Характеристика, види та методи управління фінансовими ризиками на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Ризик є невід'ємним атрибутом фінансово-господарської діяльності підприємств і потребує значної уваги з боку фінансових менеджерів. Існування певного рівня ризику операцій зовсім не означає, що від них треба відмовитися. Адже відмова буде рівнозначною втраті очікуваних доходів і прибутків. В усьому потрібна міра і зваженість фінансових рішень.

Звичайно, від можливих втрат у ринковому середовищі ніхто не застрахований. Але це не свідчить про те, що з метою повного уникнення втрат потрібно проводити лише консервативну політику. Важливо не просто боятися ризиків у ринковій діяльності, а вчасно аналізувати причини небажаного розвитку подій, враховувати попередній негативний досвід, постійно коригувати систему оперативних дій з позицій максимізації результату.

Важлива роль у визначенні допустимого рівня ризику, прогнозуванні імовірності настання ризикових подій та своєчасній нейтралізації їх негативних наслідків відводиться ризик-менеджменту.

Ризик-менеджмент -- це система заходів щодо виявлення, оцінки, профілактики та страхування ризиків і включає стратегію і тактику управлінських дій.

Стратегія ризик-менеджменту є сукупністю обраних підприємством управлінських заходів, спрямованих на досягнення поставленої мети управління ризиком і допомагає сконцентрувати зусилля і ресурси на найоптимальніших варіантах рішення. Після досягнення поставленої мети кожна стратегія перестає використовуватися, оскільки нові пріоритетні завдання діяльності зумовлюють необхідність розробки нової стратегії. Основною стратегічною метою управління ризиком можна визначити як завдання захисту підприємства від несприятливого впливу факторів зовнішнього середовища, так і завдання оптимізації внутрішнього середовища і т. ін.

Тактика ризик-менеджменту включає практичні методи і прийоми фінансового менеджменту для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Завданням тактичного управління фінансовими ризиками підприємства є вибір найбільш конструктивних і оптимальних способів зниження ризику та нейтралізації їх негативних наслідків у разі виникнення ризикової події у кожному конкретному випадку.

Як система управління, ризик-менеджмент включає дві підсистеми: та, що управляє (суб'єкт ризик-менеджменту), і та, якою управляють (об'єкт управління).

1. Загальні принципи аналізу економічного ризику

Аналіз ризику не є самоціллю, його результати використовуються для прийняття економічно ефективних управлінських рішень, у тому числі для вибору найбільш вигідних рішень за критерієм «ризик - результат» і розробки комплексу заходів на запобігання, зниження або компенсацію ризику.

У загальному відпадку аналіз ризику здійснюється у такій послідовності:

1. Виявлення ризику конкретних рішень або дій, а також можливих наслідків.

2. Виявлення внутрішніх і зовнішніх факторів, які визначають рівень ризику.

3. Аналіз виявлених факторів з позиції ступеню їх впливу на рівень ризику.

4. Оцінка ризикових рішень з таких точок зору:

- визначення можливості їх реалізації при наявності ризику (чи можливо це зробити?);

- визначення економічної доцільності їх прийняття при наявності ризику (що це дає?).

5. Встановлення припустимого рівня ризику (якою сумою можна ризикувати і при якій імовірності витрат можна йти на ризик).

6. Аналіз окремих етапів робіт з обраним рівнем ризику.

7. Розробка заходів по зниженню ризику.

8. Вибір найбільш доцільних варіантів рішень.

Аналіз ризику розділяють на два взаємодоповнюючих види:

- якісний;

- кількісний.

Якісний аналіз передбачає виявлення можливих видів ризику (ідентифікація ризиків), а також виявлення факторів ризику, які впливають на результати прийнятих рішень і робіт, що виконуються.

Приклад. Для сучасного підприємства можна виділити ряд основних ризиків, що виникають при взаємодії з контрагентами. Їх якісний аналіз виконаний за наступною схемою: сутність ризику, причини ризику, фактори ризику (умови, що збільшують імовірність зростання негативних подій), способи зниження або компенсації ризику.

1. Ризик неотримання початкової сировини, матеріалів і ресурсів. Наслідком реалізації ризику є неможливість використання профільної технології.

Причини ризику - відмова традиційних і потенційних постачальників від укладання угод поставок, неприйнятні умови угод, виникнення у постачальників непередбачених труднощів, прийняття постачальником рішення про розрив угоди або змінення її умов, перехід традиційних постачальників до випуску нової продукції і т.д.

Фактори ризику - слабка диверсифікація постачальників, нестабільність загальної соціально-політичної ситуації, відсутність традицій обов'язковості виконання правових та договірних умов, нерівномірність темпів інфляції і валютних курсів, нерівномірність доходів різних верств населення, недостатність резервних коштів підприємства для компенсації підвищення цін постачальниками, надмірна концентрація підприємства на обмеженому наборі профільних технологій і т.д.

Способи зниження ризику - диверсифікація постачальників, створення фінансових резервів на випадок непередбачених витрат, прогнозування динаміки цін, залучення традиційних постачальників до діяльності підприємства шляхом укладання договорів на участь в прибутках або продаж їм акцій, придбання акцій підприємств-постачальників, створення страхових запасів вихідних матеріалів, диверсифікація виробництва шляхом збільшення кількості технологій, що використовуються та видів продукції, організація на підприємстві системи постійного збору інформації про можливих постачальників і т.д.

2. Ризик неповернення передплати постачальниками. Наслідки - погіршення фінансового стану підприємства, складності у відношеннях з постачальниками.

Причини ризику - ті ж самі, що у вищезгаданому випадку, а також вольові рішення постачальників про тимчасове або остаточне присвоєння отриманих як передоплата коштів, неможливість їх повернення через зрив договорів.

Фактори ризику - критична ситуація у взаємозв'язках постачальників, слабкість арбітражу та законодавчої бази, низька правова культура управлінського персоналу, відсутність розвиненої системи страхування господарських і фінансових операцій.

Способи зниження ризику - придбання акцій постачальника та обмін акціями, встановлення неформальних особистих зв'язків з керівництвом підприємства-постачальника, створення регіональної системи страхування договорів, залучення незалежних організацій як гарантів договорів, розвиток залогових договорів.

3. Ризик незаключення договорів на реалізацію виготовленої продукції. Наслідки - затоварювання готової продукції, погіршення фінансового стану.

Причини ризику - змінення структури споживчого ринку, загальне зменшення потреб у даному виді продукції, заміщення продукції підприємства продукцією конкурентів, моральна застарілість продукції, змінення виробничого профілю або спеціалізації традиційних виробників продукції.

Фактори ризику - технічний прогрес, залежність результатів прийняття рішень споживачами від секретних умов договору, які задовольняють особисті інтереси керівництва, змінення умов імпорту, що полегшує ввезення імпортної продукції, активізація маркетингової діяльності конкурентів, різке зростання обсягів і рентабельності в галузі, що сприяє збільшенню кількості конкурентів.

Способи зниження ризику - диверсифікація виробництва і збуту, створення на підприємстві системи баз даних про можливих споживачів продукції (їх діяльність, наміри, тенденції зростання і т.д.); активне використання усіх форм маркетингу; обмін акціями з традиційними споживачами; освоєння гнучких технологій виробництва.

Кількісний аналіз передбачає кількісне визначення розміру окремих ризиків і ризику конкретного виду діяльності у цілому.

В економіці для кількісного аналізу ризику використовується теорія ймовірностей, згідно з якою для оцінки ризику необхідно знати можливі наслідки конкретного рішення або дій (сценарії розвитку подій) та імовірності їх наслідків.

Імовірність результату. Імовірності того чи іншого сценарію розвитку подій (імовірність результату) можна визначити наступними методами.

1. Об'єктивним методом - на основі даних про аналогічні проекти, що є у наявності, які виконувались у подібних умовах. У цьому випадку обчислюється частота виникнення того чи іншого явища.

Приклад. З попереднього досвіду взаємовідносин з постачальниками вихідної сировини та матеріалів відомо, що зі 100 укладених договорів ними було виконано з додержанням усіх обумовлених умов 68 договорів, а в інших були порушення (пов'язані з термінами поставки, якістю матеріалів і т.д.). У цьому випадку імовірність дотримання умов договорів поставки може бути розрахована об'єктивно як частота 68/100, тобто 0,68. Відповідно імовірність недодержання умов договорів складає (100 - 68)/100, тобто 0,32.

2. Суб'єктивним методом - наприклад, шляхом експертної оцінки, коли група експертів висловлює припущення відносно конкретних результатів та ймовірностей їх виникнення.

Приклад. Підприємство планує вивести на ринок принципово новий виріб. Досвід його виробництва як власного, так і інших виробників, відсутній. У цьому випадку експерти, а в їх якості можуть виступити керівники та провідні спеціалісти підприємства, на основі власних знань і досвіду, розуміючи ситуацію, яка склалася на ринку, висловлюють суб'єктивні судження відносно успіху даного заходу. Їх дані усереднюють та отримують оцінку імовірності успіху (невдачі) виведення на ринок нового виробу.

Для градації ризику використовують наступну шкалу ймовірностей:

0 - 0,1 - мінімальний ризик;

0,1 - 0,3 - малий ризик;

0,3 - 0,4 - середній ризик;

0,4 - 0,6 - високий ризик;

0,6 - 0,8 - максимальний ризик;

0,8 - 0,9 - критичний ризик;

0,9 - 1,0 - катастрофічний ризик.

Як об'єктивна, так і суб'єктивна ймовірності використовуються при визначенні критеріїв, за допомогою яких порівнюють ступінь ризику альтернативних варіантів та обирають найкращій. Такими критеріями є середнє значення (математичне очікування, очікуване значення) можливого результату, розкидання результатів (дисперсія або середньоквадратичне відхилення) та коефіцієнт варіації.

При стабільному внутрішньому і зовнішньому середовищі підприємства, достатньо великій кількості даних про результати окремих бізнес-операцій (прибутку та збитку) використовують статистичний метод оцінки ризику. Маючи достатній обсяг інформації про реалізацію окремих видів ризику за період часу, що минув, суб'єкт ризику здатний оцінити імовірність виникнення ризику у майбутньому.

Статистичний метод - це розрахунок ймовірностей виникнення збитку на основі аналізу всіх статистичних даних, що є в наявності, які відносяться до результативності бізнесу у минулому.

Для кожної дискретної залежності «імовірність - збиток», отриманої на основі обробки статистичних даних, може бути проведена оцінка середнього збитку, його середньоквадратичне відхилення, коефіцієнт варіації, а також підібрана безперервна функція розподілу, за допомогою якої можна розрахувати рівень ризику в залежності від збитку в майбутньому.

У залежності від результативності дій у періоді часу, що аналізується, та рівня збитку, діяльність підприємства відносять до однієї з п'яти областей ризику: ризик господарський прибуток фінансовий

- безризикова область;

- область мінімального ризику;

- область підвищеного ризику;

- область критичного ризику;

- область неприпустимого ризику.

Безризикова область - характеризується відсутністю будь-якого збитку при здійсненні господарської діяльності з гарантією отримання розрахованого прибутку.

Область мінімального ризику - характеризується розмірами збитків, які не перевищують розміру чистого прибутку. Підприємство ризикує тим, що у гіршому випадку воно не отримає чистого прибутку. У кращому випадку - чистий прибуток буде менший, ніж розрахункове значення.

Область підвищеного ризику - характеризується збитком, який не перевищує валового прибутку. Підприємство ризикує тим, що у гіршому випадку воно не зможе виплатити заробітну плату своїм робітникам за виконану роботу, але при цьому відшкодує матеріальні витрати, пов'язані з виробництвом продукції.

Область критичного ризику - характеризується збитком, величина якого не перевищує виторгу від реалізації продукції.

Область неприпустимого ризику - характеризується збитком, порівняним з розміром власного капіталу підприємства, тобто можливе банкрутство.

Підсумовуючи, треба зауважити, що в умовах різких різноспрямованих змін зовнішнього і внутрішнього середовища даний метод не використовується.

2. Постачальницькі, технічні та технологічні, організаційно-управлінські ризики та трудові ризики

Виробничий ризик - імовірність збитків або додаткових витрат, спричинених збоями або зупинкою виробничих процесів, порушенням технології виконання операцій, низькою якістю сировини, роботи персоналу, виготовленої продукції або наданих послуг.

Імовірність ризикової події визначається на основі статистичних даних про попередні випадки, що зберігаються в інформаційній системі підприємства, або, в разі відсутності інформації, - на основі оцінок експертів.

Виокремлюють кілька основних видів виробничих ризиків діяльності підприємств:

1. Постачальницькі ризики, які виникають у сфері здійснення підприємством операцій із партнерами (постачальники, банки, транспортні, страхові організації тощо) з постачання сировини, матеріалів, комплектуючих, енергоресурсів, зокрема:

- ризик збоїв у виробництві внаслідок неукладення договорів на постачання (причини: відмова традиційних постачальників від укладання договорів, неприйнятні для підприємства умови постачання (ціни, терміни, якість, кількість), неадекватна оцінка потреби у зовнішніх закупках, неправильно розроблений план-графік закупок, відсутність на ринку постачальників унікальних ресурсів);

- ризик неодержання матеріально-енергетичних ресурсів внаслідок неефективної дії договорів про постачання (причини: форс-мажорні обставини, неправильні прогнози кон'юнктури на всіх або окремих ринках закупок, зміни умов постачання, невідповідальність партнерів, затримки на митниці, транспортні аварії);

- ризик неповернення передоплати постачальниками (причини: укладання договорів з недієздатним, неплатоспроможним чи фіктивним постачальником, правові порушення в процесі постачання);

- ризик зростання собівартості виробництва продукції (причини: збільшення браку продукції або перевитрати при обробці внаслідок постачання неякісної сировини, непередбачене зростання ринкових цін на матеріально-енергетичні ресурси, підвищення відсоткових ставок за кредит).

Для недопущення втрат або компенсації збитків рекомендують заходи: створення страхового резерву сировини і матеріалів, диверсифікація постачання за строками, постійне збирання і актуалізація інформації про партнерів, підготовка кредитних лінійна випадок передплати, залучення незалежних організацій (банків, страхових товариств, фондів) в якості гаранта угод.

2. Технічні і технологічні ризики, об'єктами яких є наявне обладнання, виробничі площі, технологія, зокрема:

- ризик техногенних аварій (причини: форс-мажорні обставини, фізичний знос обладнання, невідповідність обладнання застосовуваним технологіям, недотримання технології);

- ризик зростання собівартості виробництва продукції (причини: збільшення браку внаслідок порушень у технології обробки, фізичний і моральний знос обладнання, додаткові виплати за термінові роботи, неадекватні виробничі потужності невикористання ефекту масштабу виробництва);

- ризик випуску неякісної продукції (причини: фізичний і моральний знос обладнання, недотримання технології, застаріла технологія);

- ризик підвищення витрат на охорону праці і природоохоронну діяльність (причини: шкідливі умови праці, перевищення гранично допустимих рівнів викидів внаслідок недосконалості техніки чи технології, відсутність пристроїв, захисних споруд).

Для зниження імовірності виникнення ризику використовують заходи: чітке планування і ефективне використання виробничих потужностей, недопущення дефіциту чи занадто низької ефективності використання виробничих площ і обладнання, розвиток технічної і технологічної бази підприємства, проведення науково-дослідних робіт, розроблення стратегії безпеки в комплексі загальної стратегії підприємства.

Економічні наслідки технічних ризиків, прогноз розмірів збитку, обґрунтування превентивних заходів, управлінських рішень, спрямованих на запобігання або зниження втрат підприємства, що обумовлені технічними ризиками, з позицій менеджменту розроблені недостатньо.

3. Організаційно-управлінські ризики, пов'язані з процесом організації і управління виробництвом на рівні окремих підрозділів і підприємства загалом:

- ризики розроблення стратегії (причини: необґрунтоване визначення пріоритетів загальної економічної і ринкової стратегії підприємства щодо інновацій, поточної виробничої діяльності);

- ризик збоїв у виробництві продукції (причини: відсутність належної системи оперативно-виробничого планування, відсутність або недоотримання план-графіків ремонту технологічного обладнання, графіків виконання робіт);

- ризики безгосподарності (причини: несвоєчасне проведення інвентаризації, відсутність належного контролю за роботою працівників, відповідальних за зберігання та охорону товарно-матеріальних цінностей).

Заходи щодо зниження можливих втрат належать до категорії превентивних і охоплюють: постійне функціонування системи стратегічного і оперативно-виробничого планування, розроблення і контроль за дотриманням план-графіків ремонту технологічного обладнання, зберігання цінностей у кількох пристосованих приміщеннях тощо.

4. Трудові ризики, джерелом яких є виробничий персонал підприємства, породжені такими причинами: низька кваліфікація, плинність кадрів, низька продуктивність праці, відсутність дієвої системи мотивації праці, неукомплектованість кваліфікованими спеціалістами, нераціональне використання працівників, перевитрати по фонду оплати праці, низький рівень виробничої дисципліни тощо.

Для зниження цього виду ризику застосовують превентивні заходи організаційного характеру, спрямовані на зменшення впливу факторів ризику або зняття причин їх виникнення.

Особливо характерним є прояв ризику під час наростання втоми. У цьому випадку факторами ризику найчастіше є: постійне статичне напруження м'язів, особливо в зв'язку з малорухомою робочою позою; інтенсивна фізична (динамічна) робота; розумово-емоційне напруження (у зв'язку зі сприйманням і переробкою великої кількості інформації, прийняттям рішень); відсутність зацікавленості в праці, далекість мети; несприятливі фізичні фактори умов праці (температура повітря, що значно перевищує оптимальну, шум тощо); примусовий ритм або неритмічна робота; недостатній відпочинок протягом пауз під час роботи і в неробочий час; нераціональне харчування (недостатня кількість вітамінів в їжі) і велика маса тіла; різні розлади здоров'я і захворювання.

Економічні наслідки ризикової події це прямі та непрямі втрати та додаткові витрати, які виникли внаслідок шкоди, пов'язаної з відмовою обладнання, і встановлення розміру яких не суперечить законодавству України.

Економічні наслідки технічних ризиків на різних рівнях управління підприємством мають вигляд пошкодження обладнання або його вузлів та деталей, витрат на придбання нових вузлів та деталей, оплату праці ремонтного персоналу і послуг сторонніх організацій на аварійні та позапланові ремонти, штрафів, пені, що в кінцевому рахунку призводить до погіршення фінансового результату діяльності, тобто зменшення прибутку або збільшення збитку.

3. Запобігання ризиків як метод їх нейтралізації

Різнорідні види шкоди і проблеми кількісної оцінки втрат потребує розробки заходів як превентивного так і компенсаційного характеру, і пов'язані з мінімізацією додаткових витрат, вибір найкращого варіанту управлінського рішення, моделювання різноманітних причино-наслідкових зв'язків між основними компонентами ризику які виражені в різних формах (матеріальній, трудовій, фінансовій), тобто оптимізації економічних наслідків.

До превентивних відносять заходи, які розроблюють і впроваджують на підприємствах для оптимізації економічні наслідки технічних ризиків за рахунок зменшення частоти ризикових подій і важкості шкоди. Наприклад такі: забезпечення вимог безпеки в проектній документації; використання ефективних систем контролю за технологічними процесами та дотриманням техніки безпеки; дотримання правил експлуатації обладнання; страхування технічних ризиків; створення системи моніторингу технічних ризиків, тощо.

У будь-якій господарській діяльності завжди існує небезпека, яка витікає із специфіки тих чи інших господарських операцій. Небезпека втрати прибутків або непередбачене збільшення витрат є комерційними ризиками. Комерційний ризик означає невпевненість у ймовірному результаті, невизначеність цього результату діяльності. Складовою частиною комерційних ризиків є фінансові ризики. Вони пов'язані з можливістю втрат певних грошових сум або їх недоотриманням.

Управління ризиками підприємства - це система принципів та методів передбачення, запобігання, оцінки та нейтралізації негативного впливу загроз і небезпек на результати фінансово-господарської діяльності підприємства.

Метою управління ризиками є передбачення та недопущення втрати підприємством його ринкової вартості.

Відповідно до цієї основної мети завдання управління ризиками полягають у наступному:

- визначенні найбільш вразливих та найслабкіших місць фінансово-господарської діяльності підприємства;

- систематичній комплексній діагностиці ймовірності настання несприятливих подій;

- виборі альтернативних варіантів управлінських рішень для забезпечення оптимального співвідношення між ризиком та дохідністю фінансових операцій;

- забезпеченні мінімізації втрат при настанні несприятливих подій.

Алгоритм управління ризиками передбачає:

- встановлення межі допустимого ризику;

- оцінку зовнішніх та внутрішніх факторів впливу на рівень ризику;

- ідентифікацію ризиків;

- оцінку ризиків;

- оцінку ймовірних втрат;

- оцінку впливу втрат на фінансову стійкість та платоспроможність;

- застосування прийомів зменшення втрат;

- прийняття рішення з допустимим рівнем ризику;

- вибір методів нейтралізації ризиків;

- підтримка належного рівня стійкості підприємства.

Розглядаючи поняття ризику у взаємозв'язку з фінансово-господарською стійкістю підприємства, можна виділити декілька ключових характеристик безпечного функціонування суб'єкта господарювання:

- захищеність інтересів підприємства від впливу несприятливих факторів, небезпек та загроз на основі високого рівня його конкурентоспроможності;

- стійкість до впливу внутрішніх та зовнішніх негативних дій, при якій забезпечується усунення чи нейтралізація загроз задоволенню інтересів підприємства;

- стабільність функціонування підприємства на основі активної протидії впливу внутрішніх та зовнішніх загроз;

- спроможність підприємства до розширеного самовідтворення;

- забезпеченість підприємства достатніми для задоволення його потреб і виконання існуючих зобов'язань фінансовими ресурсами;

- якість системної сукупності фінансових технологій, інструментів і послуг, що дозволяє забезпечити ефективне функціонування підприємства.

Формування моделі управління ризиками підприємства, забезпечення її ефективності передбачає обґрунтування провідних завдань та методів нейтралізації ризиків.

Нейтралізація ризиків - це фінансово-математична технологія обґрунтування, прийняття, виконання та контролю виконання управлінських фінансових рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення зі ставності результативності господарської операції та рівнів операційного і фінансового важелів як складових сукупного ризику підприємства.

Система внутрішнього механізму нейтралізації ризиків підприємства включає:

- уникнення ризику;

- лімітування концентрації ризику;

- хеджування;

- диверсифікацію;

- розподілення;

- самострахування;

- інші методи.

Загалом виділяють два основних типи стратегій нейтралізації ризиків: активну та пасивну.

Пасивна стратегія нейтралізації ризиків спрямована на здійснення операцій з уникнення ризику. Тобто підприємство абстрагується від здійснення будь-яких заходів, спрямованих на запобігання негативним наслідкам для його фінансово-господарської діяльності, джерелом яких є сукупність ризиків.

Активна стратегія нейтралізації ризиків спрямована на утримання будь-яких ризиків через запобігання настанню ймовірних негативних наслідків для операційної, фінансової та інших видів діяльності підприємства.

У сукупності прийомів нейтралізації ризиків за активною стратегією виділяють декілька основних методів:

- страхування ризиків, яке поділяється на самострахування та комерційне страхування. При самострахуванні джерелом формування фінансових ресурсів для покриття потенційних збитків є винятково внутрішні ресурси суб'єкта господарювання. Самострахування передбачає створення певних резервів грошових фондів (фондів страхового відшкодування) з метою покриття потенційних збитків, додаткових витрат підприємства. Такі резерви грошових фондів створюються за рахунок певних відрахувань самого підприємства. Типовими варіантами таких фондів коштів є резервний капітал як складова власного капіталу підприємства, забезпечення наступних виплат і платежів, резерв сумнівних боргів та інші фонди, передбаченні чинним законодавством та статутними документами підприємства. Комерційне страхування передбачає нейтралізацію ризиків за допомогою страхової компанії, якій підприємство передає частину свого ризику за певну плату (страхову премію).

- диверсифікація ризиків - фінансово-математична модель оптимізації прийняття управлінських рішень з метою зменшення сукупного ризику за рахунок його розпорошення між складовими, що характеризуються різними рівнями ризику. Тобто підприємство вкладає кошти не в один вид цінних паперів, а в різні, виготовляє не один вид продукції, а декілька, отримує боргові зобов'язання не в одному банку, а в декількох, здійснює інвестиції не в один проект, а в різні, при цьому рівень сукупного ризику зменшується;

- хеджування ризиків - вид нейтралізації ризиків, спрямований на укладання зустрічних операцій з купівлі-продажу базових активів із використанням похідних цінних паперів або введення певних застережних умов, що забезпечують прив'язку зміни результуючого показника до певного індикатора. Використовується для страхування потенційних втрат від зміни валютного курсу, вартості сировини та матеріалів тощо.

Найбільш ефективним способом зниження ризику в умовах нестабільності економічної та політичної ситуації в Україні є диверсифікація, тобто розпорошення ризиків між кількома учасниками бізнесу.

На підприємствах з метою підвищення економічної безпеки слід постійно проводити роботу із зниження ризиків та ліквідації їх джерел. Особливу увагу слід приділяти питанням контролю: контролю за якістю продукції; контролю за фінансовою діяльністю; контролю за людськими ресурсами; контролю за ціноутворенням; попередньому контролю; поточному контролю; заключному контролю; стратегічному контролю; управлінському контролю; оперативному контролю.

Отже, з метою підвищення економічної безпеки підприємства доцільно системно підходити до нейтралізації ризиків, що дозволить покращити результати їх господарської діяльності.

Література

1. Ілляшенко С.М. Економічний ризик: Навч. посіб. 2-ге вид., доп. перероб. - К.: Центр навчальної літератури, 2004.

2. Лук'янова В.В., Головач Т.В. Економічний ризик: Навч. посіб. - К.: Академ-видав., 2007.

3. Хохлов Н.В. Управление риском: Учеб. пособие для вузов. - М.:- ЮНИТИ-ДАНА, 2001.

4. Устенко О.Л. Теория экономического риска: Монография. - К.: МАУП, 1997.

5. Бланк И.А. Управление финансовыми рисками. - К: Ника-Центр, 2005.

6. Старостіна А.О., Кравченко В.А. Ризик-менеджмент: теорія та практика: навч. посіб. - : ІОЦ «Видавництво «Політехніка», 2004.

Размещено на Allbest.ru