Особливості стимулювання інвестиційних потоків у промислове виробництво

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ СТИМУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПОТОКІВ У ПРОМИСЛОВЕ ВИРОБНИЦТВО

М.А. Дибань,

аспірант, Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України, м. Київ

В статті розглянуті типи інвестицій та інвестиційних потоків, їх особливості та механізми стимулювання в промислове виробництво. Запропоновано варіанти класифікації та розподілу інвестиційних джерел. Розглянуто структуру процесу руху інвестиційних потоків у промислове виробництво.

Вступ. Спад інвестиційної активності став однією з основних причин зниження обсягів виробництва, особливо на промислових підприємствах, падіння темпів випуску конкурентоспроможності продукції, зниження ефективності роботи основних виробничих засобів та їх високої аварійності в наслідок їх старіння. Протягом останніх років зниження активності в інвестиційній сфері України досягло критичного рівня, за яким слідує деградація виробничого потенціалу промисловості. Ігнорування діючих тенденцій, якщо їх не перервати, призведуть до невідворотних наслідків. Для подолання інвестиційного застою важливе значення має вивчення особливостей стимулювання інвестиційних потоків в кризових умовах економіки, визначення методів оцінки інвестиційної привабливості окремих видів промислової діяльності і промисловості в цілому.

В сфері інвестиційної діяльності вже відомі досягнення багатьох вітчизняних і зарубіжних наукових шкіл. Інвестиційні проблеми були висвітлені в роботах провідних вітчизняних вчених: В. В. Бочарова, О. В. Гаврилюка, М. С. Герасимчука, Б. В. Губського, І. А. Бланка, А. І. Даниленка, Ю. В. Макогона, О. В. Мертенса, А. А. Пересади, В. М. Хобти, А. С. Філіпенка, В. П. Савчука та багатьох інших. В працях зарубіжних учених, які проводили аналіз теорій і практик інвестування, особливої уваги заслуговують роботи І. Ангелова, В. Беренца, Л. Дж. Гітмана, М. Д. Джонка, Д. Норкотта, В. Шарпа, М. Портера, Г. Бірмана та ін.

Проте до сих пір не вироблено єдиного категорійно-понятійного апарату, єдиних методів оцінки інвестиційної активності і привабливості окремих видів промислової діяльності в нестабільній економіці та критеріїв оцінки ефективності інвестиційних проектів. В таких умовах вирішення окреслених питань у промисловому секторі економіки багато у чому залежить від сформованого рівня інвестиційної привабливості, внаслідок чого її підвищення поряд зі стимулюванням інвестиційного процесу набуває актуальності.

Метою статті є розширення категорійно-понятійного апарату і типології інвестицій та інвестиційних потоків, уточнити особливості, механізми та інструменти стимулювання інвестиційної активності в сфері промислового виробництво.

Виклад основного матеріалу. У теорії інвестиційної діяльності виділяють різні типи інвестицій, процес стимулювання яких має певну мету, структуру, методи і способи. Інвестиції в промислове виробництво також своєрідні, що детермінує механізм їх стимулювання.

Відомі американські вчені в галузі інвестування Л. Дж. Гітман і М. Д. Джонк виділяють наступні типи інвестицій:

- у фондові цінності (в акції, облігації, опціони);

- у майнові цінності (зокрема, в реальні активи, такі як обладнання, устаткування, будівлі, споруди, або в особисте майно - золото, антикваріат, витвори мистецтва).

Разом з тим, зазначені вище вчені вважають за необхідне розмежувати прямі і непрямі інвестиції, інвестиції з високим і низьким ризиком, інвестиції з передбаченим доходом і спекулятивні інвестиції, коротко- і довгострокові вкладення [1, с. 10-15].

Інші економісти пропонують класифікувати інвестиції на:

- споживчі;

- фінансові;

- виробничі [2, с. 3-4].

Відтворюючи механізми стимулювання інвестицій у промислове виробництво, необхідно враховувати їх особливості саме як виробничих інвестицій, тобто інвестування у реальні активи виробничого характеру.

Відмінністю виробничого інвестування, найважливішою складовою частиною якого й є інвестування в промислове виробництво, слід розуміти характер кінцевого результату, а саме: одержаний прибуток, і засіб для досягнення результату, а саме: формування реальних виробничих потужностей, організацію виробничого процесу, створення робочих місць, рекрутинг робочої сили для забезпечення стабільного функціонування виробництва. Отож, стимулювання інвестиційних потоків у промислове виробництво повинно передбачати підвищення ефективності функціонування виробничих потужностей за рахунок отримання промисловими підприємствами достатнього чистого прибутку.

Тому в цій статті пропонується виключити інвестиції в цінні папери зі сфери аналізу стимулів до інвестування. Разом із тим, фінансові інвестиції не можуть бути викреслені з розгляду взагалі. Процес руху інвестиційних потоків у реальне виробництво має непрямий характер. До того як перетворитися в реальні активи, грошові кошти акумулюються за допомогою банківських депозитів або ринку цінних паперів. Тому фінансові інвестиції як початковий етап руху інвестиційних ресурсів у промисловий сектор економіки повинні враховуватися в обґрунтуванні теоретичних підходів до стимулювання інвестиційних потоків у промисловість. Відповідно до цього, акцентувати увагу слід не на пропозиції фінансових інвестицій, а на їх отриманні шляхом продажу фондових цінностей і запозичення в комерційних банків.

У розвинених ринкових типах економіки із цивілізованим ринком цінних паперів і його розвинутою інфраструктурою провідне значення має стимулювання фінансових інвестицій як найважливішого фактора підвищення ефективності інвестиційних процесів. За умов перехідної економіки найважливішу роль відіграє стратегічне стимулювання виробничих інвестицій як основної ланки виходу з економічної кризи та стабілізації економічного зростання.

Інвестиційні потоки в промислове виробництво можуть різнитися за ступенем ризику, отже, вони не є спекулятивними, оскільки вони завжди передбачають створення реальних виробничих потужностей. Інвестиції в промисловість не вимагають жорстких обмежень і контролю з боку державних інституцій, як спекулятивні фінансові інвестиції, і для виробничих інвестицій слід широко використовувати низку стимулюючих пільг - податкових, кредитних.

Механізм стимулювання визначається структурою інвестиційного процесу та складом його учасників. Інвестиційний процес як рух інвестиційних ресурсів включає інвесторів, посередників і реципієнтів (рис. 1).

Залежно від форми власності можливості реципієнта щодо отримання інвестицій суттєво розрізняються. Державне підприємство має можливість отримання прямих державних капіталовкладень, змішане може частково на них розраховувати, приватне є обмеженим в їх отриманні. Отже, для державних виробників (для змішаних - частково) провідне значення мають прямі стимули у формі зростання капіталовкладень, що виділяються державою, і стимули до раціонального використання виділених фінансових ресурсів у формі зростання фонду оплати праці та інших заохочувальних фондів.

Приватні підприємства частіше повинні вдаватися до кредитів або випуску цінних паперів і подальшого приватного або публічного їх розміщення для залючення інвестиційних потоків.

Тому, основним стимулом до зростання інвестицій для приватних компаній буде зменшення кредитних ринкових ставок і цін на послуги посередницьких структур, таких як - інвестиційних банків, зниження вартості андерайтингу.

Рис. 1. Рух інвестиційних потоків у промислове виробництво (розроблено автором)

економічний інвестиція фінансовий

У випадку, якщо реципієнт має власний капітал, до його потрапляння в сферу зацікавленсті інвестора і в них встановилися безпосередні, прямі взаємозв'язки, інвестиційний процес може скорочуватися до наявності одного реципієнта. У розвинених ринкових економіках інвестиційні процеси, найчастіше, мають складну структуру та ієрархію взаємовідносин за участі різного типу фінансових посередників.

Виходячи із зазначеного, характер та інструменти стимулювання залежатимуть від структури інвестиційного процесу та його учасників.

Для державних або змішаних підприємств використовуються наступні інструменти стимулювання: нормативи директивного планування, тарифи, премії, заохочувальні фонди, індикатори оплати праці відповідальних за напрями та ефективність інвестування.

Для приватного сектору економіки найчастіше застосовують ринкові стимули: співвідношення цін на сировину, устаткування, робочу силу і кінцеву продукцію, співвідношення між відсотковими ставками і можливими доходами, оцінка ризику, вартість страхування.

Залежно від мети інвестування (створення, розширення, реконструкція, або модернізація) визначатиметься структура інвестицій.

Залежно від стану розвитку економіки ключове значення матиме стимулювання нового будівництва, розширення наявних потужностей, реконструкція або модернізація виробництва. В економіці, що має явний дефіцит фінансових ресурсів, більшою мірою необхідно робити акцент на реконструкцію і модернізацію на основі останніх досягнень науково-технічного прогресу.

Особливості стимулювання інвестиційних потоків зумовлюються і специфікою промислового виробництва та його галузевою структурою. На відміну від стимулювання інвестицій у соціальну сферу, науку, соціальну і виробничу інфраструктуру, стимулювання інвестиційних потоків у промислове виробництво значною мірою повинне стимулюватися за допомогою ринкових стимулів. Забезпечення функціонування деяких галузей економки, які отримують не так багато інвестиційних ресурсів є життєво необхідним для повноцінного економічного зростання, або може мати стратегічне значення для розвитку держави в цілому, наприклад, паливно-енергетичний комплекс, суднобудування, окремі галузі машинобудування. В останньому випадку значна частина стимулів повинна продукуватися безпосередньо державою.

Механізм стимулювання інвестиційних потоків повинен включати вплив на різні джерела інвестування. Багато вчених-економістів пропонують різні варіанти класифікації і ранжування інвестиційних джерел. На нашу думку, найбільш загальноприйнятим є такий варіант класифікації і ранжування джерел (у послідовності рангів):

- прибуток;

- прискорена амортизація;

- емісія акцій;

- іноземний капітал;

- облігації;

- кредити банків;

- партнерські кошти;

- лізинг;

- фінансування від уряду (в тому числі венчур) [3, с. 218].

Проте цей підхід визначається достатньо вузьким, тобто таким, що відображає вузькогалузеві цілі промислового підприємства, його можливості з отримання фінансових ресурсів. Ширше висвітлення проблеми вимагає іншої класифікації джерел інвестиційних потоків у промислове виробництво(рис.2).

Рис. 2. Класифікація джерел інвестицій у промислове виробництво (розроблено автором на основі [3, с. 218])

У різних країнах співвідношення використовуваних інвестиційних джерел власне, і державна політика повинна бути зосередженою на пріоритетному стимулюванні певних джерел. Наприклад, у розвиненій ринковій економіці існують передумови високої віддачі від стимулювання лізингу, факторингу, але є можливість скорочення прискореної амортизації, урядових дотацій. У перехідній економіці важливу роль відіграє урядове фінансування, але одночасно з цим можна стимулювати використання інших джерел, якщо це не потребує фінансових витрат.

Механізм стимулювання повинен ураховувати фактори, які впливають на приріст інвестиційних потоків у промислове виробництво.

Економічні дослідження виділяють наступні фактори впливу на інвестиційну діяльність[4, с. 315-316]:

- норма прибутку і рентабельність очікуваних капіталовкладень;

- альтернативні можливості капіталовкладень;

- рівень оподаткування;

- темпи інфляції (при високих темпах інфляції процеси інвестування у промисловість стають непривабливими, оскільки, термін окупності зростає, починається знецінення реального капіталу і майбутніх товарів).

Відповідно до поглядів Н.Г. Менк'ю, інвестиції в основні засоби підприємств залежать від граничного продукту капіталу, витрат на одиницю капіталу і величини вибуття капіталу. Підвищення відсоткових ставок призводить до зростання витрат на одиницю капіталу і знижує прибуток, що отримується власниками капіталу, а отже, знижує стимули до нагромадження більшої кількості капіталу. Навпаки, зниження відсоткової, ставки призводить до скорочення витрат на одиницю капіталу і стимулює інвестиції.

Досліджуючи вплив податків на стимули до здійснення інвестицій, Н. Г. Менк'ю виокремлює два найважливіші чинники:

1) зміна податків на прибутки корпорацій,

2) інвестиційний податковий кредит [5, с. 647-648].

Податок на прибуток корпорації, з його точки зору, підриває стимули до інвестування, оскільки при визначенні розміру оподатковуваного прибутку виходять із величини амортизації, визначеної на основі цін, сплачених за капітальні блага в момент їх купівлі. Разом з тим, як підкреслює учений, через інфляційні процеси відновна вартість, як правило, перевищує первинну, отже, і оподатковуваний прибуток завищується, що скорочує стимули до інвестування. Окреслена закономірність має особливе значення для економіки України, оскільки для неї характерні інтенсивні інфляційні процеси.

Тому для того, щоб у перехідних економіках податок на прибуток корпорацій не підривав стимулів до інвестування, необхідним є коригування амортизаційних сум на величину подорожчання придбання і відновлення основних засобів.

Підкреслюючи значення інвестиційного податкового кредиту, що стимулює нагромадження капіталу шляхом зниження витрат на одну його одиницю, Н.Г. Менк'ю попереджає, що субсидування інвестицій, податкові інвестиційні кредити можуть мати суперечливі наслідки: як приклад, при уповільненні темпів економічного зростання, підприємства можуть зайняти позицію вичікування інвестиційних субсидій і затримувати здійснення інвестицій, що ще більше поглибить економічний спад.

Таким чином, використовуючи субсидування інвестицій і податкові інвестиційні кредити в механізмі стимулювання інвестиційних потоків у промислове виробництво, слід зважати і на негативні наслідки застосування цих методів стимулювання.

При визначенні доцільності ринкових стимулів необхідно окреслити цілі інвестування і критерії ефективності інвестиційних проектів.

Основний стимул до інвестування - отримання оптимального співвідношення між результатами і витратами процесу інвестування, достатня ефективність інвестиційних програм, основою оцінки яких є співвідношення між результатами і витратами, скориговане в часі і за ступенем ризику.

М. Бромович вважає, що основним критерієм при оцінці інвестиційних проектів слід вважати максимізацію ринкової вартості акцій [6, с. 41]. На його думку, в той час, коли акціонер завжди може продати свої акції, в разі якщо його не влаштовує володіння ними, то приріст ринкової вартості акцій більшою мірою відповідає завданню максимізації добробуту акціонерів, а саме цей підхід повинен бути основним при оцінці ефективності вкладення інвестицій. Таким чином, загальноприйнятий критерій максимізації прибутку трансформується в критерій підвищення ринкової вартості акцій.

На мій погляд, саме такий підхід найбільшою мірою відображає необхідність розширеного відтворення в сучасних економічних умовах, коли корпоративний капітал займає важливе місце в організаційній структурі промислового виробництва.

Однозначно, ринковим стимулом слід вважати можливість отримання якомога більшого приросту вартості акцій за існуючих обмежень (політичних, екологічних, податкових тощо). Разом із тим, слід ураховувати можливість виникнення конфлікту між акціонерами і радою директорів.

Якщо відштовхуватися від того, що відповідно до принципу «невидимої руки» А. Сміта, що добробут акціонерів перетворюється на суспільний добробут, то критерій максимізації ринкової вартості акцій можна трансформувати в критерій сумарної ефективності капітальних вкладень у тому випадку, якщо механізм державного регулювання достатньо ефективний. Виходячи із вищезазначеного, основними постачальниками інвестицій є домашні господарства, в яких доходи перевищують витрати, основними реципієнтами - промислові підприємці, у взаєминах котрих, як правило, беруть участь і фінансові посередники, оскільки інтереси перших і останніх можуть не співпадати. Держава при стимулюванні інвестиційних процесів повинна забезпечити механізм згладжування суперечностей, що виникають у відносинах між учасниками процесу руху інвестицій, стимулювання їхньої взаємодії та узгодженості з метою досягнення безперервного зростання інвестиційних потоків у реальне виробництво.

Висновки та напрями подальших досліджень. Процеси перерозподілу і концентрації капіталу та динамічний розвиток ринкових відносин, обумовлюють потребу у додаткових наукових дослідженнях проблем інвестиційного розвитку з метою покращення діючих та утворення нових механізмів стимулювання залучення інвестиційних потоків. Відповідно, подальші наукові дослідження будуть спрямовані на вдосконалення організаційно-економічного механізму залучення інвестицій у промислове виробництво.

Список використаних джерел

1. Гітман Л. Дж. Основи інвестування / Л. Дж. Гітман, М. Д. Джонк. - Л.: Афіша, 1997. - 1008 с.

2. Основи інвестування / [авт. тексту О. С. Кваша]. - К.: «Магнолія-плюс», 2004. - 90 с.

3. Основи економічної теорії і практики ринкових реформ: навч. посіб. / [М. М. Загорулько та ін.]. - К.: Логос, 1997. - 320 с..

4. Курс экономической теории / Чепурина М. Н. и др.; МГИМО МЗС РФ. - М.: МГУ, 1994. - 624 с.

5. Менкью Н. Г. Макроэкономика / Н. Г. Менкью; [пер. с англ.]. - М.: МГУ, 1994. - 736 с.

6. Бромович М. Анализ экономической эффективности капитальных вложений / М. Бромович; [пер. с англ.]. - М.: ИНФРА, 1997. - 450 с.

7. Кожем'якіна С.М. Роль інвестицій у підвищенні рівня капіталоозброєності та продуктивності праці / С.М. Кожем'якіна, І.М. Могілат // Формування ринкових відносин в Україні. - 2012. - Вип. 6 - С.87-97.

Размещено на Allbest.ru