Фінансова політика та фінансовий механізм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінансова політика та фінансовий механізм

Зміст

1. Фінансова політика

2. Фінансовий механізм та його складові елементи

3. Фінансове планування

4. Управління фінансами

5. Фінансовий контроль

фінанси політика штраф контроль

1. Фінансова політика

Фінансова політика - це діяльність законодавчої і виконавчої влади, яка включає способи організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку держави.

Проявляється фінансова політика у:

фінансовому законодавстві;

системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів (найважливішими з яких є податки), тобто у фінансовому механізмі;

перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами;

структурі доходів і видатків бюджетів.

Правову основу і конкретні напрямки реалізації фінансової політики в демократичній державі становить фінансове законодавство. У ньому повинна бути точно визначена компетенція всіх суб'єктів економічної системи щодо повноважень і відповідальності в фінансовій сфері.

Фінансова політика включає як самостійні складові частини -- бюджетну, податкову, кредитну, грошову, валютну, інвестиційну політику -- так і певні напрямки в галузі страхування, державного боргу, фондового ринку, співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями тощо.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл ВВП між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями, а також забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тої чи іншої державної програми економічного та соціального розвитку.

Основним завданням фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі і на цій основі -- досягнення невпинного збільшення темпів економічного розвитку як основного джерела підвищення суспільного добробуту.

Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції до світових економічних систем тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, -- це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвиток форм кредитування тощо.

Фінансова політика здійснюється за такими напрямами:

1) неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення;

2) мобілізація й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій, до яких належать освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливими для суспільства є соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомог;

3) запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. І для цього держава, з одного боку, домагається від виробничих структур, аби вони несли витрати з відшкодування й відновлення довкілля, а з другого боку, використовуючи фінансові інструменти (податки, штрафи й інші санкції), домагається закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій.

За наявної практики для оцінки успішності проведення фінансової політики в державі використовують, як правило, два показники -- рівень дефіциту бюджету та стабільність національної грошової одиниці. Однак це інтегральні показники, на кожного з яких впливає велика кількість факторів, що можуть складати самостійні напрямки фінансової політики.

Так, рівень дефіциту бюджету перебуває в прямій залежності від проведення бюджетної і податкової політики. Реалізація бюджетної політики, яка б сприяла скороченню дефіциту бюджету і тим самим недопущенню інфляції потребує насамперед приведення витрат бюджету у відповідність із наявними доходами. Доходи бюджету можуть скорочуватися, проте держава не завжди своїми діями приводить у відповідність видаткову частину бюджету з наявними доходами. В результаті виникає дефіцит, який може покриватися внутрішніми, або зовнішніми запозиченнями, а в разі їх відсутності -- додатковою емісією грошей.

Вилучення з обігу вільних готівкових коштів сприятиме і стабільності грошової одиниці. Цьому також повинна сприяти капіталізація банків шляхом залучення ними додаткового акціонерного капіталу, реорганізації банків через злиття або приєднання, запровадження жорсткого контролю за регулюванням ліквідності комерційних банків, розроблення стратегії забезпечення стабільної роботи великих банків на основі реалізації програм збільшення їх капіталу та реструктуризації активів, удосконалення механізму залучення коштів іноземних інвесторів до банківської системи країни.

Основу фінансової політики складають стратегічні напрямки, які визначають довгострокову та короткострокову перспективу використання фінансів та передбачають розв'язання головних завдань, що випливають з особливостей функціонування економіки та соціальної сфери країни. Одночасно з цим держава здійснює вибір поточних тактичних цілей та завчасні напрями використання фінансових відносин. Вони пов'язані з основними проблемами, що стоять перед державою, в області мобілізації та ефективного використання фінансових ресурсів, регулювання економічних і соціальних процесів та стимулювання передових напрямків розвитку продуктивних сил, окремих територій та галузей економіки. Всі ці заходи тісно пов'язані між собою та взаємозалежні.

Отже, в залежності від характеру заходів і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія - це основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення прозорої приватизації, подолання інфляції і спаду виробництва тощо.

Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни. Яскравим прикладом фінансової тактики є: удосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, територіальний розподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.

Результативність фінансової політики тим вища, чим більше вона враховує потреби суспільного розвитку, конкретні історичні умови та особливості життя. Фінансова політика насамперед спрямована на формування максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, тому для визначення фінансової політики необхідна достовірна інформація про фінансовий стан держави, її фінансовий потенціал. У демократичній державі показники фінансової статистики мають бути здобутком широкої громадськості. Фінансова звітність має бути регулярною, своєчасною та доступною.

2. Фінансовий механізм та його складові елементи

В кожній країні держава використовує певний господарський механізм для впливу на процес відтворення. Склад і структура господарського механізму визначається рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями розвитку суспільства. Одним із елементів господарського механізму є фінансовий механізм.

Фінансовий механізм -- це сукупність форм і методів, за допомогою яких забезпечується розподіл і перерозподіл ВВП, формування та використання фінансових ресурсів суб'єктів економіки (держави, суб'єктів господарювання, населення). Іншими словами, фінансовий механізм - це, по суті, методичні, організаційні й правові положення та заходи, які визначають функціонування фінансів в економіці держави, їхнє практичне використання для досягнення визначених відповідними програмами цілей і завдань.

Фінансовий механізм у цілому -- це принципова схема практичного використання фінансів в економіці держави, їх впливу на відповідні процеси. Водночас він має свої відмінності щодо практичного застосування на рівні держави, підприємницької структури.

Склад фінансового механізму показаний на рис. 1

Перш за все, розподіл і перерозподіл виробленого в суспільстві ВВП здійснюється з допомогою методу фінансового планування -- діяльності по складанню планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому. У фінансових планах вказуються основні пропорції розподілу створеної вартості через задоволення власних виробничих потреб, спрямування частини коштів на сплату податків і обов'язкових зборів, стимулювання працюючих, інвестування тимчасово вільних коштів та ін.

Рис. 1. Структура фінансового механізму

При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні як діяльності, що пов'язана із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання “вузьких місць”, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.

Як при складанні фінансових планів, так і при їх виконанні, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу ВВП і національного доходу за відповідними фондами грошових коштів та їх використанням за цільовим призначенням. Фінансовий контроль є необхідною умовою безперебійного і поступового розвитку економіки країни.

Здійснення системи розподільчих і перерозподільчих відносин відбувається із використанням методів фінансового забезпечення суб'єктів господарської діяльності, основними з яких є бюджетне фінансування, кредитування та самофінансування.

Фінансове регулювання -- це метод здійснення державою функцій управління економічними й соціальними процесами при використанні фінансів. Використовуючи фінанси, держава шляхом встановлення способів використання фінансових ресурсів стимулює або локалізує ті чи інші явища й процеси в державі. Так, надаючи капітал на розвиток економіки, держава стимулює такі види виробничої діяльності, які в умовах ринку не можуть забезпечити свій розвиток за рахунок власних ресурсів. Аналогічно при розробці методів мобілізації ресурсів шляхом диференціації ставок і пільг досягається прискорення або стримування розвитку окремих виробництв товарів, виконання робіт і надання послуг.

Конкретними формами здійснення процесів розподілу і перерозподілу створеної вартості є фінансові важелі, особливістю яких є те, що вони засновуються на врахуванні економічних інтересів держави, підприємств, організацій, населення.

Звичайно, що серед всіх фінансових важелів особливе місце займають податки, збори і обов'язкові платежі, з допомогою яких держава мобілізує кошти для виконання покладених на неї функцій, а також впливає на підприємницьку діяльність і стимулює її, сприяє інвестиційній активності, визначає пропорції нагромадження і споживання, забезпечує раціональне використання обмежених природних ресурсів тощо.

Одним з напрямів впливу держави на темпи суспільного відтворення є встановлення норм амортизаційних відрахувань, визначення методів нарахування амортизації, застосування прискореної амортизації з метою сприяння розвитку науково-технічного прогресу. При цьому особливого значення набуває наукове обґрунтування розмірів норм амортизації, тому що як їх значне збільшення, так і зменшення має негативні наслідки.

Для зацікавлення суб'єктів господарювання в досягненні певних результатів використовуються фінансові стимули. До них належать бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства, фінансування підготовки і перепідготовки кадрів, спеціальні фінансові пільги.

Так, заохочувальні фонди з прибутку підприємств створюють необхідні стимули для досягнення кращих результатів господарювання, тому що саме ці фонди є головним джерелом коштів для матеріального стимулювання працюючих, задоволення соціальних потреб та виробничого розвитку. Визначення пріоритетності тих чи інших напрямків використання чистого прибутку є виключно внутрішньою справою самих підприємств.

Спеціальні фінансові пільги також сприяють створенню сприятливих умов для окремих господарських суб'єктів і застосовуються переважно у вигляді повного або часткового звільнення від податків, застосування диференційованих ставок оподаткування, виключення певних сум з оподатковуваних доходів, надання права на проведення прискореної амортизації. Одночасно ринковий механізм передбачає створення для всіх підприємницьких структур рівних умов для діяльності, і тому перелік пільг в оподаткуванні не повинен бути значним.

У фінансових важелях важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання у виконанні взятих зобов'язань (договірних умов, сплати податків і зборів тощо). Найбільш розповсюдженими серед них є штраф і пеня.

Штраф -- це розмір матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Накладаються, як правило, в твердій грошовій сумі.

Пеня -- застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов'язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється в процентах від суми простроченого платежу.

Для нормального функціонування фінансового механізму в його складі необхідне відповідне нормативно-правове забезпечення фінансових процесів, яке представлене, в першу чергу, Конституцією України, великою кількістю законів, а також підзаконних нормативно-правових актів.

Закони приймаються найвищим законодавчим органом -- Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання, мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин мають такі закони: “Про власність”, “Про систему оподаткування”, “Про бюджетну систему України” та інші.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі діючих законів і для їх виконання. До таких документів належать укази Президента України, декрети, постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України.

В сучасних умовах реформування економіки України відбувається вдосконалення фінансового механізму. Найважливіші проблеми, які вирішуються при цьому - це забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу ВВП і національного доходу; науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування розподілу і використання фінансових ресурсів; підвищення результативності фінансового контролю; вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій; адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього фінансового механізму.

3. Фінансове планування

Фінансове планування -- це діяльність із складання планів щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому. Воно є підсистемою фінансового механізму, складовою частиною планування економічного та соціального розвитку.

Фінансове планування відображає вартісний бік економіки, тобто в його основі зосереджена грошова оцінка явищ і процесів економічного життя суспільства, що дає змогу визначити найефективніші варіанти фінансового забезпечення планових показників, завдань і передбачуваних заходів.

Основна мета фінансового планування - найточніше визначення майбутніх витрат і доходів, які би забезпечували нормальну діяльність держави і підприємницьких структур. Воно здійснюється для забезпечення оптимального розподілу та використання ВВП та на цій підставі досягнення підвищення ефективності суспільного виробництва.

Основними функціями фінансового планування є:

- відображення основних напрямків фінансової політики, що здійснюється органами законодавчої й виконавчої влади в державі;

- встановлення кількісних і якісних параметрів суспільного виробництва на плановий період;

- вибір раціональних шляхів фінансового забезпечення передбачуваного рівня економічного й соціального розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів;

- здійснення необхідного рівня перерозподілу фінансових ресурсів для досягнення темпів і пропорцій розвитку економіки й підвищення суспільного добробуту;

- встановлення раціональних форм мобілізації фінансових ресурсів і на цій основі визначення їх оптимальної структури.

Об'єктом фінансового планування завжди є фінансова діяльність держави, господарських структур і окремих громадян; предметом фінансового планування є фінансові ресурси, їхній рух при здійсненні відтворювальних процесів в економіці.

Суб'єктами фінансового планування є міністерства, відомства, державні комітети, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні, окремі підприємства тощо.

До принципів фінансового планування належать:

- принцип комплексного підходу до основних параметрів економічного й соціального розвитку в тісному взаємозв'язку з наявними фінансовими можливостями;

- принцип оптимального використання фінансових ресурсів із метою першочергового забезпечення фінансовими ресурсами пріоритетних напрямків розвитку економіки й соціальної сфери;

- принцип раціонального визначення джерел одержання фінансових ресурсів і їхнього розподілу через такі сфери фінансової системи як державні фінанси, фінанси підприємницьких структур, фінанси страхових фондів та фінансовий ринок;

- принцип єдності у використанні фінансових показників, здійсненні фінансових розрахунків, застосуванні єдиної методології прогнозування тенденцій і напрямків розвитку;

- принцип наукового обґрунтування планів, що передбачає реальність прогнозних розрахунків, їхню економічну обґрунтованість, використання прогресивної методології, норм і нормативів, а також вибір кращих методів забезпечення прогнозних завдань необхідними ресурсами з урахуванням кінцевих результатів. Реальність прогнозів досягається на основі пізнання й використання закономірностей розвитку суспільства, реальної оцінки потреб і наявності фінансових ресурсів, глибокого обґрунтування всіх розрахунків, їхніх взаємозв'язків із натуральними показниками;

- принцип безперервності, тобто взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів;

- принцип стабільності, тобто незмінності показників фінансових планів.

Виконувати покладені на нього завдання фінансове планування зможе тільки тоді, коли воно базуватиметься на спеціально розроблених наукових методах. Метод планування -- один із способів розробки фінансових планів спеціалістами на рівні держави, місцевих громад та окремих суб'єктів господарювання.

При визначенні фінансових показників використовуються такі методи планування:

- метод коефіцієнтів або екстраполяції передбачає перенесення встановлених у минулому тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів, які самі не були досліджені. Цей метод використовується при індексації вартості основних фондів підприємства, дооцінці товарно-матеріальних цінностей в зв'язку з інфляцією, при плануванні прибутку, величини власних оборотних коштів та ін.

Перевага методу коефіцієнтів полягає у його простоті. Водночас цьому методу притаманний суттєвий недолік. Справа в тому, що разом з коефіцієнтами, які використовуються при плануванні фінансових показників, механічно на наступний період переносяться всі недоліки, що мали місце в попередній період, а внутрішні помилки, як правило, не вишукуються.

- нормативний метод у фінансовому плануванні позбавлений вказаного недоліку; він передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів. Це -- нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів в бюджетних установах та ін. Нормативний метод є більш ефективним при умові, що норми і нормативи мають бути науково-обґрунтованими та орієнтованими на кращий досвід. Вони повинні бути тривалої дії і стабільними.

Нормативи бувають двох видів:

1) нормативи, засновані на матеріальних нормах, що представляють грошовий вираз натуральних норм (при визначенні видатків бюджетних установ);

2) нормативи як самостійні розрахункові величини, які відображають процеси формування і розподілу доходів, відрахувань тощо (податки, внески в цільові фонди, нормативи розподілу прибутку).

- балансовий метод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття, ув'язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, в результаті чого досягається збалансованість плану. В сучасних умовах цей метод набуває особливого значення, тому що всі видатки підприємств залежать від зароблених коштів; підприємства стали повністю самостійними і повинні розраховувати тільки на власні поступлення, а не на допомогу держави чи міністерства.

Попередня практика господарювання в нашій країні свідчить про недостатню увагу до цього методу, що проявлялося у перерозподілі коштів всередині галузей, використанні індивідуальних нормативів розподілу прибутку, наданні дотацій збитковим підприємствам, а також місцевим бюджетам.

- метод математичного моделювання полягає у побудові фінансових моделей, що імітують реальні економічні та соціальні процеси. Дозволяє заощаджувати фінансові ресурси за рахунок прийняття альтернативних рішень стосовно фінансування певних напрямів діяльності.

Особливості функціонування економіки в умовах ринку дають підставу виділити три аспекти фінансового планування -- загальнодержавний, територіальний, окремих господарських структур.

Важливість загальнодержавного фінансового планування й прогнозування полягає в тому, що держава на макрорівні за його допомогою визначає свої фінансові можливості загалом і можливості використання фінансів для прийняття рішень у сфері розвитку економіки й соціальної структури всієї держави, певних регіонів і видів виробництва. Для досягнення поставленої мети повинна бути розроблена загальнодержавна Програма економічного й соціального розвитку, а також певні програми інвестування, прискореного розвитку деяких виробництв, охорони довкілля та інші загальнодержавні програми.

Щодо територіального фінансового планування, то слід зауважити, що воно має зведено-аналітичні ознаки. Тому його вдосконалення повинно йти шляхом розробки планів фінансового забезпечення комплексного розвитку регіону при ефективному використанні місцевих природних, трудових і фінансових ресурсів, раціональному розміщенні виробництва й вирішенні низки інших територіально-економічних питань. Об'єктом територіального планування є господарство, розміщене на території окремих адміністративно-територіальних одиниць.

За умов переходу до ринку зростає роль фінансового планування на рівні окремих господарських суб'єктів, оскільки діяльність підприємств, організацій пов'язана з певним економічним ризиком, тому обсяги доходів, витрат або втрат повинні бути попередньо розраховані за різними варіантами для прийняття оптимального рішення. Від наявності фінансових ресурсів, напрямків їх витрат залежить фінансове становище підприємства, кінцеві результати його діяльності.

Головним призначенням фінансового планування на рівні певних господарських суб'єктів є розрахунки потреб у фінансових ресурсах, обсягу й напрямків їх використання, визначення ефективності кожної фінансової операції й результатів діяльності такого суб'єкта.

За економічним призначенням і роллю в процесі розширеного відтворення фінансове планування можна поділити на дві самостійні й одночасно органічно взаємопов'язані сфери:

1) сфера зведеного фінансового планування. Вона включає зведене планування в масштабах держави, зведене планування в межах певних господарських об'єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо), зведене територіальне планування;

2) індивідуальне фінансове планування на рівні господарської структури, бюджетної установи.

Результатом фінансового планування є розраховані фінансові показники, які відповідають певним ознакам і знаходять своє відображення в документі, який має назву “фінансовий план ”. Фінансовий план -- це план формування, розподілу і використання фінансових ресурсів за відповідний період.

Є загальне правило для всіх видів фінансових планів -- вони обов'язково повинні мати підрозділи доходів і видатків. У деяких фінансових планах ці підрозділи можуть мати детальнішу розшифровку. Також вони складаються виключно в грошовій формі.

Усі фінансові плани мають форму балансу, тобто прибуткові й видаткові розділи. Деякі з них називаються фінансовим балансом.

Фінансові плани складають всі на рівнях всіх ланок фінансової системи, причому форма фінансового плану, склад його показників відображають специфіку відповідної ланки фінансової системи. Вони складаються:

- окремими підприємствами, організаціями, установами, їх об'єднаннями (баланси доходів і видатків, кошториси, бізнес-плани, платіжні календарі);

- на рівні міністерств, відомств, державних комітетів, державних цільових фондів;

- в розрізі окремих територій (місцеві бюджети);

- на рівні країни в цілому (Державний бюджет України, зведений бюджет, зведений баланс фінансових ресурсів).

За тривалістю дії розрізняють такі фінансові плани :

-- перспективні (на період понад 1 рік);

-- поточні (на 1 рік);

-- оперативні (на квартал, місяць).

Перспективні фінансові плани являють собою плани загальної фінансової стратегії і фінансової політики держави, міністерств і відомств, окремих господарюючих суб'єктів.

Поточне фінансове планування охоплює складання таких фінансових планів:

- прогноз обсягів реалізації;

- баланс доходів і видатків;

- прогнозний баланс активів і пасивів підприємства;

- план формування і використання фінансових ресурсів;

- розрахунок точки беззбитковості (межі рентабельності);

- план надходження і використання грошових коштів.

Оперативне фінансове планування має на меті реалізацію поточних фінансових планів і конкретизацію їх показників у формі бюджетів як оперативних фінансових планів короткострокового періоду (до 1 року).

На сьогодні до основних напрямків удосконалення фінансового планування відносять: широке застосування економічних нормативів, електронно-обчислювальних машин, економіко-математичних методів, автоматизованих систем управління у фінансовому плануванні; підвищення ролі перспективного фінансового планування, яке в останній час майже не використовується через наявність негативних тенденцій в розвитку економіки і неможливості точних розрахунків фінансових показників; подальше розширення прав суб'єктів господарювання, органів місцевого самоврядування у фінансовому плануванні; уніфікація фінансових планів в окремих сферах діяльності.

4. Управління фінансами

Управління фінансами є складовою управління економікою держави, його здійснює спеціальний апарат з допомогою специфічних методів. Управління фінансами - це сукупність способів, які використовує фінансовий апарат для формування, розподілу та найбільш ефективного використання фінансових ресурсів.

В управлінні фінансами виділяють об'єкти і суб'єкти управління. Об'єктами виступають фінансові відносини, в тому числі відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів. Найважливіші об'єкти -- це фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, державні фінанси, тобто централізовані та децентралізовані фонди.

Суб'єктами управління виступають держава (в особі законодавчих і виконавчих органів влади, в тому числі фінансових органів), фінансові служби підприємств, організацій, установ.

Сукупність всіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий апарат. Складові системи управління фінансами України представлені у табл. 1.

Таблиця 1. Система управління фінансами України

Органи управління	у сфері бюджету держави	Міністерство фінансів України
		Контрольно-ревізійна служба України
		Державне казначейство України
		Державна податкова адміністрація України
	у сфері контрольно-регулюючих органів	Рахункова палата Верховної Ради України
		Аудиторська палата України і аудиторські фірми
		Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю
		Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку
	у сфері цільових фондів	Пенсійний фонд
		державні фонди соціального страхування
Фінансові інститути	фінансово-кредитні інститути	Національний банк України
		комерційні банки
		небанківські кредитні установи (наприклад, ломбард)
	страхові інститути	страхові компанії
	валютні інститути	Міжбанківська валютна біржа
	суб'єкти фінансового ринку	фондові біржі
		фінансові посередники на ринку цінних паперів

Управлінська діяльність включає наступні функціональні елементи:

-- фінансова інформація, яка надходить у вигляді оперативної бухгалтерської, статистичної та податкової звітності;

- планування, яке займає важливе місце в управлінні фінансами, тому що саме в ході планування кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів, напрямки їх ефективного використання;

-- оперативне управління як комплекс заходів, що проводяться на основі оперативного аналізу конкретної фінансової ситуації. Мета оперативного управління -- досягти максимального ефекту при мінімальних затратах шляхом своєчасної зміни фінансових відносин, маневрування фінансовими ресурсами;

- фінансове регулювання, яке являє собою процес маневрування фінансовими ресурсами. Його джерелами є резервні фонди, надлишкові фінансові ресурси, невикористані бюджетні асигнування;

-- контроль, який пронизує всі стадії управлінської діяльності і в той же час має велике самостійне значення. В процесі контролю співставляються фактичні результати із запланованими.

Розрізняють стратегічне (або загальне) і оперативне управління фінансами. Стратегічне управління -- це управління на перспективу, яке виражається у встановленні обсягів фінансових ресурсів на перспективу для реалізації цільових програм, пов'язаних з піднесенням економіки України, проведенням її структурної перебудови, конверсії оборонних галузей, зміцнення агропромислового комплексу, а також вирішення соціальних проблем. Стратегічне управління здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, апарат Президента, Міністерство фінансів України.

Оперативне управління фінансами здійснюють Міністерство фінансів України, дирекції позабюджетних фондів, страхових організацій, фінансові служби міністерств, підприємств та організацій і т.п., тобто фінансовий апарат.

В процесі управління фінансами беруть участь такі органи державної влади і управління:

1) Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади, приймає закони, в тому числі з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та вносить зміни до нього; приймає рішення щодо звіту про його виконання; визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики; здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України в особі Рахункової палати.

Основними завданнями Рахункової палати є:

- організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів;

- здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів;

- контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

- контроль за дотриманням законності щодо надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України;

- контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках;

- аналіз встановлених відхилень від показників Державного бюджету України та підготовка пропозицій про їх усунення, а також про удосконалення бюджетного процесу в цілому;

- регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього та зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій.

2) Президент України, як глава держави, створює для здійснення своїх повноважень у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби; підписує закони, прийняті Верховною Радою України; має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

3) Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організовує розробку проекту закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, надає Верховній Раді України звіт про його виконання.

4) Міністерство фінансів України, як центральний орган виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів, виконує такі функції:

реалізує державну фінансову політику;

складає проект Державного бюджету;

організовує та контролює виконання Державного бюджету і складає звіт про його виконання;

забезпечує захист фінансових інтересів держави, здійснює контроль за дотриманням фінансового законодавства;

проводить методичну роботу з питань фінансового та бюджетного планування;

здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом;

розробляє пропозиції з удосконалення податкової політики;

здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів, бере участь в роботі керівних органів фондових бірж;

вивчає валютно-фінансові проблеми в сфері міжнародного економічного співробітництва;

готує і подає до Кабінету Міністрів пропозиції щодо вступу України до міжнародних фінансових організацій та членства в них тощо.

Міністерству фінансів України підпорядковуються Державне Казначейство України, Головне контрольно-ревізійне управління України, Державна пробірна палата.

5) Державна контрольно-ревізійна служба була створена в січні 1993 p., про що свідчить Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”. Головним її завданням є:

здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів;

здійснення контролю за станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в цих установах;

здійснення контролю за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та перевірками;

розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у майбутньому.

6) Наказом Президента України від 27.04.1995 року було засноване Державне казначейство України при Міністерстві фінансів на базі відповідно ліквідованих Управління виконання Державного бюджету та Головного управління обслуговування державного зовнішнього боргу Міністерства фінансів.

Державне казначейство створене з метою ефективного управління коштами Державного бюджету України, підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів у Державному бюджеті. І тому основними завданнями казначейства є:

- організація касового виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за цим;

- управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, установлених на відповідний період;

- фінансування видатків Державного бюджету України;

- ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;

- здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;

- розподіл між Державним бюджетом України та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

- здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів;

- розробка нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів.

7) До 1996 року в складі Міністерства фінансів знаходилася Державна податкова служба України. Але пізніше вона була відокремлена від Міністерства фінансів, що було аргументовано метою посилення контролю за справлянням податків.

Державна податкова служба в Україні має статус міністерства і є центральним органом виконавчої влади. Головними завданнями служби є:

- здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів, а також неподаткових доходів, установлених законодавством;

- розробка пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття нормативних актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

- формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків юридичних осіб;

- проведення роз'яснювальної роботи серед платників податків з питань оподаткування;

- запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

8) Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі бюджету і фінансів:

- самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети;

- самостійно розпоряджаються коштами місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання;

- використовують вільні бюджетні кошти, додатково одержані в процесі виконання місцевих бюджетів;

- органи місцевого самоврядування можуть мати позабюджетні цільові (у тому числі валютні) кошти, які використовуються ними самостійно і знаходяться на спеціальних рахунках в установах банків;

- мають право встановлювати місцеві податки і збори, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. За рішенням зборів громадян можуть запроваджувати місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування;

- запроваджують відповідно до законодавства місцеві податки і збори та обов'язкові платежі;

- можуть випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, отримувати позики з інших бюджетів на покриття тимчасових касових розривів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити в банківських установах;

- можуть створювати у межах законодавства комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи, виступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності, розміщувати належні їм кошти в банках інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від їх доходів і зараховувати їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету.

5. Фінансовий контроль

Фінансовий контроль - це одна із форм контролю з боку держави та інших уповноважених законодавством органів за законністю і обґрунтованістю виконання фінансових операцій щодо визначення результатів господарської та управлінської діяльності, створення та використання фондів фінансових ресурсів на цілі економічного і соціального розвитку держави.

Фінансовий контроль за своєю економічною суттю - це функція управління, яка включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об'єкта управління з метою оцінки, обґрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання.

Головним завданням фінансового контролю є підтримка фінансової дисципліни, запобігання фінансовим правопорушенням та застосування заходів примусу за їх вчинення.

Суб'єкт фінансового контролю -- це носій контрольних функцій щодо об'єкта контролю. Об'єктом фінансового контролю завжди є фінансова діяльність підприємницьких структур, бюджетних установ та організацій, фінансових інститутів, що здійснюють фінансову діяльність. Це всі господарські операції, які пов'язані з використанням коштів на цілі економічного та соціального розвитку.

Предметом контролю є фінансові операції, пов'язані зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів. Проте об'єкт фінансового контролю є значно ширшим, ніж просто перевірка фінансових ресурсів, оскільки в кінцевому підсумку відбувається контроль і за використанням матеріальних, природних, трудових ресурсів у ході опосередкування фінансовими відносинами процесів національного виробництва та перерозподілу.

Фінансовий контроль лише тоді виконує призначену йому роль, якщо ґрунтуватиметься на певних принципах, до яких належать:

- незалежність фінансового контролю як невід'ємного атрибута демократії й обов'язкового елемента управління фінансовими ресурсами, тобто виключення матеріальної чи моральної зацікавленості перевіряючого;

- законодавче закріплення незалежності органів фінансового контролю;

- гласність та відкритість контрольних органів, тобто публікація результатів перевірок для широкого загалу з обов'язковою вимогою дотримання комерційної та іншої таємниці, що захищається законом;

- законність, об'єктивність, поєднання державних, регіональних і приватних інтересів;

- розподіл контрольних повноважень, який передбачає розмежування функцій виконання фінансового контролю між суб'єктами;

- повнота охоплення об'єктів контролем, який досягається завдяки суцільному стеженню або вибірковій перевірці певних сегментів підконтрольних об'єктів;

- достовірність фактичної інформації, дотримання якого забезпечує її відповідність реальним фінансовим ресурсам, процесам і результатам діяльності, які відображає ця інформація;

- збалансованість контрольних дій, що передбачає узгодженість їхньої внутрішньої та зовнішньої спрямованості й забезпечує рівновагу фінансового контролю;

- самодостатність системи контролю, що передбачає наявність такого складу елементів контролюючої системи, який забезпечує ефективність її функціонування;

- ефективність, що передбачає пристосованість системи контролю до фінансової діяльності господарюючих суб'єктів;

- регулярність, систематичність і своєчасність за терміном здійснення;

- відповідальність контролюючих суб'єктів за ефективність функціонування системи фінансового контролю та господарюючих суб'єктів за наслідки контрольних дій.

Види фінансового контролю:

1) залежно від характеру взаємовідносин об'єкта і суб'єкта контролю:

- внутрішній - такий контроль, за якого суб'єкт й об'єкт належать до однієї системи. Це є самоконтроль, який здійснюють організації, підприємства, установи за власною фінансовою діяльністю та фінансовою діяльністю підрозділів, що входять до їхнього складу. Він є складовою управління організацією і тому провадиться на її розсуд на основі рішень даної організації. Зокрема, внутрішнім контролем можна назвати внутрішній аудит;

- зовнішній -- це контроль, який здійснюється суб'єктом, що не належить до тієї ж системи, що й об'єкт. Цей контроль здійснюється стороннім органом, уповноваженим на проведення перевірки стану додержання фінансової дисципліни окремими учасниками фінансових відносин. У його проведенні беруть участь як органи загальної компетенції, так і спеціальної у сфері фінансових відносин.

2) залежно від суб'єктів контролю й характеру контрольної діяльності:

- державний;

- муніципальний контроль місцевого самоврядування;

- громадський;

- внутрішньогосподарський;

- аудиторський (недержавний).

Державний контроль призначений для реалізації фінансової політики держави, утворення умов для фінансової стабілізації. Він включає розробку, затвердження і виконання бюджетів всіх рівнів, а також позабюджетних фондів; контроль за фінансовою діяльністю державних підприємств та організацій, державних банків та корпорацій.

Фінансовий контроль з боку держави за недержавною сферою економіки стосується лише сфери виконання грошових зобов'язань перед державою, включаючи податки та інші обов'язкові платежі, дотримання законності та доцільності щодо витрачання виділених підприємствами недержавної форми власності бюджетних субсидій та дотацій, а також дотримання встановлених урядом правил організації грошових розрахунків, ведення обліку та звітності.

Весь державний контроль поділяється на загальнодержавний і відомчий. Загальнодержавний контроль має надзвичайно велике значення, від його організації і дієвості багато в чому залежать шляхи економічного розвитку суспільного виробництва, рівень добробуту населення, масштаби тіньової економіки і економічних злочинів. Проводять загальнодержавний контроль Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Державна податкова служба, Державна контрольно-ревізійна служба, місцеві державні адміністрації, Державний митний комітет та ін. Відомчий фінансовий контроль застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств та організацій і проводиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств. В останні роки у зв'язку з ліквідацією великої кількості міністерств, появою підприємств нових форм власності масштаби відомчого контролю значно скоротилися.

Муніципальній контроль здійснюється органами місцевого самоврядування на підпорядковуваних ним територіях.

Громадський контроль здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації).

Внутрішньогосподарський контроль здійснюють економічні служби підприємств, установ, організацій (бухгалтерії, фінансові відділи, служби фінансового менеджменту та внутрішнього аудиту, відділи планування тощо). Він супроводжує повсякденну фінансово-господарську діяльність. Посадовою особою, яка безпосередньо відповідає за стан додержання фінансової дисципліни і організовує проведення внутрішньогосподарського контролю, виступає головний бухгалтер. Разом з керівником підприємства він у встановлених законодавством випадках несе відповідальність за порушення фінансового законодавства, за правильність і повноту фінансових документів. Головний бухгалтер має право другого підпису на фінансових документах, що створює правові підстави для перерахування або зарахування коштів на відповідні рахунки або відпуск чи витрачання товарно-матеріальних цінностей.

Аудиторський контроль здійснюють незалежні аудитори, що пройшли державну атестацію та зареєстровані як підприємці-аудитори, або аудиторські фірми, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення. Це є незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. Поява і розвиток аудиту в сучасних ринкових умовах обумовлені:

- відмиранням неефективного відомчого контролю;

- наявністю підприємств нових форм власності, для яких немає поняття “вищестояща організація”, яка здійснює контроль за їхньою діяльністю;

- неможливістю загальнодержавними органами фінансового контролю охопити регулярними і глибокими перевірками всі суб'єкти господарювання, що і покладається на аудиторські фірми.

Загалом, аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Основні завдання аудиторського контролю:

- встановлення достовірності бухгалтерської і фінансової звітності й відповідності зроблених фінансових та господарських операцій нормативним актам;

- перевірка платіжно-розрахункової документації, податкових декларацій та інших фінансових зобов'язань і вимог економічних суб'єктів, що перевіряються.

Аудиторська перевірка може бути обов'язковою та ініціативною. Ініціативна здійснюється за рішенням самого господарюючого суб'єкта.

Проведення аудиту згідно законодавства є обов'язковим у випадках:

а) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю;

б) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдингових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

в) перевірки емітентів цінних паперів;

г) перевірки державних підприємств при здаванні в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності;

д) порушення питання про визнання суб'єкта підприємництва неплатоспроможним або банкрутом.

Перед аудиторами ставляться високі професійні вимоги. Так, аудитор повинен мати сертифікат, який засвідчує його кваліфікаційну придатність, а також ліцензію на заняття аудиторською діяльністю. Сертифікацію і ліцензування аудиторської діяльності в Україні здійснює Аудиторська палата.

Усі види аудиторських послуг є платними. Як правило, відношення між аудитором та клієнтом оформляються угодою з оплатою послуг за договірними цінами. Якщо перевірка відбувається за дорученням судових органів, оплата відбувається за кошт організації, що перевіряється, за тарифами, які затверджені законодавством.

3) залежно від ступеня охоплення підконтрольного об'єкта:

- комплексний, якому підлягають усі аспекти діяльності підконтрольного об'єкта;

- тематичний, що зосереджується лише на окремих аспектах діяльності;

- частковий - проводиться з певного переліку питань за допомогою ознайомлення на місці з окремими напрямками фінансової діяльності;

- суцільний - передбачає вивчення усіх первинних документів і записів у формах аналітичного та синтетичного обліку. Цьому контролю підлягають найвідповідальніші операції установи;

- вибірковий - перевіряються або всі документи певних періодів протягом року, або частина документів, але за весь звітний період.

4) залежно від джерел інформації й методики виконання контрольних дій:

- документальний, джерелами інформації для якого є первинні документи, бухгалтерська, статистична звітність, нормативна та інша документація;