Оподаткування земель в Україні

Економічна суть і значення земельного оподаткування. Елементи плати за землю в Україні, їх нормативне обґрунтування. Порядок нарахування і сплати податку в даній сфері. Проблеми земельного оподаткування в Україні та шляхи їх вирішення та їх вирішення.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 14.11.2016
Размер файла 37,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

економічний земельний податок

Курсова робота присвячена теоретичному осмисленню актуальної проблеми у сфері земельного оподаткування, а також обґрунтовані шляхи її практичного розв'язання, виконані на основі ретельно проведеного аналізу статистичного матеріалу.

Актуальність теми дослідження. В умовах формування в Україні соціально орієнтованої економіки, становлення відповідної їй системи оподаткування проблеми розвитку податкового законодавства набули істотного значення. Особливо значущою на даний період часу є проблема нормативно-правового регулювання земельного податку. Його законодавче закріплення тісно пов'язане як зі збільшенням державних потреб у фінансових ресурсах, реформуванням податкової системи в цілому, так і з демонополізацією державної форми власності на землю, становленням та постійним зростанням числа приватних земельних власників. Відсутність єдиної, чітко виробленої державної політики оподаткування землі, нестабільність податкового законодавства, докорінні зміни у відносинах земельної власності - всі ці фактори визначають необхідність створення адекватного вимогам часу, науково обґрунтованого механізму правового регулювання земельного податку.

Проблематику оподаткування земель України досліджували в своїх працях такі вітчизняні науковці: В. Андрущенко, О. Буряк, В. Вишневський, О. Гриценко, М. Карлін, О. Кириленко, В. Кравченко, І. Криницький, А. Крисоватий, С. Лекарь, І. Луніна, І. Лютий, В. Мельник, В. Павлов, C. Паранчук, В. Піхоцький, І. Пилипенко, А. Соколовська, В. Суторміна, В. Федосов, В. Чекіна, Л. Чубук. Ці вчені обґрунтовують сутність земельного оподаткування як невід'ємної складової податкових систем різних типів, аналізують особливості механізму справляння окремих податків на землю, становлення земельного оподаткування в Україні тощо. Значну увагу проблемам оподаткування землі приділяли у своїх працях класики економічної теорії: А. Маршалл, Дж.С. Мілль, Д. Рікардо. У дослідженні земельного оподаткування необхідно відмітити вагомий внесок сучасних зарубіжних вчених, зокрема Р. Арно, М. Березіна, Б. Гамільтона, Н. Єрмасової, Дж. Зодроу, В. Князєва, Л. Ликової, Г. Саймона, Д. Черніка та інших.

Однак попри високий науковий рівень досліджень вище зазначених авторів, в економічній літературі недостатньо розкриті проблеми сучасного стану оподаткування земель в Україні, а також проблеми формування механізму оподаткування земель в Україні. Більшість публікацій вітчизняних вчених спрямовані на аналіз практичного досвіду зарубіжних країн із розвиненою ринковою економікою у справлянні податку на землю. Методичні і теоретичні питання механізму справляння різного роду податків на землю недостатньо розроблені, і тому вимагають доопрацювання й уточнення.

Актуальність вказаних питань, недостатній рівень їх теоретичного та прикладного розроблення, необхідність формування цілісного механізму оподаткування земель в Україні зумовили вибір теми курсової роботи, визначили її мету та завдання.

Метою роботи є систематизація, закріплення та поглиблення теоретичних знань, здобутих у процесі вивчення нормативно - правової бази з земельного та податкового законодавства, наукових коментарів та досліджень у цієї сфери, а також їх застосування під час вирішення конкретного практичного завдання.

Завдання роботи:

· розглянути теоретичні основи земельного оподаткування, економічну суть та елементи оподаткування.

· дослідити елементи плати за землю в України.

· розглянути узагальнені підходи до нарахування та сплати земельного податку.

· аналізувати проблеми земельного оподаткування в Україні та запропоновано наступні шляхи їх вирішення.

Об'єктом дослідження є діючий механізм земельного оподаткування в Україні.

Предметом дослідження є економічні відносини, що виникають у процесі нарахування та сплати земельного податку та плату за оренду землі.

У підготовці роботи використовуються таки нормативні акти, як Земельній та Податковий Кодекси.

При виконані роботи використовувались матеріали Інституту бюджету та соціально-економічних досліджень, звіти Державного агентства земельних ресурсів.

1. Економічна суть та значення земельного оподаткування

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). [18]

Основним документом, що регулює земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. У статті 206 Земельного кодексу України від 25.10.2001 встановлено, що використання землі в Україні є платним. Такий підхід сприяє раціональному використанню та охороні земель.

Питання земельного оподаткування знаходяться на межі двох наук: фінансової та науки про земельні відносини. Фінансисти, досліджуючи принципи та особливості функціонування земельного податку в сільському господарстві, детально не розглядають окремі важливі для оподаткування аспекти (зокрема, методику визначення бази оподаткування та її диференціації). Водночас, вчені-аграрники, при дослідженні питань оцінки землі в цілях оподаткування чи диференціації сум податку, недостатньою мірою досліджують принципи земельного оподаткування та його економічну природу.

Економічна природа земельного податку у сільському господарстві відзначається подвійністю. З одного боку, цей вид виступає різновидом оподаткування доходів від використання землі (яка у сільському господарстві виступає основним засобом виробництва) і в цьому відношенні є повноцінним податком. З іншого боку, він являє собою плату за користування ресурсом - землею і в цьому відношенні йому притаманні ознаки плати (ресурсних платежів). Земельний податок в частині оподаткування рентних доходів є класичним податком, адже відповідає практично всім характерним ознакам податку. Єдине, що пом'якшує його податкову природу - це специфічний об'єкт оподаткування (земельна рента), власність на частину якої належить всьому суспільству. В залежності від побудови механізму податку та вибору бази оподаткування земельний податок може мати ознаки як податків на майно, так і податків на доходи. У разі оподаткування на основі цінності землі (наприклад, якщо в основі оцінки землі в цілях оподаткування лежить її ринкова вартість), цей вид має ознаки майнового оподаткування, у разі оподаткування на основі визначення дійсного (нормативного) рентного доходу від землі - прибуткового оподаткування.

У пункту 14.1.147 статті 14 Податкового Кодексу України закріплено, що плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. [2]

Отже, відповідно до положень Податкового Кодексу України, поняття «плата за землю» є узагальнюючим і об'єднує в собі два обов'язкових платежі - земельний податок та орендну плату за землі державної та комунальної форми власності. Відповідно до пункту 14.1.72 статті 14 Податкового Кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. А згідно з пунктом 14.1.136 статті 14 Податкового Кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. [14]

Плата за землю є прямим, загальнодержавним обов'язковим платежем, який сплачується на всій території України фізичними і юридичними особами.

Плата за землю, поряд з іншими податками, є джерелом формування фінансових ресурсів держави й дієвим інструментом її впливу на земельні правовідносини.

При цьому за відсутності суттєвих недоліків, на відміну від прибуткових податків, вона має значні переваги як у фіскальному, так і в регулюючому аспектах:

При стягненні плати за землю майже не існує можливості ухилення від її сплати, оскільки земельну ділянку неможливо приховати.

Земельний податок повністю сплачується землевласниками і не може бути перекладений на будь-якого іншого платника.

Земля як об'єкт оподаткування легко піддається точному обліку, що, в свою чергу, створює умови для точного визначення суми податкового зобов'язання на підставі достовірних даних про об'єкт оподаткування за звітний період. Адже, крім грошової оцінки, об'єкт оподаткування має фізичний вимір, що спрощує його облік і визначення суми платежу.

При сплаті податку за землю забезпечується стимулювання власників землі та землекористувачів до більш продуктивної праці, оскільки розмір цього платежу залежить лише від розміру земельної ділянки, якою володіє його платник, а не від ефективності її використання.

Цей вид платежу як інструмент державного регулювання може сприяти ефективному користуванню землі - основного природного багатства, оскільки її платність змушує землевласника чи землекористувача отримувати дохід від використання земельних ділянок (бо це не призводить до зростання податкових платежів).

При цьому ставки плати за землю визначаються за стабільною кадастровою оцінкою земель від її категорії, угідь, груп ґрунтів і переглядаються лише у разі зміни цін та інших причин. Отже, встановлюючи кадастрові диференційовані ставки залежно від якості й місцезнаходження земельної ділянки, держава таким чином здійснює регулювання розподілу капіталу на території країни та її регіонів. Крім того, плата за землю є інструментом регулювання і територіального розміщення продуктивних сил у країні. Так, в індустріально перенасичених регіонах можуть встановлюватися підвищені ставки плати за землю. А для регіонів, які потребують додаткової підтримки з боку держави, навпаки, встановлюється пільговий. [7]

В Україні плату за землю було впроваджено з метою раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, вирівнювання соціально-економічних умов господарювання на землях різної якості, фінансування витрат на ведення земельного кадастру, проведення землеустрою та моніторингу земель, а також розвитку інфраструктури населених пунктів. При цьому формування національної системи оподаткування земельних ділянок здійснювалося у складних економічних умовах, пов'язаних з трансформацією економіки та становленням України як суверенної держави. У процесі її вдосконалення пройдено складний шлях тривалого пошуку оптимального нормативного врегулювання порядку адміністрування плати за землю, яка є об'єктом права власності суб'єктів національної економіки та їх основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

2. Елементи плати за землю в Україні

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачі.

Платники плати за землю є суб'єктами податкових правовідносин, це фізичні та юридичні особи, які постійно користуються земельною ділянкою у зв'язку з набуттям права власності на неї або використовують на підставі укладеного договору оренди земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній формі власності.

Відповідно до пункту 14.1.34 статті 14 Податкового Кодексу України власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно.

Під поняттям права власності на земельну ділянку слід розуміти систему правових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності щодо земельної ділянки, а також регулюють правовідносини володіння, користування та розпорядження власниками земельних ділянок на їх розсуд з метою задоволення матеріальних потреб та реалізації інших інтересів.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших нормативно-правових актів. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Підставою виникнення права власності на землю є юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення такого права. Відповідно до Земельного кодексу України до юридичних фактів, на підставі яких виникає право приватної власності на землю, належать:

? рішення органу влади про передачу земельної ділянки громадянинові у приватну власність;

? цивільно-правова угода;

? успадкування земельної ділянки.

Особливістю зазначених юридичних фактів є те, що за змістом вони являють собою активні дії органів влади та осіб, які набувають право власності на землю. [8]

Отже, право власності на земельну ділянку виникає після одержання юридичною або фізичною особою документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку та його державну реєстрацію.

Слід зазначити, що земельні частки (паї) є самостійними об'єктами земельних правовідносин та умовними частками в землях колективних сільськогосподарських підприємств, що належить кожному окремому члену такого підприємства. Земельні частки (паї) визначаються розрахунковим шляхом як середня по господарству без виділення земельних ділянок у натурі. Право власності на земельну частку (пай) підтверджує сертифікат, в якому зазначають розміри та вартість паю, виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право власності на земельну частку (пай), також є:

? свідоцтво про право на спадщину;

? засвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай);

? рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Документом, що посвідчує право на отримання земельної частки (паю) громадянами України, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

Відповідно до пункту 14.1.73 статті 14 Податкового Кодексу України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Право землекористування як правовий інститут закріплене у Земельному Кодексу України. Право користування на земельну ділянку виникає після одержання користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Право користування землею - це право володіння і користування земельною ділянкою. Право користування землею включає право постійного користування земельною ділянкою, право оренди та право концесії земельної ділянки1. Користування наданою земельною ділянкою - не тільки право, а й обов'язок землекористувача, який повинен забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Суб'єктами права постійного землекористування, відповідно до частині 2 статті 92 Земельного Кодексу України, можуть бути лише державні та комунальні підприємства, установи та організації; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка (частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами), а також земельна частка (пай), що перебуває у власності чи користуванні, у тому числі на умовах оренди. Розмір орендної плати, як і податку на землю, не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря, а обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки земель. Відповідно до Земельного Кодексу України є кілька категорій земель.

Базою оподаткування є:

? нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом статтею 271 Податкового Кодексу України;

? площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Поняття «база оподаткування» кількісно виражає предмет оподаткування. [18]

3. Порядок нарахування і сплати земельного податку

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр - це особлива державна облікова система, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності (користування) земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі (землекористувачів). Державний земельний кадастр включає кадастрове зонування та зйомки, бонітування ґрунтів, економічну та грошову оцінку земель, державну реєстрацію земельних ділянок, облік кількості та якості земель.

До земельно-кадастрової документації відносять кадастрові карти й плани, реєстраційні книги, схеми, таблиці, графіки, результати аерокосмічної зйомки та дистанційного зондування поверхні, різноманітні електронні носії інформації, інші матеріали, що містять відомості про кордони адміністративно-територіальних утворень, межі земельних ділянок власників землі (землекористувачів). Щодо надання інформації, необхідної для обчислення та справляння плати за землю, то сьогодні такий механізм законодавчо визначений тільки відносно земельних ділянок державної і комунальної власності.

Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. [12]

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за встановленою формою з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця нову звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

За нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за встановленою формою.

Законодавець передбачає два можливих варіанти обчислення суми податку платником - юридичною особою (щорічний та щомісячний). При цьому обрання тієї чи іншої моделі та безпосередньо нарахування плати за землю він здійснює самостійно. Заповнення та подання декларації покладено на платника податкового платежу, до його обов'язків також віднесено надання довідки (витягу) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

У разі коли платником податку виступає фізична особа, нарахування плати за землю та видача повідомлення - рішення про внесення податку здійснюється податковими органами.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності. [15]

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року орган державної податкової служби надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

· у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

· пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

· пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Право спільної часткової власності на земельну ділянку (коли визначається частка кожного з її учасників) виникає: при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок; при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; при прийнятті спадщини двома або більше особами; за рішенням суду. Учасник спільної часткової власності відповідно до розміру своєї частки має право на доходи від використання спільної земельної ділянки, відповідає перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільною земельною ділянкою, повинен брати участь у витратах по утриманню і зберіганню спільної земельної ділянки, а також у сплаті податків, зборів і платежів.

Земельна ділянка може належати й на праві спільної сумісної власності (без визначення часток її учасників). У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки лише фізичних осіб: подружжя; членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; співвласників житлового будинку. В цьому разі ми отримуємо специфічного об'єднаного (так званого консолідованого) платника податкового платежу.

Юридична особа зменшує податкові зобов'язання із земельного податку на суму пільг, які надаються фізичним особам за земельні ділянки, що знаходяться у їх власності або постійному користуванні і входять до складу земельних ділянок такої юридичної особи.

Такий порядок поширюється на визначення податкових зобов'язань із земельного податку юридичною особою за земельні ділянки, які відведені в порядку, встановленому Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для безоплатного паркування (зберігання) легкових автомобілів, якими керують інваліди з ураженням опорно-рухового апарату, члени їх сімей, яким відповідно до порядку забезпечення інвалідів автомобілями передано право керування автомобілем, та законні представники недієздатних інвалідів або дітей-інвалідів, які перевозять інвалідів (дітей-інвалідів) з ураженням опорно-рухового апарату.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Оскільки об'єктами оподаткування платою за землю є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності, у Податковому кодексі законодавець визначив, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. [13]

Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня (фізична особа - людина як учасник цивільних відносин).

Враховуючи, що об'єкт плати за землю (земельну ділянку) в розумінні оподаткування для фізичних осіб є досить сталим, а також з огляду на порядок нарахування фізичним особам сум плати за землю, облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводиться щороку до 1 травня.

Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Цій порядок сплати податкових зобов'язань по платі за землю (земельному податку та орендній платі за землі державної або комунальної власності).

Визначення термінів сплати плати за землю встановлено, виходячи із принципів фіскальної достатності, тобто встановлення податків і зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами та рівномірності і зручності сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення видатків та зручності їх сплати платниками.

Крім того, враховуючи, що об'єкт плати за землю - це саме земельна ділянка, тобто об'єкт оподаткування є досить прозорим та сталим у розумінні оподаткування, а також те, що плата за землю у повному обсязі зараховується до місцевих бюджетів, податкове зобов'язання щодо цієї плати, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок рівними частками за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Відносини щодо справляння орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у приватній формі власності, регулюються нормами Цивільного, Земельного [2] кодексів, а також положеннями Закону України «Про оренду землі». Розмір, строки і особливості внесення орендної плати за землю, яка перебуває у приватній формі власності, встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства [12].

Також покладено обов'язок на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Згідно з статтею 5 Закону України «Про оренду землі»:

? орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою;

? орендарями земельних ділянок можуть бути: а) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом; б) сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом; в) громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави;

? орендарями земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній формі власності, і відповідно платниками орендної плати можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (резиденти і нерезиденти).

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Виходячи з Прикінцевих положень ЗУ «Про оренду землі» до розмежування, відповідно до закону, земель державної і комунальної власності, орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України. [2]

Слід також наголосити, що ЗУ «Про оренду землі» встановлює вимоги до форми та умов договору оренди землі. Так, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України [15].

А у статті 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Також встановлено, що договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок державної та комунальної власності, які перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування. [4]

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

1. Не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

2. Не може перевищувати: для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки. [5]

Може бути більшою граничного розміру орендної плати, ніж зазначений у попередньому підпункті, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.

Обов'язковою умовою договору оренди є платність, тобто розмір орендної плати, що вносить орендокористувач орендодавцю земельної ділянки. У разі коли орендодавцем землі виступає відповідна місцева рада або державна адміністрація, орендар, уклавши з нею договір оренди землі, самостійно сплачує орендну плату за землю до бюджету.

Правові та організаційні засади надання і використання земельних ділянок для розміщення об'єктів енергетики, встановлення та дотримання правового режиму земель спеціальних зон об'єктів енергетики з метою забезпечення безперебійного функціонування цих об'єктів, раціонального використання земель, а також безпечної життєдіяльності та захисту населення і господарських об'єктів від впливу можливих аварій встановлені в Законі України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів».

Плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.

Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально. Передача в суборенду земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, забороняється.

Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом укладання між ними договорів суборенди відповідних ділянок, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця

Такий порядок земельного оподаткування, за твердженням вітчизняних науковців і практиків [1], та методика податкового обкладання земельних ділянок, розрахунку й стягнення плати за землю, що закладена в чинну систему Податковим кодексом України, є виправданим через те, що він:

? сприятиме одержанню в перспективі додаткових обсягів доходів місцевих бюджетів, оскільки плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю;

? є відносно простою і недорогою процедурою у використанні;

? забезпечуватиме економічне регулювання земельних правовідносин;

? заохочуватиме до раціонального використання земельних ресурсів національної економіки та охорони земель;

? перебуває повністю під контролем контролюючих органів;

? забезпечуватиме неможливість ухилення від оподаткування.

4. Проблеми земельного оподаткування в Україні та шляхи їх вирішення

Завдяки запровадженню положень Податкового кодексу України створено надійне законодавче підґрунтя порядку адміністрування плати за землю, а це, в свою чергу, створює додаткові можливості для ефективної діяльності як платників, так і контролюючих органів.

Проте окремі питання справляння плати за землю, незважаючи на те, що існує такий оновлений порядок понад рік, і досі не врегульовані. Це стосується, зокрема, використання надходжень від плати за землю, норм її справляння без грошової оцінки землі, проведення грошової оцінки земельних ділянок сільськогосподарського призначення, податкових пільг, розмежування контрольних функцій при сплаті плати за землю та орендної плати тощо. Саме ці питання мають стати об'єктом для здійснення подальших досліджень з метою розробки науково обґрунтованої податкової стратегії держави.

Нормативно-методичне забезпечення для проведення грошової оцінки земель в Україні, яке розроблене опираючись на зарубіжний досвід в цій галузі, є таким, що відповідає сучасним вимогам. Проблема полягає в нестачі вихідної інформації, необхідної для якісного проведення земельнооціночних робіт. Варто детальніше проробити механізми залучення сучасних вихідних даних в оціночну документацію. Зокрема, розширення баз земельного, містобудівного та інших кадастрів, а також доступність їхніх даних для суб'єктів оціночної діяльності має бути пріоритетним напрямом роботи органів державної влади з питань земельних ресурсів. А суспільство має усвідомити, що землю треба використовувати не тільки як просторовий базис та засіб виробництва, а також і як спадок для наступних поколінь. Тому використання землі має бути екологічно допустимим, економічно вигідним не тільки на даний час, а й на майбутнє. Саме за цих умов ми отримаємо повноцінний ринок земель, який буде приносити користь всій державі.

При здійсненні земельної реформи дві третіх селян отримали земельні ділянки для ведення сільськогосподарського виробництва. У 62,4% усіх домогосподарств є у володінні земельні ділянки, з яких 98,7% належать сільським домогосподарствам. Проте відсутність навичок і можливостей спричинює масове передання цих земельних наділів іншим особам, що створює для перших додаткові джерела доходів у вигляді орендної плати [6].

В Україні станом на 2010 р. було зареєстровано - 4 603 116 договорів оренди земельних ділянок, а загальна суму виплат становила - 5 135 719 тис. грн. Проте фактично впродовж перших десяти місяців 2010 р. було виплачено - 2 747 996 тис. грн., що становить 53% від загальної суми [12]. Зазначені дані вказують на вагоме значення оренди в економіці країни, проте низький рівень фактичних виплат зумовлює неефективність ведення орендних відносин, що у свою чергу веде до ненадходження виплат в Державний бюджет України [16].

Дохід від надання майна в оренду або суборенду включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу. Податковим агентом платника податку - орендодавця з приводу доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, майнового паю є орендар. При цьому об'єкт оподаткування розраховується виходячи з розміру орендної плати, що вказана в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, передбачена законодавством з питань оренди землі. Податковий агент, який здійснює нарахування оподатковуваного доходу на користь платника податку, утримує податок із суми такого доходу за його рахунок, за ставкою податку, визначеною в статтею 167 Податкового Кодексу України. При оподаткуванні доходів фізичних осіб, отриманих у вигляді орендної плати, можуть застосовуватися різні ставки ПДФО - 15% або 17%. Якщо підприємство орендує об'єкт у свого працівника, то воно одночасно сплачує два види доходів - орендну плату і заробітну плату. У першу чергу оподатковують доходи, що входять до складу заробітної плати; далі формують оподатковуваний дохід у міру виникнення у платника податку кожного з видів оподатковуваного доходу [5].

Якщо орендна плата надається у грошовій формі, то податок стягується до бюджету при виплаті доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного пред'явлення розрахункового документа про переказ цього податку до бюджету.

Аналізуючи стан справ в даній сфері слід відзначити і певні недоліки. Оподаткування доходів від передання майнових чи земельних паїв в оренду передбачає покладення на орендаря функції податкового агента, тим самим обтяжуючи його. Наявність значних обсягів операцій на «тіньовому» земельному ринку, що пов'язані з відчуженням земельних угідь, нині не підлягають обліку та оподаткуванню. Як наслідок сільські бюджети, яким належать сільськогосподарські землі, що виставляються на продаж, практично нічого не отримують від здійснення земельних трансакцій. Орендна платає податком, розмір якого з гектара угідь не зазначаються ні в ПКУ, ні в інших нормативно-правових актах, а встановлюють в договорі оренди землі. Саме це, на нашу думку, і є недоліком даної податкової форми. Якщо орендодавцем є нерезидент-юридична особа, слід враховувати, чи існує угода про запобігання подвійного оподатковування між країнами. Якщо ні, то при переказі нерезидентові лізингових платежів необхідно додатково сплатити 15% податку на дохід.

Для забезпечення ефективності здійснення орендних відносин слід зосередити увагу на зменшенні кількості тіньових операцій в даному секторі, у зв'язку з якими бюджет недораховується значної частини коштів. Укладення договорів про запобігання подвійному оподаткуванню в значній мірі сприятиме збільшенню вкладень іноземних інвесторів у розвиток економіки.

Висновки

У ході курсової роботи були розглянуті актуальні проблеми у сфері земельного оподаткування, а також обґрунтовані шляхи її практичного розв'язання.

У першому розділі розглянуто теоретичні основи земельного оподаткування, економічна суть та елементи оподаткування.

У другому розділі розлянуто елементи плати за землю в України, залежність надходжень у бюджет платі за землю від кількості земель, де проведено нормативна грошова оцінка земель, її індексацції, та від категорії земель.

У третьому розділі розглянуто узагальнені підходи до нарахування та сплати земельного податку.

У четвертому розділі розглянуто проблеми земельного оподаткування в Україні та запропоновано наступні шляхи їх вирішення.

Проблема сучасного оподаткування земель в Україні полягає в нестачі вихідної інформації, необхідної для якісного проведення земельнооціночних робіт. Варто детальніше проробити механізми залучення сучасних вихідних даних в оціночну документацію. Зокрема, розширення баз земельного, містобудівного та інших кадастрів, а також доступність їхніх даних для суб'єктів оціночної діяльності має бути пріоритетним напрямом роботи органів державної влади з питань земельних ресурсів. А суспільство має усвідомити, що землю треба використовувати не тільки як просторовий базис та засіб виробництва, а також і як спадок для наступних поколінь. Тому використання землі має бути екологічно допустимим, економічно вигідним не тільки на даний час, а й на майбутнє. Саме за цих умов ми отримаємо повноцінний ринок земель, який буде приносити користь всій державі.

Список використаних джерел

1. Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. №291, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 р. за №893/4186 // liga.kiev.ua.

2. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. №2768-111 // liga.kiev.ua.

3. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1996. - №30. - ст. 141.

4. Про плату за землю: Закон України від 19 вересня 1996 р. №378/96-ВР // liga.kiev.ua.

5. Про плату за землю: Закон України від 3 липня 1992 р. №2535-ХІІ // liga.kiev.ua.

6. Про плату за землю: Лист Державної податкової адміністрації України від 3 травня 2001 р. №5659/7/18-2117 // liga.kiev.ua.

7. Податковий кодекс Украъни Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. №291, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 р. за №/4185 // liga.kiev.ua.

8. Щодо справляння плати за землю з громадян: Лист Державної податкової адміністрації України від 12 листопада 2001 р. №15211/7/17-0317 // liga.kiev.ua.

9. Бондаренко В.Л. Різниця між платою за землю та земельним податком: теоретичні міркування та реальна нормотворча практика // Актуальні проблеми економіки 2004. - №8. - С. 27-34.

10. Василик О.Д. Державні фінанси України: Підручник / О.Д. Василик, К.В. Павлюк. - К.: НІОС. - 2002. - 608 с.

11. Гривнак К. Плата за землю/ Віс. податкової служби. - 1999. - №7. - С. 22-24.

12. Даниленко О. Земельний податок: порядок обчислення, сплати та відображення в бухгалтерському обліку // Все про бухгалтерський облік. - 1999. - №21 (324), берез. - С. 3-8.

13. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В.I. Семчика. - К.: Ін Юре, 2003.

14. Крисоватий A.I. Податкова система: Навчальний посібник / А.І. Крисоватий, О.М. Десятнюк. - Тернопіль: Карт-бланш, 2004. - 331 с.

15. Лебедев В.А. Опыт исследования теории и практики местного обложения / В.А. Лебедев - СПб.: Типолитография А.М. Вольфа, 1886.

16. Москаленко А. Земельне оподаткування: історія, методологія, практика // Регіональна економіка. - 1999. - №4. - С. 248-256.

17. Піхоцький В.Ф. Ресурсні платежі та місцеві податки і збори: Навчальний посібник / В.Ф. Піхоцький - К.: ВД «Професіонал», 2005. - 304 с.

18. Федосов В.М. Государственные финансы: Учебн. пос. / В.М. Федосов, Л.Д. Буряк, Д.Д. Бутаков и др.; под ред. В.М. Федосова, С.Я. Огородника и В.Н. Суторминой. - К.: Лыбидь, 1991.

19. Хохуляк В. Об'єкт земельного податку // Підприємство, господарство і право, 2003, №1. - С. 100-102.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Економічна суть, діючий механізм та значення земельного оподаткування. Елементи плати за землю в Україні. Аналіз надходжень плати, порядок нарахування і сплати земельного податку. Проблеми земельного оподаткування в Україні та шляхи їх вирішення.

    курсовая работа [457,1 K], добавлен 09.11.2013

  • Теоретичні основи поземельного оподаткування в Україні. Елементи земельного податку - плати за землю. Земельне оподаткування у світовій практиці. Практика справляння податку на землю в Україні. Шляхи вдосконалення земельного оподаткування в Україні.

    курсовая работа [77,9 K], добавлен 15.05.2014

  • Оподаткування банківської діяльності в Україні, історичний аспект його розвитку. Сучасний стан оподаткування банків в Україні. Вплив оподаткування на дохідність і напрямки розвитку банківської діяльності. Проблеми оподаткування банків, шляхи їх вирішення.

    курсовая работа [100,1 K], добавлен 28.03.2014

  • Сучасний стан розробки системи оподаткування доданої вартості в Україні, аналіз існуючих проблем та шляхи їх вирішення. Ризики, пов'язані з утриманням ПДВ за принципом призначення. Методика підвищення ефективності використання податку в державі.

    реферат [29,1 K], добавлен 19.01.2010

  • Сутність прямого оподаткування. Аналіз системи прямого оподаткування в Україні. Вдосконалення прямого оподаткування в Україні. Оподаткування майна за зовнішніми ознаками. Основні переваги прямого оподаткування. Податок з володарів транспортних засобів.

    доклад [254,8 K], добавлен 12.08.2016

  • Теоретичні аспекти непрямого оподаткування в діяльності підприємств. Механізм нарахування та порядок сплати непрямих податків. Фінансово-економічна характеристика ДП ПМК-59 ВАТ "Чернігівводбуд", аналіз нарахування та сплати податків на підприємстві.

    курсовая работа [144,3 K], добавлен 03.06.2011

  • Особливості та принципи оподаткування банківської діяльності в Україні, сучасний стан та нормативно-правове обґрунтування даного процесу. Вивчення сучасних проблем та їх вирішення, перспективи розвитку та вдосконалення оподаткування банків в Україні.

    курсовая работа [80,9 K], добавлен 02.04.2014

  • Поняття, сутність та значення майнового оподаткування. Основні проблеми та шляхи удосконалення майнового оподаткування в Україні. Податок на першу реєстрацію транспортного засобу, на землю. Оподаткування нерухомого майна фізичних та юридичних осіб.

    курсовая работа [140,5 K], добавлен 21.07.2016

  • Сутність непрямого оподаткування, оцінка його ефективності, шляхи реформування в України. Особливості нарахування і сплати податку на додану вартість. Роль непрямих податків у формуванні доходів Державного та Зведеного бюджетів, динаміка їх надходжень.

    дипломная работа [1,8 M], добавлен 06.10.2010

  • Сутність та значення майнового оподаткування. Податок на майно підприємств. Об’єкти житлової нерухомості, що не оподатковуються. Пільги зі сплати податку на нерухоме майно. Порядок та строки сплати. Орендна плата за земельні ділянки державної власності.

    курсовая работа [212,9 K], добавлен 26.02.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.