Система освіти в Україні та її фінансування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ I. Система освіти в Україні та її фінансування

1.1 Загальна характеристика системи освіти і джерел її фінансування

1.2 Організація фінансування видатків бюджетів на освіту

Розділ II. Стан фінансування освіти в Україні на сучасному етапі

2.1 Розрахункові показники і порядок планування бюджетних коштів на утримання установ дошкільної, загальної й фахової освіти

2.2 Порівняльний аналіз фінансування видатків на освіту 2013 та 2014 років

Розділ III. Проблеми та перспективи розвитку освіти та покращення фінансового стану галузі

3.1 Основні проблеми сучасної системи освіти в Україні

3.2 Шляхи вирішення проблем освітньої галузі

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

освіта бюджетний фінансування утримання

У наш час стрімкий цивілізаційний розвиток призводить до того, що в рамках кожного суспільства постає проблема у висококваліфікованих кадрах. Ця проблема може бути задоволена високим рівнем освіти в державі та постійним його підвищенням. Дослідження проблем системи освіти, а також пошук шляхів їх вирішення є необхідним.

Актуальністю теми є забезпечення доступності здобуття якісної освіти протягом життя для всіх громадян, подальше утвердження її національного характеру.

Отже, об'єктом вивчення в даній роботі є фінансове забезпечення освіти.

Предметом дослідження являється механізм фінансування основних ланок галузі освіти.

Метою роботи є теоретичне обґрунтування необхідності ефективної системи фінансування освіти.

Адже, освіта - це суспільне явище, яке впливає на всі сфери економічного життя суспільства та є вагомим елементом на шляху досягнення високих темпів економічного зростання та добробуту суспільства.

Також необхідною є характеристика структури освіти в Україні і визначення найефективніших методів фінансування її ланок.

Поставлена мета зумовлює необхідність вирішення наступних завдань: дати загальну характеристику системи освіти; розглянути структуру освіти і фінансування основних її ланок; дати порівняльну характеристику по видатках на освіту; висвітлити проблеми сучасної системи освіти в Україні і визначити шляхи їх подолання. Дослідження теми фінансування освіти є необхідним, тому що у високотехно-логічному інформаційному суспільстві якість освіти є головним аргументом у забезпеченні такого рівня життєвої й професійної компетентності людини, який би задовольняв потреби особистості, суспільства і держави.

Цю важливу тему досліджували такі видатні вчені, як Василик О. Д., Бє-ляєв Ю. М., Мішуков О.В., Вишнецький О. Б., Кононенко П. В. та інші.

Сьогодні є зрозумілим, що людський капітал є ключовим фактором економічного зростання. Тому інвестування у людський капітал, у тому числі в освіту, стало центральним елементом в стратегіях сприяння економічного процвітання. У результаті, освіта розглядається, як інвестування у колективне майбутнє нації, а не просто майбутній успіх окремої людини.



Розділ I. Система освіти в Україні та її фінансування

1.1 Загальна характеристика системи освіти та джерела її фінансування

Освіта - одне з головних і невід'ємних конституційних прав громадянина України. Основи регулювання державної політики у сфері освіти сформульовані у Законах України «Про загальну середню освіту» № 651 від 13.05.1999 та «Про вищу освіту» № 1284-ІП від 17.01.2002 р.

Громадянам України гарантується можливість здобуття освіти без будь-яких умов та незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, стану здоров'я та тому подібних чинників. Держава гарантує громадянам загальнодоступність і безкоштовність початкового загального, основного загального, середнього (повного) рівня загальної освіти та початкової професійної освіти, і навіть на основі визначеної кількості державних місць - безкоштовність середнього та вищого рівня професійної освіти у державних і кооперативних освітніх установах. Державні освітні стандарти дозволяють зберігати єдиний освітній простір України. Вони являють собою систему норм, визначених обов'язкових мінімумів змісту основних освітніх програм, вимоги до рівня підготовки випускників, максимальний обсяг навчального завантаження учнів. Реалізація державних гарантій громадян на освіту забезпечується шляхом створення відповідних умов здобуття освіти. Нині поняття «система освіти» сприймається як сукупність чинників, які забезпечують реалізацію її основних функцій: мережу освітніх закладів; освітні стандарти; освітні програми; ресурсне забезпечення - кадрове, наукове, методичне, матеріальне, фінансове; співробітництво з іншими соціальними галузями; управління.

Основним джерелом фінансування витрат на освіту, науку і культуру є Державний бюджет.

Система народної освіти в нашій країні є єдиним комплексом послідовно з'єднаних між собою ланок виховання і навчання:

* дошкільне виховання;

* загальна середня освіта;

* позашкільне виховання;

* професійно-технічне навчання;

* середня спеціальна і вища освіта.

В Україні освіта фінансується урядом із загальних податкових надходжень, акумульованих за допомогою різних податків. Разом з тим, певний зв'язок між фондами системи освіти та конкретними податками простежується. Між бюджетами різних рівнів існує розподіл відповідальності за акумуляцію відповідних податків та їх використання.

Основними джерелами фінансового забезпечення освіти є:

кошти державного та місцевих бюджетів;

кошти юридичних і фізичних осіб, громадських організацій та фондів, у тому числі благодійні внески і пожертвування;

кошти від надання навчальними закладами додаткових освітніх та інших послуг;

гранти;

кредити на розвиток навчальних закладів усіх рівнів та здобуття освіти;

кошти від здійснення навчальними закладами економічної діяльності, регламентованої державою.

Видатки на освіту складають найбільшу частину місцевих бюджетів, хоча їх величина може значною мірою варіювати залежно від таких факторів:

кількості навчальних закладів, що відносяться до юрисдикції даного району;

обсягу бюджету, який в свою чергу визначається рівнем розвитку виробничої сфери району, обсягом податкових надходжень та тою їх часткою, що залишається у власному розпорядженні району.

В умовах фінансової скрути процес складання бюджету на освіту відбувається не стільки знизу (від навчальних закладів), скільки зверху з обласного бюджету просто доводиться сума бюджету на райони. Бухгалтерії районних відділів освіти вже в межах цієї суми розподіляють видатки на школи, забезпечуючи в першу чергу обов'язкові витрати.

Офіційно заклади освіти мають право отримувати додаткові, позабюджетні кошти за рахунок надання таких платних послуг:

освітні послуги;

оренда;

транспортні послуги;

продаж виробленої продукції;

інші.

Залучення додаткових ресурсів через надання платних послуг реально представлено лише у великих містах або в регіонах, де більш-менш розвинений виробничий сектор, в якому зайнята значна частина населення. Найбільш вагомим джерелом позабюджетних надходжень виступають додаткові освітні послуги.

За рахунок коштів батьків та підприємств можуть вводитися навчальні курси понад обсяг, визначений державним стандартом для відповідного освітнього рівня.

Так, в спеціалізованих школах, ліцеях і гімназіях, а також в звичайних загальноосвітніх школах утворюються проліцейні і ліцейні класи, в яких за рахунок коштів батьків збільшується кількість учбових годин по окремим предметам, або вводяться додаткові дисципліни.

Додаткові освітні послуги часто стають формою легалізації платності навчання. В ліцеях, гімназіях (державних) офіційно вноситься плата не за навчання, а плата за додаткові освітні послуги. Не всі діти отримують ці додаткові послуги, але всі батьки платять, розуміючи це саме як плату за більш якісне навчання (менша наповнюваність класів, вищий рівень вимог до учнів, кращий рівень підготовки).



1.2 Організація фінансування видатків бюджетів на освіту

Оскільки в Україні існує три рівні державного управління (державний, обласний, районний), то і фінансування освіти також здійснюється з бюджетів, що формуються на цих трьох рівнях: державному, обласному та районному. Причому переважна частина бюджету освіти формується на рівні району. Кошти районного і обласного бюджетів складають приблизно 94-99% всього бюджету освіти. Розподіл між видатками бюджетів різних рівнів відбувається таким чином:

з Державного бюджету фінансуються:

республіканські спеціальні школи-інтернати для обдарованих дітей;

школи соціальної реабілітації, в яких утримуються неповнолітні правопорушники віком 11-14 років;

-випуск підручників;

вищі навчальні заклади.

з обласних бюджетів фінансуються:

спеціальні школи, школи-інтернати для дітей з вадами розвитку;

загальноосвітні школи-інтернати;

дитячі будинки;

підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

з районних бюджетів:

загальноосвітні школи;

спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії тощо;

загальноосвітні школи-інтернати, дитячі будинки (якщо 70% контингенту формується в межах району).

Процес планування фінансових видатків на освіту має починатися знизу: навчальні заклади на основі встановлених нормативів витрат в розрахунку на одного учня складають кошториси, в яких враховуються витрати на оплату праці педагогічного і допоміжного персоналу, витрати на харчування, на утримання будівель, на капітальний ремонт тощо. Дані кошторисів окремих шкіл, що відносяться до одного адміністративного району, акумулюються районними відділами освіти (райвно). Централізовані бухгалтерії райвно подають свої зведені кошториси до обласного управління освіти. На обласному рівні сукупні цифри районних освітніх бюджетів мають ставати основою бюджетів освіти обласних державних адміністрацій.

У структурі фінансово-організаційного механізму виділяються такі блоки: фінансові інструменти, фінансові методи, організаційні заходи, нормативно-правове забезпечення, органи управління.

Сьогодні в освітній галузі як фінансові механізми виступають окремі форми організації фінансування:

1. Бюджетне і позабюджетне фінансування.

2. ДІФЗ - державні іменні фінансові зобов'язання як основний базовий елемент механізму фінансування вищої освіти.

3. Освітній кредит механізм (державні освітні субсидії), який дає змогу населенню успішно долати нерівність у доступі до вищої освіти тією мірою, якою ця нерівність є фінансово обґрунтованою.

Механізм фінансування освіти може бути охарактеризований такими основними рисами:

1) учасники фінансування освіти визначені чинним законодавством;

2) рух бюджетних і позабюджетних коштів здійснюється відповідно до Закону України про Державний бюджет на відповідний рік;

3) бюджетне фінансування здійснюється з бюджету тільки одного рівня з бюджету засновника;

4) фінансування здійснюється відповідно до кошторису витрат, який затверджується по статтях економічної класифікації витрат бюджетів України з розбивкою по кварталах;

5) кошторис витрат бюджетних коштів затверджується головним розпорядником бюджетних коштів;

6) кошторис витрат позабюджетних коштів затверджується освітньою установою самостійно;

7) зміна кошторису здійснюється головним розпорядником бюджетних коштів з подання освітньої установи.

Механізм фінансового забезпечення діяльності освітньої установи має враховувати як бюджетне фінансування, так і позабюджетні кошти. Проілюструвати це можна таким чином:

Ф_ЗАГ = В_ЗАГ + (Р-Борг), (2.2.1.)

де Ф заг, загальний обсяг засобів що надходять

Взаг загальний обсяг витрат по бюджетній позабюджетній діяльності

Р прибуток, отриманий від позабюджетної діяльності

Борг заборгованість по фінансуванню з бюджету

Зміст наведеного рівняння полягає в наступному:

1. Для нормального функціонування освітньої установи заборгованість бюджетного фінансування має бути скомпенсована прибутком, отриманим від позабюджетної діяльності

2. Чим менше борг бюджетного фінансування, тобто різниця між обґрунтованими витратами і виділеними на їх компенсацію бюджетними коштами, тим менший прибуток потрібен для погашення цього боргу, що, у свою чергу, призводить до зниження навантаження на позабюджетну діяльність.

3. За наявності нульового боргу позабюджетна діяльність також може здійснюватися на некомерційній основі тобто без прибутку.

Умовами договорів, що укладаються на здійснення різної діяльності освітньою установою, наявність прибутку не передбачається. Враховуючи, що всі розрахунки по позабюджетних коштах здійснюються зі спеціального особового рахунка в органах казначейства, визначаємо, що бюджет зі своїх неподаткових прибутків платить самому собі податок на прибуток, а з коштів, що залишилися, фінансує свою освітню діяльність.

Освіта як бюджетна галузь переведена фактично в режим часткового самофінансування. Можливий такий варіант діяльності освітніх установ, при якому ціна (фінансування) на освітню послугу менша за витрати з її надання але при цьому дефіцит коштів не покривається ні з бюджету, ні з прибутку від по забюджетної діяльності. Такий збиток може виступати у вигляді кредиторської заборгованості освітніх установ перед постачальниками товарів, робіт і послуг.

Якщо розглядати взаємозв`язок між витратами на виробництво освітньої послуги та їх компенсацією з бюджету у формі фінансування більш детально нескладно помітити що споконвічно фінансування освіти будувалося таким чином щоб забезпечити фінансовими ресурсами нормальне функціонування освітніх установ. Обсяг фінансування при цьому розраховувався залежно від "виробничих показників установи" що визначалися, насамперед, двома групами параметрів:

1) кількістю і структурою контингентів учнів;

2) матеріально-технічною базою освітньої установи;

Якщо розглядати визначення обсягу фінансування як виключно формалізований процес, то воно може бути зведене до залежності від одного єдиного показника контингенту учнів та студентів. Витрати визначаються на навчання однієї особи, на основі питомого подушного нормативу фінансування. Розподіл коштів між освітніми установами має здійснюватися, згідно з цим нормативом, пропорційно до контингенту учнів.

Залежність витрат від контингенту може застосовуватися з урахуванням певних факторів, оскільки для одержання осмислених величин потреби в коштах розрахунок має здійснюватися від певної кількості студентів.

Пропоновані для розрахунку потреби у фінансуванні алгоритми мають абстрактний характер, оскільки вимушено не враховують ряд обставин:

1. За фактом матеріальна база освітніх установ має сформований характер і не може підганятися під нормативи;

2. Норми обслуговування можуть залежати від фактичної матеріальної бази і місця її розташування;

3. Розрахунок оплати праці йде або за середньою ставкою, або за реальним штатним розкладом, що може дати і власне дає на практиці суттєво відмінні результати.

Із врахуванням цих обставин розрахунок, приведений до одного показника контингенту, може використовуватися обмежено для вирішення, наприклад, окремих задач на визначення розрахункової потреби в коштах. Отже, наявна історично сформована практика визначення потреби освітньої установи у фінансуванні, диференційована за структурою витрат, точніше відображає обсяг необхідних для здійснення освітньої діяльності витрат.



Розділ II. Стан фінансування освіти в Україні на сучасному етапі

2.1 Розрахункові показники і порядок планування бюджетних коштів на утримання установ дошкільної, загальної й фахової освіти

Нормативний метод фінансування освіти оцінюється а деяких дослідженнях як більш ефективний порівняно з існуючим нині кошторисним фінансуванням, основним недоліком якого вважається неефективна, неощадлива витрата бюджетних коштів. Зокрема, нормативний метод визначення обсягів фінансування освітніх закладів порівняно з іншими способами розрахунків вважається таким, що має найбільші потенційні можливості для визначення планових сум у максимальному наближенні до реальних витрат, пов'язаних з наданням освітніх послуг.

Нормативне фінансування є способом оптимізації діяльності системи освіти. До переваг нормативного фінансування:

є засобом для вирівнювання умов доступу молоді до забезпеченої державним фінансуванням освіти -- навчання кожного учня забезпечується з бюджету однаковою сумою коштів;

підвищує обґрунтованість і плановість фінансування освітніх закладів з бюджету величина нормативу встановлюється на стадії її розробки, а планування обсягів фінансування освітніх закладів стає значною мірою технічною процедурою;

наявність нормативу фінансування розглядається як гарантія того, що відповідні гроші в освітній заклад надійдуть, а їх обсяг буде визначатися кількістю учнів і стабільними нормативами, а не адміністративними рішеннями;

нормативи фінансування повинні стати також основою бюджетної політики, оскільки їх потрібно виконувати не тільки на стадії виконання бюджету, а і при його формуванні і т. д.

Нормативне фінансування породжує ряд проблем, про які говорять зазвичай набагато менш охоче. Відсутність рішень у цьому напрямі або принаймні ясного розуміння цих проблем і їх наслідків перешкоджає широкому застосуванню нормативного фінансування в освіті.

Слід зазначити, що нормативне фінансування використовується як засіб для вирішення двох основних завдань:

1. Забезпечення гарантованого рівня фінансування одиничного об'єкта, виходячи з установлених параметрів його функціонування, і задоволення обґрунтованої потреби об'єкта у фінансових ресурсах.

2. Створення нормативної бази нормального, рівноправного", раціонального" розподілу наявних фінансових ресурсів між об'єктами фінансування в тому разі, якщо обсяг цих ресурсів менше від потреби в них.

Варто відзначити, що це звичайний стан фінансування освіти, причому не тільки освіти і не тільки для українських умов. Рівень забезпечення освіти суспільними ресурсами дослідники характеризують насамперед часткою витрат на освіту у відсотках до ВВП, розглядаючи його як своєрідну гарантію певного рівня фінансового забезпечення функціонування системи освіти. Звідси з'являються різні пропозиції про встановлення нормативу витрат на освіту у вигляді відсотка до ВВП, національного доходу, видаткової частини бюджету тощо.

Не маючи під собою реальної розрахункової бази, ці співвідношення відображають, як правило, оцінки сформованого стану фінансування освіти і прагнення:

зберегти принаймні наявний рівень забезпечення освіти;

забезпечити його збільшення разом із зростанням ВВП шляхом уведення простого і зрозумілого алгоритму розрахунку обсягу фінансування освіти від чогось великого і міцного.

Крім того, такий підхід дає змогу проводити порівняння у сфері витрат на освіту між країнами, хоча обґрунтованість таких порівнянь видається сумнівною. У п. 2 ст. 61 Закону України "Про освіту", наприклад, було встановлено, що держава гарантує щорічне виділення фінансових засобів на потреби освіти в розмірі не менше ніж десять відсотків національного доходу, а також захищеність відповідних видаткових статей бюджетів усіх рівнів.

Це положення щодо розмірів фінансування освіти жодного разу не було виконано. Незважаючи на те, що встановлені законодавством державні гарантії фінансування освіти не виконувались, їх наявність була не тільки важливим фактором для політичних дій у процесі формування бюджетів, а й серйозним стимулом для розробки різних варіантів їх реалізації.

Введення нормативів фінансування, нехай навіть і не забезпечених реальним фінансуванням, створило б базу для розподілу коштів між об'єктами фінансування.

Найважливішим фактором створення системи нормативного фінансування або нормативного розподілу фінансових ресурсів є правильний вибір одиничного об'єкта фінансування. Для системи освіти основними одиничними об'єктами фінансування можуть бути або учень, або освітній заклад. Слід зазначити, що з недавнього часу як можливу одиницю нормування почали розглядати окрему освітню програму і навіть окрему освітню послугу. Кожен такий об'єкт із погляду фінансування має як позитивні, так і негативні аспекти.

У регіонах при використанні нормативного фінансування пропонується застосовувати коефіцієнти, що враховують такі фактори: розбіжності в місці розташування освітніх закладів (міські та сільські райони); розбіжності в розмірі шкіл; розбіжності а типі освіти (професійна, загальна і т. д.); проведення спеціальних програм навчання для дітей з обмеженими можливостями; надання домашнього навчання; проведення програм поглибленого вивчення з окремих предметів; проведення програм "сімейної освіти".

За своїм змістом застосування коефіцієнтів безпосередньо наближає визначення обсягу фінансування до чинного порядку планування витрат в освітніх закладах по статтях кошторису.

Подушне фінансування може обмежити територіальну або внутрішньо-системну мобільність учнів, оскільки буде відрізнятися по регіонах і навіть усередині одного регіону. Крім того, перехід учня з одного навчального закладу в інший, що відрізняється нормативом фінансування, буде ускладнений у зв'язку з необхідністю відповідного перенесення коштів. Очікування щодо конкуренції між навчальними закладами за учня можуть виявитися сильно перебільшеними у зв'язку з дією цього фактора.

У загальному випадку нормативне подушне фінансування може бути спрямоване на вирішення таких основних завдань: розподіл бюджетних коштів між навчальними закладами на основі єдиного підходу; стимулювання освітніх закладів до залучення більшої кількості учнів або стимулювання інших характеристик діяльності залежно від використовуваної одиниці (одиниць) нормування; створення умов функціонування освітніх закладів, наближених до ринкових відносин купівлі-продажу освітніх послуг (при збереженні бюджетного фінансування освіти); інші завдання, вирішенню яких сприяє нормативне фінансування, наприклад економія і підвищення ефективності використання бюджетних коштів у системі освіти; усі зазначені завдання у комплексі.

Вибір навчального закладу як одиничного об'єкта фінансування являє собою збереження сформованого взаємозв'язку "заклад засновник", реалізуючи схему фінансування засновником свого закладу. Він має ряд істотних позитивних рис, серед яких можна відзначити:

можливість урахувати всю наявну мережу освітніх закладів, кількість учнів і сформовану в них матеріально-технічну базу;

урахування територіального розташування кожного освітнього закладу;

можливість збереження за засновником елементу регулювання, контролю й управління процесами зміни або оптимізації мережі, характеристик окремого освітнього закладу, введення в цей процес якихось цільових установок.

Недоліки нормативного фінансування освіти зводяться, головним чином, до певного відриву обсягу виділених державою коштів від учня, оскільки у цьому варіанті фінансується не навчальний процес, а значною мірою зміст і експлуатація матеріальних об'єктів системи освіти. Сума коштів, що залежить при нормативному фінансуванні закладів від кількості учнів, становить від 40 до 60% від усього обсягу коштів. Отже, від 60 до 40% виділюваних фінансових ресурсів залежить більшою мірою від сформованої матеріальної бази, а не від відповідної кількості учнів та особливостей навчального процесу. У результаті важко визначити, яким повинен бути одиничний об'єкт нормативного фінансування освіти.

Підходи до розрахунку нормативів фінансування освітніх закладів мають в основі визначення потреби освітнього закладу в коштах для нормального здійснення освітнього процесу.

Норматив фінансування повинен складатися з нормативу поточних витрат і нормативів витрат на устаткування, інвентар і капітальний ремонт будівель і споруд. У кінцевому підсумку витрати визначаються по окремих статтях бюджетної класифікації і по окремих видах витрат усередині статей з використанням для кожної нормативної бази, що була чинною на той момент часу. Аналіз витрат за кілька років дає змогу визначати середній відсоток їх зміни за цей період і на основі цього показника розраховувати середньорічний відсоток зростання витрат по відповідній статті й визначати ці витрати на плановий період з урахуванням цього зростання.

Негативні риси такого формування нормативів теж є очевидними: нормативи формуються "від бази", що зберігає сформовану структуру витрат і не стимулює її зміни; нормативи фіксуються на термін 5 років, і це позбавляє можливості їх перегляду в разі зміни структури витрат; застосування такого підходу обмежене рамками стабільних умов зростання обсягів бюджетного фінансування.

Норматив фінансування визначається в три етапи:

1. Визначається кількість учнів, кількість класів (навчальних груп) і педагогічних ставок відповідно до встановлених співвідношень і норм навчального часу. На основі типових штатів і (або) сформованих співвідношень розраховується кількість працівників адміністративного, навчально-допоміжного й обслуговуючого персоналу. На підставі встановлених для кожного працівника кваліфікаційних розрядів визначається середній розряд і кількість ставок у розрахунку на одного учня (вихованця).

2. Розраховується обсяг коштів на оплату праці на основі розрахунку фонду заробітної плати на одну ставку по кожній групі персоналу. Розраховується як тарифна, так і надтарифна частини фонду заробітної плати при загальній установці на підвищення тарифної частини. До загальної суми заробітку тарифної і надтарифної частин додаються компенсаційні виплати, встановлені для працівників освіти. Закінчується розрахунок визначенням загального фонду заробітної плати на місяць на одну ставку по кожній групі працівників.

3. Сам норматив бюджетного фінансування визначається на основі кількості ставок, що припадають на одного учня по кожній групі персоналу, і відповідного цій кількості фонду заробітної плати також на одного учня. Загальний розмір нормативу розраховується, виходячи з установленої частки ФОП у загальній сумі витрат. Обсяг фінансування окремого освітнього закладу розраховується простим множенням нормативу на кількість учнів.

Введення в методику нормативної частки ФОП у загальних витратах вирішує проблему нормування витрат на утримання матеріальної бази. Норматив, розрахований відповідно до описаного підходу, забезпечує беззбитковий режим функціонування освітнього закладу при визначеній кількості учнів. При відхиленні контингенту в той або інший бік буде наявною або нестача коштів, або нераціональна витрата надлишкового фінансування.

Фінансове становище освітнього закладу в умовах нормативного фінансування буде визначатися величиною нормативу, кількістю учнів і величиною витрат, що будуть здійснені для їх навчання.

Воно може бути наочно проілюстроване поняттям досягнення точки беззбитковості. Стосовно освітнього закладу воно означає, що покриття всіх витрат досягається при наборі визначеної кількості учнів.

Якщо навчальний заклад створений, то навіть без учнів він має потребу в певному фінансуванні. Зростання контингенту зумовлює пропорційне зростання витрат і, відповідно, підвищення потреби у фінансуванні. В умовах нормативного фінансування при досягненні визначеної величини контингенту доходи навчального закладу зрівняються з витратами і буде досягнута точка беззбиткового функціонування. Перевищення граничного контингенту учнів можливе за умови зміни матеріальних умов здійснення освітнього процесу і відповідного переоформлення ліцензії, що потребує часу й відповідних ресурсів.

В основі визначення фінансування загальноосвітніх закладів лежать два показники:

* вихідний кількість учнів;

* похідний кількість класів.

Ці показники відображаються у кошторисі на дві дати: на 1 січня планового року і 1 вересня.

Кількість учнів на 1 січня планового року приймається на рівні контингенту на 1 вересня поточного року. Кількість учнів на 1 вересня планового року визначається на основі плану прийому (перепису дітей в районі функціонування), повного переходу з класу в клас і випуску учнів.

Кількість класів визначається на кожну дату, виходячи з нормативів наповнюваності одного класу, які встановлені на рівні: не більше 35 учнів для 1-9 класів;

не більше 25 учнів для 10-12 класів.

Оскільки бюджетний рік не збігається з навчальним, розраховуються середньорічні показники за такою формулою:



К = К1 * 8/12+ К2 * 4/12,

де:

К середня кількість класів (учнів);

К! кількість класів (учнів) на початок року;

К2 кількість класів (учнів) на кінець року.

Фінансування культурно-освітніх закладів

Фінансування культурно-освітніх закладів здійснюється як на основі кошторисного фінансування, так і комерційного розрахунку.

Кошторисному фінансуванню підлягають ті заклади, які не мають реальних можливостей самостійно заробляти гроші і послуги яких повинні мати доступний характер, бібліотеки, музеї, виставки, заповідники, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей.

Комерційний розрахунок у культурно-освітніх закладах передбачає повне або часткове покриття витрат за рахунок надання платних послуг.

Установи культури, які фінансуються за рахунок Державного та місцевого бюджетів, складають єдиний кошторис доходів і видатків, який затверджує вищестояща організація.

За основу фінансування музеїв береться норматив музейних фондів на одного працівника.

Клуби, палаци і будинки культури фінансуються в змішаному порядку як за рахунок бюджету, так і за рахунок доходів, отриманих від платних послуг.

Державні навчально-виховні заклади, установи системи освіти, діяльність яких повністю або частково фінансується з бюджету або коштів галузі, звільняються від оподаткування прибутку (доходу) без обмеження рівня рентабельності.

Прибутки (доходи) підприємств, організацій, установ, громадян у частині, що використовуються на розвиток освіти, звільняються від оподаткування в установленому порядку (в межах до 4% балансового прибутку підприємств).

Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню.

2.2 Порівняльний аналіз фінансування видатків на освіту 2013 та 2014 років

Державне фінансування вищої освіти та науки в Україні є вкрай незадовільним. Відповідно держава втрачає передові позиції щодо рівня освіченості громадян, скорочуються масштаби та рівень якості підготовки науково-педагогічних кадрів, помітно погіршуються умови для творчої роботи вчених та викладачів. Реальне бюджетне фінансування на вищу освіту і науку не відповідає вимогам і нормам Законів України "Про освіту" та "Про вищу освіту".

Проаналізувавши дані щодо кількості вищих навчальних закладів в Україні та контингенту їх студентів, можна зробити висновки про те, що за останні шість років зменшується кількість студентів І-ІІ рівня акредитації, відповідно зменшується кількість самих закладів. Кількість студентів ІІІ-ІV рівня акредитації не значно збільшувалося до 2009 р., проте з 2009 по 2011 рр. помітним є скорочення як кількості ВНЗ, так і кількості студентів.

Закони України про освіту і науково-технічну діяльність чітко визначають відсоток ВВП, який має виділятись на освіту і науку. Ці показники, відповідно, дорівнюють 10 і 1,7 %. Сьогодні досить складно назвати цифри рівня фінансування освіти і науки, але за даними у 2009 р. на освіту витрачено 6 % (13 млрд грн), а на науку до 0,5 % від ВВП.

Проаналізувавши дані щодо обсягів бюджетного забезпечення освіти, які становили відповідно по роках: 2009 рік 65,831 млрд. грн або 6,29%; 2010 рік 77,323 млрд. грн або 6,56%; 2011 рік 79 млрд грн або 6%; 2012 рік 92,1 млрд грн або 6,99%; 2013 рік - 106,2 млрд. грн. або 7,2%; за прогнозами на 2014 рік 113,2 млрд. грн або 7,48%.

Як бачимо обсяг видатків з кожним роком збільшується, проте це носить більше номінальний характер, який пояснюється темпами інфляції, ніж реальним зростанням видатків, оскільки у відсотковому відношенні до ВВП обсяг фінансування коливається у незначним межах.

Наприкінці грудня 2012 року був прийнятий Верховною Радою України Державний бюджет України на 2013 рік. Заплановано збільшення фінансування керівництва та управління в сфері освіти і науки на рівні 39, 2 млн. грн, що майже на 10 млн. грн більше ніж в 2012 році (30, 9 млн. грн). В той же час зменшена на 1 млн. грн сума на проведення фундаментальних досліджень у вищих навчальних закладах та наукових установах. В 2013 році на ці цілі передбачено 161,8 млн. грн. Зменшено на 6,5 млн. грн. фінансування на проведення прикладних досліджень і розробок за напрямами науково-технічної діяльності вищих навчальних закладів та наукових установ і в 2013 році воно буде складати в розмірі 115, 5 млн. грн. Майже в 5 разів було зменшено обсяги фінансування наукових та науково-технічних розробок за державними цільовими програмами і державними замовленнями, до рівня 7,1 млн грн. Більше ніж в 10 разів було зменшено фінансування програми виконання міжнародних наукових та науково-технічних програм та проектів вищими навчальними закладами та науковими установами, які фінансуються в 2013 році в розмірі 3,6 млн грн. Зменшено на 2,5 млн. грн фінансування виплат на державні премії, стипендії та гранти в галузі освіти, науки і техніки, до розміру 12,8 млн. грн. Було зменшено на 9 млн. грн фінансування програми надання позашкільної освіти державними позашкільними навчальними закладами та заходи з оздоровлення та відпочинку дітей, дані видатки складуть 38,4 млн. грн.

Було збільшено на 5 млн. грн фінансування програми надання загальної та поглибленої освіти з фізики і математики, фізкультури і спорту загальноосвітніми спеціалізованими школами-інтернатами, і в 2013 році воно буде складати 73,7 млн грн. Було зменшено в 4,5 рази фінансування програми підготовки робітничих кадрів у професійно-технічних та інших навчальних закладах в порівнянні з 2012 роком, і складе воно в 2013 році 821,9 млн. грн.

Майже не змінився обсяг фінансування підготовки кадрів вищими навчальними закладами І-ІІ, ІІІ і ІV рівнів акредитації. На 2 млн. грн зменшився обсяг фінансування програми по виготовленню випускних документів про освіту, і складуть ці видатки у 2013 році 32 млн грн.

На фінансування інформатизації та комп'ютеризації загальноосвітніх навчальних закладів було передбачено в 2013 році 110 млн. грн. Було збільшено більше ніж в 6 разів фінансування програми видання, придбання, зберігання і доставки підручників і посібників для студентів вищих навчальних закладів, учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів та вихованців дошкільних навчальних закладів. В 2013 році воно складе 80 млн. грн.

На фінансування навчання, стажування, підвищення кваліфікації студентів, аспірантів, науково-педагогічних та педагогічних працівників за кордоном в 2013 році буде передбачено 44,1 млн. грн. Було зменшено на 5 млн. грн фінансування програми фізичної і спортивної підготовки учнівської та студентської молоді, і в 2013 році на ці цілі буде передбачено 45,5 млн грн. Майже в 2 рази було зменшено фінансування забезпечення діяльності Національного центру "Мала академія наук України" та заходів із залучення обдарованої молоді до науково-дослідницької діяльності, і в 2013 році воно буде профінансовано на рівні 3,5 млн. грн. На фінансування придбання шкільних автобусів для перевезення дітей, що проживають у сільській місцевості в 2013 році було передбачено 50 млн. грн.

На 2014 рік заплановано значне збільшення видатків на освіту. Зокрема, в порівнянні з 2013 роком, буде збільшено на 7 млрд. грн до 113,2 млрд. грн (у 2013 році - 106,2 млрд. грн), повідомляє Коммерсант-Украина. Ця сума включає двадцятивідсоткову надбавку до посадового окладу працівникам дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів, а також підвищення студентських стипендій. Розмір стипендій у 2014 році для учнів ПТУ складатиме 297 грн на місяць (зараз 276 грн), для студентів вузів I-II рівнів акредитації 594 грн (зараз 553 грн), для студентів вузів III-IV рівнів акредитації 787 грн.

Фінансування видатків на:

оплату праці працівників галузі освіти - 4 млрд. гривень;

модернізацію спортивних майданчиків загальноосвітніх навчальних закладів в обсязі 338,5 млн. грн. (соціальні ініціативи Президента);

розширення мережі дошкільних навчальних закладів та модернізацію дитячих майданчиків дошкільних закладів - 255,4 млн. грн. (соціальні ініціативи Президента);

забезпечення харчування (сніданками) учнів 5-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів - 607 млн. грн.;

надання одноразової адресної допомоги молодим працівникам, які закінчили навчальні заклади державної і комунальної форми власності у поточному році, вклали трудові договори на строк не менш як три роки із закладами, підприємствами, установами та організаціями державної і комунальної форми власності, що розташовані в селах і селищах, і працюють на посадах педагогічних, медичних та фармацевтичних працівників - 100 млн. гривень;

оздоровлення і відпочинок дітей, які потребують особливої уваги та підтримки, в дитячих оздоровчих таборах МДЦ «Артек» і ДЦ «Молода гвардія» 70 млн. гривень;

індексацію стипендій учнів, студентів, аспірантів та докторантів, а також на збільшення з 1 січня 2014 р. розмірів стипендій для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються на «відмінно», 0,5 млрд. гривень.



Розділ III. Проблеми та перспективи розвитку освіти та покращення фінансового стану галузі

3.1 Основні проблеми сучасної системи освіти в Україні

Водночас стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства і держави. Критичним залишається стан фінансування освіти, недостатнім є рівень оплати праці працівників освіти. Державної підтримки потребують дошкільна, загальна середня освіта у сільській місцевості, професійно-технічна освіта, навчання здібних та обдарованих учнів і студентів.

Головними проблемами освіти є:

Місцеві (районні) бюджети освіти встановлюються на основі фактичної потреби, в якій враховані лише мінімальні, обов'язкові витрати (на заробітну плату і комунальні послуги). Фінансування закладів середньої освіти, за різними оцінками, здійснюється на 40--60% їх реальної потреби.

Міністерством економіки з 2009 року було профінансовано лише будівництво декількох сільських шкіл.

Видавництво підручників має фінансуватися з державного бюджету. Оскільки ж обсяги фінансування є недостатніми, місцеві органи управління освітою вживають своїх заходів: обласні органи можуть спрямовувати на ці цілі частину районних бюджетів, зобов'язати їх сплачувати певний відсоток вартості підручників, оплачувати частково за рахунок коштів батьків тощо.

Нормативними документами передбачено створення фонду всеобучу, який створюється за рахунок своїх надходжень в обсязі 1-3% і може використовуватися на власні потреби. Фактично ж цей фонд вже декілька років майже не планується в бюджеті освіти району.

Уточнення потреби відбувається під впливом таких факторів: вищі органи ці цифри намагаються зменшити, в свою чергу директори шкіл намагаються особисто “вибити” додаткові асигнування.

Отримання додаткових доходів за рахунок освітніх послуг реально представлено лише у великих містах, в регіонах воно не має перспективи внаслідок низького рівня доходів населення.

Оплата праці вчителів залишається на рівні, який не забезпечує нормального відтворення їх працездатності.

3.2 Шляхи вирішення проблем освітньої галузі

Стратегічні завдання і напрями реформування фінансового забезпечення освіти:

перехід до ефективної моделі фінансування освіти, адекватної ринковій економіці, розвиток нової соціально-економічної структури освітньої сфери;

стимулювання переходу на нові педагогічні технології та ефективну систему управління освітою, скорочення непродуктивних витрат, істотне збільшення видатків на розвиток наукових досліджень, зокрема з проблем освіти та педагогіки; підготовку і випуск підручників, посібників та іншої навчально-методичної літератури;

поступове збільшення у загальних витратах на освіту коштів державних і приватних підприємств, громадських організацій, різних фондів, благодійних організацій тощо.

Основні шляхи реформування фінансового та матеріально-технічного забезпечення освіти:

збереження за державою пріоритету у фінансуванні системи освіти та підвищення ролі регіонів у фінансуванні освітніх потреб;

звільнення навчально-виховних закладів від податків на прибуток і додану вартість;

створення при Міністерстві освіти централізованих фондів для реалізації загальнодержавних освітніх програм;

розширення прав місцевих органів державної влади та органів громадського самоврядування навчально-виховних закладів у визначенні шляхів зміцнення навчально-матеріальної бази, вдосконаленні механізмів їх фінансово-господарської діяльності;

запровадження додаткового фінансування навчально-виховних закладів для обдарованих дітей, що мають відповідну ліцензію, з спеціального фонду Міністерства освіти;

заохочення навчально-виховних закладів, які за наслідками акредитації і атестації визнані такими, що мають позитивний досвід у розробленні і впровадженні нових прогресивних технологій навчання і виховання учнів та студентів, домагаються високих кінцевих результатів;

упорядкування системи оплати праці та стипендіального забезпечення відповідно до конкретних результатів діяльності і якості роботи (навчання);

поступове забезпечення учнів підручниками через торговельну мережу за кошти батьків;

створення в системі освіти нових банків, фондів, акціонерних товариств тощо;

заснування державного фонду сприяння громадянам у здобутті освіти в зарубіжних країнах;

залучення іноземних інвестицій для розвитку інфраструктури навчально-виховних закладів (будівництво міжнародних освітніх закладів, центрів підготовки спеціалістів);

поліпшення технології формування видатків державного та місцевих бюджетів на освіту, удосконалення системи кількісних та якісних показників для нормування зазначених видатків;

запровадження змішаного фінансування інноваційних проектів у галузі освіти, зокрема розроблення та запровадження механізму пільгового оподаткування доходів фізичних осіб, які спрямовують власні кошти на оплату навчання;

удосконалення правового підґрунтя для приватного фінансування діяльності навчальних закладів;

проведення органами управління освітою (державними та місцевими) моніторингу інвестування навчальних закладів;

запровадження спільного державного та громадського контролю за формуванням і виконанням бюджетів навчальних закладів.



Висновки

Дослідивши тему курсової роботи можна дійти висновку:

1. Якість освіти є головним аргументом у забезпеченні високого економічного рівня розвитку професійної компетентності окремої людини, а також виского рівня розвитку держави.

2. Основними джерелами фінансування освіти є : кошти державного та місцевих бюджетів; кошти юридичних та фізичних осіб, громадських організацій і фондів; спонсорські і доброчинні внески та пожертвування; кошти галузей народного господарства, плата за додаткові освітні послуги та інші послуги, що надаються закладами освіти тощо. При чому видатки на освіту складають найбільшу частину місцевих бюджетів, хоча величина її може значною мірою варіювати залежно від кількості навчальних закладів, що відносяться до юрисдикції даного району та обсягу бюджету, який в свою чергу визначається рівнем розвитку виробничої сфери району, обсягом податкових надходжень та тою їх часткою, що залишається у власному розпорядженні району.

3. Розглянувши сучасну систему фінансування освіти в Україні я дійшла висновку, що існуюча модель не повністю відповідає сучасним вимогам, які передбачають розширення впливу громадської думки на прийняття адекватних управлінських рішень, динамічне реагування на потреби суспільства, перерозподіл функцій управління між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Не проводиться постійний моніторинг якості освіти на всіх рівнях за участю учнів, студентів, батьків, представників громадських організацій, а також оцінювання діяльності навчальних закладів та оприлюднення його результатів.

4. Уряд щорічно збільшує обсяги фінансування освіти, впроваджує програми на її розвиток. Але ці заходи не вирішують усіх проблем,що склалися у галузі освіти. Обмежене фінансування освіти і науки з державного та місцевих бюджетів призвело до погіршення стану матеріально-технічної бази навчальних закладів та їх соціальної інфраструктури, що гальмує впровадження сучасних інноваційних технологій і засобів навчання. Зважаючи на те, що освіта є одним з головних стратегічних напрямків економічного зростання і виступає фундаментом прогресу суспільства, то необхідним є вирішення проблем, які існують у цій сфері. Першочергово потрібно здійснити зміну механізмів бюджетного фінансування. Тобто зробити перехід від переважно бюджетного фінансування освіти до більш суттєвої участі в цьому процесі комерційного бізнесу та банків. Також існує необхідність поліпшення матеріального забезпечення працівників освіти і вирішення проблеми доступності освіти для всіх верств населення.



Список використаних джерел

1. Конституція України вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР зі змінами та доповненнями .

2. Бюджетний Кодекс України Закон України від 21.06.01 № 2542.

3. Закон України "Про загальну середню освіту" №651-XIV від 13.05.99р. зі змінами та доповненнями.

4.Закон України "Про освіту" №1060-XII, із змінами вiд 11 червня 2008.

5. Бугай І.В. Механізм фінансування освіти // Держава та регіони Серія: Економіка та підприємництво. - 2007. №2. - с.48-52.

6. Бугай І.В. Нормативне фінансування освіти //Держава та регіони Серія: Економіка та підприємництво. - 2007. №2. - с.12-17

7. Лукіна Т.О. Визначення соціальної ефективності державного управління якістю ЗСО //Державне управління якістю загальної середньої освіти в Україні: Монографія. - К.: НАДУ, 2004. - с. 146 - 153.

8. Подольська Є. Освіта в контексті глобалізації: напрямки та механізми реалізації реформ в Україні // Вища школа: журнал. 2007.№1. С. 55.

9. Соціологічне дослідження "Система освіти в оцінках громадян України" - К: 2007.

10. Шевчук Н.Ю. Структура видатків місцевих бюджетів України та особливості їх побудови //Актуальні проблеми економіки. - 2008. №5. - с.202-207

11. Шумар Н.Л //Держава та регіони . - 2007. №10. - с.133-137

12. http://www.education.gov.ua/pls/edu/docs/common/education_ukr.html Опис системи освіти України

13. http://www.mon.gov.ua Міністерство освіти і науки України

14. http://www2.znz.edu-ua.net загальна середня освіта в Україні

15. http://zakon.rada.gov.ua - офіційний сайт ВРУ

16. http://kno.rada.gov.ua/komosviti Комітет з питань освіти і науки

17. http://ukrstat.gov.ua - Держкомстат

18. http://www.minfin.gov.ua - МФО

19. http://www.euroosvita.net/index.php/?category=1&id=3070

Размещено на Allbest.ru