Податкова політика

Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

2. Принцип застосування пільги з податку на додану вартість виробникам національного фільму.

Тимчасово, до 1 січня 2016 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання національних фільмів, визначених Законом України "Про кінематографі", виробниками, демонстраторами та розповсюджувачами національних фільмів, а також постачання робіт та послуг з виробництва, у тому числі тиражування, національних фільмів та іноземних фільмів, дубльованих, озвучених, субтитрованих державною мовою на території України, а також постачання робіт та послуг з дублювання, озвучення та/або субтитрування державною мовою іноземних фільмів на території України.

Тимчасово, до 1 січня 2016 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання послуг з демонстрування, розповсюдження та/або публічного сповіщення національних фільмів та іноземних фільмів, дубльованих, озвучених та/або субтитрованих державною мовою на території України, демонстраторами, розповсюджувачами та/або організаціями мовлення (публічними сповіщувачами).

3. Ставка податку.

Ставка податку - це розмір податкових нарахувань відносно одиниці, взятої за основу виміру бази оподаткування, у процентах чи абсолютній сумі.

Базовою є ставка податку, яка застосовується до бази оподаткування без урахування особи платника та виду діяльності. Будь-який податок (збір) обов'язково повинен включати такий елемент як ставку.

Граничною ставкою податку визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений цим Кодексом. Законодавець в ПК по окремим видам податків (зборів) встановлює певний діапазон їх ставок, визначаючи максимальний та (чи) мінімальний розміри ставок. Саме ці максимальні та мінімальні розміри ставок і є граничними ставками податку.

Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.

Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому

У науці існує кілька підходів до класифікації ставок оподаткування. Ми вважаємо за можливе виділити такі підстави диференціації ставок.

1. Залежно від рівня податкового тиску (тягаря) на платника податків:

а) єдина ставка -- ставка податку, однакова для всіх категорій платників податків конкретного податку, що забезпечує їхнє рівне положення, однаковий рівень податкового тиску. Фактично в цих умовах йдеться про використання єдиної ставки податку;

б) диференційована ставка -- ставка податку, що створює різні умови оподаткування (більш-менш сприятливі для окремих категорій платників податків) і відповідно поділяється на:

- базову (основну) ставку, що застосовується до більшості платників, що не бере до уваги їх особливостей і характер здійснюваної ними діяльності, або інші критерії;

- знижену ставку, що застосовується до певної категорії платників, які характеризуються окремими ознаками або здійснюють певну діяльність, у якій на даному етапі найбільш зацікавлена держава, а тому й обов'язок зі сплати податку встановлюється в розмірі, нижчому за базову ставку;

- підвищену ставку, що застосовується до певної категорії платників, які характеризуються окремими ознаками або здійснюють певну діяльність, в якій на даному етапі найбільш зацікавлена держава, а тому й обов'язок зі сплати податку встановлюється в розмірі, вищому за базову ставку.

2. Залежно від методу встановлення:

а) абсолютна (тверда, фіксована або специфічна) ставка -- ставка податку, що встановлюється в чітко визначеній, конкретній величині, вираженій в абсолютній сумі. Останнім часом, зі зниженням рівня інфляції в Україні, спостерігається тенденція до розширення сфери застосування цього виду ставок;

б) відносна ставка -- ставка податку, що встановлюється у визначеній пропорції до одиниці оподаткування. Відносні ставки бувають:

- процентні (адвалорні), або квоти -- встановлюються у відсотках;

- кратні -- встановлюються у величині, кратній певному показнику;

- грошові -- встановлюються в конкретній грошовій сумі до частини предмета оподаткування;

в) змішана (комбінована) ставка -- ставка податку, що поєднує в собі риси наведених вище видів податкових ставок, диференційованих залежно від методів установлення.

3. Залежно від формування інтересу в платника:

а) стимулююча (позитивна) ставка -- ставка податку, що слугує підвищенню ефективності господарської діяльності, створює в платника позитивні стимули, інтерес до розширення і розвитку виробництва;

б) негативна ставка -- ставка податку, що спричиняє негативні наслідки і припускає втрату інтересу платника до продовження господарської діяльності в таких умовах;

в) обмежуюча (стабілізуюча) ставка -- ставка податку, що впливає на платника, стимулюючи його діяльність у незмінних межах, масштабах, крім якого-небудь розвитку, придушуючи розширення виробництва.

4. Залежно від економічних наслідків оподаткування:

а) фактична ставка -- ставка податку, зумовлена співвідношенням розміру податку, що сплачується, і величиною податкової бази;

б) економічна ставка -- ставка податку, зумовлена співвідношенням розміру податку, що сплачується, і всього отриманого доходу.

Білет № 18

1. Податки та збори, їх визначення та види.

Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до податкового законодавства.

Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Податки можна класифікувати за різними критеріями.

1. За формою оподаткування:

1) прямі- податки, що стягується з майна чи доходів платника, визначається розміром об'єкта оподаткування і сплачується власником майна чи доходу.

2) непрямі (на споживання) - податки, що стягуються під час використання матеріальних цінностей, визначається розміром споживання і включається до ціни товару чи послуги і сплачуються продавцем за рахунок покупця.

2. За платником податків:

1) з юридичних осіб - податки, що сплачуються лише юридичними особами (податок на прибуток підприємств);

2) з фізичних осіб - податки, що сплачують лише фізичні особи (прибутковий податок з громадян, податок на промисел);

3) універсальні- податки, що сплачують як юридичні так і фізичні особи (податок з власників транспортних засобів, плата за землю та ін).

3. За характером використання:

1) загальні(абстрактні) - податки, що призначені для формування загальної частини бюджетів (є не цільовими);

2) спеціальні (цільові) - податки, що стягуються для фінансування конкретних витрат держави і зараховуються до спеціального фонду бюджетів чи до державних цільових фондів (носять цільовий характер).

4. За строком стягнення:

1) систематичні - податки, що стягуються регулярно через певний проміжок часу (податковий період);

2) разові - стягуються один раз при настанні якогось факту чи здійсненні певних дій (державне мито за посвідчення заповіту).

5 . За спрямованістю:

1) загальнодержавні - повністю сплачуються до Державного бюджету (ПДВ);

2) місцеві- є джерелом формування доходів місцевих бюджетів і повністю зараховуються до місцевих бюджетів (місцеві податки та збори);

3) пропорційні -податки, що розподіляються частинами між державним та місцевими бюджетами;

4) позабюджетні- збори, що сплачуються до позабюджетних державних цільових фондів (збори на загальнообов'язкове державне соціальне страхування).

2. Роялті в податковому законодавстві.

Роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). Водночас абзац 2 підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу Українипередбачає, що не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених в абзаці першому цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об'єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України.

3. Строк сплати податку.

Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.

Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк.

Зміна строку сплати податку здійснюється у формі:

· відстрочки;

· розстрочки;

Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов'язку.

Білет № 19

1. Перелік податкових пільг, встановлених Податковим кодексом України виробникам національного фільму.

Тимчасово, до 1 січня 2016 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання національних фільмів, визначених Законом України "Про кінематографію" виробниками, демонстраторами та розповсюджувачами національних фільмів, а також постачання робіт та послуг з виробництва, у тому числі тиражування, національних фільмів та іноземних фільмів, дубльованих, озвучених, субтитрованих державною мовою на території України, а також постачання робіт та послуг з дублювання, озвучення та/або субтитрування державною мовою іноземних фільмів на території України.

Тимчасово, до 1 січня 2016 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання послуг з демонстрування, розповсюдження та/або публічного сповіщення національних фільмів та іноземних фільмів, дубльованих, озвучених та/або субтитрованих державною мовою на території України, демонстраторами, розповсюджувачами та/або організаціями мовлення (публічними сповіщувачами).

Тимчасово, до 1 січня 2016 року, не включаються до доходів суми коштів або вартість майна, отримані суб'єктами кінематографії (виробниками фільмів) та/або суб'єктами мультиплікації (виробники мультиплікаційних фільмів) і спрямовані на виробництво національних фільмів.

До 1 січня 2016 року звільняються від сплати земельного податку суб'єкти кінематографії (виробники національних фільмів), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, за земельні ділянки, що використовуються для забезпечення виробництва національних фільмів.

2. Принципи податкового законодавства України.

Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:

1) загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

2) рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

3) невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

4) презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

5) фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

6) соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

7) економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

8) нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

9) стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

10) рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

11) єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.

Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.

Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

При встановленні або розширенні існуючих податкових пільг такі пільги застосовуються з наступного бюджетного року.

3. Платники податків.

Платниками податків є суб'єкти податкових правовідносин, на яких за наявності об'єкта оподаткування покладено певний комплекс податкових обов'язків і прав, установлених законо-давством.

Платникам податків властиві такі ознаки:

1. Платники податків є суб'єктами податкових правовідносин.

Традиційно платниками податків виступають фізичні та юридичні особи, перелік яких визначено цивільним законодав-ством. Разом з тим, є категорії платників податків, що перед-бачені винятково податковим законодавством. До них належать консолідована група платників податків, юридичні та фізичні особи, які діють у складі групи, що не має статусу юридичної особи.

2. Платники податків є зобов'язаними суб'єктами. На пра-вовий статус платників податків впливає метод фінансово-пра-вового регулювання. Державне управління в сфері формуван-ня доходної частини бюджету об'єктивно зумовлено необхідн-істю підпорядкування суб'єктів, за рахунок коштів яких і формується ця частина бюджету. Саме тому правове регулю-вання відносин у сфері податкової діяльності держави спрямо-вано на однобічні владні розпорядження державних органів щодо безумовно зобов'язаних суб'єктів. У зв'язку з цим у пра-вовому статусі платників податків пріоритетним є комплекс по-даткових обов'язків щодо податкових прав, які є похідними від обов'язків.

3. Платники податків -- це суб'єкти, які сплачують подат-ки за рахунок коштів, що їм належать. Хто безпосередньо спла-чує податок -- другорядне питання: це може бути особисто платник податків, його представник або податковий агент.

Різноманіття платників податків зумовлює потребу їх кла-сифікації за різними підставами. Класифікація має важливе значення як для теорії податкового права, так і для податкового законодавства. По1перше, вона дає вичерпне уявлення про всі різновиди платників податків, і, по1друге, така класифіка1 ція закладає основи правового статусу того чи іншого платника податків.

Платників податків можна класифікувати за такими підставами:

I. Залежно від способу організації господарської діяльності:

1) фізичні особи;

2) юридичні особи;

3) іноземні юридичні особи; постійні представництва іноземних юридичних осіб;

4) юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, яка не має статусу юридичної особи (іноземні і/чи національні юридичні та фізичні особи, що діють в Україні на правах партнерів у складі групи, яка не є юридичною особою, на підставі договору про спільну діяльність);

5) відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи;

6) консолідована група платників податків.

II. Залежно від податкової юрисдикції держави:

1) резиденти -- особи, які мають місце постійного проживання чи місцезнаходження в даній державі і доходи яких підлягають оподатковуванню з усіх джерел (особи, які несуть повну податкову відповідальність);

2) нерезиденти -- особи, які не мають місця постійного знаходження в державі і в яких оподатковуванню підлягають лише доходи, отримані ними наданій території (особи, які несуть обмежену податкову відповідальність).

Розмежування резидентів і нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів:

-- постійного місцезнаходження на території держави (найчастіше закріплюється кількісний критерій -- в Україні це 183 календарних дні);

-- джерела отриманих доходів;

-- межі податкової відповідальності -- повної чи обмеженої¹.

Принцип територіальності визначає національну належність джерела доходу. При цьому оподатковуванню в даній країні підлягають тільки доходи, отримані на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від оподаткування в даній країні.

Деякі країни за основу беруть критерій резиденства (Велика Британія, США, Росія, Україна); інші -- переважно критерій територіальності (Франція, Швейцарія, країни Латинської Америки). Різне об'єднання цих критеріїв зумовлює неоднаковий податковий режим і часто є основною причиною подвійного оподаткування.

III. Залежно від розмірів сукупного валового доходу:

1) великий платник податків -- це особа (юридичний, відособлений підрозділ без статусу юридичної особи, постійне представництво іноземної юридичної особи), сукупний валовий доход якої становить від 4 до 20 млн грн.¹;

2) середній платник податків -- це особа (всі платники, перераховані в першій групі), обсяг сукупного валового доходу якої становить до 4 млн грн. У встановлених законодавством випадках ці суб'єкти можуть виступати малими платниками податків²;

IV. Залежно від критерію юридичного та фактичного обов'язку сплати податку:

1) юридичний платник податків;

2) фактичний платник податків.

Цей критерій має місце при непрямому оподатковуванні. Наприклад, при податку на додану вартість кошти в бюджет перераховує суб'єкт, який реалізував товар (роботу, послугу), тобто юридичний платник податків, але за рахунок коштів, отриманих від покупця (користувача, кінцевого споживача), який є фактичним платником податків. Отже, юридичний платник податку -- це суб'єкт, який формально зобов'язаний перерахувати податок у бюджет.

Фактичний платник податків -- це суб'єкт, що реально зобов'язаний надати грошові кошти в процесі придбання товару (роботи, послуги). До моменту сплати непрямого податку фактичний платник податків виступає носієм податку¹.

Більше відповідає змісту визначення платника податків саме юридичний платник, оскільки відповідальність за неперерахування, несплату податку лежить тільки на ньому. Чинне законодавство в даному разі визначає платником тільки одного суб'єкта. Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку -- це особа, яка зобов'язана здійснювати утримання і внесення в бюджет по1 датку, що сплачується покупцем².

Наведена класифікація платників податків є загальною, тобто поширюється на всі їх види. У свою чергу, кожну окрему групу платників податків можна класифікувати за своїми специфічними підставами.

Білет № 20

1. Ставка податку, визначення та сутність.

Ставка податку - це розмір податкових нарахувань відносно одиниці, взятої за основу виміру бази оподаткування, у процентах чи абсолютній сумі.

Базовою є ставка податку, яка застосовується до бази оподаткування без урахування особи платника та виду діяльності. Будь-який податок (збір) обов'язково повинен включати такий елемент як ставку.

Граничною ставкою податку визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений цим Кодексом. Законодавець в ПК по окремим видам податків (зборів) встановлює певний діапазон їх ставок, визначаючи максимальний та (чи) мінімальний розміри ставок. Саме ці максимальні та мінімальні розміри ставок і є граничними ставками податку.

Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.

Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому

У науці існує кілька підходів до класифікації ставок оподаткування. Ми вважаємо за можливе виділити такі підстави диференціації ставок.

1. Залежно від рівня податкового тиску (тягаря) на платника податків:

а) єдина ставка -- ставка податку, однакова для всіх категорій платників податків конкретного податку, що забезпечує їхнє рівне положення, однаковий рівень податкового тиску. Фактично в цих умовах йдеться про використання єдиної ставки податку;

б) диференційована ставка -- ставка податку, що створює різні умови оподаткування (більш-менш сприятливі для окремих категорій платників податків) і відповідно поділяється на:

- базову (основну) ставку, що застосовується до більшості платників, що не бере до уваги їх особливостей і характер здійснюваної ними діяльності, або інші критерії;

- знижену ставку, що застосовується до певної категорії платників, які характеризуються окремими ознаками або здійснюють певну діяльність, у якій на даному етапі найбільш зацікавлена держава, а тому й обов'язок зі сплати податку встановлюється в розмірі, нижчому за базову ставку;

- підвищену ставку, що застосовується до певної категорії платників, які характеризуються окремими ознаками або здійснюють певну діяльність, в якій на даному етапі найбільш зацікавлена держава, а тому й обов'язок зі сплати податку встановлюється в розмірі, вищому за базову ставку.

2. Залежно від методу встановлення:

а) абсолютна (тверда, фіксована або специфічна) ставка -- ставка податку, що встановлюється в чітко визначеній, конкретній величині, вираженій в абсолютній сумі. Останнім часом, зі зниженням рівня інфляції в Україні, спостерігається тенденція до розширення сфери застосування цього виду ставок;

б) відносна ставка -- ставка податку, що встановлюється у визначеній пропорції до одиниці оподаткування. Відносні ставки бувають:

- процентні (адвалорні), або квоти -- встановлюються у відсотках;

- кратні -- встановлюються у величині, кратній певному показнику;

- грошові -- встановлюються в конкретній грошовій сумі до частини предмета оподаткування;

в) змішана (комбінована) ставка -- ставка податку, що поєднує в собі риси наведених вище видів податкових ставок, диференційованих залежно від методів установлення.

3. Залежно від формування інтересу в платника:

а) стимулююча (позитивна) ставка -- ставка податку, що слугує підвищенню ефективності господарської діяльності, створює в платника позитивні стимули, інтерес до розширення і розвитку виробництва;

б) негативна ставка -- ставка податку, що спричиняє негативні наслідки і припускає втрату інтересу платника до продовження господарської діяльності в таких умовах;

в) обмежуюча (стабілізуюча) ставка -- ставка податку, що впливає на платника, стимулюючи його діяльність у незмінних межах, масштабах, крім якого-небудь розвитку, придушуючи розширення виробництва.

4. Залежно від економічних наслідків оподаткування:

а) фактична ставка -- ставка податку, зумовлена співвідношенням розміру податку, що сплачується, і величиною податкової бази;

б) економічна ставка -- ставка податку, зумовлена співвідношенням розміру податку, що сплачується, і всього отриманого доходу.

2. Види податків та зборів.

Податки можна класифікувати за різними критеріями.

1. За формою оподаткування:

1) прямі- податки, що стягується з майна чи доходів платника, визначається розміром об'єкта оподаткування і сплачується власником майна чи доходу.

2) непрямі (на споживання) - податки, що стягуються під час використання матеріальних цінностей, визначається розміром споживання і включається до ціни товару чи послуги і сплачуються продавцем за рахунок покупця.

2. За платником податків:

1) з юридичних осіб - податки, що сплачуються лише юридичними особами (податок на прибуток підприємств);

2) з фізичних осіб - податки, що сплачують лише фізичні особи (прибутковий податок з громадян, податок на промисел);

3) універсальні - податки, що сплачують як юридичні так і фізичні особи (податок з власників транспортних засобів, плата за землю та ін).

3. За характером використання:

1) загальні(абстрактні) - податки, що призначені для формування загальної частини бюджетів (є не цільовими);

2) спеціальні (цільові) - податки, що стягуються для фінансування конкретних витрат держави і зараховуються до спеціального фонду бюджетів чи до державних цільових фондів (носять цільовий характер).

4. За строком стягнення:

1) систематичні - податки, що стягуються регулярно через певний проміжок часу (податковий період);

2) разові - стягуються один раз при настанні якогось факту чи здійсненні певних дій (державне мито за посвідчення заповіту).

5 . За спрямованістю:

1) загальнодержавні - повністю сплачуються до Державного бюджету (ПДВ);

2) місцеві - є джерелом формування доходів місцевих бюджетів і повністю зараховуються до місцевих бюджетів (місцеві податки та збори);

3) пропорційні - податки, що розподіляються частинами між державним та місцевими бюджетами;

4) позабюджетні - збори, що сплачуються до позабюджетних державних цільових фондів (збори на загальнообов'язкове державне соціальне страхування).

3. Принцип справляння загальнодержавних податків та зборів.

Загальнодержавні податки та сбори- повністю сплачуються до Державного бюджету.

Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Размещено на Allbest.ru