Податкова політика

1.4. Встановлення і скасування зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, їх розмірів та механізмів справляння здійснюються відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу;Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:

1) загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

2) рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

3) невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

4) презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

5) фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

6) соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

7) економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

8) нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

9) стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

10) рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

11) єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.

Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.

Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

При встановленні або розширенні існуючих податкових пільг такі пільги застосовуються з наступного бюджетного року.

Білет № 10

1. Особливості застосування пільги на доходи виробників національних фільмів.

Президентом України підписано Закон України від 18.02.2010 р. № 1909-VІ “Про внесення змін до Закону України “Про кінематографію” та інших законів України щодо підтримки виробництва національних фільмів”, метою якого є покращення умов існування вітчизняного кіно шляхом фінансової підтримки кінематографії.

Кабінет Міністрів України має створити спеціальний рахунок фінансової підтримки національної кінематографії, який акумулює кошти: збору на розвиток національної кінематографії; видатків загального та спеціального фондів Держбюджету України на державні програми розвитку кінематографії.

Зокрема, Законом № 1909-VІ внесено зміни до законів України від 13.01.98 р. № 9/98-ВР “Про кінематографію”, від 03.07.92 р. № 2535-ХІІ “Про плату за землю”, від 03.04.97 р. № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість”, від 28.12.94 р. № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Звертаємо увагу, що зміни, внесені до законів України № 2535-ХІІ, № 168/97-ВР, № 334/94-ВР, наберуть чинності з 01.01.2011 р.

Змінами, внесеними до Закону № 334/94-ВР, встановлено, що до складу валових витрат на виробництво національних фільмів належить сума коштів або вартість майна, у тому числі вартість сценічно-постановочних засобів, перерахованих (переданих) суб'єктом кінематографії (виробником, розповсюджувачем, демонстратором).

Витрати на виробництво національного фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на цей фільм повністю включаються до складу валових витрат звітного періоду.

Також встановлено, що до 01.01.2016 р. до складу валового доходу суб'єктів кінематографії (виробників фільмів) не включатиметься сума коштів або вартість майна, отриманих та спрямованих на виробництво національних фільмів. Суми авансових платежів попередньої оплати, отримані суб'єктами кінематографії (виробниками фільмів) від замовників національних фільмів, включатимуться до складу валових доходів таких виробників за датою підписання акта про передачу національних фільмів замовнику за умови цільового використання коштів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Витрати суб'єктів кінематографії (виробників національних фільмів) дозволятиметься включати до складу валових витрат у податковому періоді, на який припадає дата збільшення валових доходів, визначена пп. 11.3.8 п. 11.3 ст. 11 Закону № 334/94-ВР

Для суб'єктів кінематографії страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів, включатиметься до складу валових витрат у розмірі 10%.

Кошти, спрямовані (інвестовані) платником податку на виробництво, розповсюдження, демонстрування національного фільму, враховуватимуться у зменшенні податкового зобов'язання такого платника податку в сумі, що не перевищує розміру податкового зобов'язання, нарахованого протягом звітного (податкового) року, в якому здійснювалося таке інвестування.

2. Визначення податкової пільги.

Податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії. Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

3. База оподаткування, визначення згідно норм податкового законодавства.

Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування.

База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.

База оподаткування і порядок її визначення встановлюються цим Кодексом для кожного податку окремо.

У випадках, передбачених цим Кодексом, один об'єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків.

У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об'єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

Білет № 11

1. Податкова система України, визначення та сутність.

Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом України порядку, становить податкову систему України.

Податкову систему України можна представити у вигляді трьох основних підсистем:

· підсистема оподаткування юридичних осіб

· підсистема оподаткування фізичних осіб

· збори в державні цільові фонди

Усі ці підсистеми знаходяться в тісному взаємозв'язку між собою, їх складають одні структурні елементи: прямі податки, непрямі податки, а також інші податки і збори.

· прямі -- податки, що стягуються безпосередньо з доходів і майна платника податків. До прямих податків належать прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно.

· непрямі -- податки на товари й послуги, установлювані центральними й місцевими органами влади у вигляді надбавок до ціни товарів або тарифу на послуги й незалежні від доходів платників податків. Виробники й продавці виступають у ролі збирачів непрямих податків, уповноважених на те державою, а покупець стає платником непрямого податку. Найпоширеніші непрямі податки у вигляді акцизів, податку із продажів, мит, митних зборів.

2. Податкова знижка.

Право платника податку на податкову знижку.

Платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року;

Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації.

Документальне підтвердження витрат, що включаються до податкової знижки:

· До податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов'язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання);

· оригінали зазначених у підпункті 166.2.1 цього пункту документів не надсилаються органу державної податкової служби, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку давності, встановленого цим Кодексом.

Податкова знижка може бути надана виключно резиденту, який має реєстраційний номер облікової картки платника податку, а так само резиденту - фізичній особі, яка через свої релігійні переконання відмовилась від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомила про це відповідний орган державної податкової служби і має про це відмітку у паспорті.

Загальна сума податкової знижки, нарахована платнику податку в звітному податковому році, не може перевищувати суми річного загального оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого як заробітна плата, зменшена з урахуванням положень пункту 164.6 статті 164 цього Кодексу.

3. База оподаткування та ставка оподаткування.

Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування.

База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.

База оподаткування і порядок її визначення встановлюються цим Кодексом для кожного податку окремо.

У випадках, передбачених цим Кодексом, один об'єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків.

У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об'єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

Ставка податку - це розмір податкових нарахувань відносно одиниці, взятої за основу виміру бази оподаткування, у процентах чи абсолютній сумі.

Базовою є ставка податку, яка застосовується до бази оподаткування без урахування особи платника та виду діяльності. Будь-який податок (збір) обов'язково повинен включати такий елемент як ставку.

Граничною ставкою податку визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений цим Кодексом. Законодавець в ПК по окремим видам податків (зборів) встановлює певний діапазон їх ставок, визначаючи максимальний та (чи) мінімальний розміри ставок. Саме ці максимальні та мінімальні розміри ставок і є граничними ставками податку.

Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.

Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування.

Білет № 12

1. Основні засади податкового законодавства України.

Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:

1) загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

2) рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

3) невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

4) презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

5) фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

6) соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

7) економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

8) нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

9) стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

10) рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

11) єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.

Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.

Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

При встановленні або розширенні існуючих податкових пільг такі пільги застосовуються з наступного бюджетного року.

2. Визначення та види податкового періоду.

Податковим періодом визнається встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.

Податковий період може складатися з кількох звітних періодів.

Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку.

Види податкового періоду:

· календарний рік;

· календарне півріччя;

· календарні три квартали;

· календарний квартал;

· календарний місяць;

· календарний день.

Білет № 13

1. Податки та їх сутність.

Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до податкового законодавства.

За своєю економічною суттю податки є фінансовими відносинами між державою та платниками податків з метою створення загально-державного централізованого фонду коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Податки виступають одним із головних інструментів у руках держа-ви в здійсненні економічної та соціальної політики. Вирішення зазна-чених завдань прямо залежить від обсягів надходжень податкових платежів.

Податки є найбільш адекватним свободі їх платників методом вста-новлення взаємовідносин держави з платниками податків.

Вони являють собою обов'язкові та за юридичною формою індивіду-альні безвідплатні платежі фізичних і юридичних осіб, впроваджені дер-жавою з визначенням їх розмірів, порядку та строків сплати до бюджетів різних ланок або до державних цільових фондів.

2. Види податків та зборів, принцип їх справляння.

Податки можна класифікувати за різними критеріями.

1. За формою оподаткування:

1) прямі- податки, що стягується з майна чи доходів платника, визначається розміром об'єкта оподаткування і сплачується власником майна чи доходу.

2) непрямі (на споживання) - податки, що стягуються під час використання матеріальних цінностей, визначається розміром споживання і включається до ціни товару чи послуги і сплачуються продавцем за рахунок покупця.

2. За платником податків:

1) з юридичних осіб - податки, що сплачуються лише юридичними особами (податок на прибуток підприємств);

2) з фізичних осіб - податки, що сплачують лише фізичні особи (прибутковий податок з громадян, податок на промисел);

3) універсальні- податки, що сплачують як юридичні так і фізичні особи (податок з власників транспортних засобів, плата за землю та ін).

3. За характером використання:

1) загальні(абстрактні) - податки, що призначені для формування загальної частини бюджетів (є не цільовими);

2) спеціальні (цільові) - податки, що стягуються для фінансування конкретних витрат держави і зараховуються до спеціального фонду бюджетів чи до державних цільових фондів (носять цільовий характер).

4. За строком стягнення:

1) систематичні - податки, що стягуються регулярно через певний проміжок часу (податковий період);

2) разові - стягуються один раз при настанні якогось факту чи здійсненні певних дій (державне мито за посвідчення заповіту).

5 . За спрямованістю:

1) загальнодержавні - повністю сплачуються до Державного бюджету (ПДВ);

2) місцеві- є джерелом формування доходів місцевих бюджетів і повністю зараховуються до місцевих бюджетів (місцеві податки та збори);

3) пропорційні -податки, що розподіляються частинами між державним та місцевими бюджетами;

4) позабюджетні- збори, що сплачуються до позабюджетних державних цільових фондів (збори на загальнообов'язкове державне соціальне страхування).

3. Податкове законодавство України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу;Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:

1) загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

2) рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

3) невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

4) презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

5) фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

6) соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

7) економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

8) нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

9) стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

10) рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

11) єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.

Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.

Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

При встановленні або розширенні існуючих податкових пільг такі пільги застосовуються з наступного бюджетного року.

Білет № 14

1. Платники податків, їх визначення та види.

Платниками податків є суб'єкти податкових правовідносин, на яких за наявності об'єкта оподаткування покладено певний комплекс податкових обов'язків і прав, установлених законо-давством.

Платникам податків властиві такі ознаки:

1. Платники податків є суб'єктами податкових правовідносин.

Традиційно платниками податків виступають фізичні та юридичні особи, перелік яких визначено цивільним законодав-ством. Разом з тим, є категорії платників податків, що перед-бачені винятково податковим законодавством. До них належать консолідована група платників податків, юридичні та фізичні особи, які діють у складі групи, що не має статусу юридичної особи.

2. Платники податків є зобов'язаними суб'єктами. На пра-вовий статус платників податків впливає метод фінансово-пра-вового регулювання. Державне управління в сфері формуван-ня доходної частини бюджету об'єктивно зумовлено необхідн-істю підпорядкування суб'єктів, за рахунок коштів яких і формується ця частина бюджету. Саме тому правове регулю-вання відносин у сфері податкової діяльності держави спрямо-вано на однобічні владні розпорядження державних органів щодо безумовно зобов'язаних суб'єктів. У зв'язку з цим у пра-вовому статусі платників податків пріоритетним є комплекс по-даткових обов'язків щодо податкових прав, які є похідними від обов'язків.

3. Платники податків -- це суб'єкти, які сплачують подат-ки за рахунок коштів, що їм належать. Хто безпосередньо спла-чує податок -- другорядне питання: це може бути особисто платник податків, його представник або податковий агент.

Різноманіття платників податків зумовлює потребу їх кла-сифікації за різними підставами. Класифікація має важливе значення як для теорії податкового права, так і для податкового законодавства. По1перше, вона дає вичерпне уявлення про всі різновиди платників податків, і, по1друге, така класифіка1 ція закладає основи правового статусу того чи іншого платника податків.

Платників податків можна класифікувати за такими підставами:

I. Залежно від способу організації господарської діяльності:

1) фізичні особи;

2) юридичні особи;

3) іноземні юридичні особи; постійні представництва іноземних юридичних осіб;

4) юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, яка не має статусу юридичної особи (іноземні і/чи національні юридичні та фізичні особи, що діють в Україні на правах партнерів у складі групи, яка не є юридичною особою, на підставі договору про спільну діяльність);

5) відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи;

6) консолідована група платників податків.

II. Залежно від податкової юрисдикції держави:

1) резиденти -- особи, які мають місце постійного проживання чи місцезнаходження в даній державі і доходи яких підлягають оподатковуванню з усіх джерел (особи, які несуть повну податкову відповідальність);

2) нерезиденти -- особи, які не мають місця постійного знаходження в державі і в яких оподатковуванню підлягають лише доходи, отримані ними наданій території (особи, які несуть обмежену податкову відповідальність).

Розмежування резидентів і нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів:

-- постійного місцезнаходження на території держави (найчастіше закріплюється кількісний критерій -- в Україні це 183 календарних дні);

-- джерела отриманих доходів;

-- межі податкової відповідальності -- повної чи обмеженої¹.

Принцип територіальності визначає національну належність джерела доходу. При цьому оподатковуванню в даній країні підлягають тільки доходи, отримані на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від оподаткування в даній країні.

Деякі країни за основу беруть критерій резиденства (Велика Британія, США, Росія, Україна); інші -- переважно критерій територіальності (Франція, Швейцарія, країни Латинської Америки). Різне об'єднання цих критеріїв зумовлює неоднаковий податковий режим і часто є основною причиною подвійного оподаткування.

III. Залежно від розмірів сукупного валового доходу:

1) великий платник податків -- це особа (юридичний, відособлений підрозділ без статусу юридичної особи, постійне представництво іноземної юридичної особи), сукупний валовий доход якої становить від 4 до 20 млн грн.¹;

2) середній платник податків -- це особа (всі платники, перераховані в першій групі), обсяг сукупного валового доходу якої становить до 4 млн грн. У встановлених законодавством випадках ці суб'єкти можуть виступати малими платниками податків²;

IV. Залежно від критерію юридичного та фактичного обов'язку сплати податку:

1) юридичний платник податків;

2) фактичний платник податків.

Цей критерій має місце при непрямому оподатковуванні. Наприклад, при податку на додану вартість кошти в бюджет перераховує суб'єкт, який реалізував товар (роботу, послугу), тобто юридичний платник податків, але за рахунок коштів, отриманих від покупця (користувача, кінцевого споживача), який є фактичним платником податків. Отже, юридичний платник податку -- це суб'єкт, який формально зобов'язаний перерахувати податок у бюджет.

Фактичний платник податків -- це суб'єкт, що реально зобов'язаний надати грошові кошти в процесі придбання товару (роботи, послуги). До моменту сплати непрямого податку фактичний платник податків виступає носієм податку¹.

Більше відповідає змісту визначення платника податків саме юридичний платник, оскільки відповідальність за неперерахування, несплату податку лежить тільки на ньому. Чинне законодавство в даному разі визначає платником тільки одного суб'єкта. Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку -- це особа, яка зобов'язана здійснювати утримання і внесення в бюджет по1 датку, що сплачується покупцем².

Наведена класифікація платників податків є загальною, тобто поширюється на всі їх види. У свою чергу, кожну окрему групу платників податків можна класифікувати за своїми специфічними підставами.

2. Пільги національним кіновиробникам.

Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період витрати платника податку на витрати на виробництво національного фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм.

Тимчасово, до 1 січня 2016 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання національних фільмів, визначених Законом України "Про кінематографію", виробниками, демонстраторами та розповсюджувачами національних фільмів, а також постачання робіт та послуг з виробництва, у тому числі тиражування, національних фільмів та іноземних фільмів, дубльованих, озвучених, субтитрованих державною мовою на території України, а також постачання робіт та послуг з дублювання, озвучення та/або субтитрування державною мовою іноземних фільмів на території України.

Тимчасово, до 1 січня 2016 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання послуг з демонстрування, розповсюдження та/або публічного сповіщення національних фільмів та іноземних фільмів, дубльованих, озвучених та/або субтитрованих державною мовою на території України, демонстраторами, розповсюджувачами та/або організаціями мовлення (публічними сповіщувачами).

Тимчасово, до 1 січня 2016 року, не включаються до доходів суми коштів або вартість майна, отримані суб'єктами кінематографії (виробниками фільмів) та/або суб'єктами мультиплікації (виробники мультиплікаційних фільмів) і спрямовані на виробництво національних фільмів.

До 1 січня 2016 року звільняються від сплати земельного податку суб'єкти кінематографії (виробники національних фільмів), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, за земельні ділянки, що використовуються для забезпечення виробництва національних фільмів.

3. Роялті як об`єкт оподаткування.

Роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). Водночас абзац 2 підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу Українипередбачає, що не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених в абзаці першому цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об'єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Білет № 15

1. Роялті, визначення та сутність.

За надання права користування третій особі (Ліцензіату) власнику інтелектуальної власності (Ліцензіаром), виплачується винагорода: це роялті, паушальний платіж, комбінований платіж і компенсаційний платіж.

Згідно Національного стандарту:

1.роялті - це платіж у формі сум, які виплачуються періодично, в залежності від обсягів виробництва або реалізації продукції з використанням права інтелектуальної власності;

2.паушальний платіж - це одноразовий платіж, який являє собою фіксовану суму та не залежить від обсягів виробництва або реалізації продукції з використанням права інтелектуальної власності;

3.комбінірованний платіж - ліцензійний платіж, що включає роялті та паушальний платіж.

А ось компенсаційний платіж, то цей вид винагороди найчастіше використовується на міжнародному рівні і його сутність схожа з бартерними операціями в господарській діяльності підприємства: тобто компенсаційний платіж - це виплата ліцензійної винагороди продукцією, виробленою за ліцензією.

У практиці ставки роялі встановлюються на рівні від% і до%. У той же час для деяких об'єктів інтелектуальної власності на рівні законодавства можуть бути встановлені мінімальні розміри роялті, нижче яких не дозволяється виплачувати винагороду. Зокрема, для об'єктів авторського права і суміжних прав діє Постанова КМУ "Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав"; для фонограм і відеограм - Постанова КМУ "Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати " і т.п.

Окремо відзначимо, що на сьогодні в Україні згідно з національним стандартом існує розділення виплат винагороди (на роялті, на паушальний платіж, на комбінований платіж), а згідно з обліком (бухгалтерському та податковому) подібних поділів не існує (всі виплати винагород об'єднані єдиним поняттям - роялті) .

На підприємстві питаннями укладання ліцензійних договорів займається адміністрація. Перш ніж придбати право на об'єкт інтелектуальної власності, адміністрацією розраховується економічний ефект. Це насамперед пов'язано з розрахунком, що стосується зменшення витрат та отримання додаткового прибутку.

2. Податковий період.

Податковим періодом визнається встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.

Податковий період може складатися з кількох звітних періодів.

Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку.

Види податкового періоду:

· календарний рік;

· календарне півріччя;

· календарні три квартали;

· календарний квартал;

· календарний місяць;

· календарний день.

3. Перелік пільг суб`єктам кінематографії, встановлених податковим законодавством.

Президентом України підписано Закон України від 18.02.2010 р. № 1909-VІ “Про внесення змін до Закону України “Про кінематографію” та інших законів України щодо підтримки виробництва національних фільмів”, метою якого є покращення умов існування вітчизняного кіно шляхом фінансової підтримки кінематографії.

Кабінет Міністрів України має створити спеціальний рахунок фінансової підтримки національної кінематографії, який акумулює кошти: збору на розвиток національної кінематографії; видатків загального та спеціального фондів Держбюджету України на державні програми розвитку кінематографії.

Зокрема, Законом № 1909-VІ внесено зміни до законів України від 13.01.98 р. № 9/98-ВР “Про кінематографію”, від 03.07.92 р. № 2535-ХІІ “Про плату за землю”, від 03.04.97 р. № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість”, від 28.12.94 р. № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Звертаємо увагу, що зміни, внесені до законів України № 2535-ХІІ, № 168/97-ВР, № 334/94-ВР, наберуть чинності з 01.01.2011 р.

Змінами, внесеними до Закону № 334/94-ВР, встановлено, що до складу валових витрат на виробництво національних фільмів належить сума коштів або вартість майна, у тому числі вартість сценічно-постановочних засобів, перерахованих (переданих) суб'єктом кінематографії (виробником, розповсюджувачем, демонстратором).

Витрати на виробництво національного фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на цей фільм повністю включаються до складу валових витрат звітного періоду.

Також встановлено, що до 01.01.2016 р. до складу валового доходу суб'єктів кінематографії (виробників фільмів) не включатиметься сума коштів або вартість майна, отриманих та спрямованих на виробництво національних фільмів. Суми авансових платежів попередньої оплати, отримані суб'єктами кінематографії (виробниками фільмів) від замовників національних фільмів, включатимуться до складу валових доходів таких виробників за датою підписання акта про передачу національних фільмів замовнику за умови цільового використання коштів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Витрати суб'єктів кінематографії (виробників національних фільмів) дозволятиметься включати до складу валових витрат у податковому періоді, на який припадає дата збільшення валових доходів, визначена пп. 11.3.8 п. 11.3 ст. 11 Закону № 334/94-ВР

Для суб'єктів кінематографії страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів, включатиметься до складу валових витрат у розмірі 10%.

Кошти, спрямовані (інвестовані) платником податку на виробництво, розповсюдження, демонстрування національного фільму, враховуватимуться у зменшенні податкового зобов'язання такого платника податку в сумі, що не перевищує розміру податкового зобов'язання, нарахованого протягом звітного (податкового) року, в якому здійснювалося таке інвестування.

Тимчасово, до 1 січня 2016 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання національних фільмів, визначених Законом України "Про кінематографію", виробниками, демонстраторами та розповсюджувачами національних фільмів, а також постачання робіт та послуг з виробництва, у тому числі тиражування, національних фільмів та іноземних фільмів, дубльованих, озвучених, субтитрованих державною мовою на території України, а також постачання робіт та послуг з дублювання, озвучення та/або субтитрування державною мовою іноземних фільмів на території України.

Тимчасово, до 1 січня 2016 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання послуг з демонстрування, розповсюдження та/або публічного сповіщення національних фільмів та іноземних фільмів, дубльованих, озвучених та/або субтитрованих державною мовою на території України, демонстраторами, розповсюджувачами та/або організаціями мовлення (публічними сповіщувачами).

Тимчасово, до 1 січня 2016 року, не включаються до доходів суми коштів або вартість майна, отримані суб'єктами кінематографії (виробниками фільмів) та/або суб'єктами мультиплікації (виробники мультиплікаційних фільмів) і спрямовані на виробництво національних фільмів.

До 1 січня 2016 року звільняються від сплати земельного податку суб'єкти кінематографії (виробники національних фільмів), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, за земельні ділянки, що використовуються для забезпечення виробництва національних фільмів.

Білет № 16

1. Основні принципи податкової політики України.

Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:

1) загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

2) рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

3) невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

4) презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

5) фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

6) соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

7) економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

8) нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

9) стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

10) рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

11) єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.

Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.

Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

При встановленні або розширенні існуючих податкових пільг такі пільги застосовуються з наступного бюджетного року.

2. Валюта справляння податків та зборів.

Сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі в національній валюті України в готівковій або в безготівковій формі.

При купівлі валюти фізичні та юридичні особи сплачують збір 0,5 %

3. Податкова пільга, визначення та принципи надання.

Податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

Платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету.

Податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно цим Кодексом, рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Суми податку та збору, не сплачені суб'єктом господарювання до бюджету у зв'язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб'єктом - платником податків. Облік зазначених коштів ведеться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Контролюючі органи складають зведену інформацію про суми податкових пільг юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та визначають втрати доходів бюджету внаслідок надання податкових пільг.

Контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

Білет № 17

1. Податкова пільга та шляхи її надання.

Податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

Платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету.

Податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно цим Кодексом, рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Суми податку та збору, не сплачені суб'єктом господарювання до бюджету у зв'язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб'єктом - платником податків. Облік зазначених коштів ведеться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Контролюючі органи складають зведену інформацію про суми податкових пільг юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та визначають втрати доходів бюджету внаслідок надання податкових пільг.

Контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.