Пряме оподаткування підприємницької діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРЯМЕ ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

План

1. Особисті податки

2. Прибуткове оподаткування підприємницької діяльності

3. Етапи становлення та розвитку податку на прибуток підприємств в Україні

4. Спрощена система

5. Реальні податки

6. Порівняльний аналіз прямого оподаткування в Україні та за кордоном

Размещено на Allbest.ru

1. Особисті податки

Прямі податки є найбільш справедливою формою оподаткування в порівнянні з непрямими, але вони не страхують бюджет від інфляції. Тому в умовах інфляційної економіки переважають непрямі податки. Такий факт є недоліком податкової системи, але він є вимушений.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкту оподаткування. Вони сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Це найсправедливіший принцип оподаткування. Але він пов'язаний зі складним механізмом стягнення податків, оскільки виникають проблеми обліку об'єкту оподаткування й ухилення від сплати. Тому податкова система не може обмежуватись тільки прямими податками.

Прямі податки поділяються на дві групи: особисті й реальні. При особистих первинним явищем виступає платник, а вторинним -- об'єкт оподаткування; при реальних -- навпаки.

Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника, їхніми видами є:

1. Прибутковий.

2. Подушний (в Україні не справляється).

3. Майновий.

4. На спадщину і дарування (в Україні справляється через систему державного мита).

1. Через прибутковий податок встановлюється пряма залежність між доходами платника і його платежами в державний бюджет. Залежно від платника розрізняють два види прибуткового податку: з фізичних і з юридичних осіб.

Прибутковий податок з фізичних осіб стягується з особистих доходів громадян (заробітної плати, персоніфікованого прибутку підприємців і т. ін.).

Податок з юридичних осіб справляється із загального доходу підприємства, у формі якого виступає прибуток. Використання одночасно цих двох видів прибуткового податку дає можливість охопити оподаткуванням увесь створений валовий доход, який включає заробітну плату і прибуток, і регулювати фінансовими методами співвідношення між ними. Співвідношення між цими податками визначається пропорціями розподілу валового доходу між фізичними і юридичними особами. В країнах із розвиненою економікою у створеному валовому доході переважають індивідуальні доходи, тому й частка прибуткового податку з фізичних осіб значно вища. Податок з юридичних осіб має підпорядковане (але не другорядне) значення. Маючи незначну питому вагу у доходах бюджету, він використовується як важіль регулювання економіки.

Стягнення прибуткового податку може здійснюватись за двома системами: шедулярною і глобальною. При шедулярній системі оподаткування провадиться окремо по кожному виду доходів. Глобальна система передбачає оподаткування сукупного доходу. В практиці також застосовується комбінування цих двох систем (наприклад, в Україні оподаткування фізичних осіб провадиться спочатку при отриманні доходів -- по кожному їх виду окремо, а потім сума податку перерозраховується по сукупному річному доходу).

Прибутковий податок має як переваги, так і недоліки. Головною його перевагою є те, що рівень оподаткування ставиться у пряму залежність від джерела сплати податків -- доходу. Разом з тим, для реалізації цього принципу справедливості велике значення має підхід до встановлення шкали ставок (пропорційних, прогресивних чи регресивних). При використанні прогресивних велику роль відіграє рівень прогресії -- помірний чи високий.

Серед недоліків прибуткового оподаткування особливо виділяються труднощі, пов'язані з обліком об'єкту оподаткування. Першу проблему становлять приховування доходів і ухилення від сплати податку. Друга проблема пов'язана з обліком доходу як об'єкту оподаткування і полягає у встановленні порядку визначення доходу. Доход -- сальдова величина і його розмір залежить від системи розмежування витрат. При зміні цієї системи буде отримана інша величина доходу (прибутку), хоча об'єктивно ні сума доходів, ні сума витрат не змінюється.

Прибутковий податок має велике значення для регулювання економіки, яке може провадитись через диференціацію ставок і пільгове оподаткування.

2. Подушний податок -- історично відмираюча форма оподаткування. Хоча уряд М. Тетчер приймав спроби запровадити його наприкінці 80-х років у Великобританії. Цей податок встановлюється персонально для фізичної особи незалежно від її доходів чи майна. Він має стимулюючі властивості, адже для того, щоб сплатити його, необхідно працювати і отримувати доход. За умов застосування подушного оподаткування податковий тягар рівномірно розкладається на членів суспільства, не створюючи обмежень у стимулі до праці. Але для цього потрібні такі умови, як ценз прописки, що обмежує свободи громадян і заважає міграції робочої сили. Останнє дуже суттєво для сучасного ринку праці.

3. Майновий податок встановлюється відносно майна, що перебуває у власності платників. Його перелік визначається Податковим кодексом України.

В Україні оподатковуються транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми. З прийняттям ПКУ справляється збір за першу реєстрацію транспортного засобу. Платники збору є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що відповідно до статті 232 цього Кодексу є об'єктами оподаткування.

З 1 січня 2013 року введений податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачують фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.

Майнове оподаткування майже виключає можливість ухилення від сплати. Для стягнення не обов'язкова наявність високопрофесійного апарату, тому ці податки широко застосовуються на місцевому рівні, їх суттєвим недоліком є обмежена регулююча дія. Вони діють лише як фінансовий тиск проти власника (щоб не платити ці податки, треба не бути власником).

4. Податок на спадщину і дарування є різновидом майнового оподаткування. Але, на відміну від інших майнових податків, він має разовий характер і стягується при переході власності від однієї особи до іншої. Джерелом його сплати є особисті кошти власника або частина коштів, отриманих від реалізації майна. В Україні цей податок справляється через систему державного мита.

До групи особистих податків, слід також віднести і податки на здійснення окремих видів діяльності та державну реєстрацію. Більшість працівників органів доходів і зборів при класифікації не схильні звертати на них окрему увагу. Мабуть тому, що в більшості країн розміри їх незначні. Але в Україні ситуація дещо відмінна. До цих податків відносять плату за ліцензії, патенти, сертифікати, збори за державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб. Вони інколи досягають такого рівня, що їх можна зрівнювати з іншими податками, звичними для всіх. У більшості випадків вони падають на доходи підприємців. Але досвід показує, що це залежить від особливостей податкового законодавства у той чи інший період. Якщо суми, спрямовані на сплату деяких із названих податків, дозволено включати до собівартості продукції, то вони діють як непрямі, оскільки перекладаються на споживача, входячи до ціни разом із витратами виробництва та обігу. Але все ж таки у більшості країн і найчастіше їх платять з власних доходів підприємці. У будь-якому випадку ці податки покликані відігравати перш за все регулюючу роль.

Що стосується ще одного виду податку, який ми відносимо до особистих - прибуткового податку з громадян, слід відмітити, що він стосується двох організаційно-правових форм підприємницької діяльності:

- юридичні особи зобов'язані провадити його утримання із заробітної плати найманих працівників та переказувати до бюджету;

- фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані провадити його утримання із заробітної плати найманих працівників, а також сплачувати з власних доходів.

Платниками податку є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які отримують доходи в Україні. Податок стягується за мало прогресивною шкалою ставок (15 та 17%).

Підприємства провадять утримання податку з найманих працівників щомісячно, а в кінці року провадять річний перерахунок за сукупним річним доходом, розбиваючи його на середньомісячні.

Якщо громадянин отримував доходи за кордоном, то сплачені там суми податку зараховуються при сплаті прибуткового податку в Україні, але в сумі не більшій ніж підлягає сплаті за українським законодавством. Для цього слід подати довідку податкових органів країни, з якої походять доходи.

Оподаткуванню підлягає дохід, одержаний як в грошовій, так і в натуральній формі. Зменшення сукупного оподатковуваного доходу встановлено в неоподатковуваних мінімумах і провадиться для окремих категорій громадян (інвалідів, постраждалих від Чорнобильської аварії, одного з членів подружжя, що мають дітей і т. д.). Переказ податку до бюджету повинен провадитися в день одержання в установах банків коштів на виплату заробітної плати працівникам.

Для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, об'єктом оподаткування є різниця між валовим доходом і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Тому підприємці-фізичні особи зобов'язані вести облік доходів і витрат.

Якщо громадянин займається підприємницькою діяльністю і обрав форму оподаткування звичайну за шкалою, то нарахування податку здійснюється податковими органами на підставі декларацій громадян.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 розд. IV ПКУ об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи -- підприємця.

Відповідно до п.п. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49 розд. II та п. 177.5 ст. 177 розд. IV ПКУ фізичні особи-підприємці подають до органу доходів і зборів податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

Відповідно до п.п. 177.5.1 п. 177.5 ст. 177 розд. IV ПКУ авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб розраховуються підприємцем самостійно, але не менш як 100 % річної суми податку з оподатковуваного доходу за минулий рік (у співставних умовах), та сплачують до бюджету по 25 % щокварталу (до 15 березня, 15 травня, 15 серпня і 15 листопада).

До особистих податків відносимо також збір за першу реєстрацію транспортних засобів (раніше - податок з власників транспортних засобів), який було введено з прийняттям Податкового кодексу України.

До прийняння ПКУ, основним документом, що регламентував порядок обчислення і справляння податку з власників транспортних засобів був ЗУ від 11.12.91 р, яким було встановлено, що юридичні особи, в тому числі іноземні, самостійно обчислюють і визначають суму податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів станом на 1 січня поточного року. Крім того, за транспортні засоби, зняті протягом року з обліку, податок не повертався і перерахунки розміру податку перед особами у зв'язку з перереєстрацією транспортних засобів не проводилисья.

З 01.01.2013 р. збір за першу реєстрацію транспортного засобу справляється з юридичних та фізичних осіб за першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що поділяються на колісні, судна, літаки і гелікоптери (зареєстровані відповідно до законодавства України). Механізм збору за першу реєстрацію транспортного засобу має такі переваги для платників: його сплата і подання звітності відбуваються лише один раз. Збір за першу реєстрацію транспортного засобу є не тільки одним із фіскальних інструментів, а й важелем державного впливу на навколишнє середовище. Зокрема, при визначенні бази оподаткування враховується потужність, об' єм циліндрів двигуна, термін використання транспортних засобів тощо, тобто чим вищі ці показники, тим сума збору буде більшою. Можливо, це є стимулом до використання нових, з новітніми технологіями, менш потужних транспортних засобів, які допоможуть мінімізувати витрати на сплату збору і викиди шкідливих речовин в атмосферу.

2. Прибуткове оподаткування підприємницької діяльності

Податок на прибуток підприємств -- одна із найрозвиненіших форм оподаткування, яка має багатовікову історію. Цей податок -- продукт цілої епохи економічного і політичного розвитку суспільства, фіскальний інститут, який властивий високій культурі державності з витонченим механізмом функціонування, що потребує від платників усвідомленого ставлення до своїх прав та обов'язків. Усвідомлення того, що цей податок є платою з боку виробництва за сприятливі умови господарювання, тобто вилучаючи частину доходів юридичних осіб держава гарантує їм ефективніше використання капіталу, що залишається в їх розпорядженні.

Серед прямих податків безумовно основним для підприємств в Україні як з фіскальної, так і з регулюючої точки зору є податок на прибуток. Його регулююча роль полягає в тому, що він може суттєво впливати на вибір правових форм організації бізнесу, на напрямки розподілу прибутку (споживання чи накопичення), на вибір методів фінансування інвестицій, на розподіл ресурсів між сферами господарської діяльності, на темпи економічного зростання на макрорівні. Тобто, він є потужним регулятором економічних процесів та стимулятором економічної активності.

Прибутковий податок одержав поширення в зв'язку з розвитком конкурентної економіки, заснованої на приватній власності і форм бізнесу, заснованих на принципі обмеженої відповідальності - на відміну від принципу повної відповідальності, при якому всяка особа, що здійснює комерційну діяльність, відповідає за виникаючі борги по зобов'язанням не тільки вкладеним у неї капіталом, але і усією своєю власністю.

Значний інтерес викликає оцінка нейтральності корпоративного податку щодо використання прибутку підприємств, тобто впливу на прийняття рішень про напрямок розподілу прибутку на нагромадження чи на виплату дивідендів. Інший аспект прояву регулюючої функції корпораційного податку розглядається у взаємозв'язку з існуючою між промислово розвиненими країнами податковою конкуренцією, що містить у собі "боротьбу" між окремими країнами за мобільні фактори виробництва і частку прибутку від їхнього використання.

Податок на прибуток підприємств є невід'ємною частиною податкової системи більшості країн, будучи особливою сферою виробничих відносин, виступає своєрідною економічною категорією зі стійкими внутрішніми властивостями, закономірностями розвитку і відмітних форм прояву.

Податок на прибуток має двозначний характер:

-з одного боку, він, як частина податкової системи, виступає специфічною формою виробничих відносин, у чому складається його суспільний зміст;

-з іншого боку, є частиною вартості національного доходу в грошовій формі, зокрема, доходу юридичних осіб, що характеризує його матеріальний зміст.

Оподаткування прибутку підприємств вимагає обізнаності на багатьох термінах, більшість яких визначена в ПКУ. Визначення платників податку в системі прибуткового оподатковування підприємств здійснюється виходячи з принципу спільності. Суть його полягає в тому, що сплачувати податок повинні всі юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність і одержують від неї доходи.

У теорії економічної рівноваги прибуткові податки поряд з іншими розцінюються по їхньому впливу на віддалену перспективу збалансованого економічного росту. Однак податкові коректування господарської діяльності безпосередньо впливають на фінансову практику і поточні потреби бюджету. Серед різного роду прямих податків (прибуткового, майнового, земельного, на спадщину і дарування, на грошовий капітал, промислового) по своєму фіскальному значенню переважають прибуткові податки, тобто податки, що охоплюють оподаткування прибутку (доходу) підприємств і організацій і оподатковування особистих доходів громадян.

Вирішальним фактором виділення об'єкта оподатковування є відношення власності. Також виділяють інші відмітні особливості: відмінності по характері використання доходу (прибутку), відмінності в податковому навантаженні, відмінності в умовах стягування.

У світовій практиці податок на прибуток підприємств є однією з основних частин бюджету будь - якої країни, причому у більшості країн ставка податку не є єдино визначеною, існують знижені, мінімальні й максимальні ставки податку. Тобто застосовується шкала ставок.

Використання податку на прибуток як регулятора економічних процесів здійснюється шляхом дотримання чи порушення критерію його нейтральності щодо прийняття конкретних фінансово-господарських рішень як на мікро-, так і на макрорівні. За допомогою податку на прибуток можна регулювати:

– вибір тієї чи іншої правової форми організації бізнесу (АТ, ТОВ і т.п.);

– напрямку розподілу прибутку (нагромадження чи споживання);

– вибір методів фінансування інвестицій (самофінансування, притягнуті і позикові засоби);

– розподіл трудових і матеріальних ресурсів між окремими сферами господарської діяльності;

– розподіл і перерозподіл ВВП;

– темпи економічного росту на макрорівні.

Системи оподаткування прибутку визначаються підходом до вирішення питання про скорочення, так званого, економічного подвійного оподатковування, тобто одночасного обкладання прибутку на рівні компанії і на рівні акціонерів, що одержують дивіденди. Прибуток компаній може складатися з двох частин: що не розподіляється і що розподіляється. У залежності від підходу до обкладання цих компонентів прибутку, згідно зі світовою практикою, системи оподатковування підрозділяються на наступні види:

1. Класична система, що не передбачає ослаблення економічного подвійного оподатковування. Роздільне оподатковування прибутку, що розподіляється, на рівні компанії корпораційним податком і доходів акціонерів (пайовиків) у вигляді дивідендів особистим прибутковим податком (фактично - подвійне оподатковування прибутку, що розподіляється).

2. Метод зниження, що полягає в тому, що з суми обчисленого прибуткового податку цілком або частково віднімається корпораційний податок, сплачений на прибуток, що розподіляється.

2.1 Система зменшення обкладання прибутку на рівні компанії, при якій прибуток, що розподіляється, обкладається по більш низькій ставці корпораційного податку чи частково звільняється від обкладання, тобто може функціонувати в двох варіантах: на основі різних ставок, при цьому прибуток, що розподіляється, обкладається податком по більш низькій ставці, на основі часткового звільнення від оподатковування прибутку, що розподіляється.

2.2 Система зменшення обкладання прибутку на рівні акціонерів. Виділяються два способи зниження оподатковування доходів у вигляді дивідендів: податковий кредит, чи система заліку (імпутаційна система), що передбачає частковий залік податку, сплаченого компанією у відношенні прибутку, що розподіляється, при оподатковуванні акціонерів. часткове звільнення від податку дивідендів незалежно від того, чи був утриманий корпораційний податок із прибутку, що розподіляється, чи ні.

2.3 Система повного звільнення від податку прибутку, що розподіляється. Вона може бути організована на рівні: компанії, акціонерів.

Реформи, проведені в країнах з розвинутою ринковою економікою в сфері прямого оподатковування, значною мірою зводяться до пошуку компромісу між цими методами. Що ж стосується "границь" аналізованих систем оподатковування, податок на прибуток корпорацій стягується у випадку, якщо корпорація (фірма) визнається юридичною особою. Однак для деяких корпорацій у дрібному бізнесі робиться виключення: вони визнаються юридичними особами, але податки платять не вони, а їхні власники через індивідуальний прибутковий податок.

Переваги прибуткового оподатковування: регулятор економічних процесів стимулятор економічної активності можливість податкового охоплення всього створеного валового доходу можливість впливу на прийняття рішень на мікрорівні важливий аспект міжнародної податкової конкуренції соціально-економічні переваги політичні переваги.

Головною перевагою прибуткового оподатковування є пряма залежність розміру податків від розміру отриманого прибутку. Ніякі інші податки, у тому числі і прямі, не мають такої залежності від кінцевих результатів діяльності суб'єктів господарювання, і громадян, як прибуткові податки. Це необхідно мати на увазі при визначенні ставок прибуткових податків. Так, розмір ставки податку на прибуток необхідно встановлювати на такому рівні, при якому прибуткове оподатковування не заподіювало би перешкод виробництву і не гальмувало його розвиток. У противному випадку податок на прибуток буде втрачати роль регулюючого інструмента.

Hедоліки податку на прибуток складаються:

по-перше - у складності розрахунку оподатковуваного прибутку, оскільки платник завжди прагне сховати частину зароблених коштів. Цей факт постійно штовхає державу до нових заходів для забезпечення ефективного обліку і контролю доходів суб'єктів господарювання, і громадян, а також до установлення жорсткого механізму відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

по-друге - прибуткові податки можуть виступати ефективним фіскальним інститутом лише за умови досягнення в державі визначеної стадії економічного розвитку;

по-третє - складність нарахування, можливість відхилення при недосконалій системі бухгалтерського обліку, можливість реалізації фіскального значення за умови досягнення в державі визначеної стадії економічного розвитку, ріст цін, скорочення споживання;

по-четверте - при нарахуванні та сплаті податку на прибуток підприємств є необґрунтоване розширення податкових пільг, в результаті яких затримується поповнення державного бюджету, звідси, ускладнюється робота податкових органів . Діюча система оподаткування передбачає досить широке коло пільг для підприємництва. Необхідно зазначити, що за умови відмови від пільг можна з певністю знижувати ставку податку на прибуток, тобто якщо ставка податку на прибуток не є високою, а податкова система є обґрунтованою, то підприємства зможуть обійтися і без пільг, оскільки встановлена пільга не є вагомим показником стимулювання.

3. Етапи становлення та розвитку податку на прибуток підприємств в Україні

В Україні податок на прибуток підприємств має свої особливості і свою історію. Аналіз історичних етапів оподаткування прибутку підприємств в Україні дає можливість краще зрозуміти сучасний стан оподаткування прибутку і оцінити можливі напрямки його подальшого розвитку. В історії оподаткування прибутку можна виділити шість етапів.

Перший етап (1991-1992 рр.) - період становлення оподаткування прибутку підприємств, який слід розглядати в рамках податкової системи, що переживала початковий етап свого розвитку, в більшій частині запозиченій з колишнього Радянського Союзу. З прийняттям Закону України “Про систему оподаткування” від 25.06.91 р. № 1251-XX почалося становлення власної податкової системи взагалі і оподаткування прибутку зокрема. В законі були закладені основні принципи побудови системи оподаткування, які значною мірою визначали податкову політику держави. Побудова системи оподаткування відбувалась в умовах постійного зростання безробіття, гіперінфляції, недосконалості державної структури управління, відсутності власної нормативно-правової бази з питань оподаткування, орієнтації економіки країни на ринкові методи господарювання при адміністративному способі управління економікою, невідповідності податкових механізмів новим формам господарських відносин, що базувалися на приватній власності. Все це спричинило недієздатність як принципів системи оподаткування взагалі, так і принципів оподаткування прибутку зокрема. В цей період податок на прибуток займав значне місце в числі загальнодержавних податків і зборів.

Другий етап оподаткування прибутку (1992-1997 рр.) вимагав нового механізму стягнення податку та контролю за його сплатою. Це було пов'язано з широкомасштабними процесами роздержавлення і приватизації, появою значної кількості підприємств, заснованих на приватній власності, а також зі спробою узгодити власну податкову систему з податковими системами розвинених країн. Але цей період характеризувався також і такими негативними факторами, як: відсутність власного досвіду в побудові системи оподаткування, механічне запозичення її у країнах з розвинутою ринковою економікою, наявність кризових явищ в економіці. Ці фактори негативно вплинули як на розвиток податкової системи в цілому, так і на оподаткування прибутку зокрема. В податковій політиці переважали жорсткі адміністративні державні прийоми щодо оподаткування, наприклад, значні обмеження витрат при визначенні бази оподаткування. В цей період оподаткування прибутку характеризується частою зміною об'єкта оподаткування. прямий оподаткування підприємницький спрощений

Так, в 1992 р. податок справлявся з доходу, в першому кварталі 1993 р. - з прибутку, починаючи з другого кварталу 1993 р. та у 1994 р. - з доходу, в 1995 - 1997 рр. - з прибутку.

Всі ці негативні фактори сприяли значному зростанню заборгованості з податку на прибуток і створенню тіньового сектора економіки, що в свою чергу знову збільшило податкове навантаження на ефективні підприємства. В цей період для здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджету податку на прибуток та інших податків і зборів, була створена податкова служба України, яка прийняла активну участь в постійному трактуванні законодавчих документів з оподаткування прибутку підприємств шляхом видання підзаконних нормативних актів: інструкцій, положень, листів тощо, що призводить до ще більш незрозумілого, двозначного трактування законодавчої бази. Податковий тиск на підприємства став одним з чинників подальшого загострення економічної кризи. Поспішні спроби виправити ситуацію коригуванням чинного законодавства з оподаткування прибутку спричинили не тільки втрату довіри платників податку на прибуток до уряду, але й масове ухилення від сплати податку і, як наслідок, подальше зниження фіскального ефекту податкової системи. Більшість законодавчих документів з оподаткування прибутком на прибуток підприємств змінювалось саме в цей період.

Третій етап оподаткування прибутку (1997-2000 рр.) відзначається необхідністю зміни державних підходів у податковій політиці і формуванні нової системи оподаткування. Головною подією цього етапу було впровадження в практичну діяльність підприємств ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР. З набуттям чинності цього закону, а також ЗУ “Про ПДВ” від 03.04.97 р. № 168 / 97-ВР з'явилось поняття “податковий облік”. Цими законодавчими документами були впроваджені первинні документи, аналітичні регістри та форми звітності, які використовуються тільки в податковому обліку. Були запропоновані також і правила ведення податкового обліку, які жорстко регламентували не тільки механізм утворення валових доходів та валових витрат, але й їх економічну сутність. У процесі застосування на практиці ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств” залишався невирішеним ряд питань, що потребував негайного врегулювання. Зокрема, це питання адміністрування податку на прибуток, наявності норм, що перешкоджають або не забезпечують залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій в Україну, та норм, які призводили до неоднозначного тлумачення або до ухилення від сплати податку. Починаючи з 1997 р. в Україні змінена методологія обліку основних засобів та нематеріальних активів, їх класифікація, змінена методика нарахування амортизації, змінені норми амортизації, які не обґрунтовані жодною методикою, а встановлені адміністративним шляхом. Встановлені норми амортизації використовувалися у 1997 р. з коефіцієнтом 0,7, а з 1998 р. - з понижуючим коефіцієнтом 0,6 з метою спрямування зазначених сум до Державного бюджету України. Проте вже з І кварталу 2000 р. нарахування амортизаційних відрахувань на основні фонди провадилось без застосування понижуючого коефіцієнта.

Четвертий етап (кінець 2000 - 2004 рр.) розпочався в кінці 2000 р., коли було прийнято Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ. Цим законом для платників податку на прибуток, як і для багатьох інших осіб, вперше була узаконена можливість “конфлікту інтересів” контролюючого органу і платника податків. Це означає, що рішення з неурегульованих питань повинні прийматися на користь платника податків. І напевно, щоб конфліктів інтересів було якнайменше, законом введено цілком новий тип документів - податкові роз'яснення. З набранням чинності цього закону строки подання податкової декларації з податку на прибуток були подовжені і залежать від тривалості базового звітного податкового періоду. Тепер декларації потрібно подавати в терміни: за календарний квартал, півріччя та дев'ять місяців. Податкову декларацію необхідно подавати на протязі 40 календарних днів, наступних за останнім днем таких звітних періодів. За рік податкову декларацію необхідно подавати на протязі 60 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного року. Сплачувати податкове зобов'язання по податку на прибуток необхідно на протязі 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання податкової декларації. Цим законом також встановлюється, що податкові органи зобов'язані прийняти податкову декларацію без попередньої перевірки, тобто їм заборонено відмовляти у прийманні декларації, яка містить від'ємне значення об'єкта оподаткування.

Значною подією цього етапу стало прийняття ЗУ “Про внесення змін до ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств” № 349-IV від 24.12.2002 р., в якому було змінено більшість правил податкового обліку, що призвело до різних трактувань цього Закону. Тут вжито чимало ефективних заходів, спрямованих на вдосконалення оподаткування прибутку. Серед кардинальних змін можна зазначити нові правила виникнення доходів і витрат у межах бартерних операцій. Серед змін в законі були й приємні для багатьох підприємств. Так, наприклад: - більше не потрібно було подавати розрахунку авансових внесків податку на прибуток і розрахунку фінансових результатів товарообмінних (бартерних) операцій; - замість двох податкових періодів (квартал, рік) існувало чотири (календарний квартал, півріччя, три квартали, рік); - з 1 січня 2003 р. до валових витрат можна було включати 50% витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів, що забезпечують основну діяльність підприємства. Довгоочікуваними змінами стало і зменшення ставки з 30 % до 25% та збільшення норм амортизаційних відрахувань з 1 січня 2004 р. На жаль, нова редакція закону не внесла повної ясності до податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів. Крім того, податківці затвердили довгоочікувану нову форму декларації з податку на прибуток підприємства і сам порядок складання декларації з податку на прибуток. Декларація складалась із заголовної та двох основних частин і одинадцяти додатків (раніше двадцять один), з яких сім (К1-К7) подаються щокварталу, у тому числі за рік, а чотири (Р1-4) подаються виключно за рік.

П'ятий етап (кінець 2004 р. - кінець 2010) починається з набранням чинності ЗУ „Про внесення змін до ЗУ „Про оподаткування прибутку підприємств” від 01.07.2004 р. № 1957-IV. Суттєвою особливістю зазначеного етапу є щорічна зміна законодавчих норм щодо оподаткування прибутку головними фінансовими документами країни, а саме законами України „Про Державний бюджет України на 2005 р.” та „Про Державний бюджет України на 2006 р.”. Унікальність цих законів полягає в тому, що цими документами визначалися річні фінансові показники країни та одночасно вносились зміни та доповнення до податкових законів, в тому числі і до ЗУ „Про оподаткування прибутку підприємств”. Більшість змін, внесених Законом України „Про Державний бюджет України на 2005 р.”, направлені на зменшення пільг. Виключення великої кількості пільг, що надавалися різним платникам податків (суб'єктам спеціальних та експериментальних економічних зон, для підприємств - виробників автомобілів тощо), суттєво вплинуло на результати їх фінансово-господарської діяльності. Починаючи з 2005 р. та протягом 2006 р. зберігається традиція вводити додатковий звітний період - одинадцять місяців звітного року. За результатами такого нестандартного періоду платники податків повинні подавати декларацію і сплачувати податок на прибуток. При цьому, податок сплачується в строки, передбачені для місячного періоду, тобто протягом 30 календарних днів, наступних після звітного періоду.

Шостий етап (кінець 2010 р. - до нині)

З набуттям чинності норм ПКУ від 02.12.2010 р. № 2755-VІ порядок оподаткування суб'єктів господарювання податком на прибуток підприємств зазнає значних змін. Зокрема, оподаткування господарських операцій здійснюватиметься відповідно до розділу ІІІ Податкового кодексу. Основні зміни оподаткування податком на прибуток:

1) Об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню, з джерелом походження з України.

2) Доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: доходу від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань; та інших доходів.

3) Порядок визнання доходів: дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар; дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг; датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань).

4) Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами Податкового кодексу та включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; інших витрат.

5) Не визнаються витратами: суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг; витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує ЄП (крім витрат, понесених у зв'язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи - платника ЄП, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації).

6) Порядок визнання витрат: витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

7) Класифікація груп основних засобів, інших необоротних активів та нематеріальних активів: 16 груп основних фондів та інших матеріальних активів з мінімально допустимими строками амортизації; 6 груп нематеріальних активів із певними строками дії права користування; амортизація нараховується щомісячно пооб'єктно; інвентаризація ОЗ та НА проводиться на 01.04.11 р. за даними бухобліку за виключенням дооцінки, проведеної після 01.01.10 р.

7) Ставка податку на прибуток підприємств:

з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно - 23 відсотки;

з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно - 21 відсоток;

з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно - 19 відсотків;

з 1 січня 2014 року - 16 відсотків.

8) Податкові канікули:

На період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2016 року застосовується ставка 0 відсотків для платників податку на прибуток, у яких розмір доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищує трьох мільйонів гривень та нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) працівників, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, є не меншим, ніж дві мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлено законом, та які відповідають певним критеріям.

9) Застосування штрафних санкцій:

-у зв'язку з набранням чинності цим Кодексом штрафні санкції, які можуть бути накладені на платників податків за порушення нормативних актів Кабінету Міністрів України, центрального податкового органу, положень, прямо передбачених цим Кодексом, починають застосовуватися до таких платників податків за наслідками податкового періоду, наступного за податковим періодом, протягом якого такі акти були введені в дію;

-не застосовуються фінансові санкції до платників податку на прибуток підприємств та платників податків, що перейшли на загальну систему оподаткування, за порушення податкового законодавства за наслідками діяльності у другому і третьому календарних кварталах 2011 року;

-штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Нововведення, що стосуються ППП з 1 січня 2013 р.

Задля об'єднання податкового і бухгалтерського обліку, однією з новацій є врахування в звітності платників податку на прибуток підприємств податкових різниць, які виникають між оцінкою доходів, витрат, активів і зобов'язань за правилами бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до Закону «Про стимулювання інвестиційної діяльності в пріоритетних галузях економіки України» введено пільгу з податку на прибуток. Тобто сплата податку відбуватиметься за ставкою 0%. Стимулююча пільга буде привабливою для організацій, які планують модернізувати виробництво на суму від 0,5 до 3 мільйонів євро. За цієї умови, а також при виконанні двох інших (кількість нових робочих місць має складати від 25 до 150 та середній розмір зарплати повинен перевищувати встановлений мінімум в 2,5 рази), підприємець може бути звільнений від сплати податку на прибуток до 2017 року. При цьому сума пільги не може перевищувати суму інвестиції підприємця. При цьому облік діяльності на пільгових умовах провадиться окремо.

З 01.01.2013 р. ставка податку на прибуток підприємств - 19%. Зниження ставки здійснюється відповідно до пункту 10 підрозділу 4 Перехідних положень ПКУ в рамках пониження ставки податку з 23% (у 2011 р.) до 16% (з 2014 р.).

Також з 2013 року строком на 10 років набирає чинності пільгова система оподаткування для суб'єктів індустрії програмування, що передбачає сплату податку на прибуток за ставкою 5% та звільнення від ПДВ операцій з постачання програмної продукції.

Нововведенням є авансовий порядок сплати податку на прибуток підприємств. Платники податку (крім новостворених, неприбуткових організацій, сільськогосподарських товаровиробників, а також осіб з доходами за попередній рік в обсязі до 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачуватимуть авансовий внесок податку в сумі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній рік. При цьому податкова декларація подається за річний звітний період. Новостворені підприємства, неприбуткові організації та організації з доходами за попередній рік обсягом до 10 мільйонів гривень звільняються від сплати авансових внесків. Якщо платник за результатами першого кварталу звітного податкового року не отримав прибуток або отримав збиток, він має право подати податкову декларацію та фінансову звітність за перший квартал. У такому випадку він звільнятиметься від сплати авансових платежів до кінця року, а податкові зобов'язання визначатимуться у звичайному порядку.

4. Спрощена система

Відсутність знижених ставок для підприємств малого бізнесу в Україні частково компенсується існуванням спрощеної системи оподаткування.

До прийняття ПКУ в українській податковій системі було передбачено декілька альтернативних спрощених режимів оподаткування малого підприємництва. Однак їх застосування мало ряд недоліків та призводило до недоотримання бюджетом коштів. У зв'язку з цим спрощена система оподаткування малого бізнесу була докорінно реформована з прийняттям Податкового кодексу у напрямку реалізації її фіскального потенціалу.

Значну роль у спрощенні оподаткування доходів платників податків, мінімізації їх витрат на облік і звітність, зменшенні кількості спорів платників з контролюючими органами, підвищенні рівня зайнятості населення, зменшенні витрат на адміністрування податків тощо. ЄП) виконує ЄП. Після прийняття ПКУ порядок застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності зі сплатою ЄП продовжував регламентуватися Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р. №727 до прийняття Закону України від 04.11.2011 р. №4014-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності». Цим законом було запроваджено кардинальні нововведення щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, які набули чинності з 01.01.2012 р. З цього ж часу перестав існувати фіксований податок.

З 01.07. 2012 р. набрали чинності нові правила щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності. Усіх спрощенців поділили на шість груп. Групи мають різні критерії відповідності для права перебування на спрощеній системі та, відповідно, різні ставки ЄП. В 2013 році оновлено форми звітності для платників ЄП наказом Мінфін від 07.11.2012 р. № 1159 Про внесення змін до форм податкових декларацій платника ЄП, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 21.12. 2011 р. № 1688 та викладено в новій редакції форми: Податкової декларації платника ЄП - фізичної особи - підприємця; Податкової декларації платника ЄП - юридичної особи. В оновлених формах враховані нововведення, запроваджені Законом України від 05.07.2012 р. № 5083-VI щодо нових груп платників ЄП. В той же час нововведеннями не враховані положення ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок деяких податків і зборів» від 20.11.2012 р. № 5503-VI, якими знижені ставки ЄП для єдиноподатників груп 5 і 6. Усіх спрощенців поділили на шість груп. Групи мають різні критерії відповідності для права перебування на спрощеній системі та, відповідно, різні ставки ЄП

5. Реальні податки

Реальні податки передбачають оподаткування майна згідно його зовнішніх ознак. Вони включають до свого складу земельні податки, домові податки, промислові податки та податки на грошовий капітал. Найпоширенішими з них практично в усіх країнах є земельний та промисловий.

Історично першим вважається земельний податок. Його виникнення та існування до сьогоднішніх днів пов'язано з тим, що земля є основним джерелом багатства. На ранніх історичних етапах цей податок справлявся в натуральній формі. Потім було здійснено перехід до сплати у грошовій формі. Існує декілька форм обчислення цього податку. Головною з них є обчислення на основі площі земельної ділянки. Дана форма застосовується і в Україні. При такому методі обчислення держава диференціює ставки в залежності від родючості ґрунтів та їх місця знаходження відносно ринків збуту продукції. Також враховується дохідність землі. Однак врахувати повною мірою всі ці ознаки не вдається в жодній країні. Наприклад, в Україні до 1997 р. діяли фіксовані ставки податку за одиницю площі. При цьому передбачалося, що їхні межі розроблені з урахуванням родючості ґрунтів по регіонах. В межах населених пунктів ставки розрізнялися в залежності від кількості населення. Але всі ці ставки не достатньо враховували місце знаходження ділянки відносно ринку збуту продукції.

Наприклад, в населених пунктах чисельністю 1тис.чол. і кілька млн. чол. ставки плати за землю розрізнялися лише в 3 рази.

Разом з тим, диференційна рента від цих ділянок пов'язана з місцезнаходженням ділянки відносно ринку збуту розрізнялася інколи в десятки разів. Тому в 1997 р. для вирішення цієї проблеми було здійснено перехід до оподаткування землі згідно грошової оцінки. Хоча фіксовані ставки за одиницю площі збереглися для земель, грошову оцінку яких не проведено. Як і в більшості країн методика грошової оцінки не повністю враховує різницю в ренті.

Якщо в цілому порівняти земельні податки з іншими, то вони не мають суттєвих недоліків, але разом з тим, вони мають цілий ряд переваг:

Кожен сплачує цей податок в залежності від свого володіння. Тому в даному випадку найбільш чітко дотримані принципи соціальної справедливості.

Щоб сплатити даний податок, на землі необхідно вести господарство. В цьому проявляється стимулююча функція податку.

Це податок, від якого практично не існує способів ухилення.

Нині в Україні плата за землю сплачується або власниками ділянки, або землекористувачами. Платниками є як юридичні так і фізичні особи.

Ставки податку встановлюються: у відсотках до грошової оцінки; в копійках за одиницю площі в залежності від типу землі.

Найвища ставка характерна для земель населених пунктів, які знаходяться в користуванні підприємств, та для земель природоохоронних зон, що також передані у користування. Але ще до сьогоднішнього дня в Україні повністю не завершено грошову оцінку земель. Тому тимчасово для земель, які ще повністю не оцінені, застосовують фіксовані ставки податків у коп. за м ².

При стягненні плати за землю у курортних населених пунктах застосовують підвищені коефіцієнти. Пільги по платі за землю не так часто змінюється, як з інших податків і є більш усталеними. Можна виділити 3 основних групи пільг.

Для ділянок загальнодержавного, соціального та культурного, природничого призначення (заповідники, ботанічні сади, зоопарки і т.д.)

Для деяких, визначених законом установ (науково-дослідні та навчальні заклади сільськогосподарського призначення) місцеві органи влади, органи прокуратури дитячі санаторно-курортні, оздоровчі заклади, вітчизняні заклади освіти, культури, охорони здоров'я, релігійні органи , що займаються підприємницькою діяльністю).

Для фізичних осіб (пенсіонери, інваліди І- ІІ групи, постраждалі від чорнобильської катастрофи і т.д.).

Податок сплачується до 15 числа місяця наступного за звітним.

Надходження від цього податку повністю зараховується до місцевих бюджетів і мають суворо цільове призначення.

Податок на промисел стягується з різних видів промислів, які приносять доход. В даний час в Україні не справляється.

Метою введення цього податку в Україні було поповнення місцевих бюджетів за рахунок оподаткування таких доходів фізичних осіб, які, як правило. Не оподатковуються іншими видами податків, оскільки податковим адміністраціям важко проконтролювати їх отримання.

Податок на грошовий капітал розповсюджується на кошти, вкладені в цінні папери з урахуванням доходу від них. Найчастіше оподатковується доход. В Україні цей податок не діє, хоча оподатковуються дивіденди, що фактично є елементом податків на грошовий капітал.

6. Порівняльний аналіз прямого оподаткування в Україні та за кордоном

На підтвердження деяких з названих моментів щодо недоліків нашої системи доцільно було б знову звернутись до зарубіжного досвіду оподаткування. Так, у Великій Британії з метою посилення регулюючої ролі податку на прибуток застосовується декілька його ставок. Основна 33%. Для підприємств малого бізнесу вона зменшується до 25%. Цікаво, що в цій країні до категорії малих відносять підприємства не в залежності від кількості працюючих, а в залежності від розміру отриманого прибутку. Цей факт дозволяє державі справляти значний регулюючий вплив на ефективність підприємств. Натомість нафтовидобувні компанії сплачують податок за звичайною ставкою, а потім додатково вносять до бюджету ще 50% доходу, що залишився. Таким чином забезпечується рівномірність розподілу доходів між підприємствами різних галузей. Французьке законодавство також передбачає декілька ставок податку на прибуток юридичних осіб. Основною з них є 34%. Підвищена ставка -- 42%. Прибутки від землекористування та від вкладів у цінні папери оподатковуються за ставками від 10% до 24%. Крім того, з метою стимулювання передбачено прямі вирахування з податку - 10% від приросту інвестицій у розвиток виробництва і 50% від приросту вкладень у наукові дослідження. У Німеччині встановлено пільгову ставку (36% проти 50%) для оподаткування дивідендів, з урахуванням того, що вони включаються в особисті доходи акціонерів і підлягають оподаткуванню прибутковим податком. В Іспанії діє знижена ставка (26% проти 35%) для кооперативів. Крім того, застосовується цікавий механізм стимулювання розширення виробництва і створення додаткових робочих місць -- зменшення оподатковуваної бази на 15 тисяч песет за створення кожного додаткового робочого місця. Сполучені Штати Америки посилюють регулюючий вплив федерального податку на прибуток корпорацій шляхом його ступінчатого стягнення. Основна ставка -- 34%. Але за перших 50 тисяч доларів прибутку сплачується 15% податку, за наступних 25 тисяч доларів -- 25%, за залишок поверх зазначених сум --34%. Це особливо справляє благотворний вплив на підприємства малого бізнесу та слугує протидією надмірній концентрації виробництва і його монополізації. Крім того, у цій країні корпораціям дозволяється зменшувати податок на прибуток у розмірі 20 % приросту затрат на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи і 20 % затрат на фінансування програм фундаментальних наукових досліджень, що здійснюються за договорами з університетами.