Методики визначення і аналізу платоспроможності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

На розрахунково-пояснювальну записку до курсової роботи на тему: «Методики визначення і аналізу платоспроможності підприємства».

Мета роботи: визначення особливостей аналізу та методик платоспроможності підприємства; проведення аналізу платоспроможності на прикладі досліджуваного підприємства.

Завдання роботи:

- розкриття суті та значення платоспроможності підприємства в ринкових умовах;

- дослідження факторів, що впливають на неї;

- визначення методик платоспроможності;

- з'ясування шляхів підвищення платоспроможності підприємства;

- проведення оцінки та аналізу платоспроможності на прикладі досліджуваного підприємства.

Об'єктом роботи є досліджуване підприємство та його фінансова звітність.

Предметом роботи є платоспроможність підприємства, методики її визначення та аналіз.

У першому розділі курсової роботи розглянуто сутність платоспроможності підприємства, методики її визначення та аналіз.

У другому розділі досліджені шляхи підвищення платоспроможності.

У третьому розділі проведено аналіз платоспроможності на прикладі ВАТ «Київський Ювелірний Завод».

ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ, ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА,

АНАЛІЗ, МЕТОДИКИ ВИЗНАЧЕННЯ, РІВЕНЬ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ.

платоспроможність показник підприємство



Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти дослідження платоспроможності

1.1 Сутність, показники та фактори, що визначають платоспроможність підприємства

1.2 Аналіз показників платоспроможності підприємства

1.3 Методики визначення платоспроможності

2. Шляхи підвищення платоспрможності підприємства

2.1 Обґрунтування планування розміру активів підприємства та джерел Їх формування

2.2 Основні напрямки покращення платоспроможності підприємства

3. Оцінка показників та шляхи щодо підвищення платоспроможності підприємства на прикладі ВАТ «Київський Ювелірний Завод»

3.1 Аналіз показників платоспроможності ВАТ «Київський Ювелірний Завод»

3.2 Пропозиції щодо покращення платоспроможності ВАТ «Київський Ювелірний Завод»

Висновки

Список використаної літератури

Додаток А

Додаток Б



Вступ

Господарський Кодекс України (стаття 62) визначає підприємство як основну організаційну ланку народного господарства України та самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Кожне підприємство є незалежним товаровиробником. Воно може самостійно приймати будь-які рішення у межах чинного законодавства. Але, ефективність цих рішень багато в чому залежить від об'єктивності, своєчасності та всебічності оцінювання існуючого й очікуваного фінансово-економічного стану підприємства.

В умовах ринкових відносин платоспроможність підприємств вважається найважливішою умовою їх господарської діяльності. Платоспроможність підприємства як його здатність вчасно та в повному обсязі виконувати планові платежі і термінові зобов'язання, підтримуючи при цьому нормальний ритм господарської діяльності - є однією з умов конкурентоспроможності підприємства, його фінансової стабільності. Здатність підприємства розраховуватись за своїми боргами в обсягах та строках, передбачених договорами та законодавством, є необхідною умовою успішного функціонування на ринку, що і обумовлює актуальність обраної теми.

Платоспроможність характеризує здатність організацій і підприємств своєчасно розраховуватися за своїми зобов'язаннями. Фінансове стійке підприємство, яке працює рентабельно, має реальну можливість бути платоспроможним, оскільки забезпечує в процесі кругообігу виробничих фондів перевищення грошових надходжень над їх видатками, тобто сплачує борги і накопичує власний капітал.

Питання методик визначення та аналізу платоспроможності підприємства

висвітлені в працях багатьох вчених-економістів. Значний внесок у їх вирішення внесли В. Г. Артеменко, М. І. Баканов, В. В. Ковальова, М. В. Кужельний, В. О. Мец, В. Ф. Палій, Г. В. Савицька, Є. Ф. Стоянов, О. О. Терещенко, А. Д. Шеремет, І. Г. Яремчук та інші. Серед зарубіжних дослідників можна виділити таких, як Ж. Рішар, Дж. С. Міль, К. Маркс, А. Сміт та інші.

Основними завданнями даної курсової роботи є вивчення сутності платоспроможності підприємства та факторів, що її визначають, загальний аналіз платоспроможності та методик її визначення.

Актуальність теми зумовлена необхідністю підвищення ефективності виробничої діяльності підприємства шляхом удосконалення управління платоспроможністю. Для того щоб вижити в умовах ринкової економіки потрібно добре знати як управляти фінансами, яка повинна бути структура капіталу за складом і джерелами фінансування, яку долю повинні займати власні кошти, а яку - позикові.



1. Теоретичні аспекти дослідження платоспроможності підприємства

1.1 Сутність, показники та фактори, що визначають платоспроможність підприємства

Сучасні економічні умови господарювання вимагають від керівництва нових підходів щодо управління підприємством, в тому числі аналізу показників діяльності як невід'ємної частини цього процесу.

Важливе місце у системі аналізу і, як наслідок, у роботі підприємства посідає аналіз платоспроможності підприємства -- його здатності вчасно та в повному обсязі виконувати планові платежі і термінові зобов'язання, підтримуючи при цьому нормальний ритм господарської діяльності. Значення платоспроможності підприємства неможливо переоцінити. Так, згідно з положеннями французької економічної школи, платоспроможність -- це одна з підвалин концепції фінансової рівноваги.

Існують різноманітні визначення платоспроможності. Так, наприклад, платоспроможність підприємства - це його готовність постійно (щоденно) виконувати свої фінансові зобов'язання з платежів, строк сплати яких настав. Це здатність підприємства розраховуватися з кредиторами негайно, в день настання строку платежів, тобто йдеться про постійну наявність у нього в необхідних розмірах платіжних засобів або активів, які можуть негайно бути перетвореними у платіжні засоби. Коли підприємство має добрий фінансовий стан, то воно стійко платоспроможне. У разі поганого фінансового стану -- воно періодично або постійно є неплатоспроможним.

У працях деяких економістів поняття «ліквідності» та «платоспроможності» ототожнюються. Але слід звернути увагу на суттєву різницю між даними поняттями. Під ліквідністю будь-якого активу розуміють його здатність трансформуватися в грошові кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю періоду часу, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Чим коротший період, тим вища ліквідність даного виду активу. Тобто ліквідність підприємства характеризує механізм перетворення фінансових або матеріальних активів у грошові кошти, з метою своєчасного виконання зобов'язань. Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів та їхніх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що потребує негайного погашення. Тобто основними ознаками платоспроможності є: наявність в достатньому обсязі коштів на поточних рахунках, відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Таблиця 1.1 - Підходи до визначення поняття "платоспроможність"

Автор	Визначення	Зауваження
1	2	3
М.Н. Крейніна	Платоспроможність - це наявність у підприємства засобів,достатніх для сплати боргів по всім короткостроковим зобов'язанням і одночасно безперебійного здійснення процесу виробництва та реалізації продукції.	не враховується поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями
В.Г.Артеменко, В.І. Іващенко, М.А. Болюх	Визначають платоспроможність як здатність підприємства своєчасно і повністю виконувати свої платіжні зобов'язання, що витікають з виробничих, торгівельних, кредитних та інших операцій грошового характеру.	істотний недолік - змішування понять платоспроможності та її показників
Л.А. Костирко	Платоспроможність - це готовність підприємства проводити свої першочергові платежі за рахунок поточних надходжень коштів	недоліком цих трьох визначень є сувора прив'язка до грошових коштів, бо підприємство може розрахуватися по своїм боргам і іншим товаром тобто бартером
А.Д. Шеремет	Платоспроможність - це здатність покрити усі зобов'язання підприємства (короткострокових та довгострокових) усіма активами	не враховує необхідність діяльності підприємства, тобто відтворювального процесу
М.М. Рейкіна, І.І. Мазурова, М.С. Абрютина	Підприємство є платоспроможним тоді, коли має у своєму розпорядженні таку суму грошових ресурсів, щоб воно могло у будь-який момент розрахуватися за короткостроковими зобов'язаннями.	підприємству недостатньо лише такого розміру грошових ресурсів, щоб погасити короткострокові зобов'язання, так, як у значної частини підприємств існує велика кількість довгострокових зобов'язань, які потрібно буде також з часом покрити
Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом»	Платоспроможність - це наявність у підприємства коштів та їх еквівалентів, достатніх для розрахунків за кредиторською заборгованістю, що потребує негайного погашення, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)	дане визначення є найбільш точним з усіх вище зазначених але в ньому не має розподілу кредиторської заборгованості на короткострокову (поточну) та довгострокову

Таким чином, поняття платоспроможності і ліквідності дуже близькі, але друге більш містке. Від ступеня ліквідності балансу залежить платоспроможність підприємства. Разом з тим ліквідність характерна як для поточного стану розрахунків, так і на перспективу. Підприємство може бути платоспроможним на звітну дату, але мати несприятливі можливості в майбутньому, і навпаки.

Визначають такі основні види платоспроможності:

За характером оцінки:

- статична платоспроможність (досліджується у певному часовому періоді й показує здатність підприємства до виконання планових платежів та термінових зобов'язань протягом періоду);

- динамічна платоспроможність (проводиться на основі аналізу грошового обігу підприємства).

За періодом оцінки:

- фактична платоспроможність (характеризує платіжні можливості на дату оцінки);

- перспективна платоспроможність (визначає потенційні можливості

виконання платіжних зобов'язань та витрат).

За характером визначення платіжних засобів:

- грошова платоспроможність (тільки за рахунок наявних грошових коштів);

- майнова платоспроможність (за рахунок усіх видів оборотних активів підприємства);

- розрахункова платоспроможність (за рахунок наявних грошових коштів та реальних джерел їх зростання).

За характером визначення платіжних потреб:

- боргова (бухгалтерська) платоспроможність (оцінка можливості виконання термінових зобов'язань);

- поточна платоспроможність (оцінка можливості продовження

фінансування поточної діяльності);

- загальна платоспроможність (оцінка ступеня покриття усіх зобов'язань та планових витрат).

Перевищення платіжних засобів над строковими зобов'язаннями свідчить про платоспроможність підприємства. Для проведення такого розрахунку використовується бухгалтерський баланс. Неплатоспроможність підприємства можна визначити і візуально (відсутність грошей на розрахунковому та інших рахунках в банку, наявність прострочених кредитів банку, позик, заборгованості фінансовим органам, тривале порушення термінів виплати заробітної плати тощо).

Показниками низької платоспроможності підприємства є наявність:

- недоїмок з платежів до бюджету;

- простроченої заборгованості підприємства робітникам і службовцям із заробітної плати і прирівняних до неї платежів;

- непогашених у встановлений строк банківських кредитів;

- заборгованості працівникам за матеріальні цінності і послуги, не сплачені в строк.

Аналіз динаміки загальної суми таких прострочених платежів характеризує стан роботи підприємства, спрямованої на зміцнення платоспроможності.

Важливим також є встановлення причин втрати платоспроможності підприємства(наприклад, щоб оцінити причини розвитку кризи та банкрутства підприємства). Такими причинами можуть бути:

- політичні, екологічні, кліматичні обставини;

- отримання збитків від операцій із катастрофічним або недопустимим рівнем ризику;

- стабільна збитковість окремих видів діяльності;

- помилки керівництва, персоналу або їхні навмисні дії для заподіяння шкоди підприємству та банкрутства.

Питання підтримання платоспроможності надзвичайно актуальне сьогодні в Україні, про що свідчить проблема неплатежів у вітчизняній економіці та її наслідки.

Оцінка рівня платоспроможності цікавить широке коло агентів ринку, а саме:

- безпосередньо підприємство, яке бажає об'єктивно оцінити стан своїх справ і розробити ряд заходів щодо покращення ситуації або підтримки нормального стану;

- кредиторів, які хочуть переконатись у спроможності підприємства повернути борги;

- інвесторів, які мають бути впевнені щодо перспектив розвитку підприємства і, як наслідок, ефективності їх інвестиційного проекту;

- партнерів по бізнесу, які зацікавлені в надійних та стабільних стосунках.



Рисунок 1.1 - Методи управління платоспроможністю підприємства

Платоспроможність як економічну категорію характеризують такі моменти :

1. Стан платоспроможності обумовлюється наявним розміром грошових активів, але не обмежується ним.

2. Платоспроможність - це не тільки здатність термінового погашення зобов'язань в момент оцінки за рахунок наявних грошей, а й здатність підприємства забезпечувати генерування (утворення) грошових потоків, які за обсягами та термінами відповідають зобов'язанням та платіжним потребам підприємства.

3. Платоспроможність - це не статична характеристика. Найбільшу цінність має динамічна платоспроможність.

4. Платоспроможність не слід ототожнювати лише з можливістю повернення боргів, оскільки платоспроможність передбачає можливість здійснення усіх платіжних потреб, які необхідні для нормального процесу господарської діяльності.

5. Виконання платіжних зобов'язань та потреб може здійснюватись за рахунок не тільки власних, але й позикових коштів. Використання останніх не є свідченням неплатоспроможності підприємства, якщо воно має потенційні можливості обслуговування та повернення позикових коштів.

Рівень платоспроможності підприємства визначається низкою факторів.

По-перше, стан платоспроможності підприємства безпосередньо залежить від розміру наявних грошових коштів підприємства. Але величина залишків грошових коштів на рахунках підприємства не повинна перевищувати розміри, необхідні для здійснення нормального процесу господарської діяльності, тому що надмірне їх зростання свідчить про неефективне управління коштами, що може негативно позначитись на результатах діяльності підприємства.

По-друге, рівень платоспроможності підприємства визначається його здатністю забезпечувати утворення грошових потоків, які за обсягами та термінами відповідають зобов'язанням та платіжним потребам підприємства.

Згідно з П(С)БО 4 “Звіт про рух грошових коштів” під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів. Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій. Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертованими у певну суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості. Такими еквівалентами, як правило, є високоліквідні інвестиції в цінні папери на строк, що не перевищує 3 місяці. Аналіз руху потоків грошових коштів дає змогу вивчити їх динаміку, визначити суму перевищення надходжень над витратами, що дозволяє робити висновки про можливості внутрішнього самофінансування і найефективніше їх використання.

Ще одним важливим фактором, що визначає платоспроможність підприємства є раціональне управління дебіторською і кредиторською заборгованістю підприємства. Підприємство повинно суворо слідкувати за строками погашення дебіторської заборгованості, не допускати її прострочення, визначити для себе найоптимальнішу політику кредитування покупців та залучення товарних кредитів. Позитивним фактором є скорочення періоду обороту дебіторської заборгованості. Підприємство повинне прагнути до найоптимальнішого співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості, для чого потрібно дотримуватись такого періоду погашення кредиторської заборгованості, щоб максимально скористатись нею і вчасно її сплатити.

Позитивним фактором, що впливає на підвищення платоспроможності підприємства є зменшення середніх розмірів його матеріальних запасів за рахунок їх найоптимальнішого використання, реалізації зайвих, тощо, якщо це не є перешкодою для нормального ходу діяльності підприємства. Скорочення періодів обороту запасів і грошових коштів підприємства підвищує рівень його платоспроможності.

Управління платоспроможністю полягає в аналізі та управлінні рухом грошових потоків, передбачає цілеспрямований вплив на процеси акумуляції грошових коштів, тобто їхнє витрачання та перерозподіл. Для ефективного управління платоспроможністю необхідно визначити, які види діяльності і елементи активів чи пасивів сприяли зростанню чи зменшенню грошових коштів, і якою мірою.

Одним з найвагоміших факторів, що формують рівень платоспроможності підприємства на майбутні періоди є політика фінансування активів підприємства. Вона виявляється в оптимізації об'єму і складу фінансових джерел їх формування з позиції забезпечення ефективного використання власного та позикового капіталу.

Вплив наведених факторів на загальний рівень платоспроможності підприємства можна деталізувати через вплив на коефіцієнт покриття, що є узагальнюючим показником платоспроможності, який характеризує платіжні можливості підприємства. Він показує якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами.

Нездатність підприємства виконувати свої фінансові зобов'язання з платежів, строк сплати яких настав визначає неплатоспроможність

підприємства.

Причинами неплатоспроможності підприємства є :

- помилки в розрахунках планових обсягів виробництва і

реалізації продукції, її собівартості;

Рис.1.2 Концептуальні засади забезпечення платоспроможності

Нездатність підприємства виконувати свої фінансові зобов'язання з платежів, строк сплати яких настав визначає неплатоспроможність підприємства.

Причинами неплатоспроможності підприємства є :

- помилки в розрахунках планових обсягів виробництва і

реалізації продукції, її собівартості;

- невиконання планових завдань виробництва і реалізації продукції, порушення її структури та асортименту, зниження якості;

- підвищення собівартості продукції;

- в умовах конкуренції втрата каналів реалізації і постійних покупців, замовників;

- неплатоспроможність самих покупців і замовників з різних на це причин;

- невиконання плану прибутку і нестаток власних джерел фінансування підприємства;

- інфляційні процеси і податкова політика;

- значне відволікання коштів у дебіторську заборгованість та у надлишкові виробничі запаси;

- низьке обертання оборотного капіталу.

1.2 Аналіз показників платоспроможності підприємства

Оцінка рівня платоспроможності проводиться по даним балансу на основі характеристики ліквідності оборотних засобів, тобто з врахуванням часу, який необхідний для перетворення їх у грошову готівку. Найбільш мобільною часткою оборотних засобів є грошові засоби та цінні папери. Меньш мобільні засоби в розрахунках, готова продукція, товари відвантажені та інші. Найбільшого часу ліквідності для перетворення їх в грошові засоби потребують виробничі запаси та затрати.

Платоспроможність підприємства іноді помилково ототожнюють лише з наявністю грошей на його розрахунковому банківському рахунку. Динаміка залишків грошових коштів на розрахунковому рахунку характеризує не платоспроможність у широкому розумінні, а лише поточну платіжну готовність. Вважається, що у підприємства на розрахунковому рахунку має бути залишок коштів, який дорівнює різниці між поточною кредиторською заборгованістю і поточною дебіторською заборгованістю.

Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів і еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення.

Ознаками платоспроможності є :

1. Наявність грошей у касі і на розрахунковому рахунку.

2. Відсутність простроченої кредиторської заборгованості. Причому наявність незначних залишків грошей на розрахунковому рахунку ще не означає, що підприємство неплатоспроможне, бо кошти на розрахунковий рахунок можуть надійти впродовж кількох днів.

Однією з повсякденних турбот фінансової служби є забезпечення повної поточної готовності підприємства, зниження якої часто тягне за собою великі непродуктивні витрати підприємства у вигляді пені за прострочку платежів, проценти за комерційними та товарними кредитами.

Що ж до показників ліквідності як характеристики платоспроможності в повному розумінні, то серед них найбільше значення мають величини співвідношень частини активів, які можуть бути реалізовані у певний строк, до суми зобов'язань, які до цього ж строку повинні бути оплачені. Найуживанішими є такі два співвідношення.

Перше - це співвідношення між загальною сумою ліквідних активів і сумою поточних зобов'язань. Воно має назву коефіцієнт покриття поточних пасивів.

Даний коефіцієнт показує, чи здатне підприємство за рахунок грошових коштів, мобілізації боргів на свою користь, реалізації запасів та інших активів задовольнити вимоги кредиторів (постачальників, бюджету), банків щодо короткострокових кредитів, а також довгострокових, якщо строки повернення їх настають у близькому майбутньому, виплатити робітникам і службовцям нараховану заробітну плату, виконати всі інші фінансові зобов'язання короткострокового порядку. Йдеться про поточні фінансові зобов'язання, які мають бути погашені за період, що визначається швидкістю обігу оборотних коштів підприємства.

Існує певне загальновизнане розуміння нормативної величини цього коефіцієнта. Вважається, що поточний фінансовий стан підприємства може бути визначений задовільним, якщо коефіцієнт покриття поточних пасивів близький до 2, тобто якщо сума оборотних активів приблизно у 2 рази перевищує суму поточних зобов'язань. Це природно, бо оборотні активи підприємство має формувати не тільки за рахунок залучених коштів, а й за рахунок власних фінансових ресурсів.

Друге співвідношення, яке характеризує ступінь ліквідності підприємства, - це співвідношення між так званими "чистими" ліквідними активами, тобто такими, які можна перетворити в гроші негайно (а це товари, поточна заборгованість покупців, цінні папери, залишки на розрахунковому та інших банківських рахунках, касова готівка), до поточних фінансових зобов'язань підприємства.

Він характеризує здатність підприємства виконати свої зобов'язання перед усіма кредиторами, якщо вони одночасно зажадають від підприємства повернення боргів (така ситуація в реальній господарській практиці цілком ймовірна).

Нормальним з точки зору ліквідності й фінансового стану підприємства вважається становище, за якого цей коефіцієнт близький до одиниці.

Як відомо, в процесі свого функціонування кожне підприємство формує фінансові ресурси за рахунок як власних джерел (статутний фонд, прибуток, сталі пасиви тощо), так і залучення ресурсів. Не можна стверджувати, що повна відмова від банківських кредитів або інших позичкових коштів (структура фінансових ресурсів у цьому випадку називається просто (консервативною)) є показником стійкості фінансового стану й високої ліквідності; без позичкових коштів зменшуються можливості підприємства розвивати виробництво, знижуються показники ефективності використання власних фінансових ресурсів. Але залучення позичкових коштів має певні межі залежно від обсягу власних фінансових ресурсів. Тому фінансова служба повинна постійно контролювати співвідношення між власним й залученими коштами в загальному обсязі фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні підприємства, зважено підходити до прийняття рішень щодо одержання нових кредитів і появи інших нових боргів. Питома вага залучених фінансових ресурсів підприємства у загальній сумі фінансових ресурсів називається коефіцієнтом фінансової напруги.

Якщо цей коефіцієнт сягає 0,5 і вище, то вважається, що підприємство перебуває у складному фінансовому становищі., ліквідність його низька, а кредитори мають підстави вважати свої вкладення в таке підприємство ризикованими.

Якщо підприємство працює рентабельно, коефіцієнт маневрування > 0,4, коефіцієнт покриття короткострокових зобов'язань > 1,5 і коефіцієнт покриття всіх боргових зобов'язань > 1, то воно здатне в процесі господарської діяльності своєчасно сплатити боргові зобов'язання і є платоспроможним. Платоспроможними можуть вважатися і підприємства з дещо нижчим коефіцієнтом маневрування при умові нарощування (а не зниження) обсягів діяльності і прибутку.

Для оцінки платоспроможності в короткостроковій перспективі розраховують наступні показники:

1. Коефіцієнт маневрування, який визначається як відношення власних оборотних коштів до загальної суми власних коштів за формулою:

Км = ВОК : ВК (1.1)

де Км - коефіцієнт маневрування, ВОК - власні оборотні кошти, ВК - власні кошти.

Чим більша частка власних коштів в обороті, тим вища платоспроможність підприємства.

2. Коефіцієнт поточної ліквідності (покриття короткострокових боргових зобов'язань поточними ліквідними активами), який визначається як відношення поточних ліквідних активів до короткострокових боргових зобов'язань за формулою:

Кплб = ПЛА : КБЗ (1.2)

де Кплб - коефіцієнт поточної ліквідності, ПЛА - поточні ліквідні активи, КБЗ - короткострокові боргові зобов'язання.

3. Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття всіх боргових зобов'язань), який визначається як відношення поточних ліквідних активів до загальної суми боргових зобов'язань (II + III розділи пасиву балансу) за формулою:

Кзлб = ПЛА : БЗ (1.3)

де Кзлб - коефіцієнт загальної ліквідності, ПЛА - поточні ліквідні активи, БЗ - боргові зобов'язання.

Зовнішніми ознаками платоспроможності підприємства є дотримання ним розрахунково-платіжної дисципліни і відсутність прострочених платежів за борговими зобов'язаннями банку та іншим кредиторам (постачальникам, бюджету, позабюджетним цільовим фондам держави, з оплати праці тощо).

Неплатоспроможність підприємства є наслідком:

- вилучення власних коштів з обороту в основні фонди та позаоборотні активи;

- накопичення наднормативних запасів оборотних засобів за рахунок залучених коштів і сповільнення їх оборотності;

- наявність простроченої дебіторської заборгованості і неліквідних активів;

- збиткова робота і "проїдання" власного капіталу.

Зростання залишків оборотних засобів, сповільнення їх оборотності вимагає окремого обстеження: вивчення складу, структури, конкурентоспроможності за цінами і якістю матеріальних запасів, ліквідності дебіторської заборгованості тощо та вжиття заходів для нормалізації запасів оборотних засобів. Якщо зростання матеріальних запасів обумовлене зростанням середньоринкових цін і при цьому не знижена їх конкурентоспроможність, то в цій частині при аналізі необхідно скорегувати матеріальні запаси і заборгованість на середній індекс цін.

Низька ліквідність підприємств пояснюється їх збитковою діяльністю або низьким рівнем рентабельності, нераціональним розміщенням фінансових ресурсів, що може призвести до банкрутства.

Під банкрутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього вимоги кредиторів і виконати зобов'язання перед державним бюджетом. Рішення про банкрутство підприємства згідно з чинним законодавством України приймає арбітражний суд. Заяву про банкрутство боржника до арбітражного суду подають кредитори, але й сам боржник має право на таку заяву.

1.3 Методики визначення платоспроможності

У світовій практиці існує декілька методичних підходів до оцінки рівня платоспроможності підприємства, основні з яких представлені на рисунку 2.1.

Метод коефіцієнтів базується на визначенні коефіцієнтів ліквідності і їх подальшому аналізі, який може проводитись таким чином:

а) порівняння із встановленими нормативами (нормативний метод);

б)порівняння коефіцієнтів певного підприємства з аналогічними показниками інших підприємств цієї ж галузі (порівняльний аналіз);

в)порівняння коефіцієнтів певного підприємства з аналогічними показниками фірм -- провідних у даній галузі (бенчмаркінг).

Метод коефіцієнтів простий у використанні, не потребує спеціального інформаційного забезпечення, але має значні недоліки:

- оціночні коефіцієнти надають аналітику статичну інформацію (на певну дату) про платоспроможність підприємства, і таким чином, об'єктивність аналізу знижується.

- інфляція дуже перекручує дані балансових звітів, що також негативно впливає на ступінь об'єктивності аналізу.

- підприємство може використати прийом "прикрашення" звітності, щоб створити видимість вищих показників. Наприклад, підприємство взяло кредити на два роки. Перед поверненням боргу кошти утримувались декілька днів у вигляді готівки на розрахунковому рахунку. Якщо в цей час складався баланс, то показники платоспроможності, розраховані методом коефіцієнтів, були б значно "прикрашені". Але вже через кілька днів, після моменту погашення боргу, дані балансу давали б аналітику інше уявлення про стан платоспроможності підприємства.

Методи дискримінантних показників платоспроможності полягають у тому, щоб на базі низки коефіцієнтів оцінити синтетичним чином фінансову ситуацію підприємства з точки зору його життєздатності та безперервності господарської діяльності у короткостроковому періоді.



Рис. 1.3 - Методичні підходи до оцінки платоспроможності підприємства

Коефіцієнти даного методу отримують у результаті дослідження згідно з технікою дискримінантного аналізу, а саме:

-- порівнюються за певний період на основі низки коефіцієнтів дві вибірки підприємств, побудовані за обсягом та/або видом діяльності, одна з яких містить підприємства, що мають труднощі з платежами, а інша включає тільки "здорові" підприємства;

-- відбираються за допомогою різноманітних статистичних тестів коефіцієнти, що дозволяють визначити краще підприємство, представлене в одній з двох вибірок;

-- розробляється за допомогою прийомів дискримінантного аналізу лінійна комбінація з визначальних коефіцієнтів.

Даний метод вперше з'явився в США, де в 60-і роки минулого століття різні дослідники намагались сформулювати моделі передбачення банкрутства. Фундаментальне дослідження в цьому напрямку було опубліковано в 1968 p. Є. І. Альтманом.

Крім методу Альтмана відомий показник платоспроможності Z Конана і Гольдера, показник платоспроможності Управління звітності Банку Франції.

Показник платоспроможності Z Конана і Гольдера розроблено на основі двох вибірок по 95 малих і середніх промислових підприємств. За допомогою методу дискримінантного аналізу було розроблено такий показник:

Z = 0,16 X1 - 0,22Х2 + 0,87 X3 + 0,10 X4 - 0,24 X5 (1.4)

де X1 = дебіторська заборгованість + грошові кошти / всього активів;

Х2 = постійний капітал / всього пасивів;

X3 = фінансові витрати / виручка від реалізації;

X4 = витрати на персонал / додана вартість;

X5 = валовий прибуток / залучений капітал.

Для України використання аналогічних показників на сьогоднішній день неможливе з причини їх відсутності. Для їх розробки необхідно проводити спеціальне дослідження на галузевому рівні, зібрати обширну статистичну базу, що в наших умовах досить складно.

Дослідження грошових потоків полягає у вивченні обсягів і структури надходжень грошових коштів та їх витрачання, визначення основних джерел надходження та напрямків витрачання грошей, а також порівняння за обсягами та часом вхідних та вихідних грошових потоків, тобто вивчення їх збалансованості. Цей метод ґрунтується на побудові бюджетів готівки та їх аналізі.

Дослідження грошових потоків широко використовується у світовій практиці.

Отже, оцінку платоспроможності підприємства можна здійснити використовуючи систему таких показників:

1. Показники ліквідності або статичної платоспроможності:

- коефіцієнт загального покриття (потенційної платоспроможості) розраховується як відношення поточних активів до поточних пасивів підприємства. Показує ступінь покриття поточних пасивів поточними активами. Характеризує платіжні можливості підприємства, що оцінюються за умови не тільки своєчасних розрахунків з дебіторами та сприятливої реалізації готової продукції (товарів), але й продажу у випадку необхідності інших елементів матеріальних оборотних активів.

Критичне значення цього коефіцієнту становить 2. Значення у межах 1-1,5 свідчить про спроможність підприємства повністю розраховуватися по своїх боргах за рахунок оборотних активів. Зростання показника вище 2 свідчить про неефективне управління грошовими коштами, що може негативно позначитись на доходності підприємства;

- коефіцієнт проміжної ліквідності (розрахункової платоспроможності) розраховується як відношення грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень та дебіторської заборгованості до поточних пасивів. Показує здатність виконувати поточні зобов'язання за рахунок коштів, короткострокових фінансових вкладень та дебіторської заборгованості.

Критичне значення не встановлюється. Позитивним вважається стабільність значення цього показника в межах 0,7--0,8 або дотримання його середньогалузевого значення.

- коефіцієнт абсолютної ліквідності (грошової платоспроможності) розраховується як відношення грошових коштів та короткострокових фінансових вкладень до поточних пасивів. Показує, яка частина короткострокових зобов'язань підприємства може бути негайно сплачена за рахунок високої ліквідності.

Критичне значення 0,2 + 0,35. Значення коефіцієнта нижче 0,2 - зовнішня ознака неплатоспроможності. Але зростання показника вище критичної межі також не вважається позитивною тенденцією, оскільки може призводити до падіння дохідності підприємства

- коефіцієнт співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості розраховується як відношення дебіторської заборгованості до кредиторської.

Показує ступінь покриття кредиторської заборгованості вимогами на користь підприємства.

Позитивним є стабільність показника, що свідчить про дотримання певної політики кредитування покупців та залучення товарних кредитів. Доцільно вивчити структуру дебіторської та кредиторської заборгованості за строками погашення, а також порівняти даний показник з середньогалузевим рівнем. Рекомендоване значення 1.

- коефіцієнт забезпеченості поточних пасивів власними коштами розраховується як відношення власних оборотних коштів до оборотних активів.

Показує ступінь покриття поточних зобов'язань власними оборотними активами.

Даний показник використовується як узгоджувальний у законодавстві деяких країн, його критичне значення встановлено в розмірі 0,1. В будь-якому випадку підвищення показника свідчить про фінансове оздоровлення підприємства, покращення його платоспроможності; зниження показника є негативним явищем, сигналом потенційної втрати платоспроможності, зростання залежності від кредиторів.

2. Показники ліквідності оборотних активів та якості кредиторської заборгованості:

- середній період обороту товарних запасів (в днях) розраховується як відношення середнього розміру товарних запасів до одноденного товарообороту за собівартістю. Показує період, протягом якого товари перетворюються в грошові кошти. Позитивним є зменшення значення показника, якщо це не є перешкодою нормальному ходу реалізації товарів (не обумовлює товарний дефіцит);

- середній період обороту дебіторської заборгованості розраховується як відношення середнього розміру дебіторської заборгованості до одноденного товарообороту за собівартістю. Показує середній період інкасації дебіторської заборгованості, тобто період її погашення. Позитивним фактом слід вважати скорочення періоду обороту дебіторської заборгованості. Зростання цього показника може бути визнано доцільним тільки в умовах росту товарообороту та підвищення якості дебіторської заборгованості;

- період погашення кредиторської заборгованості розраховується як відношення середнього розміру кредиторської заборгованості до одноденного товарообороту за собівартістю. Показує середній період, протягом якого підприємство сплачує короткострокові зобов'язання. Підприємство повинне дотримуватись такого періоду погашення кредиторської заборгованості, щоб максимально скористатись наданою позикою і вчасно її сплатити;

- період операційного циклу дорівнює сумі періодів обороту товарних запасів і дебіторської заборгованості. Показує час перетворення купленого товару в гроші. Зменшення показника свідчить про високу ділову активність підприємства та ефективну політику управління дебіторською заборгованістю;

- період фінансового циклу можна розрахувати як різницю між періодом операційного циклу і періодом погашення кредиторської заборгованості.

Дозволяє оцінити період обороту грошових коштів. Зменшення показника є позитивною тенденцією й свідчить про підвищення ефективності управління грошовими коштами, але значення показника нижче нуля свідчить про дефіцит грошових коштів (підприємство живе «в борг»).

3. Показники динамічної платоспроможності:

- коефіцієнт відновлювання (втрати) платоспроможності характеризує найближчу перспективу зміни рівня платоспроможності підприємства (відновлення чи втрату). Він визначається за формулою:

(1.5)

де Кзп - коєфіцієнт загального покриття;

Кпп - коєфіцієнт проміжної ліквідності;

Кзпн - нормативне значення (Кзпн = 2).

Якщо показник дорівнює або більше одиниці, - це є свідченням наявності резервів поліпшення рівня платоспроможності, при Квпл менше 1 - рівень платоспроможності підприємства в найближчий час буде недостатнім;

- коефіцієнт достатності формування грошових активів (коефіцієнт виконання бюджету готівки) характеризує ступінь покриття платіжних потреб підприємства за рахунок грошових коштів, що знаходяться в його розпорядженні. Розраховується за формулою:

(1.6)

де ЗГК - залишки грошових коштів на початок періоду;

ГН - грошові надходження за період;

ВГф - фактичне витрачання грошей за період;

ВГвідкл - відкладення витрачання грошових коштів.

Позитивною тенденцією є зростання цього показника, що свідчить про здатність підприємства генерувати грошові активи для здійснення усіх необхідних платежів. Сприятливою ситуацією є утримання цього показника на рівні 1,2 , що є ознакою відсутності дефіциту грошових коштів та наявність їх мінімального за лишку на рахунках.



2. Шляхи підвищення платоспроможності підприємства

2.1 Обґрунтування планування розміру активів підприємства та джерел їх формування

Одним з найвагоміших чинників, що визначають рівень платоспроможності підприємства є політика фінансування активів підприємства.

Політика фінансування активів підприємства представляє собою частину загальної політики управління його активами і виявляється в оптимізації об'єму і складу фінансових джерел їх формування з позицій забезпечення ефективного використання власного та позикового капіталу, достатньої фінансової стійкості та платоспроможності підприємства.

Існує три принципових підходи до фінансування активів підприємства.

Консервативний підхід передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу повинні фінансуватися постійна частина активів і приблизно половина змінної їх частини. Друга половина змінної частини активів підприємства повинна фінансуватися за рахунок короткострокового позикового капіталу. Така модель фінансування активів забезпечує високий рівень фінансової стійкості підприємства (за рахунок мінімального обсягу використання короткострокових позикових коштів), однак збільшує витрати власного капіталу на їх фінансування, що при інших однакових умовах приводить до зниження рівня його рентабельності.

Помірний (або компромісний) підхід до фінансування активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу повинна фінансуватися постійна частина активів, в той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу весь обсяг змінної їх частини. Така модель (тип політики) фінансування активів забезпечує прийнятний рівень фінансової стійкості підприємства і рентабельність використання власного капіталу, наближену до средньоринкової норми прибутку на капітал.

Агресивний підхід до фінансування активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу фінансується лише невелика частка постійної їх частини (не більше половини), в той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу - переважна частка постійної і вся змінна частини активів підприємства. Така модель (тип політики) створить проблеми в забезпеченні поточної платоспроможності і фінансової стійкості підприємства. Разом з тим, вона дозволяє здійснювати операційну діяльність з мінімальною потребою у власному капіталі, а отже забезпечувати при інших рівних умовах найбільш високий рівень його рентабельності.

Політика фінансування активів обирається підприємством відповідно до запланованих розмірів активів і власних фінансових ресурсів.

Планування розміру активів підприємства здійснюється відповідно до потреби в них. Розрахунок потреби в активах підприємства здійснюється за їх видами (основні засоби, нематеріальні активи, запаси товарно-матеріальних цінностей, грошові активи та інші види активів).

Потреба в основних засобах розраховується по окремих їх групах.

На першому етапі визначається потреба в окремих видах машин і обладнання, що використовуються у виробничому технологічному процесі.

На другому етапі визначається потреба в окремих видах машин і обладнання, що використовуються в процесі управління операційною діяльністю (офісні меблі, електронно-обчислювальні машини, засоби зв'язку і т.п.).

На третьому етапі визначається потреба в приміщеннях (будівлях) для здійснення безпосереднього виробничого процесу (з усіма допоміжними його видами) і розміщення персоналу управління.

Потреба в нематеріальних активах визначається виходячи з технології здійснення операційного процесу.

При визначенні вартісного обсягу позаоборотних операційних активів, необхідних підприємству, враховується форма задоволення потреби в окремих їх видах - придбання у власність, фінансова або оперативна оренда тощо.

Потреба в запасах товарно-матеріальних цінностей розраховується диференційовано в розрізі наступних їх видів:

а) потреба в оборотному капіталі, що авансується в запаси сировини і матеріалів;

б) потреба в оборотному капіталі, що авансується в запаси готової продукції (для промислових підприємств);

в) потреба в оборотному капіталі, що авансується в запаси товарів (для торгових підприємств).

Потреба в оборотному капіталі, що авансується в запаси товарно-матеріальних цінностей кожного виду, визначається шляхом множення одноденної їх витрати на норму запасу в днях. Норми запасів товарно-матеріальних цінностей кожного виду встановлюються кожним підприємством самостійно виходячи з галузевих і інших особливостей його господарської діяльності шляхом їх нормування.

Для усереднених розрахунків в зарубіжній практиці застосовують наступні стандартні норми запасів: по сировині і матеріалам - 3 місяці (90 днів); по готовій продукції - 1 місяць (30 днів); по товарах, що реалізуються підприємствами торгівлі - 2 місяці (60 днів).

Потреба в грошових активах визначається на основі майбутнього їх витрачання на розрахунки по оплаті праці (виключаючи нарахування на неї); по авансових та податкових платежах; по маркетинговій діяльності (витрати на рекламу); за комунальні послуги і інші. Така потреба визначається, переважно, в розрізі перерахованих видів платежів на майбутні три місяці (що забезпечує достатній запас платоспроможності підприємства). В умовах інфляції нормативи активів підприємства в грошовій формі знижуються.

Потреба в інших активах встановлюється методом прямого рахунку по окремих їх різновидах з урахуванням особливостей підприємства. Розрахунок потреби в інших активах здійснюється окремо по позаоборотних і оборотних активах.

За результатами проведених розрахунків визначається загальна потреба у

позаоборотних і оборотних активах підприємства. Потреба у позаоборотних активах розраховується шляхом підсумовування потреби в основних засобах, нематеріальних активах і інших видах позаоборотних активів. Відповідно потреба в оборотних активах визначається шляхом підсумовування потреби в запасах товарно-матеріальних цінностей, грошових активів і інших видах оборотних активів.

Розрахунок потреби в активах доцільно здійснювати в трьох варіантах:

1) мінімально необхідна сума активів, що дозволяє вести господарську діяльність;

2) необхідна сума активів, що дозволяє вести господарську діяльність з достатніми розмірами страхових запасів по основних видах оборотних коштів (матеріальним і грошовим активам);

3) максимально необхідна сума активів, що дозволяє придбати у власність всі потрібні основні засоби і нематеріальні активи, а також створити достатні розміри страхових запасів по всіх видах оборотних активів.

У процесі розрахунків спочатку визначаються показники мінімального і максимального варіантів потреби в активах, а потім в рамках цих її меж формується необхідна їх сума.

Формування відповідних принципів фінансування оборотних активів в кінцевому результаті визначає співвідношення між рівнем рентабельності використання власного капіталу і рівнем ризику зниження фінансової стійкості і платоспроможності підприємства, своєрідним барометром якого виступають сума і рівень чистих оборотних активів (чистого робочого капіталу).

Оптимізація обсягу поточного фінансування активів підприємства дозволяє виявити і мінімізувати реальну потребу підприємства в фінансуванні активів за рахунок власного капіталу і фінансового кредиту, що залучається (в довгостроковій або короткостроковій його формах).

На першому етапі розрахунків прогнозується обсяг кредиторської заборгованості підприємства в майбутньому періоді. Її основу складає як кредиторська заборгованість по товарних операціях, так і внутрішня кредиторська заборгованість підприємства. Розрахунок обсягу кредиторської заборгованості підприємства, що прогнозується в майбутньому періоді, здійснюється по наступній формулі:

К3п = (КЗт + КЗвн - К3пр) х (1 + Тр) (2.1)

де К3п - прогнозний обсяг кредиторської заборгованості підприємства;

КЗт - середня фактична сума кредиторської заборгованості підприємства по товарних операціях в аналогічному попередньому періоді;

К3вн - середня фактична сума внутрішньої кредиторської заборгованості (кредиторської заборгованості інших видів) підприємства в аналогічному попередньому періоді;

К3пр - середня фактична сума простроченої кредиторської заборгованості підприємства (всіх видів) в аналогічному попередньому періоді;

Тр - запланований темп приросту товарообігу, виражений десятковим дробом.

На другому етапі розрахунків, виходячи з раніше встановлених планових обсягів запасів товарно-матеріальних цінностей, дебіторської заборгованості, а також обсягів кредиторської заборгованості, визначається обсяг поточного фінансування активів підприємства. Розрахунок здійснюється по наступній формулі:



ОТФп = 3п + ДЗп - КЗп (2.2)

де ОТФп - прогнозований обсяг поточного фінансування активів підприємства;

3п - запланований обсяг запасів товарно-матеріальних цінностей підприємства;

ДЗп - запланований обсяг дебіторської заборгованості підприємства;

КЗп - прогнозний обсяг кредиторської заборгованості підприємства.

Якщо в майбутньому періоді тривалість фінансового циклу підприємства не міняється, то розрахунок обсягу поточного фінансування активів здійснюється по спрощеній формулі:

ОТФп = ПФЦ х ОРп (2.3)

де ОТФп - прогнозний обсяг поточного фінансування активів підприємства;

ПФЦ - тривалість фінансового циклу підприємства, в днях;

ОРц - одноденний об'єм реалізації продукції, що планується.

На третьому етапі розрахунків з урахуванням виявлених у процесі аналізу резервів розробляються заходи щодо скорочення прогнозного обсягу поточного фінансування активів (а відповідно і тривалість фінансового циклу) підприємства. Оскільки запаси товарно-матеріальних цінностей, що плануються, забезпечують реальний приріст операційної діяльності, основна увага при розробці таких заходів приділяється забезпеченню скорочення обсягу дебіторської заборгованості і особливо - збільшенню обсягу кредиторської заборгованості підприємства.

Оптимізований з урахуванням цих заходів обсяг поточного фінансування активів служить основою вибору конкретних джерел фінансових коштів, що інвестуються в ці активи.

При визначенні структури цього фінансування виділяють наступні групи, джерел:

- власний капітал підприємства;

- довгостроковий фінансовий кредит;

- короткостроковий фінансовий кредит;

- товарний (комерційний) кредит;

- внутрішня кредиторська заборгованість підприємства.

Участь власного і довгострокового позикового капіталу в фінансуванні активів визначається виходячи з цілей залучень довгострокового фінансового кредиту.

Результати розробленої політики формування і політики фінансування оборотних активів отримують своє відображення в зведеному плановому документі - балансі формування і фінансування активів підприємства. Цей баланс дозволяє пов'язати заплановану загальну суму активів з обсягом фінансових коштів, що планується залучати з різних джерел для забезпечення їх формування.

2.2 Основні напрямки покращення платоспроможності підприємства

До підприємства, яке має нестійкий фінансовий стан, застосовується ряд санкцій:

- реорганізація виробничо-фінансової діяльності ;

- мирний договір між кредиторами і власниками підприємства.

Реорганізаційні процедури запроваджують повернення платоспроможності шляхом проведення відповідних інноваційних заходів. По результатам аналізу повинна бути вироблена генеральна фінансова стратегія й розроблений бізнес - план фінансового оздоровлення підприємства з метою недопущення банкрутства та виведення його із „ небезпечної зони ” шляхом комплексного використання внутрішніх та зовнішніх резервів. Конкретні шляхи виходу підприємства із кризової фінансової ситуації залежать від причин його несамостійності. Оскільки більшість підприємств страдають з вини неефективної державної політики, то одним із шляхів фінансово оздоровлення підприємства повинна бути державна підтримка несамостійних суб'єктів господарювання. Але у зв'язку із дефіцитом державного бюджету на таку допомогу можуть розраховувати не всі підприємства.