У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, зв'язок роботи з науковими програмами, наведено інформацію про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні основи формування і реалізації валютної політики” узагальнено теоретичні підходи до визначення сутності валютної політики та механізму її реалізації, проаналізовано концептуальні підходи до вибору стратегії валютної політики, досліджено особливості її реалізації Національним банком України.

Критичний аналіз визначень сутності валютної політики показав, що у переважній більшості наукових праць увагу акцентовано на певних її аспектах: інституційному, економічному, організаційному, правовому або адміністративному. До того ж науковці, в основному, досліджують окремі елементи валютної політики, звужуючи її розуміння з точки зору комплексності або системності. При цьому встановлено, що у вітчизняних законодавчих і нормативних актах не надається окремого визначення категорії “валютна політика”.

Запропоновано авторське визначення валютної політики як комплексу економічних, організаційних, адміністративних, правових та інших заходів, методів, форм, інструментів і механізмів, які здійснюються державою у сфері валютно-фінансових і кредитних відносин відповідно до поточних та стратегічних цілей загальної економічної політики держави, передусім з метою забезпечення стабільності обмінного курсу національної валюти та збалансованості платіжного балансу країни.

При цьому до економічних заходів слід відносити використання тих чи інших інструментів і важелів впливу, що визначають економічну мотивацію поведінки суб'єктів валютних відносин. Організаційні та адміністративні заходи мають забезпечувати діяльність відповідних державних інституцій, передусім центральних банків, із реалізації валютної політики у вигляді підготовки, прийняття і контролю за виконанням певних рішень у сфері валютних відносин. Правові заходи охоплюють юридичне оформлення валютної політики у вигляді валютного законодавства країни, а також укладених міждержавних угод, предметом яких є регулювання валютних відносин.

Визначено, що прийняття та виконання уповноваженими органами відповідних рішень щодо валютного регулювання має базуватися на певному механізмі реалізації валютної політики, що складається з системи елементів та інструментів і знаходить безпосереднє практичне втілення у діяльності суб'єктів валютної політики.

У роботі обґрунтовано, що головним суб'єктом в механізмі реалізації валютної політики є центральний банк країни; ключовими (спеціальними) її елементами виступають валютно-курсова політика та політика управління золотовалютними резервами, загальним елементом - політика регулювання платіжного балансу; об'єктом впливу є валютний ринок; а рушійною силою механізму реалізації - сукупність загальних і спеціальних інструментів валютної політики.

Досліджуючи концептуальні засади вибору стратегії валютної політики центрального банку, автор дійшов висновку, що реалізація певних теоретичних підходів у здійсненні валютної політики та їх практичне використання у вигляді таргетування обмінного курсу чи інших монетарних режимів має засновуватись на конкретних особливостях розвитку національної економіки у певний історичний період з урахуванням тих стратегічних цілей, які ставляться державною економічною політикою.

Доведено, що реалізація валютної політики Національним банком України нерозривно пов'язана з процесами становлення та розбудови незалежної держави та є відображенням перетворень, спрямованих на ринкову трансформацію вітчизняної економіки. Визначено, що на сучасному етапі економічного розвитку країни зовнішні аспекти стабільності національної грошової одиниці мають розглядатися не лише з точки зору утримання обмінного курсу гривні в певних межах, а й з урахуванням необхідності забезпечення таких умов і параметрів функціонування валютного ринку, які не мають негативного впливу на інвестиційні рішення та очікування економічних агентів і дають змогу мінімізувати вплив зовнішніх шоків фінансового характеру. Такі критерії можуть бути забезпечені шляхом використання режиму керованого плавання обмінного курсу гривні.

У другому розділі “Методологічні засади валютно-курсової політики центрального банку країни” систематизовано теоретичні підходи до регулювання режимів валютного курсу, побудовано трикутник “кутових і проміжних рішень” з метою вибору оптимального валютно-курсового режиму, проаналізовано валютно-курсову політику НБУ та здійснено періодизацію етапів її розвитку, обґрунтовано механізм переходу до волатильної системи валютного курсоутворення в Україні.

На підставі дослідження та аналізу науково-методичних підходів до валютно-курсових режимів автором визначено, що складність точної їх класифікації пояснюється наступними причинами: 1) офіційно проголошена модель валютно-курсової політики може не відповідати фактичним діям центрального банку з її реалізації; 2) існує значна кількість проміжних режимів обмінного курсу, що характеризуються наявністю спільних ознак, у зв'язку з чим ці режими важко віднести до якоїсь конкретної групи.

Аргументовано, що всі існуючі режими обмінного курсу доцільно об'єднати у дві групи: “кутові рішення” та “проміжні рішення”. При цьому визначено, що очевидний конфлікт між зазначеними групами валютно-курсових режимів може бути вирішений шляхом наступного припущення: “кутові режими” є оптимальними у довгостроковому періоді, особливо в тих країнах, які успішно лібералізували і капіталізували внутрішні фінансові інституції, а потім лібералізували їхні зовнішні рахунки капіталу; “проміжні режими” є найкращими для перехідних періодів до повного завершення внутрішньої та зовнішньої лібералізації.

З метою вибору режиму регулювання обмінного курсу в країні запропоновано трикутник “кутових і проміжних рішень” щодо валютно-курсових режимів.

Оцінюючи рівень поширеності різних режимів валютного курсу і факторів, що впливають на вибір того чи іншого напряму реалізації валютно-курсової політики, автором виявлено можливість невідповідності офіційно заявленого країною режиму обмінного курсу і того, що фактично діє. При цьому встановлено, що в Україні використовується режим “жорсткого плавання”, який регулюється НБУ за допомогою інструментів девізної політики та адміністративних інструментів.

На підставі проведеного аналізу валютно-курсової політики Національного банку України за період 1992-2008 рр. для вибору на перспективу оптимального режиму обмінного курсу здійснено періодизацію стадій її розвитку та виокремлено наступні етапи: 1) зародження та становлення (1992-1994 рр.), 2) розвитку (1995-1998 рр.), 3) стабілізації (1999-2004 рр.), 4) лібералізації (2005 р. - вересень 2008 р.).

Визначено, що пріоритетним завданням валютно-курсової політики на сучасному етапі лібералізації валютних відносин є забезпечення стабільності обмінного курсу гривні з поступовим підвищенням його волатильності та розширенням меж коливань за рахунок мінімізації регулятивного впливу НБУ на механізм курсоутворення.

З метою запровадження нового монетарного режиму обґрунтовано механізм переходу до волатильного валютного курсу в Україні, зокрема, розроблено план заходів, згідно з яким система валютного курсоутворення повинна пройти визначені стадії перехідного періоду: від фіксованої прив'язки до вільного плавання.

У роботі визначено комплекс необхідних передумов для забезпечення поступового переходу до гнучкої системи валютного курсоутворення в Україні:

розбудова великого за обсягом і ліквідністю валютного ринку для встановлення валютного курсу;

поступова лібералізація системи валютного регулювання та валютного контролю;

забезпечення транспарентності політики валютних інтервенцій;

введення інфляційного таргетування як альтернативного номінального “якоря” монетарної політики;

запровадження ефективної системи хеджування валютних ризиків шляхом створення ринку деривативів;

визначення термінів лібералізації рахунків операцій з капіталом;

обґрунтування політики щодо темпів переходу до гнучкої системи валютного курсу.

Обґрунтовано, що успішний перехід до нової моделі валютно-курсової політики, орієнтованої на плаваючий валютний курс, є можливим лише за умови завершення основних структурних перетворень в економіці України.

У третьому розділі “Платіжний баланс у механізмі реалізації валютної політики” здійснено аналіз динаміки та стану платіжного балансу України як структурного чинника системи валютного курсоутворення, оцінено вплив валютно-курсової політики Національного банку України на конкурентоспроможність національної економіки.

Проведений у роботі аналіз динаміки платіжного балансу України за останні 9 років дозволив виявити різноспрямовані тенденції щодо динаміки його основних статей, що надало можливість виділити наступні періоди: 1) 2000-2004 рр. (характеризувався активним сальдо торгового балансу); 2) 2005-2008 рр. (характеризувався позитивним сальдо рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій).

Автором визначено, що перший період відзначався суттєвим зростанням активного сальдо за рахунком поточних операцій (із 1,2 млрд. дол. США у 2000 р. до 6,8 млрд. дол. США у 2004 р.) і наявністю переважно дефіциту за рахунком операцій з капіталом і фінансових операцій (із 0,5 млрд. дол. США у 2000 р. до 4,2 млрд. дол. США у 2004 р.). При цьому фактично до 1999 р. включно в Україні спостерігався дефіцит платіжного балансу і лише починаючи з 2000 р. загальний платіжний баланс зводився з позитивним сальдо, що мало тенденцію до зростання (у 2000 р. - 571 млн. дол. США, у 2001 р. - 983 млн. дол. США, у 2002 р. - 1,2 млрд. дол. США, у 2003 р. - 2,2 млрд. дол. США, у 2004 р. - 2,5 млрд. дол. США). Встановлено, що позитивна динаміка сальдо рахунку поточних операцій була зумовлена наступними чинниками: 1) збільшенням експорту товарів за рахунок сприятливої кон'юнктури ринків чорних металів, хімічної продукції та зростання експорту машинобудівної продукції; 2) зростанням експорту послуг, насамперед за рахунок збільшення обсягів транспортних послуг (залізничного, повітряного, трубопровідного); 3) збільшенням поточних трансфертів за рахунок зростання приватних грошових переказів та переказів тих, хто працює за кордоном. Від'ємне сальдо фінансового рахунку за цей період було зумовлене значними виплатами за статтею “Портфельні інвестиції”, зокрема, за облігаціями зовнішньої державної позики, а також збільшенням іноземних активів і негативного сальдо за статтею “Інші інвестиції”.

Виявлено, що протягом другого періоду сальдо поточного рахунку платіжного балансу України формувалося з дефіцитом, що на кінець 2008 р. досяг 6,7 % ВВП. Щодо рахунку операцій з капіталом і фінансових операцій, то починаючи з другої половини 2005 р., коли Україна була визнана країною з економікою ринкового типу, потоки капіталу в країну різко зросли. Це призвело до суттєвого тиску на зміцнення обмінного курсу гривні при погіршенні сальдо поточного рахунку. НБУ з метою підтримання рівня цінової конкурентоспроможності був змушений утримувати обмінний курс долара США до гривні на стабільному рівні.

У дисертаційній роботі обґрунтовано, що вартісним показником зовнішньої конкурентоспроможності України є її платіжний баланс, динаміка і пропорції якого формують волатильність обмінного курсу. При цьому визначено, що центральне місце серед інструментів коригування рівня цінової конкурентоздатності вітчизняної економіки посідає індекс РЕОК гривні, що зумовлює необхідність підтримання відповідності між його динамікою та значенням офіційного валютного курсу.

Визначено, що кумулятивне укріплення індексу РЕОК за період з грудня 2004 р. по червень 2008 р. склало 30,1 %. Разові ревальвації обмінного курсу гривні, здійснені Національним банком України (з 5,30 грн. за 1 дол. США до 5,05 грн. за 1 дол. США у квітні 2005 р. та, надалі, до 4,85 грн. за 1 дол. США у червні 2008 р.), забезпечували компромісне рішення між підтриманням конкурентоспроможного обмінного курсу та прискоренням інфляції. Натомість прискорене зростання заробітної плати в Україні призвело до втрати конкурентних переваг. Індекс РЕОК гривні, скоригований на відносні темпи зростання продуктивності праці та заробітної плати в Україні, порівняно з аналогічним показником країн - основних торговельних партнерів (РЕОК на базі питомих витрат із розрахунку на одиницю робочої сили - REER ULC) зростав вищими темпами, ніж РЕОК гривні на базі індексу споживчих цін (REER CPI). Внаслідок високих темпів реального укріплення станом на червень 2008 р. зменшився запас конкурентоспроможності відносно максимального післякризового рівня у грудні 2001 р. (до 4,3 %).

Обґрунтовано, що різке знецінення індексу РЕОК (до рівня 1995 р.) за рахунок девальвації гривні у липні-грудні 2008 р. відновило цінову конкурентоспроможність і суттєво збільшило існуючі запаси відносно критичних рівнів цього показника, що є винятково важливим, оскільки конкурентоспроможність експортних галузей (особливо, хімічної та металургійної) погіршиться в умовах переходу України на світові ціни на газ. Аргументовано, що різка реальна девальвація гривні чинитиме тиск на подорожчання індексу РЕОК у майбутньому.

У четвертому розділі “Методологічні засади управління золотовалютними резервами центрального банку” досліджено особливості процесу формування та управління золотовалютними резервами Національного банку України, систематизовано світовий досвід оптимізації структури міжнародних резервів з метою визначення релевантних факторів вибору резервних валют.

У роботі встановлено, що структура золотовалютних резервів Національного банку України відповідає загальносвітовій практиці діяльності центральних банків щодо формування резервних активів, а формування валютного компонента відбувається під впливом еволюційного розвитку світової валютної системи. Визначено, що основним джерелом формування золотовалютних резервів НБУ до 1995 р. були надходження від обов'язкового продажу валютної виручки експортерів, на сьогодні головним каналом їх поповнення виступають валютні інтервенції.

З метою забезпечення курсової стабільності національної грошової одиниці, збереження рівноваги на міжбанківському валютному ринку обґрунтовано науково-методичні засади використання Національним банком України золотовалютних резервів для здійснення валютних інтервенцій (рис. 5).

Доведено, що золотовалютні резерви є дієвим інструментом реалізації монетарної та валютної політики Національного банку України, що дозволяє впливати на обсяги грошової маси в обігу, рівень інфляції, ринкову кон'юнктуру та зростання темпів виробництва. Аргументовано, що зміна обсягу офіційних резервів безпосередньо відображається на внутрішньому грошовому обігу, оскільки за нинішніх умов саме золотовалютні резерви є основним видом активів НБУ, а відтак забезпеченням його зобов'язань, що визначають масштаби емісії національної валюти.

Аналізуючи валютну структуру міжнародних резервів, автор дійшов висновку, що зважаючи на постійну волатильність світових фінансових ринків та нестабільність обмінних курсів, Національний банк України з метою ефективного управління валютними ризиками повинен постійно здійснювати їхню диверсифікацію.

При цьому виявлено, що в процесі оптимізації структури золотовалютних резервів НБУ необхідно враховувати наступні чинники:

· питому вагу іноземної валюти у системі міжнародних розрахунків країни (майже 60 % міжнародних розрахунків України здійснюються у доларах США);

· сальдо поточного рахунку платіжного балансу (-6,7 % від ВВП за підсумками 2008 р.);

· частку країни-партнера у загальному обсязі зовнішньоторговельної діяльності України (з 25 країн - основних торговельних партнерів України 8 є країнами єврозони, а їхня питома вага у зовнішньоторговельному обороті України складає майже 40 % і має постійну динаміку до збільшення);

· іноземну валюту для проведення валютних інтервенцій на внутрішньому валютному ринку (в Україні інтервенційною валютою з питомою вагою майже у 100 % є долар США).

Таким чином, враховуючи вищезазначені фактори, поточну політику Національного банку України щодо управління золотовалютними резервами, а також сучасні тенденції розвитку світових фінансових ринків, автором аргументовано, що частку долара США необхідно поступово зменшувати на користь євро, при цьому решта резервів суттєвих змін не повинна зазнавати.

У п'ятому розділі “Розвиток державного регулювання валютного ринку в Україні” удосконалено сутнісну характеристику категорії “валютний ринок”, поглиблено методологічні засади хеджування валютно-курсових ризиків, досліджено проблемні аспекти становлення та сучасні тенденції розвитку валютного ринку України.

Автором досліджено сутність економічної категорії “валютний ринок” з погляду його функціонального призначення, інституційної побудови та організаційно-технічного забезпечення, що надало можливість дати наступне визначення: валютний ринок - це система економічних відносин між його суб'єктами щодо здійснення операцій з купівлі-продажу валют і валютних цінностей за допомогою сучасних засобів фінансової телекомунікації, де цінами виступають встановлені під впливом попиту і пропозиції валютні курси.

Визначено, що за функціональним змістом валютні ринки забезпечують своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, хеджування валютних ризиків, диверсифікацію валютних резервів, проведення арбітражних операцій; за інституціональним - представлені сукупністю банків, інвестиційних компаній, валютних бірж, брокерських контор, які здійснюють валютні операції; за організаційно-технічною ознакою валютний ринок є сукупністю телеграфних, телефонних, телексних, електронних, комп'ютерних й інших комунікаційних систем, які зв'язують між собою учасників з різних країн, що здійснюють міжнародні розрахункові та валютні операції.

У дисертаційній роботі на підставі проведених розрахунків обґрунтовано можливість використання суб'єктами вітчизняного валютного ринку похідних фінансових інструментів (за умови створення в Україні відповідної законодавчої бази та розбудови повноцінного ринку валютних деривативів) шляхом укладання депозитної угоди з форвардним покриттям, що дозволяє найбільш ефективно хеджувати валютно-курсові ризики (табл. 1).

Таким чином, найбільш ефективним інструментом хеджування ризику у даному випадку є використання валютного опціону “кол”, на другому місці - угода з валютними ф'ючерсними контрактами, а найменш привабливою є валютна операція “форвард”.

В той же час, за оцінками автора, застосування будь-якого із зазначених фінансових інструментів є ефективним і доцільним. Отже, використання деривативів суб'єктами валютного ринку України є найбільш перспективним напрямком хеджування валютно-курсових ризиків, що свідчить про необхідність створення відповідних законодавчої та нормативної баз і важливість розвитку вітчизняного ринку похідних фінансових інструментів.

У шостому розділі “Оцінка ступеня впливу інструментів валютної політики на динаміку обмінного курсу гривні” досліджено методологічні засади оцінки впливу загальних інструментів монетарного регулювання, а також економічних і адміністративних інструментів валютної політики Національного банку України на кон'юнктуру валютного ринку і динаміку обмінного курсу гривні.

Аргументовано, що діяльність центрального банку, спрямована на досягнення стратегічних і тактичних цілей валютної політики держави, є неможливою без використання ним певної сукупності інструментів. При цьому механізм їхнього застосування передбачає розробку системи заходів щодо регулювання валютних операцій у конкретний період, а також вибір найбільш ефективних у цей момент методів впливу на діяльність суб'єктів валютного ринку. Сукупність інструментів, що застосовується центральним банком для реалізації валютної політики, запропоновано розділити на дві групи: загальні інструменти монетарної політики та спеціальні інструменти валютного регулювання.

До загальних інструментів, що впливають на валютну сферу господарства через грошову масу і ринкові процентні ставки, автор відносить дисконтну політику, політику обов'язкових резервів та політику відкритого ринку. Спеціальні інструменти пропонується розглядати як сукупність економічних (девізна політика, політика диверсифікації валютних резервів, регулювання режиму обмінного курсу, політика девальвації та ревальвації національної валюти) та адміністративних (валютні обмеження) важелів впливу на обмінний курс.

Аналіз взаємозв'язку загальних інструментів монетарного регулювання НБУ та його валютно-курсової політики дав підстави зробити висновок, що в умовах недостатнього розвитку ринкових механізмів в Україні монетарні інструменти валютної політики здійснюють опосередкований вплив через грошову масу і процентні ставки на кон'юнктуру валютного ринку і динаміку обмінного курсу гривні.

При цьому релевантними факторами визначені: 1) високий рівень ризику для банків при кредитуванні, що зумовлює завищені процентні ставки; 2) обмежені обсяги рефінансування НБУ уповноважених банків, що визначає обмежений вплив центрального банку на вартість їхніх кредитних ресурсів; 3) особливості емісійної політики, що здійснюється переважно під приріст золотовалютних резервів, а не кредитування банків; 4) відсутність належної гнучкості зазначених інструментів для оперативного регулювання валютного ринку, що зумовлено значним часовим лагом їхньої дії; 5) підтримання курсу гривні переважно шляхом інтервенцій, що зумовлює незначний вплив на нього динаміки грошової маси. Ці обставини об'єктивно визначають необхідність використання поряд із загальними інструментами регулятивного впливу ще й спеціальних інструментів, пов'язаних виключно з реалізацією валютної політики.

Обґрунтовано, що найбільш дієвими економічними інструментами впливу на валютний курс в Україні є девізна політика, а також політика девальвації (ревальвації) гривні. На підставі проведених розрахунків питомої ваги валютних інтервенцій у загальному обсязі міжбанківського валютного ринку за останні три роки автор дійшов висновку, що незважаючи на низку заходів щодо лібералізації валютного ринку та зменшення ролі центрального банку на ньому, НБУ продовжує використовувати девізну політику як основний інструмент регулювання валютного курсу гривні. Дослідження політики девальвації (ревальвації) валюти показали, що даний інструмент фактично відображається у механізмі номінального курсоутворення, формує індекс РЕОК гривні і визначає цінову конкурентоспроможність вітчизняної економіки.

У дисертаційній роботі автором обґрунтовано, що девальвація (ревальвація) валюти та зміна її офіційного курсу є різними поняттями і математично по-різному визначаються. На підставі проведених розрахунків депреціації гривні щодо долара США у 2008 р. (табл. 2) обґрунтовано науково-методичний підхід до визначення девальвації грошової одиниці, в основу якого покладено не пряме, а зворотне котирування обмінного курсу.

Таблиця 2. Розрахунок показників зміни офіційного валютного курсу та девальвації гривні щодо долара США у 2008 р.

Отже, величина знецінення офіційного валютного курсу перевищує девальвацію гривні на 18,1 %, що доводить суттєву різницю між цими показниками.

Доведено, що показник девальвації визначається наступним чином:

,(1)

де D - величина девальвації; - зворотний обмінний курс після проведення девальвації (на кінець періоду); - зворотний валютний курс до девальвації (на початок періоду).

Результати дослідження дозволили констатувати, що адміністративні інструменти валютної політики у вигляді політики валютних обмежень, які передбачають встановлення законодавчих і нормативних правил щодо заборони, лімітування і регламентації операцій резидентів і нерезидентів із валютою та валютними цінностями, мають суттєвий вплив на динаміку обмінного курсу гривні.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в обґрунтуванні основних напрямків удосконалення механізму реалізації валютної політики в Україні.

Основні висновки виконаного дисертаційного дослідження полягають у наступному:

1. На підставі дослідження різних трактувань поняття “валютна політика”, їхнього узагальнення, аналізу і порівняння обґрунтовано визначення даної економічної категорії як комплексу економічних, організаційних, адміністративних, правових та інших заходів, методів, форм, інструментів і механізмів, які здійснюються державою у сфері валютно-фінансових і кредитних відносин відповідно до поточних та стратегічних цілей загальної економічної політики держави, передусім з метою забезпечення стабільності обмінного курсу національної валюти та збалансованості платіжного балансу країни.

2. Визначено, що прийняття та виконання уповноваженими органами відповідних рішень щодо регулювання валютних відносин має базуватися на механізмі реалізації валютної політики, під яким слід розуміти систему заходів нормативного і регулятивного характеру, що здійснюються суб'єктами валютної політики держави шляхом використання сукупності інструментів валютної політики з метою забезпечення взаємозв'язку між елементами валютної політики та їхнього впливу на валютний ринок країни.

3. З метою вибору найбільш оптимального валютно-курсового режиму запропоновано графічну модель прийняття рішень щодо режиму обмінного курсу в країні, основний зміст якої полягає у побудові трикутника “кутових і проміжних рішень”, де виділено два кутові режими: “монетарний союз” та “вільне плавання”, а решту проміжних режимів розташовано між ними за принципом ступінчатої послідовності.

4. Здійснено періодизацію стадій розвитку валютно-курсової політики в Україні з метою визначення на перспективу оптимального режиму обмінного курсу, виокремлено наступні етапи: зародження та становлення (1992-1994 рр.); розвитку (1995-1998 рр.); стабілізації (1999-2004 рр.); лібералізації (2005 р. - вересень 2008 р.). Визначено, що пріоритетним завданням валютно-курсової політики на сучасному етапі лібералізації валютних відносин є забезпечення стабільності обмінного курсу гривні з поступовим підвищенням його волатильності та розширенням меж коливань за рахунок мінімізації регулятивного впливу НБУ на механізм курсоутворення.

5. Обґрунтовано механізм переходу до волатильного валютного курсу в Україні, зокрема, запропоновано план дій, згідно з яким система валютного курсоутворення повинна пройти визначені чотири стадії перехідного періоду: фіксована прив'язка, обмежена гнучкість, значна гнучкість, вільне плавання.

6. Обґрунтовано, що вартісним показником зовнішньої конкурентоспроможності України є її платіжний баланс, динаміка і пропорції якого знаходять своє відображення у волатильності валютного курсу. При цьому визначено, що центральне місце серед інструментів коригування рівня цінової конкурентоздатності вітчизняної економіки посідає індекс РЕОК гривні, що зумовлює необхідність підтримання відповідності між його динамікою та значенням офіційного валютного курсу.

7. З метою забезпечення курсової стабільності національної грошової одиниці, збереження рівноваги на міжбанківському валютному ринку обґрунтовано науково-методичні засади використання Національним банком України золотовалютних резервів для здійснення валютних інтервенцій. Визначено, що зміна обсягу міжнародних резервів безпосередньо відбивається на внутрішньому грошовому обігу, оскільки саме золотовалютні резерви є основним видом активів НБУ, а відтак забезпеченням його зобов'язань, що визначають масштаби емісії національної валюти.

8. Визначено, що в процесі оптимізації валютної структури міжнародних резервів Національного банку України ключову роль відіграють відповідні чинники, а саме: місце іноземної валюти у системі міжнародних розрахунків країни; сальдо поточного рахунку платіжного балансу; частка країни-партнера у загальному обсязі зовнішньоторговельної діяльності України; інтервенційна іноземна валюта. Враховуючи вищезазначені фактори, поточну політику НБУ щодо управління золотовалютними резервами, а також сучасні тенденції розвитку світових фінансових ринків, встановлено, що частка долара США буде поступово зменшуватися на користь євро, при цьому решта резервів суттєвих змін не зазнає.

9. Удосконалено сутнісну характеристику економічної категорії “валютний ринок” з погляду його функціонального призначення, інституціональної структури та організаційно-технічного забезпечення. Обґрунтовано, що валютний ринок - це система економічних відносин між його суб'єктами щодо здійснення операцій з купівлі-продажу валют і валютних цінностей за допомогою сучасних засобів фінансової телекомунікації, де цінами виступають встановлені під впливом попиту і пропозиції валютні курси.

10. Обґрунтовано необхідність створення в Україні ринку фінансових деривативів на підставі оцінки ефективності мінімізації валютного ризику шляхом укладання депозитної угоди з форвардним покриттям, що надасть можливість суб'єктам валютних відносин хеджувати валютно-курсові ризики.

11. Визначено ступінь впливу інструментів валютної політики Національного банку України на динаміку обмінного курсу гривні. Виявлено, що загальні інструменти монетарного регулювання мають опосередкований характер впливу, а найбільш дієвими є спеціальні інструменти валютної політики: девізна політика, політика девальвації (ревальвації) валюти, а також політика валютних обмежень.

12. На підставі проведених розрахунків показників депреціації та апреціації гривні щодо американського долара обґрунтовано формулу для визначення девальвації та ревальвації грошової одиниці, в основу якої покладено не пряме, а зворотне котирування обмінного курсу.

Таким чином, у результаті проведеного дослідження отримано фундаментальні результати у вигляді теоретико-методологічного забезпечення механізму реалізації валютної політики в Україні та розроблено практичні рекомендації щодо його удосконалення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Монографії

Журавка Ф. О. Валютна політика в умовах трансформаційних змін економіки України : монографія / Ф. О. Журавка. - Суми : Ділові перспективи; ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2008. - 334 с. (21,0 друк. арк.).