Роль грошей у ринковій економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Монетариста

Монетариста (тобто прихильники класичної макроекономічної теорії) вважають за необхідне здійснення монетарного контролю, спрямованого на підтримання постійного темпу зростання пропозиції грошей. Монетарний контроль - контроль за величиною грошової маси в обігу. Об'єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:

- пропозиція (маса) грошей;

- ставка процента;

- валютний курс;

- швидкість обігу грошей та ін.

Цей контроль здійснюється різними методами: зміною рівня резервних вимог, обсягів рефінансування комерційних банків з боку центрального банку, шляхом регулювання облікової ставки центрального банку, операцій на відкритому ринку тощо. З їх погляду, монетарний контроль необхідний для зниження інфляції, яка стримує економічне зростання, оскільки породжує економічну невизначеність. Коливання обсягів грошової маси монетаристи вважають причиною економічної нестабільності, а звідси - підтримка стабільних темпів зростання пропозиції грошей дає можливість стабілізації макроекономічних показників.

На відміну від попереднього підходу, прихильники кейнсіанства вважають за необхідне за вибору кредитно-грошової політики орієнтуватися на забезпечення заданих темпів зростання сукупного національного продукту. Якщо фактичні темпи зростання номінального сукупного національного продукту перевищують очікувані, то необхідно стримати зростання сукупного попиту шляхом зниження темпів зростання грошової маси, і навпаки у протилежному випадку.

Прихильники кейнсіанства вважають також, що в умовах безробіття можна стимулювати інвестиції та випуск продукції шляхом державної фіскальної політики, тобто зміною державних видатків та податкової системи, знижуючи безробіття і не підвищуючи при цьому рівня інфляції.

Проблема монетизації бюджетного дефіциту

Специфіка функціонування грошей на етапі становлення ринкових відносин

Аналізуючи стан грошового обігу від давнини до сьогодення, його можна поділити на сім періодів*186 (рис. 8.1).

Єдиною валютою, котру ніхто і ніколи не підробляв, була раковина каурі. Її батьківщина - Індійський океан, а головний район добування - Мальдівські острови. Під час правління імператора Калігули вона була валютою Римської імперії.

Найдавнішими відомими з археологічних досліджень металевими грошовими знаками були монети грецьких міст Тири, Ольвії, Херсонеса Таврійського, Пантикапея та інші, зокрема у Херсонесі діяв монетний двір, який для обслуговування внутрішнього ринку карбував мідні монети.

Найпершими в історії грошима, які були на території сучасної України, варто вважати монети давньогрецьких полісів і Боспорського царства, що датуються VI ст. до P. X. - IV ст. після P. X. Ці монети карбувалися переважно зі срібла, рідше - з електра (сплаву золота зі сріблом). Зображення на античних монетах не характеризувалися змістовою розмаїтістю. Так, основними елементами карбування на боспорських монетах були родові знаки місцевих царів, на грецьких - емблеми полісів (наприклад, емблемою Пантикапея тоді був малюнок грифона з колоском у зубах, Тири - грона винограду і т. п.), а також зображення богів, які вважалися заступниками цих полісів (наприклад, бога Пана - на монетах Пантикапея).

Рис. Періоди становлення грошового обігу в Україні

Крім того, протягом перших двох століть після P. X. на землях сучасної України активно використовувалися римські монети - денарії. Пізніше, під час козацької доби, ці срібні монети отримали в народі дотепну назву "Іванові головки" (очевидно, у зв'язку з віддаленою схожістю викарбуваних профілів римських імператорів до популярної в українському іконописі сюжету - "усі кання голови Івана Предтечі"). Денарії перебували в обігу на території сучасної України приблизно до V ст.

У VI-VII ст. тодішнє населення українських земель - анти - користувалися візантійськими монетами: солідами (золоті), гексаграмами (срібні), фолісами (мідні). Фоліс у свою чергу ділився на 40 нумій (монети номіналом у різну кількість нумій також були в антів).

За часів Київської Русі (протягом IX-X ст.) основною грошовою одиницею стає арабський диргем (срібна монета, що пізніше дорівнювала київській ногаті), що поширився в Європі внаслідок інтенсивної торгівлі з мусульманськими країнами.

Першою спробою виготовлення системи власної валюти стало карбування під керівництвом князя Володимира Великого київських злотників і срібняків. Нині відомо багато зразків цих князівських монет. Злотник Володимира мав вагу 4,4 г. На особовому боці (аверсі) цих монет звичайно карбувалося зображення самого князя, на зворотному (реверсі) - князівський родовий знак (тризуб). Саме зображення на срібняках Володимира стало основою для створення у 1917-1918 pp. сучасного Державного герба України.

Крім Володимира Великого, князівську монету карбували також його син Ярослав Мудрий (1019-1054) і двоюрідний брат Ярослава Святослав Туровський, а також невідомий нині російський князь із хресним ім'ям Петро. Так, срібняк Ярослава мав на аверсі зображення святого заступника князя - Юрія (Георгія) Побідоносця, а на реверсі - так само князівський знак (тризуб)*187. монетизація бюджетний дефіцит гроші

У XI-XII ст. у Київській Русі формується так звана кунна система грошей. Відомості про її функціонування зафіксовано вже в "Руській правді" - кодексі законів, розробленому Ярославом Мудрим і його синами Ізяславом, Святославом і Всеволодом. На основі "Руської правди" та інших письмових пам'яток сучасні українські історики у Великій Британії Роман Дубіняк і Петро Цибаняк відтворили картину відношення різних грошових номіналів у Київській Русі в кунній системі: 1 гривня = 20 ногатам = 25 кунам = 50 резанам, а в ХП ст. - 1 гривня = 50 кунам = 100 виверецям (білкам).

Сучасні етимологи виводять походження назви "гривня" від старослов'янського "гривна" - "намисто, браслет". І справді, в побуті Київської Русі використовувалася прикраса "шийна гривна" - золотий, прикрашений коштовним каменем обруч, який носився на шиї. "Гривнами" іноді називали також металеві амулети (медальйони), які також носили на шиї (наприклад, так звані амулети-змійовики). Слово, очевидно, утворилося від праслов'янського кореня "грива" - "шия", який залишився в сучасній українській мові лише для визначення відповідної частини тіла деяких тварин (коня). На думку етимологів, первинне значення слова "гривна" - "шийна прикраса" - доповнилося значенням "грошова одиниця" унаслідок звичаю робити шийні прикраси з монет. Цей звичай поширився в Україні і зберігся фактично до сьогодні (слід пригадати хоч би улюблену прикрасу українських сільських дівчаток і молоді - намисто з дукачами).

У XIII ст. з'явилися також рублі - срібні злитки вагою удвічі менше, ніж гривня. Однак ця грошова одиниця недовго використовувалася на українській території і закріпилася переважно в Новгородській і Московській землях. Наступною спробою ввести свою грошову систему стало карбування монет київськими князями литовської династії. Однак до кінця XIV ст. усі ці спроби були припинені. Грошовий обіг в Україні цілком заповнили польські й литовські одиниці. Основною такою одиницею був гріш України. На той час використовувалися такі монети: напівгроші, гроші, третяки, шостаки, а також монети західнопольських вільних міст (Гданська, Бльблонга, Торуня, Познани). Крім польських, в Україну потрапляли також генуезькі (аспри), кримськотатарські (акче) і деякі інші монети. Після остаточного поділу українських земель наприкінці ХУПІ ст. між двома імперіями - Російською й Австрійською - всі згадки про національну грошову систему зникли. Однак слово "гривня" існувало й тоді в українській мові. У різні історичні періоди воно означало мідну монету у дві з половиною копійки, згодом - у три. Зрештою, назву "гривеник" одержала в народі срібна монета вартістю в десять копійок (зберігалася ця традиція, як відомо, і за радянських часів). Цікаво, що разом з тим із назвою "гривеник" у народі зберігалася й запозичена з польської мови назва "злотий", що означала срібну монету в п'ятнадцять копійок*188.

Визначною подією в українській історії став розвиток товарно-грошових відносин у період козацької республіки. Внутрішній ринок Запорізької Січі обслуговували переважно мідні монети, а великі торговельні угоди укладалися на основі золотих дукатів, срібних цехінів та інших іноземних вартісних монет. Гетьман Петро Сагайдачний, створивши скарбницю, започаткував основи формування власної грошової системи, становлення якої завершив і яку розвинув Богдан Хмельницький. Тоді склалися всі атрибути незалежної держави: створено державну скарбницю з відповідною структурою фінансів і митних зборів та карбування українських грошей у Чигирині; розроблено і впроваджено загалом необтяжливу податкову систему, яка давала змогу нагромаджувати ресурси для розвитку. Найбільших руйнувань українська фінансово-грошова система зазнала згодом за Петра І. Під час проведення реформ Петра було остаточно ліквідовано українську скарбницю*189.

Після відродження української державності у формі Української Народної Республіки було швидко виготовлено та оперативно доставлено з берлінської банкнотної фабрики українські гроші та запущено їх в обіг. В обігу були лише паперові гроші, а монет не карбували. Роль дрібних розмінних монет виконували паперові знаки вартістю.

Завдяки суспільній природі і надзвичайно важливій економічній та соціальній ролі гроші і держава перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємо- впливають один на одного. Тому немає підстав взагалі заперечувати роль держави в еволюції грошей, але ця роль не конституююча, а трансформуюча. Іншими словами, не держава створює гроші як економічне явище, хоча вона може визначати та змінювати зовнішні атрибути грошей, тобто впливати на форму грошей з метою кращого пристосування їх до ефективного виконання суспільної ролі.

Наприклад, держава надала металевим грошам форму монети, завдяки їй стала можливою заміна золотих грошей неповноцінними кредитними грошима, вона визначає номінал, форму, порядок емісії грошових знаків тощо. Але всі ці дії держави щодо грошей не стосуються їх сутності, не визначають і не заперечують її, тобто мають чітко встановлені межі. Якщо держава у своїх трансформуючих діях виходить за ці межі, наприклад емітує такі гроші, які втрачають довіру до себе з боку суспільства, а отже, перестають бути грошима по суті, то сама економічна дійсність починає "шукати" чи створювати більш надійні гроші, зокрема вдається до послуг іноземної валюти або кредитних зобов'язань (векселів) надійних комерційних структур. За таких умов держава змушена буде обмежити свій вплив на гроші у зазначених межах, замінити "неякісні" гроші якісними, провівши грошову реформу, і надалі рахуватися з об'єктивною природою грошей у власних трансформуючих діях. Характерно, що роль держави у формуванні грошей поступово посилювалася в міру розвитку самих грошей, підвищення їх ролі і посилення вимог до них з боку ринку. На перших порах, коли сам ринок стихійно висував на роль грошей один з найбільш ходових товарів, зовнішнє втручання у цей процес було мінімальним.

Із закріпленням ролі грошей за дорогоцінними металами втручання держави у створення грошей помітно посилилось. Вона взяла на себе зобов'язання надавати грошам точно визначеної форми (монети), встановила контроль за виробництвом грошей (карбування монет, фіксація проби металу, контроль вмісту дорогоцінного металу в монетах), організувала боротьбу з фальшуванням монет тощо.

Ще більшою стала роль держави у функціонуванні грошей після демонетизації золота. Вона визначає не тільки форму грошей, а й їх вартість, регулюючи насамперед масу грошей в обігу. Завдяки зусиллям держави, передусім її центрального банку, звичайні шматочки паперу чи прості записи в бухгалтерських книгах банків набули здатності виконувати функції та роль грошей. Сьогодні гроші не декретуються державою, а породжуються самою ринковою економікою*191.

Размещено на Allbest.ru