Характеристика маси грошей в обігу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Маса грошей в обігу. Грошові агрегати та грошова база

Нормальне функціонування грошей у структурі грошового обігу забезпечується певною кількістю грошей. Розмір цієї величини є важливою характеристикою стану грошового обігу і ринкової кон'юнктури в країні, а безпосередньо зміни кількості грошей в обігу впливають на інтенсивність обігу грошей, формування платоспроможного попиту.

Грошова маса - це сукупність готівкових і безготівкових купівельних та платіжних засобів, що забезпечують обіг товарів і послуг у народному господарстві.

У зарубіжній літературі до 30-х pp. XX ст. панувало уявлення про грошову масу як сукупність залишків металевих грошей і розмінних банкнот у розпорядженні суб'єктів обігу. Всі інші грошові інструменти - нерозмінні банкноти, депозитні вклади тощо - виокремлювалися у поняття "засобів обігу" і не включалися в загальну масу грошей. Ситуація принципово змінилася після скасування золотомонетного стандарту.

Саме життя теж довело (на Заході раніше, а в СРСР пізніше) необхідність включати до грошової маси не тільки всі готівкові знаки, а й депозитні гроші - спочатку короткострокового характеру, а згодом і довгострокового. Більше того, окремі сучасні економісти та центральні банки до грошової маси відносять будь-які активи, яким властива певна ліквідність (облігації державних позик, векселі, страхові поліси тощо).

Рис. 2.16. Структура грошової маси

Грошова маса створюється Національним банком України (НБУ). Процес створення має дві стадії.

Таблиця 2.6. Стадії створення грошової маси

Складність структурнзації маси грошей за ступенем ліквідності дає змогу визначити різні за складом і обсягом показники, що називаються грошовими агрегатами.

Грошовий агрегат - це показник обсягу і структури грошової маси.

Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці окремих країн, не однакова, що пояснюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси, у спектрах активів, які розглядаються в національній практиці як гроші, у завданнях використання грошової маси в регулятивних цілях. Так, у США застосовуються чотири агрегати для визначення маси грошей, в Англії - п'ять, у Німеччині - три.

У статистичній практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: М0, М1, М2, М3. Визначення грошової маси в Україні за агрегатним методом розпочалося в 1993 р. НБУ для обчислення сукупної грошової маси застосовує агрегати, що наведені у дод. Б (табл. Б1).

Агрегат М0 включає готівку в обігу (банкноти, казначейські квитки, монети). Готівка в касах банків сюди не входить. Це найліквідніша частина грошової маси, але її вага в розвинутих країнах з ринковою економікою становить 5-7 %. В Україні частка готівкових грошей вже сягнула понад 50 %, тому цей агрегат дуже важливий для статистичного аналізу і заходів регулювання грошової маси. Водночас висока частка готівки свідчить про недостатній розвиток безготівкових розрахунків.

Агрегат М1 складається з агрегату М0 і коштів на поточних рахунках банків, які можуть бути негайно використані їх власниками для здійснення платежів у безготівковій формі без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та ощадних рахунках до запитання.

Агрегат М2 містить агрегат M1, термінові й ощадні депозити в комерційних банках, а також короткострокові державні цінні папери. Державні цінні папери не функціонують як засіб обігу, однак можуть перетворитися на чекові гроші або готівкові рахунки.

Агрегат М3 включає агрегат М2 та довгострокові приватні депозитні й ощадні сертифікати в спеціалізованих кредитних установах, а також цінні папери, що обертаються на грошовому ринку. Частка цього агрегату є незначною. Між агрегатами має зберігатися рівновага, інакше відбувається порушення грошового обігу. Практика показує, що рівновага настає за умови, коли М2 > М1. Вона зміцнюється, якщо М2 + М3 > М1.

На грошову масу впливають два фактори: 1) кількість грошей; 2) швидкість їх обігу (рис. 2.17).

Показник "грошова маса" треба відрізняти від показника грошова база, оскільки останній не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку вияву її на балансі центрального банку, тому його інколи називають ще "грошима центрального банку", який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в результаті і на загальну масу грошей.

Рис. 2.17. Фактори, які впливають на грошову масу

Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обігу поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.

Величину грошової бази можна визначити за формулою*46

*46: { Гроші та кредит: підручник / М.І. Савлук, A.M. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; за заг. ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2001. - 604 с.}

,

де - величина грошової бази;

- сума готівки, випущеної центральним банком і не поверненої в його фонди;

- сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

Співвідношення між грошовою масою і грошовою базою називається грошово-кредитним мультиплікатором.

Грошовий мультиплікатор - це процес, що характеризує структурні зміни грошової маси, створення нових банківських депозитів за кредитування банками клієнтури на основі додаткових або вільних резервів, що надійшли до банку ззовні.

Грошово-кредитний мультиплікатор - це коефіцієнт збільшення (зменшення) надлишкових резервів банківської системи, який утворюється внаслідок процесу створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) у процесі кредитування клієнтів банками на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли до банку ззовні.

Коефіцієнт взаємозв'язку між збільшенням (скороченням) надлишкових резервів банківської системи і сумою нових кредитних грошей, яку вона може створити, ґрунтується на такому принципі: втрачені кредитні ресурси одним комерційним банком внаслідок надання кредитів своїм клієнтам стають надбанням іншого і використовуються ним уже як власні кошти для надання у безготівковій формі своїм клієнтам тощо. Тобто кожна грошова одиниця, яка випускається одним комерційним банком, створює кредитні резерви іншим банкам: другому, третьому і т. д.

Рівень грошово-кредитного мультиплікатора залежить від норми обов'язкового резервування:

,

де - грошово-кредитний мультиплікатор;

- норма обов'язкового резервування.

Приріст грошової маси може бути виражений формулою

,

де - приріст грошової маси;

- початковий приріст резервів.

Але фактичний коефіцієнт може суттєво відхилятися від розрахунків, оскільки на процес мультиплікації впливають й інші показники.

Грошово-кредитний мультиплікатор може "спрацювати" не тільки за додаткового введення грошей у банківський обіг центральним банком через кредитну емісію. Такий самий ефект буде досягнутий, якщо резерви одного з банків зростуть завдяки надходженню готівки за рахунок клієнта або якщо певний банк збільшить свої резерви шляхом продажу частини активів на міжбанківському ринку, в тому числі й НБУ.

Фактично рівень мультиплікатора, який склався на певний час, визначається як співвідношення загальної маси грошей в обігу і суми грошової бази за формуло.

,

де - показник фактичного рівня мультиплікатора;

- маса готівки в обігу поза банками;

- маса грошей у депозитах комерційних банків;

- сума резервів комерційного банку.

Процес грошово-кредитної мультиплікації відіграє важливу роль у забезпеченні пропозиції грошей відповідно до потреб економічного обігу. Таке регулювання пов'язане зі зміною норми обов'язкового резервування.

Додатковий (вільний) резерв - це сукупність коштів комерційного банку, які є у розпорядженні в цей момент і можуть бути використані ним для активних операцій. Цей резерв має таку формулу:

,

де - додатковий, або вільний, резерв;

- капітал банку;

- залучені банком кошти, депозити;

- сальдо заборгованості банку за міжбанківським кредитом, включаючи і кредити НБУ;

- відрахування до центрального страхового фонду;

- вклади банку в активні операції, не повернуті на цей момент;

- обов'язкові резерви.

Наявність вільного, або додаткового, резерву - важливий показник фінансового стану банку, насамперед його здатності виконувати зобов'язання перед клієнтами і задовольняти їх попит на позики. Тому цей показник відображає, з одного боку, стан поточної ліквідності банку, а з іншого - стан його поточного кредитного потенціалу. Завдяки цьому через регулювання вільних резервів банків можна впливати на їх фінансовий стан і діяльність щодо збільшення маси грошей в обігу.

Проблема монетизації бюджетного дефіциту полягає у пошуку грошових коштів, достатніх для покриття (фінансування) перевищення бюджетних витрат над бюджетними доходами, що формуються на підставі вимог чинного законодавства, насамперед податкового. Про достатність монетизації ВВП можна робити висновки з динаміки деяких індикаторів, насамперед середнього рівня цін, середньої процентної ставки, стану платіжної дисципліни, рівня ліквідності банків тощо. Показник фактичного стану монетизації ВВП прийнято розраховувати як частку від ділення номінального річного обсягу ВВП на обсяг грошової маси, що є в обігу на кінець року: грошовий агрегат мультиплікатор бюджетний

,

де - рівень монетизації;

- маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М3.

Мобілізувати необхідні для монетизації бюджетного дефіциту кошти можна кількома способами:

1) збільшити оподаткування економічних суб'єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг за старими податками тощо;

2) дозволити уряду (казначейству) випустити власні боргові зобов'язання (казначейські білети) у розмірі, достатньому для покриття бюджетного дефіциту, і надати їм статус законного платіжного засобу;

3) дозволити уряду випустити власні цінні папери і реалізувати їх на внутрішньому чи зовнішньому ринках;

4) дозволити центральному банку прокредитувати уряд у розмірі бюджетного дефіциту, придбавши на відповідну суму урядові зобов'язання на первинному ринку.

Найдоцільнішим є третій варіант - реалізація державних цінних паперів на вторинному ринку, оскільки він не змінює грошової маси і не ускладнює завдань, визначених у монетарній політиці (за умови якщо бюджетний дефіцит не хронічний і не надто великий щодо ВВП). Систематичний бюджетний дефіцит, що зростає, яким способом не монетизувався б, становить потенційну загрозу для сталості грошей. Монетизація через вторинний ринок може лише відстрочити цю загрозу, але не усунути її повністю.

Размещено на Allbest.ru