Дослідження сутності та характеристики податкової політики держави

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків до бюджету держави.

Податкова політика включає в себе обов'язкові платежі, які стягуються державою з юридичних і фізичних осіб, на яких, згідно законодавчими актами, покладено обов'язок платити податки та здійснювати інші обов'язкові платежі. Виникла податкова політика у період розпаду суспільства на класи і появи держави. Використовуються податки для фінансування витрат держави.

Сутність податків, їх структура та роль визначаються економічним та політичним устроєм суспільства, природою та функціями держави.

Реформування податкової системи в Україні, порядок сплати податків і обов'язкових платежів юридичних і фізичних осіб, відповідальність платників податків за порушення податкового законодавства є складовою частиною заходів, орієнтованих на введення економічних відносин ринкового спрямування.

Податкова система кожної країни відображає специфічні умови соціально-економічного розвитку країни. Це рівень розвитку економіки і соціально-економічної сфери, її зовнішня і внутрішня політика, географічне положення і кліматичні умови, традиції народу і багато інших чинників. Не може бути держав з тотожними системами оподаткування.

Україна проводила досить довгий шлях введення податків до економіки, що стало джерелом формування бюджету та регулятором підприємницької діяльності.

Метою курсової роботи є дослідження сутності та характеристики податкової політики держави.

1. Теоретико-методичні основи податкової політики держави

1.1 Історія формування податкової системи України

Виникнення податків сягає сивої давнини. В Київській Русі податки з'являються вже в перші роки виникнення цієї держави. Давньоруські податки не запозичуються з інших країн, а мають своє власне, національне походження. Одним з найдавніших прямих податків Київської Русі, що проіснував на українських землях, було подимне. Назва походить від одиниці оподаткування -- «диму». Тобто, «дому», селянського двору. Платили подимне натурою та часткового грішми. Інший древній податок -- полюддя. Він збирався під час щорічних об'їздів Київської Русі князем та його дружиною. І ще одним джерелом наповнення казни було поплужне. Це земельний податок, одиницею оподаткування якого був плуг. Поплужне йшло на військові витрати, утримання велико -- князівського двору та на дипломатичні місії. Цікаво, що ці три види податків так узвичаїлись, що й продовжили існувати тоді, коли Київської Русі не стало. Спочатку в землях Галицько-Волинського князівства, а потім за часів литовсько-української та литовсько-польської держави.

Княгиня Ольга, розвиваючи і вдосконалюючи традиційну систему податків, збагачує їх оброками, втілює в життя рентні відносини. Останні стали важкою розплатою за смуту і нестабільність життя на Русі в ХІІ-ХІІІ ст. В епоху середньовіччя Русь сплачувала податки Литовській, Польській і Московській державам, час від часу, збільшуючи кількість прямих і непрямих, звичайних і надзвичайних податей, яких нараховувалося більше 30.

З XV століття вводиться такий прямий грошовий податок як половщина. Спочатку його сплачували селяни, виходячи з кількості худоби і землі. Згодом половщину почали сплачувати всі державні категорії залежного селянства. Понад триста років проіснував на українських землях такий натуральний податок як поштучне, запроваджений литовцями. Його сплачували селяни від кількості худоби та птиці, витканого полотна, ряден, рушників.

З XVI століття приходить в Україну так зване Магдебурзьке право, яке стає визначальним у податковому та митному регулюванні. Магдебурзьке право -- це письмовий королівський дозвіл на місцеве самоврядування, куплене мешканцями окремих міст і містечок, або дароване жителям окремих міст за особливі заслуги перед короною. Міський голова чи бургомістр за Магдебурзьким правом був найвищою виконавчою та судовою особою в місті. Він мав право встановлювати розміри податків та мита, відміняти їх чи звільняти від них окремих громадян, розглядав усі майново-боргові спори і виносив по них рішення. Міське населення було особисто вільним. Ковалі, гончарі, ювеліри, крамарі об'єднувались в окремі цехи і сплачували фіксовані податки колективно. Завдяки Магдебурзькому праву почали швидко розвиватися міста. Чотириста років тому воно було запроваджено в Києві. За часів Магдебурзького права було запроваджено помірне торговельне мито. І сплачувалось воно з певної міри привізного товару. Розмір помірного був сталим і декілька століть не мінявся: два гроші за одну одиницю товару. Часто помірне торговельне мито органами міського управління змінялось іншими вимогами.

За часів Гетьманщини частину податків, що стягувалися з населення було скасовано. Шляхта, козацька старшина були звільнені від податків повністю. Лише міщани і селяни платили стацію - податок на утримання війська, а також сплачували податок з промислових прибутків.

Повна руйнація українських податкових національних традицій, яка передбачала помірність і доцільність оподаткування, розпочалася з втратою Україною її незалежності і повного поневолення Російською Імперією. Ламаючи адміністративну систему України, яка за своєю демократичною суттю та універсальністю випереджала більшість адміністративних систем країн Європи, Російська Імперія почала запроваджувати й свої податки. Помірне мито було замінене Московським податком, що становив 5 відсотків від продажної ціни товару. Було введено подвірне оподаткування. Тобто, запроваджено нову систему оподаткування населення прямими податками. Запровадження подвірного оподаткування значно збільшило кількість платників податків за рахунок введення в їх число тих категорій населення, що раніше були звільнені від оподаткування: «задвірних», «ділових людей», половників та інших. Загальну суму подвірного визначав уряд на чолі з урядником, а сільська громада чи міське управління розподіляли суму податку між всіма дворами. Подвірне оподаткування зберігалось до запровадження подушного, тобто до XVIII століття. Основний прямий податок Російської імперії подушне запроваджено в Україні в першій половині XVIII століття. Його сплачувало все чоловіче населення країни, крім дворян, духовенства і осіб, що перебували на державній службі. Розмір податку щороку визначався сумою, необхідною для утримання армії і флоту, і постійно збільшувався. У XVIII столітті подушне становило близько 50 відсотків усіх надходжень до державного бюджету Російської імперії. Подушне сплачували до кінця 19 століття. З появою іноземних капіталістичних інвесторів і розвитком в пореформений час сільськогосподарського і ремісничо-промислового підприємництва, подушна подать відміняється і вводяться майнові, та інші прямі податки.

В роки революції і громадянської війни податкова система змінюється прямим визиском, експропріацією. Елементи цивілізованого регулювання економіки шляхом запровадження прямих і не прямих податків запроваджуються в період коротко часового НЕПу. Сталінізація спростила податкову систему і в умовах тоталітарної системи вона стала по суті номінальною і набрала вироджених форм. Потреби в спеціальному податковому органі в умовах загальнодержавної форми власності на засоби виробництва не було. У складі Міністерства фінансів та його підрозділів в областях, районах, містах виділялись відповідні підрозділи держдоходів. Вони несли відповідальність за дотриманням діючого порядку справляння бюджетних доходів і за виконання плану надходжень платежів до бюджет).

Разом з набуттям Україною незалежності у 1991 році почала створюватися та інтенсивно розвиватися нова податкова система. Вона значною мірою відрізняється від тієї, що існувала в умовах командно адміністративної системи -- з особливостями, характерними для всіх республік колишнього СРСР. Податкова система України, що формується нині, з одного боку, сягає своїм корінням у систему доходів державного бюджету колишнього СРСР, з іншого боку, потребує змін і реформ, що відповідали б вимогам становлення в країні ринкової економіки. Створена у 1991 році податкова система України зазнала численних значних змін, але так і не досягла прийнятного для уряду та суспільства стану.

27 листопада 2010 президент України Віктор Янукович доручив кабінету міністрів узгодити разом з підприємцями поправки до Податкового кодексу.

4 грудня 2010 Офіційний друкований орган Верховної Ради України опублікував текст нової редакції Податкового кодексу України. З цієї дати Податковий кодекс України офіційно набув чинності Закону.

З прийняттям Податкового кодексу повністю змінюється система оподаткування на Україні. Кількість податків зменшується майже в два рази. Передбачено поетапне, протягом декількох років, зниження базових ставок по основних податкових платежах. Вводиться додаткова ставка з податку на доходи фізичних осіб, тим самим створюється подоба прогресивної шкали оподаткування.

1.2 Сутність податкової політики та її значення

Фінансова політика держави - це сукупність заходів, які проводить держава, по забезпеченню надходжень та використанню фінансових ресурсів для забезпечення економічного та соціального розвитку країни. Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл ВВП між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі в країні мають забезпечуватись стійке зростання економіки, вдосконалення її структури створення сприятливих умов для розвитку підприємств усіх форм власності. Поряд з цим важливе значення має створення умов для надійних соціальних гарантій громадянам.

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів та загальнодержавних цільових фондів, в основному завдяки податковій політиці, яка проводиться в державі за рахунок податкових платежів. Держава, виражаючи інтереси суспільства в різних сферах життєдіяльності, виробляє та впроваджує відповідну політику: економічну, соціальну, екологічну, демографічну. Визначивши свою економічну політику, держава визначає напрямок розвитку, а також стратегію і тактику досягнення поставленої мети. Ось чому податкова політика має чітку цілеспрямованість на вирішення конкретних завдань і проблем.

Податкова політика держави є складовою частиною економічної політики, яка базується на сукупності юридичних актів, що встановлюють види податків, зборів та обов'язкових платежів, а також порядок їх стягнення та регулювання.

Стратегія проведення податкової політики в Україні повинна спиратись на ґрунтовну теоретичну базу, максимально враховувати відмінність перехідного стану економіки держави. Податкова політика являє собою систему заходів, які провадяться Урядом країни, по вирішенню певних короткострокових та довгострокових завдань, які стоять перед суспільством за допомогою системи оподаткування країни.

До довгострокових завдань належать досягнення економічного зросту, максимального рівня зайнятості населення країни, росту рівня його благополуччя. Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути наповнення державного бюджету, досягнення його збалансованості, стимулювання інвестиційної діяльності.

Податкова політика представляє собою діяльність держави у сфері встановлення та стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів. Загальна стратегія податкової політики повинна включати пріоритетні цілі, пов'язані з функціонуванням системи оподаткування, та методи їх досягнення. Перспективнішою є така податкова політика, яка здатна викликати майбутній ефект, тобто реалізація певних заходів сьогодні дасть можливість забезпечити в майбутньому реалізацію інших заходів.

Податкова політика повинна передусім сприяти росту обсягів накопичення, створення умов, які полегшують оновлення капіталів підприємства. При впровадженні податкової політики держава обов'язково враховує інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової політики, яка б дала змогу оптимально пов'язати інтереси держави з інтересами рядових платників податків. Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. При цьому держава не може задовольнятися лише загальними пропорціями розподілу ВВП. Іншими словами, податкова політика повинна влаштовувати і державу, і платників податків. Важливою умовою ефективної політики є її стабільність і передбачуваність, завдяки чому у підприємств виникає можливість планувати господарську діяльність та правильно оцінювати ефективність прийнятих рішень.

Залежно від організаційної структури управління державою розрізняють податкову політику на макроекономічному рівні, тобто державну податкову політику, і на мікроекономічному рівні, тобто податкову політику суб'єкта оподаткування на рівні підприємства, фірми (юридичних і фізичних осіб).

Кожен рівень має свої особливості, завдання, мету і методи її досягнення.

Якщо розглядати податкову політику на макроекономічному рівні, то вона є системою відносин між державою і платниками податків та інших обов'язкових платежів, які складаються при отриманні та розділі їх у державі.

Основна мета державної податкової політики полягає в організації наповнення дохідної частини бюджету держави з різних джерел для покриття витрат, пов'язаних із виконанням нею своїх функцій. При розробці податкової політики на макроекономічному рівні потрібно враховувати функції, які виконують податки.

Головною функцією є фіскальна. Ефективність її залежить від того, наскільки гнучкою вона може бути залежно від конкретної ситуації та стану розвитку економіки держави. Основна вимога при виконанні фіскальної функції - повнота збору податків згідно зі строками, визначеними чинним законодавством. У деяких випадках з метою розвитку якогось напряму діяльності, тимчасової підтримки виробництва деяких товарів та виробів або вітчизняного виробника продовольчих товарів держава може надати податковий кредит.

Сутність іншої функції - розподільчої - полягає у встановленні справедливості при стягненні податків. Тобто потрібно підходити до платників податків з урахуванням умов їх діяльності. Це стосується як фізичних і юридичних осіб, так і регіонів в цілому. При визначенні регіональної податкової політики особливої уваги потребує структура виробництва регіону, найбільша питома вага виготовлення певної продукції з точки зору розмірів сплати податків. Особливе значення мають рівні зайнятості населення та середньо подушного доходу. Причому тут виділяють два аспекти: з одного боку, збільшення податків з доходів, з другого - зростання обсягів реалізації товарів і сплата податків з ціни виробу. Тобто при виконанні цієї функції потрібна гнучка політика у визначенні розмірів податків, що стягуються до бюджету з різних платників.

Зміст соціальної функції полягає в тому, що повинна змінюватись структура сплати податкових та інших обов'язкових платежів, особливо між тією частиною, яка йде до державного бюджету, та тією, що залишається в місцевому. Але для цього необхідно чітке визначення загальних витрат держави, їх структури та шляхи економії. З урахуванням особливостей розвитку економіки регіону або освоєння нових територій та залучення для цього інвестиційних коштів держава може створювати вільні економічні зони.

За характером державна податкова політика може бути дискреційною та антидискреційною. Такий розподіл залежить від циклічності розвитку економіки, стадій економічного розвитку суспільства.

Дискреційна державна податкова політика характерна для періоду, коли економіка держави перебуває на стадії спаду, тобто коли в суспільстві знижується попит на вироби, а відповідно зростає перевиробництво товарів і в кінцевому підсумку знижується виробництво. У цьому разі держава зменшує ставки податків або надає податкові пільги фізичним особам з метою збільшення доходів громадян. Така форма дискреційної політики має фіскальний характер.

Антидискреційна державна податкова політика пов'язана з теоретичною концепцією про те, що вона має здатність саморегулюватись при зміні економічного циклу.

У сучасних умовах у державах з різними рівнями економічного розвитку застосовуються різні підходи до здійснення державної податкової політики, які умовно можна поділити залежно від таких економічних теорій:

- на підставі теорії Дж. Кейнса - «ефективний попит»;

- на підставі теорії А. Лаффера - «економія пропозиції».

1.3 Особливості податкової політики сучасної України

В умовах перебудови економіки України, створення нових соціальних та економічних відносин у суспільстві, розбудови нашої держави як незалежної та самостійної, важлива роль відводиться податковій політиці. Одним з першочергових завдань ринкової реформи в Україні є створення ефективної податкової політики, яка б забезпечувала розвиток народногосподарського комплексу країни, відповідним чином регулювала б економічні відносини.

Історія сучасної податкової системи України починає свій відлік з 1992 року. Це досить короткий час для створення високоефективної політики оподаткування, оскільки створення ефективної системи оподаткування - це не тільки практична, а й дуже серйозна наукова проблема. Адже податкова система включає в себе цілу низку встановлених в країні податків, зборів і обов'язкових платежів, а також складні механізми їх нарахування та внесення до бюджету та до державних цільових фондів. У той же час це не механічна сукупність, а внутрішньо організована, функціонально взаємоузгоджена, взаємодоповнююча, цілеспрямована система, яка базується на науково обґрунтованих і вже історично перевірених принципах податкової політики. Принцип відносно будь-якої системи - це та наукова основа та правило, від якого не відступають. Дотримання основних принципів оподаткування дуже важливе для ефективної реалізації податкової політики сьогодні та створення оптимально справедливої та економічно виправданої системи оподаткування в найближчому майбутньому.

Сьогодні в Україні питання податкової політики належать до найгостріших як в економічному й соціальному, так і в політичному контексті. Україна, не маючи достатнього практичного досвіду й наукового обґрунтування формування та реалізації податкової політики, розвивалася експериментальним шляхом, нерідко роблячи при цьому хибні кроки.

Податкова політика держави є складовою частиною економічної політики, яка базується на сукупності юридичних актів, що встановлюють види податків, зборів та обов'язкових платежів, а також порядок їх стягнення та регулювання. Кожна конкретна податкова система є відображенням податкової політики, яка проводиться державою.

Історія розвитку системи оподаткування свідчить про те, що податки можуть бути не лише джерелом наповнення бюджетів різних рівнів, а й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів - перерозподілу доходів між членами суспільства, стимулювання окремих видів господарської діяльності та обмеження розвитку інших тощо. Свідоме використання державою податків для досягнення певної мети проходить у рамках її податкової політики.

Стратегія проведення податкової політики в Україні повинна спиратись на ґрунтовну теоретичну базу, максимально враховувати відмінність перехідного стану економіки держави. Якщо податки економічно не обґрунтовані, то вони пригнічують і розвиток підприємств, і стимули до праці та спричиняють несправедливий перерозподіл доходів між соціальними групами.

Податкова політика являє собою систему заходів, які проводяться Урядом країни, по вирішенню певних короткострокових та довгострокових завдань, які стоять перед суспільством, за допомогою системи оподаткування країни. До довгострокових завдань належать досягнення економічного зросту, максимального рівня зайнятості населення країни, росту рівня його благополуччя. Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути наповнення державного бюджету, досягнення його збалансованості, стимулювання інвестиційної діяльності тощо. Податкова політика представляє собою діяльність держави у сфері встановлення та стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів. Загальна стратегія податкової політики повинна включати пріоритетні цілі, пов'язані з функціонуванням системи оподаткування, та методи їх досягнення. Перспективнішою є така податкова політика, яка здатна викликати й майбутній ефект, тобто реалізація певних заходів сьогодні дасть можливість забезпечити в майбутньому реалізацію інших заходів. Найважливішим напрямком діяльності Уряду є створення сприятливих умов для розвитку економіки, забезпечення стабілізації фінансового стану держави, недопущення дефіциту бюджету, регулювання інфляційних процесів, забезпечення збалансованості бюджету, а також оживлення ділової активності та підтримка підприємств матеріальної сфери. Податкова політика повинна передусім сприяти росту обсягів накопичення, створення умов, які полегшують оновлення капіталів підприємств. При провадженні податкової політики держава обов'язково враховує інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства.

Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. При цьому держава не може задовольнятися лише загальними пропорціями розподілу ВВП. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Іншими словами, податкова політика повинна влаштовувати і державу, і платників податків. При переході до суто ринкової економіки повинні змінюватись як система оподаткування, так і методи розрахунків та сплати податків, а відповідно, і порядок їх адміністрування. При цьому в питаннях оподаткування не повинно бути сліпого копіювання досвіду окремих країн світу. Не можна накладати податкову систему будь-якої країни на нашу дійсність. Будь-які новації в податковому законодавстві повинні знаходити відображення лише після проведення глибокого вивчення існуючої проблеми та досвіду окремих елементів системи оподаткування країн з ринковою економікою, проведення ґрунтовного аналізу доцільності зазначеної норми та можливості її застосування в українському податковому законодавстві.

Важливою умовою ефективної податкової політики є її стабільність і передбачуваність, завдяки чому у підприємств виникає можливість планувати господарську діяльність та правильно оцінювати ефективність прийнятих рішень.

Податкова політика проводиться, виходячи з певних принципів, які відображають її завдання. Принципи оподаткування, що вперше були сформульовані А. Смітом в його класичній роботі «Дослідження про природу та причини багатства народів», із якими в послідуючому, як правило, погоджувались економісти, зводяться до чотирьох понять: всезагальність, справедливість, визначеність і зручність.

Принципи Адама Сміта, дякуючи їх простоті та зрозумілості, не потребують ніяких інших пояснень, окрім тих, які є в них самих. Вони стали аксіомами податкової політики. Заслуга німецького економіста А. Ватера в доповненні й обґрунтуванні цих принципів. Він запропонував 9 основних принципів, які класифікує в 4 групи: до першої відносять - достатність обкладання податками та еластичність, тобто здатність адаптуватися до державних потреб; до другої - правильний вибір об'єкта оподаткування і вірна комбінація різних податків у таку систему, яка б рахувалася з наслідками й умовами їх перекладання; до третьої - всезагальність оподаткування та рівномірність; до четвертої - визначеність, зручність сплати податку і максимальне зменшення витрат на стягнення податків.

Як бачимо, наведені принципи організації податкової системи сформовані з точки зору впливу податків на загальний економічний розвиток і добробут.

В Україні суттєва увага постійно приділяється впорядкуванню стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів, а також посиленню відповідальності за ухилення від їх сплати або за несвоєчасність їх сплати до бюджетів усіх рівнів. Не менш важливою проблемою в Україні і сьогодні залишається відсутність стабільності податкового законодавства.

Можна стверджувати, що для окремих суб'єктів господарювання сума податків сьогодні є обтяжливою і створює певні передумови для подорожчання продукції, що ними випускається, звужуючи при цьому ринок її збуту.

Отже, податкова політика як засіб макроекономічного регулювання, властивий економіці ринкового типу, в Україні лише починає формуватися. Цей процес ускладнюється насамперед відсутністю виваженої, реалістичної концепції виходу України з економічної кризи, розробленої на основі певної економічної теорії. Справа в тому, що якщо основним шляхом виходу економіки з кризового стану вважати стимулювання пропозиції, слід застосовувати одну податкову політику, якщо ж орієнтуватись на досягнення фінансової стабілізації, передусім низького рівня дефіциту державного бюджету, інші.

За даними Світового банку за підсумками 2011 року Україна зайняла перше місце у світі за кількістю податків і зборів: український бізнес у той чи іншій формі сплачує 135 різних податків. Для порівняння, друге місце в цьому рейтингу зайняла Румунія, у неї кількість податків 113. На третьому місці перебуває Ямайка з 72 видів податків. У Гонконзі стягуються всього три податки, в Грузії, Швеції, Норвегії -- чотири податки, у Сингапурі -- п'ять податків. У Франції всього сім податків, у Великобританії, Чехії, Нідерландах, Португалії, Іспанії, Фінляндії - вісім податків. У США - 11. У середньому на податкову звітність та сплату податків українські підприємці витрачають 657 годин на рік.

Отже, розробка і використання в Україні податкової політики як засобу макроекономічного регулювання є одним з найактуальніших сучасних завдань.

Невирішеність проблеми на концептуальному рівні, призводить до нестабільності податкової політики, що дестабілізує економіку.

У 2011 році Україна стала європейським лідером за обсягом тіньової економіки, випередивши весь Євросоюз і навіть Росію. Згідно з розрахунками професора Університету Лінца Фрідріха Шнайдера (Австрія), якими користуються у своїй роботі Світовий банк і Міжнародний валютний фонд, частка тіньової економіки в Україні б'є європейські рекорди, сягнувши у 2011 році 44,1% офіційного ВВП. За оцінками Transparency International, Україна в цьому показнику опустилася на 152-ге місце в світі між Угандою і Таджикистаном. Водночас, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України дає більш позитивну офіційну оцінку - 34% ВВП за 2011 рік.

У 2012 році офіційний рівень тіньової економіки в Україні за методом «витрати населення - роздрібний товарообіг» становив 45% ВВП. При обсязі роздрібного товарообороту підприємств-юридичних осіб у 405,1 млрд. грн. ними сплачено податків 30,7 млрд. грн. При цьому фізичними особами-підприємцями, які здійснюють торговельну діяльність, при обсязі роздрібного товарообігу в 399,2 млрд. грн. сплачено 3,8 млрд. грн. податків.

За офіційними даними, обсяг тіньового сектору вітчизняної економіки становить як мінімум 350 млрд. грн. на рік та розподіляється наступним чином: 170 млрд. грн. становить зарплата в «конвертах»; 100 млрд. грн. - доходи власників активів (виведення безготівкових коштів у готівкову форму або на інвалютні рахунки в іноземних банках); 35 млрд. грн. - неофіційні платежі; 45 млрд. грн. - основні засоби, матеріальні ресурси і послуги тіньового сектору.

2. Оцінка фіскальної ефективності податкової політики України

2.1 Аналіз податкової складової Державного бюджету України

В таблиці 1 показано, що в січні-березні 2012 р. до державного бюджету надійшло 65,0 млрд. грн. податкових надходжень, що на 7,7 млрд. грн., або на 13,5 %, більше відповідного показника минулого року. Характерним є суттєве уповільнення темпів приросту податкових надходжень практично за всіма статтями.

Таблиця 1. Надходження податків до державного бюджету України за січень-березень 2011-2012 р.

Види податків	2011 р. млрд. грн.	2012 р. млрд. грн.
Податкові надходження	57,3	65,0
Податок на прибуток та підприємство	11,4	14,3
Податок на додану вартість	29,3	31,6
Податок на міжнародну торгівлю та зовнішні операції	2,2	2,6
Акцизний податок	6,7	8,0

У звітному періоді до державного бюджету надійшло 14,3 млрд. грн. податку на прибуток підприємств, що на 2,9 млрд. грн., або на 24,9 %, більше відповідного показника попереднього року. Це становить 26,9 % річного плану надходжень податку (зі змінами), тоді як 2011 році за вказаний період надійшло 20,1 % фактичних річних надходжень.

У січні - березні 2012 року до державного бюджету надійшло 31,6 млрд. грн. податку на додану вартість, що на 2,2 млрд. грн., або на 7,6 %, більше відповідного показника минулого року.

Надходження податку на додану вартість становили 21,7 % річного плану, тоді як за аналогічний період 2011 року - 22,6 % фактичних річних надходжень. Зокрема, планові показники щодо податку на додану вартість з ввезених в Україну товарів виконано на 22,6 % (у І кварталі 2011 року - 19,4 %), а план за податком на додану вартість з вироблених в Україні товарів - на 21,7 % (у І кварталі 2011 року - 25,6 %).Водночас, згідно з даними Державної податкової адміністрації України, станом на 13 квітня 2012 року кількість платників податку, які відповідають критеріям для отримання бюджетного відшкодування ПДВ в автоматичному режимі, становить 276 суб'єктів підприємництва, або 16,7 % від загальної кількості платників, які подали декларації з заявками на відшкодування податку з бюджету. Причому, основною причиною, через яку відмовляють платникам ПДВ в автоматичному відшкодуванні, є низький рівень середньої заробітної плати працівників. Так, згідно з підпунктом 200.19.5 пункту 200.19 статті 200 Податкового кодексу України, право на безумовне і вчасне отримання відшкодування податку з бюджету отримують ті платники, в яких середня заробітна плата працівників не менше ніж у два з половиною рази перевищує мінімальний встановлений законодавством рівень у кожному з останніх чотирьох звітних податкових періодів.

До державного бюджету надійшло 2,6 млрд. грн. податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції, що на 0,4 млрд. грн., або на 19,6 %, більше, ніж у відповідному періоді попереднього року. Водночас обсяги зовнішньоекономічних операцій у січні - березні 2012 року зростали помітно меншими темпами. Так, згідно з даними Державної служби статистики України, за вказаний період експорт товарів та послуг збільшився на 4,1 %, а їх імпорт - на 3,8 %7. Оскільки темпи збільшення надходжень податків на міжнародну торгівлю перевищують темпи збільшення обсягу зовнішньоекономічних операцій, це можна пояснити адміністративними заходами щодо боротьби з незаконними схемами контрабандного переміщення товарів через митний кордон України.

Надходження податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції склали 21,9 % річного плану, тоді як за аналогічний період 2011 року до бюджету надійшло 18,6 % фактичних річних надходжень. Порівняно з попереднім роком структура податків на міжнародну торгівлю зазнала певних змін, а саме:

- частка надходжень вивізного мита зменшилася на 3,8 в. п., що відповідає поступовому зменшенню ставок вивізних мит на деякі товари, відповідно до зобов'язань, які Україна взяла на себе при приєднанні до Світової організації торгівлі;

- частка надходжень ввізного мита (без мит на нафтопродукти та транспортні засоби) зменшилася на 0,9 в. п.;

- частка ввізного мита на нафтопродукти, транспортні засоби та шини до них збільшилася на 4,7 %.

У загальному вигляді це представлено на діаграмі.

Рис. 1

Надходження акцизного податку у січні - березні 2012 року до державного бюджету становило 8,0 млрд. грн., що на 1,2 млрд. грн., або на 18,0 %, більше відповідного показника минулого року. Рівень виконання річного плану становив 19,1 % (за аналогічний період 2011 року до державного бюджету надійшло 20,4 % фактичних річних надходжень з цього джерела). Частка надходжень акцизного податку з вироблених в Україні товарів становила 72,3 % загальних «акцизних» надходжень проти 78,1 % у 2011 році та 84,2 % у 2010 році, що свідчить про поступове заміщення вітчизняних підакцизних товарів іноземними.

Структура акцизів представлена на діаграмі.

Рис. 2

Основним чинником збільшення надходжень акцизного податку стали надходження акцизів з нафтопродуктів та алкоголю, які в І кварталі 2012 року порівняно з аналогічним періодом попереднього року зросли відповідно на 0,7 млрд. грн. (+ 33,0 %) та на 0,4 млрд. грн. (+ 34,0 %). Водночас обсяг надходжень акцизного податку з тютюну та тютюнових виробів лишився фактично на минулорічному рівні (+2,3 %).

2.2 Дослідження податкових надходжень місцевих бюджетів

Невід'ємною складовою бюджету України є місцевий бюджет. На сьогодні в нашій державі їх нараховується майже дванадцять тисяч.

В Законі України “Про систему оподаткування”, а також у Декреті Кабінету Мiнiстрiв “Про мiсцевi податки i збори” дається повний перелік місцевих податків і зборів, які можуть справлятися в Україні:

До місцевих податків належать:

- податок з реклами;

- комунальний податок.

До місцевих зборів належать:

- збір за припаркування автотранспорту;

- ринковий збір;

- збір за видачу ордера на квартиру;

- курортний збір;

- збір за участь у бігах на іподромі;

- збір за виграш на бігах на іподромі;

- збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

- збір за право використання місцевої символіки;

- збір за право проведення кіно- і телезйомок;

- збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

- збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

- збір з власників собак.

Місцевий бюджет - це бюджет адміністративно-територіальної одиниці (області, району, міста, селища, села), затверджений відповідною радою. Основним завданням місцевого бюджету є забезпечення необхідними грошовими ресурсами фінансування заходів господарського й культурного будівництва, комунального і житлового господарства, розвитку освіти, охорони здоров'я тощо. За допомогою місцевих бюджетів щорічно перерозподіляється близько 15% валового внутрішнього продукту, в яких зосереджується майже 35% бюджетних ресурсів. Основою місцевого бюджету є рухоме і нерухоме майно, земля, природні ресурси, які є власністю територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з бюджетною класифікацією, доходи місцевих бюджетів поділяються на: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, державні цільові фонди та міжбюджетні трансферти. Податкові надходження до місцевих бюджетів включають в себе податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств комунальної власності, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, плату за землю, плату за ліцензії на певні види господарської діяльності, плату за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, місцеві податки і збори. Податкові надходження складають 96,3 % загального фонду місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів). Їх обсяг становить 14,8 млрд. грн., що на 6,1 % більше, ніж аналогічний показник 2010 року. Структура податкових надходжень до місцевих бюджетів розглянута у таблиці 1. Неподаткові надходження складають адміністративні збори та платежі, а також власні надходження бюджетних установ.

Таблиця 2. Структура податкових надходжень до загального фонду місцевих бюджетів за січень-березень 2010-2011 років (у відсотках)

Надходження до загального фонду місцевих бюджетів	2010 р. %	2011 р. %
Податок з доходів фізичних осіб	76,5	77,7
Податок на прибуток підприємств	0,6	0,6
Плата за землю	15,9	16,9
Місцеві податки і збори	1,3	1,0
Інші надходження	5,7	3,8

Аналізуючи дані, подані у таблиці, можна зробити висновок: у структурі податкових надходжень порівняно з даними 2010 року відмічається зростання частки податків з доходів фізичних осіб на 1,2 % та частки з надходження плати за землю на 1,0 %. Частка інших податкових надходжень загального фонду скоротилась на 1,9 %, що в основному пов'язано із зарахуванням, відповідно до нової редакції Бюджетного кодексу України, єдиного податку до доходів бюджетного розвитку.

Податок з доходів фізичних осіб є найвагомішим джерелом поповнення місцевих бюджетів. Надходження цього податку склали 11,5 млрд. гривень, що на 0,8 млрд. грн. більше, ніж відповідний показник минулого року.

Другим за обсягом джерелом надходжень доходів до місцевих бюджетів традиційно є плата за землю. З цього джерела надійшло 2,5 млрд. грн., що на 12,6 % більше за відповідний показник минулого року. Така тенденція до збільшення обумовлена динамічним нарощуванням орендної плати та повільнішим зростанням земельного податку.

Від місцевих податків і зборів до загального фонду місцевих бюджетів отримано 154,7 млн. грн., що на 16,0 % менше аналогічного показника попереднього року. Причиною такого зменшення є зміни у Податковому Кодексі України, в результаті чого кількість місцевих податків і зборів скоротилася із 14-и до 5 ти. У наш час формування доходів місцевих бюджетів потребує пошуків нових форм і методів планування податків, зборів і обов'язкових платежів та застосування ефективних механізмів міжбюджетного регулювання. Можливими напрямками зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів є:

- оперативний контроль за формуванням і використанням коштів місцевих бюджетів з метою їх економії.

- стимулювання підприємств, які створюють нові робочі місця й збільшують фонд оплати праці;

- раціональне управління земельними ресурсами;

- підвищення ролі надходжень податків і зборів до місцевих бюджетів;

- сприяти залученню кредитів інших місцевих бюджетів;

- стимулювання розвитку малого й середнього бізнесу;

- створення власних кредитно-фінансових організацій та ощадних закладів, з метою надання більших повноважень органам місцевого самоврядування, в результаті чого посилиться вплив за наповнюваність місцевих бюджетів;

- реформування житлово-комунального господарства з метою збільшення прибутковості комунальних підприємств;

- зменшення частки трансфертів у доходах місцевих бюджетів;

Основним формуючим фактором доходів місцевого бюджету є податки. Підвищення ролі податків і збільшення частини доходу за їх рахунок є головним напрямом зміцнення місцевих бюджетів, розширення їх фінансової автономії. А ефективне використання доходів місцевих бюджетів в свою чергу є важливим інструментом зміцнення всієї фінансової та економічної системи України. За рахунок сплати податків до місцевих бюджетів утримуються заклади освіти, охорони здоров'я, проводяться виплати з соціального захисту та соціального забезпечення сім'ям з дітьми, ветеранам війни та праці, іншим незахищеним верствам населення, утримуються будинки-інтернати, притулки, фінансуються молодіжні програми. Місцеві бюджети відіграють значну роль у забезпеченні функціонування житлово-комунального господарства, закладів культури та спорту, засобів масової інформації, транспорту, дорожнього господарства тощо. Таким чином, сплачуючи податки, ми робимо крок до покращення нашого життя у майбутньому.

2.3 Напрями оптимізації податкової політики України

Існуюча на сьогодні система оподаткування є надто недосконалою, що не дозволяє забезпечувати своєчасне і достатнє формування доходів зведеного бюджету. Багато вчених досліджували цю проблему, деякі з них: Л.К. Андрущенко, Л.М. Бабич, Ф.В. Базилюк, В.П. Бесєдіна. Це свідчить про актуальність даного питання.

Податкова політика являє собою діяльність держави у сфері податків і є однією зі складових економічної і фінансової політики. Податкова політика використовується як інструмент регулювання відтворювального процесу та соціального добробуту суспільства. Самостійну податкову політику Україна розпочала проводити, коли здобула незалежність.

Взагалі, податкова політика є одним із елементів системи оподаткування, вона визначає, по-перше, яку частку ВВП за допомогою податків вилучити до бюджету, по-друге, як ця частка має розподілятися між окремими платниками податків, між окремими територіями, між соціальними верствами населення.

Податкова політика як засіб макроекономічного регулювання, властивий економіці ринкового типу, в Україні лише починає формуватися. Реалізація її на сучасному етапі має виняткове значення, оскільки вона повинна бути спрямована на створення в Україні стабільної податкової системи.

Податки є головним джерелом наповнення державного бюджету, а з іншої сторони - важливим інструментом державного регулювання економіки. Саме у податках перетинаються інтереси економіки і політики, людини і держави, особисте благополуччя і суспільні інтереси.

Суб'єктами податкових відносин є:

- податкова адміністрація;

- юридичні і фізичні особи.

Податкова політика вважатиметься ефективною за наявності двох умов:

- коли фінансово забезпечується виконання функцій держави;

- коли достатньо виконуються основні принципи оподаткування.

Отже, проведені дослідження дозволяють зробити такі висновки: на сьогодні 4 області України - Київська (включаючи м. Київ), Полтавська, Харківська, Одеська - при досить високому рівні розвитку і обсягах податкового потенціалу сплачують значні податкові платежі. А такі області, як Чернівецька, Волинська, Закарпатська, що характеризуються низькими показниками рівня розвитку і податкового потенціалу, мають досить високе податкове навантаження.

Удосконалення податкової політики йде не зупиняючись, але той напрямок, якому приділяють якнайменше уваги, буде розглянуто у роботі, а також внесені деякі пропозиції щодо удосконалення. Напрямок який буде розглядатись - податкова політика регіонів.

Серед суперечок основною є невідповідність податкового навантаження рівню та завданням щодо економічного розвитку регіонів - з одного боку, та обсягам їх податкового потенціалу - з іншого. Така невідповідність є однією з причин зниження мотивації органів місцевої влади до нарощування власної податкової бази та зростання частки трансфертів у доходах місцевих бюджетів, збільшення чисельності дотаційних регіонів.

Визначення індексу податкового потенціалу дасть змогу:

- достовірно оцінити податкоспроможність регіонів;

- визначити територіальну справедливість оподаткування (наскільки рівень податкового навантаження регіонів відповідає їх податкоспроможності);

- об'єктивно оцінити обсяг фінансової допомоги регіонам з боку держави у вигляді трансфертів;

- здійснити податкове прогнозування і встановити більш реальні контрольні показники;

- визначити показник бюджетного забезпечення регіонів.

Оптимізація податкової політики має передбачати такі заходи:

- перегляд видаткової частини бюджету в напрямку суттєвого зменшення адміністративно-управлінських витрат та скорочення бюрократичного апарату;

- перехід від оподаткування, що базується на високих ставках і численних податкових пільгах, до єдиних низьких ставок податків і відсутності податкових пільг;

- ліквідація системи податкової застави на найбільш ліквідне майно підприємств, яка гальмує розвиток грошово-кредитних відносин і економічний розвиток самих підприємств;

- зближення податкового і бухгалтерського обліку, що полегшило б процедуру визначення платниками своїх податкових зобов'язань, замість численних законодавчих актів з оподаткування прийняти спрощений Податковий кодекс;

- модернізація податкової служби на засадах демократизації і поваги до платника податків;

- встановлення кримінальної відповідальності за порушення податкової дисципліни;

- скасування більшості податків, при цьому як базові податки запровадити податок на доходи малих та великих підприємств, податок на додану вартість на кінцевого споживача.

Висновки

податковий фінансовий бюджет

Отже історія виникнення податкової системи почалася ще за часів Київської Русі та триває до наших днів.

За часів Гетьманщини частину податків, що стягувалися з населення було скасовано.

В роки революції і громадянської війни податкова система змінюється прямим визиском, експропріацією. Елементи цивілізованого регулювання економіки шляхом запровадження прямих і не прямих податків запроваджуються в період коротко часового НЕПу.

4 грудня 2010 Офіційний друкований орган Верховної Ради України опублікував текст нової редакції Податкового кодексу України. З цієї дати Податковий кодекс України офіційно набув чинності Закону.

Основна мета державної податкової політики полягає в організації наповнення дохідної частини бюджету держави з різних джерел для покриття витрат, пов'язаних із виконанням нею своїх функцій. При розробці податкової політики на макроекономічному рівні потрібно враховувати функції, які виконують податки.

Підсумовуючи вищесказане, можна зазначити, що сучасна податкова система ґрунтується на порочній методології, яка зводиться до того, що фіскальні органи хочуть мати дедалі більше надходжень від податків. При цьому найбільший податковий тиск чиниться на тих, хто ефективно працює і чесно сплачує податки. Така система заводить у глухий кут необхідні радикальні кроки щодо переходу на нову цілісну, раціональну, стабільну податкову систему.

Слід зазначити, що багато проблем оподаткування є дискусійними та не мають однозначного трактування. Актуальність, практична значимість порушеної у статті проблеми, а також той факт, що сучасна податкова система України є далекою від оптимальної і потребує подальшого реформування, визначають необхідність подальших розвідок у даному напрямі.

Размещено на Allbest.ru