Аналіз податкової системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Херсонська філія

КАФЕДРА ФІНАНСІВ ТА БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Аналіз податкової системи

Херсон 2014



Зміст

Вступ

1. Перестрахування, сутність, призначення

1.1 Виникнення, зміст та функції перестрахування

1.2 Види договорів перестрахування

2. Податкова система України, основні етапи її становлення

2.1 Податкова система України

2.2 Проблеми реформування податкової системи України

3. Позабюджетні кошти і валютні фонди

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Важко встановити, коли саме виникло перестрахування, який договір поклав йому початок, але можна з упевненістю стверджувати, що воно завжди розвивалося слідом за самим страхуванням, оскільки перестраховувальні операції є «вторинними», похідними від страхових.

За одними джерелами, перше перестрахування було проведене в 1370 році: перестраховувалася частина рейсу від Коделес до Брюге (Бельгія). Інші датують перші договори перестрахування кінцем XVI століття, коли страховики-купці поділяли між собою ризики в певних частках.

Пізніше, зі зростанням обсягу перестраховувальних операцій та ускладненням їх характеру, виникли спеціалізовані компанії. Першою професійною перестраховувальною компанією була «Колонія Реіншуранс» (1846 рік, Німеччина). У 1863 році було створено Швейцарське перестраховувальне товариство «Свіс Ре», у 1880 році -- Мюнхенське перестраховувальне товариство. У Росії товариств, які здійснювали виключно перестрахування, було два: «Товариство російського перестрахування» і «Допомога». Перше з них, створене у 1885 році, виконувало значні перестраховувальні операції. У 1910--1915 роках в Україні земські страхові компанії перестраховували ризики від вогню.

У наш час індустріалізації та науково-технічної революції ризики нестримно примножуються, дедалі підсилюється їх концентрація, а це, у свою чергу, збільшує як кількість, так і розміри збитків. Нові держави, котрі після розпаду колишнього СРСР здобули політичну та економічну незалежність, сприяють посиленню ролі перестрахування. Національний страховий ринок формується, спираючись на певну підтримку держави. Проте вітчизняні страхові компанії мають відносно невеликі можливості щодо прийняття ризиків. А потреба в покритті ризиків зростає швидше, ніж статутні фонди.

Ефективність державного регулювання за допомогою податків вирішальною мірою залежить від вибору податкової системи, висоти податкових ставок, вирів і розмірів бюджетних пільг. Податки, здійснюючи свою регулюючу функцію, завжди прямо або опосередковано впливають на економічну діяльність суб'єктів господарювання.

Податкова система повинна будуватися з урахуванням багатьох чинників, які тією чи іншою мірою можуть впливати на результати її функціонування. Створення податкової системи і розробка податкової політики не можуть вестися спонтанно.

Основне завдання державних органів полягає в тому, щоб створити тонконастроюваний податковий механізм впливу на гомподарську поведінку юридичних та фізичних осіб.

Формування самостійної системи оподаткування в Україні почалося ще в рамках колишнього СРСР. У 1991 році було прийнято закон УРСР “Про систему оподаткування в Україні”, в якому вперше було сформульовано принципи побудови податкової системи України, властиві економіці ринкового типу. З розвитком податкових відносин в Україні зазнали змін і принципи побудови та призначення системи оподаткування.

Позабюджетні кошти (кошти спеціального фонду) поділяються за принципом походження та використання на:

- спеціальні кошти;

- суми за дорученнями;

- депозитні кошти;

- інші власні надходження (інші позабюджетні кошти).

Вони використовуються суворо за цільовим призначенням.

1. Перестрахування, сутність, призначення

1.1 Виникнення, зміст та функції перестрахування

Перестрахування як явище виросло зі страхування морського транспорту. Кожне морське перевезення було ризиковим. З поширенням використання позик під здійснення високоризикових морських перевезень позичальники домовлялися між собою про авансування вантажу судновласникові за високий процент, який згодом набрав форми страхової премії. Через певний проміжок часу деякі підприємці стали постійно, повністю або частково брати на себе відповідальність за перевезення, здійснюючи їх перестрахування.

У XIX столітті перестрахування почало розвиватися в галузі покриття ризиків, пов'язаних з пожежами.

Перший договір перестрахування укладено в 1821 році між фірмами "Руайяль" Париж та "Про-прієтер реюні" Брюссель. Першим перестрахувальним товариством стала фірма "Кельніш Рюк" (1846 p.). Незабаром виникли "Мюнхенер Рюк" (1862 р.) та "Компані Сюісс де Реассюранс" (1863 p.).

Перестрахування -- це страхування особливого виду. Зміст його полягає у передачі частини ризику (ризиків) у відповідальність іншому спеціалізованому страховику, тобто перестраховику. Страховика, котрий безпосередньо працює зі страхувальниками щодо взяття на себе їхніх ризиків, називають "прямим страховиком", або страховиком, що передає ризики. Процес передачі частини взятих на себе ризиків іншим страховикам з метою створення такого страхового портфеля, який би забезпечував стійкість і рентабельність страхових операцій, називають перестрахуванням.

Перестраховик -- це страховик, котрий надає страхову послугу "прямому страховику". У свою чергу перестраховик може передати частину взятих на себе ризиків іншому страховику і т. д.

Процес передачі ризику називається цедуванням ризику або страхувальною цесією. Страховик, який передає ризик, називається цедентом, а той, що приймає цей ризик, -- цесіонарієм. Наступна передача цесіонарієм (частково або повністю) ризику наступному перестраховику називається рет-роцесією. Страхове товариство, яке передає третьому учаснику ризик у наступне перестрахування, називається ретроцедентом, а товариство, яке бере на себе ретроцедований ризик, називається ретро-цесіонарієм.

Цесіонарій немає ніяких зобов'язань щодо укладених цедентом договорів страхування. Це означає, що страховик (цедент), котрий уклав договір із пе-рестраховиком (цесіонарієм), залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі. Він навіть не зобов'язаний інформувати страхувальника про передачу ризику в перестрахування.

Перестраховик зобов'язаний виплатити відшкодування цеденту пропорційно до його участі за умови, що цедент виплатив це відшкодування страхувальнику. Цедент зобов'язаний інформувати цесіонарія про цедований ризик так само, як страхувальник зобов'язаний інформувати страховика про всі зміни, що відбуваються в ризику, який він передав страховику.

Функції перестрахування

Головна функція перестрахування -- вторинний перерозподіл ризику. Зміст її полягає в тому, що страховик може забезпечити страхувальнику тільки таку гарантію, яка відповідає його фінансовим можливостям. Самотужки домогтися значних результатів страховику досить важко. Якісніше і в повнішому обсязі виконувати свої зобов'язання страховик може завдяки перестрахуванню, тобто через розподіл ризику між ним та іншими страховиками. За цих умов перестраховик бере на себе відносно значну частку ризику чи гарантії. Частина ж ризику, яку цедент залишає за собою, називається власним утриманням. На практиці найчастіше кілька перестраховиків беруть участь у покритті збитків (вони вступають у співпрацю на підставі контрактного документа або договору).

Як правило, на кожного перестрахувальника припадає різна частка покриття. Завдяки цьому страховик, котрий передає ризики в перестрахування, збільшує свої можливості щодо прийняття ризиків у десятки разів.

Допоміжні функції:

1. Перестрахування дає змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики.

2. Воно сприяє запровадженню та поширенню нових видів страхування.

3. Перестрахування в перспективі створює умови для формування однорідного збалансованого портфеля, який необхідний страховику для надійного контролю своєї середньо- та довгострокової політики. Наприклад, страхова компанія має портфель страхування від пожежі, що характеризується певною стабільністю. У певні проміжки часу збитковість компанії може досить різко коливатись упродовж З--5 років. Причини цих коливань можуть бути всілякими: випадковість, економіко-політичні ситуації, якість прийнятих на страхування ризиків. Для керівництва така ситуація досить уразлива. Йому (керівництву) треба розподілити ці коливання на певний період, скажімо на 5 років. Вирішення такої проблеми досягається через перестрахування.

4. Якщо перерозподіл ризику здійснюється між компаніями з різних країн, то перестрахування набирає форми зовнішньої торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є страхові гарантії. Це "невидимий" експорт-імпорт.

Розрізняють активне та пасивне перестрахування.

Активне перестрахування полягає у прийнятті іноземних ризиків для покриття або продажу страхових гарантій.

Пасивне перестрахування -- це передача ризиків іноземним страховикам (купівля страхових гарантій). Головна його мета -- передача відносно дрібних ризиків великій кількості перестраховиків у різних країнах. Завдяки цьому досягається стабільність страхового портфеля та встановлюються широкі контакти на рицку перестрахування.

1.2 Види договорів перестрахування

Отже, в основі перестрахування лежить договір, згідно з яким одна сторона (цедент) передає повністю або частково страховий ризик (або групу ризиків) іншій стороні -- перестраховику, котрий в свою чергу бере на себе зобов'язання відшкодовувати цеденту відповідну частину страхового покриття.

За способом взаємозобов'язань цедента та цесіо-нарія договори перестрахування бувають:

· факультативними;

· облігаторними;

· факультативно-облігаторними.

Факультативне перестрахування вважається найпростішим. Воно широко використовується за умови великих ризиків. Договір факультативного перестрахування надає повну свободу цеденту у вирішенні питання щодо передачі (часткової чи повної) певного виду ризику та умов цієї передачі. Пере-страховик може прийняти цю пропозицію або відхилити її. Розмір перестрахувальних платежів за цим договором визначає ринок. За цим же видом договорів цедент повинен передати частину ризику до початку відповідальності за нього.

Договір облігаторного перестрахування зобов'язує цедента передати перестраховику в межах певної частки всі ризики одного й того ж характеру, взяті на страхування в тій чи іншій країні, наприклад, ризики пожежі та непрямі ризики. Передача таких часток ризиків перестраховику здійснюється тільки тоді, коли страхова сума перевищує визначену раніше власну участь страховика.

Перестраховик за умовами даного виду договору зобов'язується прийняти всі ці ризики в перестрахування, не маючи можливості контролювати ні тарифікацію, ні виплати з ліквідації збитків.

Цей вид договору укладається на невизначений строк з правом його розірвання. Договір дуже вигідний для цедента, оскільки всі заздалегідь визначені ризики автоматично покриваються перестрахо-виком.

Облігаторне перестрахування дешевше від факультативного. Воно передбачає встановлення між цедентом та цесіонарієм стосунків повної взаємної довіри. Передача ризиків відбувається в рамках юридичного документа -- договору, який має ряд положень, практично ідентичних для всіх країн світу.

Якщо договір страхування укладено з умовою перестрахування, про це робиться застереження в перестраховому договорі.

Як правило, договір перестрахування набирає сили 31 січня. Іншу дату може бути встановлено в разі створення страхового товариства або відкриття нової галузі протягом року.

Факультативно-облігаторні договори перестрахування -- це договори "відкритого покриття".

За цією формою цедент вільний у виборі ризику (чи груп ризику), які він хоче передати перестрахо-вику, а також у визначенні їхнього розміру.

Перестраховик зобов'язується прийняти цедовані ризики на попередньо застережених цедентом умовах.

Перестрахові платежі за цим договором визначаються на індивідуальній основі за згодою сторін або пропорційно страховим платежам, отриманим при підписанні первинного договору страхування.

Небезпека для цесіонарія за облігаторним та фа-культативно-облігаторним договорами полягає у тому, що цедент може зробити селекцію ризиків у страховому портфелі і найнебезпечніші передати перестраховику. Тому ці договори мають ґрунтуватися на абсолютній довірі сторін.

Якщо участь перестраховика в кожному переданому йому покритті ризику визначається за заздалегідь обумовленим співвідношенням власної участі цедента, то таке перестрахування називають пропорційним. У практиці пропорційного страхування використовують договори:

· квотні;

· ексцедентні;

· квотно-ексцедентні.

Квотний перестрахувальний договір передбачає передачу цесіонарію премії та збитків в однаковій пропорції в межах певного ліміту прийняття ризиків. Якщо власне утримання цедента становить, скажімо, 30%, перестрахувальник отримує 70% премій, сплачених цеденту, і відшкодовує 70% його збитків.

Договір ексцедентного перестрахування ґрунтується на тому, що перестраховик бере на себе зобов'язання відповідати за полісами, які покривають суми, що перевищують ліміти власної участі страховика в покритті ризику. В договорі передбачається кількість лімітів, які можуть бути передані перестрахувальнику.

Максимум власної участі страховика в покритті ризику називається ексцедентом. Перевищення цього ліміту передається в перестрахування. Максимальна участь перестрахувальника у покритті ризику визначається кратністю власної участі цедента.

Наприклад, власне утримання цедента встановлено у розмірі 50 тис. грн. У договорі передбачено передачу у перестрахування не більше 10 лімітів: 50 тис. * 10 = 500 тис. грн.

Повна сума прийнятих ризиків дорівнює 550 тис. грн (500 + 50).

Для ризику, скажімо, у 200 тис. грн передача становитиме 140 тис. грн (70%). Відповідно, 70% премій і збитків передаються перестраховику. Досить часто в договорі передбачаються різні ліміти, залежно від категорії ризику.

Квотно-ексцедентний договір поєднує засоби двох уже названих.

Портфель за такими договорами перестраховується квотно, а перевищення сум страхування ризиків понад встановлену квоту (ліміт) у свою чергу підлягає перестрахуванню на засадах ексцедентного договору.

При пропорційних договорах страхові інтереси цедента та цесіонарія збігаються. При непропорційних -- цедент може домагатися певних результатів, а перестраховик -- зазнати збитків. Здебільшого ці договори діють у зв'язку з подіями, а не ризиками, їхня мета -- захист цедента:

· від великих збитків;

· від суміщення збитків;

· від подій катастрофічного характеру (землетрус, ураган і т. ін.).

За цих умов перестраховик бере на себе суму збитку, яка перевищує власне утримання (або пріоритет) цедента в межах визначеної суми (ліміт пере-страхувального покриття за договором).

Пріоритет -- власна участь цедента в покритті збитків.

Ліміт перестраху вального покриття -- це максимальна межа відповідальності перестрахови-ка за наслідки одного стихійного лиха.

Наприклад, при ліміті перестраховика у 250 тис. грн пріоритет (власна участь цедента в покритті збитків) становить 50 тис. грн.

Непропорційне перестрахування найчастіше використовується при страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів за збитки, спричинені третім особам в результаті ДТП, а також у тих випадках страхування, де немає верхньої межі відповідальності страховика.

Системи перестрахування та розміри власного утримання залежать від галузі страхування. Перестрахування на основі ексцедента сум доцільне для страхування від пожежі і поєднується з покриттям на базі ексцедента збитку в тому разі, якщо пожежа збігається з подіями катастрофічного характеру. При страхуванні автомобілів та цивільної відповідальності перестрахування здійснюється на основі ексцедента збитку.

В Україні ще немає закону про перестрахування. Регламентація діяльності з перестрахування здійснюється на основі Постанови Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 1996 року № 1290 "Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування". Це положення регламентує порядок укладання договорів перестрахування вітчизняних страховиків за межами України з перестраховиками-нерезидентами, але не врегульовує проблем взаємин страхових компаній всередині країни. І, незважаючи на те, що Положення має досить суттєве значення для страхування у галузі ядерної енергетики, космосу тощо, які насправді вимагають об'єднання міжнародних фінансових можливостей, це абсолютно не виправдовує байдужості національного законодавства щодо цедування прийнятих українськими страховиками ризиків, вартість яких не може бути покрита самотужки. Законодавче забезпечення перестрахування покликане, з одного боку, підняти довіру до інституту страхування, а з іншого -- стимулювати наші капітали обслуговувати національну економіку.

2. Податкова система України, основні етапи її становлення

2.1 Податкова система України

Функціонування податкової системи в Україні пов'язане з багатьма проблемами і суперечностями. За своєю природою податкова система є результатом еволюції податкових відносин і детермінується багатьма специфічними факторами. Її існування зумовлене певним етапом, якого досягли суспільні правовідносини у сфері оподаткування. Ця категорія є своєрідною детермінуючою оболонкою, формою для дії податкових механізмів у державі, у якій разом з тим вплив системи на її елементи є взаємопов'язаним.

Податкова система в кожній країні є однією з основ економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки - це об'єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з реалій соціально-економічного стану країни, а не керуватися побажаннями, хоч і найкращими, але нездійсненними. Саме тому побудова чіткої податкової системи - це одна з головних умов ефективного функціонування економіки і фінансів, оскільки через податки здійснюється найтісніший зв'язок між державою і юридичними та фізичними особами щодо формування, розподілу й використання їх доходів.

Окремі елементи утворюють податкову систему лише тоді, коли між ними формуються зв'язки сумісності, взаємоузгодженості, відповідності. Системоутворюючими чинниками при побудові податкової системи виступають саме принципи оподаткування. Побудова податкової системи відповідно до цих принципів потребує вмілого комбінування податків з різним ступенем еластичності, з різною властивістю щодо можливостей їх перекладання, а також реалізації принципів економічної ефективності та справедливості. Таким чином забезпечується така властивість податкової системи, як її побудова на засадах взаємодоповнення. Реалізація податковою системою певної сукупності загальних та особливих принципів оподаткування надає їй неповторності.

Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого - залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам для збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності. Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. Сутність, структура і роль податкової системи визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки та відповідальність, які виступають невід'ємною частиною податкової системи, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства у країні.

Податкова політика - це насамперед формування і застосування затверджених на законодавчому рівні економічних інструментів і відповідних рішень, призначених сприяти зростанню надходження платежів до бюджету, а також врахування змін чинної податкової системи, визначення механізму обчислення, сплати і зарахування платежів до бюджетів. Потрібен системний підхід до податкової політики, який би дав змогу створити податкову систему, що була б не суто фіскальною складовою, а могла функціонально коригувати економічну систему і реально стимулювати виробничу діяльність суб'єктів оподаткування.

Нині відомо кілька схем оподаткування, серед яких слід назвати три основні. Перша з них передбачає поосібне оподаткування, тобто стягнення податків з особи як такої залежно від її прибутку або інших властивостей. Друга схема передбачає стягнення податків з використовуваних загальних або неподільних ресурсів. Третя, яка найбільше поширилася у світі і діє в Україні, орієнтована на оподаткування результатів комерційної діяльності фізичних та юридичних осіб, а також частково їхньої власності.

2.2 Проблеми реформування податкової системи України

Проаналізовано основні фактори, що справляли вплив на становлення податкової системи України; визначено сучасний стан та основні недоліки податкової системи. Розглянуто концепцію реформування податкової системи та зарубіжний досвід застосування податку на додану вартість.

Постановка проблеми. Сучасна податкова система України зберігає низку суттєвих недоліків, які є системними. По-перше, витрати платників на виконання вимог податкового законодавства лишаються надмірно високими. По-друге, відсутність стабільного регулювання оподаткування, а діюча нормативно-правова база непрозора та заплутана.

По-третє, багаторазове оподаткування (оподатковуються дохід, додана вартість, справляються акцизний збір, обов'язкові відрахування до спеціальних фондів), високі ставки деяких податків, переважно фіскальний характер податкової системи створюють несприятливі умови для підприємництва та стримують економічну активність. Тому є надзвичайно актуальним завданням вирішення питань, які потребують наукових досліджень, розробка принципів кодификації податкового законодавства і прийняття Податкового кодексу, удосконалення податкового механізму. Проблематикою даного питання займались такі українські вчені: Ревун В.І., Єфименко Т,І., Музиченко О,В., Мельник О.Я. та інші.

Метою статті є пошук шляхів вирішення актуальних проблем реформування податкової системи в Україні.

Предмет дослідження - є механізм удосконалення податкової системи . Економічна ситуація в країні певною мірою залежить від стану податкової системи. Характер стягнення податків безпосередньо впливає на соціальний стан населення, рівень їхнього життя.

Податкова реформа - справа нелегка. Податки можуть бути як інструментами творення, так і стати силою руйнування, якщо не об'єднати в динамічній рівновазі економічні, фіскальні, соціальні та етичні фактори оподаткування.

На нинішньому етапі відродження національної економіки назріла потреба в реформуванні податкової системи, створення цілісного стабільного та раціонального податкового законодавства.

Україна як міцна держава вживає багато заходів щодо створення потужної податкової системи, але є ряд важливих проблем які на даний час є не вирішеними.

Економічне зростання держави забезпечують такі характеристики податкової системи:

1. Загальний рівень оподаткування (для його оцінки використовується показник частки доходів сектора державного управління у ВВП країни, розра-хований як співвідношення суми податків, обов'язкових платежів у бюджет і внесків по обов'язковому соціальному страхуванню до ВВП країни);

2. Нейтральність оподаткування з точки зору впливу на розподіл обмежених народногосподарських ресурсів як у часі, так і між різними секторами економіки;

3. Приведення у відповідність дохідної та видатної частин зведеного бюджету.

Основними проблемами в сфері податкової політики залишаються:

1. Нестабільність та недосконалість податкового законодавства, відсутність Податкового кодексу;

2. Високий податковий тиск;

3. Безсистемне та невиправдане надання податкових пільг та звільнень, що звужує базу оподаткування та призводить до нерівномірності податкового навантаження та викривлень структури економіки;

4. Зростання податкового боргу;

5. Невідповідність окремих норм діючого податкового законодавства вимогам законодавства ЄС;

6. Неузгодженість бухгалтерського і податкового обліку;

7. Недосконала податкова амортизаційна політика;

8. Несвоєчасне відшкодування ПДВ з бюджету поряд з наявністю численних випадків безпідставного декларування платниками до відшкодування від'ємного значення податку.

Для того щоб змінити стан податкової системи необхідні структурні зрушення в даній сфері.

Серед основних напрямків реформування податкової системи доцільно назвати: зниження податкових ставок; спрощення механізму обчислення податків; стимулювання розвитку бізнесу та підвищення ефективності виробництва; посилення оподаткування екологічно шкідливих і небезпечних виробництв.

Вихідним пунктом реалізації зазначених напрямів реформування податкової системи в сучасних умовах є створення цілісного та стабільного податкового законодавства. Розпорядженням Кабінету Міністрів від 19 лютого 2007 року схвалено концепцію реформування податкової системи, в якій основними завданнями є:

1. Удосконалення інституційного середовища оподаткування, сприятливого для реалізації принципу рівності всіх платників перед законом;

2. Підвищення фіскальної ефективності податків за рахунок розширення податкової бази, поліпшення адміністрування, зменшення масштабів ухилення від сплати податків;

3. Поетапне зниження податкового навантаження на платників податків;

4. Підвищення регулюючого потенціалу системи оподаткування на основі запровадження інноваційно-інвестиційних проектів;

5. Зближення податкового та бухгалтерського обліку;

6. Гармонізацію податкового, валютного, митно-тарифного, зовнішньо-економічного та цивільного законодавства.

Покращення нинішньої ситуації в Україні можливе при використанні досвіду зарубіжних країн. Розглянемо практику застосування податку на додану вартість у високорозвинених країнах. Зважаючи, що ПДВ є одним з основних дохідно-формуючих податків зведеного бюджету України запровадження будь-яких змін у його справлянні матиме істотний вплив на державні фінанси.

Можна розглянути декілька варіантів розвитку подій за умови реформи ПДВ. Перший з них пов'язаний зі зниженням ставки, другиий спосіб - з диференціацією ставок. Зважаючи на обмеженість надходжень від прямих податків відчутно знизити ставку ПДВ (незважаючи на привабливість такого підходу) досить проблематично. Реалізувати такий захід можна лише надзвичайно виважено та поетапно. На користь цього свідчать і тенденції до уніфікації системи непрямого оподаткування та введення середньої ставки ПДВ на рівні 15 % у межах формування єдиного європейського ринку. З іншого боку, главами урядів держав-учасниць СНД досягнута домовленість, згідно з якою вважається доцільним при розрахунках за товари, що реалізуються суб'єктами господарювання, застосовувати єдину ставку ПДВ у розмірі 20 %.

В Україні, яка є членом СНД, доцільно залишити ставку ПДВ на існуючому рівні - 20 %, але, з іншого боку, якщо вона намагається стати членом ЄС, то їй необхідно враховувати тенденції економічного розвитку, що відбуваються в країнах Європи. Сьогодні, найбільш прийнятний варіант удосконалення дії ПДВ - диференціація його ставок. Це дозволить не тільки уникнути різкого скорочення бюджетних доходів, а й, що не менш важливо, підвищити його регулятивний потенціал.

Візьмемо для прикладу Сполучене Королівство Великобританії. Базою оподаткування ПДВ є вартість, додана на кожній стадії виробництва і реалізації товарів (робіт, послуг). Її також визначають як різницю між сумами виручки та вартістю закупок у постачальників. Але суттєва відмінність проглядається вже у рівні ставки - у Великобританії вона становить 17,5 %. Це вже означає значно менший тиск на платника. Що ж до регулюючого впливу, то у Великобританії, на відміну від України, наприклад, звільнені від оподаткування продовольчі товари і транспортні послуги.

У Німеччині загальна ставка ПДВ - 15 %. Діє також зменшена ставка - 7 % щодо оборотів з реалізації продовольчих товарів та книжково-журнальної продукції. Але щодо продовольчих товарів, то ця ставка не поширюється на обороти кафе і ресторанів.

Особливістю німецького регулюючого механізму є те, що підприємці, обороти яких за попередній календарний рік не перевищили 20 тисяч марок, а в поточному році не перевищать 100 тисяч марок, звільняються від сплати податку на додану вартість. При цьому вони не мають права і на відшкодування ПДВ, сплаченого постачальникам. Такі підприємці платять лише прибутковий податок, але мають право відмовитися від цього особливого режиму і вести податкові розрахунки у звичайному порядку. Таким чином, ставка ПДВ у названих країнах є дещо нижчою, порівняно з Україною, і широко практикується її диференціація. Тобто підтверджується виправданість запропонованих напрямів реформування оподаткування доданої вартості, вказаних вище.

Доцільним виглядає введення пільгової ставки ПДВ (10-12 %) насамперед на продукцію харчової та легкої промисловості, що стимулюватиме зростання сукупного попиту. Введення підвищеної ставки ПДВ з погляду економіки та соціології виправдане для цілого ряду товарів, які сьогодні доступні невеликому прошарку населення чи соціально шкідливі. Однак у будь-якому разі не викликає сумніву потреба удосконалення бази оподаткування.

3. Позабюджетні кошти і валютні фонди

Позабюджетні фонди держави -- це сукупність фінансових ресурсів держави, яка перебуває у розпорядженні органів управління і самоврядування і мас безпосереднє цільове призначення.

Особливості позабюджетних фондів як складової частини фінансової системи:

-- позабюджетні фонди, заплановані органами влади і управління, мають строгу цільову спрямованість;

-- кошти фондів використовуються для фінансування державних видатків, не включених у бюджет;

-- позабюджетні фонди формуються в основному за рахунок обов'язкових відрахувань юридичних і фізичних осіб;

-- страхові внески у фонди і взаємини, що виникають при їхній сплаті, мають податкову природу, тарифи внесків установлюються державою і є обов'язковими;

-- на відносини, пов'язані з обчисленням, сплатою і стягненням внесків у фонди, поширена більшість норм і положень Податкового кодексу України;

-- грошові ресурси фонду перебувають у державній власності, еони не входять до складу бюджетів, а також інших фондів і не підлягають вилученню на які-небудь цілі, прямо не передбачені законом;

-- витрата коштів з фондів здійснюється за розпорядженням Уряду або спеціально уповноваженого органа (Правління фонду).

Позабюджетні фонди с соціальними фондами, що вирішують три завдання:

1) забезпечення додатковими коштами пріоритетних сфер економіки країни;

2) можливість «резервування» коштів, крім державного бюджету;

3) збільшення кількості послуг соціального характеру населенню.

Доходи позабюджетних фондів складаються з таких показників:

-- спеціальні податки і збори з фізичних і юридичних осіб;

-- відрахування від прибутку підприємств, установ, організацій всіх форм власності;

-- дотації з бюджету;

-- позики, отримані фондами в комерційних банках або НБУ;

-- прибуток від комерційної діяльності, здійснюваної фондом як юридичною особою.

На державному рівні, як самостійні, існують чотири соціальні позабюджетні фонди: Пенсійний фонд, Фонд державного соціального страхування, Державний фонд зайнятості населення, Фонд обов'язкового медичного страхування. Дані фонди мають територіальні відділення.

Регіональні і місцеві органи державної влади мають повну самостійність у рішенні питань формування позабюджетних фондів за рахунок місцевих джерел. Зокрема, це можуть бути:

-- фонди розвитку територій;

-- фонди природоохоронних заходів;

-- фонди соціальної підтримки населення;

-- валютні фонди й ін.

Збір і контроль за надходженням доходів здійснює Міністерство з податків і зборів.

Виконання бюджетів державних позабюджетних фондів здійснюється Державним Казначейством України. Звіт про виконання бюджету державного позабюджетного фонду складається органом управління фонду і представляється Урядом України на розгляд і затвердження Верховною Радою у формі закону. Звіт про виконання бюджету територіального державного позабюджетного фонду складається органом управління фонду і представляється органом виконавчої влади суб'єкта України на розгляд і затвердження законодавчому органу суб'єкта України у формі закону.

Валютні фонди - фонди іноз. валюти, що є у розпорядженні д-ви, міністерств і відомств, місц. рад, банків та ін. підприємств, установ і організацій, банків. Всі вони входять до фін. системи України. Основним, зокрема, є Державний В. ф. Його формує КМ України за рахунок коштів Держ. бюджету України у межах сум видатків, затверджених ВР України.

Державний валютний фонд утворюється шляхом купівлі валютних цінностей на міжбанк. валютному ринку України або за погодженням з НБУ - на міжнар. валют, ринку шляхом отримання кредитів в іноз. валюті в межах затвердженого ВР України ліміту зовн. держ. боргу України, а також за рахунок ін. надходжень, передбачених чинним законодавством. КМ України є розпорядником Державного В. ф. України.

Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991) запроваджено обов'язковий розподіл виручки в іноз. валюті від зовнішньоекон. діяльності між В. ф. суб'єктів цієї діяльності, Державним В. ф. України та В. ф. місц. рад. Обов'язковому розподілу підлягає виручка в іноземній валюті від зовнішньоекон. діяльності всіх її суб'єктів, які мають пост, місцеперебування або пост, місце проживання на тер. України. Суб'єкти зовнішньоекон. діяльності зобов'язані передавати державі частину заг. суми виручки в іноземній валюті, отриманої ними в результаті цієї діяльності, за стабільними п'ятирічними нормативами. Останні встановлюються ВР України за поданням КМ України залежно від виду експорт, товару і є однаковими для усіх суб'єктів зовнішньоекон. діяльності незалежно від форм власності та організації господарювання. Якщо територія, на якій суб'єкт зовнішньоекон. діяльності постійно знаходиться або проживає, підпорядкована кільком місц. радам, то суб'єкт зовнішньоекон. діяльності, передає 2/3 суми, призначеної для розподілу у В. ф. місц. ради базового рівня і 1/3 -- у В. ф. вищестоящої місц. ради. За кошти, що передаються у Державний В. ф. України, В. ф. місц. рад, суб'єкти зовнішньоекон. діяльності отримують з відповідного бюджету компенсацію у діючій на тер. України валюті за спеціально встановленим НБУ курсом, який чинний на момент надходження валют, коштів на рахунок суб'єкта зовнішньоекон. діяльності.

Висновки

Кожна страхова компанія прагне створити стійкий стабілізований страховий портфель. Але жорстка конкуренція на страховому ринку не дає можливості для вільного відбору сприятливих ризиків, тому у портфелі страховика можуть опинитися ризики з дуже високою відповідальністю. У такій ситуації настання лише одного великого збитку може призвести до значних фінансових втрат компанії. Страховій компанії загрожують також великі збитки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій території (наприклад, коли йдеться про страхування будівель у сільській місцевості). І саме перестрахування дає змогу передбачити всі зазначені випадковості. Отже, потреба в ньому виникає за таких обставин.

* Можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком.

* Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події.

* Перевищується середня частота збитків.

Класичне визначення перестрахування було дано в законодавстві Великої Британії на початку XIX століття: перестрахування є новим страхуванням уже застрахованого ризику.

Визначення німецьких страховиків також лаконічне і точне: перестрахуванням визнається страхування ризиків, прийнятих страховиком.

У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування -- страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково). Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, -- цесіонарієм.

Згідно діючого Закону України “Про систему оподаткування” принципами побудови системи оподаткування є:

Стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу відчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції.

Стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку ( доходу), спрямованого на розвиток виробництва.

Обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів, визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства .

Рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів на рівні прибутків і пропорційно більших податків і зборів - на більші доходи.

Рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів.

Соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки молозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічнообгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи.

Стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року.

Економічна обгрунтованість- встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахованням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами.

Рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат.

Компетенція - встановлення і скасування податків і зборів , а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавста про оподаткування виключно ВЕрховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами.

Єдиний підхід - забезпечення єдиного пвдходу до розробки податкових законів з обов”язхкоаим визначенням платника податку і збору, об”єкта оподаткування, джерела оплати податку і збору, податкового періоду, ставок податку і збору, строків та порядків сплати податку, підстав для надання податкових пільг.

Доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів.

Основна діяльність бюджетних установ та організацій - це діяльність відповідно до потреб суспільства, що здійснюється у загальнодержавних інтересах.

Позабюджетна діяльність бюджетних установ та організацій - це надання платних послуг, виконання робіт або здійснення іншої діяльності, пов'язаної з основною діяльністю установ та організацій, доходи від якої спрямовані на здійснення видатків, передбачених у кошторисі доходів і видатків, і не має на меті отримання прибутку.

Спеціальний фонд кошторису складається з: · власних надходжень: а) спеціальні кошти; б) суми за дорученнями (кошти на виконання окремих доручень); в) інші власні надходження.



Список використаних джерел

податковий митний ставка пільга

1. Єфименко Т.І. Основні напрямки трансформації податкової системи в Україні. // Фінанси України. - 2007.- № 9. - с. 10-11.

2. Музиченко О.В., Мельник О.Я. Тенденції розвитку податкових систем країн - членів Європейського союзу. // Зовнішня торгівля. - 2007. - 136 с.

3. Податки в Україні: від каральної до стимулюючої функції: 36. наук. ст. / За ред. Я.А. Жаліла. - К.: Альтерпрес, 2007. - 120 с.

4. Ревун В.І. Про реформування й модернізацію податкової системи. // Фінанси України. - 2007. -№ 6. - с. 33.

5. Томчинська М. Оцінка податкової політики в Україні в 2006 і 2007 pp. та її майбутні перспективи. // Економіст. - 2006.- №6.

6. Державні фінанси / Під ред. О.Д.Василика. - К , 2007.

7. Кудряшов В.П. Фінанси: Навч. посіб. - Херсон, 2002. -352с.

8. Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. - К.: Вік. Глобус, 2002.

9. Ю.Н.Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія) : Навч. посібник. -2-ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2002. - 240с.

Размещено на Allbest.ru