Размещено на http://www.allbest.ru/

ФІНАНСИ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР

План

Основні терміни

1. Фінанси підприємств як основа фінансової системи

2. Фінансове планування й прогнозування на підприємствах

3. Фінансові ресурси підприємств

4. Фінансова санація та банкрутство підприємства

Основні терміни

Фінанси підприємств, фінансові відносини підприємства, організація фінансів підприємств, фінансові ресурси підприємств, грошові фонди підприємств, фінансове планування й прогнозування на підприємствах, санація, банкрутство

1. Фінанси підприємств як основа фінансової системи

Фінанси підприємницьких структур -- одна із основних підсистем фінансової системи держави. Це відносно самостійна й особлива сфера функціонування фінансів, яка має свою специфіку організації та способи реалізації притаманних їй функцій. Специфіка фінансів підприємств полягає в тому, що за їхньою допомогою мобілізуються кошти й створюються фонди фінансових ресурсів не для подальшого перерозподілу, як це має місце в сфері державних фінансів, а для обслуговування процесу виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, тобто для обслуговування руху вартості ВВП на всіх стадіях відтворювального процесу.

Господарства в процесі свого функціонування використовують фінансово-розрахункові відносини при придбанні товарно-матеріальних цінностей, виробництві та реалізації продукції, тобто у всіх трьох стадіях кругообігу капіталу, який представлений у такому вигляді:

На першій стадії кругообігу (Г - Т) здійснюється придбання необхідних для виробництва матеріальних цінностей. В результаті суб'єкти господарювання вступають в розрахункові взаємовідносини з постачальниками і підрядчиками за придбані товарно-матеріальні цінності та виконані роботи. Операції по розрахунках з постачальниками і підрядчиками здійснюються через установи банку шляхом платежів з розрахункового рахунку господарства.

На другій стадії кругообігу (Т...В...Т") відбувається процес виробництва. В результаті виникають фінансово-розрахункові взаємовідносини як із безпосередніми учасниками виробництва, різними установами і організаціями, так і специфічні відносини, що зв'язані із зміною форм вартості.

Фінансово-розрахункові відносини виникають з працівниками щодо матеріального стимулювання та пов'язаних з ним платежами (нарахування у Фонд соціального страхування і Пенсійний фонд, податки).

Вступаючи у взаємовідносини з органами соціального страхування господарства перераховують їм суми відрахувань на соціальне страхування і пенсійне забезпечення, одержують від них і видають працівникам підприємств нараховані суми допомог (при тимчасовій непрацездатності, вагітності та пологах, на утримання дітей тощо).

На цій стадії виникають взаємовідносини з органами майнового страхування. Господарства нараховують і вносять відповідні суми платежів на страхування майна, худоби і посівів. Від органів страхування надходять суми страхових відшкодувань при загибелі чи пошкодженні застрахованого майна і посівів внаслідок стихійних лих та несприятливих умов виробництва.

Фінансові відносини, зв'язані із зміною форм вартості, проявляються через споживання засобів виробництва у виробничому процесі . Так, протягом циклу виробництва основні засоби переносять на готову продукцію свою вартість частинами у вигляді амортизаційних відрахувань, а оборотні засоби - повністю.

Крім цього, в процесі виготовлення продукції до залучених виробничих фондів (уречевлена праця) приєднуються затрати живої праці. Для відновлення спожитих основних засобів виробництва шляхом включення твердо встановлених сум амортизаційних відрахувань у затрати виробництва створюється амортизаційний фонд. Для забезпечення фінансовими ресурсами оплати відпусток, проведення витрат на ремонт орендованих основних засобів, а також резервів наступних платежів створюється резервний фонд.

На третій стадії кругообігу (Т" - Г") відбувається реалізація виробленої продукції, тому виникають фінансові взаємовідносини із покупцями. В результаті створення в процесі виробництва додаткової вартості визначаються:

ь фінансові результати;

ь провадиться розподіл фінансових результатів;

ь створюються відповідні фонди;

ь провадяться платежі в бюджет.

На всіх стадіях кругообігу в промислових формуваннях виникають взаємовідносини з установами банків, які складаються по:

- лінії касового обслуговування;

- безготівкових розрахунках;

- кредитному обслуговуванні.

Окрім цього, в процесі відтворення відбувається розподіл вартості суспільного продукту за цільовим призначенням. Реалізована вартість розкладається на свої складові частини, що мають різне призначення:

ь одна частина вартості іде на відшкодування матеріальних витрат, тобто на відновлення основних і оборотних фондів;

ь друга утворює валовий продукт, який використовується на оплату праці працівників, на розширене відтворення і на потреби держави.

Від того, наскільки правильно будуть встановлені пропорції цього розподілу, залежать темпи економічного розвитку галузі, господарства, а також добробут його працівників.

Держава через законодавство регламентує і регулює розподільчі відносини. Через ціновий механізм та податкову систему вона може вилучати частину додаткового продукту для формування державного бюджету, а також перерозподіляти його між різними галузями народного господарства.

У всіх згаданих фінансових операціях відбувається рух коштів від одного власника або розпорядника до іншого. Учасниками таких відносин в межах держави є сама держава, підприємства, установи, організації та громадяни.

Узагальнюючи вищезазначене, можна дати таке визначення фінансів підприємств. Фінанси підприємств - це система грошових відносин, які виникають в процесі розподілу і перерозподілу виручки та прибутку господарюючого суб'єкта щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів підприємства з метою забезпечення його функціонування та умов розширеного відтворення.

Характеристика фінансових відносин на підприємстві пов'язана з виділенням їх об'єктів та суб'єктів. Об'єктом фінансових відносин на підприємстві є вартість виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, які формують виручку, а в процесі розподілу - фонди споживання, відшкодування витрат і прибуток, що є необхідною умовою забезпечення безперервності виробництва. Окрім того, об'єктом фінансових відносин на підприємстві є всі грошові надходження та нагромадження, тобто фінансові ресурси підприємства. Суб'єктами фінансових відносин підприємства виступають держава, саме підприємство, його робітники, службовці, інвестори.

Фінансові відносини підприємства за сферами здійснення зв'язків можна поділити на зовнішні (табл. 5.1) та внутрішні (табл. 5.2).

Таблиця 5.1.Система зовнішніх фінансових відносин підприємства

Сфера зв'язків	Зміст та характер зв'язків
Між підприємством і державою	з приводу перерозподілу власних фінансових ресурсів в рамках чинного законодавства про оподаткування, соціальне страхування, формування загальнодержавних цільових та позабюджетних фондів; з приводу використання наданих з державних фондів грошових коштів, виконання державних інвестиційних програм тощо
Між підприємством і його акціонерами	з приводу використання отриманого прибутку, нарахування та виплати дивідендів, реінвестування прибутку, напрямків вкладення капіталу тощо
Між підприємством і його постачальниками та покупцями	з приводу виконання господарських договорів та зобов'язань, реалізації продукції (робіт, послуг), отримання виручки, здійснення платіжних розрахунків тощо
Між підприємством і фінансово-кредитними установами	з приводу обслуговування своїх платежів, отримання та повернення кредитів, сплати процентів за користування ними, депозитарної діяльності, страхових платежів та отримання страхових відшкодувань у разі настання страхового випадку, інвестиційних вкладень і отримання доходів за ними тощо

Таблиця 5.2. Система внутрішніх фінансових відносин підприємства

Сфера зв'язків	Зміст та характер зв'язків
Між підприємством і його засновниками (власниками)	з приводу формування статутного капіталу, його використання, отримання частини прибутку на вкладений капітал, напрямків виробничого та іншого вкладення фінансових ресурсів підприємства тощо
Між підприємством і його структурними підрозділами	з приводу розподілу фінансових ресурсів на фінансування необоротних і оборотних активів
Усередині самого підприємства	з приводу розподілу прибутку, що залишається в його розпорядженні, визначення напрямків його використання
Між підприємством і його працівниками	з приводу формування фонду оплати праці, матеріального заохочення та стимулювання, використання частини фінансових ресурсів на виплату матеріальної допомоги, фінансування, соціально-культурних заходів тощо

В умовах ринку з'явилась принципово нова група фінансових відносин:

- відносини, що пов'язані з банкрутством підприємства та призупиненням його поточних платежів;

- відносини, що виникають при злитті та поглинанні, а також розподілі самого підприємства.

Глибше сутність фінансів підприємницьких структур проявляється в їх функціях:

- Формування грошових надходжень та фондів. Проявляється при формуванні статутного капіталу, залученні коштів із зовнішніх джерел, акумуляції коштів зі складу виручки від реалізації, формуванні нерозподіленого прибутку, залученні спеціальних цільових коштів. Як результат дії цієї

функції - забезпечення джерелами розвитку підприємства, його фінансової стійкості та інтересів власників.

- Розподіл та використання грошових фондів. Проявляється при забезпеченні податкових та неподаткових платежів до бюджету та інших централізованих фондів, використання грошових коштів з метою виробничого та соціального розвитку, вкладення вільних грошових коштів в найбільш прибуткові операції. Результат - забезпечення розвитку підприємства, інтересів вкладників та трудового колективу.

- Регулювання та контроль грошових потоків і фондів. Проявляється при виборі найбільш раціональних способів формування статутного капіталу і залучення додаткових коштів в оборот підприємства, формування організаційної структури управління фінансами, яка забезпечить оптимізацію грошових потоків, визначення умов господарських договорів, що пов'язані із способами та строками розрахунків, виплатою штрафних санкцій, впровадженні системи фінансового планування для відображення руху грошових потоків; при здійсненні обліку та контролю грошових потоків і фондів. Результат - забезпечення збалансованості грошових потоків і формування фонду грошових коштів для забезпечення статутної діяльності, виконання усіх зобов'язань.

Сфера фінансових відносин господарських формувань включає в себе відносини:

- між підприємством і його засновниками, що пов'язані з формуванням статутного фонду (наприклад, одержанням коштів з державного бюджету, випуском акцій, надходженням пайових внесків тощо);

- між підприємством і державою, що пов'язані із створенням відповідних державних ресурсів тa централізованих фондів у межах законодавства про оподаткування, соціальне страхування та пенсійне забезпечення;

- усередині підприємства, що пов'язані з утворенням та використанням виручки, валового і чистого доходу, прибутку та фондів;

- між підприємством та його постачальниками і покупцями щодо розрахунків та виконання господарських договорів і зобов'язань;

- між підприємством і його працівниками щодо створення фонду оплати праці та фондів економічного стимулювання;

- між суб'єктами підприємницької діяльності у зв'язку з інвестуванням в статутні фонди інших підприємств та у цінні папери і одержанням від цих операцій доходів у вигляді відсотків, дивідендів;

- між підприємством і банками у зв'язку з проведенням розрахунків з постачальниками, покупцями, бюджетом і позабюджетними фондами, одержанням і погашенням кредитів, сплатою відсотків за них;

- між підприємством і страховими компаніями при сплаті страхових внесків та одержанням страхових відшкодувань за різними видами страхування.

Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їхнім оборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами.

Фінансова робота на підприємстві повинна бути спрямована на:

- забезпечення процесу виробництва фінансовими ресурсами;

- виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

- забезпечення фінансовими ресурсами розширеного відтворення, розвиток соціальної інфраструктури та матеріального стимулювання;

- раціональне використання основних та оборотних активів;

- підвищення ефективності виробництва;

- зміцнення фінансового стану;

- залучення додаткових фінансових ресурсів та інвестування їх з найбільшим ефектом;

- здійснення контролю за дотриманням фінансової дисципліни.

Фінансова робота у великих господарствах організовується фінансовим відділом. У невеликих господарствах фінансову роботу організовує головний бухгалтер.

Основою організації фінансів підприємств всіх форм та видів власності є наявність фінансових ресурсів в необхідних розмірах для здійснення організованої господарської діяльності власника. Формування цих ресурсів відбувається в період створення підприємства шляхом утворення із статутного та додатково вкладеного капіталу фонду основних та оборотних коштів.

Джерелами формування статутного капіталу можуть бути:

- акціонерний капітал,

- пайові внески членів кооперативу,

- кредитні кошти,

- бюджетні кошти тощо.

Досить важливим в організації фінансів підприємств є організація оборотних коштів, оскільки на основі цієї форми авансованої вартості відбувається рух усієї вартості, яка знаходиться в процесі розширеного відтворення, тому від них залежить інтенсифікація та ефективність усього виробництва.

Підприємства здійснюють свою діяльність на основі комерційного розрахунку. Зміст цього методу господарювання, який полягає у співставленні в грошовій формі затрат та результатів діяльності, передбачає отримання максимального прибутку при мінімумі затрат.

На відміну від господарського розрахунку, що спрямований на виконання плану та покриття витрат відповідними джерелами грошових коштів (притаманний неприбутковим організаціям), комерційний розрахунок передбачає завжди обов'язкове отримання прибутку, достатнього для продовження господарювання та підтримання рівня рентабельності.

Комерційний розрахунок, в свою чергу, здійснює великий вплив на організацію фінансів підприємницьких структур, обумовлюючи їх специфіку, сутність якої полягає в наступному:

- суб'єкти господарювання набувають фінансової незалежності, яка проявляється в праві самостійно розпоряджатись отриманими коштами у вигляді виручки від реалізації, прибутку, формувати та використовувати на власний розсуд фонди грошового характеру;

- суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за фактичні результати роботи, своєчасне виконання зобов'язань перед постачальниками, державою, фінансово-банківськими установами тощо;

- у підприємств виникають відносини різноманітного характеру з банками, страховими компаніями, державою, які спрямовані на закріплення комерційного розрахунку в процесі організації їх діяльності.

Отже, використовуючи вітчизняний та зарубіжний досвід, можна сформулювати такі принципи організації фінансів підприємств (табл.5.3).

Таблиця 5.3. Принципи організації фінансів підприємств

Принцип	Характеристика
Плановості	забезпечує відповідність обсягів продажу та витрат інвестицій вимогам ринку, стану кон'юнктури та платоспроможного попиту, тобто можливість здійснення своєчасних розрахунків. Даний принцип у найбільшому обсязі реалізується при впровадженні сучасних методів внутрішнього фінансового планування (бюджетування) та контролю
Фінансового співвідно-шення термінів (строків)	забезпечує мінімальний розрив у часі між отриманням та використанням коштів, що є досить важливим в умовах нестійкого податкового режиму та в умовах інфляції. При цьому під використанням коштів розуміють і можливості їх збереження при розміщенні в активи, що легко реалізуються (цінні папери, депозити)
Взаємоза-лежності фінансових показників	забезпечує врахування змін у чинному законодавстві, регулює підприємницьку діяльність, оподаткування, обліковий процес, обов'язкову фінансову звітність тощо
Гнучкості (маневре-ності)	забезпечує можливість маневру у випадку недосяжності планових обсягів продажу, перевищення планових витрат за поточною та інвестиційною діяльністю
Мінімізації фінансових витрат	забезпечує те, що будь-які інвестиції та інші витрати мають бути найбільш “дешевими”
Раціональ-ності	забезпечує вкладення капіталу в найбільш ефективні інвестиції та мінімізує фінансові ризики
Фінансової стійкості	забезпечує фінансову незалежність від інших джерел фінансування, тобто сприяє дотриманню критичної точки питомої ваги власного капіталу в загальній його величині та платоспроможності підприємства, його здатності до термінового погашення короткострокових зобов'язань

Конкретні особливості організації фінансів підприємницьких структур визначаються організаційно-правовою формою їх діяльності (акціонерні та неакціонерні товариства), технологічною та галузевою специфікою (промисловість, будівництво, торгівля, сільське господарство) тощо.

2. Фінансове планування й прогнозування на підприємствах

Фінансове планування в підприємницьких структурах -- це сукупність методів і засобів визначення джерел одержання фінансових ресурсів і напрямків їхнього використання для забезпечення господарської діяльності.

У процесі фінансового планування на підприємстві розв'язується низка завдань, до яких належать:

- забезпечення фінансовими ресурсами виробничої та інвестиційної діяльності;

- розробка й обґрунтування раціональних фінансових взаємозв'язків між суб'єктами підприємництва, бюджетною системою, банками, іншими фінансовими інститутами;

- встановлення та реалізація резервів збільшення прибутку за рахунок ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Для досягнення поставлених завдань фінансовим плануванням застосовуються методи, до числа яких належать нормативний, розрахунково-аналітичний, балансовий і метод економіко-математичного моделювання.

Суть нормативного методу фінансового планування полягає в тому, що за основу беруться фінансові нормативи доходів і витрат господарських суб'єктів. До цих нормативів належать норми амортизаційних відрахувань, рентабельності окремих видів товарів, робіт та послуг, обігових коштів, ставки заробітної плати, норми відрахувань до фондів соціального призначення тощо.

Нормативний метод фінансового планування найпрогресивніший і найдостовірніший, проте його застосування потребує наявності фінансових норм як тих, що централізовано затверджуються державними структурами, так і тих, що приймаються безпосередньо на рівні підприємства.

Розрахунково-аналітичний метод фінансового планування ґрунтується на фактичних показниках фінансової діяльності у попередні звітні періоди. На першій стадії він потребує глибокого аналізу фінансових показників у минулі роки. На основі аналізу встановлюється вихідна база планування. Потім визначаються фактори, що можуть вплинути на фінансову діяльність у плановий період, розраховуються індекси та коефіцієнти їхнього впливу.

На основі базових показників, а також коефіцієнтів, що характеризують зміни умов діяльності підприємства та показників темпів зростання його діяльності в усіх видах підприємництва розраховуються фінансові показники на плановий період. Зазначений метод фінансового планування досить трудомісткий і потребує значної аналітичної роботи, проте на сьогодні він є найреальнішим щодо застосування.

Балансовий метод фінансового планування є заключним етапом. Його суть полягає в тому, що повинна бути досягнута збалансованість між доходами та витратами на підприємстві. Без цього фінансове планування не може використовуватися.

За нинішніх умов усе частіше застосовується метод економіко-математичного моделювання. Він ґрунтується на тому. що розробляється точна математична модель фінансової діяльності підприємства в плановому періоді. Цей метод дає змогу розраховувати декілька варіантів плану за допомогою змінних вхідних показників і відшуковувати оптимальні рішення. Метод економіко-математичного моделювання є перспективним щодо практичного застосування.

Кінцевим результатом фінансового планування є розробка фінансового плану підприємства. Він ще називається балансом доходів і видатків підприємства. За умов ринкової економіки, як правило, фінансовий план є складовою загального планового документа -- бізнес-плану.

Фінансовий план підприємства -- це документ, який розробляється і затверджується керівними органами, він відображає усі джерела надходження фінансових ресурсів і напрямки їхнього використання.

Так, якщо підприємству не вистачає власних доходів, то в фінансовому плані передбачається одержання банківських кредитів, позичок, доходів від випуску цінних паперів тощо. У витратах передбачається також повернення кредитів і сплата процентів за користування ними, інші витрати.

Форма фінансового плану (балансу доходів і видатків) підприємства у загальному вигляді є такою (табл.5.4).

Таблиця 5.4

№ п/п	Статті плану	Код	Сума
	І. Доходи і надходження коштів
1.	Прибуток	01
	у т.ч. від реалізації продукції	02
	від позареалізаційних операцій	03
	від іншої реалізації	04
2.	Амортизаційні відрахування	05
3.	Доходи від реалізації цінних паперів	06
4.	Довгострокові кредити банків	07
5.	Довгострокові позички	08
6.	Цільові фінансування з бюджету	09
7.	Кошти цільових позабюджетних фондів	10
8.	Фінансова допомого	11
9.	Інші надходження коштів	12
	Усього доходів	15
	ІІ. Видатки і відрахування коштів
1.	Капітальні вкладення	16
2.	Поповнення обігових коштів	17
3.	Орендна плата	18
4.	Відрахування до резервного фонду	19
5.	Відрахування з прибутку до інших фондів, що їх створює підприємство	20
6.	Виплачені дивіденди	21
7.	Відрахування на благодійні цілі	22
8.	Погашення довгострокових кредитів	23
9.	Погашення довгострокових позичок	24
10.	Податок з прибутку	25
11.	Податок на землю	26
12.	Податок із власників транспортних засобів	27
13.	Інші обов'язкові платежі до бюджету	28
14.	Сплата відсотків за кредити	29
15.	Залишок коштів, призначених на інвестиції	30
16.	Інші видатки й відрахування	31
	Усього видатків й відрахувань	35

підприємство санація банкрутство ресурс

Показники фінансового плану дають досить вичерпну інформацію щодо результатів діяльності підприємницької структури, джерел формування фінансових ресурсів і напрямків їх використання. Проте між статтями доходів і витрат є функціональна та змістовна залежність і взаємозв'язок.

Так, наприклад, амортизаційні відрахування повинні використовуватися на фінансування капітальних вкладень. Платежі до бюджету можуть мати своїм джерелом лише прибуток підприємства тощо. Для відображення цього взаємозв'язку складається перевірочна таблиця до фінансового плану. Вона ще мас назву шахматної. Фінансовий план розробляється на один рік із розбивкою за кварталами.

За умов ринкової економіки важливе значення має розробка фінансової стратегії підприємства та прогнозування його фінансової діяльності. Розробка фінансової стратегії -- важливий етап фінансового прогнозування. Він передбачає визначення довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення. Фінансове прогнозування має за мету вивчення фінансових можливостей підприємства на перспективу з урахуванням як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. Воно передбачає розробку альтернативних варіантів досягнення тих чи інших фінансових показників. Фінансове прогнозування потребує глибокого вивчення фінансової ситуації за певний проміжок часу на підприємстві, обробки значних обсягів інформації та розробки економіко-математичних моделей.

3. Фінансові ресурси підприємств

Фінансові відносини виникають в процесі формування, розподілу та використання його фінансових ресурсів, які є сукупністю власних та зовнішніх грошових надходжень підприємства і призначені для оплати його зобов'язань, здійснення поточних видатків для забезпечення неперервності процесу відтворення.

Елементи загальної суми фінансових ресурсів підприємства:

- статутний фонд (капітал) - для інвестування коштів в основні і оборотні фонди;

- додатковий капітал (в тому числі капітальний дохід у вигляді фонду індексацій основних засобів і нематеріальних активів);

- резервний фонд;

- централізовані кошти для фінансування капітальних вкладень;

- амортизаційний фонд на повне відновлення основних засобів і фонду зносу нематеріальних активів;

- фонд споживання - для фінансування відтворення робочої сили та соціально-культурних заходів;

- фонд оплати праці - для виплати основної і додаткової оплати праці;

- фонд нагромадження - для розвитку підприємства;

- відстрочена податкова заборгованість;

- резерви наступних виплат і платежів;

- нерозподілений прибуток;

- довготермінові і короткотермінові кредити банків;

- позикові кошти від реалізації власних цінних паперів;

- кредиторська заборгованість усіх видів, включаючи заборгованість із бюджетних платежів, із відрахувань на соціальні заходи держави, з оплати праці, за виданими векселями і одержаними авансами;

- інші кошти, що знаходять відображення в пасиві бухгалтерського балансу.

Загальна класифікація фінансових ресурсів підприємств показана на

рис. 5.1.

Рис. 5.1. Класифікація фінансових ресурсів підприємств

Початкові фінансові ресурси - це ресурси, з якими підприємство розпочинає свою виробничу діяльність, а прирощені - це ресурси, які набуло підприємство в результаті цієї діяльності.

Фінансові ресурси також розподіляють за вкладом в основні та оборотні засоби. Так, амортизаційний фонд передбаченій для поновлення основних засобів підприємства, а різноманітні позики, які бере підприємство, можуть використовуватися для закупівлі оборотних засобів - сировини, матеріалів тощо.

Власними фінансовими ресурсами підприємств виступає статутний, пайовий капітал, що є основою для функціонування підприємства загалом. Позиченими фінансовими ресурсами можуть виступати позикові кошти та кредити банків, деколи - кошти від випуску облігацій, бюджетні позички, а залученими - бюджетні асигнування, кредиторська заборгованість, фінансова допомога, грошові кошти, отримані від додаткової емісії цінних паперів.

У складі внутрішніх джерел формування фінансових ресурсів основне місце належить виручці від реалізації. Також важливу роль для розширеного відтворення відіграють амортизаційні відрахування, які є грошовим виразом вартості основних засобів та нематеріальних активів, і чистий прибуток.

Зовнішніми джерелами залучення фінансових ресурсів є позики, бюджетні асигнування, різноманітні допомоги та благодійні внески.

За напрямами використання фінансові ресурси поділяються на:

- витрати на економічний розвиток підприємства;

- витрати на соціально-культурні заходи;

- витрати на розвиток науки;

- надання благодійної допомоги;

- витрати на обслуговування залучених фінансових ресурсів;

- інші витрати, підприємства.

Фінансові ресурси підприємств спрямовуються на:

- фінансування затрат;

- на виробництво та реалізацію продукції, робіт та послуг;

- реальні та фінансові інвестиції;

- утворення грошових фондів спеціального призначення;

- платежі до бюджету;

- виплату позичок;

- благодійні цілі.

Фінансові ресурси завжди виступають у грошовій формі. А грошові кошти стають фінансовими ресурсами лише тоді, коли вони акумулюються у відповідних фондах, які мають певний порядок створення і використання.

Характерною рисою фінансових ресурсів є те, що вони, на відміну від грошових коштів, виражають не зміну форм вартості, а фінансовий результат процесу відтворення. Фінансові ресурси свідчать про наявні можливості економічного і соціального розвитку підприємства. Грошові фонди підприємств є основою їх діяльності.

Матеріально-технічною основою процесу виробництва на будь-якому підприємстві є основні виробничі фонди. В умовах ринкової економіки первісне формування основних фондів, їхнє функціонування і розширене відтворення здійснюється при безпосередній участі фінансів, за допомогою яких утворюються й використовуються грошові фонди цільового призначення, опосередковуючи набуття, експлуатацію та відновлення засобів виробництва.

Первісне формування основних фондів на підприємствах, що створюються, провадиться за рахунок фінансових ресурсів статутного капіталу. На час набуття основних фондів і прийняття їх на баланс підприємства обсяг основних фондів кількісно збігається з їхньою вартістю. Надалі в міру участі основних фондів у виробничому процесі їхня вартість роздвоюється: одна її частка, що дорівнює зношуванню, переноситься на готову продукцію, інша -- виражає залишкову вартість наявних основних фондів.

Зношена частка вартості основних фондів, перенесена на готову продукцію, в міру реалізації останньої поступово нагромаджується в грошовій формі в спеціальному амортизаційному фонді. Цей фонд створюється за допомогою щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для простого та частково для розширеного відтворення основних фондів. Спрямування амортизації на розширене відтворення основних фондів зумовлене специфікою її нарахування й витрачання - нараховується вона протягом усього нормативного строку служби основних фондів, а потреба у її витрачанні настає лише після фактичного їхнього вибуття. Тому до часу заміни вибулих з експлуатації основних фондів нарахована амортизація є тимчасово вільною і може використовуватися як додаткове джерело розширеного відтворення. Крім того, використанню амортизації на розширене відтворення сприяє науково-технічний прогрес, в результаті якого деякі види основних фондів можуть знецінюватися, і тоді залучаються досконаліші та продуктивніші машини й обладнання.

Обсяг амортизаційного фонду щорічно розраховується за формулою:

де - балансова вартість основних фондів;

- норма амортизації.

Економічно обґрунтовані норми амортизації мають велике значення. Вони дають змогу, з одного боку, забезпечити повне відшкодування вартості основних фондів, що вибувають із експлуатації, а з другого -- визначити дійсну собівартість продукції, складовим елементом якої є амортизаційні відрахування. З точки зору комерційного розрахунку однаково погано як зниження норм амортизації (бо воно може призвести до нестачі фінансових ресурсів, необхідних для простого відтворення основних фондів), так і необґрунтоване збільшення, що викликає штучне подорожчання продукції та зниження рентабельності виробництва.

Нараховані амортизаційні відрахування використовуються на повне відновлення основних фондів. Відбувається воно в формі капітальних вкладень, з допомогою яких не лише завершується кругообіг авансованої раніше вартості, а й здійснюється додаткове інвестування засобів у зв'язку з розширенням виробництва та вдосконаленням його матеріально-технічної бази. Розширене відтворення не може бути забезпечене лише за рахунок амортизаційних відрахувань, оскільки вони призначені, головним чином, для простого відтворення. Тому капітальні вкладення значною мірою забезпечуються за рахунок інших джерел фінансових ресурсів. До капітальних витрат реінвестуються передусім власні фінансові ресурси підприємства. Туди спрямовується також акціонерний і пайовий капітал, що мобілізується на фінансовому ринку, залучаються кредитні ресурси, а в особливих випадках, спеціально обумовлених рішеннями уряду, -- бюджетне асигнування та кошти позабюджетних фондів.

Для виробництва продукції підприємству, поряд із основними фондами, необхідні оборотні виробничі фонди, що включають до свого складу запаси сировини, матеріалів, палива, тари тощо, залишки незавершеного виробництва та витрати майбутніх періодів. Спожиті в процесі виробництва оборотні фонди залучаються до сфери обігу вже в товарній формі у вигляді готової продукції на складі та відвантажених товарів, які після цього у міру реалізації переходять у грошову форму -- грошові засоби в розрахунках, грошові засоби в касі підприємства та на його рахунку в банку. Товарна й грошова форми ресурсів, які перебувають у сфері обігу, належать до фондів обігу.

Для забезпечення безперервного процесу виробництва й реалізації продукції кожне підприємство повинно володіти водночас оборотними виробничими фондами та фондами обігу. Тому на час введення в експлуатацію воно потребує такого обсягу грошових засобів у складі статутного фонду, який забезпечив би йому придбання матеріальних оборотних фондів і був би достатнім для обслуговування процесу виробництва та реалізації продукції. Грошові засоби, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу, становлять обігові кошти підприємства. Об'єднання оборотних фондів і фондів обігу в одному понятті засноване на економічній сутності обігових коштів, покликаних забезпечити безперервність процесу відтворення, в ході якого фонди обов'язково проходять усі стадії від виробництва до споживання.

Загальна схема складових обігових коштів показана на рис. 5.2.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 5.2. Складові системи обігових коштів

Обігові кошти забезпечують поточні потреби підприємства. Характерна особливість обігових коштів полягає в тому, що при нормальному здійсненні господарської діяльності вони не полишають виробничу сферу -- обігові кошти не витрачаються, а авансуються в різноманітні види поточних затрат підприємства. Ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства залежать від його забезпеченості обіговими коштами.

Наприклад, нестача засобів, що авансуються на придбання матеріальних запасів, може призвести до скорочення виробництва, невиконання виробничої програми. Зайве відволікання грошей у запаси, що перевищують дійсну потребу, призводить до неефективного їх використання. Тому дуже важливо правильно розрахувати оптимальну потребу підприємства в обігових коштах. Вона визначається за допомогою нормування, основна мета якого -- забезпечити максимальний обсяг виробництва й реалізації продукції за мінімуму обігових коштів.

Для формування обігових коштів підприємство використовує як власні, так і позикові ресурси. Власні кошти відіграють важливу роль в організації кругообігу фондів, оскільки підприємства, що працюють на засадах комерційного розрахунку, повинні мати певну майнову та оперативну самостійність із тим, аби здійснювати виробництво рентабельно й нести відповідальність за рішення, що приймаються. Водночас залучення позичкових коштів теж дуже важливе, бо скорочує загальну потребу господарства в обігових коштах, стимулює прагнення до ефективного їхнього використання.

За своєю суттю обігові кошти -- це фінансова категорія. Їхнім обіг, що перебуває в обороті підприємства, може бути віднесений до його фінансових ресурсів. Фінанси утворюють вихідну основу для існування фонду обігових коштів, а фінансові ресурси -- базу для первісного формування та наступної модифікації їхнього розміру. Проте безпосередньо в сфері функціонування обігові кошти виникають у трьох випадках:

- у ході утворення статутного фонду підприємства;

- у процесі використання фінансових ресурсів на збільшення власних обігових коштів;

- при інвестуванні залишку обігових коштів у цінні папери.

Формування власних обігових коштів відбувається на момент організації підприємства, коли створюється його статутний фонд. Джерела формування тут майже ті ж, що й для основних засобів -- акціонерний капітал, пайові внески, стійкі пасиви, бюджетні кошти.

Надалі первинний обсяг власних обігових коштів може змінюватися залежно від обсягу, умов і результатів господарської діяльності на підприємстві. Успішне виконання виробничої програми, економія матеріальних і фінансових ресурсів, підвищення якості продукції, безперебійна її реалізація тощо -- усе це позначається на стані обігових коштів, їхньому збереженні та ефективному використанні.

Наявність власних обігових коштів, співвідношення між власними й запозиченими обіговими коштами характеризують:

- ступінь фінансової стійкості підприємства;

- його становище на фінансовому ринку;

- можливості додаткової мобілізації фінансових ресурсів за допомогою розміщення цінних паперів.

Оборотність обігових коштів -- це показник ефективності їхнього використання. Оборотність визначається часом, протягом якого грошові засоби здійснюють повний оборот від часу набуття виробничих запасів надходження грошей на рахунок підприємства. Тривалість одного обороту визначається в днях.

Чим швидше обертаються авансовані обігові кошти, тим кращий досягається результат, за допомогою однієї й тієї ж суми засобів виробляється та реалізується більше продукції. Важливим фактором прискорення оборотності обігових коштів є економія матеріальних ресурсів, що використовуються у виробництві, скорочення їхніх витрат на одиницю продукції. Тому за нинішніх умов такого великого значення набуває розробка заходів, спрямованих на раціональніше використання сировини, палива, електроенергії та інших матеріальних ресурсів

Джерелом формування фінансових ресурсів господарства є виручка від реалізації продукції, робіт і послуг. За рахунок цього на розрахункові, валютні та інші рахунки у банківських установах надходять відповідні грошові кошти. Тому реальне планування її величини має особливо актуальне значення. В цьому напрямку на підставі маркетингових досліджень вирішуються питання асортименту та кількості виробництва товарів, робіт і послуг; напрямків використання виробленої продукції та каналів реалізації; укладання договорів з конкретними покупцями продукції (робіт і послуг). На даному етапі планування важливо також визначити обсяг та джерела фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у виробництво і реалізацію продукції.

У складі власних фінансових ресурсів, що використовуються підприємствами на капітальні вкладення, важливе місце посідає прибуток, який є результативним показником фінансової діяльності. Прибуток - це перевищення загальних (валових) доходів підприємства над його загальними (валовими) витратами.

Для його планування, крім виручки, необхідно визначити величину витрат, що зв'язана з виробництвом, тобто собівартість. Важливо є також оптимально розподілити прибуток, спрямовуючи його на першочергові платежі у бюджет у вигляді податків, на розширене відтворення, соціальний розвиток та матеріальне стимулювання, адже від оптимального розподілу прибутку в майбутньому залежить мотивація розвитку виробництва, а звідси - можливість подальшого збільшення прибутку.

4. Фінансова санація та банкрутство підприємства

Окремі суб'єкти в процесі підприємницької діяльності не витримують конкуренції і стають банкрутами. Наявність значних сум кредиторської заборгованості у суб'єктів господарювання та неможливість їх погашення свідчить, що вони є неплатоспроможними, що є ознакою того, що воно знаходиться у фінансовій кризі.

У таких умовах підприємство не може здійснювати фінансове забезпечення власної поточної виробничо-фінансової діяльності. Тому в системі заходів для фінансового оздоровлення підприємства і виходу його з економічної кризи застосовується санація.

Термін “санація” походить від латинського “sanare”, що в перекладі означає “оздоровлення” або “одужання”. Санація трактується як оздоровлення фінансового стану підприємства.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків підприємства і ліквідація причин їх виникнення, а також поновлення і збереження ліквідності та платоспроможності підприємства.

Загальний порядок здійснення санації подано на рис.5.3.

Рис. 5.3. Схема економічної процедури санації

Проведення санації можливе за наявності відповідних джерел її фінансування. Ними можуть бути:

- власні кошти підприємства;

- кошти власників чи працівників підприємства;

- кошти кредиторів;

- державні кошти.

Власники корпоративних прав можуть здійснювати фінансування санації шляхом збільшення або зменшення статутного фонду через викуп акцій акціонерного товариства за існуючої номінальної вартості, збільшення номінальної вартості існуючих акцій, наданням позик.

У фінансовій санації може брати участь і персонал підприємства шляхом купівлі його акцій, відмови від дивідендів і винагород за виробничі результати, надання йому позик.

Кредитори підприємства-боржника можуть надавати додаткові кредитні ресурси, проводити пролонгацію та реструктуризацію наявної заборгованості, трансформацію боргу у власність, надавати кредитну забезпеченість (поручительства, гарантії).

Фінансову підтримку санації може надавати держава шляхом прямого бюджетного фінансування та непрямими формами державного впливу. Виступаючи в ролі санатора, держава керується метою підвищення ефективності виробництва та зниження безробіття.

Законодавством передбачено використання реструктуризації як ефективного методу відновлення платоспроможності підприємства, який рекомендується включати до плану санації. Під реструктуризацією мається на увазі здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволення вимог кредиторів.

Залежно від застосовуваних заходів розрізняють такі форми реструктуризації:

- реструктуризація виробництва;

- реструктуризація активів;

- фінансова реструктуризація;

- корпоративна реструктуризація (реорганізація).

Реструктуризація виробництва передбачає внесення змін в організаційну та виробничо-господарську сфери підприємства з метою підвищення його рентабельності та конкурентоздатності.

Реструктуризація активів передбачає:

- продаж частини основних фондів та зайвих виробничих запасів;

- продаж окремих підрозділів підприємства та окремих видів фінансових вкладень;

- рефінансування дебіторської заборгованості.

Фінансова реструктуризація передбачає зміну структури і розмірів власного та позичкового капіталу, інших пасивів шляхом:

- відстрочки погашення кредиторської заборгованості;

- одержання додаткових кредитів;

- збільшення або зменшення статутного фонду;

- заморожування інвестиційних вкладень;

- отримання від інвесторів нових інвестицій.

Корпоративна реструктуризація передбачає реорганізацію підприємства шляхом зміни власника, створення нових юридичних осіб та нових організаційно-правових форм діяльності. З цією метою проводиться повна або часткова приватизація, поділ великих підприємств на частини; виокремлення з великих підприємств окремих виробничих підрозділів та об'єктів соціально-побутового, культурного призначення й інших непрофільних підрозділів. В результаті корпоративної реструктуризації змінюється правовий статус юридичної особи. При цьому реорганізація може проходити шляхом: укрупнення підприємства (злиття, приєднання, поглинання); подрібнення підприємства (поділ, виділення); без зміни розмірів підприємства (перетворення).

Рішення про проведення санації приймаються:

- зі сторони самого суб'єкта господарювання, що перебуває в кризі при загрозі неплатоспроможності (досудова санація);

- з ініціативи уповноваженого органу та кредиторів (санація на вимогу кредиторів).

Досудова санація проводиться за ініціативою суб'єкта господарської діяльності через проведення системи заходів щодо реструктуризації підприємства, боргів, капіталу та зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника, які спрямовані на подолання фінансової кризи і забезпечення прибуткової діяльності підприємства в довготерміновому періоді.

Санація на вимогу кредиторів передбачає проведення аналогічних заходів, що передбачені процедурою провадження справи про банкрутство.

У випадку неможливості санації підприємства воно за рішенням господарського суду визнається банкрутом.

Згідно із Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30.06.1999 року банкрутство - це визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб'єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їхні вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб'єкта - активів у ліквідній формі - не вистачить для їх задоволення.

Причинами банкрутства можуть бути зовнішні і внутрішні чинники (рис.5.4.).

У країнах з розвинутою економікою за умови стабільності політичної системи 1/3 банкрутств спричиняється зовнішніми, а 2/3 - внутрішніми причинами. Чинники банкрутства для вітчизняних підприємств є іншими, похідними від кризового стану національної економіки.

Суб'єктами банкрутства закон визнає лише юридичних осіб, причому осіб однієї категорії - суб'єктів підприємництва, неспроможних своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом. Зазначені суб'єкти поіменовані Законом боржниками або банкрутами.

Боржником є суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, банкрутом - після того, як господарський суд прийме постанову про визнання боржника банкрутом.

З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, що мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника. До кола кредиторів не входять ті суб'єкти, майнові вимоги яких повністю забезпечено заставою.

Рис. 5.4. Чинники, що зумовлюють банкрутство підприємства

На своєму шляху до повної неплатоспроможності підприємство проходить такі стадії погіршення економічного стану:

Приховане банкрутство характеризується зовнішньою непомітністю погіршення економічного стану. Обсяг продаж не зменшується, працівників не звільняють, авторитет підприємства начебто зберігається. Погіршення стану підприємства усвідомлює лише невелика група фахівців. Приховане банкрутство проявляється в навмисному приховуванні факту фінансової неспроможності через подання неправдивої інформації, яке призводить до матеріальних збитків кредитора.

Фінансова нестійкість вирізняється порушенням грошових потоків, нестачею оборотних коштів. При цьому керівництву слід зважати на такі ознаки:

а)затримка з наданням звітності і зниженням її якості, наявність помилок. Це свідчить про неякісну діяльність фінансових служб підприємства, яка стає причиною недостатнього рівня економічного аналізу;

б)різкі зміни структури балансу і фінансових результатів;

в)підвищення рівня конфліктності на підприємстві через неузгодженість дій різних підрозділів.

3.Явне (реальне) банкрутство характеризується неспроможністю підприємства сплачувати свої борги. Тут виникає невідповідність грошових потоків, а також зовнішні конфлікти з партнерами. Об'єктивним виходом з цієї ситуації є санація або порушення процедури банкрутства.

Крім явного (реального) банкрутства розрізняють такі види банкрутства, як умисне та фіктивне банкрутство.

Умисне банкрутство проявляється в тому, що керівник підприємства або власник в особистих інтересах або інтересах будь-якої іншої особи робить підприємство неплатоспроможним.

Фіктивне банкрутство - це свідомо неправдиве оголошення підприємства неплатоспроможним для одержання від кредиторів відстрочки платежів або списання частини боргів.

Підставою для застосування банкрутства до суб'єкта підприємництва є неспроможність суб'єкта як юридичної особи задовольнити своєчасно пред'явлені до нього майнові вимоги кредиторів і виконати зобов'язання перед бюджетом. Фактичною підставою для порушення справи про банкрутство може бути лише письмова заява до господарського суду.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення фінансам підприємств.

2. Розкрийте зміст та сутність фінансів підприємств.

3. Між якими суб'єктами виникають фінансові відносини?

4. Охарактеризуйте систему зовнішніх фінансових відносин підприємства.

5. Що таке система внутрішніх фінансових відносин підприємства?

6. Що розуміють під організацією фінансів підприємств?

7. Визначте суть поняття “фінансові ресурси підприємства”

8. Розгляньте джерела формування фінансових ресурсів підприємства.

9. В чому полягає суть фінансового планування та прогнозування на підприємстві?

10. Що таке фінансовий план підприємства?

11. Які грошові фонди підприємства Ви знаєте?

12. Що таке санація?

13. Які є причини банкрутства підприємства і як їх можна уникнути? Які розрізняють види банкрутства?

Размещено на Allbest.ru