Державне регулювання банківської системи в умовах трансформації економіки

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Державне регулювання банківської системи в умовах трансформації економіки

Загальна характеристика роботи

банк державний регулювання

Актуальність теми дослідження. Розвиток державного регулювання банківської системи є одним із важливих питань, які зараз доводиться вирішувати Україні. Сучасний розвиток фінансової системи характеризується наявністю механізмів та інструментів регулювання з боку держави. За умови їх вмілого використання, законодавчі та виконавчі структури державної влади успішно здійснюють економічні перетворення в напрямі прискорення економічної стабілізації, переведення економіки у фазу зростаючої циклічності. Кожна держава розробляє свою систему регулювання, яка відповідає стану фінансової системи та економіки загалом. Вона формується під впливом історичного розвитку, стану демократичних інститутів у суспільстві та національних традицій. В нашій державі регуляційні функціїї зосередженні у Національному банку України (НБУ). Діяльність НБУ має вирішальний вплив на стабільність грошової одиниці, надійність банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму, що загалом визначає ефективність функціонування всієї економіки держави. Результати системного аналізу свідчать, що наша держава недостатньо використовує регулюючі механізми та важелі, які мають місце у розвинутих країнах світу. Окрім цього, в Україні відсутня довгострокова програма розвитку банківської системи, що звужує перспективи її розвитку.

Існуючі трансформаційні перетворення в нашій державі ускладнюють процес забезпечення ефективного та стабільного функціонування банківської системи і потребують відповідних механізмів регулювання. Першочерговим завданням є забезпечення конкурентоспроможності банківських установ як основних провідників монетарної політики, інститутів акумулювання та перерозподілу вільних фінансових ресурсів. Тобто, сучасна система регулювання повинна забезпечувати стійку рівновагу, надійність та ліквідність банків, що відповідає цілям грошово-кредитної політики та здійснює стимулюючий вплив на економічне зростання держави.

Проблемі державного регулювання банківської системи присвячено багато ґрунтовних фахових видань, орієнтованих на застосування монетарних інструментів. Теоретичну основу дослідження склали праці К. Вікселя, К. Ерроу, Дж. Кейнса, М. Туган-Барановського, А. Маршала, Дж. Міля, Ф. Мишкіна, І. Фішера, М. Фрідмена. Дослідження питань регулювання банківської системи знайшло відображення у працях А. Бриштельова, Д. Гвішиані, С. Дробишевського, Г. Журавльової, Є. Жукова, Л. Красавіної, О. Лаврушина, А. Лобанова, Б. Львіна, А. Молчанова О. Разумовського, В. Тарасова, В. Усоскина та інших.

Проблемам регулювання банківської системи України в умовах перехідної економіки присвячені праці Г. Башнянина, О. Вовчак, А. Гальчинського, О. Дзюблюка, М. Козоріз, О. Копилюк, О. Кириченко, А. Мороза, С. Мочерного, О. Петрика, М. Савлука, Т. Смовженко, М. Суржинського, С. Реверчука, С. Хорунжого, Т. Черничко, В. Ющенка та інших.

Водночас не всі аспекти державного регулювання банківської системи розкриті з належною мірою глибини і обґрунтованості. Зокрема, в недостатній мірі висвітлені дослідження економічної сутності державного регулювання банківської системи на макро та мікрорівнях.

Це зумовило вибір теми дисертаційної роботи, її актуальність, структуру та мету дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження пов'язаний з тематикою науково-дослідних робіт Львівського національного університету імені Івана Франка у відповідності до тем: “Управління економічною безпекою банківських і страхових підприємницьких структур в Україні” ОБ-30Ф (номер державної реєстрації 0105U002239) і “Оптимізація регулятивної політики у банківському і страховому бізнесі України” ОБ-230П (затверджена Вченою радою економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, протокол № 7 від 21.03.2007р.). У ході виконання дослідження автором розроблено рекомендації щодо вдосконалення системи державного регулювання банківської системи України в умовах трансформації економіки.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретико-методологічне обґрунтування системи державного регулювання банківських установ та розробка механізмів її реалізації в Україні в умовах трансформації економіки, що позиціонується із загальнонаціональних інтересів. Для досягнення поставленої мети було окреслено наступне коло завдань:

- дослідити функції, завдання та тенденції розвитку банківської системи з позицій загальнодержавних інтересів в умовах трансформації економіки;

- проаналізувати класичні та сучасні теоретичні підходи до державного регулювання та нагляду за діяльністю банків України;

- розкрити сутність та зміст механізму державного регулювання банківської системи на основі вивчення світового досвіду і адаптації його до вітчизняних умов господарювання;

- оцінити вплив монетарних інструментів при формуванні грошово-кредитної політики НБУ на стан грошово-кредитного ринку з урахуванням останніх рекомендацій Базельського комітету банківського нагляду;

- дослідити сучасні концепції підвищення ефективності державного регулювання та нагляду за банками України на основі управління ризиками;

- розробити концепцію та методику організації ефективної системи управління ризиками банківської установи як первинного елемента державного регулювання банківської системи;

- розробити заходи щодо удосконалення методів оцінки та механізму регулювання ефективності банківської системи України в умовах наростання конкуренції.

Об'єктом дослідження є процеси регулювання банківської системи України.

Предметом дослідження виступають теоретичні та методичні аспекти державного регулювання банківської системи в умовах трансформації економіки.

Методи дослідження. В роботі використано наступні методи дослідження: діалектичний підхід та системний аналіз для теоретичного узагальнення досягнень вчених з питань грошово-кредитного регулювання та нагляду банків, аналітичної оцінки функціонування банківської системи загалом і банківських установ зокрема. При визначенні особливостей формування механізму державного регулювання використано метод наукової абстракції. Для аналізу етапів розвитку регулювання банківської системи в Україні застосовано історичний метод. При дослідженні й узагальненні вітчизняного та зарубіжного досвіду оцінки методів та інструментів державного регулювання банківських систем використані методи аналізу і синтезу. Метод аналогії та порівняння застосовано при дослідженні розвитку державного регулювання в інших країнах. При вдосконаленні методології рейтингової оцінки банків використані методи системно-структурного аналізу та економіко-математичного моделювання. Зокрема, за допомогою методу відстаней здійснено рейтингову комплексну оцінку банківських установ. Для вдосконалення систем управління ризиками в банках застосовано нормативні, балансові й оптимізаційні методи.

Теоретико-методологічною базою роботи є сучасні економічні теорії, включаючи монетарну теорію, теорію капіталу, теорію грошей і грошового обігу, теорію менеджменту. У процесі досліджень узагальнено наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених. Інформаційну базу становлять законодавчі та нормативні акти з питань регулювання банківської системи, матеріали наукових конференцій, звіти міжнародних та вітчизняних організацій, статистичні дані Державного комітету статистики України, НБУ, Асоціації українських банків, звітні дані банків, Інтернет-видання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у обґрунтуванні напрямів вдосконалення механізмів державного регулювання банківської системи України, що дозволило одержати результати, які характеризують новизну та особистий внесок автора:

уперше:

- запропоновано концептуальний підхід до формування системи державного регулювання банківської діяльності на основі моделювання рейтингової комплексної оцінки фінансової стійкості банків та управління банківськими ризиками;

удосконалено:

- зміст поняття “державне регулювання банківської системи”, як категорії, яка включає в себе сукупність правил, методів та інструментів у межах правового поля, за допомогою яких держава забезпечує ефективне функціонування банківської системи. На відміну від існуючих визначень підкреслюється необхідність поєднання державного регулювання на макро- та мікрорівнях.

- методику комплексного аналізу монетарних інструментів на основі досягнення необхідних таргетів для макроекономічної стабілізації економіки України;

набули подальшого розвитку:

- засади оптимального поєднання інструментів регулювання банківської системи для забезпечення її ефективної діяльності та стимулюючого впливу на економічне зростання держави.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці методичних рекомендацій, які поглиблюють та удосконалюють систему державного регулювання банківської системи України.

Стратегія управління ризиками та авторський підхід побудови взаємовідносин між підрозділами банку в частині управління ризиками та їх регламентації використані при створенні комплексної програми управління ризиками АКБ “Фінексбанк” (довідка № 1341/1 від 05.10.2007р.).

Ґрунтовне дослідження розвитку державного регулювання банківської системи в еволюційному вимірі та основні особливості й етапи становлення монетарних інструментів НБУ використано у науково-дослідній діяльності Львівської комерційної академії (довідка № 342/022 від 12.06.2007 року). Результати та положення дисертаційної роботи були застосовані у навчальному процесі Львівської комерційної академії при підготовці методичного забезпечення з таких дисциплін як “Фінансовий менеджмент у банку”, “Банківська справа”, “Державне прогнозування та регулювання національної економіки”. Зокрема, використано основні теоретичні положення дисертаційного дослідження про організаційно-економічний механізм державного регулювання банківської системи та особливості використання монетарних інструментів і методів з метою досягнення необхідних таргетів для макроекономічної стабілізації у перехідній економіці України (довідка № 572/01-1.08 від 12.06.2007 року).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Науково-практичні розробки, рекомендації та висновки, що викладені в дисертації та виносяться на захист, отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації.

Результати дослідження доповідалися, обговорювалися та отримали позитивну оцінку на І Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасний стан та перспективи розвитку банківської справи в Україні” (м. Львів, 17-18 травня 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Становлення іпотечного кредитування в Україні” (м. Львів, 26-27 вересня 2003 р.); V науково-практичній конференції “Наука та освіта - 2007” (м. Дніпропетровськ, 12-15 лютого 2007 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 15 наукових праць загальним обсягом 4.1 д.а., з них 9 у фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій, що належать автору особисто складає 3,0 д.а.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Основний зміст викладено на 190 сторінках комп'ютерного тексту. Робота містить 26 таблиць, 32 рисунки і 20 додатків. Список використаної літератури налічує 297 найменувань.

Основний зміст дисертації

банк державний міжнародний

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його мету, завдання, наукову новизну та практичне значення.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади державного регулювання банківської системи” висвітлено суть, механізми функціонування та особливості розвитку банківської системи, еволюцію поглядів на проблему державного регулювання банківської системи у світовій та вітчизняній економічній науці, обґрунтовано необхідність вдосконалення державного регулювання банківської діяльності в Україні.

Банківська система виникла в результаті тривалої еволюції розвитку суспільства. Сучасний розвиток банківських систем характеризується активним впливом на середовище, гнучкістю структури і особливим адаптивним механізмом.

На основі теоретичного аналізу вітчизняних та зарубіжних наукових праць сформульовано власний погляд на визначення сутності таких понять, як “банківська система”, “державне регулювання банківської системи”, “банківський нагляд”. Під банківською системою запропоновано розуміти сукупність відносин, що пов'язують між собою діяльність у сфері акумуляції та розподілу тимчасово вільних коштів, руху позичкового капіталу, посередництва у платіжних та розрахункових операціях, що здійснюються через особливі інститути - банки. Сутність банківської системи полягає у забезпеченні впорядкованого механізму грошово-кредитних відносин через жорстку фінансову дисципліну, якій повинні підпорядковуватись всі учасники процесу суспільного відтворення. Важливим завданням є створення досконалого грошово-кредитного механізму, який би працював на розвиток економіки.

Аналітична оцінка динаміки розвитку банківської системи України за останні шість років (табл. 1, табл. 2) показала скорочення кількості банків при покращенні їх якісних характеристик. Загальні активи за період з 01.01.2002 року зросли майже в 7 разів, кредитний портфель - у 8,4 рази, власний капітал збільшився майже у 6 разів.

Таблиця 1 Основні показники діяльності банків України за 2001 - 2007 рр.*

Назва показника	01.01.2002	01.01.2003 р.	01.01.2004 р.
	Факт	% до ВВП	факт	приріст	% до ВВП	факт	приріст	% до ВВП
Загальні активи, млн. грн	50 785	24.87	67 774	16 989	30.01	105 539	37 765	39.48
Кредитний портфель, млн. грн	32 097	15.72	46 736	14 639	20.70	73 442	26 706	27.47
Пасиви, млн. грн	47 591	23.31	63 896	16 305	28.30	100 234	36 338	37.49
Власний капітал, млн. грн	7 915	3.88	9983	2 068	4.42	12 882	2 899	4.82
Регулятивний капітал, млн. грн	8 025	.93	10 099	2 074	4.47	13 274	3 175	4.97
Назва показника	01.01.2005 р.	01.01.2006 р.	01.01.2007 р.
	факт	приріст	% до ВВП	факт	приріст	% до ВВП	факт	приріст	% до ВВП
Загальні активи, млн.грн	141 497	35 958	41	223 024	81527	50.52	353 086	130 062	64.89
Кредитний портфель, млн.грн	97 197	23 755	28.16	156 385	59 188	35.43	269 688	113 303	49.56
Пасиви, млн.грн	134 348	34 114	38.93	213 878	79 530	48.45	340 179	126 301	62.52
Власний капітал, млн.грн	18 421	5 539	5.34	25 451	6 030	5.77	42 566	17 115	7.82
Регулятивний капітал, млн. грн	18 188	4 914	5.27	26 373	8 185	5.97	41 148	14 775	5.76

*Складено за даними Національного банку України

Таблиця 2 Динаміка кількості банків України за 2001-2007 рр.*

Назва показника	01.01. 2001 р.	01.01. 2002 р.	01.01. 2003 р.	01.01. 2004 р.	01.01. 2005 р.	01.01. 2006 р.	01.01. 2007 р.	01.11. 2007 р.
Кількість зареєстрованих банків	195	189	82	179	181	86	193	196
Кількість діючих банків	153	152	157	158	160	165	170	173

*Складено за даними Національного банку України

Поряд із тим дослідження показали, що реальна економіка потребує більших обсягів інвестицій, необхідних для структурної перебудови України та підвищення конкурентоспроможності національної економіки. На погляд автора, держава повинна проводити у цій сфері більш активну політику сприяння розвитку інвестиційної діяльності банків. У відповідності до базових принципів банківського нагляду, що розроблені Базельським комітетом, держава має здійснювати регулюючі функції, спрямовані на забезпечення ефективного функціонування банківської системи, стабільного грошового обігу та безперебійного обслуговування реального сектору економіки.

Банківське регулювання є складною та багатоаспектною категорією. З одного боку -- це функція державного управління, по відношенню до якого воно виступає засобом реалізації політики держави. З іншого боку, банківське регулювання можна розглядати як управлінську діяльність, що має свої методи та форми реалізації.

У роботі здійснено дослідження розвитку державного регулювання банківської системи в еволюційному вимірі. Підкреслюється, що особливо гострою є дискусія навколо питання про глибину державного втручання у функціонування банківської системи. Поява центральних банків не є результатом природного розвитку. Вони створювались за ініціативою уряду. Банківське регулювання виникло в результаті прагнення центральних банків до забезпечення сталості банківської системи та стабілізації грошово-кредитного ринку.

Вивчення зарубіжного досвіду у сфері організаційної структури державних регуляторів показує, що у багатьох розвинених країнах контрольні функції не монополізовані. Поряд з центральними банками їх виконують інші спеціально створені органи. Проте, основою для їх ефективної діяльності є наявність необхідних повноважень, передбачених на законодавчому рівні.

В роботі виділено чотири напрями незалежності центральних банків: незалежність регулювання, нагляду, інституційну та бюджетну незалежність. Функціонування центрального банку, при недопущенні втручання у поточну діяльність, передбачає механізми звітності про виконання ним своїх повноважень, де на перший план виходить чітка правова основа його діяльності. На практиці, безпосередній вплив на статус центрального банку та рівень його незалежності має сукупність політичних та правових факторів. Незважаючи на досягнутий високий рівень незалежності від органів влади, в дослідженні відзначається існування сильного негативного впливу політичних процесів на діяльність НБУ. На погляд автора, реформування повинно здійснюватись поетапно, на еволюційній основі, з поступовим перетворенням центрального банку на реально незалежний впливовий інститут, який за допомогою монетарних важелів здійснюватиме регулювання економіки, захищаючи загальнонаціональні інтереси у грошово-кредитній сфері.

На сучасному етапі загальновизнаною є точка зору, що центральний банк, як регулятор сфери грошово-кредитного обігу, має можливість керувати вартістю національних грошей, котра відображається у цінах на товари та послуги, курсах валют, цінних паперів, тощо. Саме за допомогою механізму грошової трансмісії центральний банк може визначити оптимальну кількість грошової пропозиції, її зміни з врахуванням реальних циклів економічної активності в економіці. Тому вибір грошово-кредитної політики центрального банку значною мірою залежить від розвитку трансмісійного механізму. Виділення основних каналів монетарної трансмісії в сучасних умовах та кількісна оцінка часового відставання монетарної політики дозволила б НБУ більш ефективно та точно здійснювати прогнозування динаміки грошово-кредитних показників та встановлювати більш реалістичні цільові орієнтири монетарної політики.

В роботі досліджувались основні режими грошово-кредитної політики та основні цілі грошово-кредитного регулювання України (табл. 3).

Таблиця 3. Форми регулювання банківської системи на кожному етапі монетарного розвитку України

Етапи	Події монетарного розвитку України
1.	1991-1995 рр.	Період гіперінфляції та поступової дезінфляції. Національний банк діяв в режимі підпорядкування уряду, здійснюючи пряме кредитування дефіциту бюджету, збиткових галузей економіки.
2.	початок 1995 р. -серпень 1998 р.	Застосування НБУ валютної прив'язки шляхом використання валютних коридорів. Різкий ріст міжнародних резервів НБУ, що закінчився різким падінням після кризи в Росії у 1998 р.
3.	вересень 1998 р. -1999 р.	Вереснева фінансова криза 1998 року і наступне запровадження розширеного кредитування спільно з МВФ. Визначення грошової бази як монетарного індикатора.
4.	2000-2002 рр.	Проголошення керовано-плаваючого курсу. НБУ здійснював валютні інтервенції, однак курс визначався попитом та пропозицією на валютному ринку.
5.	2002-2005 рр.	Вперше проголошено на перспективу визначення інфляції пріоритетним цільовим орієнтиром грошово-кредитної політики, тобто поступовий перехід до таргетування інфляції
6.	з 2005 р. до теперішнього часу	НБУ чітко окреслює роль кожного з прогнозних показників. Індекс споживчих цін визначається як пріоритетний орієнтир грошово-кредитної політики. Вплив на динаміку обмінного курсу підпорядковується завданням підтримання цінової і фінансової стабільності. Монетарна база і грошова маса використовуються як проміжні орієнтири у вирішенні завдань забезпечення стабільності грошової одиниці.

Починаючи з 2000 року НБУ фактично проводить політику умовно фіксованого курсу гривні до долара США, при одночасних спробах продовжити вплив на обсяги кредитування та ліквідності в економіці. Однак, курс гривні не був фіксованим, тобто НБУ залишив за собою право змінювати його, відповідно до певних умов. Такий підхід знайшов неоднозначну оцінку серед фахівців. Зокрема, деякі дослідники характеризують таку політику як некласифікований монетарний режим або режим з імпліцитними (не явними) орієнтирами. Міжнародний валютний фонд класифікує Україну як країну з фіксованим обмінним курсом, зокрема фіксацією до однієї іноземної валюти. Однак, прив'язка до номінального обмінного курсу поступово вичерпує свій позитивний стабілізаційний потенціал. На сучасному етапі НБУ провадить політику перехідного періоду до інфляційного таргетування, що вперше було передбачено в Основних засадах грошово-кредитної політики України на 2002 рік.

Враховуючи, що використання єдиних стандартів регулювання банківської системи в різних країнах дозволяє активніше розвивати міжнародну інтеграцію у банківській сфері, необхідно розробляти і впроваджувати відповідні норми регулювання. Дослідження удосконалених рекомендацій Комітету банківського нагляду дають підстави зробити висновок про необхідність створення сучасної прогресивної системи державного регулювання банківської системи України.

У другому розділі “Аналіз та оцінка державного регулювання та нагляду банківської системи в умовах ринкових перетворень” обґрунтовані методичні підходи до аналізу системи державного регулювання, досліджено процеси становлення та використання інструментів регулювання грошово-кредитної політики НБУ, їх взаємодію в умовах ринкових перетворень, визначено вплив регуляційних функцій НБУ на розвиток банківської системи.

В роботі визначено, що діяльність НБУ як регулятора здійснюється у двох формах: монетарне регулювання (грошово-кредитне регулювання на макрорівні) та пруденційне регулювання (грошово-кредитне регулювання на мікрорівні) (рис.1).



Рис. 1. Взаємозв'язок грошово-кредитного регулювання на макро та мікрорівні для забезпечення економічного зростання

Монетарне та пруденційне регулювання тісно пов'язані між собою. Монетарне регулювання є основою грошово-кредитної політики, стабільності фінансового ринку та визначає рівень зовнішніх (ринкових) банківських ризиків. Банківський нагляд є важливою складовою системи регулювання банківської діяльності та спрямований на функціонування самої банківської системи та здійснення загального контролю за її діяльністю.

Досягнення стратегічних цілей економічного розвитку банківської системи прямо залежить від ефективності застосування ринкових інструментів. Досліджуючи грошово-кредитну політику на макрорівні відмічається, що основними інструментами, які активно використовує НБУ є: процентна політика, політика обов'язкового резервування, рефінансування банків, операції на відкритому ринку, емісія власних боргових зобов'язань, регулювання імпорту та експорту капіталу.

Застосування методу обов'язкового резервування історично є однією з перших форм втручання держави у банківську систему. Проведений аналіз визначає, що у Західній Європі навіть невеликі зміни норми резервів спричиняють значні зміни в обсягах кредитування комерційних банків і відчутно впливають на грошову масу. Через це на Заході домінує думка, що зміну норми резервів недоцільно використовувати для незначного поточного, коригуючого регулювання. Огляд обов'язкових резервів в Україні показав, що вони лежать у площині існуючого Європейського законодавства, де чітко визначені граничні межі обов'язкових резервів, які може встановлювати центральний банк. Це дисциплінує центральний банк та дає можливість кредитним установам стабільно працювати на довгострокову перспективу. Однак, система диференціювання резервних вимог потребує перегляду та вдосконалення не тільки за термінами залучених пасивів, але й за абсолютними сумами. Вона також може залежати від видів кредитних установ, їх розмірів, пріоритетів при здійсненні активних операцій.

Дослідження показали, що на початку формування банківської системи (1991-1994рр.) НБУ значно відійшов від використання прямих монетарних інструментів. Відсоткову політику НБУ почав використовувати з початку 1994 року з метою стримування інфляції та забезпечення зацікавленості підприємств і населення зберігати гроші в банках, регулювати дисконтну ставку НБУ на позитивному рівні щодо очікуваного зростання цін. В роботі відмічаються різкі коливання процентних ставок на початку створення банківської системи України та плавність їх зміни в останні роки.

На підставі досліджень зарубіжних та вітчизняних вчених в роботі проаналізовано розвиток банківської системи України в контексті процентних паритетів. Відмічено, що серед трьох основних складників ризику, які впливають на величину процентних ставок (курсова стабільність, конвертованість та ліквідність), НБУ за період з 1999 по 2006 рік зумів опанувати лише курсову стабільність. Решта ризиків не регулювались, що відобразилось на цінах міжбанківських кредитів та на розвитку всієї банківської системи. Відсоткова ставка має вирішальний вплив на стан господарської кон'юнктури шляхом зміни грошової пропозиції, реалізуючи політику “дешевих” або “дорогих” грошей.

З розвитком ринку цінних паперів та кредитних відносин НБУ з комерційними банками, обов'язкове резервування, як інструмент монетарного регулювання економіки, повинен поступитися місцем операціям НБУ на відкритому ринку та його обліковій політиці.

Ринок ОВДП нестійкий, на ньому досить часто відбуваються неочікувані зміни обсягів та дохідності. Це доводить і той факт, що упродовж 2006 року було заплпновано проведення 78 аукціонів, з яких відбулось лише 37. Щодо решти аукціонів Міністерством фінансів було прийняте рішення не реалізовувати державні облігації через невідповідність цінових пропозицій потенційних покупців реальній вартості грошових коштів або через повну відсутність заявок на придбання ОВДП. Все це ускладнює як роботу простих трейдерів, так і фінансових аналітиків. Методи оцінювання і прогнозування, що застосовуються на провідних біржах світу, досить часто не допомагають в аналізі ситуації та виявленні головних тенденцій розвитку ринку ОВДП. Недосконала законодавча база, а до того ще й мінлива політична ситуація, призвели до того, що державні облігації поступово зникають з портфелів інвесторів. І хоча рівнозначної їм заміни на українському фінансовому ринку поки що не існує, без дотримання урядом встановлених правил гри на ринку така тенденція спостерігатиметься і надалі. Не зважаючи на те, що останнім часом фондовий ринок України став розвиватись інтенсивніше, він вважається ще не досконалим, навіть за мірками країн, які розвиваються. Це стримує розвиток економіки та механізми переливу капіталу в Україні, зокрема робить інвестиційні процеси непрозорими та проблематичними.

У роботі зроблено висновок, що головним недоліком вітчизняного ринку ОВДП є те, що НБУ з головного агента уряду на первинному ринку перетворився у головного покупця облігацій. Серед інших негативів можна також назвати: наявність суттєвих обмежень для доступу економічних суб'єктів до купівлі-продажу ОВДП на вторинному ринку, низьку дохідність облігацій із погашенням понад 1 місяць, значний розрив між цінами їх купівлі та продажу, відсутність довгострокових ОВДП (держава розміщує свої боргові папери через європейські фондові ринки). Такий стан речей пояснюється значною мірою відсутністю державної програми розвитку ринку ОВДП. Держава повинна докласти зусиль для розвитку українського ринку ОВДП та досягнення максимально можливих обсягів торгів на ньому, як альтернативі іноземним позикам у міжнародних фінансових інститутах. На перших етапах, доцільно розширити функції ОВДП, зокрема, дозволити учасникам резидентам розраховуватись сумами ОВДП як податковими платежами у рамках чинного законодавства. Це збільшить привабливість володіння облігаціями держави, стимулюватиме піднесення торгів ними. Як один із методів зниження негативних наслідків конверсії ОВДП, автор пропонує конвертацію облігацій не лише за строками, а й у пайові цінні папери, - пропонуючи їх обмін на акції інвестиційно привабливих підприємств. Саме можливість конверсії в ланцюговому зв'язку “облігація-акція” є визначальною для розширення фінансово привабливих характеристик облігацій, як інструменту позичкового капіталу. Конверсійний привілей дає змогу швидше продати випуск і, що дуже важливо, - значно знизити ціну позики. Крім того, у Державній програмі приватизації слід передбачити можливість придбання акцій підприємств, які підпадають роздержавленню, за рахунок сум, визначених розміром боргу за ОВДП. Такі заходи відкривають можливість подвійного виграшу - знімається гострота боргової проблеми і запускається ринок пайового капіталу.

З урахуванням здійсненого дослідження відзначено, що при виборі інструментів держава має керуватися, як макроекономічними цілями (розвиток економіки, стабільність грошової одиниці), так і мікроекономічними (стабільність та ефективність діяльності банків, підтримання довіри до них).

Автор концентрує увагу на тому, що у теперішній ситуації неможливо надати перевагу одним методам грошово-кредитного регулювання та заперечувати інші. Потрібен діалектичний підхід, що ґрунтується на правильному розумінні особливостей застосування того чи іншого методу, точній оцінці побічних ефектів та можливих наслідків. Інструменти грошово-кредитної політики не є сталими, вони повинні модифікуватися під впливом змін економічної ситуації в країні та світі.

Визначено, що державний контроль за банківськими ризиками є провідним методом регулювання банківської діяльності, основними формами якого є кількісне та якісне регулювання капіталу банку, державні програми страхування вкладів, централізований збір та розповсюдження інформації про банківські ризики.

Аналізуючи зарубіжний досвід, відзначається, що регулюючими органами розвинутих країн було розроблено декілька принципово відмінних підходів до встановлення нормативів достатності банківського капіталу. В них чітко прослідковується тенденція переходу від жорсткого регулювання, що базувалось на регламентації та заборонах, до ліберального регулювання, що грунтується на договірних відносинах з наглядовими органами та надає банкам відчутні свободи та стимули. Однією з основних вимог Базельського комітету є відповідність капіталу банку його ризикам. Однак, в Україні існує ряд перешкод, які стримують розвиток регулюючих процесів. Виходячи з цього, автор підкреслює важливість плавного переходу до впровадження та удосконалення державного регулювання капіталу на основі внутрішніх систем оцінки капіталу банку, що відповідають особливостям їх функціонування, структурі ризиків та будуть узгоджені з регулюючими органами. Перед регулюючими органами повинні постати питання вдосконалення процедури моніторингу розроблених банком систем оцінки ризиків.

У цілому слід відмітити, що здійснення державними органами функцій щодо запобігання банківських ризиків та регулювання пов'язаних з ними проблем має велике суспільно корисне значення. Державне регулювання власного капіталу банків та страхування депозитів не є альтернативними стратегіями підвищення надійності банківського сектора, вони діалектично пов'язані та доповнюють одна одну. Автор вказує на доцільність використання досвіду провідних економічно розвинутих країн щодо раціонального поєднання обох зазначених підходів.

З метою приведення банківського нагляду до світових стандартів та удосконалення системи управління ризиками в банках створено закрите акціонерне товариство “Міжнародне бюро кредитних історій”, в якому концентрується інформація про кредитні історії суб'єктів господарювання та фізичних осіб. Однак, його успішне функціонування потребує часу та дотримання ряду факторів, серед яких конфіденційність, уникнення незаконного використання, перекручення та знищення інформації. Тому, на даний час здійснення державними органами України функцій банківського нагляду повинно базуватись на підході оцінки банківських ризиків та врегулювання пов'язаних з цим проблем.

У третьому розділі “Напрями вдосконалення механізмів державного регулювання банківської системи в сучасних умовах” визначено стратегічні напрями регулювання, запропоновано методику рейтингової комплексної оцінки надійності банків, модель побудови комплексної системи управління ризиками банків.

На підставі проведеного дослідження виявлено, що для того, щоб банківська система України ефективно працювала на розвиток економіки, стратегічними напрямами регулювання банківської діяльності мають бути: формування системи раннього передбачення кризових явищ, удосконалення та формалізація системи наглядових рейтингів, розвиток систем оцінок якості організації кредитних установ, включаючи рівень корпоративного управління та внутрішнього контролю, стимулювання банків до розвитку систем ризик-менеджменту. В науковій роботі запропоновано комплексний підхід до визначення поточного стану банківських інститутів та можливості настання кризових явищ на основі використання двох моделей: рейтингової оцінки і комплексної оцінки банківських ризиків (рис. 4). Використання таких моделей відкриває широкий спектр у можливостях завчасного реагування на виникнення фінансових проблем у банках. Це надасть позитивного імпульсу для забезпечення розвитку та стійкості, як окремої банківської установи, так і банківської системи в цілому, та дозволить досягнути оптимальної концентрації наглядових зусиль.

Методика рейтингової оцінки базується на комплексному багатовимірному підході. Користуючись методом відстаней показник рейтингової комплексної оцінки враховує не тільки абсолютні значення порівняльних показників, а й їх наближення до найкращих. Позначимо через _ij показники банку, де:

i = 1,2,3,…,n - номер показника;

j= 1,2,3,…..m - номер банку.

Для розрахунку комплексної рейтингової оцінки складається вихідна матриця . Умовно банк-еталон будується на основі вихідної матриці як (m+1) - вектор стовпчик, елементи якого визначаються згідно формул:

_i,_m+1 = (_ij), i=1n; j=1m;(1)

_i,_m+1 = (_ij) , i=1n; j=1m;(2)

_i,m+1 = . (3)

Рис. 4 Концептуальний підхід до організації системи регулювання банківської діяльності

Для розрахунку величини рейтингової оцінки запропонована наступна математична аналогія. Кожний банк розглядається як точка в n-мірному евклідовому просторі, де координати точки - величини показників, за якими здійснюється порівняння. Тоді відстань від точки, яка позначає банк до точки банку-еталону буде характеризувати рейтингову оцінку в даній сукупності і визначається формулою:

K_ij == (4)

де K_ij-значення рейтингової комплексної оцінки діяльності банку;

-нормовані координати j-го банку в просторі показників.

Значення K_ij впорядковують по мірі зростання. Чим менше значення K_ij, тим j-та точка більш наближена до банку-еталону, тобто кращою визнається робота j-го банку.

Отримані результати доводять, що запропонована методика дозволить забезпечити об'єктивну і точну оцінку діяльності філій банку і стимулює покращення основних показників через прив'язку значень рейтингової комплексної оцінки діяльності банку. Перевагами даної методики є: вона може здійснюватись на основі опублікованої звітності; рейтингова оцінка є порівняльною; для розрахунку рейтингової оцінки можна застосувати гнучкий алгоритм.

У роботі визначено, що для підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання на мікрорівні необхідне розширення його змістової практики. Базовим принципом у цьому стає контроль банків у напрямі попередження ризикової політики при збереженні його оперативної самостійності. Усунення цього протиріччя лежить у зміщенні акцентів банківського нагляду з післяопераційного контролю на систему управління ризиками. Саме такі підходи у наглядовій практиці здатні забезпечити як стійкість банку, так і його розвиток при одночасному інтегруванні в макроекономічний механізм. Станом на сьогоднішній день у більшості банків відсутня комплексна система накопичення та аналізу даних за втратами від ризиків. Створення такої системи - це довготерміновий, але необхідний процес, який дозволить уникати непотрібних збитків та визначати економічно обґрунтовану потребу капіталу на їх покриття.

Запропоновано модель організації управління ризиками, яка забезпечує послідовну та цілеспрямовану діяльність керівництва та підрозділів банку в реалізації стратегії розвитку банку. Основними вимогами при організації системи управління ризиками в роботі є: регламентація, визначення повноважень, наявність незалежної функції управління ризиками, постійний контроль всіх існуючих ризиків, функція внутрішнього аудиту, системний підхід. Важливим елементом системи є чітка систематизація внутрішньої нормативної бази, в структурі якої прослідковується чіткий взаємозв'язок підрозділів банку у процесі управління ризиками та виділяються центри відповідальності, кожний з яких виконує своє завдання.

При розробці системи управління ризиками визначені оптимальні економіко-математичні моделі та інструменти. Для ефективного функціонування системи управління ризиками її необхідно пов'язувати з вдосконаленою системою корпоративного управління та внутрішнього контролю. Запровадження такої системи вимагає від банку перебудови корпоративної культури, яка повинна виходити від керівників та власників банку та залучати всіх працюючих.

Для підвищення ефективності засобів пруденційного регулювання, в основі яких лежить ризик-орієнтований підхід, запропоновано послідовне впровадження його в українську правову систему, починаючи з закріплення на законодавчому рівні мінімізації банківських ризиків як мети банківського регулювання та нагляду та закінчуючи максимальною нормативною деталізацією правил та вимог, згідно з якими повинні створюватись індивідуальні методики оцінки та управління всіми можливими видами банківських ризиків, що виникають в результаті діяльності кредитних установ, з встановленням у перехідний період у відповідних нормативних документах чітко визначених повноважень НБУ у застосуванні до кредитних установ попереджувальних та примусових заходів впливу за їх невиконання.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано новий підхід до вирішення проблеми удосконалення процесів державного регулювання банківської ситеми. Проведене дослідження дало змогу сформулювати наступні висновки та узагальнення:

1. Вдосконалення державного регулювання банківської системи України на сучасному етапі є об'єктивною необхідністю, яка визначається провідною роллю банків в забезпеченні ефективності економічних процесів та відповідає базовим принципам, що розроблені Базельським комітетом.

2. У розвинутих країнах світу статус центрального банку відповідає стану демократичних інститутів у суспільстві та відображає процеси, що відбуваються в економіці. У процесі реформування вітчизняної економіки НБУ досягнув високого ступеню незалежності від органів влади. Однак, як показали дослідження, існує сильний політичний вплив на його діяльність, що обмежує реалізацію його регулятивних функцій. Перетворення НБУ на реально незалежний впливовий інститут необхідно здійснювати поступово, на еволюційній основі та у відповідності до принципів побудови громадянського суспільства.

3. Розвиток трансмісійного механізму має визначальний вплив на вибір грошово-кредитної політики центрального банку. Тому виділення основних каналів монетарної трансмісії в сучасних умовах та кількісна оцінка часового відставання монетарної політики дозволили б НБУ більш ефективно і точно здійснювати прогнозування динаміки грошово-кредитних показників.

4. Визначення пріоритетності методів грошово-кредитного регулювання потребує діалектичного підходу, який має ґрунтуватись на об'єктивній і достовірній оцінці побічних ефектів та можливих наслідків. Із цих позицій на основі використання зарубіжного досвіду та адаптації його до вітчизняних умов в роботі запропоновані методичні рекомендації вибору найбільш дієвих механізмів регулювання.

5. Не зважаючи на позитивні тенденції розвитку вітчизняної банківської системи, реальна економіка потребує більших обсягів інвестицій, необхідних для підвищення її конкурентоспроможності. Для досягнення такої мети держава повинна проводити більш активну політику сприяння розвитку інвестиційної діяльності банків.

6. Центральний банк розглядає у якості пріоритетних напрями роботи органів регулювання фінансового сектору. Однак, поки в нашій державі це питання обмежується лише аналізом фінансового стану банківських установ. Запропонована в роботі комплексна система державного регулювання банків на основі використання моделі рейтингування та управління ризиками передбачає ґрунтовне вивчення впливу макро та мікроекономічних факторів на розвиток банківської системи.

7. Стратегічними напрямами діяльності НБУ як органу регулювання банківської системи визначено: формування системи раннього передбачення кризових явищ; удосконалення та формалізація системи наглядових рейтингів; створення систем оцінок якості організації корпоративного управління; стимулювання банків до розвитку внутрібанківських систем управління ризиками.

8. Запропонована внутрішньобанківська система управління ризиками побудована з позицій саморегулювання та самоконтролю, що дозволяє вчасно передбачати вплив негативних факторів та розробляти заходи для їх усунення.

Список опублікованих праць за темою дисертації

У наукових фахових виданнях

Тарасюк О.А. Сутність банківського менеджменту// Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку/ Вісник Державного університету “Львівська політехніка”. Зб. науково-прикладних праць. - 1999. - Вип. № 5. - С. 119-122.

Тарасюк О.А. Депозитні банківські операції// Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку / Вісник Державного університету “Львівська політехніка” Зб. науково-прикладних праць - 1999. - Вип. № 6. - С. 74-77.

Тарасюк О.А. Аналіз фінансового стану комерційних банків// Вісник Львівського державного аграрного університету: Економіка АПК. - 2001. - № 8. - С. 594-599.

Колодій О.А. Методологічні засади дослідження банківської системи (частина І) //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: економіка. - № 10, 2002. - С.114-118.

Колодій О.А. Методологічні засади дослідження банківської системи (частина ІІ) //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: економіка. - № 13, 2002. - С. 64-68.

Колодій О.А. Еволюція банківської справи // Науковий вісник: Збірник науково-технічних праць. - Львів: НЛТУУ. - 2007, вип. 17.2. - С. 177-184.

Колодій О.А. Місце, роль та функції капіталу у банках // Науковий вісник: Збірник науково-технічних праць. - Львів: НЛТУУ. - 2007, вип. 17.3. - С. 208-214.

Колодій О.А. Вплив незалежності центрального банку на ефективність функціонування економіки держави // Вісник Львів. держ. аграр. ун-ту: Економіка АПК. - 2007. - №14 (2). - С. 87-90.

Колодій О.А. Вдосконалення корпоративного управління банку як елемента державного регулювання// Регіональна економіка. - 2007. - №4. - С.140-146.

В інших виданнях

Шкільняк М., Тарасюк О. Депозитні операції комерційних банків // Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т1/ Редкол.: С.В.Мочерний (відп.ред) та ін. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. - С. 311-312.

Мочерний С., Тарасюк О., Устенко О. Пасивні операції банків // Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.2 / Редкол.: С.В.Мочерний (відп. ред) та ін. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. - С. 701-704.

Колодій П.П., Колодій О.А. Роль іпотечного кредитування у розвитку агротуризму// Круглий стіл на тему: Управління земельними ресурсами в умовах ринкової економіки. - Львів: НВФ “Українські технології”, 2004. - C. 119-120.

Колодій О.А., Свінцов О.М., Іщук Л.І. Регулювання банківського капіталу // Сучасний стан та перспективи розвитку банківської справи в Україні/ Матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції.17-18 травня 2007р. - Львів: Львівська комерційна академія, 2007. - С.72-74.

Колодій О.А., Колесніченко А.Ю., Паласевич М.Б. Створення рейтингової оцінки банківських установ в Україні // Материалы V Международной научно-практической конференции “Наука и образование - 2007”. - Том 7. Экономические науки. - Днепропетровск: Наука и образование, 2007. - С.10-12.

Колодій О. Становлення іпотечного кредитування в Україні// Реформування земельних відносин і охорона земель: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 26-27 вересня 2003р. - Львів: ЛДАУ, 2003. - С.120-128.

Размещено на Allbest.ru