Механізм валютного регулювання в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. В умовах посилення процесів глобалізації фінансових ринків, відкритості економік та їх взаємозалежності, що обумовлюють зростання нестабільності національних валют, роль механізму валютного регулювання постійно зростає. Глобальна фінансова криза, яка призвела до девальвації сильних та слабких валют, виявила фундаментальні проблеми у механізмах такого регулювання. Швидке розповсюдження кризи з обмеженого кола розвинених країн на світову економіку у цілому стало яскравим свідченням низької ефективності всього спектра інструментів і методів, якими користуються центральні банки для регулювання валютних курсів.

Призначення механізму валютного регулювання як важливої складової державного регулювання економічних процесів полягає у вирішенні ряду важливих завдань розвитку як суто економічного, так і соціального характеру. Високі девальваційні очікування, зростання рівня доларизації, необхідність зміни курсового режиму та розвитку валютного ринку - це далеко не повний перелік проблем, сприяти вирішенню яких можна шляхом формування ефективного механізму валютного регулювання.

В Україні механізм валютного регулювання, хоча й зазнав істотних реформаційних змін, втім і сьогодні недостатньо сприяє вирішенню зазначених проблем. Внаслідок цього в Україні погіршується ситуація на валютному ринку, зростає його тіньовий сегмент, катастрофічно зменшуються обсяги валютних резервів НБУ.

Незважаючи на значну кількість праць, у яких містяться ґрунтовні рекомендації щодо напрямів валютної політики, системи регулювання валютного курсу, управління валютними резервами, оптимізації інструментів валютного регулювання та підвищення їх дієвості, проблема розбудови ефективного механізму валютного регулювання в Україні залишається нерозв'язаною. У вітчизняній економічній літературі бракує комплексних досліджень механізму валютного регулювання з виходом на теоретичні й системні узагальнення у контексті практичної реалізації завдань і напрямів його розвитку. Продовжує залишатися відкритим питання щодо дослідження механізму валютного регулювання з позицій інституційних основ формування валютної політики, вибору адекватного сучасному стану структурного розвитку економіки валютного режиму та ефективних інструментів його реалізації.

Гостра потреба у розв'язанні наукових і практичних питань валютного регулювання в Україні, окреслення найбільш дієвих його інструментів, вибір адекватного механізму та оцінка репресивності такого механізму визначають актуальність дисертаційного дослідження, його мету та основні завдання.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є поглиблення теоретико-методологічних засад механізму валютного регулювання та розробка перспективних напрямів його розвитку в Україні.

Для досягнення поставленої мети було передбачено вирішення наступних завдань:

- узагальнити і систематизувати існуючі теоретичні концепції щодо вихідних категорій і понять валютного регулювання, взаємозалежностей між ними та обґрунтувати на цій методологічній основі теоретично значущі положення, що розкривають економічний зміст, специфічність та функціональне призначення валютного регулювання;

- з'ясувати роль валютного курсу у забезпеченні внутрішньої і зовнішньої рівноваги економічної системи і на цій основі визначити його як домінанту валютного регулювання;

- дослідити теоретико-методологічні основи формування механізму валютного регулювання та обґрунтувати його структуру;

- визначити на основі адаптації положень теорії інституціоналізму роль валютної політики як інструмента реалізації функцій держави у сфері управління валютними відносинами;

- розробити основні критерії ефективності валютної політики;

- дати характеристику та поглибити класифікацію інструментів валютного регулювання;

- оцінити на основі аналізу тенденцій функціонування валютного ринку, формування і управління міжнародними резервами, руху потоків капіталу ефективність інструментів валютного регулювання НБУ;

- визначити характерні критерії поділу валют на міжнародні і внутрішні, закономірності їх курсоутворення і на цій основі обґрунтувати відмінності механізмів регулювання валют з різним ступенем інтернаціоналізації;

- розробити модель оцінки ступеня репресивності механізму валютного регулювання в Україні з використанням методів багатовимірного шкалування за блоками критеріїв, визначених експертним шляхом;

- на основі результатів оцінки ефективності і адекватності механізму валютного регулювання тенденціям лібералізації руху потоків капіталів обґрунтувати принципи концептуальної, а на їх основі - функціональної трансформації такого механізму в Україні;

- окреслити перспективні напрями розвитку механізму валютного регулювання в Україні та визначити умови, необхідні для його практичної реалізації.

1. Методологічні основи дослідження валютного регулювання

Визначено основні методологічні засади дослідження, розглянуто вихідні категорії і поняття валютного регулювання, розкрито його сутність і специфіку. Особливу увагу приділено дослідженню валютного курсу як домінанти валютного регулювання, а також розглянуто режими валютних курсів.

У процесі дослідження змісту категорій валютного регулювання та їх розгляду у взаємозв'язку виявлено специфіку валютного регулювання, яка полягає у його спрямованості на регулювання руху грошових потоків в іноземній валюті, що безпосередньо впливають на функціонування національної грошової системи. Це означає, що ефективне валютне регулювання забезпечує стабільність національної грошової системи та її захищеність від зовнішніх шоків.

Розгляд сутності валютного регулювання сприяв його уточненню, як специфічної економічної форми регулювання валютних відносин, що здійснюється державою на основі регламентації процесів руху валютних коштів (цінностей) відповідно до встановлених цілей. Це дозволило розглянути валютне регулювання як: а) економічну категорію; б) форму чи спосіб управління; в) механізм як систему форм, методів та інструментів.

Обґрунтовано, що валютне регулювання має дві сторони прояву - зовнішню та внутрішню. Зовнішня сторона, що проявляється у вигляді організації руху валютних коштів між суб'єктами валютного ринку, формуванні валютного курсу та забезпеченні еквівалентного обміну національної валюти на іноземну, є предметом практичної діяльності управління цими процесами. Внутрішня - це конкретні економічні форми, зокрема ціна валюти, що є стимулами зацікавленості суб'єктів економічних відносин. У цих формах найбільш повно проявляються обмінні та розподільчі відносини, які характеризують внутрішню сутність валютного регулювання і є предметом дослідження економічної науки.

Доведено, що сторони прояву валютного регулювання доцільно розглядати як форму організаційної структури управління грошовими потоками і зміст, що є сукупністю економічних відносин. Вони постійно взаємодіють між собою та залежать одне від одного. Такий методологічний підхід дав підстави розглядати валютне регулювання як економічну категорію, яка відображує загальні закономірні зв'язки й відносини у реальній дійсності.

Загальне поняття „валютне регулювання” включає: 1) нормативно-правові засоби, що утворюють систему правил регулювання суто валютних відносин; 2) технічні засоби, що забезпечують контроль за рухом іноземної валюти всередині країни відповідно до поставлених цілей і зовнішніх умов; 3) організаційні форми, за допомогою яких реалізується процес обміну та розподілу валюти; 4) умови економічної зацікавленості у процесі здійснення операцій з валютними цінностями.

З метою повнішого розкриття сутності валютного регулювання в дисертації досліджено його функції. Доведено, що із всієї сукупності функцій, що виділяються в економічних дослідженнях доцільно розглядати дві: регулятивну та контрольну, що безпосередньо відображають сутність цієї категорії.

На макроекономічному рівні ефект від реалізації регулятивної функції проявляється у забезпеченні оптимального для розвитку економіки країни режиму валютного курсу та еквівалентності обміну національної валюти на іноземну і навпаки; на рівні окремих галузей господарства - в ефективній структурній перебудові промислового сектору економіки; на мікрорівні - у створенні умов для рентабельної роботи окремих підприємств зовнішньоекономічної діяльності та зменшенні ризиків у обміні іноземної валюти на національну.

Щодо ефекту контрольної функції, то він пов'язаний не стільки з контролем за проведенням валютних операцій, скільки із законністю діяльності всіх суб'єктів валютних відносин.

Особлива увага у роботі приділена дослідженню ролі валютного курсу в економіці та його впливу на зовнішню та внутрішню рівновагу країни. Встановлено, що у сучасній економічній науці досить активно розроблялася проблема ролі валютного курсу та його впливу на економіку. Але і сьогодні у вирішенні цієї проблеми не вироблено єдиної позиції. Залишаються дискусійними питання щодо визначення ступеня впливу валютного курсу на платіжний баланс, внутрішні ціни, рівень зростання ВВП тощо.

Особливої актуальності ця проблема набула у кінці ХХ ст., коли з'ясувалося, що від її ефективного вирішення залежить майбутнє світової економіки. На цей період припадає переважна більшість досліджень та рекомендацій щодо дотримання країнами більш жорсткої валютної дисципліни, обмеження валютних коливань, прив'язування слабких і частково конвертованих валют до сильних (міжнародних), введення різних режимів валютних курсів, використання механізмів, які дозволяють через валютний курс контролювати національну грошово-кредитну політику.

У своїй першооснові проблема ролі валютного курсу та його впливу на економіку передбачає вибір такого валютного режиму, який є адекватним загальноекономічним умовам, що склалися в певній країні. Вибір того чи іншого режиму, у свою чергу, визначає пошук оптимального балансу важелів внутрішньої та зовнішньої економічної політики, який би забезпечив економічне зростання у відносно стабільному ціновому середовищі і при не погіршанні показників платіжного балансу.

Доведено, що збільшення ступеня відкритості економіки приводить до стирання меж між політикою регулювання внутрішніх економічних процесів і заходами, спрямованими на розвиток зовнішніх зв'язків. Тому баланс важелів внутрішнього і зовнішнього регулювання стає вкрай важливим. Його досягнення ускладнюється процесами інтеграції та глобалізації, оскільки до завдання пошуку збалансованості важелів додається проблема координації національної економічної політики з економічними політиками інших держав.

У роботі на противагу існуючим поглядам щодо послаблення зв'язку між валютним курсом і торговим балансом доведено, що валютний курс впливає на рівновагу торговельного балансу і закономірності цього впливу зберігаються до сьогодні. Разом з тим, в сучасних умовах лаги між змінами курсу і сальдо торговельного балансу збільшилися. Це вказує на послаблення впливу валютних курсів на торгівлю і існування третіх факторів. Такими факторами є величина критичного імпорту для держави та цінова кон'юнктура світових товарних ринків. У підсумку це модифікує механізм зв'язку “валютний курс - торговельний баланс”.

У процесі дослідження ефекту переносу курсових змін на ціни доведено, що поведінка валютних курсів суттєво впливає на цінову динаміку на внутрішньому ринку. Особливо це стосується країн з незрілими ринковими відносинами. Переважна частина таких країн у своїй економічній практиці використовує обмінний курс як інструмент забезпечення стабільності економіки. У процесі її досягнення провідну роль відіграє режим валютного курсу. Світова практика засвідчує про використання широкого спектру режимів валютного курсу.

У роботі доведено, що вибір оптимального режиму валютного курсу на сьогодні залишається одним із складних питань для кожної країни. Дослідження показують, що найбільша кількість валютних криз спостерігалась в тих країнах, де відбувалася реалізація проміжних режимів валютного курсу. До них, насамперед, відносяться „м'які” форми фіксації валютного курсу у вигляді повзучої прив'язки і валютних коридорів. Низька ефективність проміжних режимів навела економістів на думку про те, що у сучасному глобальному світі з його високим ступенем інтеграції міжнародних фінансових ринків, життєздатними можуть бути тільки два полярних режими: або вільне плавання, або жорстка форма фіксації валютного курсу. Проте це не означає, що на сьогодні у міжнародній практиці країни обирають і використовують тільки ці два режими. Спектр режимів валютного курсу залишається ще досить широким, хоча за останні десять років він суттєво еволюціонував.

2. Теоретичні засади формування механізму валютного регулювання

Розглянуто валютну політику як першооснову формування механізму валютного регулювання та визначено її критерії. Розкрито сутність механізму валютного регулювання і визначено його складові. Досліджено роль валютної політики як інструмента реалізації функцій держави у сфері управління валютними відносинами на основі адаптації положень теорії інституціоналізму.

На основі узагальнення методологічних підходів авторського визначення сутності валютної політики у роботі уточнено її поняття як комплексу дій і заходів держави в межах, наданих їй функцій та повноважень у валютній сфері. Під валютною сферою слід розуміти стратегію і тактику валютної політики, що в єдності формують основи ефективності валютної системи і механізму валютного регулювання при оптимальному співвідношенні внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на них.

Обґрунтовано, що ключовими критеріями ефективності валютної політики є такі: сальдо рахунку поточних операцій; величина міжнародних резервів далі - (МР) центрального банку; показник співвідношення величини грошової маси до міжнародних резервів (М2/МР).

Проведений у дисертаційні роботі аналіз дозволив акцентувати увагу на тому, що через сальдо рахунку поточних операцій можна оцінювати ефективність валютної політики тільки в країнах, які характеризуються низьким ступенем лібералізації рахунків операцій з капіталом і відстають від інших за рівнем лібералізації національних фінансових ринків. До таких країн правомірно віднести й Україну.

МР забезпечують стабільність національної валюти, з їх допомогою центральні банки скорочують або збільшують грошову масу в обігу і тим самим впливають не тільки на динаміку обмінного курсу, а й сприяють економічному розвитку. З огляду на це обґрунтовано, що показник співвідношення МР до грошової маси також може бути критерієм ефективності валютної політики. Під час аналізу встановлено, що в розвинених країнах цей показник є високим, тоді як у трансформаційних економіках він дуже низький. Зокрема, в Німеччині і Україні співвідношення М2/МР дорівнює 26,2 і 2,3 відповідно. Ця різниця пояснюється відсутністю стабільного попиту на національні гроші в трансформаційних економіках і підтримкою їх курсової динаміки заходами валютної політики.

Обґрунтовано, що механізм валютного регулювання забезпечує реалізацію пріоритетів валютної політики. У роботі він поданий як системне утворення, у якому функціонує упорядкована і взаємопов'язана узгодженою спрямованістю сукупність валютних відносин, інструментів, форм, методів, важелів та дій, здатна забезпечити реалізацію пріоритетів валютної політики і гармонізувати інтереси суб'єктів валютного ринку. При цьому в роботі обґрунтована потреба підняти на вищий загально-методологічний рівень значущість такого механізму, як категорії та практичного інструменту управління валютними відносинами.

Доведено, що механізм валютного регулювання повинен відображати потребу у: а) забезпеченні реалізації особливостей та пріоритетів валютної політики, спрямованих на економічне зростання країни; б) об'єднанні узгодженою цільовою спрямованістю форм, методів та інструментів, підвищення рівня їх ефективності; в) врахуванні специфіки, зрілості та функціонування економічних відносин в країні.

Можливість реалізації потенціалу механізму валютного регулювання забезпечується його багаторівневим підходом до визначення його сутності. Обґрунтовано, що на найвищому рівні пізнання механізм валютного регулювання є системою специфічних економічних відносин, які виникають між їх суб'єктами на стадії обміну і розподілу валютних коштів. На нижчому рівні - механізм валютного регулювання становить комплекс спеціально розроблених і законодавчо закріплених у державі форм, методів та інструментів, спрямованих на реалізацію пріоритетів валютної політики держави. На практичному рівні механізм валютного регулювання - це сукупність взаємопов'язаних форм, методів, інструментів, важелів та дій, які забезпечують регулювання кон'юнктури валютного ринку, контроль за динамікою обмінного курсу національних грошей та дотриманням обраного режиму валютного курсу.

Важливим аспектом дослідження механізму валютного регулювання у роботі визначено необхідність урахування окремих положень теорії інституціоналізму. У цьому контексті сформульовано складові інституту валютної політики.

Щодо предмета дослідження, то особливу увагу було приділено додатковим нормам. Це дозволило визначити роль механізму валютного регулювання як інструмента реалізації функцій держави у сфері управління валютними відносинами, а також засобу гармонізації інтересів їх суб'єктів.

Відзначено, що інституційні основи формування валютної політики є фундаментом для підвищення її ефективності і розвитку механізму валютного регулювання. Через їх недосконалість валютна політика в Україні має проблеми, серед яких незахищеність валютної політики від некомпетентності та лобіювання; прогресуюче ускладнення процедур та правил здійснення валютних операцій; нестабільність, суперечність законодавчої бази; недостатня привабливість національної економіки для іноземних інвесторів і торговельних партнерів; повільне технологічне оновлення виробництва; незадовільна робота валютного ринку; нестабільний валютний курс.

У розв'язанні цих проблем запропоновано змінити ідеологію валютної політики, що передбачає підтримку не конкретних підприємств, які випускають продукцію на експорт, а усього підприємницького сектору. Для цього потрібно здійснити послідовну перебудову механізму валютного регулювання щодо його лібералізації; підвищення ефективності банківської системи як фінансової основи зростання конкурентоспроможності української економіки в умовах глобалізації фінансових ринків; забезпечити формальну і реальну незалежність центрального банку; суттєво спростити заходи валютного регулювання і контролю; створити умови для розвитку внутрішнього валютного ринку.

3. Сучасна практика регулювання валют з різним ступенем інтернаціоналізації

Присвячено розгляду структури інструментів валютного регулювання, визначенню відмінностей у механізмах регулювання валют з різним ступенем інтернаціоналізації, дослідженню проблем валютної нестабільності (валютних криз), обумовлених недосконалою практикою валютного регулювання.

У роботі запропоновано класифікацію інструментів валютного регулювання, критерієм якої обрано „форми впливу на об'єкт регулювання”. Класифікація інструментів представлена у вигляді двох великих блоків - неринкових (інструментів фінансових репресій) та ринкових (економічних). У процесі дослідження обґрунтовано використання терміна „інструменти фінансових репресій”. Аргументовано, що інструменти фінансових репресій являють собою адміністративні або прямі заходи центрального банку, що обмежують проведення валютних операцій.

Доведено, що у практиці регулювання валют пропорції між окремими групами інструментів визначаються: а) глибиною розвитку валютного ринку; рівнем конвертованості валюти; б) наявністю розвинутого фінансового ринку; стабільністю макроекономічного середовища; в) ступенем інтернаціоналізації валюти.

Для дослідження сучасної практики регулювання валют з різним ступенем інтернаціоналізації визначено критерії, за якими всі валюти згруповані у дві групи - міжнародні та внутрішні. Обґрунтовано, що для міжнародних і внутрішніх валют характерні різні системи курсоутворення: курс міжнародних валют формується під дією попиту на валюту, внутрішніх - під дією пропозиції іноземної валюти. Специфічні особливості курсоутворення валют лежать в основі механізмів їх регулювання.

Встановлено, що на формування механізмів регулювання різних валют здійснює вплив фінансова та монетарна політика, яку реалізують країни. Проведений порівняльний аналіз та узагальнення підходів до вибору типу фінансової і монетарної політики доводить, що при розробці їх стратегії і тактики країни зустрічаються з проблемою „несумісного трикутника”, що містить три умови: 1) встановлення фіксованого курсу, 2) проведення незалежної грошово-кредитної політики, 3) введення ліберального режиму руху капіталів.

На практиці можлива комбінація лише двох із перелічених умов, а саме: 1) реалізація режиму фіксованого курсу відбувається одночасно з проведенням незалежної грошово-кредитної політики; 2) режим фіксованого курсу поєднується з лібералізацією руху капіталів; 3) здійснення незалежної грошово-кредитної політики з плаваючим курсом проводиться у поєднанні з вільним рухом капіталів.

Країни з міжнародними валютами не мають обмежень на вільний рух капіталу і проводять незалежну грошово-кредитну політику. На коливання їх обмінних курсів суттєво впливають короткострокові процентні ставки центральних банків, мінливість яких є реакцією на посилення інтеграції глобальних фінансових ринків.

На курсову динаміку міжнародних валют впливають зміни облікової ставки центрального банку. Обсяги руху капіталів активно реагують на коливання процентних ставок у США та ЄС, за рахунок чого відбувається коригування тренда валютних курсів міжнародних валют.

Обґрунтовано, що регулювання динаміки міжнародних валют, які перебувають в режимі вільного плавання, не потребує проведення валютних інтервенцій. Низька мінливість валютних курсів у розвинених країнах і відірваність їх коливань від фундаментальних макроекономічних процесів обумовлюють низький обсяг валютних резервів (крім Японії) порівняно з країнами, що розвиваються, зокрема Китаю та Росії. Це означає, що в розвинених країнах роль валютних резервів як монетарного інструменту у регулюванні курсової динаміки різко падає.

Доведено, що на курсоутворення валют суттєво впливають коливання американського долару. Його нестабільність не зменшує попит на нього, тому що долар продовжує залишатися основною резервною валютою. Частка долару у загальних обсягах МР країн світу становить 64 %, а євро - 26 %. На всі інші міжнародні валюти припадає лише 10 % загальних обсягів валютних резервів центральних банків. Отже, формально позбавлений монопольного положення в світі долар у результаті Ямайської валютної реформи фактично залишається основним міжнародним платіжним і резервним засобом, що обумовлено потужним економічним, науково-технічним та воєнним потенціалом США, а також широко розвиненими фінансовими ринками.

Під час аналізу виявлено, що внутрішні валюти, на відміну від міжнародних, зазнають значного знецінення, а їх рівновага на ринку неможлива без заходів суворого валютного регулювання. На ефективність механізму валютного регулювання внутрішніх валют здійснюють вплив макроекономічні особливості країни, а саме: високі темпи інфляції, слабкість центральних банків, фіскальні дисбаланси, недостатній рівень розвитку фінансового ринку, доларизація економіки, низька ефективність грошово-кредитного регулювання, високий рівень відкритості економіки, який негативно впливає на динаміку обмінного курсу та стабільність валютного ринку.

Обґрунтовано, що на стабільність обмінних курсів і валютних ринків внутрішніх валют негативно впливає розвиток процесу фінансової глобалізації, при якому країни інтенсивно інтегруються зі сферою міжнародних потоків капіталу. Збільшення зовнішніх активів і зобов'язань таких країн, особливо до кризи 2008 р., засвідчує про їх перетворення на принциповий елемент глобальної взаємозалежності.

Доведено, що країни з внутрішніми валютами з метою макроекономічної стабілізації орієнтуються на фіксовані режими та режими, що передбачають суворе обмеження курсових коливань. Ця орієнтація, передусім, переслідує боротьбу з високими темпами інфляції, оскільки фіксований курс виконує роль номінального якоря, за допомогою якого відбувається вирівнювання внутрішніх і світових цін на товари.

Акцентовано увагу на тому, що реалізація режиму фіксованого курсу вимагає формування специфічного механізму валютного регулювання, яка полягає у переважному використанні інструментів фінансових репресій у поєднанні з валютними інтервенціями. Перші обмежують попит на валюту, другі - забезпечують реалізацію обраного режиму валютного курсу. Процентна політика як інструмент валютного регулювання у країнах із внутрішніми валютами має низьку ефективність, оскільки пропозиція грошей в обігу здійснюється через валютний ринок.

Встановлено, що недостатня ефективність механізму валютного регулювання у країнах із внутрішніми валютами призводить до виникнення валютної нестабільності, яка проявляється у вигляді валютних криз. В роботі узагальнено причини, що сприяли розгортанню та протіканню валютних криз у трансформаційних економіках, серед яких: 1) кваплива лібералізація валютних та фінансових ринків; 2) недостатнє державне регулювання валютного ринку, що сприяє зростанню обсягів спекулятивних операцій; 3) низька ефективність контролю за рухом капіталу; 4) існування конфлікту цілей макроекономічної політики, який знаходиться у зоні відповідальності центральних банків (невідповідність встановленого режиму валютного курсу фундаментальним економічним процесам); 5) наявність торгового, банківського і психологічного каналів, які прискорюють розповсюдження валютно-фінансових.

Як заходи боротьби з валютною нестабільністю запропоновано такі: а) підвищення інституційної незалежності центрального банку; б) нарощування обсягів валютних резервів; в) підтримка курсової стабільності і створення ефективної системи стерилізації надмірних експортних доходів.

4. Оцінка ефективності інструментів валютного регулювання в Україні

Досліджено валютні обмеження як інструмент впливу на валютний курс гривні, проаналізовано роль і ефективність валютних інтервенцій для підтримці курсової стабільності, розглянуто специфіку формування і управління валютними резервами. Проаналізовано практику регулювання та контролю за потоками капіталу, проведено оцінку ступеня репресивності механізму валютного регулювання.

З огляду на закономірності формування валютного курсу гривні встановлено, що гривня є внутрішньою валютою і на її курсоутворення, впливають обсяги пропозиції іноземної валюти, що надходить на внутрішній ринок. Для забезпечення стабільної курсової динаміки НБУ використовує інструменти фінансових репресій у вигляді прямих валютних обмежень.

В Україні валютні обмеження за поточним рахунком використовуються з метою регламентації та порядку проведення розрахунків за експортно-імпортними операціями, здійснення контролю за цільовим призначенням купленої на міжбанківському ринку іноземної валюти, регулювання операцій з купівлі-продажу валюти на внутрішньому ринку. Валютні обмеження за капітальним рахунком застосовуються з метою обмеження руху капіталу і зумовлюються: а) цілями монетарної політики НБУ; б) необхідністю захисту грошової та фінансової сфери від зовнішніх шоків, пов'язаних з інфляційними наслідками великих обсягів притоку капіталу; в) забезпеченням сприятливих умов для політики штучної підтримки процентних ставок на рівні, що дозволяє пільгове кредитування бюджету та пріоритетних галузей економіки.

Обґрунтовано, що широкий спектр валютних обмежень вказує на наявність проблем, пов'язаних із наповненням внутрішнього валютного ринку іноземною валютою, та необхідність перекриття відпливу капіталу. Проблема відпливу капіталу та повернення валютних цінностей, що незаконно перебувають за межами держави, залишається для України однією з найбільш гострих та актуальних.

Оцінку ефективності валютних інтервенцій НБУ здійснено на основі двох критеріїв: „згладжування” та „розвороту”. Отримані результати засвідчили, що: а) валютні інтервенції сприяють уповільненню різких коливань курсу гривні на ринку, тобто впливають на валютний ринок у цілому через їх стабілізаційний характер; б) інтервенції, що проводилися для згладжування надмірних коливань валютного курсу були, більш успішними до валютно-фінансової кризи 1998 р. і найменш успішними під час кризи, оскільки за їх допомогою НБУ не зміг здійснити розворот негативного тренда; в) підвищення ефективності валютних інтервенцій почалося після відміни політики курсового коридору. До початку кризи 2008 р. НБУ був спроможним формувати тренд на ринку та утримувати курс гривні під контролем, проте під час кризи ефективність валютних інтервенцій знову знизилася.

З'ясовано, що за весь період дослідження (1995-2010 рр.) НБУ може суттєво впливати на волатильність обмінного курсу, але не може „перебороти” ринок та здійснити розворот тренда під час валютної нестабільності. Це означає, що у періоди фінансових потрясінь НБУ неспроможний одними інтервенціями зупинити знецінення валютного курсу гривні.

На основі аналізу специфіки формування і управління міжнародними резервами НБУ доведено, що вони є одним з найбільших фінансових активів і основним критерієм ефективності валютної політики. Внаслідок того, що рівень інфляційних очікувань та макроекономічна ситуація в Україні залежать від динаміки валютного курсу гривні, розмір міжнародних резервів та управління ними є критично важливими.

Обґрунтовано, що обсяги міжнародних резервів НБУ є недостатніми. Низькі співвідношення МР до обсягів імпорту і зовнішнього боргу України свідчать про їх недостатній розмір для запобігання спекулятивним атакам на національну валюту та реальну можливість розгортання нової фінансової кризи в Україні. Крім того, розраховані показники співвідношення міжнародних резервів до агрегату широких грошей за 2005-2010 рр. характеризують наявність тенденції низького попиту на національну валюту.

У процесі дослідження ефективності інструментів валютного регулювання було виявлено, що чинне законодавство з валютного регулювання і валютні обмеження за рахунком фінансових операцій не стримують відтік капіталу. Розрахунки, проведені в дисертації, показують, що за період 2004-2010 рр. відтік капіталу з України перевищив 22 млрд. дол.

Доведено, що найближчим часом пропозиція валюти на внутрішньому ринку буде задовольняти попит на неї без „запасу”. Це означає, що одним із основних завдань валютного регулювання стає посилення контролю за попитом на іноземну валюту.

Обґрунтовано, що пропозиція валюти на ринку повинна забезпечувати такі компоненти попиту на неї: 1) попит імпортерів продукції та послуг; 2) попит уряду для покриття виплат за зовнішніми зобов'язаннями; 3) попит НБУ для нарощування міжнародних резервів; 4) попит приватних юридичних та фізичних осіб для купівлі активів за кордоном; 5) попит населення на валюту для погашення кредитів та поповнення своїх валютних заощаджень. При цьому сумарний попит на іноземну валюту не повинен перевищувати обсяг надходжень від експорту, операцій з капіталом та довгострокових фінансових операцій, оскільки таке перевищення означає втрату країни не поточних надходжень, а запасів капіталу. Тому необхідно терміново вводити суворі адміністративні заходи, спрямовані на обмеження вивозу капіталу з України.

На основі аналізу практики використання інструментів валютного регулювання НБУ доведено, що у регулюванні валютного курсу гривні переважають інструменти фінансових репресій, які зумовлюють репресивний характер механізму валютного регулювання. Оцінка ступеня репресивності механізму валютного регулювання здійснювалася на основі використанням методів багатовимірного шкалування за блоками критеріїв, визначених експертним шляхом. Результати розрахунку представлено в таблиці 5.

Ступінь репресивності валютного регулювання оцінено за допомогою інтегрального індексу репресивності:

,

де - інтегральний індекс репресивності валютного регулювання; , - часткові індекси репресивності за першим (інструменти фінансової репресії) і другим (економічні інструменти (опосередковані) валютного регулювання) блоками критеріїв; , - вагові коефіцієнти блоку критеріїв, визначені методом експертних оцінок.

Оцінка ступеня репресивності механізму валютного регулювання здійснювалася у двох періодах, в основу розподілу яких покладено існуючий режим валютного курсу. Перший період (1992-1993 рр.) - становлення валютної системи і реалізація режиму „вільного плавання” курсу національної валюти. Інтегральний індекс репресивності у цьому періоді становив 0,139, що свідчить про низький ступінь репресивності механізму валютного регулювання в цьому періоді. Другий період (1994-2011 рр.) - розвиток валютної системи і реалізація режиму регульованого курсу гривні (за винятком 2005-2007 рр., коли номінальний курс гривні було зафіксовано до долара). Інтегральний індекс репресивності механізму валютного регулювання у другому періоді становив 0,861, що характеризує високу ступінь його репресивності. Цей ступінь обумовлює переважання у механізмі валютного регулювання України інструментів фінансових репресій.

Обґрунтовано, що перехід від режиму регульованого валютного курсу до керованого плавання сприятиме зниженню ступеню репресивності механізму валютного регулювання та створить умови для його поетапної лібералізації.

5. Перспективні напрями розвитку механізму валютного регулювання в Україні

Обґрунтовано концептуальні підходи до трансформації механізму валютного регулювання в Україні. Визначено перспективні напрями і обґрунтовано рекомендації щодо розвитку механізму валютного регулювання.

На основі результатів дослідження встановлено, що існуючий механізм валютного регулювання сформовано на застарілій законодавчій базі, яка не враховує сучасні процеси лібералізації руху фінансових потоків. Втім, все більша залежність економіки України від зовнішніх умов та тенденцій, що відбуваються на світових фінансових ринках, обумовлює необхідність трансформації механізму валютного регулювання і розробку нової законодавчої бази.

Обґрунтовано, що трансформація механізму валютного регулювання в Україні має відбуватися на основі нової парадигми, яка втілює світові тенденції лібералізації руху потоків капіталу. Важливим для обґрунтування нової парадигми є визнання необхідності змін пріоритетів валютної і грошово-кредитної політики України (поступовий перехід до режиму керованого, а потім і вільного плавання курсу гривні та встановлення інфляційних орієнтирів). Це дасть можливість на практиці почати вирішувати таку складну проблему, як формування об'єктивних умов для реалізації ринкових механізмів курсоутворення гривні.

Доведено, що за нової парадигми системна побудова механізму валютного регулювання має відображати потребу щодо об'єднання узгодженою спрямованістю окремих інструментів та підвищення рівня керованості ними, урахування специфіки системної дії інструментів валютного регулювання, пошуку шляхів гармонізації інтересів суб'єктів валютних відносин і відповідати принципам транспарентності, функціональної спрямованості, підпорядкованості загальноекономічним цілям.

У процесі дослідження встановлено, що розвиток механізму валютного регулювання в Україні гальмує високий рівень доларизації. Недовіра до національної валюти стимулює до заощаджень у іноземній валюті. Значна частка іноземної валюти у вигляді активів і пасивів розміщена у банківській системі. Зокрема, частка кредитів і депозитів у іноземній валюті у 2010 р. складала 51,1 та 42,0 % відповідно. При цьому приріст іноземної валюти поза банківською системою за 2000-2011 р. сягнув 66 млрд. дол., у тому числі за 2010 рік - 7,3 млрд дол. З'ясовано, що високий рівень доларизації економіки України обумовлює значні валютні ризики у разі знецінення національної валюти, зменшує ефективність механізмів грошово-кредитного і валютного регулювання НБУ, підвищує вразливість фінансової системи і створює загрозу виникнення боргової кризи, не стимулює зменшення обсягів тіньової економіки.

Обґрунтовано, що зниження рівня доларизації в Україні має досягатися шляхом реалізації заходів, спрямованих на зміну пріоритетів кредитної політики банків, зменшення обсягів зовнішніх запозичень, скорочення участі НБУ на валютному ринку, цілеспрямоване підвищення ліквідності національної валюти, підтримку стабільної курсової динаміки.

У роботі відзначено, що в країнах з незрілими ринковими економіками, у тому числі і й Україні, ключовою проблемою у процесі формування і реалізації валютної політики є недостатній рівень реальної та інструментальної незалежності центрального банку. Виявлення можливостей зміцнення ролі НБУ у цьому процесі відбувалося на основі аналізу ступеня незалежності банку, його відповідальності за проведення валютної політики та інформаційної відкритості. Обґрунтовано, що забезпечення реальної незалежності НБУ потребує координації валютної політки банку з фіскальною політикою уряду під час визначення їх цілей, а також при формуванні стратегії і тактики їх реалізації.

Для вирішення таких завдань сформульовано основні принципи валютної політики, втілення яких сприятиме суттєвому підвищенню її ефективності та результативності діяльності НБУ. Обґрунтовано, що першим кроком до підвищення реальної та інструментальної незалежності НБУ є необхідність внесення до чинного законодавства з валютного регулювання норм, що чіткого розподіляють повноваження Національного банку України та уряду у сфері валютного регулювання та валютного контролю та підвищують інструментальну незалежність банку. Другим кроком на шляху до реальної незалежності НБУ у сфері прийняття рішень є необхідність підвищення інформаційної відкритості банку.

Перспективним напрямом розвитку механізму валютного регулювання є його лібералізація в частині скорочення валютних обмежень на проведення операцій за фінансовим рахунком платіжного балансу. Встановлено, що наявність великої кількості обмежень, їх низька прозорість, прогалини у законодавстві, існування подвійної асиметрії, відсутність єдиного регулятора створюють складний та заплутаний механізм регулювання фінансових операцій та додаткові можливості для корупції. Обґрунтовано, що для успішного результату лібералізації механізму валютного регулювання необхідно прийняти закон про валютне регулювання і валютний контроль, в основу якого має бути покладений принцип вільного руху капіталу і відсутність будь-яких валютних рестрикцій з терміном повної реалізації не більше трьох років. Аргументовано, що лібералізація механізму валютного регулювання передбачає суттєве зменшення видів операцій, які підлягають валютному контролю. Виходячи з цього, в роботі запропоновано всі операції з капіталом та фінансові операції, а також операції на внутрішньому валютному ринку класифікувати за чотирма категоріями: 1) операції, які потребують отримання дозволу - ліцензії Національного банку України; 2) операції, які потребують реєстрації; 3) операції, які потребують повідомлення про проведену валютну трансакцію; 4) операції, які не потребують отримання ліцензії на її здійснення, реєстрації або надання інформації у відповідні органи.

Характеризуючи напрями розвитку механізму валютного регулювання, встановлена необхідність задіяти потенціал процентної політики. На підставі аналізу досвіду зарубіжних країн запропоновано у як ключову ставку обрати короткострокову проценту ставку, формування якої потребує введення системи коридору процентних ставок. Для її ефективної дії НБУ має зосередити зусилля на таких трьох основних напрямах: 1) зменшити кількість інструментів грошово-кредитної і валютної політики з відповідним обранням одного - короткострокової процентної ставки; 2) сприяти розвитку та поглибленню фінансового ринку; 3) посилити контроль за формуванням усіх процентних ставок грошового ринку України.

Наголошено на важливості інтеграції валютної політики України з країнами ЄС. Оцінка перспектив такої інтеграції актуалізує пошук рішень, пов'язаних з розширенням меж використання євро у зовнішньоекономічних розрахунках України з країнами ЄС. У роботі відзначено переваги, які отримає Україна від валютної інтеграції. Зокрема, у стратегічному плані це дозволить досягти три взаємопов'язані цілі: 1) привести макроекономічну політику відповідно до сучасних потреб світових інтеграційних процесів; 2) забезпечити країні довгострокову перспективу розвитку і перетворити її у міцну економічно та політично незалежну державу; 3) підвищити ефективність валютної політики через удосконалення механізмів її формування та реалізації. У практичному плані це дозволить: знизити залежність внутрішнього ринку від американського долара і поступове його витіснення з готівкових та безготівкових розрахунків; модифікувати валютну базу курсової політики НБУ; удосконалити валютну структуру міжнародних резервів і зовнішніх запозичень; розвивати кредитне співробітництво з країнами ЄС; підвищити ліквідність ринку європейської валюти в Україні.

Висновки

валютний економічний інтернаціоналізація

У дисертації проведено теоретичне дослідження і запропоновано нове вирішення важливої наукової проблеми поглиблення теоретико-методологічних засад механізму валютного регулювання та розробки перспективних напрямів його розвитку в Україні. Результати проведеного дослідження дозволили зробити такі висновки та пропозиції:

1. Узагальнення і систематизація існуючих теоретичних концепцій щодо вихідних категорій і понять валютного регулювання, встановлення взаємозалежностей між ними дозволили розкрити економічний зміст, специфічність та функціональне призначення валютного регулювання. У загальнотеоретичному і практичному аспекті валютне регулювання являє собою специфічну економічну форму регулювання валютних відносин, що здійснює держава на основі жорсткої регламентації процесів руху внутрішніх валютних потоків відповідно до встановлених цілей. Дослідження змісту вихідних категорій валютного регулювання, а саме: „гроші”, „валюта”, „валютний курс”, та їх поєднання в межах єдиної методологічної основи сприяло виявленню глибинних економічних взаємозв'язків між ними, специфічності валютного регулювання та необхідності комбінації окремих заходів та інструментарію для реалізації його основної функції - функції регулювання.

2. На основі аналізу закономірностей впливу валютного курсу на зовнішню та внутрішню рівновагу економічної системи з'ясовано, що в країнах з незрілими ринковим відносинами зв'язок валютного курсу з торговельним балансом і рівнем внутрішньої інфляції є доволі щільним. Доведено, що вибір адекватного валютного режиму і контроль за його дотриманням стають пріоритетними завданнями валютної політики і валютного регулювання.

3. Дослідження механізму валютного регулювання як складного фінансового явища дало змогу розглянути його сутність у тривимірному вигляді. Зокрема, на найвищому рівні - як систему специфічних економічних відносин, що виникають між їх суб'єктами на стадії обміну і розподілу валютних коштів (цінностей); більш нижчому - як комплекс методичних, організаційно-правових положень та заходів, які визначають функціонування валютних коштів в економіці держави, їх практичне використання для досягнення визначених цілей та завдань; на практичному рівні - як сукупність взаємопов'язаних форм, методів, інструментів, важелів та дій, які забезпечують реалізацію інтересів держави у сфері валютних відносин.

4. У процесі дослідження теоретико-методологічних підходів до валютного регулювання встановлено, що здебільшого валютну політику не розглядають як першооснову формування механізму такого регулювання. З метою більш глибокого розуміння причинно-наслідкових зв'язків динаміки валютних відносин в дисертації такі базові поняття як „валютна політика” і „механізм валютного регулювання” розглянуто у їх взаємозв'язку, що дозволило в подальшому розглядати валютну політику як першооснову формування механізму валютного регулювання.

5. На основі адаптації окремих положень інституційної теорії сформульовано складові інституту валютної політики. При їх дослідженні особливу увагу приділено додатковим нормам. Це дозволило визначити роль механізму валютного регулювання як інструмента реалізації функцій держави у сфері управління валютними відносинами, а також засобу гармонізації інтересів їх суб'єктів.

6. Під час аналізу структури механізму валютного регулювання доведено, що основна роль у такому механізмі належить інструментам. У роботі запропоновано класифікацію інструментів валютного регулювання, критерієм якої обрано „форму впливу на об'єкт регулювання”. Класифікацію інструментів подано у вигляді двох великих блоків - неринкових (інструментів фінансових репресій) та ринкових (економічних). У ході дослідження обґрунтовано використання терміну „інструменти фінансових репресій”.

7. На основі аналізу сучасної практики регулювання валют з різним рівнем інтернаціоналізації встановлено, що відмінності у механізмах їх регулювання ґрунтуються на врахуванні закономірностей курсоутворення міжнародних і внутрішніх валют. Доведено, що формування курсової динаміки міжнародної валюти відбувається під впливом попиту на неї, а внутрішньої - під впливом пропозиції іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку.

8. Визначальною рисою механізму валютного регулювання, сформованого в Україні, є домінування інструментів фінансових репресій (валютні обмеження), що поєднуються з проведенням валютних інтервенцій та управлінням міжнародними резервами. У результаті аналізу виявлено, що валютні обмеження виконують покладену на них функцію забезпечення балансу попиту і пропозиції валюти на внутрішньому ринку, проте є недостатньо ефективними у стримуванні відпливу капіталу з України. Аналіз управління валютними резервами НБУ та рівня їх достатності засвідчив недостатню ефективність резервів як інструменту монетарного регулювання. Оцінка ефективності валютних інтервенцій НБУ на основі критеріїв „згладжування” та „розвороту” показала, що банк може суттєво впливати на коливання обмінного курсу, але не може „перебороти” ринок та здійснити розворот негативного тренда у періоди фінансових потрясінь. Це свідчить про неспроможність НБУ одними інтервенціями протистояти валютній кризі.

9. Проведене дослідження довело, що механізм валютного регулювання в Україні має високий ступінь репресивності, оцінка якого здійснювалася на основі розробленої в роботі математичної моделі. Встановлено, що висока ступінь репресивності вітчизняного механізму валютного регулювання обумовлюється переважанням у механізмі валютного регулювання інструментів фінансових репресій, якими користується НБУ при дотриманні обраного режиму валютного курсу гривні. Обґрунтовано, що перехід від режиму регульованого курсу до керованого плавання сприятиме зниженню ступеня репресивності механізму валютного регулювання та створить умови для його поетапної лібералізації.

10. В результаті дослідження з'ясовано, що механізм валютного регулювання в Україні сформовано у 1993 р. і сьогодні він функціонує на застарілій законодавчій базі, яка не враховує сучасних тенденцій вільного руху потоків капіталу. В роботі запропоновано наукові підходи до трансформації механізму валютного регулювання на основі нової парадигми, яка втілює світові тенденції лібералізації руху потоків капіталу і базується на принципах транспарентності, функціональної спрямованості і підпорядкованості загальним цілям.

11. Основним обмежуваним фактором підвищення ефективності механізму валютного регулювання в Україні є високий рівень доларизації, який деформує фінансову і грошово-кредитну систему, сприяє високим девальваційним та інфляційним очікуванням, створює ризики для банківського бізнесу. Для його суттєвого зниження запропоновано комплекс заходів, спрямованих на удосконалення бюджетної та грошово-кредитної політики. Обґрунтовано, що основні заходи з дедоларизації фінансового сектору повинні застосовуватися у банківській системі України.

12. Одним з провідних напрямів розвитку механізму валютного регулювання в Україні є забезпечення реальної незалежності НБУ у формуванні та реалізації валютної політики. У руслі вирішення цього завдання сформульовано основні принципи валютної політики, втілення яких сприятиме суттєвому підвищенню її ефективності та результативності діяльності НБУ. Реалізація цих принців у практику обумовлює внесення у чинне законодавство з валютного регулювання норм, що розширюють можливості і закріплюють повноваження НБУ щодо гнучкого застосування інструментів валютного регулювання.

13. В результаті дослідження встановлено, що у механізмі валютного регулювання переважають обмеження на проведення операції за фінансовим рахунком платіжного балансу і це обумовлює його репресивний характер. Доведено, що розв'язання проблеми скорочення валютних обмежень на проведення валютних операцій за фінансовим рахунком має здійснюватись з позиції скорочення переліку операцій, що підлягають валютному контролю та супроводжуватися прийняттям нового законодавства у сфері валютного регулювання та його адаптації до існуючого у сфері банківського і страхового бізнесу.

14. Враховуючи недоліки формування і реалізації валютної політики, в роботі аргументовано доцільність інтеграції валютної політики України не з Росією, а з країнами ЄС. Доведено, що зростання обсягів розрахунків у європейській валюті за рахунком поточних операцій сприятиме зменшенню залежності української економіки від американського долара, поступовому витісненню його з готівкових та безготівкових розрахунків та дозволить модифікувати валютну базу курсової політики НБУ через прив'язку гривні до кошика валют.

Література

1. Береславська О.І. Валютна політика України: теорія та практика : / Олена Іванівна Береславська. - Ірпінь : Національний університет ДПС України, 2010. - 330с.

2. Розвиток фінансового сектора та економічне зростання: монографія / редкол.: А.І. Даниленко (відп. ред.) та ін. - К.: Ін-т економіки НАН України, 2001. - 238с.

3. Фінансово-кредитні методи державного регулювання економіки : монографія / [за ред. А.І. Даниленка]. - К.: Ін-т економіки НАНУ, 2003. - 415с.

4. Інфляція та фінансові механізми її регулювання: [монографія / за ред. чл.-кор. НАН України А.І. Даниленка]. - К.: Ін-т екон. та прогнозув., 2007. - 400с.

Размещено на Allbest.ru