Генезис і еволюція фінансів

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

ГЕНЕЗИС І ЕВОЛЮЦІЯ ФІНАНСІВ

Виникнення науки про фінанси

З питання виникнення терміна «фінанси» існують різні точки зору. Одні автори стверджують, що цей термін виник в XIII-XV ст. в торгових містах Італії, а в подальшому отримав міжнародне розповсюдження та почав вживатися як поняття, пов'язане з системою грошових відносин між населенням та державою. Інші автори стверджують, що це поняття ввів в загальне вживання французький професор Жан Боден, який в 1577р. видав роботу «Шесть книг о государстве».

Можна виділити дві крупні стадії, характерні для становлення та розвитку науки про фінанси. Перша, почалася з часів Римської імперії та закінчилася в середині ХХ століття, знайшла своє теоретичне оформлення в так званій класичній теорії фінансів. На зміну цій стадії прийшла друга, логіку якої виражає неокласична теорія фінансів. Суть першої теорії складається в домінуванні держави в фінансах; суть другої теорії - в домінуванні фінансів приватного сектора (точніше, мова йде здебільшого про фінанси з позиції крупних компаній та ринків капіталу).

Зважаючи на виняткову тривалість першої стадії прийнято виділяти в ній окремі періоди. Один з провідних теоретиків фінансової науки ХІХ ст., професор Гейдельберзького університету К.Рай (1792-1870) виділив три періода в її розвитку: ненауковий стан, перехід до наукової обробки, науковий (раціональний) період.

Період ненаукового стану був найтриваліший - історики фінансової науки відносять початок цього періоду до часів Стародавньої Греції та Рима. В ті роки переважав патріархальний погляд, згідно якому держава розглядалася в частині акумулюваннія засобів на суспільні потреби як звична приватна особа. Дохід держави складається з декількох джерел, головним з яких була плата за користування державними землями, рудниками, ринками, пристанями і т.п. Напрямки витрат державних засобів також не відрізнялася великою різноманітністю. В той час не було потреби в складній фінансовій системі, бо види та напрямки державних витрат були здебільшого не багаточисельними.

В середні віки, будь-яких значних систематичних розробок по фінансовій тематиці все ще не було, але, саме кінець середньовіччя розглядається багатьма вченими, як початок другого періоду розвитку фінансової науки - перехід до наукової обробки.

Значний внесок в систематизацію знань про фінанси були зроблені італійськими вченими; більш того, на думку відомого петербургського вченого А.І.Буковецького, саме в містах Верхньої Італії в XV ст. відбулося власне зародження фінансової науки. Так, питаннями систематизації знань в сфері фінансів займалися такі видатні вчені, як Д.Карафа (?-1487), Н.Макіавеллі (1480-1540), Дж.Ботеро (1540-1617) та інші.

Це були роки раннього меркантилізму, відкрившого епоху початкового накопичення капіталу. Головна ідея цієї течії виражалася в активному втручанні держави в господарське життя.

Праці італійських вчених дали поштовх до появи подібних робіт і в інших країнах. Вперше однозначну систематизацію фінансів виповнив французький вчений Жан Боден (1530-1596), відокремивши сім головних джерел державних доходів: домени, військова добича, подарунки друзів, дань союзників, торгівля, мито при ввезенні та вивозу, податки з підданих. Англійський філософ та економіст Т.Гоббс (1588-1679) активно пропагандував ідею про стимулювання розвитку господарської діяльності шляхом розумної податкової політики, Дж. Локк (1632-1704) запропонував замінити всі податки одним - поземельним.

Не дивлячись на бурхливий розвиток способів та методів поповнення державної скарбниці, маючи місце до початку XVІІ століття у багатьох феодальних державах, наука про фінанси ще не була загальновизнаною. Більш того, один з найбільших мислителів того періода, Н.Макіавеллі, виражаючи сумнів в самій можливості існування фінансової науки, аргументував свою позицію тим, що подібній науці повинно було б мати які-небудь неоспорені істини, положення, але оскільки їх немає, а все зводиться лише до відомого навику та ловкості в обиранні громадян, то і немає і самої науки. По чіткому виразу В.А.Лебедєва, теорія фінансів середньовіччя зводилася до наступного неважкого положення: «бери де можна та як можливо більше». наука вчений ринок капітал

Лише в середині XVІІІ ст.. з появою робіт фізіократів потроху почало формуватися розуміння того, що подібна різнобічна політика держави в області фінансів безперспективна, що державне господарство повинне керуватися загальними економічними законами.

XVІІІ століття взагалі вважається переломним в плані становлення та закріплення науки про фінанси - саме другої половини XVІІІ ст.. багато вчених датують появлення систематизованої фінансової науки як самостійного напрямку. В ці роки саме і почався так званий науковий, або раціональний, період в її розвитку. Хоч поштовх цьому був даний роботами фізіократів, першими представниками систематизованої фінансової науки німецькі вчені Й.Юсті (1720-1771) та Й.Зонненфельс (1732-1817) були спеціалістами в області камеральних наук. До камеральних відносили науки, маючих відношення до державної скарбниці, тобто виявлення доходів для потреб держави: сільське господарство, горна справа та ін. Фінансова наука входила в цей перелік, оскільки акумулювала спільні данні про способи отримання доходів для потреб держави.

В своїй роботі “System der Finanzwesens” (1766) Юсті розглядав суть фінансової науки в більш широкому аспекті, оскільки привів у ній вчення про доходи держави, її витрат, про управління камеральних справ, про кредит. Саме Юсті вперше запропонував певні правила для розробки податкової політики (в подальшому великого поширення отримують правила, сформульовані А.Смітом):

податки не повинні шкодити людській свободі та промисловості;

податки повинні бути справедливі та рівномірні;

податки повинні мати ґрунтовні причини;

не повинно бути дуже багато кас та багато службовців по стягненню податків.

Заслуга Юсті і в тому, що на відміну від більшості камералістів він приділяв суттєву увагу не тільки поповненню казни, але і державним витратам та пропонував наступне керуюче правило: витрати повинні погоджуватися з доходами та всім майном, а також приносити обоюдне благо для государя та його підданих.

З роботою Юсті перекликається робота Зонненфельса “Grundsatze der Polizei, Handlung und Finanz” (1765), трактуючи фінансову науку як збірку правил для стягнення державних доходів найбільш вигідним способом. Зонненфельс особливо приділяв увагу помірності зборів з підданих, крім того, на відміну від Юсті, який віддавав перевагу доменним доходам, ніж податкам, він ратував за податки, вважаючи їх нормальним джерелом доходів держави.

В подальшому робота в оформленні нового наукового направлення значно інтенсифікувалася - уже до кінця ХІХ ст.. головним чином силами представників німецької економічної школи склалися сповна однозначне толкування терміна «фінанси» та сформувалася структура однойменного наукового напрямку. Відбулося заключне оформлення так званої класичної теорії фінансів, являючи собою зведення адміністративних та господарських знань по веденні фінансів держави та публічних союзів; в основі цих знань - систематизація та розвиток методів здобуття та витрачання необхідних засобів.

Одне з найбільш коротких та ємких понять цього напрямку дав професор Павийського університету (Північна Італія) Л. Косса, праці якого в області фінансів були вельми популярні в Європі в кінці ХІХ - початок ХХ ст..: «Фінансова наука - є теорія державного майна. Вона навчає кращим правилам, по яким слід складати його, керувати та користуватися ним».

Варто звернути увагу на дві особливості які сформували фінансову науку. По-перше, фінанси однозначно трактувалися як засоби держав: в подальшому сферу їх розширили - під фінансами почали розуміти засоби, що належать публічним союзам (муніципалітетам, графствам, землям, общинам.). По-друге, фінанси не зводилися тільки до грошових засобів; під фінансами розумілися різні засоби держави, отримані в вигляді грошей, матеріалів, послуг.

Період становлення та розвитку класичної теорії фінансів, продовжувався майже двісті років, закінчився в середині ХХ ст.. Напередодні Другої Світової війни та відразу же після неї ситуація в світовій економіці починає різко змінюватися - по мірі розвитку ринкових відносин роль держави та публічних союзів в економіці знижується. Розвиток та інтернаціоналізація ринків капіталу, підвищення ролі транснаціональних корпорацій, процеси концентрації в області виробництва, посилення значення фінансового ресурсу як основоположного в системі ресурсного забезпечення будь-якого бізнесу призвело в середині ХХ ст.. до необхідності теоретичного осмислення значимості фінансів на рівні головної системоутворюючої основи будь-якої економічної системи, тобто на рівні господарюючого суб'єкта. Зусиллями представників англо-американської фінансової школи теорія фінансів отримала абсолютно нове наповнення в порівнянні з викладеними вище поглядами вчених XVIII-XIX ст.

Сорокові та п'ятидесяті роки ХХ ст. можна назвати початком принципово нової стадії при розвитку фінансової науки в трактовці її логіки та змісту. Саме в ці роки отримує своє оформлення неокласична теорія фінансів, сутність якої полягає в теоретичному осмисленні та обґрунтуванні ролі та механізмів взаємодії ринків капіталу та найкрупніших національних та транснаціональних корпорацій в міжнародних та національних фінансових відношеннях.

З певною долею умовностей можна стверджувати, що неокласична теорія фінансів базується на трьох вихідних тезисах (посилах):

втручання держави в діяльність приватного сектора мінімізується;

із доступних джерел фінансування, які визначають можливості розвитку крупних корпорацій, головними є прибуток та ринки капіталу;

інтернаціоналізація ринків капіталу, товарів, праці призводять до того, що спільна тенденція розвитку фінансової системи окремих країн є стремління до інтеграції.

Всі тезиси з очевидністю находить підтвердження в сучасному стані та тенденції розвитку глобальної фінансової системи. Так, по відношенню до останнього тезису крім приклада зі створення європейської грошової одиниці євро можна привести і такий не менш відомий, але досить значний факт, як прийняття у 2000 р. базового набору стандартів бухгалтерського обліку та представлення звітності, якому будуть слідувати всі фондові біржі світу; другими словами, цими стандарти будуть користуватися замість національних при підготовці звітності в тому випадку, якщо компанія намагається потрапити в лістинг солідної фондової біржі.

В найбільш загальному вигляді неокласичну теорію фінансів можна визначати як систему знань про організацію та управління фінансовою тріадою: теорія корисності (utility theory), теорія арбітражного ціноутворення (arbitrage pricing theory), теорія структури капіталу (theory of capital structure), теорія портфеля та модель ціноутворення на ринку фінансових активів (portfolio theory and capital asset pricing model), теорія ціноутворення на ринку опціону (option pricing theory) та теорія відданої переваги ситуації в часі (state-preference theory).

Звернення уваги на ринки капіталу та крупніші компанії не випадкові. Як показує світовий досвід, в реальній ринковій економіці особливу роль грає акціонерне товариство. Питома вага їх в загальному числі підприємств різних форм власності може бути порівняно не великою, але значимість з позиції вкладу в створенні національного багатства країни виключно висока. Так, в США в теперішній час 10% компаній є акціонерними , 10%- товариства, 80% - невеликі компанії, що знаходяться в індивідуальній власності; разом з тим на долю кожної з виділених груп компанії приходиться відповідно 80, 13 та 7% спільного об'єму реалізації продукції та послуг. Також більш суттєвий рівень концентрації капіталу та значимість окремих компаній в розвинутих країнах Азії (наприклад в Південній Кореї), де буквально лічене число суперкорпорацій контролює, по суті, всю національну економіку. Точно так само велика роль фінансових ринків; саме ці ринки представляють собою каталізатор багатьох економічних потрясінь (наприклад, Велика депресія в США в 30-ті роки, недавні фінансові кризи в Південна Америці, Азії, Японії та ін.)

Становлення та розвиток фінансів

Реформа державного контролю, в рамках якого здійснюється бюджетна реформа (1862-1912 рр.), ліквідація кріпосного характеру податкової системи, міри, направлення на поступову раціоналізацію фіскальної системи, на реформування системи прямого та не прямого оподаткування, спроби приближення податкової системи до європейських стандартів, новизна та складність задач фінансових перетворень виявилися міцним стимулом розвитку вітчизняної фінансової науки. Її практична потрібність визначила напрямки та характер її досліджень.

Перший напрямок - дослідницька робота, направлена на створення авторських систематичних курсів фінансової науки, включаючи найновіші висновки світової та вітчизняної науки. Енциклопедичний курс - «Фінансове право» (1882 р.) професора В.А.Лебедєва відкрив новий період фінансової літератури. Автор в полеміці з європейськими фінансовими письменниками практично досліджував та виклав всі проблеми теорії фінансів, історію фінансової науки, законодавство, практику та статистику фінансів. С.І. Іловайський поставив «Фінансове право» В.А. Лебедєва в один ряд з кращими закордонними книгами.

Системність у фінансовій науці - один з ознак її самостійності. З підручником К.Рау «Головні початки фінансової науки» (1832 р.) пов'язують відділення від політичної економії фінансової науки як самостійної ланки наукових досліджень. Другою ознакою самостійності фінансової науки, є видання крупних монографічних робіт, автори яких досліджували актуальні фінансові проблеми.

Фінансова наука розвернула дослідження по держбюджету, держборгу - як в теоретичному плані, так і в практичному, коли задачі економічного прогресу вимагали оздоровлення держфінансів, зменшення дефіциту держбюджету, зменшення держборгу.

В.А.Лебедєв розглядає бюджетну реформу 1862 р. в дії, оцінюючи стан бюджету, касового устрою та контроль на кінець 80-х років, наводить підсумки (приблизно за 27 років) її здійснення, що можна розглядати як свого роду висновки. Бюджетна реформа здійснювалася в важких умовах тільки розкріпачившоїся системи господарювання. К.Головін, аналізуючи фінансову політику за 1887-98 роки в роботі «Наша фінансова політика та задачі майбутнього», висловлює достатньо різкі оцінки по головному напрямку. Він критикує методи штучної підтримки бюджетного рівня та особливо відмічав незадовільний стан державної системи рахівництва (бухгалтерської звітності), або як він каже «відсутність такої системи». Висловлюється за прозорість бюджету, яка може бути забезпечена тільки створенням ідеальної системи бухгалтерської звітності при виконанні державного бюджету.

В продовження вивчення теми слід відзначити монографічну роботу Н. П. Яснопольского «Про географічне розділення державних доходів та витрат» (1частина - 1890р., 2 частина - 1897р.). Згідно оцінки самого Н. П. Яснопольского, це перша в світовій фінансовій науці робота, що розглядає державні доходи та витрати з точки зору їх географічного розподілу, так як він не знайшов досліджень з теорії питання. В той же час визначення характеру географічного розподілу державних доходів та витрат, здобуло ще більшого значення.

В передмові Н.П. Яснопольский підкреслював значення економічної статистики та відмічав, що «за останні 30 років адміністративна статистикаі досягла без сумніву великих успіхів». Достовірність статистики - перша умова для наукового аналізу обраної проблеми. Аналіз географічного розподілу доходів за 1868-1887 (20 років), державних витрат за 1868-1892 рр. (25 років). Розподіл державних доходів відрізняється нерівномірністю. Найслабкіше обкладення податками в регіонах з активною господарською діяльністю. Нерівномірність зберіглася і після першого етапу податкових реформ в 80-ті роках ХІХ ст. Далі Н.П. Яснопольский висловлює думку про використання податкової політики в якості інструменту державного регулювання, схвалює проект регулювання земського оподаткування в цілях послаблення нерівномірності, додаючи, що «тим доречніше і наполегливіше пред'явлення подібного ж роду вимог до державних зборів. Одні й ті ж заходи, що пред?являлись державною фіскальною політикою до усіх регіонів, викликає різні наслідки, тому податкова політика потребує коректування прийнятного до умов конкретного регіону, щоб послабити нерівномірність географічного розподілу державних доходів.

Виокремлення фінансової науки в самостійну саме в останній третині ХІХ століття дозволяє вважати, що наука зіграла свою особливу роль в завершенні цього процесу. Аналіз, систематизація, узагальнення нею всього накопиченого світовою фінансовою політикою досвіду, дало можливість чітко виявити предмет та об'єкт фінансової науки, проаналізувати та згрупувати істотні положення по податкам, внести нові моменти в принципи оподаткування з врахуванням відповідних умов, в принципи розподілу податкового тягаря (передусім це відноситься до теорії питання про перехід до прогресивного прибуткового оподаткування), узагальнити накопичений теоретичний та практичний досвід впливу податків на народне господарство, та сформулювати нові задачі в цій області, дослідити маловивчені питання важкості оподаткування. Важливість робіт в області державного кредиту, державного бюджету та державного боргу виявляється, передусім, їх практичною направленістю на вирішення проблем оздоровлення економіки.

Активно роль держави, направлена на розвиток виробничих сил в якості пріоритету в економічній політиці, обгрунтована російськими фінансистами, та дослідження фінансових проблем з позиції державних інтересів дає привід називати її національною фінансовою школою. Вплив фінансових ідей на перетворення фінансової системи - цим визначається значимість досліджень, направлених на рішення стратегічних та поточних фінансових проблем. Розвиток фінансової науки останньої третини ХІХ - початку ХХ ст.ст., здійснило дієвий вплив на реформування її бюджетної та податкової систем. Російські учені не тільки науковими працями, але й діями просували свої ідеї в фінансову політику та практику.

Розвиток економіки великою мірою залежить від раціональної побудови фінансової системи в широкому розумінні, не зводячи лише до фінансів держави. Саме в цій сфері у нашій країні в її післяреволюційному розвитку відмічались досить суттєві відхилення від загальносвітової тенденції.

Якщо в так званому західному світі в післявоєнні роки остаточно сформувалася та отримала виключно міцний розвиток неокласична теорія фінансів, то СРСР на багато десятиріч, по суті, застиг в межах класичної теорії фінансів, яка була достатньо зручною та адаптованою до реалій централізованого управління економікою. Ця теорія, сформувалася в другій половині XVIII століття завдяки зусиллям німецьких учених - камералістів, являла собою сукупність адміністративних та господарських знань по веденню державного господарства. Оскільки практично усі підприємства, засоби та ресурси в СРСР знаходилися у власності держави, подібний підхід був повністю виправданий.

Таким чином можна виділити два головних етапа розвитку фінансів.

Перший етап - нерозвинута форма фінансів, тобто головна маса грошових засобів (2/3 бюджету) витрачалася на воєнні цілі та практично не впливала на економіку. Крім того, цьому етапу притаманна вузькість фінансової системи, бо вона складається з одної ланки - бюджетної, та кількість фінансових відносин була обмеженою. Всі вони були пов'язані з формуванням та використанням бюджету.

По мірі розвитку товарно-грошових відносин, державності виникала необхідність у нових загальнодержавних фондах грошових засобів та відповідно в нових групах грошових відносин з приводу їх формування та використання.

В теперішній час, незалежно від політичного та економічного устрою тієї чи іншої держави, фінанси вступили в новий етап свого розвитку - другий етап. Це обумовлено багатоланковістью фінансових систем, високою мірою впливу на економіку, великою різноманітністю фінансових відносин. На цьому етапі фінанси стають одним з важливіших знарядь непрямого впливу на відносини відтворення: відтворення матеріальних благ, робочої сили та виробничих відносин.

В залежності від конкретних економічних та політичних умов, природи та ролі держави, фінанси, володіючи практично однаковими інститутами, часто мають якісно різний зміст. Наприклад, до недавнього часу у світі існували дві політичні та економічні системи. Всі фінансові відносини капіталістичних країн були направлені на відтворення ринкових економічних відносин, а соціалістичних країн - на відтворення авторитарного режиму та відповідно централізованого управління економікою.

Розглянемо детальніше етапи розвитку фінансів СРСР. Фінансові відносини організує держава виходячи із задач, що стоять перед ним на тому чи іншому етапі розвитку суспільства з урахуванням реальних умов, що склалися.

Будівництво соціалістичних фінансів почалося тільки після закінчення громадянської війни. Економічні умови в цей час були важкі: Розграблена країна, повний спад господарства. Крупніші підприємства промисловості та торгівля націоналізовані, але все ж велика частка приватної власності, особливо в оптовій та роздрібній торгівлі. Так, питома вага приватного сектора в 1923-1924 роки в роздрібному товарообігу досягла 57,7%. Ці роки характеризуються неврегульованим постачанням, стихійними цінами, непередбачуваними результатами господарської діяльності, відсутністю умов для планування таких показників, як дохід, прибуток, собівартість.

Основними задачами в цей час були, з одного боку, пожвавлення економіки, відновлення промисловості та сільського господарства навіть з допомогою приватника та куркульства, з другого боку - підтримка державного сектору та придушення приватників.

Економічні та політичні умови диктували необхідність максимальної концентрації фінансових ресурсів у руках держави, а задачі підйому економіки потребували зацікавленості товаровиробників. Отже, система конкретних фінансових відносин повинна була відповідати цим вимогам.

Першим загальнодержавним фондом став державний бюджет, головним джерелом внесків - податок. Вся податкова система була направлена на придушення приватника в промисловості та торгівлі та куркульства у сільському господарстві. Цю задачу прекрасно вирішували диференційовані податкові ставки. Для закріплення позицій соціалістичного сектору застосовувалися пониженні ставки з доходів державних та кооперативних підприємств та організацій, система пільг.

Для приватного сектора ставки платежів установлювалися, як правило, в два рази вищі. Аналогічні положення були і при нарахуванні прибуткового податку з фізичних осіб. По положенню про прибутковий податок 1924 року найвища прогресивна ставка складала 37,5% та розповсюджувалася на усіх платників. Але уже в 1926 році ставки диференціювали по групам платників.

Максимальна ставка для капіталістичних елементів була підвищена до 67,5%, а з 1927 року - до 81%. Крім того, в 1931 році був введений спеціальний збір на потреби культурного та житлового будівництва. З робочих, службовців та кооперативних кустарів він стягувався; у вигляді невеликої надбавки до окладу прибуткового податку; для приватників ця надбавка досягла 200%, тобто фактично вилучався не тільки дохід приватника, але й значна частина його капіталу.

Другим по значенню загальнодержавним фондом грошових засобів був фонд державного майнового та особистого страхування. Цей фонд формувався за рахунок обов'язкових та добровільних внесків страховиків. Обов'язковому страхуванню належало майно підприємства та організацій усіх форм власності, так як навіть для державних підприємств в бюджеті не були передбачені засоби на відшкодування збитку, і забезпечення безпереривності процесу виробництва вважалося функцією самого підприємства. Добровільному страхуванню підлягало майно, здоров'я та життя громадян.

Третім загальнодержавним фондом був фонд державного соціального страхування, забезпечуючи зберігання, відтворення трудових ресурсів. Він формувався за рахунок внесків підприємств, організацій та окремих осіб, використовуючих найману силу.

Вищевказана система фінансових відносин забезпечує виконання поставлених державою задач. Уже до 1930 року в промисловості державний сектор став пануючим, тут вироблялося 94,4% валової продукції. Головними виробниками сільськогосподарської продукції стають колгоспи і радгоспи. Оптова та роздрібна торгівля майже повністю зосередилася у руках держави та кооперативної кооперації.

Податкова реформа 1930-1931 років забезпечила значне скорочення кількості податків та платежів, спростила методики їх розрахунку та порядок перерахування в бюджет. Наприклад, податок з обороту об'єднав 53 раніше діючих платежів. Даний податок проіснував до 1992 року, не змінюючи основоположних ознак. Податок з обороту фіксувався в ціні високорентабельних товарів у твердих нормах та повністю надходив до державного бюджету по мірі реалізації товару. Тому він забезпечував регулярну та стійку мобілізацію грошових ресурсів у народному господарстві для безперервного фінансування планових задач підприємств.

Жорстке централізоване нормування витрат обмежувало ініціативу підприємств, знижувало зацікавленість у підвищенні ефективності виробництва, що не тільки не привело до покращення стану економіки, але й сприяло появленню збиткових підприємств та цілих галузей.

Прагнучи змін, держава у 80-ті роки здійснює ряд заходів, пов'язаних з деяким удосконаленням методів розподілу прибутку, зберігаючи в незмінному вигляді податкову систему в цілому. Проте ці зусилля не увінчалися успіхом. Задачі переводу економіки на інтенсивні методи розвитку виявилися невирішеними. Економіка по інерції продовжувала розвиватися в значній мірі на екстенсивній основі, орієнтуючись на залучення у виробництво додаткових трудових та матеріальних ресурсів. Як наслідок, серйозно знизилися темпи росту продуктивності праці; та інші показники ефективності. Третина підприємств виявилась збитковою. Народне господарство, що володіє величезними ресурсами, наштовхнулося на їх нехватку. Створився розрив між суспільними потребами та досягнутим рівнем виробництва, між платоспроможним попитом та його матеріальним покриттям. Вперше у 1989 році державний бюджет виявився дефіцитним. Уже не можна було не визнати серйозну деформацію усіх ланок фінансів - державних, галузевих, регіональних.

Розуміння неминучості прийняття концепцій неокласичної теорії фінансів та розповсюдження їх в середовищі вчених та практиків потребувало зміни змістовного наповнення блоку фінансових дисциплін, що традиційно викладалися у вітчизняних університетах.

Размещено на Allbest.ru