. Її вирішення пов'язане з розглядом динаміки матеріально-технічної бази та господарських взаємовідносин з іншими організаціями. Їх характеристика міститься в балансі про виконання кошторису видатків, вивчення якого дозволяє всесторонньо проаналізувати розміщення коштів бюджету та розрахункової дисципліни (Додаток Б).

Баланс виконання кошторису видатків характеризує стан всіх засобів бюджетної установи та джерел їх формування на певну дату та їх зміну за звітний період в грошовому виразі. Він складається по визначеній формі та містить дві частини: актив і пасив.

В активі балансу відображається розміщення та напрями використання коштів в процесі виконання кошторису видатків та господарської діяльності. Тут також відображаються матеріальні цінності у вигляді основних фондів та матеріальних запасів, заборгованості по окремих особах та організаціях, залишки невикористаних коштів в касі та на рахунках в установах банку, затрати на капітальне будівництво.

А в пасиві балансу показуються джерела утворення коштів бюджетної установи, за рахунок яких були здійснені видатки та придбані матеріальні цінності. Крім того тут також відображаються фонди в основних засобах та малоцінних і швидкозношуваних предметах, тимчасові джерела у вигляді кредиторської заборгованості, фінансуванню капітального будівництва, доходи та прибуток.