Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра фінансів

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: "Фінанси"

на тему: "Ефективність фінансової політики України в умовах ринкової економічної трансформації"

Виконав: студент 2 курсу заочної форми навчання,

галузь знань 0305 "Економіка і підприємництво"

напряму підготовки 6.030508 "Фінанси і кредит"

Волошен Д.В.

м. Львів - 2015 рік

Зміст

Вступ

1. Суть, призначення та типи фінансової політики

2. Аналіз фінансової політики України на сучасному етапі

3. Заходи щодо вдосконалення фінансової політики України

Висновки

Список використаних джерел

Додаток

Вступ

Актуальність теми. Призначення фінансів, забезпечити необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу й використання валового внутрішнього продукту в державі Це досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і кожного громадянина.

Фонди фінансових ресурсів, які обслуговують економічні процеси, є досить різноманітні як за методами створення, напрямками використання, рівнем відображення інтересів, так і за суб'єктами економічної діяльності, методами виробничої й суспільної інтеграції та кінцевою метою відповідного виду діяльності.

Найважливіша роль належить фінансам на рівні господарських структур. Тут створення й використання фондів фінансових ресурсів спрямовані на підвищення ефективності господарської діяльності, тобто одержання високої норми прибутку на вкладений капітал. Досягнення визначеної мети імовірне при залученні фондів фінансових ресурсів на впровадження нових технологій, кращому використанні основних фондів через застосування методів прискореної амортизації, забезпечення великих резервів для підтримки зростання ефективності виробництва, підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності. Звісно, підвищення якості продукції потребує додаткових затрат фінансових ресурсів, але вони дають значний виробничий ефект і швидко скуповуються.

Резервом щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв'язків, кращої організації виробництва. Вплив фінансів на ефективність виробництва на рівні господарської структури має свої обмеження, зумовлені обмеженістю ресурсів у кожній одиниці господарювання. Звісно, кожна певна виробнича структура повинна мати можливість створювати за результатами своєї діяльності фонди фінансових ресурсів, достатні за своїм обсягом для стимулювання соціального розвитку, високих результатів виробництва, його розширення та удосконалення. Проте тут фінанси виконують дещо локальну роль у господарських процесах.

Активне й дієве використання фінансів для підвищення ефективності економіки можливе лише тоді, коли фонди фінансових ресурсів на рівні підприємницьких структур доповнюються відповідними фондами на рівні держави. Йдеться про створення фондів фінансових ресурсів у складі державного бюджету або поза бюджетом.

Отже, актуальність дослідження даної проблеми полягає в необхідності вивчення і систематизування відомого матеріалу. Ця тема є важливою і ознайомлювальному плані, оскільки потреба пізнання є невичерпною.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні проблеми фінансів.

Предметом дослідження курсової роботи є фінансова політика держави в умовах ринкової трансформації.

Метою курсової роботи є теоретичне дослідження суті фінансової політики держави в умовах ринкової трансформації.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

· розглянути теоретичні засади сутності фінансової системи;

· дослідити структури державних і приватних фінансів;

· виявити проблеми фінансового становища України та шляхи їх вирішення.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості наукового використання результатів дослідження.

1. Суть, призначення та типи фінансової політики

Фінансова політика - одна з найважливіших частин економічної політики. Вона проявляється у використанні державних фінансових ресурсів, регулювання доходів і витрат, формуванні та виконанні держбюджету, в податковому регулюванні, в управлінні грошового обігу, у впливі на курс національної валюти. Функціонування фінансової системи спрямоване на вирішення конкретних завдань, які стоять перед суспільством. Цим завданням призначаються і організація фінансових відносин у суспільстві, і процеси руху та розміщення фінансових ресурсів та ціноутворення на них, і пропорції між їх централізацією та децентралізацією, і порядок формування, розподілу і перерозподілу доходів, і спрямованість витрат окремих суб'єктів підприємницької діяльності, громадян та держави, і структурний співвідношення між окремими сферами та ланками фінансової системи, і характер взаємовідносин між ними, і пропорції між індивідуальним і суспільним споживанням. При цьому можливо практично нескінченну кількість варіантів організації фінансових відносин і фінансової діяльності, з яких необхідно вибрати саме той, який більше підходить даній країні у даний час. Вибір цих варіантів і становить основу фінансової політики, що проводиться державою. Фінансова політика - комплекс заходів, які здійснюються державою в межах даних йому функцій і повноважень у сфері фінансової діяльності суб'єктів господарювання і фінансових інститутів, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей. Вона спрямована на забезпечення ефективного розподілу і перерозподілу наявних фінансових ресурсів держави для найкращого задоволення потреб відтворення і зростання суспільного багатства. Фінансова політика відображає суб'єктивну сторону функціонування фінансів. Самі по собі фінанси і фінансова система є об'єктивними явищами. Вони існують незалежно від волі окремих суб'єктів фінансових відносин. Суб'єктом складання фінансової політики є держава в особі вищих органів влади і управління та основних фінансових органів - Міністерства фінансів та центрального банку, а суб'єктами реалізації - фінансові органи та інститути. При цьому формування фінансової політики включає концептуальне визначення напрямів і заходів цієї політики з позицій вирішення поставлених завдань соціально-економічного розвитку (вищі органи влади і управління) та розробку конкретних заходів щодо реалізації поставлених завдань (Міністерство фінансів і центральний банк). Своє конкретне втілення фінансова політика має у фінансовому механізмі держави. Фінансовий механізм - інструмент фінансової політики, що представляє собою систему встановлених державою форм, видів та методів організації фінансових відносин. З одного боку, фінансовий механізм включає в себе системи фінансового планування, регулювання та контролю, систему грошових розрахунків, систему фінансових важелів та стимулювання, фінансових норм і нормативів, показників, державні банківські та фінансові резерви. Також фінансовий механізм можна представити у вигляді сукупності механізмів функціонування окремих ланок фінансової системи: фінансова політика україна пріоритетний

· функціонування бюджетного механізму;

· механізм функціонування фінансів підприємств, установ та організацій;

· механізм функціонування позабюджетних фондів;

· механізм функціонування місцевих фінансів;

· функціонування страхового механізму;

· механізм функціонування фінансового ринку.

Фінансова політика розглядається у широкому і вузькому розумінні. У широкому сенсі вона відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики. Монетарна політика являє собою комплекс дій і заходів у сфері грошового ринку. Її механізм ґрунтується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів. Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання. Вона здійснюється шляхом проведення різних методів мобілізації державних доходів та розподілу цих коштів за окремими напрямками державних видач. Саме фіскальна політика становить основу фінансової політики у її вузькому сенсі.

Основними цілями фіскальної політики є:

· згладжування коливань економічного циклу;

· стабілізація економічного зростання;

· досягнення високого рівня зайнятості та поміркованих темпів інфляції.

Одночасно фіскальна політика більш широка, оскільки включає також політику у сферах фондового і страхового ринків та міжнародних фінансів. Фіскальну політику можна умовно розділити по двох напрямах - на податкову і бюджетну. Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері оподаткування - встановлення видів та співвідношення податків, визначення платник і підходів до них, встановлення ставок оподаткування, надання податкових пільг. Вона відображає як потреби держави в грошах, так і вплив податків на діяльність підприємств і громадян. Бюджетна політика являє собою діяльність щодо формування бюджету держави, його балансування, розподіл бюджетних коштів. Залежно від структури бюджетних видач ця політика може мати соціальну, економічну чи військову спрямованість. Фінансова політика у сферах фондового і страхового ринків характеризується діями держави щодо розвитку та регулювання, створення відповідних гарантій клієнтам страхових компаній та інституційних інвесторів. Оскільки вказані фінансові інституції є самостійними комерційними структурами, держава може впливати на них, як і на інші суб'єкти підприємницької діяльності, тільки за допомогою регуляторної політики. Фінансова політика у сфері міжнародних фінансів пов'язана з налагодженням відносин держави з міжнародними організаціями і фінансовими інститутами, членство в яких є добровільним. З одного боку, воно передбачає членські внески, а з іншого - можливість отримання фінансової допомоги. Сутність політики полягає у визначеності щодо участі в цих організаціях та інститутах. Важливою частиною фінансової політики є боргова політика держави. Вона починається з визначення співвідношення між податковими і позиковими фінансами. Перші ґрунтуються на формуванні доходів бюджету за рахунок податків та обов'язкових платежів, а другі - на використанні в певних межах державних позик. Боргова політика визначає межі та умови державної позики, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу. Дієздатність фінансової політики значною мірою визначається узгодженістю її складових. І монетарна та фіскальна, і податкова і бюджетна, і політика фінансового ринку та боргова політика держави мають бути спрямовані в одну сторону. Тільки скоординована й узгоджена політика може дати позитивні результати. Фінанси являють собою єдиний організм, в якому всі складові досить тісно взаємозв'язані, а тому прорахунки в будь-якому напрямі ведуть до негативних наслідків. Фінансова політика незалежно від тривалості періоду, на який вона розрахована, і характеру завдань, які вирішуються, включає фінансову стратегію і фінансову тактику. Причому вони тісно взаємопов'язані. Стратегія визначає сутність і напрямок тактики. У свою чергу, тактичні можливості обмежують вибір стратегії, тому що нерозумно визначати стратегічні цілі і завдання, для вирішення яких недостатньо потрібних тактичних засобів. Одночасно слід зробити наголос на тому, що тільки фінансова політика, яка ґрунтується на об'єднанні і взаємозв'язку стратегії і тактики, їх єдності і підпорядкованості, може бути успішною. Фінансова політика, яка не має стратегічних орієнтирів, а полягає лише у вирішенні тактичних завдань, має обмежений характер і, як правило, малоефективна. Головним суб'єктом фінансової політики є держава. Воно розробляє стратегію основних напрямків фінансового розвитку суспільства на віддалену перспективу і визначає завдання на майбутній період, засоби та шляхи їх досягнення. Залежно від характеру поставлених завдань фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику. Фінансова стратегія орієнтована на тривалий період розвитку і передбачає рішення великомасштабних завдань у рамках певних економічних стратегій держави. Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань певного етапу розвитку держави і пов'язана зі зміною форм і методів організації фінансових відносин виходячи з його поточних потреб. Фінансова стратегія і тактика тісно пов'язані між собою. В якості фінансової стратегії слід розглядати фінансове оздоровлення економіки і динамічне зростання валового внутрішнього продукту, підвищення конкурентоспроможності продукції. Такі цілі можна досягти через скорочення дефіциту бюджету, зменшення інфляції, зміцнення курсу гривні, тобто фінансову тактику. Фінансова політика як специфічна галузь людської діяльності відноситься до категорій надбудови. Між нею та економічним базисом суспільства існує тісний взаємозв'язок. З одного боку, фінансова політика породжується економічними відносинами, суспільство не вільне у виробленні і проведенні політики; остання обумовлена економікою. З іншого боку, виникаючи і розвиваючись на основі економічного базису, фінансова політика має певну самостійність; у неї специфічні закони і логіка розвитку. У силу цього вона робить зворотний вплив на економіку, стан фінансів. Цей вплив може бути різним: в одних випадках за допомогою проведення політичних заходів створюються сприятливі умови для розвитку економіки, в інших - воно гальмується. При виробленні фінансової політики слід виходити з конкретних історичних умов. Вони повинні враховувати специфіку кожного етапу розвинула суспільства, особливості як внутрішньої, так і міжнародної обстановки, реальні економічні і фінансові можливості держави. Своєчасне зміну фінансової політики на основі врахування особливостей поточного моменту, назрілих потреб економічного розвитку дає можливість у більш короткий термін і з меншими витратами вирішити поставлені перед країною завдання. Важливим вимогою, що пред'являються до фінансової політики, є дотримання комплексного підходу при її виробленні та проведенні, тобто узгодження заходів, що проводяться у всіх ланках фінансової системи, шляхом їх орієнтації на виконання основної, ключового завдання певного етапу розвитку, а також забезпечення тісний взаємозв'язок між складовими частинами економічної політики - фінансової, кредитної, політики в області ціноутворення, заробітної плати. Фінансова політика, будучи формою економічної політики, покликана притаманними їй специфічними способами і методами сприяти досягненню цілей і виконання завдань, поставлених економічною політикою. Міністерство фінансів України, на яке покладається розроблення фінансової політики, готує кілька її варіантів. Вони піддаються експертній оцінці. Найбільш оптимальний варіант видається в уряд для розгляду і схвалення. Багатоваріантність розрахунків, облік безлічі факторів, використання методу "накладання" фінансових заходів на конкретну економічну ситуацію в країні, прогнозування результатів при виробленні концепції фінансової політики вимагають широкого використання математичного моделювання, електронно-обчислювальної техніки. Необхідною умовою є також наявність великої, достовірної інформації про стан справ в економічній та соціальній сферах. Враховуючи складність розробки політики, косарі доводиться розглядати різноманітні, часто суперечливі тенденції економічного розвитку, використовувати різні способи вивчення економічних процесій і явищ, застосовувати висновки теорії до конкретних життєвих обставин, класики політичної економії визначали політику як мистецтво. Метою фінансової політики є найбільш повна мобілізація фінансових ресурсів, необхідних для задоволення нагальних потреб розвитку суспільства. Відповідно з цим фінансова політика покликана створити сприятливі умови для активізації підприємницької діяльності. Велика увага приділяється визначенню раціональних форм вилучення доходів підприємств на користь держави, а також частки участі населення у формуванні фінансових ресурсів. Важливе значення надається підвищенню ефективності використання фінансових ресурсів шляхом їх розподілу між сферами суспільного виробництва, а також їх концентрації на головних напрямках економічного і соціального розвитку. У процесі вироблення фінансової політики визначаються принципи побудови фінансового механізму, що дозволяє найбільш успішно виконати перераховані вище завдання. Фінансова політика відіграє важливу роль у розвитку продуктивних із раціональне їх розміщення по території країни. Вона сприяє забезпеченню фінансовими ресурсами цільових програм, зосередженню коштів на ключових напрямках розвитку економіки, стимулювання зростання ефективності виробництва; підвищенню зацікавленості всіх регіонів у розвитку господарства, використання місцевих сировинних ресурсів.

Для реалізації фінансової політики, успішного її проведення в життя використовується фінансовий механізм. Він являє собою сукупність способів організації фінансових відносин, застосовуваних суспільством з метою забезпечення сприятливих умов для економічного і соціального розвитку. Фінансовий механізм включає види, форми і методи організації фінансових відносин, способи їх кількісного визначення. Структура фінансового механізму досить складна. У неї входять різні елементи, відповідні різноманітності фінансових відносин. Саме множинність фінансових взаємозв'язків зумовлює застосування великої кількості видів, форм і методів їх організації (елементів фінансового механізму). Держава в особі її виконавчих і законодавчих органів влади на основі ретельного вивчення дії економічних законів, закономірностей розвитку фінансів, завдань економічної та фінансової політики встановлює методи розподілу суспільного продукту, національного доходу, форми грошових накопичень, передбачає види платежів, визначає принципи і напрями використання державних фінансових ресурсів і т.д. Для ефективного використання фінансів велике значення має здійснення планування і прогнозування, нормативне оформлення застосовуваних способів організації фінансових відносин (податків, витрат та ін.), контроль за правильністю застосування різних видів, форм і методів фінансових відносин. Залежно від особливостей окремих підрозділів суспільного господарства і на основі виділення сфер і ланок фінансових відносин фінансовий механізм розподіляється на фінансовий механізм підприємств і господарських організацій, страховий механізм, а також механізм функціонування державних фінансів. У свою чергу, кожна з цих сфер включає, окрім структурні ланки. Наприклад, механізм державних фінансів підрозділяється на бюджетний і механізм функціонування позабюджетних фондів. У відповідності з територіальним поділом можна виділити фінансовий механізм держави і місцевих органів влади. При розгляді фінансового механізму з точки зору його впливу на суспільне відтворення виділяються його функціональні ланки: мобілізація ресурсів, фінансування, стимулювання і т.д. Кожна сфера і окрему ланку фінансового механізму є складовою частиною єдиного цілого. Вони взаємопов'язані і взаємозалежні. Разом з тим сфери та ланки функціонують відносно самостійно. Ця обставина викликає необхідність постійного узгодження складових фінансового механізму. Внутрішня ув'язка складових (структурних та функціональних) ланок фінансового механізму є важливою умовою його дієвості. Сфери і ланки фінансового механізму відрізняються ступенем складності і розгалуженості окремих елементів. Наприклад, для бюджетного механізму характерна система з багатьох видів податків, наявність різноманітних напрямків використання коштів та методів фінансування. На підприємствах і в організаціях визначається відношення між окремими формами грошових накопичень, розподіляється прибуток, формуються та використовуються фонди. В страхових організаціях широко розвинена система резервних фондів. Поєднання елементів фінансового механізму - форм, видів, методів організації фінансових відносин утворює "конструкцію фінансового механізму", яка наводиться в рух шляхом встановлення кількісних параметрів кожного його елементу, тобто визначення ставок і норм вилучення, обсягу фондів, рівня витрат та ін.

Кількісні параметри та різноманітні способи їх визначення є найбільш мобільною частиною фінансового механізму. Вони частіше піддаються коректуванню, чуйно реагують на зміну умов виробництва і завдань, що стоять перед суспільством. Наприклад, неодноразово змінювалися способи розподілу прибутку і пропорції її розподілу між підприємством і державою, коригувалися ставки податків та ін Діяльність держави в області фінансів здійснюється за певними правилами, з дотриманням встановлених норм. Введення юридичних норм дозволяє встановити єдині правила організації фінансових зв'язків, захистити економічні інтереси суспільства, колективів підприємств і окремих громадян. Дотримання правових норм забезпечує сувору фінансову дисципліну, дозволяє проводити єдину політику в галузі фінансів. Таким чином, право, будучи інструментом оформлення та проведення фінансової політики, чинить активний, але опосередкований (через фінансову політику та фінансовий механізм) вплив на економічний розвиток.

У сучасних умовах, коли вносяться кардинальні зміни в усі сфери життя суспільства, важливо забезпечити своєчасне рішення законодавчих проблем Незадовільний стан законодавства стримує господарську ініціативу, гальмує суспільний розвиток. Розбіжності в правовому регулюванні обертаються витратами в економіці, негативними соціальними і моральними наслідками. Формуючи фінансовий механізм, держава прагнути забезпечити його найбільш повну відповідність вимогам фінансової політики того іншого періоду, що є запорукою повноти реалізації її цілей і завдань. При цьому зберігається постійне прагнення до найбільш повної ув'язці фінансового механізму та його окремих елементів з особистими та колективними інтересами, що є запорукою ефективності фінансового механізму.

Однією з визначальних проблем трансформаційних процесів в українському суспільстві є питання підвищення ефективності економічної влади у напрямку подолання неузгодженості, суперечливості та непослідовності дій владних структур, недержавних інституцій, громадських об'єднань та суб'єктів господарювання. Причинами неефективності економічної влади на сьогодні є дефіцит вірогідної та повної інформації про стан суб'єктів господарювання, їхні наміри; стан макроекономічних показників та наміри органів державної влади; відсутність механізмів контролю за виконанням рішень органів влади; недостатня кваліфікація осіб, які здійснюють аналіз ситуації та готують прийняття політичних рішень. Подолання цих недоліків є важливим та необхідним кроком на шляху до подолання кризових явищ у трансформаційних процесах, побудови демократичного громадянського суспільства в Україні.

2. Аналіз фінансової політики України на сучасному етапі

Сьогодні фінансово-економічна ситуація в Україні є складною, суперечливою і неоднозначною. Об'єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічної політики нині поставлено питання про збільшення реального економічного зростання. Останнє можливе за наявності грошової, фінансової і виробничої стабілізації.

В процесі своєї діяльності держава вирішує досить суперечливі завдання, і тому, відповідно фінансова політика повинна бути балансуючою. Основними напрямками фінансової політики в сучасних умовах є:

1) проведення заходів щодо остаточного переведення підприємств, і особливо державних, до ринкових відносин;

2) оздоровлення грошово-кредитної системи та повний вихід з кризового стану фінансів держави;

3) комплекс заходів по соціальному захисту населення.

Отже, головне завдання фінансової політики в період сучасних перетворень в нашій країні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально ці перетворення, але й запобігти соціальній напрузі в суспільстві і максимально пом'якшити переходу від однієї системи відносин до іншої.

Напруга в суспільстві залежить від популярності матеріального стану окремих груп населення. Чим чисельніша та частина, яка програє від соціальних змін, тим вищий ступінь непередбаченості як ходу, так і результатів політичних і економічних перетворень.

В основі визначення кордонів перерозподілу фінансових ресурсів повинна бути необхідність формування оптимальної структури економіки, яка забезпечує не тільки обороноздатність держави і престижний рівень розвитку військово-промислового, космічного комплексів, але й цивілізований рівень умов життя і гідний рівень оплати праці всього населення.

Вироблення фінансової політики на даний час здійснювалося в умовах гострої необхідності невідкладних заходів фінансового оздоровлення, стабілізації грошового обігу.

Основною метою став перехід до економічних методів регулювання грошового обігу через:

* підвищення ролі банківського кредиту, формування банківських резервів;

* формування фінансового ринку (купівлі та продажу цінних паперів);

* призупинення необґрунтованого переходу грошей із сфери безготівкового обігу в готівковий;

* поетапний перехід зовнішньоекономічних зв'язків з іншими країнами на світові умови, ціни, системи розрахунків;

* конвертованість грошової одиниці;

* реорганізація ощадної, страхової справи.

Фінансова політика, таким чином, відзначалась якісно новими підходами до функціонування господарства з врахуванням різноманітних форм власності, економічної самостійності підприємств, самоврядування і самофінансування регіонів, реформи цін, оплати праці, податкової і кредитної системи і була направлена на формування фінансового механізму ринкової економіки.

На сьогоднішній день Верховна Рада України кожен рік затверджує Основні напрями бюджетної політики, а Національний банк України - Основні засади грошово-кредитної політики. Ці документи є визначальними у формуванні поточної фінансової політики держави.

Так, пріоритетними напрямами бюджетної політики на 2004 рік є:

* забезпечення соціального спрямування державного бюджету;

* видатки на освіту, охорону здоров'я, культуру, науку, судову владу, житлово-комунальне господарство є основними;

* забезпечення соціальних гарантій, соціального захисту населення та безоплатної методичної допомоги;

* державна підтримка енергозберігаючих технологій.

А основною метою грошово-кредитної політики в 2004 році є підтримка стабільності гривні як монетарної передумови поступового переходу від екстенсивного економічного зростання до розвитку на інноваційно-інвестиційній основі та досягнення довгострокових соціальних, структурних й інституційних цілей.

Основною метою фінансової політики України на сучасному етапі її розвитку є якнайшвидше підвищення добробуту населення, про що свідчить Послання Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади економічного та соціального розвитку України на 2004-2013 роки", де сказано, що основне завдання фінансової політики полягає в тому, щоб остаточно облаштувати споруджену будівлю по суті нового суспільства - економічну, соціальну, політичну та гуманітарну сфери, подолати глибокі деформації, що виникли на стартовому етапі трансформаційного процесу. Йдеться про практичну реалізацію завдань довгострокової стратегії, яка має забезпечити міцне підґрунтя України як високорозвиненої, соціальної з своєю сутністю, демократичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний процес як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати найскладніші завдання свого розвитку.

Згідно концепції необхідно трансформувати бюджетні ресурси, що є основним чинником ефективного соціально орієнтованого економічного зростання. Необхідно здійснити зниження податкового навантаження та забезпечити переорієнтацію бюджетного механізму. Хронічна незбалансованість державних фінансів на сьогодні зумовлені системними помилками бюджетної політики, її суто фіскальною спрямованістю. У тому потребує змін також логіка формування державних фінансів, якої до цього часу дотримуються Кабінет Міністрів і Верховна Рада. Основою вирішення фінансових проблем держави, головною передумовою соціальної та структурно-інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцнення фінансів суб'єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніх господарств.

Міністерством фінансів України розробляються податково-бюджетна стратегія на середньострокову перспективу. На сьогодні вже є основні напрями податково-бюджетної стратегії України, що розроблені з урахуванням політики формування доходів та розподілу видатків бюджету на 2005-2007 роки, які забезпечать послідовність реалізації короткострокових цілей.

Метою середньострокової податково-бюджетної стратегії є досягнення довгострокового сталого розвитку заради підвищення добробуту населення. Мета розроблення прогнозу починає у визначенні прогнозних обсягів бюджетних ресурсів для обґрунтування податково-бюджетної стратегії на 2005-2007 роки. Головним завданням на середньострокову перспективу є досягнення сталого економічного зростання в умовах фінансової стабільності, активізація інвестиційних процесів і структурних перетворень та проведення цілеспрямованої соціальної політики держави. Середньостроковий прогноз дозволить забезпечити ефективне і раціональне управління державними фінансами, насамперед подолання бідності і поліпшення якості життя найбільш уразливих верств населення, а також допоможе виконати бюджет відповідно до цілей податково-бюджетної політики.

Економічні і соціальні цілі Кабінету Міністрів України:

* стале економічне зростання;

* зменшення рівня бідності та зміцнення середнього класу;

* всебічний і гармонійний людський розвиток;

* поступова інтеграція до світової економічної та фінансової системи;

* зменшення регіональних дисбалансів.

Основною метою фінансової політики на середньострокову перспективу є ефективне управління державними фінансами.

Основними цілями середньострокової фінансової політики та сучасному етапі (згідно з Програмою діяльності Кабінету Міністрів України):

* розроблення та реалізація державної політики в усіх галузях економіки на основі планування з використанням програмно-цільового методу розподілу видатків;

* посилення контролю з ефективним витрачанням ресурсів розпорядниками бюджетних коштів, досягнення цілей кожної програми;

* збільшення відкритості та прозорості бюджетного планування;

* оптимізація фінансових потоків між бюджетами різних рівнів, забезпечення бюджетів у зведеному бюджеті.

Доходи бюджету у 2013 році прогнозуються на рівні 82352,6 млн. Гривень, або 27,09 відсотка ВВП, що нижче рівня 2012 року. У середньостроковій перспективі прогнозується поступове підвищення рівня доходів до 28,78 відсотка ВВП у 2013 році. Дефіцит бюджету у 2013 році прогнозується у розмірі 555,1 млн. гривень, або 0,18 відсотка ВВП. Фінансування дефіциту бюджету прогнозується за рахунок надходжень від приватизації, рівень яких становитиме 2,1 млрд. гривень. У середньостроковій перспективі планується незначний дефіцит бюджету у 2006 році - 81 млн. гривень та у 2013 році - 104,9 млн. гривень. Видаткова частина зведеного бюджету у 2012 році становитиме 82907,7 млн. гривень, або 27,27 відсотка до ВВП. У середньостроковій перспективі прогнозується поступове збільшення рівня видатків до 28,81 відсотка ВВП у 2013 році (див. Додаток, табл. 1).

З метою фінансового забезпечення реалізації середньострокових цілей Кабінет Міністрів України визначив такі пріоритети напрямки бюджетних витрат:

* забезпечення соціальних гарантій та проведення пенсійної реформи;

* охорона здоров'я, освітній та духовний розвиток;

* забезпечення рівня видатків на національну оборону, що відповідають військовій доктрині;

* зміцнення екологічної безпеки;

* підтримка суб'єктів економіки на зворотній основі залежно від результатів діяльності;

* гармонізація національного правового поля відповідно до стандартів СОТ та ЄС.

3. Заходи щодо вдосконалення фінансової політики України

З проголошенням незалежності України починається новий етап державотворення, формування власної національної політики і розвитку суспільно-економічних відносин.

Фінансова політика має бути жорстокою, але справедливою і активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб'єктів іноземних країн. Фінансова політика повинна весь час коригуватися відповідно до ситуації та вдосконалюватися.

Необхідно визначити пріоритетні напрямки розвитку національного господарства та за структурною його перебудовою створити умови для підприємницької діяльності, захисту інтересів власних товаровиробників та сприяння залученню іноземних інвестицій.

Не менш складною і відповідальною проблемою залишається реалізація стратегічних напрямків, визначення норм і методів їх забезпечення умов розвитку суспільства. Вибір норм і методів роботи передбачає процес формування національної економіки із врахуванням специфічних природно-кліматичних і геополітичних умов господарювання та розташування України.

Практикою підтверджено, що фінансова політика, як і загальнодержавна економічна політика в цілому, залежить від сформованого правового поля та органів влади і управління в процесі реалізації функцій держави і забезпечення легітимності фінансових відносин. Невипадково фінансова політика виступає результатом дії як об'єктивного, так і суб'єктивного факторів впливу на її формування, реалізацію і розвиток в системі ринкових відносин.

В Україні досі не прийнято законодавчого акту, яким було б окреслено дії, взаємозв'язок, узгодженість та розвиток бюджетної, податкової й валютної політики як підсистем єдиної фінансової політики. Відбувається формування бюджетної, податкової та валютної політики як окремо взятих підсистем, а не єдиної, цілісної фінансової системи. Відповідно до цього розробляються окремі законодавчі акти та механізми їх реалізації, які нерідко суперечать один одному, а не сприяють загальному фінансово-економічному розвитку. Реалізацію окремих підсистем фінансової політики займаються практично відособлені підрозділи та структури органів управління діючої фінансової системи. У сучасних умовах управління фінансовими ресурсами, особливо на рівні районів, міст та областей потребує радикальних змін у структурі фінансової системи та державної фінансової політики в цілому.

Фінансова політика повинна мати імперативний, обов'язковий характер. Це обумовлено змістом фінансів як економічної категорії, їх місцем у системі суспільно-економічних відносин. Законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансової політики мають виконуватись своєчасно, якісно і в повному обсязі. В іншому випадку досягти фінансової стабілізації та поступового економічного розвитку просто неможливо.

Основу фінансової політики складає бюджетна політика, яка пов'язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів.

З прийняттям Бюджетного кодексу України набирає нового змісту, принципів і напрямів розвитку бюджетна політика як підсистема єдиної фінансової політики.

Практика розвитку фінансових відносин ще раз підтверджує і вимагає:

· по-перше, формувати Державний бюджет України і Державну програму соціально-економічного суспільно-економічного розвитку і в контексті загальнодержавної фінансово-економічної політики;

· по-друге, досконалого аналізу та оцінки соціально-економічного стану регіонів і держави та розробки реальних макроекономічних показників розвитку на плановий рік і перспективу;

· по-третє, виконання Державного бюджету і державної програми соціально-економічного розвитку має проходити у руслі єдиних підходів, цілісного механізму, ефективних норм і методів організації фінансово-економічних відносин;

· по-четверте, додержання загальних принципів економічного розвитку, і насамперед, принципу формування і виконання доходів бюджету за рахунок платежів, які активно і ефективно впливають на виробництво, виконання показників економічного розвитку, а не шляхом розширення кількості податків та зборів, як сьогодні відбувається;

· по-п'яте, проведення належного, своєчасного контролю та піднесення рівня відповідальності за стан виконання доходів бюджету та показників соціально-економічного розвитку регіонів, міністерств (відомств), держав в цілому.

Проведенню ефективної фінансової політики значною мірою шкодить непослідовність у реформуванні податкової системи, її нестабільність. Перші кроки реформування податкової системи зроблені. Але назвати їх вдалими навряд чи можна. Робота з формування податкової політики ще попереду, її необхідно завершити якомога швидше.

Податкова політика має спрямовуватися на розв'язання таких двох взаємопов'язаних завдань, як забезпечення збалансованості бюджету і пожвавлення ділової активності, підтримки виробництва. Поряд з цим загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, кількість видів і база для нарахування податків мають бути стабільними не тільки протягом бюджетного року, а й періоду реформування економіки.

Необхідно здійснювати стимулювання підприємницької та інвестиційної діяльності у сферах, передбачених програмами структурної перебудови і промислової політики. Одночасно не допускати надання пільг у процесі оподаткування окремим суб'єктам підприємницької діяльності.

Націлення податкової політики на підвищення економічної ефективності діяльності господарюючих суб'єктів пояснюється також і тим, що в світовій практиці оподаткуванню не підлягають кошти, що йдуть на подальший розвиток виробництва, випуск високоефективної і конкурентоздатної (насамперед на зовнішньому ринку) продукції, охорони навколишнього середовища. Такий порядок безумовно створює стимули до накопичення елементів продуктивних сил платниками податків.

Реформування податкової системи і розробка ефективного податкового законодавства - це перше, що необхідно зробити уже найближчим часом.

Основними пріоритетами фінансової політики України слід вважати:

· посилення контролю за раціональним і ефективним витраченням коштів бюджетів усіх рівнів з метою скорочення бюджетного дефіциту і призупинення інфляційних процесів у державі;

· ширше залучення для покриття дефіциту бюджету коштів від розміщення державних цінних паперів і значне скорочення кредитів національного банку, що спрямовуються на цю мету:

· посилення контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємницьких структур усіх форм власності і в першу чергу державного сектора економіки, для чого розробити відповідні законодавчі акти;

· фінансування із бюджету тільки під державні програми і державні замовлення;

· рішуче здійснення заходів організаторського і економічного характеру по відношенню до державних підприємств, що випускають продукцію, яка не користується попитом, застосовуючи повною мірою законодавство про банкрутство;

· продовження роботи із зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування і забезпечення фінансової незалежності;

· забезпечення поглибленого реформування податкової системи в напрямку скорочення непрямого оподаткування. У першу чергу це зниження ставок податок на додану вартість і введення прямих податків, зокрема, податків на майно юридичних і фізичних осіб;

· впровадження укрупнених фінансових норм витрат на фінансування освіти, охорони здоров'я, культури, підготовки кадрів та інших витрат;

· розробка та обґрунтування принципів державної політики доходів для бюджетів різних рівнів;

· розширення кола учасників ринку державних цінних паперів із метою збільшення неемісійних джерел покриття дефіциту бюджету;

· здійснення послідовної і поетапної передачі об'єктів соціально-культурного призначення, що перебувають на балансі підприємницьких структур, до складу комунальної власності і відповідної зміни джерел фінансування;

· подальше скорочення податкових пільг з метою досягнення їх повної відміни з одночасним наданням тимчасових знижок з діючих податкових ставок на товари та послуги, що мають пріоритетне значення для задоволення потреб держави;

· завершення процесу доведення рівня оплати житлово-комунальних та інших послуг населенню до їх фактичної вартості;

· забезпечення повного і своєчасного погашення зовнішнього і внутрішнього державного боргу та його обслуговування;

· досягти перелому в розвитку інвестиційного процесу, забезпечити прискорений розвиток пріоритетних галузей та виробництв - високотехнологічного машинобудування та агропромислового комплексу;

· створити сприятливі умови для залучення в національну економіку іноземного капіталу, віддаючи перевагу прямим закордонним інвестиціям;

· вести активну і цілеспрямовану діяльність щодо повернення в України грошових засобів, вивезених за межі держави, скорочення тіньового сектора економіки, повернення закордонних кредитів, одержаних підприємствами під гарантії уряду;

· сприяти підвищенню кредитної спроможності комерційних банків зниженню рівня відсоткової ставки та збільшенню частки довготермінових кредитів.

Як вже було сказано, бюджетна, грошово-кредитна, податкова і валютна системи мають органічно доповнювати одна одну в інтересах забезпечення довгострокового економічного зростання.

В України необхідно ввести в дію політику жорстокої економії у бюджетній сфері. Вона є об'єктивно неминучою. Зрозуміло, що режим бюджетної економії у соціальному плані болісно сприйматиметься населенням. Однак іншого виходу, коли ми хочемо віднайти додаткові фінансові ресурси для розвитку національного виробництва, просто немає. Якщо Уряд не здатний стимулювати економічне зростання, то він говорить лише про соціальну спрямованість бюджету; якщо ж Уряд спроможний задіяти бюджетні стимули для розвитку національного виробництва, то він відверто говорить суспільству про необхідність певних зречень сьогодні з гарантією поліпшення стану справ завтра.

В Україні слід створити Національний фонд реконструкцій та розвитку для здійснення в економіці операцій з надання державних кредитів на розвиток народного господарства, а також обслуговування державного боргу, що при цьому виникатиме. Аналітичні звіти про такі операції слід включати до бюджетної документації. Програму державного виробничого кредитування повинні показуватися окремою статтею видатків у бюджеті розвитку. Необхідним є прийняття окремого закону про виробничі програми державного кредитування. Державні позики завдяки своїй гнучкості є ефективною порівняно із звичайними бюджетними видатками складовою державних фінансів.

Розробка ефективних форм і методів зниження боргового навантаження має надзвичайно важливе значення для стабілізації загальноекономічної ситуації в Україні та удосконалення фінансової політики держави.

Для посилення стимулюючого впливу держави на соціально-економічний розвиток з використанням бюджетних механізмів та пом'якшення проблеми обслуговування зовнішнього боргу Уряд повинен відмовитися від обслуговування внутрішньої заборгованості Національному банкові на ринкових умовах і провести її довгострокову безпроцентну реструктуризацію.

Засобами розв'язання проблеми дефіциту валютних джерел для обслуговування зовнішніх боргів Уряду можуть стати:

· викуп Міністерством фінансів України іноземної валюти на ринку за рахунок коштів, заощаджених у результаті перегляду умов щодо обслуговування внутрішніх державних боргів Національному банкові;

· одержання безпроцентних кредитів в іноземній валюті від НБУ.

У майбутньому, для запобігання ускладненням з обслуговуванням зовнішніх державних боргів, Уряд має перейти до застосування інструментів активного управління державним боргом - викупу боргових зобов'язань України на вторинному ринку з дисконтом, сек'ютиризації боргу з дисконтом, прямого обміну боргових цінних паперів на корпоративні, конверсії боргу в майнові активи або в програми розвитку.

Поряд з тим важливе значення має контроль за процесом утворення зовнішнього боргу держави. Для зниження гостроти боргових проблем доцільно ввести законодавчу заборону на переведення у державний борг зовнішньої заборгованості підприємств і банків.

Структура власності на засоби виробництва є визначальною у розробці стратегії фінансової політики держави та її регіонів. Глибокий аналіз змін, що відбуваються у структурі власності на засоби виробництва в країні та її регіонах, дасть змогу правильно зрозуміти тенденції, що відбуваються в розвитку продуктивних сил, і сприятиме розробці заходів, спрямованих на подальший розвиток виробничих відносин.

Успішне проведення фінансової політики на державному і місцевому рівнях можливе тільки на основі найповнішого обліку потреб держави та регіонів, а також проведення глибокого аналізу економічного й соціального розвитку країни. Ігнорування такого підходу може призвести до відриву фінансової політики від економічних процесів і, як наслідок, до зниження темпів економічного й соціального розвитку держави в цілому і кожного регіону зокрема.

Мета, яку необхідно досягти в Україні на основі оптимізації фінансової політики має бути окреслена максимально чітко. Це - комплексний вплив всіх її складових на розвиток реального сектора національної економіки. Проведення ефективної та узгодженої грошово-кредитної і фіскальної політики має стати запорукою досягнення сталого економічного зростання в Україні.

Висновки

Отже, державна фінансова політика - система заходів (законів, адміністративних рішень) у сфері фінансів з метою цілеспрямованого впливу держави на розвиток фінансово-кредитної системи та національної економіки загалом.

Головним завдання державної фінансової політики є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів для стимулювання матеріального виробництва та соціального захисту населення. Залежно від тривалості періоду та характеру розв'язуваних завдань державна фінансова політика поділяється на:

· фінансову стратегію;

· фінансову тактику.

Перша визначає довготривалий курс держави у сфері фінансів і передбачає вирішення великомасштабних завдань, друга - розв'язання завдань конкретного етапу розвитку шляхом своєчасного перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових відносин.

Основними напрямами державної фінансової політики в Україні мають бути:

· сприяння розвиткові виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості;

· мобілізація і використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій;

· вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів і заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини;

· активізувати інвестиційну діяльність для перебудови, структурної побудови нового господарства;

· вдосконалити оподаткування і всі фінансові відносини з метою досягнення фінансової стабілізації, оздоровлення фінансів підприємств.

Фінансова політика держати має бути побудована таким чином, щоб її складові елементи - бюджетна, податкова, грошово-кредитна політики сприяли підвищенню ефективності господарської діяльності кожного підприємства, створювали для нього можливість виконувати плани виробничого та науково-технічного розвитку, соціальні програми.

Науково обґрунтована фінансова політика держави, продумане використання податкових, інвестиційних і цінових механізмів для стимулювання розвитку продуктивних сил сприятиме прискореному виходу економіки з структурної кризи, стабільному нарощуванню виробництва промислової і сільськогосподарської продукції, збільшенню дохідності підприємств і надходженню коштів до державного бюджету.

Список використаних джерел

1. Постанова Верховної Ради України "Про основні напрями бюджетної політики на 2004 рік", від 19 червня 2003 року.

2. Вахненко Т., Напрями вдосконалення боргової політики держави // Економіка України, 2002, № 5 - с. 16-24.

3. Діденко В.М., Прядко В.В., Курс лекцій "Фінанси" - Чернівці.: "Ратуша", 1998 р. с. 53-58.

4. Львівський національний університет ім. І. Франка, Львів: "Українські технології", 1999 р. С. 164-170.

5. Юрій С. І., Бескид Й.М., Бюджетна система України: Навчальний посібник: К.: НІОС, 2000 - С. 46.

6. www.bigmir.referat.com.ua.

7. http://minfin.com.ua/.

8. http://www.minfin.gov.ua/.

9. http://ecolib.com.ua/article.php?article=4416&book=37.

10. http://www.0zd.ru/finansy_dengi_i_nalogi/sovremennaya_finansovaya_politika.html.

11. http://e-works.com.ua/work/3166_Finansovaya_politika_Ykraini.html.

Додаток

Таблиця 1. Основні фіскальні індикатори 2006-2013 років. Зведений бюджет України відсотків до ВВП

Показники /Роки	Доходи	Видатки	Дефіцит (-), Профіцит (+)
2006 / факт	28,88	28,31	0,57
2007 / факт	26,9	27,19	-0,29
2008 / факт	28,04	27,3	0,74
2009 / факт	31,69	29,31	2,38
2010 / проект	27,57	28,88	-1,31
2011 / прогноз	27,09	27,27	-0,18
2012 / прогноз	27,76	27,79	-0,03
2013 / прогноз	28,78	28,81	-0,03

Размещено на Allbest.ru