Пропозиція грошей

Размещено на http: //www. allbest. ru/

1. Пропозиція грошей

Щоб розкрити механізм пропозиції грошей, необхідно з'ясувати форми їх прояву. Най загальніше поняття грошей зводиться до ліквідних активів, тобто таких засобів, що можуть бути порівняно швидко та без великих втрат переведені в готівку. Грошова маса країни і є масою таких активів, що виступає як сукупність усіх грошових засобів, що є в економіці у готівковій та безготівковій формах і виконують функцію засобів обігу, платежу та накопичення. Залежно від рівня ліквідності цих засобів у грошовій масі виділяють декілька грошових агрегатів, які позначаються через МІ, М2, МЗ тощо. Поділ цей у різних країнах неоднаковий, що зумовлено відмінностями у їх фінансово-кредитних системах. Так, у США виділяють 4 агрегати, у Великій Британії - 9, в Україні - 4 (див. схему 14.3).

Грошовий агрегат МІ - це грошова маса у вузькому розумінні або гроші для операцій. Це найважливіша і безпосередня видима міра грошей, яка складається з тих грошей, що використовуються як платіжний засіб. Цей агрегат включає декілька складових. Першим елементом є МО - готівкові гроші поза фінансовими закладами, що е зобов'язаннями держави та її агентів і включають банкноти та монети. Банкноти в сучасних умовах є різновидом кредитних грошей, емісія яких здійснюється центральними банками, має загальну оборотність і абсолютну ліквідність. До них належать і розмінна, або білонна, монета, яка, по суті, є різновидом паперових грошей.

Схема 1 Структура грошової маси

Другий елемент - це чекові вклади, або депозити, тобто вклади фізичних та юридичних осіб у комерційні банки та ощадні установи, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів згідно з комерційними угодами, що здійснюються з допомогою чеків або електронних грошових переказів. Це зручна форма, бо замість готівкових грошей випускається чек на певну суму, що передається продавцю товарів. Ці депозити називають ще трансакцій ними депозитами, або трансакційними грішми.

У деяких країнах до цього грошового агрегату, крім названих елементів, включають такі форми грошей, як чековий рахунок, який є депозитом, по якому, крім платіжних послуг, забезпечується набір банківських послуг - кредитні картки, дорожні чеки, сейфове зберігання грошей.

У складі грошового агрегату МІ виділяють агрегат МО, який включає банкноти та монети. Цей агрегат разом із депозитами комерційних банків у центральному банку країни називають грішми високої ефективності, або грошовою базою, що позначається літерою Н.

Другим грошовим агрегатом є агрегат М2. Він включає МІ та ті високоліквідні фінансові активи, що одержали назву "майже гроші". Вони використовуються переважно як засіб нагромадження купівельної спроможності. Як засіб обігу, вони безпосередньо не функціонують, але їх можна легко, без ризику фінансових втрат перевести у наявні гроші чи чекові рахунки. Агрегат М2, крім агрегату МІ, включає безчекові ощадні вклади в комерційні банки, строкові вклади невеликого розміру (у США - до 100 тис. доларів) та акції взаємних фондів грошового ринку. В Україні це МІ + строкові депозити й валютні заощадження.

Третім агрегатом є агрегат МЗ. До нього, крім агрегату М2, належать:

1) великі довгострокові вклади підприємств, якими, як правило, володіють підприємства, представлені на грошовому ринку у вигляді приватних депозитних сертифікатів, що забезпечує їм достатню ліквідність і можливість конвертації у грошові форми вищого рангу;

2) інші види грошових активів.

В Україні це М2 + кошти клієнтів у трастових операціях банків.

Розглянемо, як відбувається пропонування грошей. В сучасних умовах пропозиція грошей здійснюється банківською системою у процесі взаємодії центрального та комерційних банків країни (див. схему 14.4).

У сучасних умовах право емісії грошей надається лише центральному банку країни (або установи, що виконує його функції; у США, наприклад, це Федеральна резервна система). Це перший рівень. Саме центральний банк країни має виключне право випуску банкнот в обіг. Крім того, він має право на вклади до запитання у безготівковій формі (так звані вклади на прорахунках).

Надання грошей в обіг центральним банком здійснюється шляхом обміну банкнот на державні боргові зобов'язання виробничих підприємств або надання кредиту у безготівковій формі комерційним банкам. Отже, створення грошей центральним банком відбувається тоді, коли він набуває активи (майно) в інших економічних суб'єктів за банкноти або надає кредити комерційним банкам у вигляді строкових вкладів. Таким чином, гроші у вигляді банкнот або безготівкових депозитів пропонуються суб'єктам економічної діяльності. Це перший рівень пропозиції грошей.

Схема 2 Механізм пропонування грошей

Другий її рівень здійснюється комерційними банками. Розглянемо цей процес. Приміром, банк отримав депозит на 10 тис. грн. Здавалося б, що він повинен ці гроші тримати у себе у сейфі, щоб у будь-який момент видати необхідні суми вкладнику. Але в такому випадку він просто зберігав би ці гроші, а вкладники платили б йому за цю операцію. Насправді банку немає потреби тримати у себе всю суму вкладів, бо практично за нормальних умов одночасно всі вкладники не забирають усі свої вклади. Банк повинен мати у себе лише частину вкладу як резерв. Його розмір встановлюється центральним банком як норма резерву. Нехай у нашому прикладі вона становить 10%. Тоді одержаний депозит буде використано таким чином. Облік руху грошей банк здійснює з допомогою так званих Т-рахунків. Він матиме такий вигляд (у гривнях):

Активи

Пасиви

Резерв - 1000 Позики - 9000

Депозит 10 000

Всього: 10000

Всього: 10000

З одержаного депозиту у розмірі 10000 грн банк формує резерв у розмірі 1000 грн, а 9000 грн використовує для надання позики і цим самим, по суті, збільшує на цю величину пропозицію грошей. Однак пропонування грошей на цьому не завершується.

Позичальник, одержавши у борг 9000 грн, використовує їх для виконання своїх платіжних зобов'язань, розраховуючись, наприклад, за придбану партію товарів. Продавець товарів, одержавши за них 9000 грн, вносить їх як депозит у банк, який здійснює з ними операцію, аналогічну попередній, тобто 900 грн направляє у резерв, а 8100 грн використовує для надання позики і тим самим збільшує пропозицію грошей ще на 8100 грн, бо позичальник, отримавши позику, має можливість здійснити платіжне зобов'язання на таку суму.

Цей процес триватиме до того моменту, поки вся сума первісного депозиту (у нашому прикладі - 10000 грн) не буде використана у вигляді резерву. Шляхом алгебраїчного розв'язання визначимо, що в нашому прикладі сума запропонованих через систему банків грошей дорівнюватиме 100 тис. грн. Таким чином, банки на кожну гривню нових резервів, вкладених у банк, створили 10 грн банківських грошей у вигляді наданих позик. Відношення нових грошей до резервів, що забезпечили їх, називається грошовим, або кредитним, мультиплікатором. Його розмір пов'язаний із нормою резерву. Якщо норма резерву низька, то це відношення буде більшим і навпаки. Тому кредитний мультиплікатор можна визначити і через норму резерву за такою формулою:

де ш - кредитний мультиплікатор; г - норма резерву.

Ефект кредитного мультиплікатора полягає в автоматичному розширенні пропозиції грошей завдяки багаторазовому примноженню сформованих у банківській системі нових резервів. Він характеризує спосіб функціонування усієї банківської системи, а тому використовується для регулювання пропозиції грошей з боку держави, впливу монетарної політики на економіку.

Ринок грошей. Суть і види кредиту

Взаємодія попиту на гроші і їх пропозиції відбувається у тій сфері економіки, що називається ринком грошей, або фінансовим ринком. Це сукупність ринкових інститутів, що спрямовують потік грошових коштів від власників до позичальників. Фінансовий ринок є складовою системи ринкових відносин. Його основна функція - акумуляція та перерозподіл тимчасово вільних грошових коштів для інвестування їх в економіку. Саме завдяки фінансовому ринку такі кошти перетворюються на позичковий капітал, який активно функціонує в економіці, забезпечуючи прибуток його власникам та тим, хто його використовує.

Основними суб'єктами фінансового ринку є заощаджувані, пози-пальники та фінансові посередники. Передача грошових коштів від заощаджувачів до позичальників відбувається двома шляхами. При першому позичковий капітал передається позичальникам безпосередньо власниками капіталу. Це називається прямим фінансуванням. У другому такий процес здійснюється з допомогою фінансових посередників. Така передача називається опосередкованим фінансуванням. Тут посередниками виступають фірми, функції яких полягають в акумуляції грошових коштів заощаджувачів і передачі їх позичальникам на певних умовах.

Об'єктом фінансового ринку є специфічний товар - гроші як капітал. Його особливість полягає в тому, що власник грошей, віддаючи їх у позику, право власності на позичені гроші не втрачає, а реалізує позичальникові лише право тимчасового використання грошей. За це позичальник сплачує певну ціну, що виступає у вигляді позичкового відсотка. Сума відсотка, виплачена за одиницю часу, на який було надано позику, називається відсотковою ставкою. Вона визначається відношенням суми одержаного відсотка до суми наданої позики. Величина відсоткової ставки завжди встановлюється у розрахунку на один рік і позначається в літературі через літеру "і". Якщо і = 10%, то із суми, взятої у позику на один рік, береться плата у розмірі 10% позиченої суми. Якщо позика береться на термін менше року, то ставка визначається пропорційно цьому терміну. Наприклад, при позиці на 3 місяці і річній ставці 12% плата за позику становить 3% (12 : 4).

Розмір відсоткової ставки залежить від декількох факторів (див. схему 3).

По-перше, рівень відсоткової ставки залежить від терміну позики. Довгострокові позики, як правило, мають вишу ставку. Другим фактором є ступінь ризику, чим він вищий, тим ставка більша. Так, у США ризикованіші цінні папери мають ставку, що на 5% перевищує неризикові. На розмір ставки впливає і ліквідність застави. Якщо рівень ліквідності застави низький, то відсоткова ставка вища. Певний вплив на рівень ставки пов'язаний із адміністративними витратами на надання позики", чим вони більші, тим вищий розмір ставки.

Схема 3 Фактори, що впливають на рівень відсоткової ставки

Розрізняють номінальні і реальні відсоткові ставки. Це пов'язано з інфляцією, яка знецінює гроші, зменшуючи їх купівельну спроможність. Номінальними є ставки, виражені у грошах за поточним курсом. Вони показують розмір доходу на позику у грошах без урахування інфляції. Якщо, наприклад, відсоткова ставка 10% і було надано в позику 1000 грн, то через рік позичальник поверне 1100 грн. А якщо протягом року гроші знецінились на 10%, то купівельна здатність 1100 грн дорівнюватиме купівельній здатності 1000 грн на початку року. І фактично власник позичених коштів реальної плати за них не отримує. Щоб усунути вплив інфляції, використовують реальні відсоткові ставки. Така ставка визначається за формулою:

Особливо важливо враховувати реальну відсоткову ставку при обґрунтуванні інвестиційних проектів, розрахованих на тривалий період часу.

Формою руху позичкового капіталу є кредит. Це надання грошей їх власником у борг і їх використання протягом певного періоду часу на умовах поверненості та платності (походить від латинського - борг, позичка). Особливість кредитної угоди полягає в тому, що які б не були її первісні умови (тобто надавались у позику гроші чи товар), завершальна стадія завжди відбувається у грошовій формі. Для виникнення кредиту потрібні певні економіко-правові умови.

По-перше, природа кредитної угоди базується на тимчасовому запозиченні чужої власності і обумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобов'язань. По-друге, учасники кредитної угоди повинні бути самостійними особами, при чому дієздатними. По-третє, кредитна угода може відбуватись лише за умови співпадіння економічних інтересів її учасників - кредитора і позичальника. Суб'єктами кредиту виступають кредитор, який надає об'єкт своєї власності у тимчасове користування, та позичальник, що отримує позику.

Схема 4 Функції кредиту

Повніше суть кредиту проявляється у тих функціях, які він виконує (див. схему 4.). До функцій кредиту, по-перше, належить розподільна функція, яка полягає у тому, що через кредит тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб використовуються для задоволення тимчасових потреб у таких коштах інших осіб. При цьому перерозподіляються не тільки грошові, а й товарні ресурси. Ця функція проявляється і у скороченні потреби суб'єктів господарювання (підприємців) у власних оборотних коштах. Другою функцією кредиту є заміщення готівкових грошей кредитними операціями. Через кредитну систему здійснюється основна частина розрахунків між суб'єктами економічної діяльності у безготівковій формі. Це є важливим фактором економії на грошовій емісії. Виконує кредит і регулюючу функцію, яка полягає в тому, що кредит є важливим важелем державного регулювання економіки.

Організація кредитування здійснюється на певних принципах. Це поверненість, строковість, платність, цільовий характер та забезпеченість. Особливо важливо дотримуватись таких принципів, як забезпеченість та цільовий характер кредиту, оскільки з ними пов'язана ризиковість кредитних угод. Тому банки, що здійснюють кредитування, як правило, мають розгалужену службу безпеки, основною функцією якої є визначення економічного та фінансового стану потенційних позичальників. Порушення зазначених принципів призводить до розладу в кредитній системі і навіть до банкрутства кредиторів. Це підтвердила практика України в умовах фінансово-економічної кризи 2008 р. Багато банків видавали кредити без достатньої застави, що спричинило масове неповернення кредитів.

Кредит відіграє важливу роль у ринковій економіці. Він є регулятором усього відтворюваного процесу в економіці через перерозподіл вільних ресурсів. Кредит сприяє збалансованості економіки, впливає на її структуру. Він сприяє зростанню місткості ринку та прискоренню науково-технічного прогресу. Значну роль відіграє кредит і у соціальній сфері. Кредит виступає у різних формах. Це залежить від характеру кредитних відносин, складу суб'єктів (учасників) кредитної угоди, змісту об'єкта кредитної угоди, рівня і джерела виплати відсотка, речового прояву кредитної угоди.

Виділяють такі види кредиту (див. схему 5).

Першим видом кредиту є банківський кредит, об'єктом якого є грошові кошти. Він може бути прямим і опосередкованим. При прямому кредиті банк надає позику безпосередньо позичальнику, а при опосередкованому - через посередника. За терміном розрізняють короткостроковий (до 1 року), середньостроковий (від 1 до 3 років), довгостроковий (понад 3 роки). Залежно від забезпечення виділяють незабезпечений (або бланковий) кредит та забезпечений (майном чи цінними паперами). Класифікують банківський кредит і за способом погашення: це кредит, що погашається частинами (в розстрочку), і кредит одноразового погашення. За методом стягнення банківського відсотка виділяють кредит із стягуванням відсотка в момент отримування кредиту, тобто позичальник отримує суму кредиту, зменшену на відсотки, кредит із поверненням відсотка по закінченню його терміну і кредит з виплатою відсотка рівними частинами протягом його терміну. Розрізняють кредит і за методом надання. За цією ознакою виділяють кредити на підставі індивідуальної угоди між банком і позичальником, та кредит, що надається у межах попередньо встановленого банком ліміту (так звана кредитна лінія).

пропозиція гроші кредитування платіж

Схема 5 Основні види кредиту

Другим видом є комерційний кредит. Його об'єктом є товарний капітал. Такий кредит надають один одному підприємці у формі продажу товарів з відстрочкою платежів. Продавець товарів отримує від покупця не гроші, а вексель як боргове зобов'язання. Таким чином прискорюється процес реалізації товарів, що вигідно як продавцю, так і покупцю. Відсоток за цією формою кредиту включається до ціни товару і фіксується у векселі. Його норма залежить від відсоткової ставки, але при банківському кредиті, як правило, нижча, бо головною метою цього кредиту є не прибуток, а прискорення товарообігу.

Третьою формою кредиту є споживчий кредит. Це продаж товарів та послуг безпосередньо споживачам із відстроченням платежу. Він, як правило, короткостроковий. Існує у двох формах: купівля товару у розстрочку безпосередньо у продавця і одержання кредиту від банку для купівлі товару у розстрочку. Відсоток за такий кредит зазвичай перевищує середню відсоткову ставку. Роль цього кредиту суперечлива. З одного боку, він прискорює обіг товарів і сприяє підвищенню рівня життя позичальників, оскільки створюється можливість придбання товарів, що без кредиту було б неможливим. З іншого, він нерідко призводить до погіршення становища позичальників, оскільки характеризується жорсткими умовами.

Близький за сутністю до споживчого кредиту іпотечний кредит. Це довгостроковий кредит, що надається під заставу нерухомості: землі, будівель, споруд виробничого і житлового призначення. Його надають переважно спеціалізовані банки (земельні, іпотечні). Умови цього кредиту надзвичайно жорсткі: при невиплаті хоча б частини позики застава, якою є придбана нерухомість, відчужується у позичальника на користь кредитора.

Специфічним видом кредиту є лізинговий. Це форма довгострокового кредиту, що відображає відносини власності між економічними суб'єктами з приводу оренди засобів виробництва. Особливість його полягає в тому, що він здійснюється трьома суб'єктами: 1) лізинго-отримувачем (суб'єкти господарювання, які орендують засоби виробництва для тимчасового використання; 2) постачальниками, що виготовляють і реалізують ці засоби, та 3) лізингодавцями (банки або спеціальні фінансові компанії), що фінансують купівлю цих засобів виробництва і надають їх в оренду. Право власності на одержаний у кредит засіб залишається за лізингодавцем, а лізингоотримувач має право лише його використання, хоча після закінчення терміну лізингу може його викупити за залишковою вартістю.

Поширеним у сучасних умовах видом кредиту є державний. Він виражає відносини щодо акумуляції державою грошових коштів недержавних осіб на принципі поверненості і строковості для фінансування державних витрат. Це кредит, наданий державі (у тому числі й місцевим органам влади) фізичними та юридичними особами. Держава виступає позичальником грошових засобів. При цьому запозичення можуть бути як у грошовій, так і в натуральній формі. При грошовій формі держава продає власні цінні папери, а при натуральній може брати у тимчасове користування продукцію недержавних осіб. Гарантується державна позика усім майном, що є власністю держави. На загальнодержавному рівні, на відміну від місцевого, цільовий характер позики не визначається.

Кредитні відносини характерні і для міжнародних зв'язків. Вони виступають у формі міжнародного кредиту.

Це кредит, наданий державою, банком, іншою юридичною та фізичною особою однієї країни іншій країні або юридичним чи фізичним особам іншої країни.

Суб'єктами цього виду кредиту можуть бути міжнародні організації, регіональні об'єднання держав, асоціації виробників та експортерів товарів, юридичні та фізичні особи.

Размещено на Аllbеst.ru