Фінансовий лівериндж

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Фінансовий лівериндж

План

1. Аналіз фінансового ліверинджу

2. Експертні оцінки в фінансовому аналізі

3. Основні прийоми в фінансовому аналізі

Використана література

1. Аналіз фінансового ліверинджу

Лівериджем у фінансовому аналізі називається оптимізація структури активів і пасивів підприємства з метою збільшення прибутку.

В абсолютному розумінні леверидж означає невелику силу, важіль, за допомогою якого надається можливість переміщувати досить великі предмети. Стосовно до економіки, ліверидж - це важіль, при незначному посиленні якого можливо суттєво змінити результати виробничо-фінансової діяльності підприємства. Визначення лівериджу в економічній роботі підприємства можна пов'язати з дією факторної системи, розглядаючи його як деякий фактор, невелика зміна якого може призвести до суттєвих змін результатних показників.

Розрізняють три види лівериджу:

- виробничий;

- фінансовий;

- виробничо-фінансовий.

Існують витрати фінансового характеру, пов'язані з обслуговуванням боргу. Величина цих витрат залежить від розміру позикових коштів. Вплив фінансових витрат на прибуток відображає фінансовий ліверидж. Це пов'язано із дією плеча фінансового важеля (співвідношення позикового і власного капіталу). Таким чином, фінансовий ліверидж - це взаємозв'язок між прибутком і співвідношенням позикового та власного капіталу.

Фінансовий ліверидж - це потенційна можливість впливати на прибуток шляхом зміни обсягу та структури довгострокових пасивів, тобто власного і позикового капіталів. Фінансовий ліверидж характеризує взаємозв'язок між чистим прибутком і розміром доходів до сплати податків і процентів за боргами, тобто валовим прибутком.

Рівень фінансового лівериджу визначається відношенням темпів приросту чистого прибутку до темпів приросту валового прибутку:

Лф = ЧП ? П

Де:

Лф - рівень фінансового лівериджу;

П - темп зміни валового прибутку, %;

ЧП - зміни чистого прибутку, %.

Економічний зміст цього показника полягає в тому, що він показує, у скільки разів темпи приросту чистого прибутку вище темпу приросту валового прибутку. Це перевищення досягається за допомогою плеча фінансового важеля (співвідношення позикового і власного капіталу).

Змінюючи плече фінансового важеля, можна вплинути на прибуток і дохідність власного капіталу. Фінансовий ліверидж, як і виробничий, пов'язаний з ризиком, але не з виробничим, а з фінансовим. Фінансовий ризик - це ризик, який пов'язаний з неможливістю сплати процентів по довгострокових позиках. Чим більший обсяг залучених коштів, тим більше треба сплачувати процентів по них, тим вищий рівень фінансового лівериджу. Це призводить до підвищення фінансового ризику.

Отже, зростання фінансового лівериджу супроводжується підвищенням ступеня фінансового ризику, пов'язаного з недостачею коштів для сплати процентів по позиках. Рівень фінансового лівериджу зростає із збільшенням частки позикового капіталу, при цьому підвищується розмах варіації рентабельності власного капіталу, чистого прибутку.

Це говорить про підвищення ступеня фінансового ризику інвестування за умов високого плеча важеля.

Отже, зміна структури капіталу у бік збільшення частки позикового капіталу викликає зростання фінансового ризику, хоча при цьому і досягається більш високий прибуток.

Узагальнюючим показником є виробничо-фінансовий ліверидж, який являє собою добуток виробничого та фінансового лівериджу:

Лвф = Лв ? Лф

Де:

Лвф - виробничо-фінансовий ліверидж.

З формули видно, що він відображає ризик, пов'язаний з можливим нестатком засобів для відшкодування виробничих витрат і фінансових витрат з обслуговування боргу.

Наприклад, приріст обсягу реалізації складає 10%, валового прибутку - 40%, чистого прибутку - 54%. Тоді:

Лв = 40 ? 10 = 4;

Лф = 54 ? 40 = 1,35;

Лвф = 4 1,35 = 5,4.

Можна зробити висновок, що за умов існуючої структури витрат на підприємстві і структури джерел капіталу збільшення обсягу виробництва на 1% забезпечить приріст валового прибутку на 4% і приріст чистого прибутку на 5,4%. Кожен процент приросту валового прибутку приведе до збільшення чистого прибутку на 1,35%.

У випадку спаду виробництва ці показники змінюватимуться в аналогічній пропорції.

2. Експертні оцінки в фінансовому аналізі

Залежно від змісту і завдань аналізу використовують такі основні інформаційні джерела: фінансову звітність, статистичну звітність, дані внутрішньогосподарського (управлінського) бухгалтерського обліку, дані з первинної облікової документації (відбіркові дані), експертні оцінки.

Припускають проведення багатоступінчастого опитування експертів по спеціальних схемах і подальшу обробку отриманих результатів за допомогою інструментарію економічної статистики. Застосування цих методів на практиці, звичайно, полягає у використанні досвіду, знань та інтуїції експертів в області динаміки фінансово-господарської діяльності організацій в різних сегментах національної економіки. Як правило, його використання забезпечує швидке формування думки. В той же час той факт, що прогноз будується на інтуїтивному думці експерта, - явний недолік методу.

Найбільш широке використання експертні методи отримали при прогнозуванні параметрів стану зовнішнього економічного середовища, а також продажу в маркетинговому аналізі.

Експертні оцінки використовуються в аналітичній роботі, наприклад, для розробки коефіцієнтів суттєвості в імітаційних моделях, граничних значень контрольованих показників і т. п.

Аналізуючи фактичний фінансовий стан підприємств, до експертних оцінок вдаються насамперед з метою отримання даних про відносну значущість того чи іншого аналітичного показника під час розгляду їх сукупності: наприклад, такі оцінки потрібні при визначенні узагальнюючого показника ліквідності балансу, класності підприємства як замовника та рейтингового узагальнюючого показника фінансового стану.

Проте експертні оцінки використовують переважно для прогнозування фінансового стану підприємства, а також для фінансової експертизи інвестицій. Висококваліфіковані досвідчені фахівці можуть оцінити ймовірність очікуваних доходів і витрат, ступінь ризику реальних і фінансових інвестицій, зміни в курсі національної валюти, у податковому законодавстві тощо.

3. Основні прийоми в фінансовому аналізі

Практикою фінансового аналізу вироблено низку основних прийомів читання фінансової звітності підприємства.

Серед них можна виділити такі:

а) горизонтальний аналіз;

б) вертикальний аналіз;

в) трендовий аналіз;

г) аналіз відносних показників (фінансових коефіцієнтів);

д) порівняльний аналіз;

є) факторний аналіз.

Горизонтальний (часовий) аналіз полягає у порівнянні кожної позиції звітності з попереднім періодом. Порівняння - це метод, за допомогою якого предмет (явище), що вивчається, характеризується через співвідношення, вимірювання, зіставлення з іншими одно скісними предметами та явищами (норми, нормативи, планові показники, ціни тощо).

Вертикальний (структурний) аналіз дозволяє визначити структуру підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому.

Можна виділити дві основні ознаки, що спричиняють необхідність і доцільність проведення вертикального аналізу:

- перехід до відносних показників (коефіцієнтів), який дозволяє проводити міжгосподарські порівняння економічного потенціалу і результатів діяльності різних підприємств (за величиною використовуваних ресурсів, доходами, витратами, асортиментом тощо);

- відносні показники деякою мірою згладжують негативний вплив інфляційних процесів, які можуть істотно спотворювати абсолютні показники фінансової звітності й тим самим ускладнюють їх зіставлення в динаміці.

Вертикальний прийом фінансового аналізу досить корисний при розгляді структури доходів і видатків підприємства (вертикальний аналіз звіту про прибутки і збитки).

Трендоеий аналіз ґрунтується на порівнянні кожної позиції звітності з низкою попередніх періодів і визначенні тренда, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів факторів зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства та індивідуальних особливостей його діяльності в окремих періодах. За допомогою трендового аналізу формуються можливі значення показників у майбутньому. Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) застосовується для встановлення взаємозв'язку між показниками фінансової звітності підприємства. Найчастіше виділяють такі п'ять груп аналітичних коефіцієнтів: ліквідності, фінансової стабільності, рентабельності, ділової і ринкової активності.

Показники ліквідності дозволяють описати і проаналізувати здатність підприємства відповідати за свої поточні зобов'язання.

В основу розрахунку цих показників покладено ідею зіставлення поточних активів з короткостроковою кредиторською заборгованістю.

У результаті розрахунку встановлюється, чи у достатньому ступені забезпечене підприємство оборотними коштами, необхідними для розрахунків з кредиторами за поточними операціями. Показники фінансової стійкості характеризують ступінь покриття запасів "нормальними" джерелами фінансування (власними оборотними коштами, довгостроковими і короткостроковими кредитами), а також структуру капіталу підприємства. Показники рентабельності призначені для оцінки загальної ефективності вкладення коштів у підприємство, аналіз якого здійснюється. Найбільш інформативними серед них є рентабельність авансованого капіталу і рентабельність власного капіталу.

Показники ділової активності відбивають ефективність поточної фінансово-господарської діяльності підприємства. До них відносяться: коефіцієнти оборотності матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, тривалість операційного, виробничого і фінансового циклів тощо.

Показники ринкової активності розраховуються з метою визначення прибутку на акцію, стану підприємства на ринку цінних паперів тощо.

Порівняльний (просторовий) аналіз - це внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми з показниками конкурентів або середньогалузевими та середніми показниками.

Факторний аналіз - це аналіз впливу певних факторів (причин) на результативний показник за допомогою побудови детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. Причому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємств у сукупності становить методологію та методику аналізу. До основних функціональних структур, які виконують фінансовий аналіз належать - фінансовий відділ та бухгалтерія. До цієї роботи залучаються також інші економічні підрозділи підприємства (маркетингу, планування тощо). ліверидж експертний фінансовий

Використана література

1. Базілінська О.Я. Фінансовий аналіз: теорія та практика: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О.Я. Базілінська. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 328 с.

2. Крамаренко, Г.О. Фінансовий аналіз: підручник / Г.О. Крамаренко, О.Є. Чорна. - К.: Центр навч. л-ри, 2008. - 392 с.

3. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ. - М.: ДИС, 2010. - 120 с.

4. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз підприємств / Коробов М.Я. - К., 2000. - 378 с.

Размещено на Allbest.ru