Кредитне забезпечення аграрних підприємств

Науковий керівник - асистент Корабахіна А. Ю.

У статті розкрито проблеми, пов'язані з організацією кредитного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників. Визначено головні причини, що стримують активізацію кредитних механізмів у агропромисловому комплексі. Запропоновано систему заходів щодо удосконалення кредитного механізму.

Ключові слова: аграрний сектор економіки, кредит, кредитне забезпечення, агропромислове виробництво, банківський кредит, кредитна кооперація. кредитний механізм сільськогосподарський агропромисловий

Постановка проблеми. Одним із невирішених актуальних питань аграрного сектора є поліпшення та розширення кредитного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників. Попри наявність великої кількості програм агрокредитування збитковість даної галузі, відсутність ліквідної застави, висока ймовірність неповернення кредитів та недосконалість законодавчих механізмів є основними причинами відмови позичальникам у наданні кредитних ресурсів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням банківського кредитування підприємств аграрної сфери присвятили свої наукові праці багато вітчизняних вчених, зокрема Т. Калашнікова [1], В. Коваль [2], В. Волохов [3], М. Дем'яненко та ін. Проте в умовах реформування земельних та фінансово-кредитних відносин багато аспектів цієї важливої проблеми вимагають подальших поглиблених досліджень.

Постановка завдання. Метою даної статті є дослідження сучасного стану кредитного забезпечення сільськогосподарських підприємств та обґрунтування основних напрямів поліпшення кредитного механізму

Виклад основного матеріалу дослідження. Необхідність використання коштів в аграрній сфері економіки пов'язана з особливостями сільськогосподарського виробництва, нерівномірністю руху оборотних засобів підприємств, значними відхиленнями потреби в оборотних засобах від їхньої фактичної наявності [1, с. 30].

Розвиток сільськогосподарського виробництва відбувається нерівномірно за окремими роками, що відображає не тільки залежність цього сектора економіки від природно-кліматичних умов, але й недоліки інституціонального середовища, основними складовими якого є фінансово- кредитні інститути та державне регулювання економіки. Сільськогосподарські виробники здійснюють діяльність в умовах гострої нестачі як обігових коштів, так й інвестиційних ресурсів. За оцінками експертів, дефіцит поточного агрофінансування в Україні становить 8,7 млрд дол. США, річний дефіцит коштів для інвестицій в основні засоби - 56,8 млрд грн [2].

Внаслідок фінансової не стабільності аграрного виробництва виникають такі проблеми, як низький рівень ефективності сільськогосподарського виробництва, незначна інвестиційна активність, повільний перехід на інвестиційно-інноваційну модель розвитку, використання застарілих технологій, загрозливе падіння родючості ґрунтів.

Щодо фінансового забезпечення аграрних підприємств, то аналіз кредитних правовідносин в аграрному секторі економіки свідчить, що комерційними банками не враховується специфіка сезонності сільського господарства. До цього часу сільськогосподарським товаровиробникам, як правило, продовжують надаватися короткострокові кредити, в результаті чого штучно створюються умови неплатоспроможності позичальників з усіма наступними негативними наслідками.

У системі фінансової підтримки аграрного виробництва значу роль відіграє банківське кредитування (рис. 1), яке забезпечує 25-26% фінансових ресурсів і знаходиться на другому місці після внутрішнього самофінансування, що становить 56-57%.

Рис. 1 Система фінансової підтримки аграрного виробництва Джерело: побудовано автором з використанням [2]

В свою чергу опитування в рамках проекту “Барометр земельної реформи” показало, що джерелами кредитів для сільськогосподарських підприємств частіше виступають банки, тоді як фермери порівняно більше покладаються на родичів чи знайомих. Банки здебільшого надають необхідну суму коштів, проте буває, що відмовляють в кредитуванні або надають меншу суму, ніж потрібно. Сільськогосподарські підприємства беруть більші за обсягом кредити, ніж фермери, але відсоткові ставки суттєво не відрізняються.

За даними опитування Центру соціальних експертиз 2010 року, сільськогосподарські виробники здійснювали позики, як правило, для поповнення обігових коштів та для довгострокових капіталовкладень. Рідше запозичення використовувалися для виплати заробітної платні та з метою перекредитування. За даними цього ж дослідження, більшість сільськогосподарських виробників (82,7%) не планували брати кредити [6].

Розвиток банківського кредитування сільського господарства стримують чимало чинників. Зокрема, високі відсоткові ставки, відсутність ліквідної застави та гарантій повернення кредиту, високий рівень витрат банків із надання послуг, відсутність практики страхування неповернення кредитів.

Процедура отримання банківського кредиту для підприємств агропромислового комплексу залишається однією з актуальних проблем. Особливо це стосується дрібних сільськогосподарських виробників та фермерів. Однією з причин низької ефективності кредитування таких підприємницьких структур є збільшення трансакційних витрат за рахунок великої кількості необхідних документів і тривалий період їхнього розгляду.

Варто відмітити, що в аграрному секторі економіки майже не проводиться робота щодо забезпечення вітчизняних або іноземних спеціалістів інформацією про потребу в коштах господарств та регіонів, про види кредитів, які їм необхідні та реальні строки їх повернення, виходячи з виробничого потенціалу підприємств і регіонів, прогнозу цін на продукцію, що вони виробляють, можливостей збуту цієї продукції. Такий аналіз допоміг би зорієнтуватись в економічній ситуації не тільки банкам, а й самим сільськогосподарським підприємствам.

Гальмує розвиток системи кредитного обслуговування сільськогосподарських підприємств неврегульованість таких питань як нерозвиненість ринку землі, що унеможливлює її використання як застави для отримання кредиту, знос основних засобів, тривала процедура отримання банківського кредиту, високі відсоткові ставки. Кредити, що виділяються господарству, дуже повільно доходять до споживача і часто не в тих обсягах, які передбачалися. Отже, першочерговим завданням за таких умов є визначення мінімальної потреби у кредитних ресурсах товаровиробників, без яких виробництво нормально функціонувати не може [3, с. 135].

За даними НБУ, у грудні 2012 р. середньозважена ставка за кредитами, наданими у сільське господарство, мисливство та лісове господарство, становила 14,9% за середньої ставки 14% річних [4]. Особливо заважає розвитку кредитування завищена плата за користування банківськими коштами.

Банківське кредитування агарного сектора економіки України відіграє значну роль у формуванні фінансових ресурсів суб'єктів господарювання, але динаміка їх зростання є нестійкою, обсяги та структура наданих кредитів не відповідають потребам сільськогосподарських виробників у довгострокових фінансових ресурсах для оновлення матеріально-технічної бази. Основна частка державних коштів йде на погашення кредитних ставок, які щороку зростають. Тому Стратегією розвитку аграрного сектора економіки на період до 2020 року [5] передбачається зростання обсягів залучених кредитних ресурсів сільськогосподарськими товаровиробниками до 2020 р. не менш як у 3,5 рази.

Важливо наголосити, що в розвинених країнах основою кредитного обслуговування сільського господарства є кредитна кооперація. Незважаючи на наявність умов законодавчої легалізації, в Україні не створено жодного сільськогосподарського місцевого кооперативного банку. Із низки причин можна виділити найвагоміші:

- по-перше, цей напрямок залишається поза увагою державної політики, не ведеться роз'яснювальної роботи, навчання кадрів.

- по-друге, законодавство не передбачає будь-яких заходів з підтримки формування системи кооперативних банків.

Основними завданнями щодо поліпшення кредитування сільськогосподарських підприємств, на нашу думку, має бути: розширення можливостей та сприяння розвитку альтернативних фінансових установ; розробка і застосування всіх можливих джерел для залучення капіталу при кредитуванні сільського господарства; збільшення асигнувань для кредитування з держави, залучення іноземних кредитів, створення за їх рахунок механізмів державного або банківського кредитування; вирішення земельного питання тощо.

Висновки

Отже, серед проблем кредитного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників можна виділити високу ціну кредиту, відсутність гарантій повернення кредиту, недосконалість законодавчих механізмів, високий рівень витрат банків при наданні послуг та відсутність надійного позичальника.

Сьогодні в умовах реформування кредитної системи з обслуговування аграрного сектора економіки держава повинна забезпечити підтримку кредитними ресурсами сільськогосподарських товаровиробників за рахунок створення загальнодержавних і місцевих фондів кредитування АПК. Так, в Україні можуть бути використані бюджетні кошти, які щорічно виділяються на компенсацію частини процентних ставок на видані комерційними банками кредити сільському господарству.

Список використаних джерел