Формування системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку у відкритій економіці України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

УДК 330.341.1(477)

ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ У ВІДКРИТІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.00.08 - гроші, фінанси і кредит

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ІЛЬЇНА КАТЕРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

Львів 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Крупка Михайло Іванович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Кузнєцова Анжела Ярославівна, Університет банківської справи Національного банку України, проректор з наукової та організаційної роботи;

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Шовкун Інна Анатоліївна, Державна установа “Інститут економіки та прогнозування НАН України”, провідний науковий співробітник відділу технологічного прогнозування та інноваційної політики.

Захист дисертації відбудеться “05” липня 2011 р. о 11³⁰ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.20 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79008, м. Львів, проспект Свободи, 18, ауд. 115.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий “1” червня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В. Й. Плиса

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Зростання конкурентоспроможності вітчизняних галузей економіки в умовах євроінтеграційних процесів і глобалізації потребує відповідних структурних зрушень та ефективної реалізації економічного потенціалу країни. Світовий досвід свідчить, що сталий економічний розвиток можливий тільки за активної інноваційної діяльності суб'єктів господарювання. Особливої актуальності сьогодні набуває необхідність формування системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку. Проблема загострюється в умовах відкритої економіки, коли недостатня увага до науки та інновацій може призвести до значного відставання і безповоротної втрати ринкових позицій у глобалізованому економічному просторі.

Вплив інноваційного розвитку на економічні процеси досліджували у своїх працях зарубіжні та вітчизняні вчені. Серед зарубіжних науковців значний внесок у цю проблематику зробили П. Друкер, А. Кляйнкнехт, І. Коленський, М. Кондратьєв, Ф. Котлер, Г. Менш, Ф. Ніксон, Д. Соколов, Л. Суїте, Б. Твісс, А. Харін, Р. Фатхутдинов, К. Фрімен, А. Шпітгоф, Й. Шумпетер та ін. Питанням фінансового забезпечення інноваційного розвитку України присвятили праці також відомі вітчизняні вчені, а саме: Ю. Бажал, Є. Бойко, О. Волков, Н.Внукова, В. Геєць, А. Гречан, М. Денисенко, С. Ілляшенко, М. Козоріз, О. Колодізєв, М. Крупка, А. Кузнєцова, П. Микитюк, В. Новицький, С. Онишко, Р. Патора, А. Пересада, І. Тивончук, М. Туган-Барановський, Л. Федулова, Н. Чухрай, І. Шовкун, Ю. Яковець, М. Якубовський та ін.

Належно оцінюючи наукове надбання вчених, варто зазначити, що не всі аспекти цієї широкої і складної проблеми з'ясовано. Актуальним залишається уточнення поняття “система фінансового забезпечення інноваційного розвитку”; аналіз і систематизація функцій та взаємозв'язків інститутів фінансового забезпечення інноваційної діяльності; визначення головних передумов інноваційного розвитку у відкритій економіці України. Сприяння інноваціям сьогодні є непослідовним і недостатнім, що має негативний вплив на розвиток вітчизняної економіки. Виникає необхідність у розроблені концепції оцінки фінансового потенціалу інноваційності суб'єктів господарювання та дієвих заходів державного стимулювання інноваційної активності при формуванні політики фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки України в умовах глобалізації.

Своєчасність і практичне значення цих питань обумовили вибір теми дисертаційної роботи, її структуру, мету та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота - складова науково-дослідної роботи кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту Львівського національного університету імені Івана Франка за напрямом “Фінансово-кредитні інструменти інноваційного розвитку економіки України в умовах глобалізації” (державний реєстраційний номер 0105U004944), у межах якої запропоновано концептуальний підхід до оцінки фінансового потенціалу інноваційності суб'єктів господарювання.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо формування системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку у відкритій економіці України.

Для досягнення зазначеної мети були визначені такі завдання:

- розвинути категоріальний апарат та теоретичні концепції фінансового забезпечення інновацій;

- визначити сутність системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки, виокремити її складові елементи;

- розкрити організаційно-правові основи фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки України;

- провести оцінку передумов інноваційного розвитку відкритої економіки України;

- проаналізувати джерела фінансового забезпечення інноваційного розвитку та виявити чинники, які обмежують доступ до них суб'єктів господарювання;

- виробити концептуальний підхід до оцінки фінансового потенціалу інноваційності суб'єктів господарювання;

- розробити на основі зарубіжного досвіду пропозиції щодо ефективного стимулювання інноваційної діяльності суб'єктів господарювання у відкритій економіці України.

Об'єктом дослідження є фінансове забезпечення інноваційного розвитку у відкритій економіці України.

Предмет дослідження - теоретичні основи та практичні аспекти формування системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку у відкритій економіці України.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано фундаментальні положення економічної теорії, теорії фінансів, загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. За допомогою методів порівняння, систематизації та узагальнення обґрунтовано поняття “новація”, “інновація”, “інноваційний процес”. На основі методів аналізу і синтезу досліджено передумови інноваційного розвитку відкритої економіки України, а також джерела фінансово-кредитного забезпечення суб'єктів інноваційного підприємництва. Для побудови таблиць, графіків та діаграм застосовано табличний і графічний методи. Метод сценаріїв розвитку використаний для визначення фінансового потенціалу інноваційності суб'єктів господарювання. Концепцію розподілу коштів інвесторів між суб'єктами інноваційного підприємництва удосконалено методом динамічного програмування. Використовуючи метод системного аналізу, визначено складові системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки України. Логічний метод використано для розроблення концепції поетапного прогресивного фінансового стимулювання ділових одиниць. Для формування окремих висновків застосовано також абстрагування, методи індукції та дедукції.

Інформаційну базу дослідження становлять наукові монографічні дослідження і статті вітчизняних та зарубіжних учених, нормативно-правові акти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Президента України, ратифіковані Верховною Радою України міжнародні нормативні акти, звітні дані Державного комітету статистики України, Національного банку України, дані інформаційно-аналітичних бюлетенів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у системному вирішенні важливого науково-прикладного завдання - розроблення теоретичних положень і методичних рекомендацій щодо формування системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку у відкритій економіці України, зокрема:

вперше: фінансовий забезпечення інноваційний відкритий

- розроблено концептуальний підхід до оцінки фінансового потенціалу інноваційності як здатності суб'єкта господарювання ефективно залучати і використовувати фінансові ресурси для проведення інноваційної діяльності у відкритій економіці України, що дає змогу обрати відповідний тип інноваційної стратегії (агресивну, помірну або нейтральну) на основі врахування таких складових: 1) стійкості (здатності підтримувати життєдіяльність); 2) забезпечення (мінімізації середньозваженої ціни залученого капіталу); 3) зростання (отримання максимального фінансового ефекту з реалізованих інновацій); 4) розвитку (можливості впровадження інноваційних проектів для переходу на вищий технологічний рівень);

удосконалено:

- підхід до визначення сутності системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки України як єдності фінансового механізму та інститутів, що його реалізують, яка, зберігаючи сталість та прогнозованість виконання своїх функцій, забезпечує доступ до фінансових джерел для інноваційних потреб;

- визначення понять “фінансове забезпечення” інноваційної діяльності суб'єктів господарювання як формування ресурсної бази через залучення коштів з різних джерел на інноваційні цілі і “фінансування” як їхній розподіл і використання;

- концепцію поетапного прогресивного фінансового стимулювання ділових одиниць з боку держави відповідно до їхньої інноваційної активності, яка дає підстави виділити три етапи інноваційного розвитку суб'єкта господарювання і на кожному з них обґрунтувати доцільність застосування певних заохочень;

набули подальшого розвитку:

- систематизація функцій та взаємозв'язків інститутів фінансового забезпечення інноваційних процесів в умовах відкритої економіки України, що допомогло побудувати схему, яка відображає вітчизняну функціонально-організаційну структуру системи фінансового забезпечення і фінансування інноваційного розвитку;

- обґрунтування головних передумов інноваційного розвитку відкритої економіки України, серед яких: економічна стабільність; науковий потенціал; поточний рівень розвитку інноваційної сфери; наявність можливих фінансових ресурсів інноваційного призначення.

- виокремлення макро- та мікроекономічних чинників, що перешкоджають доступу до джерел фінансового забезпечення інноваційної діяльності та гальмують інноваційні процеси в Україні;

Теоретичне значення отриманих результатів полягає у поглибленні існуючих і розробленні нових теоретико-методологічних засад формування системи фінансового забезпечення інноваційної діяльності у відкритій економіці України. Науково-методичні положення дисертаційної роботи використано у навчальному процесі на економічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка під час викладання дисциплін: “Гроші і кредит”, “Фінанси підприємств”, “Фінансовий аналіз”, “Фінансовий менеджмент” (довідка №3942-Н від 29.10.10).

Практичне значення отриманих результатів полягає у формуванні рекомендацій щодо удосконалення системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки України в сучасних умовах господарювання.

Результати дисертаційної роботи використано при плануванні організаційних заходів реалізації інноваційно-інвестиційної політики Департаментом економічної політики Львівської міської ради (довідка № 23-4101 від 23.12.2010). Зокрема, враховано пропозиції щодо поетапного прогресивного фінансового стимулювання ділових одиниць відповідно до їхньої інноваційної активності та оптимального розподілу коштів для фінансового забезпечення інноваційної діяльності з використанням методу динамічного програмування.

Отримані дисертантом результати використано у процесі оцінки фінансового потенціалу інноваційності, а також для удосконалення системи планування та оптимізації джерел фінансового забезпечення інноваційної діяльності ПАТ “Концерн Хлібпром”. Обґрунтовані дисертантом пропозиції враховано під час розроблення фінансової стратегії підприємства на період 2011-2013 рр. (довідка №109/01 від 28.01.11). Окремі положення дисертації застосовано у ТОВ “Віконні системи” для оцінки фінансового потенціалу інноваційності, формування оптимальної структури джерел фінансового забезпечення інноваційного розвитку, розподілу фінансових ресурсів між окремими напрямами інноваційної діяльності (довідка №56/01 від 17.01.11).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, викладені у дисертації, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертаційній роботі використані тільки ті ідеї та положення, які є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження розглядали та схвалили на таких конференціях: міжнародній студентсько-аспірантській науковій конференції “Стратегія формування відкритої господарської системи” (м. Львів, 16-17 травня 2008 р.); II міжнародній науково-практичній конференції “Управління інноваційним процесом в Україні: проблеми, перспективи, ризики” (м. Львів, 29-31 травня 2008 р.); міжнародній науково-теоретичній конференції молодих учених і студентів “Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку виробничої сфери” (м. Донецьк, 5-6 червня, 2008 р.); міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції “Економіка України в умовах посилення глобалізаційних процесів: виклики і перспективи” (м. Львів, 15-16 травня 2009 р.); міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції “Світова економічна криза: причини, наслідки та перспективи подолання” (м. Львів, 14-15 травня 2010 р.); міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції “Перспективи розвитку економіки України: теорія, методологія, практика” (м. Луцьк, 26-27 травня 2010 р.); VI Міжнародній науково-практичній Інтернет-конференції “Альянс наук: вчений - вченому” (м. Дніпропетровськ, 25-26 лютого 2011 р.).

Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 16 наукових праць загальним обсягом 5,32 д.а., із них особисто автору належить 4,88 д.а. (9 наукових статей у фахових виданнях, 7 тез доповідей на конференціях).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 192 сторінки комп'ютерного тексту. Дисертація містить 29 таблиць, 21 рисунок, 7 додатків і список використаних джерел, що налічує 225 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету та завдання, вказано об'єкт, предмет, розкрито наукову новизну одержаних результатів та їхнє практичне значення, відображено ступінь апробації результатів дисертації.

У першому розділі дисертаційної роботи “Теоретико-організаційні основи системи фінансового забезпечення інноваційної діяльності” розкрито поняття “новація”, “інновація”, “інноваційний процес”, визначено сутність системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку, виокремлено її елементи і проаналізовано вітчизняну функціонально-організаційну структуру системи фінансового забезпечення і фінансування інновацій.

Існують різні підходи до тлумачення сутності інновації, систематизація та узагальнення яких дали змогу розмежувати поняття “новація”, “інновація” та “інноваційний процес”.

Інноваційну активність ділових одиниць визначає тип обраної ними інноваційної стратегії: агресивній характерні інтенсивні НДДКР і випуск радикальної інноваційної продукції; помірній притаманна імітаційна інноваційна продукція; нейтральна передбачає оновлення обладнання, запровадження нових технологічних процесів під час випуску традиційної продукції (нейтральна активна) або тимчасову відмову від інновацій (нейтральна пасивна).

Зростання економіки України у сучасних умовах залежить від фінансового забезпечення інновацій. У дисертації наголошено, що недоцільно ототожнювати фінансове забезпечення інноваційної діяльності, яке полягає у формуванні ресурсної бази, та фінансування, що передбачає розподіл нагромаджених коштів. Безперебійне надходження фінансових ресурсів на інноваційні потреби залежить від доступності та достатності джерел, тому для активізації інноваційних процесів треба сформувати ефективну систему фінансового забезпечення інноваційного розвитку, складові якої зображено на рис. 1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1 Елементи системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку

У ході дослідження доведено, що системою можна вважати тільки ту сукупність взаємопов'язаних елементів, яку утворюють для досягнення певної мети та в якої зберігається сталість і прогнозованість виконання функцій.

Формування системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку України почалося ще за умов директивно-планової економіки і триває до сьогодні. Часті зміни в інноваційному законодавстві, які торкалися, зокрема, механізму фінансового забезпечення, постійні реорганізації центрального органу виконавчої влади у галузях науки та інновацій і відповідних фінансових установ, доводять, що єдиної стратегії уряду, а відтак і послідовної інноваційної політики в Україні немає.

Відсутність чітких орієнтирів у сфері інновацій свідчить про незавершеність і несформованість сучасної системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку. Проведений аналіз функціонально-організаційної структури системи фінансового забезпечення і фінансування інновацій довів, що вона громіздка і неспроможна належно стимулювати наукову та інноваційну діяльність (рис. 2). Інститути, які покликані забезпечувати функціонування цілісного фінансового механізму інноваційного розвитку, не можуть повністю реалізувати свої функції.

Рис. 2 Функціонально-організаційна структура системи фінансового забезпечення і фінансування інноваційного розвитку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Причина полягає передусім у недостатній законодавчій урегульованості діяльності, а також у нечіткості розмежування компетенції і завдань відповідних інститутів у сфері інновацій.

Вітчизняну економіку можна охарактеризувати як малу відкриту, тому при слабкому забезпеченні інноваційних процесів Україна ризикує стати сировинним придатком технологічно розвинених країн. Глобалізований світ, окрім небезпек, створює, зокрема, для України також і можливості фінансового забезпечення наукової та інноваційної діяльності через міжнародне співробітництво. Особливо перспективною є участь у програмах FP7, COST, EUREKA, Eurostars та ін. Щоб активно долучитися до світових інноваційних процесів, потрібна відповідна політика держави.

У другому розділі - “Особливості функціонування системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки України” - виявлено та оцінено головні передумови інноваційного розвитку економіки України; досліджено джерела фінансово-кредитного забезпечення суб'єктів інноваційного підприємництва; проаналізовано державну підтримку інноваційної діяльності.

В Україні важливою передумовою активізації інноваційної діяльності є економічна стабільність. У кризові роки, коли відбувалося падіння ВВП, витрати на науку, інновації і відповідно обсяги реалізованої інноваційної продукції постійно зменшувалися. Побудова трендів (рис. 3), а також відповідні розрахунки свідчать, що у 2009 р. витрати на інноваційну діяльність мали б сягнути 13,84 млрд грн., а обсяг реалізованої інноваційної продукції - 54,07 млрд грн. Проте фактично внаслідок фінансово-економічної кризи вони становили відповідно 7,95 млрд грн. і 31,43 млрд грн., тобто на 43 % і 42 % менше.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3 Тренди витрат на інноваційну діяльність й обсягів реалізованої інноваційної продукції

Фундаментом, а отже, й важливою передумовою інноваційного розвитку є науковий потенціал. Однак упродовж 2005 - 2009 рр. кількість спеціалістів-виконавців наукових і науково-технічних робіт щорічно зменшувалася. Аналогічна динаміка спостерігалась і щодо організацій, де такі роботи проводилися. Як результат, у 2009 р. кількість виконаних наукових і науково-технічних робіт зменшилася на 14,7 %. У фінансовому забезпеченні науки в 2009 р. найбільшу частку становили кошти замовників і держави, а загальний рівень фінансування науки в Україні залишався мізерним - менше 1 % ВВП.

Передумовою успішного зростання інноваційності економіки України є також поточний рівень розвитку інноваційної сфери. У 2009 р. інноваційно активними були лише 12,8 % суб'єктів господарювання сфери промисловості і менше 30 % з них працювали у галузі машинобудування, яку закономірно вважають найпрогресивнішою. Кількість суб'єктів господарювання, які впроваджували інновації, в останні роки майже не змінювалася, у загальному обсязі нових видів продукції частка освоєння виробництва машин, устаткування, апаратів і приладів становила лише 24 %. Обсяг реалізованої інноваційної продукції у 2009 р. зменшився порівняно з 2008 р. майже на 31 % і становив 4,8 % від загального обсягу промислової продукції. Майже половина виготовленої в Україні інноваційної продукції спрямовувалася на експорт, і з неї найбільшу питому вагу займала продукція машинобудування та металургійного виробництва. Структура витрат на інноваційну діяльність в Україні з року в рік суттєвих змін не зазнавала - найбільше вітчизняні суб'єкти інноваційного підприємництва витрачали на придбання основних засобів та капітальні витрати, пов'язані з впровадженням інновацій. Це свідчить про намагання оновити виробничі потужності, адже станом на початок 2009 р. ступінь зношування основних засобів у цілому в економіці становив 61,2 %, а в промисловості - 58 %. Найбільша частка інноваційних витрат у 2009 р. припадала на переробну промисловість (металургію, виробництво металевих виробів, машинобудування).

Серед передумов інноваційного розвитку головною є наявність фінансових ресурсів, які потенційно можуть стати джерелами фінансового забезпечення інновацій. Їх поділяють на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх належать заощадження всередині держави, а до зовнішніх - іноземні інвестиції.

Перетворювати заощадження на джерела фінансових ресурсів покликані банки. Однак ресурсна база вітчизняних банків складається головно з “коротких грошей”, а стабільно високе значення грошового агрегата М₀ свідчить, що сьогодні великий обсяг коштів залишається поза банківською системою. Водночас відбувається непродуктивний відтік капіталу за кордон, який передбачає операції протиправного характеру (ухилення від сплати податків, відмивання коштів тощо). Проте навіть ті ресурси, які перебувають у розпорядженні фінансових посередників, важко зачислити до джерел забезпечення інноваційного розвитку - банки досить мало кредитують інвестиційну, в тім числі інноваційну діяльність, а вартість позик залишається надто високою. Відтак банківські кредити впродовж останніх років займали менше 10% загального обсягу фінансового забезпечення інновацій.

Найвагомішим джерелом фінансового забезпечення інновацій в Україні залишаються власні кошти ділових одиниць, до яких передусім належить прибуток. Проте, починаючи з 2008 р., через економічну кризу фінансові результати діяльності суб'єктів господарювання погіршувалися, а у деяких галузях економіки були збитки. Зокрема, у 2010 р. вони спостерігалися і в промисловості, яка відіграє найважливішу роль у технічному переозброєнні. Відтак ділові одиниці найпрогресивніших галузей не мають достатніх власних фінансових ресурсів для інноваційних проектів. Додаткова емісія акцій та розміщення облігацій неспроможні забезпечити потреби інноваторів через нерозвиненість фондового ринку та вплив кризових явищ. Вітчизняні венчурні фонди мало уваги приділяють інноваціям.

Пряма державна фінансова підтримка суб'єктів інноваційного підприємництва теж не відіграє важливої ролі - питома вага державних коштів у 2009 р. сягнула 1,6 % від загального обсягу фінансового забезпечення інноваційної діяльності. Внесок місцевих бюджетів ще менший - 0,1 %.

Аналіз джерел фінансового забезпечення інноваційного розвитку дав змогу виокремити макро- та мікроекономічні чинники, які перешкоджають фінансовому забезпеченню інноваційної діяльності в Україні. До макроекономічних належить кризові явища, тінізація економіки; нестабільність і недосконалість законодавчої бази; нерозвиненість фондового ринку; незрілість фінансової інфраструктури забезпечення інновацій; невисока позиція України у світових рейтингах тощо. Серед мікроекономічних можна виділити низьку рентабельність ділових одиниць, високу вартість банківських кредитів, значні витрати пов'язані з IPO; пасивність венчурів у фінансуванні інновацій та ін.

У результаті проведеного дослідження взаємозв'язку між інноваційною діяльністю та економічним розвитком виявлено, що у країнах, де високі витрати на науку, а в структурі експорту - велика частка машинобудування і низька частка сировинної продукції, ВВП на особу високий, а його середньорічний приріст незначний. Відповідно у країнах, де витрати на науку менші за 1 % ВВП, у структурі експорту значна частка продукції сировинних галузей і низька частка наукомістких виробів - ВВП на одну особу є дещо меншим, хоча й середньорічний приріст його доволі високий. Політика цих країн, серед яких і Україна, пояснюється недостатнім усвідомленням доцільності інноваційного розвитку, оскільки поки що зберігається непогана віддача від реалізації сировини на зовнішніх ринках. Проте з часом запаси вичерпаються і гостро постане питання інновацій, тому виникає потреба стимулювання високотехнологічних виробництв через проведення відповідної інноваційної політики, для якої необхідне ефективне функціонування системи фінансового забезпечення.

В умовах ринкової економіки стратегія і механізми державної інноваційної політики визначаються законодавством та реалізуються через діяльність відповідних інститутів. Сьогодні державна підтримка інновацій в Україні характеризується швидше кількісним підходом, ніж якісним. Зокрема, задекларовано значну кількість пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, проте для їхнього фінансового забезпечення виділяється недостатньо коштів. Прийнято численні нормативні акти, в яких використовуються слова “наукова”, “інноваційна” і словосполучення “наукова діяльність”, “інноваційна діяльність”, однак визначальним чинником є не кількість, а узгодженість і дієвість їхніх положень. Українське законодавство передбачає можливість підприємств використовувати різноманітні джерела фінансового забезпечення інноваційного розвитку, але на практиці йому притаманні прогалини і нестабільність.

У третьому розділі - “Напрями вдосконалення системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки України в умовах глобалізації” -розроблено концептуальний підхід оцінки фінансового потенціалу інноваційності суб'єкта господарювання; сформовано концепцію поетапного прогресивного фінансового стимулювання ділових одиниць з боку держави відповідно до їхньої інноваційної активності; обґрунтовано пропозиції щодо формування ефективної політики забезпечення інноваційного розвитку на основі зарубіжного досвіду.

У роботі сформовано концептуальний підхід до оцінки фінансового потенціалу інноваційності суб'єктів господарювання, врахування якого дасть змогу діловим одиницям залучати і використовувати кошти для інноваційної діяльності у відкритій економіці з максимальною ефективністю. Базовими складовими підходу є аналіз рівня фінансового потенціалу стійкості, забезпечення, зростання та розвитку з допомогою відповідних показників за алгоритмом, що зображений на рис. 4. Це дасть змогу визначити рівень фінансового потенціалу інноваційності суб'єкта господарювання як надійний, достатній чи критичний, правильно окреслити можливості та спрогнозувати наслідки впровадження інновацій і обрати відповідну інноваційну стратегію.

Витримувати конкурентоспроможність на глобалізованому ринку можна тільки за допомогою активної інноваційної політики. Щоб сформувати ефективну систему фінансового забезпечення інноваційного розвитку в Україні, треба вдосконалити законодавство, яке регулює фінансові аспекти інновацій, а також створити регулятивно-координаційний центр шляхом зачислення питань інноваційного розвитку до компетенції нинішнього Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, перетворивши його, відповідно, у Міністерство економіки і технологій (за прикладом Німеччини).

Сьогодні Україні потрібна дієва науково обґрунтована державна стратегія інноваційного розвитку, на основі якої має формуватися відповідна політика. У процесі виконання програм загальнодержавного та місцевого рівнів варто: 1) розширювати інноваційну інфраструктуру, формувати мережу фондів інноваційного призначення, заохочувати кооперацію науки і виробництва через створення кластерів, технопарків, технополісів, бізнес-інкубаторів. Завдяки поєднанню зусиль і можливостей різноманітних суб'єктів такий підхід збільшує ймовірність позитивного результату і зменшує тягар фінансових втрат. Для найефективнішої організації виробництва ділова одиниця повинна інтегрувати у собі тільки ті види діяльності, які створюють найцінніші властивості товару, інакше втрачається гнучкість і здатність швидко реагувати на зміни; 2) підтримувати міжнародне співробітництво в сфері науки та інновацій; 3) запроваджувати нові способи сприяння інноваційній діяльності, серед яких, зокрема, поетапне прогресивне фінансове стимулювання інноваційно активних господарюючих суб'єктів з боку держави, а також розподіл інвестицій на інновації методом динамічного програмування.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4 Алгоритм оцінки фінансового потенціалу інноваційності суб'єкта господарювання

Стимулювання повинно мати прогресивний характер і зростати відповідно до активності суб'єкта у сфері інновацій. На основі глибини включення кожної конкретної ділової одиниці в інноваційний процес можна виділити три етапи інноваційного розвитку суб'єкта господарювання - вхід, поглиблення і закріплення (табл. 1.). На першому етапі актуальними будуть стимули, які мають безповоротну основу і мінімізують ризики. Це передусім податкові та митні пільги, сприятлива амортизаційна політика, можливість списання інноваційних витрат у собівартість продукції, цільові безоплатні субсидії. На другому - вагомості набувають проблеми розширення інноваційного виробництва і збуту продукції, тому за збереження заохочень попереднього етапу актуальними стають пільги з кредитування, страхування зобов'язань, державне замовлення на інноваційну продукцію та ін. Третій етап передбачає освоєння радикальної інноваційної продукції і розвиток нових напрямів інноваційної діяльності, що потребує значних коштів, тому доцільним буде часткове повернення приватного капіталу, вкладеного в інноваційну діяльність, і зростання розмірів податкових пільг.

Таблиця 1

Поетапне прогресивне фінансове стимулювання інноваційного розвитку

Водночас держава повинна враховувати інтереси суб'єкта господарювання та інтереси кожного інвестора. Щоб обрати найефективніший спосіб розподілу коштів інвесторів для фінансового забезпечення окремих суб'єктів господарювання, доцільно застосовувати метод динамічного програмування. Наприклад, для впровадження новітніх технологій інвестор (держава, банк, фізична особа тощо) має змогу виділити m грошових одиниць коштів, обсяг кожної з яких становить S умовних одиниць. Відомо, що ці кошти можуть бути розподілені серед n ділових одиниць P₁,P₂,…,P_n. У цьому разі для інвестування одного суб'єкта господарювання інвестор може виділити не більше k грошових одиниць коштів, де k=1,2,…,m. Залежно від обсягу інвестування певного суб'єкта господарювання інвестор планує одержати певний прибуток. Задача полягає в такому розподілі коштів серед суб'єктів інноваційного підприємництва, за якого сумарна величина прибутку була б максимальною.

Нехай g_i(x_j),i=1,2,…,n величина прибутку від інвестування P_i-го суб'єкта господарювання в розмірі x_j=j, j=0,1,…,m, грошових одиниць коштів. Позначимо через F_i(x_j), i=1,2,…,n величину прибутку від інвестування в розмірі x_j=j, j=0,1,…,m грошових одиниць коштів серед перших i суб'єктів господарювання P₁,P₂,…,P_n, а через F_i*(x_j), i=1,2,…,n максимальний прибуток від інвестування в розмірі x_j=j, j=0,1,…,m грошових одиниць коштів серед перших i суб'єктів господарювання P₁, P₂,…,P_i.

Процес розв'язання розіб'ємо на n кроків. На першому кроці визначимо величину максимального прибутку від інвестування в розмірі x_j=j, j=0,1,…,m грошових одиниць коштів першого суб'єкта господарювання P₁. На другому кроці визначимо величину максимального прибутку від розподілу інвестицій у розмірі x_j=j, j=0,1,…,m грошових одиниць коштів серед перших двох суб'єктів господарювання P₁, P₂. І так далі. Зрештою, на n-му кроці визначимо величину максимального прибутку від розподілу інвестицій в розмірі x_j=j, j=0,1,…,m грошових одиниць коштів серед суб'єктів господарювання P₁, P₂,…,P_n.

На першому кроці F₁(x_j)=g₁ (x_j), F₁*(x_j)= g₁(x_j), j=0,1,…,m,

де g₁(0)=0, i=1,2,…,n.

Взагалі на S-му кроці, s=2,3,…,n-1, визначаємо

для j=0,1,…,m.

На останньому n-му кроці достатньо обчислити F_n(m) і F_n^*(m), де

.

Оптимальний розподіл коштів серед суб'єктів інноваційного підприємництва P₁,P₂,…,P_n визначаємо так: нехай F_n^*(m) набуває найбільшого значення для k=l₁. Тоді інвестицію в розмірі l₁ грошових одиниць коштів треба надати суб'єкту господарювання P_n. Далі потрібно розподілити інвестицію в розмірі m-l₁ грошових одиниць коштів серед суб'єктів господарювання P₁,P₂,…,P_n-1. Припустимо, що F_n-1^*(m-l₁) набуває найбільшого значення для k=l₂. Це означає, що інвестицію в розмірі l₂ грошових одиниць коштів треба надати суб'єкту господарювання P_n-1. Якщо F_n-2^*(m-(l₁+l₂)) приймає найбільше значення для k=l₃, то інвестицію в розмірі l₃ грошових одиниць коштів треба надати суб'єкту господарювання P_n-2. І так далі. Нехай F₂^*(m-(l₁+l₂+…+l_n-2)) набуває найбільшого значення для k=l_n-1. Тоді інвестицію в розмірі l_n-1 грошових одиниць коштів треба надати суб'єкту господарювання P₂. Нарешті, інвестицію в розмірі l_n=(m-(l₁+l₂+…+l_n-1) грошових одиниць коштів потрібно надати суб'єкту господарювання P₁. Сумарна величина максимального прибутку становить F_n^*(m) одиниць. Так досягається найраціональніший і найефективніший розподіл фінансових ресурсів інноваційного призначення.

ВИСНОВКИ

У дисертації зроблено теоретичне узагальнення і вирішено важливе науково-прикладне завдання - обґрунтування підходів до формування системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку у відкритій економіці України. Це дало змогу сформулювати такі висновки методологічного та науково-практичного характеру:

1. На основі узагальнення наукових підходів до тлумачення понять “новація”, “інновація”, “інноваційний процес” запропоновано визначити “новацію” як результат творчої, науково-дослідної діяльності, втіленням якої є новий, унікальний виріб, спосіб чи механізм організації будь-якого процесу; “інновацію” - як новацію, від використання якої очікується економічно або соціально обґрунтований позитивний ефект, а “інноваційний процес” - як діяльність зі створення новацій та перетворення їх в інновації. Також розмежовано поняття “фінансове забезпечення” інноваційної діяльності як акумулювання необхідних коштів і “фінансування” як їхнє цільове використання для інноваційних цілей.

2. Система фінансового забезпечення інноваційного розвитку - це єдність фінансового механізму та інститутів, що його реалізують, яка, зберігаючи сталість та прогнозованість виконання своїх функцій, забезпечує доступ до фінансових джерел для інноваційних потреб. ЇЇ елементами є фінансовий механізм, інститути, що його втілюють, та джерела фінансових ресурсів.

3. Законодавство, яке регулює науково-технічну та інноваційну діяльність і, зокрема, їхню фінансову складову, містить значні суперечності та прогалини і потребує вдосконалення. Між інститутами, покликаними сприяти фінансовому забезпеченню інновацій, нечітко поділено завдання та недостатньо налагоджено взаємозв'язки, що зумовлює громіздкість і недієвість вітчизняної функціонально-організаційної структури системи фінансового забезпечення і фінансування інноваційного розвитку. Удосконалення інституційної структури потребує зачислити питання фінансового забезпечення інноваційного розвитку до компетенції Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, перетворивши його у Міністерство економіки і технологій, яке матиме достатню впливовість та можливості для сприяння інноваційним процесам.

4. Головними передумовами інноваційного розвитку у відкритій економіці України є: економічна стабільність; науковий потенціал; поточний стан розвитку інноваційної сфери; обсяг і доступність можливих фінансових ресурсів інноваційного призначення. Сьогодні вони недостатні для забезпечення інноваційного розвитку в Україні.

5. Фінансове забезпечення науки та інновацій в Україні залишається незадовільним через дію макро- і мікроекономічних чинників. До макроекономічних належать: кризові явища, тінізація економіки, нестабільність законодавчої бази і політичної ситуації, нерозвиненість фондового ринку, не сформованість системи стимулювання, незрілість фінансової інфраструктури забезпечення інновацій, слабка участь у міжнародних інноваційних процесах тощо. Мікроекономічними чинниками є: низька рентабельність вітчизняних ділових одиниць, висока вартість банківських кредитів, значні витрати пов'язані з IPO, пасивність венчурів у фінансуванні інновацій, ризиковість інновацій та ін.

6. Фінансовий потенціал інноваційності - здатність суб'єкта господарювання ефективно залучати і використовувати кошти для проведення інноваційної діяльності у відкритій економіці України. Запропонований підхід до його оцінки полягає у комплексному аналізі капіталу та діяльності ділової одиниці на основі фінансових показників стійкості, забезпечення, зростання і перспективності нових інноваційних проектів. Відповідно до отриманих результатів визначають можливості та небезпеки, пов'язані з інноваційною діяльністю, і обирають найдоцільніший тип інноваційної стратегії.

7. Державна підтримка інноваційного розвитку економіки України повинна враховувати позитивний зарубіжний досвід і стимулювати проведення НДДКР та інноваційної діяльності через: формування загальнодержавних і регіональних програм інноваційного розвитку, програм податкового стимулювання; участь у міжнародному співробітництві; створення сприятливих умов для кооперації, відмову від закритих інновацій (розробляють у межах певної ділової одиниці) на користь відкритих (приходять ззовні); кластеризацію економіки та ін.

8. Розроблена концепція поетапного прогресивного фінансового стимулювання ділових одиниць з боку держави дає підстави виділити три етапи інноваційного розвитку суб'єкта господарювання і визначити найактуальніші економічні стимули на кожному з них. В її основу покладено принципи диференціації та розширення заохочень пропорційно до глибини включення конкретного господарюючого суб'єкта в інноваційний процес. Такий підхід допоможе підтримувати інтерес до інноваційної діяльності, а також раціональніше використовувати державні ресурси.

9. Формування науково обґрунтованої і дієвої політики інноваційного розвитку та її фінансового забезпечення вимагає розроблення таких заходів: розширення інноваційної інфраструктури, зокрема, створення мережі фондів інноваційного призначення; використання підходу до розподілу інвестицій для інноваційної діяльності за допомогою методу динамічного програмування тощо.

Викладені результати дослідження дають змогу поглибити теоретичні основи сутності системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку у відкритій економіці, а застосування поданих у дисертації практичних рекомендацій щодо її формування і вдосконалення сприятиме реалізації державної політики сталого економічного зростання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях, які внесено до переліку ВАК:

1. Крупка М. І. Організаційно-правове забезпечення фінансування інноваційного розвитку економіки України / М.І. Крупка, К.О. Ільїна // Вісник Національного Університету “Львівська політехніка” “Проблеми економіки та управління”. Львів: Вид-во Національного Університету “Львівська політехніка”, 2008. № 628. С. 165-172. (автору належить 0,37 д.а., в яких досліджено джерела фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки України та організаційну структуру національної системи фінансування інноваційної діяльності).

2. Ільїна К. О. Категоріальний апарат інноваційної теорії як фундамент впровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку в українську економічну систему / К. О. Ільїна // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України: зб. науково-технічних праць. Львів: НЛТУ України. 2009. Вип. 19.4. С. 256-265. 0,56 д.а.

3. Мрочко М. Банківське кредитування суб'єктів господарювання в умовах реалізації інвестиційно-інноваційної моделі розвитку економіки України / М. Мрочко, К. Ільїна // Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка. Серія економічна. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2008. Вип. 39. С. 327-331. (автору належить 0,28 д.а., в яких розглянуто вплив банківського кредитування на інноваційний розвиток та виявлено причини, що обмежують можливості вітчизняних господарюючих суб'єктів здійснювати інноваційну діяльність за рахунок кредитів банків).

4. Ільїна К. Фінансовий потенціал інноваційного розвитку підприємства / К. Ільїна // Формування ринкової економіки в Україні: зб. наук. пр. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2009. Вип. 19. С. 256-261. 0,45 д.а.

5. Ільїна К. Аналіз фінансового потенціалу стійкості інноваційного підприємства / К. Ільїна // Вісник Львівського університету. Серія економічна. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2009. Вип. 41. С. 202-212. 0,58 д.а.

6. Ільїна К. Роль наукової та науково-дослідної діяльності в забезпеченні інноваційного розвитку економіки України / К. Ільїна // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. К.: КНУ ім. Т.Г. Шевченка, 2009. №112. С. 29-31. 0,39 д.а.

7. Ільїна К. Аналіз фінансового потенціалу забезпечення інноваційного підприємства / Ільїна К. О. // Актуальні проблеми розвитку економіки регіону: науковий збірник / [за ред. І. Г. Ткачук]. Івано-Франківськ: Вид-во Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2010. Вип. 6. Т.1. С. 30-35. 0,39 д.а.

8. Ільїна К. Аналіз фінансового потенціалу зростання інноваційного підприємства / К. Ільїна // Формування ринкової економіки в Україні: зб. наук. праць. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2010. Вип. 21. С. 216-221. 0,39 д.а.

9. Ільїна К. Фінансово-кредитне забезпечення суб'єктів інноваційного підприємництва в економіці України / К. Ільїна // Формування ринкової економіки в Україні: зб. наук. праць. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2011. Вип. 23. С. 152-158. 0,42 д.а.

В інших виданнях:

10. Ільїна К. О. Теоретичні засади фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки України / Ільїна К. О. // Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції молодих учених і студентів “Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку виробничої сфери”, (Донецьк, 5-6 червня, 2008 р.): в 3 т. Донецьк: ДВНЗ “Донецький національний технічний університет”, 2008. Т.2. С. 40-42. 0,12 д.а.

11. Ільїна К. Роль власних коштів у фінансовому забезпеченні інноваційної діяльності підприємств в Україні / Катерина Ільїна // Стратегія формування відкритої господарської системи: матеріали міжнародної студентсько-аспірантської наукової конференції, (Львів, 16-17 травня, 2008 р.). Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2008. С. 140-142. 0,20 д.а.

12. Крупка М. І. Організація та забезпечення інноваційної діяльності в Україні / Крупка М. І., Ільїна К. О. // Тези доповідей II міжнародної науково-практичної конференції “Управління інноваційним процесом в Україні: проблеми, перспективи, ризики”, (Львів, 29-31 травня, 2008 р.). Львів: Вид-во Національного університету “Львівська політехніка”, 2008. С. 170-171. (автору належить 0,09 д.а., в яких проаналізовано організаційно-правові засади інноваційної діяльності в Україні).

13. Ільїна К. Передумови інноваційного розвитку економіки України / Катерина Ільїна // Економіка України в умовах посилення глобалізаційних процесів: виклики і перспективи: матеріали міжнародної наукової студентсько-аспірантської конференції, (Львів, 15-16 травня, 2009 р.). Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2009. С. 173-175. 0,20 д.а.

14. Ільїна К. Формування стратегії інноваційного розвитку економіки України - шлях до подолання економічної кризи / Катерина Ільїна // Світова економічна криза: причини, наслідки та перспективи подолання: матеріали міжнародної студентсько-аспірантської конференції, (Львів, 14-15 травня, 2010 р.). Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2010. С. 214-215. 0,18 д.а.