Податкова політика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Податкова політика в системі державного регулювання економіки

1.1 Методи впливу держави на економіку

1.2 Обмеження щодо використання податкової політики як регулюючого чинника

1.3 Податкова політика як чинник макроекономічного регулювання

1.4 Мікроекономічний вплив податкової політики

1.5 Податкова політика і інфляція

2. Плата за землю: платники, об'єкт оподаткування, порядок обчислення та сплати

3. Задача

Список використаних джерел

1. Податкова політика в системі державного регулювання економіки

1.1 Методи впливу держави на економіку

Існують два методи, за допомогою яких держава може впливати на економіку: прямий та непрямий. Переважання прямих методів є ознакою адміністративно-централізованої економіки, таке втручання може відбуватись за рахунок установлення державних цін, обсягів виробництва або імпортування товарів, рентабельності тощо. Непрямі методи економічного регулювання застосовуються в умовах ринкових відносин і охоплюють досить багато інструментів. Зокрема, Дж. Стігліц вирізняє такі регулятивні блоки: грошово-кредитний; бюджетно-податковий; зовнішньоекономічний; соціальний. У свою чергу, кожний із них містить певні складові елементи, які можна використовувати для втручання в економічні процеси.

Так, до грошово-кредитних важелів впливу на економіку відносять: механізм установлення розмірів відсоткових ставок та резервів банківських установ; операції національного банку з державними цінними паперами, емісію тощо. Бюджетно-податкові важелі включають у себе податкову і видаткову політику, політику фінансування бюджетного дефіциту і т. ін. Серед зовнішньоекономічних найбільше значення мають валютна та митна політика. До соціальних інструментів відносять соціальну політику держави у сфері освіти, охорони здоров'я, пенсійного і соціального забезпечення тощо. Виділення названих важелів в окремий блок від бюджетної політики зумовлене тим, що ці проблеми вирішуються не лише за допомогою бюджетних коштів, а й за рахунок відповідних фондів, формування яких може здійснюватись як в обов'язковому, так і добровільному порядку.

Таким чином, податкова політика - один з багатьох інструментів втручання в економічні процеси, при чому один з найважливіших. Це є наслідком постійно зростаючої ролі держави в житті суспільства, що потребує додаткових фінансових ресурсів. Рівень перерозподілу валового внутрішнього продукту через загальнодержавні фонди є дуже суттєвим в економічно-розвинутих країнах, а тому реалізація податкової політики, яка оперує величезними коштами суспільства, здійснює значний вплив на економічний розвиток, навіть якщо держава і не використовує податкову політику для активного втручання у відтворювальний процес.

Існування крім податкової політики інших важелів непрямого впливу на економіку порушує багато питань щодо того, яким чином ці важелі повинні застосовуватись: одночасно в одному напрямку, у різних напрямках чи по черзі, неодночасно. Теоретичні концепції не мають єдиної позиції стосовно вирішення цієї проблеми. Практика застосування означених важелів також свідчить про різні форми їх використання в процесі регулювання економічних процесів.

Серед економістів та економічних шкіл не існує і єдиного погляду щодо ролі податкової політики як регулюючого чинника. Представники класичної та неокласичної політичної економії заперечували необхідність держави втручатись в економічні процеси, таким чином викреслюючи і податкову політику з факторів, регулюючих економіку. Лише поява кейнсіанської теорії долучила податкову політику до системи економічних регуляторів. Податки почали розглядатись як «вбудований механізм гнучкості», який дозволяв автоматично зменшувати циклічні коливання економічного розвитку. Крім того, кейнсіанці активно використовували податкову політику в системі антикризового й антициклічного регулювання економіки. Таким чином, регулювання здійснювалось на макрорівні. Розвиток неоконсервативних течій економічної думки значно применшив роль податкової політики у відповідному регулюванні, звернувши першочергову увагу на монетарні інструменти економічного впливу (школа монетаристів М. Фрідмана) та на мікроекономічний аспект податкової політики: зниження рівня оподаткування для заохочення інвестицій та пропонування ресурсів (теорія «пропозиції»).

Формування сучасних економічних теорій, які включають у себе постулати різних шкіл даного напрямку, передбачає комплексне використання неоднакових методів впливу на економічний розвиток, що сприяє подальшому активному використанню податкової політики в системі державного регулювання економіки.

Перед економістами, що здійснюють практичне керування податковою політикою, виникають три основних питання, котрі певною мірою взаємопов'язані та взаємообумовлені: по-перше, яку частину національного доходу необхідно стягувати за допомогою податків; по-друге, як вона повинна розподілятись між основними групами населення, з одного боку, та між галузями виробництва, - з іншого; по-третє, як вона має розподілятись між окремими платниками податків. Вони відповідають трьом основним видам інтересів, що існують у кожному суспільстві: суспільним, колективним та особистим.

На вирішення першої проблеми впливають як економічні, так і політичні фактори. До економічних належить, зокрема, рівень розвитку виробництва, що визначає обсяг національного доходу, у т. ч. і на душу населення. Тут існує така залежність: чим вищим є рівень національного доходу (у тому числі і на душу населення), тим більше можливостей у держави підвищувати обсяг податкових стягнень, і навпаки. До політичних факторів відносять існування в суспільстві певного розподілу сил між соціальними групами населення, а також механізм включення їхніх інтересів у політику держави. У цьому випадку, чим ширшими є функції держави та чим досконаліший механізм погодження інтересів різних соціальних груп, тим вищим може бути рівень податкових стягнень у національному доході.

Розподіл податків між окремими платниками залежить, насамперед, від платоспроможності останніх. Для цього використовується термін дискреційний дохід, що означає дохід, який залишився після задоволення першочергових потреб, котрі вже склалися, або дохід, який розподіляють за власним бажанням. Чим меншим є дискреційний дохід, тим нижчими повинні бути податки; чим більше нерівномірність його розподілу за окремими платниками, тим більше можливостей для введення прогресивного оподаткування, і навпаки.

Питання про розподіл податкового тягаря між окремими групами платників передбачає внесення змін до розподілу за ознакою платоспроможності. Саме в цьому питанні суб'єктивні фактори здійснюють найбільший вплив і ведуть до відхилення в такому розподілі, що реалізується залежно від політичної кон'юктури.

Під час здійснення оцінки тієї чи іншої податкової політики необхідно виходити з таких критеріїв: задоволення фіскальних потреб держави, що включає достатність та еластичність податкових надходжень, яка трактується в даному разі як можливість швидкого збільшення абсолютної суми таких надходжень без значної зміни податкової системи; вплив податкової політики на відтворювальні процеси та вирішення соціальних завдань.

1.2 Обмеження щодо використання податкової політики як регулюючого чинника

Існує багато обмежень щодо використання податкової політики як регулюючого чинника.

По-перше, як уже було зазначено, податкова політика є не єдиним фактором, що впливає на економічні процеси, а тому необхідно вибирати серед непрямих важелів найбільш ефективні для вирішення конкретного завдання. Наприклад, для розв'язання проблеми стримування інфляційних тенденцій найбільш прийнятною є грошово-кредитна політика, для вирішення соціальних проблем - видаткова, оскільки за допомогою бюджетних трансфертів можна надавати цільову допомогу саме тим верствам населення, яким вона потрібна, та тим виробництвам, котрі вирішують соціальні проблеми. У той же час надання податкових пільг з метою розв'язання соціальних проблем найчастіше використовується для ухилення під сплати податків.

По-друге, сьогодні економічна наука не може точно відповісти, до яких наслідків призведе та чи інша дія держави у сфері оподаткування, оскільки економічна система є дуже складним явищем, що включає в себе різноманітні зв'язки і взаємозалежності. Крім того, вона перебуває в постійному розвитку. Тому досить складним є вивчення законів її формування, що сприяє неоднозначному тлумаченню економічних процесів у теоретичних дослідженнях. Звідси й існування різних думок стосовно способів розвитку податкової системи.

По-третє, податковій політиці бракує мобільності. Це пов'язано з тим, що зміни у сфері оподаткування мають прийматись законодавчою владою. Як наслідок - найбільш радикальні зміни, продиктовані фінансовою наукою, можуть бути блоковані, крім того, вони, як правило, запізнюються відносно потреб сьогодення. Це обумовлено такими обставинами: «запізнення у визначенні» - нестачею часу, який потрібен економістам для того, щоб проаналізувати економічну ситуацію, напрямки її зміни та прийняти одностайне рішення щодо перспектив подальшого економічного розвитку; «запізнення в прийнятті рішення» - запізненням у часі, котрий потрібен владі для того, щоб вирішити, які саме кроки необхідно здійснити саме в цій економічній ситуації; «запізнення в реагуванні» - нестачею - після ухвалення певних дій - часу для того, щоб економічна система відповідним чином відреагувала на зміни.

По-четверте, податкова політика обмежена стосовно сили свого впливу на виробництво, оскільки основною функцією податків є забезпечення фіскальних потреб держави, тому проведення податкової політики, насамперед, має на меті вирішення проблем формування дохідної частини бюджету, і тільки після цього вона може використовуватись як інструмент регулювання відтворювального процесу.

Податкова політика може виливати як на макро-, так і на мікроекономічиий рівень. З позиції макроекономіки податкова політика має змогу регулювати загальний рівень попиту - як інвестиційного (прямі податки на юридичних осіб), так і споживацького (прямі податки на фізичних осіб), - а також впливати на загальний рівень цін у країні (непрямі податки, у першу чергу універсальні акцизи). Тому податкову політику можна використовувати для вирішення такої проблеми, як стабілізація економічного розвитку. З позиції мікроекономіки дана політика впливає на зацікавленість окремих суб'єктів господарювання в розвитку тих чи інших видів підприємницької діяльності через установлення диференційованого оподаткування.

1.3 Податкова політика як чинник макроекономічного регулювання

В умовах ринкових відносин розвиток економіки має циклічний характер, тому держава може використовувати непрямі методи, у тому числі і податкову політику, для макроекономічного регулювання, тобто з метою стабілізації економічного циклу (короткотермінові завдання) та стимулювання економічного зростання (довгострокові завдання). Для досягнення цих цілей використовуються різні важелі.

Податкова політика може впливати на економічний цикл як автоматично, так і дискреційно. Автоматичний вплив пов'язаний з дією вбудованих стабілізаторів, до яких відносять податки, показник еластичності котрих щодо ВВП є вищим за одиницю, тобто темпи приросту податкових надходжень перевищують темпи приросту ВВП за незмінності умов оподаткування. Ефективність дії податкової системи як вбудованого стабілізатора прямо залежить від двох чинників: відсоткової частки податкових надходжень в обсязі ВВП та еластичності податкової системи. У разі збільшення цих факторів зростає і потенціал останньої в автоматичному регулюванні циклу.

У свою чергу еластичність податкової системи залежить від еластичності кожного податку і його відсоткового значення в загальній сумі податкових надходжень.

Еластичність окремого податку пов'язана з еластичністю об'єкта оподаткування щодо ВВП та методом визначення його ставок. Ставки, що встановлюються в абсолютному виразі (тверді), а також регресивні сприяють зменшенню показника еластичності, а максимальний ефект стосовно підвищений останнього мають процентні прогресивні ставки.

Дискреційна податкова політика передбачає свідоме внесення змін у чинну податкову систему з метою регулювання обсягу податкових надходжень залежно від фази економічного циклу: у період кризи доцільним є зменшення податкового тягаря, у період піднесення - збільшення.

Недоліки та обмеження активної дискреційної податкової політики призвели до того, що нині вона не застосовується для вирішення короткотермінових завдань регулювання економічного циклу, а лише для довгострокових цілей - стимулювання економічного зростання. Для цього використовують такі показники, як співвідношення між реальним та потенційним економічним зростанням.

Під потенційним економічним зростанням розуміють збільшення відповідного потенціалу країни - її здібності виробляти товари та послуги в умовах «повної зайнятості», - який визначається за допомогою динаміки такого розрахункового показника, як потенційний валовий внутрішній продукт, що може бути вироблений в умовах повної зайнятості. Для розрахунку останнього продуктивність праці помножують на кількість трудових ресурсів в означених умовах.

Реальне економічне зростання - це фактичний розвиток економіки, який вимірюється в темпах зростання реального ВВП у незмінних цінах.

Зрозуміло, що умовою швидкого і стабільного реального економічного зростання є потенційне економічне зростання з такими самими характеристиками. Для регулювання реального і потенційного економічного зростання використовують різні важелі, у першому випадку - макроекономічні, а саме - маніпулювання сукупним попитом, - у другому - мікроекономічні: стимулювання нагромадження, інвестицій, конкуренції та науково-технічного прогресу.

Головними інструментами регулювання реального економічного зростання є податковий дивіденд та податкове гальмо, які мають безпосереднє відношення до системи вбудованих стабілізаторів і котрі означають відповідно розширення чи зменшення сукупного попиту в результаті циклічного розвитку економіки за еластичної податкової системи. Наприклад, в умовах економічного піднесення зростання ВВП автоматично призводить до зростання податкових надходжень, хоч умови оподаткування залишаються незмінними. Якщо ж державні видатки не збільшуються такими самими темпами, відбувається скорочення сукупного попиту, тобто діє податкове гальмо, і навпаки, в умовах кризи за зменшення податкових надходжень, але незмінності обсягу видатків розширюється сукупний попит, тобто діє податковий дивіденд.

Механізм регулювання реального економічного зростання полягає ось у чому: якщо економіка функціонує в умовах повної зайнятості і темпи реального зростання ВВП значно перевищують темпи зростання потенційного ВВП, застосовується податкове гальмо, розмір якого не перекривається податковим дивідендом, тобто держава не проводить активних дій щодо збільшення сукупного попиту. Якщо ж темпи зростання реального ВВП значно відстають від потенційного, бажаним є податковий дивіденд за обсягом більший, ніж податкове гальмо. Таким чином, політика точного настроювання на економічний цикл із метою пом'якшення амплітуди його коливання була трансформована в більш тонкий механізм стимулювання економічного зростання, який включає в себе різні за характером важелі впливу.

1.4 Мікроекономічний вплив податкової політики

Податкова політика може впливати на мікроекономічні показники за рахунок диференціації умов оподаткування як для окремих товарів або їхніх груп, так і для платників, залежно від цілей, яких намагається досягнути держава. При цьому завдання, котрі вирішує податкова політика, можуть мати за мету втручання в економічні процеси: стимулювання або обмеження випуску того чи іншого товару, розвиток визначених галузей виробництва та виробництва на певних територіях, стимулювання науково-технічного прогресу, регулювання експорту й імпорту, вирішення соціальних проблем тощо. Для цього використовуються такі елементи оподаткування, як: диференціація податкових ставок, звільнення від оподаткування деяких платників, товарів, галузей чи територій, надання податкового кредиту та податкових знижок, амортизаційна політика, включення до валових витрат окремих видів видатків підприємств і т. п. Якщо ж метою економічної політики держави є стимулювання конкурентних відносин, коли саме ринковим механізмам віддають перевагу в процесах регулювання економічного розвитку, податкова політика будується на принципах нейтральності, тобто держава до всіх суб'єктів підприємницької діяльності висуває однакові податкові вимоги, значно обмежуючи пільги та диференціацію ставок, стимулюючи формування нових підприємств, особливо малого і середнього бізнесу.

Податки мають різні можливості щодо вирішення тих чи інших завдань. Так, для пилину на відтворювальні процеси використовуються, насамперед, такі прямі податки, як податок на прибуток підприємств, плата за землю. Для вирішення соціальних проблем використовуються непрямі податки та податок з доходів фізичних осіб. Наприклад, податок на додану вартість не стягується з таких товарів та послуг, які мають соціальну направленість, зокрема ліки, послуги освіти, охорони здоров'я тощо. Акцизний збір оподатковує лише товари не першої необхідності й такі, вживання котрих держава намагається обмежити. Податок з доходів фізичних осіб передбачає пільги для осіб з невеликими доходами.

Механізм впливу податків на мікроекономічні показники тісно пов'язаний з перекладанням податків, тобто з реальним розподілом податкового тягаря між платником та покупцем або постачальником завдяки змінам в обсязі доходів і товарних цін, які є наслідком змін в умовах оподаткування. Як уже було зазначено раніше, перекладання податків залежить від еластичності попиту та умов пропозиції щодо окремих товарів, а також механізму стягнення податків - за прямими податками податковий тягар перекладається на покупця за рахунок підвищення ціни лише стосовно товарів з нееластичним попитом, у більшості інших випадків тягар прямих податків - повністю або більшу його частину - несе виробник. За непрямими податками податковий тягар (повністю або більшу частину) майже завжди несе споживач, за винятком товарів з високим показником еластичності попиту. Таким чином, прямі податки використовуються, перш за все, з метою сприяння виробництву окремих товарів та послуг, а непрямі - для стимулювання або обмеження споживання певних видів товарів.

1.5 Податкова політика і інфляція

Проблеми інфляції стали актуальними в економічно розвинутих країнах у кінці минулого століття. До цього часу такі тенденції не мали сталого характеру і виникали епізодично, - у періоди військових конфліктів, коли держава використовувала емісію для покриття бюджетних видатків, - або були наслідком циклічного розвитку економіки. Починаючи із 70-х років, інфляція стала постійним супутником економічного зростання.

Інфляцію трактують як багатофакторний процес, котрий обумовлений взаємодією ціноутворюючих і грошових чинників, проявляється в зростанні цін і знеціненні грошової одиниці. Таким чином, інфляція є: наслідком як макроекономічних диспропорцій (розширення попиту за рахунок емісії чи кредитної експансії тощо), так і мікроекономічних (погіршення умов виробництва, зниження конкуренції і т. ін.), а отже податкова політика може впливати на неї на обох рівнях. Відразу треба підкреслити, що податки мають важливе значення в інфляційному процесі, але не вирішальне, поступаючись місцем грошово-кредитній політиці.

З макроекономічної позиції вагомим є, по-перше, достатність податкових надходжень, адже дефіцит бюджету має наслідком або зростання державного боргу, що опосередковано впливає на інфляційні тенденції (відволікання капіталів від виробничої сфери погіршує показники ефективності економіки тощо), або емісію, яка прямо впливає на інфляцію; по-друге, те, як діє податкова політика на обсяги сукупного попиту, оскільки його розширення майже завжди викликає інфляційні тенденції, а політика обмеження сукупного попиту гальмує останні.

З мікроекономічного погляду вирішальне значення має структура податкової системи, тобто той вплив, який здійснює кожний податок на процес ціноутворення і систему стимулів для суб'єктів підприємницької діяльності. Розглянемо окремо непрямі та прямі податки.

Механізм стягнення непрямих податків, котрий передбачає їх пряме включення в ціни, як правило, зумовлює підвищення цін на відповідні товари. Вплив на загальний рівень цін у країні залежить, по-перше, від відсоткової ваги товарів, які оподатковуються, у загальному обсязі продукції, що виробляється в державі; по-друге, від рівня ставок оподаткування, оскільки їх незначне підвищення може сприяти перекладанню податкового тягаря на виробника, у той час як їхні значні розміри виключають таку можливість. Таким чином, найбільший інфляційний потенціал мають універсальні акцизи та мито з високими ставками оподаткування. Досвід економічно розвинутих країн свідчить, що в разі введення універсальних акцизів або підвищення їхніх ставок у періоди стабільних цін загальне зростання останніх у відповідних країнах становило половину розміру ставки податку чи половину приросту її величини.

Вплив прямих податків на інфляцію визначити складніше, оскільки вони безпосередньо не включаються в ціни товарів. Більше того, зміни в оподаткуванні фізичних осіб або підприємств також здійснюють різний вплив на інфляційні тенденції. Так, згідно з розрахунками послідовників теорії «пропозиції», зниження на 1 % максимальної ставки прибуткового податку на доходи фізичних осіб у довгостроковому аспекті має наслідком підвищення цін на 4,12 %, а доходів на 0,6 %. У той же час зменшення на 1 % максимальної ставки податку па прибуток підприємств призводить до зниження рівня цін на 4,23 % та підвищення реальних доходів на 1,25 %.

Таким чином, якщо виникнення інфляції зумовлено диспропорціями у сфері розподілу і перерозподілу (наприклад невиправданим підвищенням вимог держави на частину ВВП), що має наслідком порушення рівноваги між попитом та пропозицією, обмеження попиту за рахунок фіскальної або грошово-кредитної політики матиме позитивний вплив на стримання інфляції. Зокрема, серед податкових важелів застосовують підвищення ставок податків, уведення нових податків розширення бази оподаткування та зменшення податкових пільг. Якщо ж інфляція виникла через диспропорції в суспільному виробництві (зниження продуктивності праці, недостатність капітальних вкладень тощо), політика обмеження сукупного попиту лише загострить проблему інфляції. У цьому разі необхідно стимулювати пропонування товарів та послуг (мікроекономічний аспект). За допомогою податкової політики цього можна досягнути завдяки створенню стимулів для розширення виробництва, підвищення його ефективності, забезпечення рівно напружених умов оподаткування для всіх суб'єктів підприємницької діяльності з метою посилення конкуренції та надання пільг новим і малим підприємствам.

2. Плата за землю: платники, об'єкт оподаткування, порядок обчислення та сплати

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не зроблено, визначаються до її здійснення в порядку, визначеному законодавством.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Справляння земельного податку за земельні ділянки, надані в користування у зв'язку з укладенням угоди про розподіл продукції, замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Грошова оцінка земельних ділянок проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їхньої грошової оцінки у таких розмірах:

- для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1;

- для багаторічних насаджень - 0,03.

За сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, земельний податок справляється у розмірі 0,1 %.

Ставки земельного податку із земель, грошову оцінку яких зроблено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки.

Якщо грошову оцінку земельних ділянок не зроблено, середні ставки земельного податку встановлюються у таких розмірах:

У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку застосовуються коефіцієнти:

на південному узбережжі Автономної Республіки Крим - 3,0;

на південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,5;

на західному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,2;

на чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей - 2,0;

у гірських і передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей - 2,3; крім населених пунктів, які Законом України „Про статус гірських населених пунктів України” (№ 56/95-ВР) віднесені до категорії гірських;

на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях - 1,5.

Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють і затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, наведених вище.

Податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3 % суми земельного податку, обчисленого за відповідними ставками.

Податок за земельні ділянки, надані для потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

Податок за земельні ділянки на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку.

При визначенні розміру податку за земельні ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розташованими на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку:

міжнародного значення - 7,5;

загальнодержавного значення - 3,75;

місцевого значення - 1,5.

Податок за частину площ земельних ділянок, наданих підприємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми відведення, справляється у п'ятикратному розмірі.

раїни та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничо-видобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 % суми відповідного земельного податку.

Ставки земельного податку застосовуються з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Плата за землі, надані під об'єкти промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення, а також за землі природоохоронного оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та за землі лісового і водного фондів (за межами населених пунктів).

Податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, справляється із розрахунку 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані для залізничного транспорту, Збройних сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, справляється у розмірі 0,02 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських підприємств.

У разі використання залізничним транспортом, Збройними силами України та іншими військовими формуваннями, створеними відповідно до законодавства України, земель не за цільовим призначенням, податок справляється у розмірі 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, справляється у розмірі 50 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

Податок за земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 0,3 % від грошової Податок за земельні ділянки, надані на землях водного фонду, справляється у розмірі 0,3 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Від земельного податку звільняються:

заповідники, в тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні й зоологічні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва;

вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ;

органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету (за винятком Збройних сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України), спеціалізовані санаторії України для реабілітації хворих згідно зі списком, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України, дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, громадські організації інвалідів України, підприємства та організації громадських організацій інвалідів, майно яких є їх повною власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менш як 50 % загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становив протягом попереднього звітного періоду не менш як 25 % суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу).

вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням;

зареєстровані релігійні та благодійні організації, що не займаються підприємницькою діяльністю;

установи, організації та підприємства, що віднесені до відання Національної академії наук України.

Не справляється плата за сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій, визначених статтею 2 Закону України „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” (зон відчуження, безумовного (обов'язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю), і хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства; за землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння; за землі державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, які використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур; за землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування; за земельні ділянки державних, колективних і фермерських господарств, які зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень; за землі кладовищ; за земельні ділянки в межах граничних норм, встановлених Земельним кодексом України, інвалідів І і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, громадян, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів.

Якщо право на пільгу в платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, що настає за місяцем, в якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується, починаючи з місяця, що настає за місяцем, в якому втрачено це право.

Якщо підприємства, установи та організації, що користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах.

Пільги з плати за землю надаються на період функціонування спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку. А також підприємствам із виробництва окремих видів продукції, як то автомобілів, бронетехніки тощо.

На період дії Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок” звільняються від плати за землю власники земельних ділянок, земельних паїв, землекористувачі - платники фіксованого сільгоспподатку.

Підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку за формою, встановленою Головною державною податковою адміністрацією України, щороку станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій інспекції.

Щодо нововідведених земельних ділянок розрахунки розмірів податку подаються юридичними особами протягом місяця з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Нарахування земельного податку громадянам проводиться державними податковими адміністраціями, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно їх частці у власності на будівлю.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок із дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або у користуванні у поточному році.

Облік платників (товаровиробників сільськогосподарської продукції та громадян) і нарахування земельного податку проводиться щорічно станом на 1 травня, інших суб'єктів - платників податку - станом на 1 лютого.

Земельний податок сплачується однаковими частками власниками земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачами - виробниками товарної сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами до 15 серпня і 15 листопада, а всіма іншими платниками - щоквартально до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом.

Надміру сплачені суми податку підлягають поверненню платнику за його письмовою заявою або за його бажанням зараховуються до сплати податку за наступний рік.

Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два попередніх роки.

3. Задача

Визначити суму валових витрат підприємства за І квартал п. р., якщо:

витрати на ремонт, реконструкцію і модернізацію основних засобів (сукупна балансова вартість усіх груп основних фондів станом на 01.01 п. р. становила 193000 грн.) - 6300 грн.;

сплачено штрафні санкції за рішенням суду - 1620 грн.;

витрати на відрядження, підтверджені відповідними документами - 1550 грн.;

кошти, витрачені на підготовку, організацію виробництва і реалізацію продукції - 175000 грн.;

балансова вартість матеріалів на складі, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції на початок кварталу перевищує їх балансову вартість на кінець того ж звітного кварталу - 3400 грн.;

сплачена сума податку на прибуток - 5200 грн.;

сплачено за торговий патент - 400 грн.;

нарахована заробітна плата працівникам основного виробництва - 63 400 грн.;

здійснені відрахування на соціальні заходи згідно з чинним законодавством - 24092 грн.

Розв'язок:

Список використаних джерел

оподаткування економіка плата земля

1. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ, зі змінами та доповненнями.

2. Іванов Ю.Б., Крисоватий А.І., Десятнюк О.М. Податкова система. Підручник. - К.: Атака, 2006.

3. Олійник О.В., Фелон І.В. Податкова система: Навчальний посібник. К.: ЦНЛ, 2006.

Размещено на Allbest.ru