Формування валютної системи України

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Формування валютної системи України

Формування валютної системи України (дод. Г табл. Г1) розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже Законом України "Про банки і банківську діяльність", ухваленим 1991 p., були визначені деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні: встановлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті (ст. 50); дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах; зобов'язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів (ст. 8). Це були перші кроки до перетворення НБУ на центральний орган валютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної системи.

Майже до кінця 1992 p., поки Україна перебувала в рублевій зоні, вона змушена була керуватися переважно валютним законодавством СРСР та традиціями з радянського минулого. Зокрема продовжувалася радянська практика обов'язкового продажу державі 50 % валютної виручки експортерів за надто завищеним курсом карбованця. Діяли інші досить жорсткі валютні обмеження. Все це не сприяло розвиткові валютних відносин, штовхало підприємства на шлях тінізації своїх валютних операцій, на приховування валютних коштів за кордоном. За експертними оцінками, відплив коштів за кордон тільки у 1992 р. становив близько 10-12 млрд дол. США.

Практичну розбудову власної валютної системи Україна розпочала з виходом з рублевої зони, проголошеним Указом Президента України "Про реформу грошової системи України" від 16 листопада 1992 p., яким було визначено статус рубля як іноземної валюти й упорядковано використання іноземної валюти на території України. Єдиним законним платіжним засобом визнавався український карбованець, а російський рубль, що перебував на рахунках в українських банках, підлягав обміну на карбованці за співвідношенням 1:1. Розпочалося офіційне котирування українського карбованця до російського рубля.

19 лютого 1993 р. Кабінет Міністрів прийняв Декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яким було проголошено курс на лібералізацію валютного ринку, запровадження дієвого механізму валютного регулювання і контролю. Зокрема остаточно визначено статус українського карбованця як єдиного законного платіжного засобу, встановлені порядок визначення валютного курсу карбованця за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку, загальні принципи валютного регулювання і контролю, організацію яких покладено на НБУ, передбачено відповідальність резидентів за порушення норм валютного законодавства тощо.

Проте ці позитивні процеси у валютній сфері відбувалися на фоні гіпервисокої інфляції та нерідко суперечили завданням стримування інфляції. Особливо виразно інфляційні наслідки девальвації карбованця виявлялися на товарах так званого критичного імпорту - нафті і нафтопродуктах, газу, медикаментах, мінеральних добривах тощо - ціни на них зростали пропорційно падінню курсу гривні.

Щоб стримати зростання темпів інфляції та витрат на оплату "критичного імпорту", Кабінет Міністрів України 9 серпня 1993 р. видав розпорядження про директивну фіксацію курсу карбованця до долара США, німецької марки та російського рубля. Одночасно вводилися обмеження ринкового механізму використання іноземної валюти і адміністративний її розподіл через так званий Тендерний комітет, який діяв при Кабінеті Міністрів. За новим порядком експортери зобов'язані були 40 % валютної виручки продавати урядові через Тендерний комітет за фіксованим курсом 12 610 крб за 1 дол. США, який був явно заниженим; 10 % - НБУ за курсом, що був майже вдвічі вищим від фіксованого; 50 % зберігати в себе чи продавати НБУ за ринковим курсом, який був ще вищим і встановлювався на УМВБ.

НБУ посилив адміністративні обмеження доступу комерційних банків до торгів на УМВБ, результатом чого стало скорочення надходжень конвертованої іноземної валюти на ринок, посилення її відпливу за кордон, поява множинності валютних курсів і тінізація валютних відносин, прискорення розриву між фіксованим і ринковим валютними курсами, зниження ефективності використання валютних резервів держави. Все це свідчило про те, що адміністративні обмеження валютного ринку не виправдали себе. Проте замість того, щоб повернутися до його лібералізації та розвитку на засадах конкуренції, уряд також посилив адміністративне регулювання валютних відносин. Указом Президента України від 2 листопада 1993 р. було призупинено валютні торги на УМВБ та інших біржах, а прийнятим у тому самому місяці законом установлення валютних курсів було покладено на НБУ за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Воно стало здійснюватися переважно вольовими методами.

Головною ознакою другого етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення лібералізації валютного ринку, відновлення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів, істотне розширення переліку потреб резидентів у валюті, які дозволялось задовольняти через купівлю-продаж на біржі та міжбанківському валютному ринку. У травні 1995 р . було зменшено до 40 % частку валютної виручки експортерів, яка підлягала обов'язковому продажу. Був також розформований Тендерний комітет. Усе це сприяло консолідації валютного ринку, зростанню пропозиції та попиту на інвалюту, посиленню їх ролі у формуванні єдиного валютного курсу, у підвищенні його реальності. Валютний ринок був помітно децентралізований. Зросла довіра до національних грошей, чому сприяла офіційна заборона в 1995 р. обігу іноземної валюти на внутрішньому ринку України.

З вересня 1996 p., після випуску в обіг постійної національної валюти - гривні, розпочався третій етап формування валютної системи України, на якому ринкові засади набули подальшого розвитку. Основними заходами і результатами цього етапу були:

- остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні: спочатку плавання обмежувалося валютним коридором, а з 2000 р. було введене вільне плавання;

- введення вільного розпорядження резидентами всією сумою валютних надходжень;

- певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших валютних біржах;

- подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями;

- приєднання України (у травні 1997 р.) до статті VIII Статуту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями. валютний карбованець платіжний золотовалютний

Платіжний баланс та золотовалютні резерви в механізмі валютного регулювання

Особливе місце в механізмі валютного регулювання займають платіжний баланс та золотовалютні резерви. Ця особливість полягає в тому, що саме через них реалізується внутрішній зв'язок стану валютного ринку країни зі станом її національної економіки та забезпечується суто економічне регулювання валютної сфери.

Платіжний баланс - це співвідношення між валютними платежами економічних суб'єктів певної держави та її економічними межами і валютними надходженнями з позаекономічних меж держави за певний період часу.

За формою платіжний баланс становить статистичний звіт про надходження валютних коштів у країну та витрачання їх за певний період у розрізі окремих статей, країн, груп країн; за економічним змістом - макроекономічну модель, що характеризує стан та динаміку зовнішньоекономічних відносин певної країни із зовнішнім світом.

Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробці і реалізації валютної політики. У його механізмі важливе місце посідають золотовалютні резерви.

З теоретичного погляду, економічна роль платіжного балансу визначається тим, що відображені в ньому обороти безпосередньо впливають на попит і пропозицію на валютному ринку: надходження валюти створюють передумови для формування її пропозиції, а платежі - для формування попиту на валюту. Цей зв'язок можна виразити кількісно у вигляді таких формул

, (6.1)

де  - пропозиція інвалюти протягом звітного періоду,

 - залишки інвалюти в суб'єктів ринку на початок періоду;

 - надходження інвалюти протягом звітного періоду за платіжним балансом;

 - залишки інвалюти в суб'єктів ринку на кінець періоду.

, (6.2)

де  - попит на інвалюту протягом звітного періоду;

 - боргові зобов'язання резидентів перед нерезидентами на початок періоду;

 - валютні платежі протягом періоду за платіжним балансом;

 - боргові зобов'язання резидентів перед нерезидентами на кінець періоду.

З наведених формул можна зробити висновок, що попит () і пропозиція () на валютному ринку будуть урівноважуватися за умови збалансованості надходжень (НВ) та платежів (ПВ) платіжного балансу.

У механізмі платіжного балансу важливе місце займають офіційні золотовалютні резерви (ЗВР), що враховуються за статтею "Резервні активи" і е офіційним механізмом урегулювання його сальдо. Активне сальдо платіжного балансу сприяє зростанню золотовалютних резервів, а пасивне - їх зменшенню.

Золотовалютні резерви - це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі, перебувають у розпорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення. Ці потреби визначають цілі накопичення золотовалютних резервів, основними з яких є:

- забезпечення країни достатнім запасом міжнародних платіжних засобів для того, щоб держава, її окремі структури та недержавні економічні агенти могли своєчасно розрахуватися за своїми зовнішніми зобов'язаннями (це так зване трансакційне призначення золотовалютних резервів, спрямоване на обслуговування зв'язків національної економіки зі світовою);

- забезпечення державі можливості проводити інтервенції на валютному ринку та ринку грошей для того, щоб підтримувати на потрібному рівні попит і пропозицію на них та обмінний курс національної валюти (це так зване інтервенційне призначення резервів, спрямоване на підтримку зовнішньої та внутрішньої вартості національних грошей).

Джерела формування золотовалютних резервів наведені на рис. 6.21.

Рис. 6.21. Джерела формування золотовалютних резервів країни

Размещено на Allbest.ru