Особливості фінансів підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ КОМЕРЦІЙНОЇ СФЕРИ

2. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ

3. ФІНАНСОВО-КРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МАЛОГО І СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ

РЕЗЕРВИ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ

4. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Фінансові ресурси підприємств є джерелом формування матеріальних, трудових та інформаційних ресурсів, тому процес управління фінансовими ресурсами підприємств слід розглядати в комплексі з іншими видами ресурсів, що можливо лише за умови логістизації виробництва.

Система бізнесу - це свого роду повний цикл кругообігу фінансових ресурсів, в ході якого вони перетворюються з однієї форми в іншу.

Здавалось би фінансові ресурси підприємств слід розглядати лише в контексті фінансування, тобто кінцевої ланки системи бізнесу і кінцевого етапу процесу кругообігу фінансових ресурсів. Але, це не так, оскільки вони опосередковують не лише фінансові, а й інвестиційні і виробничі відносини в системі бізнесу.

На нашу думку, теоретичне обґрунтування логістичного підходу полягає в двоєдиному підході до розгляду фінансових ресурсів:

* в контексті логістизації виробництва, тобто взаємозв'язку з іншими видами ресурсів (матеріальними, інформаційними, трудовими);

* в контексті системи бізнесу, тобто послідовного їх перетворення з однієї форми в іншу і особливостей їх функціонування в цих формах (грошовій, матеріалізованій).

В ринковій економіці підприємства малого бізнесу вважаються гнучкими, маневреними та ефективними з огляду на витрати, вони в своїй діяльності в основному наближені до споживачів (виробництво, торгівля, послуги), спроможні швидко реагувати на зміни попиту і враховувати побажання клієнтів. Створюючи значну кількість робочих місць і займаючи вагому частку у виробництві валового внутрішнього продукту (ВВП), мале підприємство утворює ядро гарантованої зайнятості більшої частини населення, забезпечує їм добробут і відіграє політично-стабілізуючу роль у суспільстві.

1. ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ КОМЕРЦІЙНОЇ СФЕРИ

Перехід на ринкові умови господарювання, запровадження комерційних засад у діяльність підприємств, приватизація державних підприємств потребують нових підходів до формування фінансових ресурсів. Так, нині важливе місце в джерелах фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внескам фізичних та юридичних осіб, членів трудового колективу. Водночас значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від галузевих структур, обсяги бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахідливість, нести повну матеріальну відповідальність.

В Україні розвиток сектора малого підприємництва наштовхується на безліч перепон, серед яких поряд зоб'єктивними проблемами малого підприємництва, пов'язаними з внутрішніми властивостями цього економічного явища і загальними проблемами перехідного періоду, на практиці можуть бути відокремлені штучно створені проблеми, що перешкоджають нормальному розвитку підприємницької активності. Розглянемо вищеперераховані проблеми докладніше.

Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. У свою чергу, від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціально-економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість.

Пошук фінансових джерел розвитку підприємства, забезпечення найефективнішого інвестування фінансових ресурсів набуває важливого значення в роботі фінансових служб підприємства за умов ринкової економіки. У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливе значення має структура їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів[4, c. 58-59].

2. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ

Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів підприємств у системі господарювання. Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств визначаються раціональною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.

Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругооборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами.

В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром - прибутком.

Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організацію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами - з допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами.

Суб'єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавче закріплено у відповідних нормативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів[6, c. 109-110].

Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов'язань підприємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зобов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є реально зароблені доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати зобов'язання перед кредиторами.

У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки. Страхові компанії страхують численні ризики, пов'язані з підприємницькою діяльністю суб'єктів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності.

У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів.

Перехідний до ринкової економіки період характеризується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано всі форми власності: державну, комунальну, колективну, приватну. Це зумовило появу різних організаційно-правових форм господарювання.

Ринкова економіка зовсім не виключає присутності поряд з іншими і державної власності. До державного сектора належать ті установи та організації, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету. Створюються також підприємства зі змішаною формою власності, що в них держава є основним держателем корпоративних прав, - електроенергетика, вугільна промисловість, машинобудування та ряд інших. Державна власність, проте, не зменшує ні самостійності, ні матеріальної відповідальності суб'єктів господарювання.

На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо[7, c. 138-140].

3. ФІНАНСОВО-КРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МАЛОГО І СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ. РЕЗЕРВИ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ

Початок розвитку малого підприємництва в Україні припадає на кінець 80-х років. Це був найбільш динамічний період становлення малих підприємницьких структур. У цей період, з одного боку, відбувався прискорений розвиток виробництва дефіцитних споживчих товарів, а також сфери найрізноманітніших побутових послуг, роздрібної торгівлі, громадського харчування тощо. Проте, з іншого - малі підприємства відігравали також роль каналів, за якими здійснювалося перекачування ресурсів державних підприємств у тіньову економіку.

1992-1993 pp. відзначилися найвищими темпами зростання кількості малих підприємств та чисельності зайнятих у них. Проте цей економічний факт має дещо парадоксальний характер, оскільки фінансову базу малого підприємництва в цей період під впливом податкового пресингу практично вже було підірвано.

У надзвичайно складних економічних умовах малі підприємства стихійно пристосувалися (адаптувалися) до ринку, який формується. Постійно перебуваючи а умовах боротьби за виживання, малі підприємства активно диверсифікують свою господарську та інвестиційну діяльність. Разом з тим, наприклад, в аграрній сфері малі підприємницькі структури створюють і утримують, навіть і збиткові форми діяльності, розраховуючи на те, що у майбутньому їх функціонування покриє пов'язані з ним витрати і стане навіть певним імпульсом до подальшого розвитку та прогресу фірми, тому вони покривають свої тимчасові збитки за рахунок своїх же високоприбуткових галузей.

Однією з найвагоміших перепон на шляху розвитку малого бізнесу є відсутність фінансових ресурсів для інвестиційного розвитку, а значить і сповільнений розвиток інвестиційних процесів, які є рушійною силою економічного зростання.

В країнах з розвинутою економікою найбільш поширеною формою фінансової підтримки малого бізнесу (70%) є кредитні ресурси банків. Кредити видаються як для працюючих підприємців, так і для початківців. Держава всіляко сприяє зацікавленості кредитним установам надавати пільгові кредити початківцям і залучає до цієї справи різні верстви населення. Для цього створюють спеціальні урядові програми для молоді, безробітних, непрацюючих жінок, реалізація яких здійснюється через вибрані банки. З метою заохочення виконання таких програм держава формує систему мотивацій - виділення додаткових кредитних ресурсів, встановлення пільгової системи оподаткування для кредитодавця тощо. Банківська система є гнучкою, а тому має багато переваг. При банках видаються мікро кредити, створюються лізингові фірми, венчурні та інвестиційні фонди, які в різних формах також мають пряме чи опосередковане відношення до реалізації подібних програм розвитку малого підприємництва. Однак в Україні за умови обмеженості кредитних ресурсів, високі ціни на гроші та великого ризику, процентні ставки є надто високими і не можуть бути джерелом інвестицій для малого бізнесу[8, с. 102-103].

В Україні існують спеціалізовані джерела підтримки малих підприємств - це державна фінансова допомога та міжнародна донорська допомога.

Державна фінансова допомога реалізується через Український фонд підтримки підприємництва, Український державний фонд підтримки фермерських господарств та державний інноваційний фонд. Але ці фонди не стали дійовим інструментом реалізації державної програми підтримки бізнесу, так як формуються з тих же обмежених інвестиційних ресурсів, які в державі відсутні [8, с. 103].

Міжнародна донорська допомога здійснюється через міжнародні фінансові організації - Європейський банк реконструкції та розвитку, Американський фонд підтримки підприємництва в західних країнах, Німецький фонд сприяння підприємництву, фонд Євразія, Каунтерпат, ПАУСІ тощо. Однак кошти надто малі для масового розвитку підприємництва, та й не завжди вони спрямовані на формування фінансової підтримки малого бізнесу[8, с. 104].

Намагаючись якось вирішити проблему відсутності інвестиційних ресурсів, підприємці утворюють громадські організації - кредитні спілки та позичкові кола взаємного кредитування. Однак великого поширення такі форми ще не отримали і основна причина криється в тих же мізерних доходах, які утримують як підприємці, так і домогосподарства. Мова йде про концепцію граничної схильності до споживання, згідно якої експериментальні дослідження підтвердили, що кожна додатково отримана одиниця доходу збільшує споживання на 0,7% та 0,3% направляється на заощадження. Достатньо висока схильність до споживання в економіці України є передумовою економічного росту, але сума самих витрат на споживання та інвестиції залишається дуже незначною[5, с. 75].

Звуження вказаних джерел інвестиційних ресурсів переносить центр ваги на власні кошти, яких є надто мало і тому процеси розвитку малого підприємництва протікають надто повільно. Але вихід є. Розмови про відсутність в Українській державі інвестиційних ресурсів явно некоректні. Адже в самому відтворювальному процесі закладено потенціал достатнього інвестування. Його необхідно акумулювати, вміло використовувати, скеровувати в найефективніше русло. Система регулювання умов інвестиційної діяльності не є стабільною і коригується залежно від економічної політики держави кожен конкретний період. Зараз такими важелями для економіки взагалі і малого бізнесу зокрема можуть бути:

1. Вибір амортизаційної політики, направленої на формування фонду відтворення;

2. Формування стимулюючої податкової політики для малих підприємств, з диференціацією суб'єктів та об'єктів оподаткування;

3. Політика ціноутворення, з акцентом на оцінці відтворювальної вартості робочої сили;

4. Реалізація регіональної політики самоврядування, з врахуванням природного розміщення продуктивних сил.

В ринковій економіці поряд зі стабільним промисловим сектором значну роль відіграє мале промислове підприємництво, яке здатне подолати макроекономічні диспропорції, що виникають в економіці.

Виробничо-господарська діяльність малих підприємств має ряд переваг, а саме:

- динамічність організаційної форми здатна в залежності від зміни потреб виробництва оперативно перелаштовувати його на нові технології і продукцію;

- готовність до комерційного ризику з метою завоювання ринку в умовах конкуренції;

- більш високий рівень залежності від кінцевого результату праці робітників малого підприємства, відносним зниженням вартості готової продукції за рахунок скорочення витрат виробництва;

- оперативність та ефективність управління підприємством[3, c. 35-36].

4. Фінансове планування та прогнозування

Фінансове планування та прогнозування - це процес обґрунтування фінансових відносин і руху відповідних фінансових ресурсів на певний період. Фінансове планування та прогнозування - складова частина управління фінансами.

Фінансове прогнозування являє собою процес розробки і складання прогнозів, тобто науково обґрунтованих гіпотез про ймовірний майбутній стану економічної системи та економічних об'єктів, а також характеристик цього стану.

Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, сприяє виробленню концепції фінансової політики на певний період розвитку держави або суб'єкта господарювання, однак має більш низьку ступінь визначеності в порівнянні з фінансовим плануванням.

Мета фінансового прогнозування полягає у визначенні реально можливих обсягів фінансових ресурсів, джерел їх формування та шляхів використання. Отримана в ході прогнозування інформація дозволяє органам управління фінансами намітити різні варіанти (сценарії) вирішення завдань, що стоять перед усіма суб'єктами фінансової системи, передбачити форми і методи реалізації фінансової політики.

У теорії і на практиці виділяють середньострокове фінансове прогнозування (5-10 років) і довгострокове фінансове прогнозування (більше 10 років).

У прогнозуванні фінансових показників застосовується сукупність спеціальних методів і прийомів, які прийнято ділити на три групи: методи експертних оцінок, методи екстраполяції, методи економіко-математичного моделювання.

Метод експертних оцінок заснований на обробці думок експертів з приводу динаміки фінансових процесів, виявлених шляхом проведення спеціальних процедур (анкетування, інтерв'ювання). Експертами повинні бути фахівці високої кваліфікації, що професійно займаються вивченням і (або) управлінням економікою і фінансами фірми. Анкетування проводиться за спеціально розробленими анкетами.

Метод екстраполяції. Його суть полягає в поширенні на майбутнє тенденцій, що склалися в ретроспективі.

Отже, ступінь застосовності методу екстраполяції у фінансовій сфері визначається ступенем інерційності (або стабільності) динаміки розвитку економічної системи. Менш інерційні фінансові показники мікроекономіки, тому на рівні господарюючих суб'єктів в меншій мірі застосовні. Більш инерционна динаміка розвитку фінансових індикаторів на рівні макроекономіки, і в цих умовах застосовність методу екстраполяції зростає. Для прогнозування системи фінансових показників метод екстраполяції, як правило, застосовується в комплексному поєднанні з іншими методами.

Методи економіко-математичного моделювання бази руют- ся на побудові моделей, які з певною ступінь ймовірності описують динаміку фінансових показників залежно від факторів, що впливають на фінансові процеси. При цьому використовуються оптимістичні, песимістичні і найбільш ймовірні темпи змін економічних показників (зростання виручки, зниження витрат на одиницю продукції, незмінні податкові ставки, постійна частка платежів до бюджету).

У теорії і практиці фінансової діяльності все більшого значення набувають методи розрахунку, об'єднані під загальною назвою «фінансова математика», або вищі фінансові обчислення, або фінансові та комерційні розрахунки.

Методи фінансової математики засновані на принципі нерівноцінності грошей, що відносяться до різних моментів часу. Очевидно, що 10 000 руб., Отримані через п'ять років, не рівноцінні цій сумі, що надійшла сьогодні, навіть якщо не брати до уваги інфляцію і ризик їх неотримання. Відомий афоризм «Час - гроші». Нерівноцінність двох однакових за абсолютною величиною сум пов'язана з тим, що наявні сьогодні гроші теоретично можуть бути інвестовані і принести дохід у майбутньому. Методи фінансової математики широко застосовуються в банківському та ощадному справі, страхуванні, роботі фінансових організацій, інвестиційних компаній, фондових і валютних бірж, у зовнішньоекономічних відносинах.

Функція прогнозування

Основна функція прогнозування - обгрунтування можливого стану об'єкта в майбутньому і визначення альтернативних шляхів і термінів досягнення поставленої мети. Прогноз носить імовірнісний характер, але володіє певним ступенем достовірності. На практиці прогноз - це передплановий документ, що фіксує ймовірну ступінь досягнення поставленої мети в залежності від масштабу і способу майбутніх дій. Методи прогнозування можна розділити на пасивні та активні. Пасивний прогноззаснований на вивченні економічних процесів, що володіють досить вираженою інертністю; активний (Або цільовий) - заснований на системі моделей і прийомів, що враховують можливість впливу на загальний хід економічних процесів.

Практичне завдання прогнозування як одного з елементів господарського управління - визначити реальність і доцільність наміченої стратегії, тому прогнозування має значну схожість з плануванням. Однак планування - це процес прийняття і практичного здійснення управлінських рішень, тоді як завдання прогнозування - формування можливих передумов прийняття подібних рішень. До функцій прогнозування можна віднести кількісний і якісний аналіз тенденцій і ймовірне альтернативне зміна майбутнього розвитку підприємства з урахуванням сформованих тенденцій і поставлених цілей, оцінку можливостей і наслідків активного впливу на передбачувані процеси і тенденції. Система планових показників носить наказовий характер і повинна відповідати вимогам управління, необхідність прийняття обов'язкових адресних рішень, тоді як прогноз, враховуючи завдання управління, перш за все повинен в максимальній мірі відповідати вимогам об'єктивних процесів.

План і прогноз - це не два альтернативних підходи до встановлення перспектив економічного і технічного розвитку, а взаємно доповнюють один одного стадії розробки господарських планів за визначальної ролі плану як головного інструменту управління підприємствами. Тому у всіх випадках повинен бути забезпечений перехід від прогнозованих показників до планованих з урахуванням їх відмінності. Директивний характер планування припускає його адресність, тоді як прогнозування, як уже зазначалося, може не відповідати склалася організаційній структурі економіки підприємства і не мати конкретного адміністративного адреси. Крім того, план відрізняється від прогнозу значно більшою детерминированностью. Сама природа планування спрямована на подолання існуючого імовірнісного характеру розвитку економіки. Процес розробки плану носить варіантний характер, але затверджений план - це вже вироблений директивний варіант розвитку, який підлягає практичній реалізації. Прогноз же заснований на передбаченні і є варіантним (альтернативним), причому не тільки як метод розробки, але і як кінцевий результат. фінансовий ресурс комерційний бізнес

Таким чином, будучи авангардної частиною системи планування, прогнозування виконує в даній системі специфічні функції ймовірного, вариантного (альтернативного) передбачення майбутнього на основі конкретного розкриття об'єктивних закономірностей економічного і технічного розвитку як на самому підприємстві, так і за його межами.

Діапазон прогнозування

Прогноз на увазі тільки аналіз внутрішніх можливостей підприємства. Для того щоб прогноз міг стати основою розробки стратегічного плану та організації управління підприємством, він повинен охоплювати значно ширше коло питань, ніж внутрішня діяльність підприємства, в тому числі:

· аналіз розвитку галузі прогнозованого напрямки виробництва продукції, її характеристику та сучасний стан попиту та пропозиції;

· основні макротехніческіе та організаційно-економічні проблеми і терміни їх вирішення в галузі, країні та за її межами;

· наявність матеріалів, технології та обладнання, придатних для виготовлення прогнозованої продукції;

· очікуваний обсяг виробництва цільової для підприємства продукції у конкурентів і майбутня потреба в ній на ринках;

· очікувану вартість розробки і виробництва цієї продукції і се ринкову ціну;

· потужність, необхідну для ефективного виготовлення нової цільової продукції:

· потреба в трудових ресурсах і їх наявність з урахуванням зміни структури персоналу, його кваліфікації і очікуваного зростання продуктивності праці;

· виявлення перспективних для підприємства технічних і господарських рішень, вже підготовлених, але не отримали широкого практичного застосування;

· оцінку важливості проводяться досліджень, що вимагають витрат для вирішення майбутніх технічних і господарських завдань.

Зрозуміло, за структурою і параметрами прогноз повинен відповідати плану, тобто давати однозначну оцінку очікуваного результату розвитку підприємства протягом усього періоду прогнозування і планування.

Генетичне і цільове прогнозування

Залежно від внутрішньої і зовнішньої ситуації, а також цілей, які визначає керівництво підприємства, використовуються два підходи до розробки прогнозів: 1) генетичний (дослідний); 2) цільовий (нормативний). Завдання генетичного прогнозування - виявлення економічних і виробничо-технічних закономірностей і можливостей даного напрямку виробництва виходячи з природною, притаманної цьому напрямку логіки розвитку; оцінка можливих змін асортименту, характеристик та обсягу продукції, що випускається; визначення досяжних значень економічних і технічних параметрів та показників нових виробів і термінів їх випуску.

Цільове прогнозування направлено на формулювання і конкретизацію перспективних цілей розвитку даного підприємства і визначення необхідних засобів і термінів для вирішення окремого комплексу і всіх разом узятих завдань перебудови виробництва, створення і освоєння випуску нових виробів з необхідними технічними та економічними показниками в необхідних обсягах. Основою даного прогнозу є установча мета і потрібні її майбутні параметри, на підставі яких досягається мета і визначаються можливі шляхи руху від сьогодення до майбутнього.

У прогнозах, що розробляються на підприємствах, передбачається, як правило, використання цільового підходу, тобто орієнтація на задоволення потреб власника і вирішення поставлених перед підприємством соціальних, економічних, технічних, виробничих та інших, в тому числі амбітних, завдань, що дозволяють визначити і економічно обгрунтувати його перспективну політику. При цьому не виключається паралельне використання і генетичного підходу, на основі якого можливе отримання більш об'єктивної картини майбутнього, ніж за допомогою цільового прогнозування. Складання та узгодження прогнозів на базі зазначених двох підходів сприяє отриманню найбільш повних даних для визначення політики підприємства (рис. 1).



Рис. 1. Узгодження двох методів предпланового прогнозування: генетичного і цільового

Рис. 2. Довгостроковий (помісячно) прогноз інфляції в Росії в липні відповідного року: за розрахунками, виконаним у листопаді - грудні 1991 р

Рис. 3. Короткостроковий (помісячно) прогноз інфляції в Росії в липні відповідного року: за розрахунками, виконаним на початку кожного року

Прогнозування життєвого циклу товару

Життєвий цикл товару (рис. 4) складається з наступних чотирьох етапів: 1) виведення товару на ринок; 2) зростання обсягу виробництва і продажів; 3) зрілість і насичення ринку; 4) занепад - зниження і припинення попиту на даний товар.

Етап виведення товару на ринок починається з моменту надходження його в продаж. Він вимагає докладання зусиль і часто веде до тимчасових втрат за рахунок спочатку невосполняемих витрат. Цей період може тривати від 2-3 місяців до кількох років залежно від складності та новизни товару.

Зокрема, роздрібна ціна домашніх холодильників, які в 1950-х рр. вперше в СРСР почав виробляти Московський автозавод ім. І.А.Ліхачева, протягом приблизно чотирьох років була в 1,2- 1,7 рази нижче їх заводської собівартості. Кольорові телевізори Львівського телевізійного заводу, заводська собівартість яких в початковий період становила 2400-2500 руб., Продавалися по 1200, а потім по 800 руб. Лише після повного освоєння ринку та проектної потужності виробництва додаткові втрати були заповнені. Можна навести безліч подібних прикладів.

Повільне зростання прибутковості нових виробів пояснюється наявністю таких обставин:

· затримки освоєння нових виробничих потужностей;

· тимчасові неусунуті технічні недоліки виробу і технології;

· затримки просування товару до споживачів;

· неефективність реклами, консерватизм покупців і небажання їх відмовлятися від звичних видів товару.



Рис. 4. Обсяг виробництва, витрати і прибуток за періодами життєвого циклу товару

На цьому етапі підприємство-виробник або несе збитки, або отримує незначний прибуток внаслідок недостатнього обсягу продажів і високих витрат по організації виробництва товару і стимулювання його збуту.

Етап зростання настає після повного освоєння виробництва нового виробу постачальником і споживачем. У цей період попит та обсяг виробництва збільшуються, знижується собівартість продукції. зростає прибуток постачальника.

Етап зрілості відображає насичення ринку товарами даного асортименту. Пропозиція відповідає попиту або навіть перевищує його. З'являються нові види виробів, які, тимчасово не займаючи скільки-небудь помітного місця на ринку, разом з тим нарощують потенціал і сигналізують про необхідність припинення виробництва застарілих товарів в найближчому майбутньому.

Етап занепаду характеризується зниженням попиту. Споживачі віддають перевагу іншим, новим видам продукції. Підприємства, які не встигли перебудувати виробництво, розоряються або несуть величезні збитки (рис. 5), які змушені покривати за рахунок прибутку від виробництва іншої продукції. Починається життєвий цикл нових товарів замість йдуть з ринку - старих.

Прогноз - умова зниження ризиків підприємства

Ступінь ризику визначається величиною втрат коштів і часу, неминучих через помилки на стадії підготовки і прийняття недостатньо обґрунтованих рішень як при затримці виходу на ринок з новими виробами, так і у випадку освоєння не знайшли попиту нових товарів. Ці втрати - наслідок слабкості і недостовірності даних прогнозу і маркетингу, не повною мірою відображають потенціал підприємства та кон'юнктуру ринку.

Рис. 5. Періоди освоєння, випуску та догляду товару з ринку: період 1 - освоєння і початок випуску нового виробу; період 2 - досягнення максимального обсягу випуску нового виробу та отримання максимального доходу; період 3 - різке зниження прибутковості вироби, зниження обсягу його випуску; період 4 - припинення випуску виробу (відхід з ринку)

Кон'юнктуру ринку визначає попит на реалізовані товари. Швидкість і амплітуда коливань ринкової кон'юнктури в значній мірі залежать від співвідношення попиту і пропозиції на вироби, а також від ступеня різноманітності цих виробів і купівельної спроможності споживачів товару. Чим менше попит відстає від пропозиції і біднішими асортимент товарів, тим стабільніше кон'юнктура ринку, але одночасно тим меншою мірою дотримуються інтереси споживача. Найбільш різкі коливання кон'юнктури спостерігаються на ринках товарів масового споживання (одягу, взуття, прикрас та ін.). менш різкі - на ринках товарів виробничого призначення (сировини, матеріалів, машин, приладів); однак внаслідок зростання масштабів можливих втрат ступінь ризику тут не менше, а іноді в кілька разів вище, ніж на ринках товарів масового споживання. Тому прогнозні дослідження мають однаковий ступінь значущості для підприємств будь-якого профілю.

Методи прогнозування

Найбільш відомими і поширеними методами прогнозування є наступні:

· експертні оцінки, основу яких складають впорядковані думки висококваліфікованих фахівців-експертів;

· екстраполяція, або статистичні методи, засновані на обробці ретроспективних даних про об'єкт прогнозування та поширення минулих тенденцій на майбутнє;

· методи моделювання, тобто конструювання структурної, фізичної або математичної моделі, адекватно відображає найбільш істотні закономірності поведінки об'єкта прогнозування та їх взаємозв'язку із зовнішніми факторами.

Експертні методи прогнозування поділяються на методи індивідуальної експертної оцінки і оцінки типу інтерв'ю, методи комісії (колективного обговорення), у тому числі методи «мозкової атаки» («мозкового штурму»), і методи колективної експертної оцінки - експертизи. Ці методи в тій чи іншій модифікації дозволяють аналізувати велику кількість суджень і різного роду оцінок, висловлених групою експертів. Експертні методи, внаслідок їх відносної простоти і мобільності, в даний час являють собою найбільш поширені методи, і на їх основі складається переважна більшість прогнозів. Визначальними факторами успіху застосування експертних методів є підбір і формування експертних груп, забезпечення незалежності суджень експертів, складання чітких і продуманих опитувальних анкет, що виключають двозначність висновків експерта і забезпечують отримання однозначних кількісних оцінок, необхідних для подальшої статистичної обробки. У випадках значної розбіжності оцінок експертів для підвищення узгодженості їх думок або виявлення причин розбіжностей проводиться кілька турів експертизи з заміною експертів і коригуванням опитувальних анкет.

Методи екстраполяції зводяться до обробки наявних даних про об'єкт прогнозування за минулий час та поширенню виявленої в минулому тенденції на майбутнє. Даний метод заснований на припущенні подібності умов виробництва і попиту минулого, сьогодення і майбутнього, оскільки тенденції майбутнього зароджуються в минулому. Найбільш простими є методи екстраполяції тенденцій, коли наявні чисельні значення, що характеризують минулі стану об'єкта, усереднюються або модифікуються шляхом підбору деякої, в простому випадку лінійної залежності, яка потім екстраполюється на період прогнозування.

Методи моделювання - найбільш складний спосіб прогнозування, що складається з різноманітних підходів до прогнозування складних процесів і явищ. Ці методи можуть перетинатися і з екстраполяційними, і з експертними методами.

У найзагальнішому вигляді задачу одноцелевого прогнозу стану фірми у майбутньому, через / років, можна представити як функцію (F) почергового опису моделі допустимих майбутніх значень змінних параметрів її діяльності (В):

де x - змінні прогнозованого параметра, що розглядаються як керовані: у - змінні параметра, що розглядаються як умови; z - початкове значення прогнозованого параметра діяльності підприємства, прийняте за базу.

По черзі описуючи такі найважливіші параметри підприємства, як статутний капітал, річний оборот, випуск окремих видів продукції і її собівартість, річна сума прибутку, продуктивність праці, можна в підсумку дати повний прогноз стану підприємства. в якому воно може виявитися через / прогнозованих років. При цьому до змінних, що розглядаються як керовані, можна, наприклад, віднести інвестиції, персонал підприємства, нормативи розподілу залишається у підприємства прибутку, освоєння виправдала себе нової техніки. Некеровані змінні, що розглядаються як умовні, - це стан ринку, політика уряду, податки, коливання природно-кліматичних умов та ін.

Прогнози розробляються не тільки в цілому по підприємству, а й по окремих об'єктах (цехам, філіям, виробам і технологіям). Як правило, прогнози передують інвестиціям, коли ставиться завдання розширення та збільшення масштабів виробництва, освоєння випуску нових виробів, застосування нових дорогих технологій. При цьому методи можуть бути різними. Застосовуються методи сценарію - ділової гри, коли за допомогою імітаційних моделей розглядаються можливі перспективи розвитку складних явищ з численними взаємозв'язками з метою формування загального погляду на сукупність проблем, подій і процесів, що відносяться до даного об'єкту.

Надійність прогнозування значною мірою визначається повнотою і достовірністю використовуваної інформації, яку підприємство повинно накопичувати і систематизувати в банку (базі) даних. Складання прогнозу - неразова завдання, необхідно безперервно накопичувати та аналізувати інформацію про об'єкт прогнозування і систематично коригувати прогнози. Прогнозування, особливо довгострокове, є обов'язковою складовою частиною:

· визначення цілей підприємства;

· розробки стратегії і тактики його діяльності;

· планування, особливо довгострокового;

· підготовки цільових функціональних програм освоєння ринків, інвестицій, інновацій.

Оволодіння принципами та методами прогнозування - актуальне завдання всіх органів управління, що здійснюють планування. Прогнозування не дає конкретних рекомендацій, а лише визначає можливі шляхи досягнення поставлених цілей. Однак кваліфіковано складений прогноз застерігає підприємство від вибору помилкового, нереального або згубного, руйнівного способу досягнення цих цілей. Дані прогнозу уточнюються і конкретизуються на стадії маркетингових досліджень, які ведуться вже не в різноманітних напрямках теоретично можливої ??діяльності підприємства в майбутньому, а в певній сфері економіки та товарного продукту, встановленої прогнозом

ВИСНОВКИ

Напрями використання фiнансових ресурсів малих пiдприємств, органiзацiй i установ:

-- розширене вiдтворення i розвиток пiдприємств: придбання обладнання та інвентаря, капітальне будівництво, ремонт основних фондів, здійснення реконструкції, оновлення виробництва, автоматизація, механізація виробничих процесів тощо;

-- вирiшення соцiальних проблем трудового колективу: утримання соціальнокультурних об'єктів (баз відпочинку, будинків культури, дитячих садків, профілакторіїв), будівництво житла;

-- матерiальне стимулювання працюючих за досягнення кращих індивідуальних та колективних результатів: премії, персональні надбавки, компенсації;

-- створення фiнансових резервiв, необхідних для забезпечення безперервного виробничого процесу на підприємствах;

-- задоволення iнших потреб.

Актуальним питанням вдосконалення фінансових відносин є питання про встановлення рацiонального спiввiдношення мiж централiзованими i децентралiзованими фiнансовими ресурсами. Високий рiвень податкiв та iнших обов'язкових внескiв приводить до зростання фiнансових ресурсiв держави i зменшення, вiдповiдно, фiнансових ресурсiв пiдприємств, що негативно вiдображається на результатах їхньої дiяльностi, пiдриває матерiальну зацiкавленiсть у досягненнi кращих показникiв, а також сприяє вiдтоку коштiв у тiньовий бiзнес.

В сучасних умовах дефiциту фiнансових ресурсiв як на державному рiвнi, так i на рiвнi пiдприємств важливим є пошук нових видiв доходiв (проведення прискореної амортизацiї, випуск цiнних паперiв, приватизацiя, здача майна в оренду та iн).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Буряк П. Ю. Формування і надання інформації про фінансові ресурси підприємства //Фінанси України. - 2006. - № 10 . - С.123-128.

2. Ванькович Д. Удосконалення системи управління фінансовими ресурсами промислових підприємств //Фінанси України. - 2002. - № 7. - C. 44-50

3. Виговська В. В. Вдосконалення системи управління фінансовими ресурсами малих підприємств//Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 8. - C. 35 - 40.

4. Гуляєва Н. Фінансові ресурси підприємств //Фінанси України. - 2003. - № 12. - С.58-62

5. Зятковський І. Бюджет підприємства як інструмент управління фінансовими ресурсами //Фінанси України. - 2001. - № 7. - C. 75-79

6. Казакова В.І. Концептуальні основи управління фінансовими ресурсами підприємствами //Економіка АПК. - 2004. - № 1. - С.109-113

7. Качмарик Я. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємств//Фінанси України. - 2003. - № 10. - C. 138-144

8. Марченко А. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів //Фінанси України. - 2002. - № 9. - C. 102-108

9. Електронний ресурс - http://gx3000.ru/ekonomika-firmi-2/metodi-prognozuvannja-finansovih-pokazni

Размещено на Allbest.ru