Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні аспекти побудови податкової системи України
• 1.1 Становлення податкової системи в Україні
• 1.2 Основні елементи податкової системи України
• 1.3 Принципи побудови податкової системи
• Розділ 2. Податкова система України та і її роль в доходах бюджету
• 2.1 Податкова політика, як метод державного регулювання економіки, підходи та перспективи
• 2.2 Прямі та непрямі податки та їх місце в податковій системі
• 2.3 Контроль податкових органів за надходженням податків до бюджету
• Розділ 3. Перспективи розвитку та шляхи вдосконалення податкової системи України
• 3.1 Необхідність запровадження зарубіжного досвіду податкової системи
• 3.2 Недоліки та напрями вдосконалення діючої системи оподаткування в Україні
• Висновок
• Список використаних джерел
• Додаток

Вступ

Податкова система відіграє провідну роль у формуванні доходів держави. У державному бюджеті України саме на податки припадає більша частина доходів (приблизно 85%). В умовах ринкової економіки бюджетні надходження залежать від результатів діяльності суб'єктів господарювання. Тому раціонально організована система оподаткування повинна стимулювати господарську і підприємницьку ініціативу, бути простою і зрозумілою для всіх громадян держави, забезпечувати ефективність процесу стягнення податків. Крім цього, вона повинна бути стабільною.

Історія розвитку оподаткування свідчить, що податки можуть бути не лише джерелом наповнення бюджетів, але й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів. Як свідчить зарубіжна практика, держава може використовувати податкову систему для перерозподілу доходів між членами суспільства, стимулювати деякі види діяльності. Свідоме використання податків для досягнення визначених цілей відбувається в рамках податкової політики. Податкова політика являє собою систему урядових заходів для досягнення поставлених перед суспільством завдань за допомогою податкової системи країни.

В Україні відбуваються глибокі економічні зміни, зумовлені заміною колишнього механізму управління економікою ринковими методами господарювання. Перехід до ринкових відносин спричинився до запровадження умовної податкової системи: використовуючи податки, пільги і фінансові санкції, держава висуває єдині вимоги до підприємств щодо господарювання.

У будь-якій державі юридичні й фізичні особи зобов'язані віддавати частину своїх доходів на загальнодержавні потреби. Досконалість форм і методів передачі цих коштів свідчить про рівень розвитку держави, її економічних і правових інститутів.

В Україні податкове регулювання доходів юридичних осіб і громадян перебуває у стадії становлення. Велика кількість податків, складний механізм їх нарахування в бюджет, часті зміни податкового законодавства ускладнюють як теоретичне сприйняття окремих податків, так і практичне їх нарахування.

Об'єктом курсової роботи є Податкова система України, а предметом - функціонування податкової системи.

Метою даної курсової роботи є вивчення податкової системи України від початку її становлення, процес її розвитку та стан на сьогоднішній день.

Завдання курсової роботи:

· розглянути теоретичні аспекти побудови податкової системи України;

· проаналізувати податкову систему України та її роль в доходах бюджету;

· розглянути перспективи розвитку та запропонувати шляхи вдосконалення податкової системи України.

Структурно курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків

Розділ 1. Теоретичні аспекти побудови податкової системи України

1.1 Становлення податкової системи в Україні

Становлення оподаткування як цілісної системи - результат його тривалої еволюції від розрізнених, невпорядкованих форм до забезпечення їх узгодженості,сумісності, відповідності одна одній і системі в цілому.

Перші спроби створення податкової системи в Україні були зроблені в 1990 році, коли разом з набуттям нашою державою незалежності, почали зароджуватись підприємництво, нові форми власності та різні форми організації виробництва. Тоді на базі регіональних відділів державних доходів у фінансових органах були створені податкові інспекції, які підпорядковувались Міністерству фінансів України [4, с. 358].

У 1991 році з прийняттям Закону УРСР "Про систему оподаткування", в якому були закладені основні принципи побудови податкової системи, зародилися податкові відносини.

Цілеспрямоване формування власної податкової системи в Україні почалося з 1992 року. Умовно процес становлення податкової системи в Україні можна поділити на три етапи: I етап - 1992-1993 роки; II - етап - 1994-1999 роки; III етап - 2000р. - по сьогоднішній день.

У першому етапі не тільки з'явилися нові види податків: податок на дохід, податок на додану вартість, але й були сформовані три концепції перспективного розвитку податкової системи України:

- перша концепція - оподаткування обсягів реалізації, по яких за звітний період надійшла оплата за рахунок продавця, за системою диференційованих ставок, залежно від сфери і виду діяльності;

- друга концепція - це існування податку на прибуток за єдиною ставкою на рівні 30-35 % з пільгами для інвестиційної діяльності; зменшення ставки по податку на додану вартість до 20%; чітке розмежування податків на загальнодержавні і місцеві; перехід в оподаткуванні фізичних осіб до сукупного річного доходу як об'єкта оподаткування. Основоположниками цієї концепції є - Головна державна податкова інспекція, Міністерство фінансів та Міністерство економіки України.

- третя концепція - антологічна з другою концепцією, але акцент поставлений на значні пріоритети для виробників продукції та товарів. Засновником цієї концепції став Український союз промисловців і підприємств.

До початку 1993 року податкова система розвивалася згідно з другою концепцією. У 1993 році були прийняті два закони - "Про податок на прибуток" та "Про оподаткування доходів підприємств і організацій", ставки за цими податками відповідали нормам першої концепції,що значно збільшило податковий тягар на виробника [4, с. 359].

Під час другого етапу формування податкової системи в Україні були сформовані чіткі податкові механізми, до існуючих податків доданий податок на промисел, остаточно узаконена система місцевих податків з прийняттям Декрету КМУ "Про місцеві податки і збори" від 20.05.1993 року.

Також були внесені зміни та доповнення до Закону України " Про систему оподаткування прибутку підприємств" та "Про податок на додану вартість".

Під час вже третього етапу формування податкової системи в Україні набрав чинності Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" у 2001 році, з 2004 року вступили в дію Закони України "Про податок з доходів фізичних осіб", внесені зміни до закону "Про оподаткування прибутку підприємств", яким зменшено ставку податку до 25%. Відбулися й інші прогресивні зміни у напрямку зменшення податкового тягаря. З 1 січня 2011 року набрав чинності новий Податковий кодекс України, який значно змінює систему оподаткування в Україні. З прийняттям нового кодексу втратили чинність ряд Законів України, декретів Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради України та указів президента України. У новому кодексі змінено кількість та склад загальнодержавних і місцевих податків та зборів. Згідно з Податковим кодексом в Україні в наш час діють 22 податки та збори, з них 17 загальнодержавних та 5 місцевих.

За даними Світового банку за підсумками 2011 року Україна зайняла перше місце у світі за кількістю податків і зборів: український бізнес у той чи іншій формі сплачує 135 різних податків. Для порівняння, друге місце в цьому рейтингу зайняла Румунія, у неї кількість податків 113. На третьому місці перебуває Ямайка з 72 видів податків. У Гонконзі стягуються всього три податки, в Грузії, Швеції, Норвегії - чотири податки, у Сінгапурі - п'ять податків. У Франції всього сім податків, у Великобританії, Чехії, Нідерландах, Португалії, Іспанії, Фінляндії - вісім податків. У США - 11. У середньому на податкову звітність та сплату податків українські підприємці витрачають 657 годин на рік.

Отже, формування системи оподаткування в Україні - це дуже динамічний процес, але податкова система України ще далеко не досконала і потребує подальшого спрощення.

1.2 Основні елементи податкової системи України

оподаткування бюджет державний дохід

Податкова система складається з:

1) податкового законодавства;

2) системи оподаткування;

3) сукупності державних податкових органів.

Головним нормативно-правовим актом, що регулює податкову систему в Україні, виступає Податковий кодекс України, який був прийнятий 02.12.2010р.

Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.

Система оподаткування (нормативно визначені органами державної влади платники податків, їхні права та обв'язки, об'єкти оподаткування, види податків, зборів та ін. обов'язкових платежів до бюджету, а також порядок стягнення встановлених податкових платежів, зборів і внесків)в Україні згідно із Законом України "Про систему оподаткування" включає загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі). Згідно з чинним законодавством система оподаткування в Україні є дворівневою, в її межах стягуються як загальнодержавні так і місцеві податки і збори [9, с. 147].

Загальнодержавні податки і збори установлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території України.

З 1 січня 2011 року до загальнодержавних податків та зборів належать такі податки та збори:

1. податок на прибуток підприємств;

2. податок на доходи фізичних осіб;

3. податок на додану вартість;

4. акцизний податок;

5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

6. екологічний податок;

7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні(скасовано);

9. плата за користування надрами;

10. плата за землю;

11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;

12. збір за спеціальне використання води;

13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

14. фіксований сільськогосподарський податок;

15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

16. мито;

17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Місцеві податки і збори, механізм їх стягування і порядок сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів відповідно до переліку й у межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому комунальний податок, збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг, збір із власників собак є обов'язковими для встановлення при наявності об'єктів оподаткування чи умов, зв'язаних із введенням цих податків і зборів.

З 1 січня 2011 року до місцевих податків та зборів належать:

1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

2. єдиний податок;

3. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

4. збір за місця для паркування транспортних засобів;

5. туристичний збір [9, с. 150].

Державна податкова служба (ДПС) - це система органів виконавчої влади, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Система органів Державної податкової служби включає: Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації в областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах. У складі органів державної податкової служби перебувають відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями - податкова міліція.

1.3 Принципи побудови податкової системи

Податкова система, як було зазначено вище, - це сукупність установлених у країні податків. Саме діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків - це податкова політика держави, яка має певні принципи. Класичні принципи побудови податкової системи були сформульовані їх основоположником, шотландським економістом і філософом А. Смітом. Вони викладені у чотирьох основних правилах [13, с. 218]:

- справедливості, яке стверджує загальність оподаткування і рівномірність його розподілу відповідно до доходів;

- визначеності, коли час оплати податку, спосіб і сума платежу повинні бути з точністю і заздалегідь відомі платнику і не залежати від суб'єктивних факторів;

- зручності, тобто кожен податок повинен стягуватись у такий час і такий спосіб, які найбільш зручні для платника;

- економії (раціональності), коли будь-який податок повинен стягуватися таким чином, щоб із доходів платника вилучалось якомога менше понад те, що надходить до державної скарбниці.

Основу побудови сучасних податкових систем, поряд із принципами А. Сміта, визначають також принципи, розроблені німецьким економістом А. Вагнером, який систематизував їх в чотири окремі групи:

1-ша група - фінансові принципи, серед яких достатність та еластичність (рухомість) обкладення.

2-га група - народногосподарські принципи - належний вибір джерела обкладення, правильна комбінація різних податків у таку систему, яка б зважала на наслідки і умови їх перекладення.

3-тя група - етичні принципи, принципи справедливості - загальність оподаткування та рівномірність.

4-та група - принципи податкового управління (сукупність адміністративно-технічних правил) - визначеність обкладення, зручність сплати податку та максимальне зменшення витрат на стягнення.

Сьогодні в Україні ці принципи розширені та доповнені у відповідності з вимогами сьогодення. Для України і для самих громадян дуже важливим є сам факт існування цих принципів, а також реальні результати від їх дії, такі, як створення сприятливого середовища для вітчизняних товаровиробників, для розвитку їх конкурентоспроможності; злагоджена та компетентна робота податкових органів тощо.

До принципів побудови податкової системи України належать:

· стимулювання підприємницької діяльності й інвестиційної активності;

· обов'язковість;

· рівнозначність та пропорційність;

· рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

· соціальна справедливість;

· стабільність;

· економічне обґрунтування;

· рівномірність сплати;

· компетенція;

· єдиний підхід до розробки податкового законодавства;

· доступність та зрозумілість норм податкового законодавства;

· адміністративна спрощеність;

· економічна ефективність;

· гнучкість;

· інфляційна нейтральність.

Розглянемо деякі принципи більш детально для того, щоб зрозуміти основні напрямки податкової політики [7, с. 145].

Принцип соціальної справедливості. Цей принцип базується на соціальних орієнтирах, які виступають первинним явищем по відношенню До податкової політики. Правильно встановлені соціальні орієнтири сприяють справедливій податковій політиці. Соціальними орієнтирами в даному випадку можуть бути фактори діяльності фізичних та юридичних осіб - доходи і споживання, майно і приріст грошового капіталу, ресурсна забезпеченість, видача вкладених коштів інше. Основна мета - створення податкової системи, яка б враховувала всі ці фактори.

Принцип рівнонапруженості. Рівнонапруженість означає поєднаність потенційних можливостей і досягнених результатів. Відносно до податкової політики, це означає, що зобов'язання перед державою для всіх платників здійснюється згідно з їхніми можливостями і результатами діяльності. Рівнонапруженість може досягатися різними способами: в одних випадках шляхом установлення єдиних для всіх платників ставок, в інших, навпаки, -за допомогою їх диференціації. Головне - забезпечення рівних початкових умов для всіх платників податків.

Принцип економічної ефективності. Цей принцип базується на двох основних функціях податків: фіскальної і регулюючої, тобто на двох аспектах. Перший, що відображає фіскальну функцію податків, полягає в ефективності їх стягнення: повноти, своєчасності, недопущенні ухилення від сплати податків, мінімальні затрати, пов'язані із мобілізуванням податків в бюджет.

Другий аспект відображає регулюючу функцію податків. Слід зазначити, що в деяких податках закладена регулююча дія, а деякі наділені нею посередньо, тому цей аспект першочергово стосується податків з чітко вираженою регулюючою дією. Але, навіть у цих податків не завжди регулююча функція діє автоматично. Саме тому податкова політика повинна забезпечити вплив податків на економічну справедливість. Інакше потрібно буде змінювати механізм стягнення податків, чи констатувати непридатність діючих податків.

Принцип стабільності означає те, що податкова політика повинна дотримуватись певних ознак, орієнтирів, які зазначені державою, а змінюватись - поступово, еволюційно. Це дає змогу, по-перше, суб'єктам фінансових відносин мати сталі інтереси, створювати певні перспективи в своїй діяльності. Постійно змінна податкова політика впливає на фінансову діяльність дуже погано, так як до змін, які можуть відбуватись, треба пристосовуватись. Тому, по-друге, стабільність податкової політики має велике значення для здійснення податкової роботи. Але треба зазначити, що в економіці кожної країни іноді потрібні зміни, які викликані постійним розвитком соціальних і економічних відносин. Країна потребує реформ, в тому числі і в податковій політиці. В зв'язку з цим, швидке реагування податкової політики на зміни в соціально-економічному житті суспільства визначає принцип гнучкості. Гнучкість податкової політики відображається у двох формах: в здійсненні реформи (ця дія проводиться у випадку негайної необхідності), а також в поступовій зміні еволюційним шляхом (це більш розвинутий засіб реагування і більш ефективний).

Треба сказати, що принцип стабільності та гнучкості знаходяться в протилежних значеннях. Кожна країна повинна знаходити оптимальне співвідношення між ними. З одного боку, не існує ідеальної податкової системи для всіх країн, а з другого - не можна безперервно змінювати податкову політику. Знаходження золотої середини - ось головна мета [7, с. 147].

На наш погляд дотримання і чітке виконання згаданих принципів призведе до ефективної роботи податкової системи України. Реалізація їх на практиці допоможе побудувати ефективну податкову систему.

Таким чином, податкова система вважається ефективною згідно виконання двох умов: коли фінансово забезпечується виконання функцій держави і коли достатньо виконується основні принципи оподаткування.

Розділ 2. Податкова система України та і її роль в доходах бюджету

2.1 Податкова політика, як метод державного регулювання економіки, підходи та перспективи

Держава, виражаючи інтереси суспільства в різних сферах життєдіяльності, виробляє та впроваджує відповідну політику: економічну, соціальну, екологічну, демографічну тощо. Визначивши свою економічну політику, держава визначає напрямок розвитку, а також стратегію і тактику досягнення поставленої мети. Ось чому податкова політика і податкова система мають чітку цілеспрямованість на вирішення конкретних завдань і проблем.

Податкова політика держави є складовою частиною економічної політики, яка базується на сукупності юридичних актів, що встановлюють види податків, зборів та обов'язкових платежів, а також порядок їх стягнення та регулювання. Кожна конкретна податкова система є відображенням податкової політики, яка проводиться державою [6, с. 282].

Суть, структура та роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, яка є виключним правом держави, яка самостійно проводить цю політику в країні, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги та фінансові санкції, а також обов'язки по сплаті податків і відповідальність за порушення норм податкового законодавства, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.

Стратегія проведення податкової політики в Україні повинна спиратись на ґрунтовну теоретичну базу, максимально враховувати відмінність перехідного стану економіки держави. Податкова політика являє собою систему заходів, які провадяться Урядом країни, по вирішенню певних короткострокових та довгострокових завдань, які стоять перед суспільством, за допомогою системи оподаткування країни. До довгострокових завдань належать досягнення економічного зросту, максимального рівня зайнятості населення країни, росту його благополуччя. Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути наповнення державного бюджету, досягнення його збалансованості, стимулювання інвестиційної діяльності тощо.

Податкова політика представляє собою діяльність держави у сфері встановлення та стягнення податків та обов'язкових платежів. Загальна стратегія податкової політики повинна включати приоритетні цілі, пов'язані із функціонуванням системи оподаткування, та методи їх досягнення. Перспективнішою є така податкова політика, яка здатна викликати й майбутній ефект, тобто реалізація певних заходів сьогодні дасть можливість забезпечити в майбутньому реалізацію інших заходів.

Податкова політика повинна передусім сприяти росту обсягів накопичення, створення умов, які полегшують оновлення капіталів підприємств. При провадженні податкової політики держава обов'язково враховує інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства.

Однією з головних цілей формування системи оподаткування повинно бути поліпшення фінансового стану підприємств усіх форм власності і, особливо, пріоритетних напрямів виробництва.

З одного боку, податки зобов'язані забезпечити стабільну фінансову базу держави, а з іншого - залишити достатньо коштів підприємствам та громадянам з метою збереження максимальної зацікавленості у результатах їх діяльності.

Важливою умовою ефективної податкової політики є її стабільність і передбачуваність, завдяки чому у підприємств виникає можливість планувати господарську діяльність та правильно оцінювати ефективність прийнятих рішень [6, с. 284].

Потягом останніх десяти років податкова політика України була спрямована на вирішення конкретних завдань та проблем. Це, зокрема, обмеження росту цін та інфляції, подолання кризи платежів, укріплення грошового обігу. Ці заходи повинні забезпечити захист внутрішнього ринку, створення умов для розвитку здорової конкуренції, здійснити реальну допомогу в становленні та розвитку малого бізнесу, підвищити рівень правової свідомості та культури суспільства.

При цьому в Україні суттєва увага постійно приділяється впорядкуванню стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів, а також посиленню відповідальності за ухилення від сплати або за несвоєчасність їх сплати до бюджетів усіх рівнів та до державних цільових фондів.

Крім того дійсність сьогодення така, що рентабельні прибуткові підприємства, сплачуючи всі законодавчо встановлені платежі до бюджету та до державних цільових фондів, несуть весь податковий тягар. Вони не можуть спрямовувати кошти на реконструкцію та оновлення обладнання.

Оскільки держава не може встановлювати занадто високий рівень оподаткування, тому що цьому протистоїть суспільство, вона змушена використовувати державні займи для покриття державних видатків [3, с. 312].

Отже, у вузькому плані податкова політика охоплює діяльність держави лише у сфері оподаткування - встановлення видів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, їх платників, об'єктів, ставок (нормативів) оподаткування, податкових пільг, строків та механізму стягнення податків та їх зарахувань до бюджету чи до державних цільових фондів.

2.2 Прямі та непрямі податки та їх місце в податковій системі

Як відомо, в класифікації податків розрізняють прямі і непрямі податки (див. рис. 2.1). Приділяючи увагу прямим податкам, треба зазначити, що вони встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Рисунок 2.2. демонструє класифікацію податків.

Поділяються прямі податки на дві підгрупи: особисті і реальні. Різниця полягає саме у відношенні об'єкта оподаткування і самого платника. При особистих прямих податках первинним явищем виступає платник, а об'єкт оподаткування - вторинним. При реальних прямих податках - навпаки.

Найбільш поширеними являються особисті види прямих податків, головними з яких виступають прибутковий податок з громадян та податок на прибуток [2, с. 128].

Розглядаючи ретельніше прибутковий податок треба відмітити, що в залежності від форми доходу, індивідуальної чи узагальненої, прибутковий податок поділяється на види: податок з фізичних осіб і юридичних осіб. Таке "подвійне" встановлення цього податку дає можливість оподатковувати весь створений валовий дохід, а також здійснювати регулювання співвідношення між ними. Податок з фізичних осіб стягується з особистих доходів громадян: заробітної плати та інших доходів. Податок з юридичних осіб стягується із загального доходу підприємства, у формі якого виступає прибуток.

Прибутковий податок має свої переваги і недоліки. Головна його позитивна риса, це те, що він становить рівень оподаткування у пряму залежність від джерела сплати податків - доходу. А також при реалізації принципу справедливості велике значення має підхід до встановлення шкали ставок - пропорційних, прогресивних чи регресивних. Отже, справедливість прибуткового оподаткування реалізується через шкалу ставок. Але є й недоліки цього виду оподаткування. По-перше, існують труднощі, пов'язані із обліком об'єкта оподаткування. Мова йде про приховування доходів і ухилення від сплати податків. По-друге, необхідно належним чином вирішити, що саме відноситься до доходів і як ці доходи обчислюються. Динаміка надходжень податків до бюджету та податку на прибуток (млрд.) наведена в рис. 2.3.

Майновий податок - другий вид прямого оподаткування, який повинен перебувати у тісному взаємозв'язку із прибутковим оподаткуванням, і ось чому: джерелом сплати цього податку є особисті доходи громадян. Саме перелік майна, що оподатковується в Україні, встановлюється чинним законодавством. Таким майном виступають транспортні засоби і механізми [2, с. 130].

На відміну від прибуткового податку приховування об'єкта оподаткування при майновому майже неможливе (об'єктами є будівлі, транспортні засоби інше). Недоліком майнового оподаткування є обмежена регулююча функція.

Найбільш поширеними видами реальних податків є земельний і податок на промисел.

Земельний податок - це найдревніший вид податку. В податковій політиці зараз цей податок відіграє велику роль. Реалізація двох функцій податків - фіскальної і регулюючої - існують в повному обсязі в цьому податку. При стягненні земельного податку не існує можливості сховати об'єкт оподаткування. А також перевагою цього виду податку є те, що кожен, хто має земельну ділянку, платить пропорційно до її розміру і родючості ґрунту, тобто це наявний принцип соціальної справедливості.

Податок на промисел стягується в Україні у вигляді плати за патент на право торгівлі фізичними особами.

Отже, прямі податки, хоча і поступаються непрямим за своєю питомою вагою у формуванні доходів бюджету, мають суттєве значення у податковій системі України.

Треба сказати, що в цілому питома вага прямих податків в бюджеті України становить майже половину всіх надходжень до бюджету.

Особливістю непрямих податків є те, що вони стягуються в ціні товарів, тобто їх види залежать від особливостей ціноутворення. Непрямі податки поділяються на дві групи залежно від характеру торговельної діяльності. Внутрішня торгівля використовує акцизи і фіскальні монополії. Зовнішня характеризується встановленням мита на товари, що експортуються. Розглянемо ретельно кожен з видів непрямих податків.

Акцизи - непрямі податки, що встановлюються у вигляді надбавки до ринкової ціни. В залежності від методу встановлення розрізняються фіксовані ставки акцизів (встановлюються у грошовому виразі на одиницю товарів) і пропорційні (встановлюються в процентах до обсягу реалізації). Так як товарів, що підлягають непрямому оподаткуванню багато, в залежності від обсягу товарів поділяються акцизи на специфічні (встановлюють на окремі види товарів), а також універсальні (встановлюють до всього обсягу реалізації).

Однією з форм акцизів є податок на додану вартість. Його особливість полягає в тому, що він поширюється на перенесену вартість, яка вже була раніше оподаткована. Але якщо податок і сплачується багаторазово, він охоплює щоразу тільки знову створену вартість [12, с. 187].

Податок на додану вартість має високу ефективність із фіскальної точки зору. Широка база оподаткування, яка включає не тільки товари, але й роботи і послуги, забезпечує надійність та стабільність бюджетних надходжень від цього податку. Універсальні ставки полегшують як обчислення податку для його платників, так і контроль податкових органів за правильністю та своєчасністю сплати останнього. Стягнення ПДВ на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг має наслідком рівномірний розподіл податкового тягаря між усіма суб`єктами підприємницької діяльності. Недоліками ПДВ є значний його вплив на загальний рівень цін та регресивність, особливо щодо малозабезпечених верств населення.

Обчислення та стягнення ПДВ потребують чіткого визначення об`єкта оподаткування - доданої вартості. Вона є часткою повної вартості товару чи послуги. Повна вартість товару чи послуги має такі складові частини:

· вартість сировини та матеріалів, а також послуг виробничого характеру, що відноситься на собівартість;

· заробітна плата працівників, які займаються виготовленням цього товару чи наданням послуги;

· прибуток.

Податок на додану вартість в Україні було запроваджено з 1 січня 1992 року замість раніше діючих податків з обороту та податку з продажів, стягнення яких будувалося на системі планово-централізованих цін.

Платниками податку на додану вартість є всі юридичні особи та громадяни, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України, незалежно від форм власності та господарювання.

Акцизний збір, так само як і ПДВ, є одним із непрямих податків, включається до ціни товарів і сплачується в кінцевому рахунку покупцем, а не виробником товарів. Акцизний збір відноситься до категорії специфічних акцизів, тобто він стягується за ставками, диференційованими по окремих групах товарів.

Акцизний збір був введений в Україні в 1992 році і разом з ПДВ замінив податок з обороту. Оподаткуванню акцизним збором підлягають здебільшого предмети споживання, котрі, як правило, не належать до предметів першої необхідності та рівень рентабельності яких достатньо високий.

Третій вид непрямих податків - мито. Воно встановлюється при вивезенні і ввезенні товарів через кордон даної країни.

На відміну від інших податків стягнення мита здійснюється не тільки і не стільки у фіскальних цілях (формування доходної частини бюджету), митна політика спрямована здебільшого на формування раціональної структури експорту та імпорту в умовах відсутності втручання держави в цю сферу.

Мито - непрямий податок, тобто включається до ціни товарів і сплачується за рахунок покупця.

Необхідність сплати мита виникає при переміщенні через митний кордон країни товарів та інших предметів. Митне оподаткування є одним із напрямків митної політики держави, а також засобом митного регулювання.

Перевагами непрямих податків є наступне: швидке надходження їх до бюджету, що дає змогу фінансувати видатки бюджету; непрямі податки охоплюють дуже широке коло товарів і послуг народного споживання, тому є висока ймовірність того, що надходження їх буде досить повним, але ще непрямі податки балансують місцеві бюджети, так як споживання більш-менш рівномірне в територіальному аспекті; непрямі податки також справляють значний вплив і на державу, такий вплив виражається в тому, що їй вигідно збільшувати обсяг виробництва, бо чим більше обсяг реалізації, тим більше доходів надходить до бюджету [12, с. 190].

Головним недоліком непрямих податків є те, що їх сплата незалежить від розміру доходів платників. Таким чином, сплата непрямих податків стає тяжким тягарем для платників податків. Отже, в непрямому оподаткуванні, мабуть, потрібно мати широке коло оподатковуваних товарів з досить помірними ставками або взагалі єдиний універсальний акциз. Урахувати інтереси всього суспільства неможливо.

2.3 Контроль податкових органів за надходженням податків до бюджету

Правовий статус податкових органів України, їх функції та правові основи діяльності визначаються наявністю цих органів у системі органів державного управління.

Єдина, незалежна система органів державної податкової служби України складається з центрального органу державного управління - Державної податкової адміністрації України, державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державних податкових інспекцій в районах, містах та районах у містах.

У складі органів державної податкової служби України знаходяться й відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями [11, с. 127].

Головними завданнями податкової служби є методологічне забезпечення та контроль за дотриманням чинного податкового законодавства, правильністю обчислення податків, зборів та обов'язкових платежів, повнотою та своєчасністю їх внесення до бюджету та до державних цільових фондів, а також запобігання злочинам та іншим правопорушенням, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

При виконанні своїх функціональних обов'язків органи державної податкової служби України координують свою діяльність з різними контролюючими органами - фінансовими органами, органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, митного контролю, контрольно-ревізійною службою тощо.

Одним з основних елементів податкового менеджменту є контроль податкових органів за надходженням платежів до бюджету. Цей процес включає такі моменти:

· облік платників податків;

· перевірка правильності обчислення податків;

· контроль за своєчасністю надходження податків до бюджету.

Діяльністю в сфері контролю за надходженням платежів до бюджету займаються податкові органи, а саме податкові інспекції на чолі з Державною податковою адміністрацією України.

Державні податкові адміністрації в областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються ДПА України. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в областях, містах Києві та Севастополі.

Саме на низову ланку покладена безпосередньо робота в сфері контролю, яка передбачає [11, с. 129]:

а) повний облік платників, забезпечення правильності обчислення платежів і своєчасне їх надходження до бюджету;

б) контроль за своєчасним наданням платниками бухгалтерських звітів, балансів, податкових декларацій та розрахунків;

в) контроль за законним проведенням валютних операцій, дотримання встановленого порядку розрахунків та використання ЕКА і ЕКК;

г) облік векселів на сплату ввізного та вивізного мита та контроль за їх погашенням;

д) забезпечення своєчасності стягнення фінансових санкцій згідно із законодавством;

е) проведення перевірок фактів приховування, заниження сум податків;

є) розгляд скарг та пропозицій;

ж) складання звітів про надходження податків та платежів і передача їх вищестоящим організаціям.

Для контролю в сфері оподаткування використовуються два види перевірок:

1. Камеральна перевірка.

2. Документальна перевірка.

Камеральна перевірка здійснюється в податковій інспекції в управлінні податків та зборів. В цьому управлінні виділяють III підрозділи:

І. Відділ податків та зборів з юридичних осіб, в якому проводяться камеральні перевірки по ПДВ, акцизному збору, податку на прибуток та відрахування в позабюджетні фонди.

II. Відділ податків та зборів з фізичних осіб, в якому перевіряють декларації та визначають суми прибуткового податку, які підлягають сплаті до бюджету.

III. Відділ стягнення місцевих, ресурсних, неподаткових платежів.

Камеральна перевірка здійснюється в момент отримання декларації з використанням бухгалтерської звітності. Перевірці підлягають такі питання:

1. Повнота та своєчасність надання звіту, податкової декларації та розрахунків.

2. Дотримання вимог щодо порядку заповнення представлених документів.

3. Відповідність даних по звіту.

4. Послідовність даних у формах звітності.

5. Правильність заповнення всіх пунктів декларації і розрахунків.

6. Правильність арифметичних розрахунків та визначення сум та термінів доплати чи повернення із бюджету відповідних сум податків.

Документальна перевірка - це другий етап контрольно-економічної роботи податкових інспекцій. Вона здійснюється згідно з річними планами контролю та квартальними графіками перевірок, які складаються по кожному відрізку роботи.

В першу чергу в плани та графіки включаються підприємства, які отримують значні суми прибутку або здійснюють грубі порушення ведення бухгалтерського обліку та податкового законодавства.

Документальні перевірки проводяться не рідше одного разу два роки. Для проведення перевірки податковий інспектор повинен за 10 днів повідомити керівників підприємства про перевірку і мати направлення від податкової інспекції на перевірку даного підприємства.

Існує розроблений в податковій інспекції перелік питань, які включаються до документальної контрольної роботи [11, с. 134]:

1) повнота та правильність відображення в обліку результатів попередньої перевірки;

2) відповідність показників балансу даним аналітичного обліку по рахунках;

3) дотримання положень по інвентаризації та правильність відображення в обліку її результатів;

4) дотримання порядку обліку основних фондів, нарахування і використання амортизаційних відрахувань;

5) правильність обліку і списання матеріальних цінностей, відхилень по них та результатів по переоцінці;

6) правильність обліку МШП та нарахування зносу по них;

7) правильність віднесення витрат на загальногосподарські витрати та їх розподіл;

8) правильність розрахування та відображення в обліку ПДВ;

9) правильність розрахунків та відображення в обліку акцизного збору;

10) інші питання.

Для більш конкретного вивчення економічної діяльності підприємств були сформовані відділи економічного аналізу при місцевих податкових інспекціях. Дані цього аналізу стануть основою для здійснення всього арсеналу стимулюючих заходів: податкових пільг, податкових кредитів, причому в індивідуальному порядку для даного конкретного підприємства.

Таким чином, створення служби економічного аналізу в рамках податкової адміністрації сприятиме поліпшенню контролю і вдосконаленню отримання допомоги.

Розділ 3. Перспективи розвитку та шляхи вдосконалення податкової системи України

3.1 Необхідність запровадження зарубіжного досвіду податкової системи

Податкові системи окремих країн Європи формувалися в абсолютно різних умовах. Лише в середині XX століття в розвитку систем оподаткування з'явилися спільні риси, пов'язані із післявоєнними економічними реформами. Високий рівень державних видатків на той час супроводжувався високими податками. Крім того, справедливо існує думка, що в деяких країнах дуже складні і багаторівневі системи оподаткування. Значення одних і тих самих податків в різних країнах неоднакове. Так у Франції частка непрямих податків в доходах бюджету дорівнює 62,7%, в Голландії - 41,3%.

Для того, щоб побачити різноманітність і розрив між ставками прибуткового податку з громадян в різних країнах, порівняємо системи оподаткування. Справа в тому, що в багатьох країнах застосовується система прогресивних ставок прибуткового податку з абсолютно несхожими характеристиками прогресії, з різними базовими максимальними ставками податку. Традиційно вважається, що прибутковий податок формує не дуже великий вплив, у порівнянні, наприклад, з податком на прибуток, на розміщення виробництва, заощадження тих чи інших інвестицій. Однак, коли в Європі формується зараз єдиний ринок робочої сили і зняті майже всі перешкоди для переливу капіталу, зростає важливість відмінності в податкових системах, а особливо в максимальних ставках прибуткового податку з громадян [5, с. 314].

Надто цікавим з позиції єдиного європейського ринку є оподаткування доходу, отриманого за кордоном. Існують два основних принципи оподаткування стосовно доходу, отриманого за кордоном:

- територіальний принцип (використовується у Франції), коли оподаткування доходу здійснюється за різними ставками в залежності від джерела доходів (у чистому вигляді цей принцип являє собою оподаткування доходу, отриманого тільки із джерел, які знаходяться в середині країни, в той час, як доходи, які отримані за кордоном, звільняються від оподаткування);

- резидентний принцип заключається в тому, що ставка податку не залежить від джерела отриманого доходу. Цей принцип застосовується майже всіма країнами і безперечно виникає ситуація, коли один і той же доход оподатковується спочатку в країні виникнення, а потім в країні отримувача доходу. Для того, щоб не допустити подвійного оподаткування в більшості країн - членів ЄС податки, сплачені за кордоном, зараховуються при розрахунках в середині країни.

Окремо слід зупинитися на такому важливому елементі фіскальної політики європейських держав, як податок на додану вартість. Спробуємо ретельніше зупинитися на питанні щодо ПДВ в деяких країнах Європи.

В Голландії існують дві ставки ПДВ: загальна - 17,5% та 6% - для продовольчих товарів і медикаментів. Щодо товарів, які визначені для експорту то вони звільняються від ПДВ. В Голландії цей податок повинен сплачуватись на кожній стадії виробництва і розподілу товарів та послуг. Завдяки зменшенню на попередніх стадіях, ПДВ не має накопичувального ефекту. Кожний, хто підлягає оподаткуванню, відповідає за сплату ПДВ з обороту, за мінусом ПДВ, який він сплатив по видатках та інвестиціях. При від'ємному сальдо податок повертається. Декілька типів операцій виключаються із оподаткування ПДВ: перекази і орендна плата на нерухомість; послуги надані закладами освіти; соціально-культурні послуги; більшість послуг, які надають банки; страхові послуги; некомерційна діяльність організацій суспільного телерадіомовлення; послуги пошти, телефона, телеграфа [5, с. 316].

В Польщі податок з обороту замінявся на ПДВ повільно. ПДВ спочатку вводився обмежено, а потім повністю у зв'язку з введенням в дію закону у 1993 році. ПДВ в Польщі - це загальний податок на вартість, додану обробкою, по ньому мало пільг та звільнень. Податок сплачують юридичні особи, організації без прав юридичної особи та фізичні особи по своїй підприємницькій діяльності. Окремі види продукції та послуг (тваринництво, сільгосппродукція низького ступеню обробки, деякі об'єкти будівництва) звільнені від податку. Його базова ставка - 22%, пільгова (деякі дитячі товари, будматеріали, товари та послуги для сільського господарства) - 7%.

У Великобританії існує авансовий податок на доходи корпорацій. Він був введений для створення безперешкодних платежів до бюджету. Розмір даного податку визначається рівнем виплат по дивідендах. Але авансовий податок не є при цьому ще одним податком на дивіденди, його сплата здійснюється як аванс платежу, який враховується при фактичній сплаті податку. У випадку, коли розмір авансового податку перевищує розмір податку на прибуток, передплати поданому податку можуть враховуватись для погашення заборгованості за попередніми чи майбутніми платежами податку на прибуток.

У Франції податок на прибуток корпорацій складає 42%. При розрахунку прибутку, що підлягає оподаткуванню, дивіденди, які сплачують акціонерам, з прибутку не відшкодовуються, а виплачуються після оподаткування, В Німеччині з компаній стягується податок на дивіденди у розмірі 25% від суми. Він був введений з тим, щоб зробити менш можливим ухилення від оподаткування з боку акціонерів [8, с. 60].

Таким чином, податкові системи деяких країн Європи мають як спільні риси, так і відмінності. Для податкової системи України було б доцільно використання зарубіжного досвіду функціонування податкової системи.

Одним з прикладів може бути досвід досить розвинутої країни -Швейцарії. На чолі функціонування системи оподаткування стоїть правова основа, тобто законодавча. В Швейцарії це питання вирішують універсальні для всіх податкові закони. Ця особливість полягає в тому, що всі учасники податкового процесу можуть самостійно розбиратись в змісті законів, вирішувати для себе, тобто своєї діяльності, провідні напрямки функціонування, тощо. В Україні прийняття податкових законів іноді має неповну форму, тому вони постійно доповнюються, змінюються, а також іноді перероблюються. Це негативно впливає на підприємницьку діяльність в країні. Другим прикладом застосування податкового досвіду Швейцарії може бути те, що всі кантони країни мають змогу самостійно справляти податки і діяти незалежно від федерального податкового органу. Локальність при цьому дає можливість швидко реагувати на зміни, які відбуваються в конкретному регіоні і поліпшувати становище на мікрорівні. В Україні, звичайно, існує деяка самостійність регіонів, однак, на мій погляд, вона обмежена. Адже, встановлення розмірів і ставок податків здійснюється на загальнодержавному рівні, а не має локальний характер.

3.2 Недоліки та напрями вдосконалення діючої системи оподаткування в Україні

Діюча сьогодні в Україні податкова система сформована ще на початку процесу реформування вітчизняної економіки. Вона відіграла свою позитивну роль на етапі становлення України як незалежної держави. Однак економічні ринкові відносини потребують вдосконалення податкової системи з метою забезпечення оптимального виконання нею своїх завдань і функцій.

Основними недоліками діючої в Україні системи оподаткування нині є:

- нерівномірність і несправедливість розподілу податкового навантаження;

- податкова система нині є чинником зниження рівня економічного зростання та інвестиційної активності, стимулювання ухилення від сплати податків та відтоку капіталів за кордон;

- значна кількість нормативно-правових актів з питань оподаткування, - більш як 500 нормативно-правових актів, нормами яких повинні володіти та керуватись на практиці як платники податків, так і працівники органів державної податкової служби України;

- неузгодженості та протиріччя окремих норм податкових законів, їх нестабільність, безсистемне надання пільг та перекручування суті окремих видів податків;

- неврегульованість правових гарантій для учасників податкових відносин, відсутність прозорих і ефективних механізмів захисту прав платників податків;

- проблема подвійного оподаткування;

- велика кількість малоефективних податків, які потребують істотних адміністративних витрат, що перевищують доходи бюджету, що забезпечуються за рахунок їх справляння;

- надмірна фіскальна спрямованість та невиконання нею стимулюючої функції [10, с. 192].

Головні напрями вдосконалення системи оподаткування торкаються загальнодержавних податків. При цьому в першу чергу повинні бути вирішені проблеми, пов'язані, по-перше, з розміром податків, по-друге, з їх кількістю і способом стягнення.

Безумовно, створити ідеальну податкову систему, яка б задовольняла інтереси і держави, і платників податків, досить складно. Однак існують певні принципи, ігнорування яких може взагалі завести податкову систему в глухий кут. Перш за все це такі основні принципи, як соціальна справедливість, рівнонапруженість, економічна ефективність, стабільність, гнучкість. В Україні ж ці принципи на сучасному етапі як свідомо, так і несвідомо ігноруються, що породжує проблеми визначення розміру, кількості податків, способу їх стягнення.

Розробляючи напрями реформування податкової системи необхідно враховувати і негативний ефект, який зазначені економічні перетворення можуть мати на економіку країни. Так, різке зниження рівня оподаткування в загальному підсумку сприяє пожвавленню усіх економічних процесів і зниженню рівня тіньової економіки, однак в перші роки супроводжується, як правило, зменшенням податкових надходжень до бюджету. Тому податкова реформа повинна сприяли економічному зростанню та передбачати компенсацію втрат податкових надходжень за рахунок розширення податкової бази.

Отже, для побудови ефективної і раціональної податкової системи необхідна податкова реформа. Вона має усунути основні недоліки діючої системи оподаткування та закласти основи для формування раціонального і дієвого податкового інструментарію. Податкові інспекції на місцях прагнуть створити сприятливий клімат, який допомагав би продуктивній праці підприємців, щоб вони і фахівці податкових органів були як партнери, разом розглядали ті тонкощі податкового законодавства, в яких часом нелегко розібратися платникам податків і правильно сплатити їх. Лише у цьому разі можна уникнути помилок у питаннях оподаткування.

Висновок

Збір податків - виключне право держави, жоден інший суспільний інститут не має такого права. Адже держава є політичною організацією, яка представляє все населення на певній території на відміну від будь-якої іншої організації, що діє в суспільстві і представляє окремі локальні групи інтересів за ознакою. Тому держава повноважна встановлювати і збирати податки з усіх суб'єктів (фізичних і юридичних осіб), що перебувають на її території, як певну плату за послуги, які вона надає суспільству, забезпечуючи ті чи інші спільні потреби всіх громадян. Податки - основа формування бюджету країни, а отже і фінансування цілої низки суспільно необхідних галузей життя - освіти, науки, культури, медицини, соціальних та економічних програм тощо, утримання державного апарату. Світова практика збирання податків накопичила величезний обсяг знань у податковій сфері.

Практика податкової системи України функціонує і розвивається в одному напрямі з податковою практикою інших держав світу, що розвиваються. Аналізуючи історичне минуле, зазначимо, що за певних обставин податки можуть бути вирішальним чинником розвитку суспільства в цілому - допомагати йому виходити з кризового стану, або, навпаки, - призводити до кризи, зміцнювати існуючу владу чи спричиняти її падіння.