Дефіцит бюджету і державний борг як складові бюджетних ризиків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дефіцит бюджету і державний борг як складові бюджетних ризиків

Окремої уваги потребують чинники боргового характеру, що пов'язано зі значним рівнем ризиковості, який породжується обсягом та структурою боргів держави. Співвідношення обсягу дохідної та видаткової частин державного бюджету (дефіцит/ профіцит) прямо визначає потребу в державному запозиченні, впливаючи на обсяги накопичення державних боргів та платежів за ними. Існуючі та новостворені борги підлягають виплаті за рахунок коштів державного бюджету (операції з погашення та обслуговування державного боргу).

У теорії та практиці існують два підходи до визначення дефіциту бюджету1: 1) як різниця між доходами та видатками (відповідно до вітчизняного бюджетного законодавства) - це перевищення видатків бюджету над його доходами (з урахуванням різниці між наданням кредитів бюджету та поверненням кредитів до бюджету); 2) як результат фінансової діяльності держави (згідно з бюджетним законодавством у розвинутих країнах, зокрема в ЄС) - підсумок операцій держави з фінансовими активами та зобов'язаннями. Другий підхід дає можливість зосередити увагу на сутності процесів, що виникають із появою дефіциту бюджету. Невід'ємними складовими даних процесів є оптимальність обсягів дефіциту бюджету, структури джерел фінансування та використання залучених коштів. Однак через недостатню обґрунтованість цих складових активна фіскальна політика сама часто може призводити до появи негативних явищ: потрапляння країни до боргової пастки, "ефекту витіснення" приватних інвестицій, втрати керованості фінансової системи. Отже, для визначення ризиків дефіциту бюджету та ефективного управління ними необхідно ознайомитися з кожною окремою складовою його ефективного використання.

Показник дефіциту бюджету є надзвичайно важливим для оцінювання макроекономічних ризиків взагалі та бюджетних ризиків зокрема: він дає можливість оцінити фінансову позицію держави та вплив бюджетно-податкової політики на обсяги внутрішнього попиту, стан грошово-кредитної системи і платіжного балансу. У теорії визнається, що фіскальні стимули і тимчасове збільшення дефіциту бюджету позитивно впливають на сукупний попит і пропозицію в економіці в короткостроковому періоді, проте в довгостроковому періоді фундаментальні економічні показники погіршуються. Це обумовлюється підвищенням рівня процентних ставок і зростанням рівня податкових вилучень, що деформують економічні пропорції та знижують темпи економічного розвитку. Водночас у країнах зі значним розміром державного боргу та нестабільним доступом до зовнішнього фінансування збільшення дефіциту бюджету навіть у короткостроковому періоді може призводити до поглиблення економічної кризи і загострення фінансових проблем: девальвація національних валют підриватиме платоспроможність міжнародних позичальників, що призводитиме до масових дефолтів та поглиблення економічної кризи1.

У світовій практиці одним із найважливіших методів мінімізації негативного впливу ризиків обсягу дефіциту бюджету є застосування спеціальних фіскальних правил, які набувають форми законодавчих норм, процедур бюджетного процесу і цифрових задач (граничних показників). Фіскальні правила можна об'єднати в певні групи, які мають свої особливості в різних країнах (табл. 14.13).

У країнах ЄС з метою управління ризиками дефіциту бюджету правове регламентування бюджетного дефіциту включає: маастрихтські критерії (державний борг не повинен перевищувати 60 % ВВП, а бюджетний дефіцит - 3 % ВВП); фінансові санкції за їх порушення; моніторинг з боку Єврокомісії (із застосуванням скоригованого дефіциту для своєчасного виявлення негативних тенденцій, а також для вжиття запобіжних заходів); процедура надмірного дефіциту, за результатом якої можуть вживатися фінансові санкції до країн - порушниць маастрихтських критеріїв.

Прийняття бюджетів з дефіцитом дозволяється тільки за наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету. Слід ураховувати, що, приймаючи бюджет з дефіцитом, мають на увазі не абсолютну суму дефіциту, а тільки граничну. Вихідним положенням при визначенні граничного розміру дефіциту бюджету є не перевищення відношення державного боргу до ВВП його безпечного економічного рівня .Тобто граничний розмір дефіциту означає таке перевищення видатків над доходами, під яке є обґрунтовані й дійсні канали покриття. Невід'ємною умовою забезпечення ефективного використання дефіциту бюджету, а отже й іншою групою ризиків бюджетного дефіциту окрім оптимальності його обсягів є структура джерел його фінансування (табл. 14.14).

дефіцит бюджет борговий ризик

Таблиця 1

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ФІСКАЛЬНИХ ПРАВИЛ У РІЗНИХ КРАЇНАХ*

Таблиця 2

РИЗИКИ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ

Для мінімізації ризиків дефіциту бюджету держава повинна: по-перше, оптимізувати структуру джерел фінансування дефіциту бюджету так, аби зменшити: а) боргове навантаження на бюджет, яке призводить до відволікання значної частини бюджетних коштів на покриття боргів і, відповідно, звуження можливостей підтримки економічної активності та б) боргову активність, яка призводить до витіснення приватних інвестицій унаслідок збільшення державних запозичень;

по-друге, ефективно управляти ліквідністю бюджету та фінансовими активами: спрямовувати вільний залишок бюджетних коштів бюджетного періоду на погашення боргових зобов'язань уряду. Основними методами управління ліквідністю є заходи щодо врівноваження в часі обсягів вхідних та вихідних потоків за допомогою використання державних запозичень та розміщення надлишкових коштів, мінімізуючи залишок на ЄКР (табл. 14.15).

Таблиця 3

МЕТОДИ ТА СУБ'ЄКТИ УПРАВЛІННЯ КАСОВИМИ ЗАЛИШКАМИ

Вплив боргової сфери на фіскальну сферу та економіку в цілому оцінюється за допомогою показників боргового навантаження. Спектр показників боргового навантаження включає як загальноприйняті показники, рівень яких рекомендований міжнародними фінансовими організаціями, так і показники, що можуть розроблятися кожною країною відповідно до її пріоритетів та бачення стратегії власної боргової політики, макроекономічного стану, основних чинників, що впливають на проведення боргової політики, наявності вагомих ризикових внутрішніх і зовнішніх чинників тощо. Значної уваги потребує питання про навантаження боргових виплат України на її економіку та державний бюджет. Це пов'язано з тим, що перевищення допустимого рівня навантаження може призвести до неможливості виконання зобов'язань своєчасно і в повному обсязі (ризик ліквідності).

Бюджетним кодексом України встановлено граничне відношення державного і гарантованого державою боргу до ВВП на рівні 60 %. Цей показник в Україні запозичений з ЄС, однак він не має достатнього економічного обґрунтування, оскільки в ЄС до державного боргу відносять ширше коло зобов'язань, ніж в Україні, а для країн, що розвиваються, або транзитивних економік, безпечний рівень боргу є значно нижчим (рис. 14.4). Окремі вітчизняні дослідження1 показують, що державний і гарантований державою борг в Україні не повинен перевищувати 35 % від ВВП, що збігається з положенням Меморандуму про співробітництво з МВФ2.

Зростання державного боргу відносно ВВП може бути допустимим і безпечним за умови неперевищення платежів за боргом допустимого рівня. Така ситуація є можливою при уникненні концентрації платежів за боргом у майбутніх періодах за допомогою здійснення позик з довшим періодом.

В Україні граничний рівень платежів за боргом за підрахунками фахівців Міністерства фінансів України становить 3,4 % відносно ВВП і 14,0 % відносно доходів державного бюджету. В останні роки в Україні сукупні витрати за борговими зобов'язаннями майже в чотири рази перевищують обсяг капітальних видатків державного бюджету, що свідчить про зростання боргового навантаження на бюджет.

До ризиків державного боргу можна віднести ризики, пов'язані з неоптимальною структурою зобов'язань за ознакою процентної ставки, валюти деномінації зобов'язань і термінів погашення боргу (процентний, валютний ризики і ризик рефінансування). Окрему групу складають ризики, пов'язані з можливістю здійснення витрат у зв'язку з наданням державою кредитів за рахунок коштів, залучених нею, або з наданням державних гарантій (кредитні ризики) (табл. 14.16).

Таблиця 4

КЛАСИФІКАЦІЯ БОРГОВИХ РИЗИКІВ ДЕРЖАВИ*

Види ризиків в управлінні державним боргом залежно від рівня виникнення класифікуються на:

o ризики макрорівня - такі, що опосередковано пов'язані зі сферою боргових запозичень держави, та впливають: 1) на умови нового державного запозичення; 2) на грошові потоки держави в цілому; 3) на темпи змін обсягів боргових зобов'язань і рівень боргового навантаження на економіку. Серед них - політичний, ризик монетарної політики, ризик економічного розвитку, стратегічний та загальноринковий;

o ризики мікрорівня - такі, що викликають коливання вартісних характеристик боргових зобов'язань. Серед них - ринковий (процентний, ціновий), ризик рефінансування, кредитний, ризик ліквідності, операційний, судовий.

Більшість ризиків макрорівня формують так звані ризики країни, оцінка яких є показником платоспроможності країни. Ризики мікрорівня супроводжують процес управління державним боргом у процесі як стратегічного планування, так і оперативної діяльності. Інтенсивність та масштаби впливу ризиків мікрорівня на боргову сферу значною мірою визначаються оптимальністю структури боргових зобов'язань держави в розрізі валют запозичення, ставок, джерел, термінів запозичення тощо. Адже, як наголошують фахівці Світового банку та Міжнародного валютного фонду, "навіть за наявності надійних макроекономічних рамок ризиковані методи управління боргом здатні збільшити уразливість економіки до економічних та фінансових потрясінь"1. Відповідно в управлінні державним боргом крім такого прямого взаємного впливу боргових та фіскальних показників є специфічні ризики, що обумовлюють коливання обсягу боргових платежів та зміни вартості державного запозичення. Звідси нестабільність рівня боргових виплат та вартості державного запозичення є значним чинником нестабільності для бюджету.

Для проведення ефективної боргової політики держави та забезпечення її фінансової безпеки, спроможності вчасно і в повному обсязі фінансувати виконання своїх завдань важливим є управління ризиками, які пов'язані з державним боргом. Більшість боргових офісів декларують основну мету управління боргом своїх країн як забезпечення потреб держави у фінансових ресурсах з мінімально можливими витратами за умови збереження прийнятного рівня ризику. Отже, призначення боргового ризик-менеджменту полягає у визначенні й досягненні оптимального співвідношення ризику і витрат.

Борговий ризик-менеджмент держави - це, з одного боку, діяльність уповноважених органів державної влади, яка впливає на стан державного боргу за допомогою спеціальних способів, методів і прийомів з метою забезпечення оптимального співвідношення рівня витрат на його обслуговування і погашення з рівнем ризиковості, який він породжує. З другого боку, це процес ідентифікації, оцінки та мінімізації впливу ризиків боргового портфеля на фінансову безпеку держави, який передбачає розробку стратегічних і тактичних дій держави у взаємозв'язку з усіма напрямами економічної політики.

Процес боргового ризик-менеджменту можна відобразити через такі послідовні етапи:

- ідентифікація ризиків, ранжирування за масштабами впливу;

- вимір ризику: оцінювання ймовірності та масштабу коливань вартісних характеристик боргового портфеля держави;

- вибір стратегії та методу управління ризиком: 1) зниження; 2) збереження; 3) передавання; 4) уникнення;

- оцінювання доцільності вибраного методу та вартості пе-ребалансування боргового портфеля держави;

- упровадження вибраної стратегії управління борговими ризиками держави, моніторинг та контроль;

- аналіз та оцінювання результатів реалізації вибраної стратегії та її корегування в разі потреби.

Зважене управління державним боргом, з одного боку, має прямий суттєвий вплив на рівень бюджетних ризиків, з другого - відіграє значну роль у поліпшенні загального макроеконо-мічного становища і є складовим чинником зменшення так званого ризику країни.

Окремого розгляду потребує ризик умовних зобов'язань, який означає можливість виконання цих зобов'язань не безпосередніми позичальниками, а перекладення їх на бюджет держави. Серед основних видів такого ризику можна виокремити:

- ризик, пов'язаний із гарантованим державою боргом;

- ризик, пов'язаний із зобов'язаннями держави, що виникають за результатами проведення операцій із субкредитування;

- ризик, пов'язаний із запозиченнями місцевих органів влади, для забезпечення яких не надавалася державна гарантія, та їх зобов'язаннями за виданими ними гарантіями і поручительствами для забезпечення запозичень інших суб'єктів;

- ризик, пов'язаний із запозиченнями суб'єктів господарювання державного сектору, для забезпечення яких не надавалася державна гарантія, та їх зобов'язаннями за виданими ними гарантіями і поручительствами для забезпечення запозичень інших суб'єктів;

- ризик, пов'язаний із неврегульованою заборгованістю держави;

- ризик, пов'язаний із зобов'язаннями приватного фінансового і корпоративного секторів економіки.

Управління ризиками умовних зобов'язань передбачає проведення заходів, спрямованих на попередження умов, за яких настає необхідність виконання цих зобов'язань безпосередньо за рахунок коштів державного бюджету. Одним з основних елементів управління цими ризиками є надійна система обліку і моніторингу цих зобов'язань. В Україні така система існує тільки стосовно гарантованого державою боргу та боргу, що виникає за результатами субкредитних операцій. Здійснюється також робота щодо обліку боргу суб'єктів господарювання державного сектору. Для оцінювання ризику умовних зобов'язань у вітчизняній практиці при наданні державних гарантій: укладаються договори між Міністерством фінансів України і суб'єктами, що здійснюють запозичення під державні гарантії, про відшкодування витрат державного бюджету на виконання гарантійних зобов'язань; проводиться постійний моніторинг і контроль за виконанням зобов'язань суб'єктами господарювання за запозиченнями, здійсненими під державні гарантії. На жаль, не проводиться облік і моніторинг неявних умовних зобов'язань, а також моніторинг фінансового стану позичальників на централізованому рівні.

Для вдосконалення управління умовними борговими зобов'язаннями держави, на думку вітчизняних фахівців1, необхідно: запровадити систему обліку і моніторингу всіх груп умовних зобов'язань; розробити чіткі й прозорі механізми надання державних гарантій та погодження запозичень місцевих органів влади і державних підприємств; запровадити практику оцінювання фінансового стану позичальників, їх платоспроможності, а також самоокупності проектів, які фінансуються в борг; проведення аудиту, публічне розкриття фінансової звітності позичальників тощо.

У вітчизняній практиці для оцінювання боргових ризиків держави використовуються Положення про управління ризиками, пов'язаними з державним боргом2. Відповідно до цього Положення ризик, пов'язаний із державним боргом, - це можливість настання події (обставини) імовірнісного характеру, що призведе до збільшення витрат державного бюджету, зумовлених збільшенням сум погашення і обслуговування державного боргу, або до зменшення можливостей фінансування державного бюджету за рахунок боргових джерел.

Управління ризиками, пов'язаними з державним боргом, здійснюється Міністром фінансів або заступником Міністра фінансів та забезпечується Департаментом державного боргу Міністерства фінансів України.

Процес управління ризиками починається на стадії складання проекту закону про державний бюджет на відповідний рік. До нього формуються пропозиції стосовно:

- граничного обсягу державного боргу на кінець бюджетного періоду з відповідними обґрунтуваннями (як складової управління бюджетним і рейтинговим ризиками);

- обсягу фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок державних запозичень або мінімального обсягу профіциту державного бюджету, що має бути спрямованим на погашення державного боргу, з відповідними обґрунтуваннями;

- сум внутрішніх і зовнішніх запозичень у відповідному бюджетному періоді з відповідними обґрунтуваннями (як складової управління валютним ризиком); сум короткострокових, серед-ньострокових і довгострокових запозичень з відповідними обґрунтуваннями (як складової управління ризиком рефінансування).

Після затвердження закону про державний бюджет на відповідний рік Департаментом державного боргу розробляється програма управління державним боргом на бюджетний період.

Програма управління державним боргом містить інформацію щодо:

- показників закону про державний бюджет на відповідний рік щодо державного боргу і державних запозичень;

- боргових інструментів, за допомогою яких планується забезпечити фінансування державного бюджету у відповідному році в розрізі сум, термінів погашення, валют і виду процентної ставки, а також допустимі інтервали відхилень від них з відповідним обґрунтуванням (як складової управління процентним і валютним ризиками та ризиком рефінансування);

- еталонних інструментів, які планується розмістити у відповідному році, за термінами погашення з відповідним обґрунтуванням;

- цільових значень та допустимих інтервалів відхилень від них на кінець відповідного бюджетного періоду;

- частки державного боргу в іноземній валюті в загальній сумі державного боргу (як складової управління валютним ризиком);

- частки державного боргу з плаваючими процентними ставками в загальній сумі державного боргу (як складової управління процентним ризиком);

- середньозваженого терміну погашення для внутрішнього і зовнішнього державного боргу (як складової управління ризиком рефінансування);

- показника рефіксації відсотків формула (9) у додатку до зазначеного Положення) (як складової управління ризиком рефінансування) з відповідним обґрунтуванням;

- запровадження на практиці і здійснення операцій активного управління державним боргом з відповідним обґрунтуванням;

- заходів з управління кредитним, рейтинговим, операційним ризиками та ризиком ліквідності з відповідним обґрунтуванням;

- інших питань у разі потреби.

Після закінчення бюджетного періоду Департаментом державного боргу формується Звіт про виконання програми управління державним боргом, який містить інформацію щодо:

- стану державного боргу на кінець звітного бюджетного періоду;

- ситуації та основних тенденцій на внутрішньому ринку державних цінних паперів і на світових ринках капіталу, суттєвих змін у макроекономічній ситуації, які мали місце у звітному бюджетному періоді;

- рівня ризиків станом на кінець звітного бюджетного періоду;

- виконання запланованих заходів і досягнення показників, визначених у програмі управління державним боргом, причини та обґрунтування існуючих відхилень;

- інших питань у разі потреби.

Оцінювання рівня боргових ризиків здійснюється за допомогою таких показників: оцінка процентного ризику; оцінка ризику рефінансування; оцінка процентного ризику і ризику рефінансування; оцінка валютного ризику; оцінка ризику ліквідності; оцінка бюджетного ризику (відношення державного боргу до валового внутрішнього продукту і до доходів державного бюджету, динаміка такого відношення; відношення платежів з погашення і обслуговування державного боргу у відповідному бюджетному році до надходжень державного бюджету в цьому році; котирування дохідності єврооблігацій України, їх спред до еталонних цінних паперів, котирування свопів кредитного дефолту за суверенними зобов'язаннями України; інші макроекономічні показники).

Підсумовуючи, зазначимо, що основними напрямами вдосконалення боргового ризик-менеджменту в Україні є зменшення ризиків за допомогою: розроблення стратегії державних запозичень, яка дозволить досягти оптимального співвідношення між витратами і ризиками; та проведення операцій з активного управління державним боргом.

У першому аспекті моделювання різних стратегій державних запозичень включає1:

- формування різних співвідношень обсягів внутрішніх і зовнішніх запозичень. Таке співвідношення (через вплив на зміни у сумі та частці боргу в іноземній валюті) визначає рівень валютних ризиків, з одного боку, але у разі дешевших зовнішніх запозичень має своїм результатом, за інших рівних умов, менший рівень витрат;

- формування різних співвідношень обсягів запозичень під фіксовані і під плаваючі процентні ставки. Відсутність залучення коштів під плаваючі процентні ставки сприяє зменшенню обсягу і частки боргу з плаваючими ставками, через що зменшуються процентні ризики. Однак, з другого боку, запозичення під фіксовані ставки передбачатимуть, за інших рівних умов, вищі витрати на обслуговування державного боргу;

- формування різних структур запозичення в розрізі строків запозичень. Різне співвідношення між строками здійснюваних запозичень має своїми результатами зміни в графіку погашення державного боргу, а отже і зміни в рівнях ризику рефінансування. Слід брати до уваги також те, що короткі запозичення є дешевшими порівняно з довгими і генеруватимуть менші витрати на обслуговування державного боргу, однак містять у собі більші ризики рефінансування. Вплив запозичень з довгими термінами є, відповідно, протилежним. З метою уникнення піків боргового навантаження в майбутньому рішення про строки залучень відповідного обсягу коштів слід приймати на основі графіка погашення поточного державного боргу. Якщо поточний профіль погашення державного боргу не має значних пікових навантажень, нові державні запозичення слід здійснювати рівними сумами протягом усього періоду стратегії (бюджетного року чи періоду, що його перевищує);

- формування різних графіків запозичень із зазначенням відповідних сум і строків запозичення. Вибір між різними датами запозичень насамперед впливає на рівень обслуговування державного боргу через дію двох факторів: 1) чим пізніше здійснено запозичення, тим менші витрати на його обслуговування будуть здійснені у відповідному бюджетному періоді чи періоді стратегії, який перевищує бюджетний; 2) у зв'язку з тим, що процентні ставки протягом бюджетного періоду чи періоду стратегії, який перевищує бюджетний, змінюються, запозичення у різні дати передбачатимуть різні рівні витрат на обслуговування. Крім того, вибір між різними датами запозичень у взаємозв'язку з вибором між різними строками запозичень визначають суму державного боргу станом на певні дати в майбутньому. Разом з тим графік запозичень у розрізі сум та строків має вплив на рівень ризиків рефінансування через розподіл строків виконання зобов'язань з погашення державного боргу.

Під активним управлінням державним боргом розуміється проведення державою операцій, спрямованих на зменшення ризиків та/або отримання економії й не пов'язаних зі здійсненням державних запозичень та платежів з погашення і обслуговування державного боргу. Активне управління полягає у проведенні операцій з хеджування ризиків (що здійснюється за допомогою деривативів); зворотного викупу державних цінних паперів; їх дострокового погашення; обміну державних цінних паперів, які перебувають в обігу, на нові випуски; операцій зворотного РЕПО (придбання державних боргових цінних паперів з одночасним зобов'язанням щодо зворотного продажу (купівлі) таких цінних паперів до кінця поточного бюджетного періоду1).

Здійснення операцій деривативного характеру спрямоване на зменшення валютного і процентного ризиків; вони включають валютні і процентні свопи, форварди, ф'ючерси, опціони, кепи, флори та колари. Останнім часом як розвинуті країни, так і країни, що розвиваються, активно впроваджують і використовують практику управління борговими ризиками через деривативи: сво-пи, форварди і ф'ючерси. Зростає також активність використання кредитних деривативів як інфраструктурного елементу ринку, оскільки ці кредитні деривативи служать для хеджування кредитних ризиків кредиторів держави, а не кредитних ризиків самої держави.

Використання деривативів для зменшення ризиків пов'язане зі збільшенням витрат державного бюджету через необхідність сплати премії за участь в угоді, що загалом відповідає закономірності оберненого зв'язку між витратами і ризиком. Критерієм доцільності використання деривативних операцій, на думку вітчизняних науковців, є прийнятний рівень витрат бюджету на державний борг, що існуватимуть після використання деривативних операцій.

Підсумовуючи розгляд теоретичних та організаційних засад бюджетного ризик-менеджменту, зазначимо, що враховувати ризики бюджетних втрат необхідно не лише на всіх стадіях бюджетного процесу, а й під час проведення прозорої та виваженої бюджетно-податкової політики як дієвого інструменту соціально-економічного розвитку й забезпечення фінансової стійкості держави. Бюджетні ризики належать до основних чинників та загроз, що впливають на стан бюджетної і боргової безпеки країни, тобто на можливість бюджетної сфери забезпечити платоспроможність держави й ефективно використовувати бюджетні кошти в процесі виконання її функцій.

Основні індикатори, що характеризують сучасний стан боргової та бюджетної безпеки в Україні, наведені в табл. 14.17.

Таблиця 5

ОСНОВНІ ІНДИКАТОРИ БЮДЖЕТНОЇ ТА БОРГОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ В 2007-2011 рр.*

Отже, бюджетна безпека держави обумовлюється розміром бюджету, рівнем перерозподілу ВВП через бюджет, розміром, характером і рівнем бюджетного дефіциту, методами й формами фінансування останнього, масштабами бюджетного фінансування, якістю бюджетного планування, своєчасністю та прозорістю виконання бюджету й рівнем бюджетної дисципліни. Рівень бюджетної безпеки держави є обернено пропорційним до величини бюджетного дефіциту. Боргова безпека країни визначається рівнем внутрішньої й зовнішньої заборгованості, достатнім для розв'язання нагальних соціально-економічних завдань, вартістю її обслуговування, ефективністю використання внутрішніх і зовнішніх запозичень, що не загрожує втратою суверенітету і руйнуванням вітчизняної фінансової системи. При цьому дефіцит бюджету та державний борг є чи не найважливішими чинниками в системі загроз не лише бюджетній, а й фінансовій безпеці держави загалом.

Для досягнення справжньої бюджетної та боргової безпеки України необхідно запровадити ризик-менеджмент на кожній стадії бюджетного процесу; оптимізувати масштаби й напрями бюджетного фінансування та фінансування бюджетного дефіциту; управляти ризиками програмно-цільового бюджетування; формувати достатні бюджетні резерви; якісно поліпшити рівень бюджетної дисципліни, облік та контроль.

Размещено на Allbest.ru