Види грошових систем та їх еволюція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Види грошових систем та їх еволюція

У процесі еволюції товарного господарства грошові системи поступово замінили одна одну. Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи. В сучасних умовах грошові системи класифікують за різними ознаками (рис. 4.6).

Залежно від того, в якій формі функціонують гроші - як товар -загальний еквівалент або міра вартості - розрізняють два види грошових систем:

Рис. 4.6 Класифікація грошових систем

1) система металевого обігу - коли грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу (благородні метали) і виконує всі функції грошей, а банкноти розмінюються на метал;

2) система обігу грошових знаків - коли золото та срібло витісняється з обігу нерозмінними на них кредитними грошима.

У свою чергу металеві системи поділяють на: біметалеві й монометалеві.

* Біметалізм - це грошова система, в якій держава законодавчо закріплює роль загального еквівалента за двома металами (золотом і сріблом). Монети з цих металів карбувалися й оберталися на рівних засадах.

Існували три різновиди біметалізму:

> система паралельної валюти, коли співвідношення між золотими і срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно;

> система подвійної валюти, коли співвідношення між золотими і срібними монетами встановлювалось державою залежно від попиту на метал, від економічної і політичної ситуації у країні і світі;

> система "кульгаючої" валюти, за якою один з видів монет карбується у закритому порядку.

Однак біметалізм не відповідав потребам розвинутого ринкового господарства, бо використання як міри вартості двох металів суперечило суті цієї функції грошей. Загальною мірою вартості може бути лише один метал.

* Монометалізм - грошова система, за якої, на відміну від біметалізму, роль загального еквівалента закріплено лише за одним валютним металом - золотом чи сріблом. Оскільки за своїми фізичними і вартісними властивостями золото краще пристосоване виконувати цю роль, найпоширенішим був золотий металізм. Проте історія знає випадки існування срібного монометалізму в окремо взятих країнах, наприклад в Індії (1852-1893 рр.), Росії (1843-1852 рр.).

Майже все XIX ст. і початок XX століття золото відігравало провідну роль у міжнародних валютно-кредитних відносинах. Найбільшої ваги золотий стандарт досяг у період 1880-1914 рр.

Золотий монометалізм пройшов декілька стадій розвитку (рис. 4.7.):

> золотомонетний стандарт;

> золотозливковий стандарт;

> золотодевізний стандарт

Золотомонетний стандарт являє собою найбільш стабільну, саморегульовану грошову систему. Саморегулювання виходило з адекватності вартості, яку виражали вказані гроші в обігу, вартості металу, який містився в монетах і міг бути одержаний в обмін на банкноти.

Однак золотомонетний стандарт мав основний недолік - функціонування його вимагало наявності золотих запасів у центральних емісійних банках, які слугували резервним фондом внутрішнього обігу, забезпечували розмін банкнот на золото, були резервом світових грошей. Таким чином витрати держави на забезпечення обігу золотою монетою були значними, тому все більше емітувалися банкноти.

Однак навіть у період розквіту золотомонетного стандарту обмін банкнот на золото нерідко призупинявся, оскільки держави вимушені

Рис. 4.7 Стадії розвитку золотого монометалізму

були фінансувати військові витрати за рахунок паперової емісії. Наприклад, у Великобританії під час наполеонських війн або в Америці у період громадянської війни 1861-1865 рр.

Золотомонетний стандарт проіснував у багатьох країнах до Першої світової війни. Під час війни випуск золотих монет в обіг припинився, а наявна там золота монета була частково вилучена державами, частково перетворилася у скарб.

Після війни деякі країни, які володіли запасами золота - Англія, Франція, Японія, - запропонували золотозливковий стандарт. Вільного карбування монет не існувало, розмір банкнот на золото було обмежено вартістю зливків. В Англії, наприклад, зливок важив 12,4 кг. Для того, щоб його отримати, необхідно було мати 1700 фунтів стерлінгів. У Франції злиток золота важив 12,7 кг, на нього можна було обміняти 215 тис. франків.

У країнах які не володіли великими запаси золота (Австралія, Німеччина, Данія, Норвегія та ін.), запровадили систему золото-девізного стандарту. За золотодевізного стандарту банкноти обмінювалися на девізи, тобто на іноземну валюту, яка була розмінна на золото. Таким чином виникла валютна залежність одних країн від інших. Світова економічна криза 1929-1933 рр. призвела до того, що перестали існувати всі форми золотого монометалізму.

З 30-х років розпочалася епоха регульованих грошових систем.

* Регульована грошова система - це система, за якої держава бере на себе зобов 'язання щодо забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків.

Регульовані грошові системи поділяються на кілька видів. Залежно від характеру механізму регулювання пропозиції грошей виділяють системи паперового та кредитного обігу.

Система паперово-грошового обігу може здійснюватися у двох формах:

1. Емісія грошових знаків (казначейських білетів) державним казначейством.

2. Прямого використання кредитної емісії центрального банку для покриття дефіциту державного бюджету. У цьому разі грошові знаки матимуть форму банківських білетів.

Спільним між ними є те, що випуск грошей в обіг, визначається не попитом на гроші, а величиною бюджетного дефіциту. Отже, система паперово-грошового обігу базується на використанні емісії грошей на покриття бюджетного дефіциту. Таким чином, вона є неперспективною і може використовуватися лише як тимчасова, перехідна модель.

Кредитний механізм емісії грошей базується на загальних принципах кредитування (поверненість, забезпеченість, платність), що створює передумови для забезпечення сталості грошей шляхом формування спеціального механізму регулювання пропозиції грошей відповідно до потреб обороту в засобах обігу. Завдяки цим перевагам системи кредитного обігу неминуче приходять на зміну грошово-паперовим системам, як тільки економічна та фінансова ситуація в країні сприяє цьому.

Грошові системи залежно від ступеня втручання держави в економічні відносини можуть бути ринковими та неритовими.

У грошовій системі ринкового зразка регулювання грошового обороту відбивається через використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку і структуру грошової маси.

Неринкова грошова система характеризується наявністю обмежень функціонування грошей (талони, картки). Регулювання грошового обороту здійснюється адміністративними методами (розмежування сфер готівкового та безготівкового грошового обороту, заборона певних грошових операцій, проведення контролю за грошовими операціями суб'єктами економічних відносин, лімітування кредитів).

Грошові системи за характером регулювання валютних відносин у країні поділяються на відкриті та закриті.

У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Національна економіка органічно включена у світову.

Грошова система закритого типу передбачає використання валютних обмежень (неконвертованістю валюти, обмеженнями ринкового механізму формування валютного курсу тощо). Такі грошові системи мають однобічну спрямованість, захищають лише внутрішній ринок навіть ціною ізоляції його від зовнішнього, а тому гальмують розвиток зовнішньоекономічних відносин, входження національних економік відповідних країн у світову. Закриті грошові системи були притаманними СРСР та країнам так званого "соціалістичного табору".

Грошові системи відповідно до загальних законів функціонування грошей можуть бути саморегульованими та регульованими.

Для саморегульованої грошової системи характерна дія механізму стихійного регулювання грошового обороту. Саморегульованими були системи металевого обігу. Якщо через зміну виробництва і реалізації товарів потреба у грошових знаках скорочувалася, то відповідна кількість грошей вилучалася з обігу, перетворюючись у скарб. У разі розширення виробництва і товарного обігу грошові знаки, що становили грошовий скарб, надходили в обіг.

У регульованій грошовій системі порядок регулювання грошового обороту є окремим елементом грошової системи.

Становлення та розвиток грошової системи України

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної національної грошової системи.

* Національна грошова система - це встановлена державою форма організації грошового обороту в країні, включаючи порядок емісії національних грошових знаків. Вона регулюється законами держави та іншими юридичними актами.

Національна грошова система України складалася поступово: за характером регулювання вона є перехідною від паперово-грошової, якою була в чистому вигляді протягом 1991-1993 рр., до системи кредитного обігу, від неринкової до ринкової, від закритої до відкритої. За короткий строк, що минув після проголошення незалежності України, досягнуто помітних успіхів у просуванні вказаним шляхом.

Кредитно ринковий характер сучасної грошової системи України формувався поступово в процесі ринкової трансформації її економіки, розвитку грошового ринку та його інфраструктури.

Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 року. Цей закон надавав монопольне право Національному банку України здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику.

Однак було б помилковим важати, що з прийняттям цього закону почала функціонувати власна грошова система. Оскільки до кінця 1991 року Україна входила до складу СРСР, не мала власного емісійного центру, можливостей впливати на сталість грошей, на перелив грошових ресурсів через кордон, використовувала гроші, що емітувалися союзним Держбанком.

Тому першим практичним кроком щодо створення власної грошової системи можна вважати вихід України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 року були запроваджені українські кугґоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до карбованцевої грошової маси.

Таким чином в січні 1992року розпочалася грошова реформа в Україні, яка закінчилася у вересні 1996р. введенням в обіг гривні, тобто реформа тривала майже 5 років. Історичні аспекти розвитку грошової реформи в Україні і створення власної національної грошової системи розкриті у темі 5 "Інфляція та грошові реформи".

Головним досягненням проведення реформи було те, що вдалося утримати стабільність на грошовому, споживчому та валютному ринках.

Проведення реформи прискорило рух грошей і сприяло поліпшенню стану грошово-кредитного ринку України. За рахунок збільшення строкових депозитів суб'єктів господарювання та населення зросла ліквідність комерційних банків. Накреслилась тенденція до зростання обсягів довгострокового кредитування. Поліпшилась структура грошової маси. Прискореними темпами відбувалось залучення коштів населення на депозити в комерційних банках. Ця тенденція зберігалась під час реформи і після її закінчення.

За період, що минув, досягнуто значних успіхів у плані формування грошової системи. Сьогодні українська держава в особі Національного банку України досить успішно регулює пропозицію грошей з метою забезпечення її стабільності. Проте процес формування ефективного механізму грошової системи України ще не закінчився.

Види грошових систем та їх еволюція

Грошові системи можна класифікувати за кількома критеріями (табл. 4.4)^*82.

Таблиця 4.4

Типи грошових систем

Поділ грошових систем за ознакою ринкового та неринкового типу важливий для визначення місця грошової системи в господарському механізмі. Для ринкових систем характерною ознакою стає переважання економічних важелів та інструментів регулювання грошового обігу, а в неринкових системах переважають адміністративні неринкові методи регулювання грошового обігу. Ще недавно такий механізм діяв і в Україні.

Як елемент господарського механізму країни грошова система відображає властиву йому сукупність економічних відносин, у зв'язку з чим набуває характеру системи ринкового чи неринкового типу. Неринковій грошовій системі притаманні наявність значних обмежень щодо функціонування грошей (талони, карткові системи розподілу тощо), використання адміністративних методів регулювання грошового обігу (раціонування видачі грошей, лімітування кредитів тощо), розмежування сфер готівкового та безготівкового обігу, заборони певних грошових операцій, здійснення контролю за грошовими операціями юридичних осіб та громадян тощо. У такій грошовій системі фактично порушуються її межі як форми організації обігу грошей, а регулювання безпосередньо поширюється на зміст грошових операцій. Цей тип грошової системи властивий адміністративно-командній економіці, якою була система управління економікою колишнього СРСР. Він зумовлює підрив самої природи грошей.

Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціонування грошей. Зберігаються лише певні обмеження проведення грошових операцій на рівні банків як елемента грошової системи країни. При цьому регулювання грошового обігу проводиться шляхом використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку та структуру грошової маси.

Саморегульованими називаються системи обігу металевих грошових знаків (монет). Основою саморегулювання була рівність вартості, яку виражали монети в обігу, і вартості металу, що містився в них. У зв'язку з цим у конкретний період часу безпосередньо в обігу (функція грошей як засобу обігу) перебувала кількість монет, необхідна для реалізації товарів згідно із законом грошового обігу. Якщо через зміну обсягу виробництва і реалізації товарів потреба обігу в грошових знаках скорочувалась, то відповідна кількість монет вилучалась, перетворюючись на скарб. За розширення виробництва і товарного обігу монети, що становили скарб, надходили в обіг. Так, через функцію грошей як засобу утворення скарбу здійснювалось стихійне регулювання грошової маси, завдяки якому кількість грошових знаків в обігу підтримувалась на рівні потреби обігу в грошах.

Щодо грошової системи України саме становлення України як незалежної держави зумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечила б можливість керувати грошовим обігом та грошовим ринком. Організаційно-правові засади створення власної грошової системи були закладені у Законі України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-Ш.

Грошова система України в період становлення державної незалежності була неринковою. Державне регулювання рівня цін в умовах економічної кризи, яка поєднала падіння виробництва зі значним зростанням грошової маси, викликало розпад споживчого ринку (єдиної сфери нерегламентованих відносин купівлі-продажу) та загальну дефіцитність товарів. За таких умов для регулювання відносин розподілу були впроваджені карткова система та інші форми раціонування. Становище ускладнювала нескоординованість економічної політики незалежних республік у сферах виробництва, товарообміну, грошових відносин. З метою захисту внутрішнього ринку в Україні була впроваджена купонна система та регламентувалось вивезення товарів за межі держави. Реально всі ці заходи посилювали неринковий характер грошової системи.

Перехід до грошової системи ринкового типу потребує лібералізації економічних відносин, введення вільного ціноутворення та проведення комплексу заходів, спрямованих на розвиток ринкових відносин: приватизації власності, сприяння розвитку підприємництва, демонополізації економіки, розвитку підприємств ринкової інфраструктури. Становлення ринкових відносин передбачає перехід до грошової системи відкритого типу: лібералізації зовнішньоекономічних відносин та введення конвертованості національних грошей.

Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо. Це означало, що інші органи нашої держави, а тим більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу.

Відтак обіг грошей на території України ставав підвладним виключно органам української держави.

Сучасна грошова система порівняно з металевою та її певним різновидом - металево-паперовою - має більше елементів, вони різноманітніші, їм властиві складніші взаємозв'язки. Особливо це стосується грошової одиниці країни, масштабу цін та способу встановлення і підтримки курсу національної валюти.

Сутність, види та закономірності розвитку інфляції

інфляція грошовий система обіг

Упродовж останнього десятиліття інфляція залишилася одним з ключових чинників, що впливають на соціально-економічний розвиток у країні. Вона властива більшості економічно розвинутих країн світу і є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Інфляція була характерна для грошового обігу: Росії - з 1769 до 1895 р. (за винятком періоду 1843-1853 pp.); США - у період Війни за незалежність 1775-1783 pp. і Громадянської війни 1861-1865 pp.; Англії - під час війни з Наполеоном на початку XIX ст.; Франції - у період Великої французької революції 1789-1791 pp. Особливо високих темпів інфляція досягла в Німеччині після Першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в обігу досягала 496 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилася у трильйон разів. Була вона й у СРСР, але у прихованій формі. Внаслідок хронічного дефіциту гроші втрачали свою значимість навіть за стабільних цін.

Інфляція як економічне явище характеризує якісний стан грошового обігу в умовах, коли перестає діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей.

Вплив інфляції на економічне зростання, інвестиції та продуктивність є однією з основних проблем, дослідженню якої приділяється велика увага в економічній науці^*84.

Уперше термін "інфляція" почали вживати у 70-ті роки XIX ст. щодо грошового обігу в Північній Америці, переповненого паперовими знаками, які випускалися для ведення Громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон, особливо після краху золотого стандарту. Його часто використовують для характеристики грошового обігу і більш ранніх епох - докапіталістичного і домонополістичного капіталізму, причому саме в ті періоди, коли встановлювався обіг нерозмінних банкнот чи просто паперових грошей (обіг асигнатів періоду Французької революції кінця ст. та Наполеонівських війн, обіг асигнацій Росії кінця XVIII - початку XIX ст. та ін.). Як правило, це були періоди війн та внутрішніх політичних і соціальних потрясінь^*85.

Є декілька підходів до визначення інфляції (табл. 5.1).

З інформації, наведеної у таблиці, можна побачити різноманітність поглядів на економічне явище - інфляцію. Узагальнивши всі визначення, інфляцію можна ідентифікувати так.

Інфляція - це знецінювання грошей, падіння їх купівельної спроможності, викликане підвищенням цін, товарним дефіцитом і зниженням якості товарів і послуг. Вона, хоча й виявляється тільки у зростанні товарних цін, не є лише грошовим феноменом. Інфляція - це тонке соціально-економічне явище, яке породжене диспропорціями відтворення у різних сферах ринкового господарства.

Одночасно інфляція - одна з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично в усіх країнах світу, особливо в Україні.

Зростання цін може бути пов'язане з перевищенням попиту над пропозицією товарів, однак така диспропорція між попитом і пропозицією в більшості випадків не є інфляцією. Прикладом тому є енергетична криза 70-х років у США, коли нафтодобувні країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші види товарів і послуг у цей же час ціни зросли на 7-9 %^*86.

Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватись унаслідок зростання продуктивності праці, циклічних або сезонних коливань, структурних зрушень у системі відтворення, монополізації ринку державного регулювання економікою, введення нових ставок податків, девальвації та ревальвації грошової одиниці, змін кон'юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих тощо. З переліченого видно, що не все зростання цін - інфляція, тому особливо важливо виокремити справді інфляційний чинник.

Так, зростання цін, що пов'язане із циклічним коливанням кон'юнктури, не можна вважати інфляційним. Ціни підвищуються у фазі буму і падають у фазі кризи, потім знову зростають у наступних фазах виходу з кризи.

Таблиця 5.1

Визначення поняття "інфляція"

Підвищення продуктивності праці за інших рівних умов приводить до зниження цін. Однак можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці зумовлює підвищення заробітної плати. У цьому випадку інфляція витрат підвищення заробітної плати у певній галузі справді супроводжується зростанням загального рівня цін.

Стихійні лиха не можна вважати причиною інфляції. Наприклад, унаслідок стихійного лиха на певній території зруйновані будинки. Це приводить до підвищення попиту на будівельні матеріали, послуги будівельників, транспорт і т. ін. Великий попит на послуги і промислову продукцію буде стимулом для виробників до збільшення обсягів виробництва і в міру насичення ринку ціни знижуватимуться.

Форми вияву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошових систем та самих грошових форм. На початку виникнення паперових грошей, коли вони тільки відірвалися від розмінних на золото банкнот, а на руках у суб'єктів обігу були ще повноцінні монети, які нерідко оберталися, першою ознакою інфляції став лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю.

Відповідно до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, який називається дизажіо.

У сучасних умовах, коли в обігу немає золота і видимого зв'язку грошових знаків з ним, лаж і дизажіо як показники інфляційного процесу втратили своє значення.

Головною формою вияву інфляції стало знецінення грошових знаків стосовно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося і золото, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнем цін на внутрішньому ринку країни та ринках інших країн і світовому ринку в цілому. Національні гроші знецінюються щодо іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є виявом інфляції (рис. 5.1).

Рис. 5.1 Форми вияву інфляції

Після загальної демонетизації золота інфляція з періодичного явища перетворилася на хронічне, властиве всім країнам. Відмінності спостерігаються лише в рівнях інфляції, її причинах та наслідках. В одних країнах вона незначного рівня, її перебіг керований і має позитивний вплив на економіку, а в інших цей перебіг некерований, сягає гіпервисоких рівнів і призводить до тяжких руйнувань в економіці та соціальній сфері.

Закономірності інфляційного процесу наведені у табл. 5.2.

Стан економіки країни, що характеризується загальним застоєм виробництва і високим рівнем безробіття та одночасним підвищенням цін й іншими ознаками розвитку інфляційного процесу, називають стагфляцією.

Сучасній інфляції властива низка відмінних особливостей: якщо раніше інфляція мала локальний характер, то нині - повсюдний, всеосяжний; якщо раніше вона охоплювала більший і менший період, тобто мала періодичний характер, то тепер - хронічний; сучасна інфляція перебуває під впливом не тільки грошових, а й негрошових чинників. Отже, сучасна інфляція випробовує вплив багатьох чинників.

Размещено на Allbest.ru