Світова практика застосування концесій

Размещено на http://allbest.ru

Академія фінансового управління

Світова практика застосування концесій

Ткаченко Я.С.

кандидат економічних наук, доцент,

докторант відділу державних фінансів

Вступ

Постановка проблеми. Концесія отримала найбільшого розповсюдження в світі як основна форма державно-приватного партнерства (далі - ДПП).

Концесійні угоди, які надають інвесторам виключне право здійснення господарської діяльності на монопольних об'єктах, що, як правило, перебувають в державній власності, є однією з форм участі приватного бізнесу в управлінні цією власністю.

З точки зору ефективного управління державною власністю особливий інтерес становлять інфраструктурні концесії як механізм передачі приватним інвесторам об'єктів інфраструктури, що належать до природної монополії та не призначені для приватизації.

Світовий банк виділяє наступні сегменти інфраструктури, які відносять до природних монополій, що є найбільш придатними для запровадження концесій [1, с. 13]:

· розподіл води;

· передача і розподіл енергії (як правило, це стосується електроенергії);

· передача і розподіл газу;

· залізнична інфраструктура (залізничні шляхи і станції);

· автошляхи.

Розмежування відповідальності партнерів та прозорі умови доступу приватних компаній до державних активів дадуть змогу не тільки покращити рівень сервісу, але й знизити тиск на бюджети різних рівнів та підвищити довіру до державних органів влади.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналізу ролі держави в сучасній економіці присвячено безліч робіт, серед яких слід виділити фундаментальні праці західних вчених Е. Аткінсона, Д. Стігліца, а також доповіді Світового банку.

Різні аспекти сутності державно-приватного партнерства, а також технології його функціонування у сфері інфраструктури досить глибоко вивчаються зарубіжними дослідниками, серед яких виділяються роботи Р. Бойла, Е. Йескомба, М.Б. Джеррарда, Т. Мерфі, Е. Фаркхардсона. Особливості концесії як феномена і як поняття розглядаються в роботах В.А. Будника, В.Г. Варнавського, Н.Г. Степанової та ін.

Мета статті. Дослідити досвід використання концесійних угод в розвинутих країнах та країнах, що розвиваються, з метою можливості застосування цього досвіду в Україні.

капітал інвестор партнерство концесійний

Виклад основного матеріалу

Поняття «концесія» (affermage - оренда) вперше було використане у Франції, де в 1777 р. брати Пер'є на основі концесійної угоди, укладеної на 15-річний термін, добували і поставляли воду в деякі райони Парижа [1, с. 11]. Досвід реалізації концесійних проектів у Франції представляє безсумнівний інтерес, оскільки тут була створена одна з базових моделей концесії, основою якої стало недопущення приватизації державного майна, що було передано за угодою концесіонеру. Друга модель інфраструктурних концесій, що з'явилася у Великій Британії, отримала назву «приватна фінансова ініціатива» (PFI - Private Finance Initiative). Суть її полягає в залученні приватних інвестицій у будівництво державних об'єктів, переважно в області громадської інфраструктури. На відміну від Франції в таких проектах держава не була співінвестором, а виступала лише замовником. Після завершення робіт такий об'єкт переходив в довгострокову оренду концесіонеру на умовах обслуговування та експлуатації з подальшою передачею його органам державної або муніципальної влади безкоштовно або за символічною ціною.

Широкого розповсюдження набула концесія і в інших країнах. Зокрема, в Європейському Союзі у 1992 р. з'явилася перша директива ЄС, в якій були сформульовані основні правила та процедури щодо укладання контрактів з приватними компаніями у сфері суспільних послуг [2], а в 2004 р. була випущена Зелена книга по державно-приватному партнерству і законодавству щодо державних контрактів і концесій [3].

З моменту появи концесійний механізм зазнав істотних змін: збільшилася кількість сфер, виріс масштаб його реалізації. Цей процес спостерігається не тільки в розвинених країнах, де закладені основи концесійних відносин між державою і бізнесом, але і в країнах, що розвиваються.

На сьогодні концесія отримала широке розповсюдження у світі під різними назвами: чисті концесії Concessions stricto sensu), франшизи (franchises), операційні концесії (operating concessions), контракти на управління (management contracts), лізинг (leases), оренда (affermage), контракти BOT (Build, Operate, Transfer - будівництво - експлуатація/управління - передача), ROT (Rehabilitate, Own, Transfer - відновлення - володіння - передача) тощо.

Але ключовою відмінністю між різними типами концесій прийнято вважати характер і ступінь ризику, який передається від держави до концесіонера. Відповідно цього критерію, Світовий банк виділяє наступні концесії [1, с. 17]:

· контракти на управління, в яких частина операційного ризику в бізнесі може бути переданою концесіонеру. Тобто державне підприємство або установа передається в управління керуючій компанії - свої управлінські функції держава передає концесіонеру, апріорі виходячи з того, що приватний менеджмент ефективніше державного. Винагорода концесіонера може змінюватися залежно від прибутковості компанії і повністю залежить від обсягу операційного прибутку, але значний операційний ризик все ж залишається публічній стороні, оскільки фінансова віддача від переданого підприємства залежить від рівня операційного прибутку фірми.

· лізинг, або оренда, не передбачає ніякої плати концесіонеру з боку держави. Прибуток концесіонера безпосередньо залежить від операційного прибутку фірми. Операційний ризик, таким чином, повністю передається концесіонеру. Держава лише несе відповідальність за вибір інвестора і, таким чином, несе інвестиційний ризик.

· концесія, угоди типу BOT та ROT, коли концесіонер зобов'язується інвестувати і, таким чином, бере на себе і операційний, і інвестиційний ризики.

Як свідчить міжнародна практика, в інфраструк- турних галузях найбільшого розповсюдження отримали контракти на управління та BOT-контракти. Водночас виділення окремих видів угод на типи BOT та ROT засвідчило наявність чіткого розмежування концесійних проектів, які, відповідно, передбачають будівництво нових об'єктів «з нуля» (greenfield projects), та проектів, направлених на реконструкцію уже існуючих державних активів (brownfield projects).

Саме ці останні, що пов'язані з передачею існуючих активів на певний тривалий термін, і відносять до класичної концесії. Схожий характер мають і угоди типу ROT-об'єкт інфраструктури, що знаходиться в державній (муніципальної) власності, передається приватному інвесторові на умовах здійснення його модернізації та прийняття концесіонером певних обов'язків з подальшою експлуатацією.

В рамках BOT інфраструктурний об'єкт створюється за рахунок концесіонера, який після завершення будівництва отримує право експлуатації спорудженого об'єкта протягом терміну, необхідного для окупності вкладених коштів, після чого об'єкт передається державі (або місцевим органам влади).

Потім концесіонер отримує право використання його, але власником є концедент. При реалізації концесійних проектів за схемою BOT держава приймає на себе ризики, що виникають в період підготовки проекту.

Чітке розмежування щодо інвестування нових та існуючих проектів демонструють і статистичні дані. Переважна частина нових проектів у країнах, що розвиваються (наводимо дані по країнам, що входять до Асоціації з міжнародного розвитку, Україна також відноситься до країн МАР (МАР, IDA - International Development Association), ймовірно свідчить про високу потребу у розбудові нової інфраструктури, аніж у підтримці існуючих активів. Нові проекти склали 84% всіх проектів і 88% всіх зобов'язань (63,7 млрд. дол.). Brownfield-проекти (концесії), з іншого боку, як правило, більш поширені в країнах зі зрілою інфраструктурою. [4].

При цьому підходи до розрахунку платежів по кожному з вищевказаних проектів також принципово відрізняються. Так, оскільки за своєю правовою природою brownfield-проекти схожі з проектами по оренді державних активів, міжнародна практика допускає розрахунок концесійних платежів в рамках таких проектів за аналогією з орендними платежами - на базі вартості існуючих державних активів, що передаються в концесію (так це відбувається і в Україні).

Однак платежі по greenfield-проектам містять такі складові: фіксовані регулярні платежі за використання державного майна та території, переданих для цілей реалізації концесійного проекту (за аналогією з орендою землі, (можуть встановлюватися або у фіксованому розмірі або у відсотковому відношенні до вартості майна); регулярні «гнучкі» платежі (throughput royalty), розмір яких розраховується, виходячи з показників обсягу надання послуг збудованого об'єкта концесії [5, с. 335].

Таким чином, розрахунок суми концесійних платежів здійснюється не на базі майбутньої вартості побудованого концесіонером об'єкта, а виходячи з площі і вартості наданої у концесію території, а також показників обсягу надання послуг збудованого об'єкта концесії. Застосування описаного підходу, по-перше, стимулює інвестора до вкладення інвестицій у будівництво об'єкта концесії (оскільки збільшення суми таких інвестицій не буде збільшувати розмір концесійних платежів), а, по-друге, передбачає прозорий і легко контрольований обома сторонами (інвестором і державою) механізм розрахунку концесійних платежів.

Незважаючи на те що основну увагу в ДПП приділено підвищенню ефективності державних послуг через поділ ризиків та освоєння досвіду приватного сектора, процес ціноутворення та відшкодування внесених інвестицій заслуговує окремої уваги. Для концесійних проектів, зокрема, до основних видів відшкодування відносять збори (user fee, tools), які сплачуються безпосередніми користувачами послуг, та державні видатки (табл. 1). Активне впровадження ДПП-проектів також може полегшити безпосередній тиск на державні фінанси, забезпечуючи додаткове джерело капіталу. У свою чергу, участь державного сектора в проекті може запропонувати важливі гарантії для приватних інвесторів, зокрема, через стабільність довгострокових грошових потоків з бюджетів різних рівнів, і може включати в себе важливі соціальні чи екологічні вигоди.

Таблиця 1

Види компенсації видатків постачальникам послуг

Різні підходи до фінансування дозволяють урядам отримати разом із перевагами приватного фінансування і більш низькі процентні ставки. Зокрема, у Великій Британії для зменшення вартості запозичення при фінансуванні PFI-проектів Казначейство запустило програму «фінансування кредитних гарантій» (CGF - Credit Guarantee Finance ), в рамках якої уряд надає кошти для проекту через грошові аванси. У Сполучених Штатах Міністерство транспорту виділено 15 млрд. дол. на безподаткові облігації для ДПП автомагістралей та облаштування вантажних приміщень [6, с. 32]. Цей підхід знижує вартість капіталу для приватного сектора та сприяє підвищенню інвестиційної привабливості проектів, що реалізуються. Певним проривом при укладанні лізингу стало також чітке розмежування між поняттям «обслуговування» (обов'язки, по якому бере на себе орендар) та «оновленням» (відповідальність за яке покладається на лізингодавця або державу) на основі різниці періоду амортизації для кожного активу, яка визначається в договорі.

Використання інноваційних технологій та більш ефективна система менеджменту приватного партнера ДПП суттєво впливає і на зниження обсягу початкових інвестицій на будівництво проекту. Наприклад, у звіті, зробленому в 2000 р. на замовлення британського Казначейства, на підтвердження вищесказаного було продемонстровано, що серед досліджених 29 РЕІ-проектів, дані по яким були доступні для громадськості, середня економія на етапі будівництва складала близько 17% [6, с. 8]. У Сполучених Штатах, витрати на завершення будівництва платної дороги Денвер Е-470 з використанням ДПП-підходу скоротилися на 189 млн. дол. від первісної вартості, яка була оцінена в 597 млн. дол. Аналогічна ситуація спостерігалася і в Австралії, де реалізація восьми ДПП-проектів дозволила скоротити витрати в середньому на 9% порівняно зі звичайними державними закупівлями [6, с. 8]. Досить активно почали використовувати механізми ДПП і розвинуті країни. В цілому, якщо проаналізувати статистику країн МАР, приватні інвестиції в інфраструктуру в рамках ДПП з 2009 по 2014 р. склали 73 млрд. дол. [4]. За ці шість років всього профінансовано 189 проектів в чотирьох секторах: телекомунікації, енергетиці, транспорті, водопостачанні і каналізації. З цих проектів переважна більшість угод - 128 з 189 - були в енергетику, 35 проектів реалізовані в сфері телекомунікацій; у транспортній сфері реалізовано 22 проекти і тільки чотири проекти - у сфері водопостачання. В порівнянні з глобальними інвестиціями з 2009 по 2014 р. інвестиції в країни МАР складають приблизно 7% від загального обсягу інвестицій (або 73 млрд. дол. із 1 трлн. дол. глобальних зобов'язань) [4]. Дані про обсяги інвестицій в ДПП-проекти в країни, що озвиваються, представлені в таблиці 2.

Таблиця 2

Обсяги інвестицій в ДПП проекти в країни, що розвиваються

Дані показують разючий контраст між країнами першої п'ятірки та рештою країн, що розвиваються. Низькими є обсяги фінансування ДПП-проектів, зокрема, як в країнах колишнього Радянського Союзу (окрім Російської Федерації), так і в колишніх соціалістичних країнах. Своєрідним свідченням прозорості ринку ДПП є кількість проектів, рішення за якими приймаються на основі конкурсного відбору. Показово, що в розвинутих країнах 54% проектів ДПП пройшли конкурсний відбір на відміну від країн МАР, де частка таких проектів складає 31% [4].

Висновки

Застосування механізму концесії дозволяє подолати суперечності з приводу передачі державою (центральними та місцевими органами влади) в управління приватному бізнесу об'єктів економічної та соціальної інфраструктури на основі розподілу ризиків. При відсутності прямої конкуренції між фірмами прозорі концесійні конкурси дозволяють запровадити в монопольних галузях деякі ознаки чистої конкуренції, замінюючи, таким чином, конкуренцію на ринку конкурсом при входженні на нього. Тому для забезпечення ефективного функціонування та подальшого розвитку концесії, держава, як сторона ДПП, має прийняти ряд стимулюючих заходів, до яких належать розвинена законодавча база, необхідна інституційна та організаційна інфраструктури, висока інвестиційна активність у країні (регіоні) та політична й економічна стабільність.

Отже, стимулювання залучення інвестицій в економіку України, забезпечення ефективного використання державного майна, вирішення питань відбудови інфраструктурних об'єктів та підвищення якості послуг, що надаються споживачам, стає на сьогодні основною метою реалізації концесійних угод в Україні.

Джерела

1. Private Participation in Infrastructure: Global Update 2014 -Електронний ресурс.- Режим доступу: http://ppi.worldbank.org/features/June2015/PPI-Note-IDA-Countries.pdf

2. Будник В.А. Обоснование величины концессионных платежей по договорам концессии на строительство / В.А. Будник // Проблемы современной экономики. - 2013. - № 4(48). -

3. С. 334-337.

4. Eggers W.D., Startup T Closing the Infrastructure Gap: The Role of Public-Private Partnerships. New York: Deloitte Research - 2006. P.

5. Edward Farquharson, Clemencia Torres de Mastle, and E.R. Yescombe ; with Javier Encinas. How to engage with the private sector in public-private partnerships in emerging markets. // The International Bank for Reconstruction and Development / The World Bank. - 2011. Р

6. Private Participation in Infrastructure: Global Update 2013 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https://www2.unece.org/ wiki/download/attachments/25267247/242091146-Private- Participation-in-Infrastructure-Global-Update-2013.pdf?api=v2.

Анотація

Світова практика застосування концесій. Ткаченко Я.С., кандидат економічних наук, доцент, докторант відділу державних фінансів Академії фінансового управління

В статті розглядаються види концесії як форми державно-приватного партнерства та особливості її використання в зарубіжних країнах. Досліджуються способи відшкодування інвестицій та можливості зниження вартості капіталу приватного інвестора як основного фактора ціноутворення на ринку ДПП-послуг. Аналізуються відмінності в підходах до вибору ДПП-проектів в розви¬нутих країнах та країнах МАР

Ключові слова: концесія, державно-приватне партнерство, greenfield- та brownfield-проекти, контракти BOT та ROT.

Аннотация

Мировая практика применения концессий. Ткаченко Я.С., кандидат экономических наук, доцент, докторант отдела государственных финансов Академии финансового управления

В статье рассматриваются виды концессии как формы государственно-частного партнерства и особенности ее использования в зарубежных странах. Исследуются способы возмещения инвестиций и возможности снижения стоимости капитала частного инвестора в качестве основного фактора ценообразования на рынке ГЧП-услуг. Анализируются различия в подходах к выбору ГЧП-проектов в развитых странах и странах МАР

Ключевые слова: концессия, государственно-частное партнерство, greenfield- и brownfield-проекты, контракты BOT и ROT.

Annotation

World experience of concessions. Tkachenko I.S., Candidate of Science (Economics), associate professor, doctoral student of the Department of Public Finance of the Academy of Financial Management

The kinds of concession as a form of public-private partnership and characteristic features of its applying in foreign countries has been analyzed in the article. We study methods of investment compensation and the possibility of reducing the cost of private investor capital as the main factor in pricing on the PPP market. Different approaches to the selection of PPP projects in developed countries and IDA (International Development Association) countries are revealed.

Keywords: concession, public-private partnerships, greenfield projects, brownfield projects, BOT and ROT contracts

Размещено на Allbest.ru