Механізм формування капіталу комерційних банків України

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Спеціальність 08.00.08 - гроші, фінанси і кредит

Механізм формування Капіталу комерційних банків України

Боровікова Марія Олександрівна

Київ - 2010

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

капітал банк міжнародний економічний

Актуальність теми. У сучасній економічній системі зі значним посиленням ролі фінансового сектору відзначається посилення вимог до діяльності комерційних банків. Актуалізуються проблеми фінансової стабілізації комерційних банків шляхом підвищення рівнів їх капіталізації, концентрації банківського капіталу, ліквідності, платоспроможності та конкурентоспроможності. Водночас на фінансовому ринку загалом і в банківській сфері зокрема неприпустимим є механічне нарощування капіталу чи зміна інших показників. Це має бути механізм, який функціонував би відповідно до встановлених нормативів, обмежень, ризиків, положень внутрішньобанківського менеджменту.

Відтак виключно важливого значення в сучасних умовах розвитку вітчизняної банківської системи набуває необхідність удосконалення механізму формування капіталу банків, що є запорукою динамічного розвитку всього фінансового ринку.

Різноманітні аспекти формування капіталу комерційних банків досліджено в роботах М.Д.Алексеєнка, Л.М.Алексеєнко, З.М.Васильченко, А.П.Вожжова, І.М.Вядрової, В.М.Гейця, А.А.Гриценка, О.В.Дзюблюка, М.Г.Дмитренка, О.Д.Заруби, Б.С.Івасіва, І.Б.Івасіва, А.С.Криклія, Б.Л.Луціва, І.О.Лютого, В.І.Міщенка, А.М.Мороза, С.В.Науменкової, Л.О.Примостки, О.А.Пересади, М.І.Савлука та інших. Вагомий доробок внесли російські вчені О.І. Лаврушин, В.В. Мартиненко, Г.С. Панова, В.М. Усоскін та інші. Вагоме місце у розробці цієї проблеми посідають дослідження західних вчених, передусім зазначимо роботи Ф. Мишкіна, П. Роуза, Д. Сінкі та Тімоті У. Коха.

У працях вітчизняних та зарубіжних дослідників досить вичерпно розкриті питання формування капіталу банків в умовах ринкової економіки, окреслено головні види капіталу банків, розроблено напрями вдосконалення формування власного та залученого капіталу банків, розвинено теорію управління капіталом банків у трансформаційній економіці.

Віддаючи належне проведеним дослідженням, аналіз економічної літератури засвідчив, що низка питань щодо механізму формування ефективної структури капіталу банків потребують додаткових досліджень. Наукового обґрунтування потребують такі проблеми, як обґрунтування необхідності та ефективності залучення іноземного капіталу у банківську сферу, реформування структури капіталу банківських установ, а також визначення ролі держави у проблематиці підвищення рівня капіталізації банківської системи.

Все це актуалізує обрану тематику наукового дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконувалася відповідно до програми науково-дослідних робіт кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту Київського національного університету імені Тараса Шевченка за комплексною темою "Розвиток внутрішнього ринку України в умовах глобалізації: закономірності та протиріччя" (шифр: 06 БФ 040-01), підрозділ «Теоретичні основи функціонування фінансових ринків та тенденції глобалізації». Особистий внесок автора в рамках програми полягає у виявленні особливостей формування структури капіталу вітчизняних банків та у розробці пропозицій щодо її вдосконалення.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є узагальнення теоретичних основ механізму формування капіталу комерційних банків у сфері акумулювання і використання банком фінансових ресурсів та розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення його функціонування та підвищення ефективності.

Для досягнення поставленої мети в дисертації визначено наступні завдання:

- узагальнити теоретичні підходи до визначення сутності капіталу банку та його структурних компонентів;

- систематизувати економіко-правові аспекти механізму формування та регулювання капіталу банків у міжнародній практиці та обґрунтувати доцільність їх урахування у вітчизняній практиці;

- дослідити сутність процесу капіталізації як однієї з найголовніших складових механізму формування банківського капіталу, розкрити сутність терміну «капіталізація»;

- виявити особливості механізму формування власного капіталу банків як основи функціонування банків та регулювання банківської діяльності та внести пропозиції щодо удосконалення цього процесу;

- проаналізувати механізм формування капіталу банку на позичковій основі та обґрунтувати основні напрями його вдосконалення;

- виявити особливості механізму депозитного формування капіталу банку та визначити основні шляхи активізації залучення коштів населення та підприємств до банківської системи;

- здійснити економічну оцінку достатності власного капіталу банку та його прибутковості у процесі діяльності банків;

- окреслити стратегічні напрями удосконалення механізму формування капіталу комерційних банків з урахуванням міжнародного досвіду в умовах сучасної фінансової кризи.

Об'єктом дослідження є процеси формування капіталу комерційних банків в Україні.

Предметом дослідження є теоретичні основи механізму формування капіталу комерційних банків та практичні аспекти його функціонування в Україні.

Методи дослідження. У роботі використано такі методи дослідження: системний, історичний (при визначенні та аналізі еволюції теоретичних поглядів на сутність капіталу банку, узагальненні зарубіжних підходів до механізму формування та регулювання банківського капіталу та можливостей щодо його адаптації в Україні), економіко-статистичний, графічний, табличний, порівняльний (при дослідженні стану та специфіки механізму формування капіталу банку в Україні), економіко-математичний, логічний, нормативно-розрахунковий (в оцінюванні ефективності банківської діяльності в Україні та визначенні достатності банківського капіталу), методи аналізу, групування, прогнозування (при розробці перспективних шляхів розвитку та підвищенні ефективності механізму формування банківського капіталу в Україні) та ін.

Інформаційну базу дисертаційної роботи становлять надбання економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері банківської діяльності, законодавчі та нормативно-правові акти України, періодичні та монографічні видання, статистичні матеріали Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України, Національного банку України, Асоціації українських банків, Світового банку.

Наукова новизна одержаних результатів. Найбільш суттєвими теоретичними й практичними результатами, які характеризують новизну дослідження й особистий внесок автора в розробку теоретичних та практичних засад вдосконалення механізму формування капіталу комерційних банків в Україні, є наступні положення:

вперше:

- розроблено методичний інструментарій оцінювання достатності власного капіталу, що розширює можливості запобігання кризовим явищам у банках з боку їх менеджменту і наглядових органів через сегментування банків за рекомендованими рівнями власного капіталу, визначення яких уможливлює запропонована економіко-математична модель; це дозволило оптимізувати внутрішньобанківський механізм формування капіталу в частині підвищення ефективності його використання;

удосконалено:

- трактування терміна «регулятивний капітал», що базується на розкритті економічної сутності капіталу банку розподіленого на окремі складові, які визначають поточний рівень ризикованості банківської діяльності та є інструментом прямого впливу з боку Центрального банку, контролю за станом банківської установи та банківської системи загалом;

- визначення поняття «капіталізація» як основної компоненти механізму формування капіталу комерційних банків, яке пропонується розуміти як процес формування стійкої частини капіталу банків шляхом перетворення вільних коштів у власний капітал банку, ефективність якого визначається оптимальним співвідношенням власного капіталу банку до сформованого ним портфеля активів; на цій основі запропоновано структурування напрямів капіталізації комерційного банку залежно від зовнішніх чи внутрішніх методів акумулювання грошових коштів;

набули подальшого розвитку:

- стратегічні напрями вдосконалення механізму формування капіталу комерційних банків з урахуванням міжнародного досвіду в умовах сучасної світової фінансової кризи, зокрема: застосування стимулюючих заходів з боку НБУ щодо збільшення капіталу дочірніх банків в Україні іноземними банківськими установами; забезпечення прозорої процедури, в тому числі й примусової, щодо здійснення реорганізації та реструктуризації банків; реформування процесу рефінансування комерційних банків НБУ; розробка процедури націоналізації окремих банків як виключного інструменту втручання державних органів у функціонування банківського сектору;

- теоретичні підходи до визначення функцій банківського капіталу, які дають можливість всебічно реалізувати економічну сутність банківського капіталу та підвищити ефективність механізму формування капіталу банку, а саме визначення захисної, оборотної, регулюючої та вартісної функцій;

- підходи щодо урахування ринкових ризиків при визначенні достатнього рівня банківського капіталу шляхом імплементації вдосконаленого підходу на основі внутрішнього рейтингування, який базується на внутрішніх рейтингах банку, у практичну банківську діяльність.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробленні рекомендацій щодо вдосконалення механізму формування капіталу комерційних банків в Україні в сучасних умовах. Наукові положення, розроблені у дисертаційній роботі, ґрунтуються на сучасних теоретичних підходах до визначення впливу механізму формування банківського капіталу на ефективність діяльності банківських установ. Результати роботи можуть бути використані при розробці стратегій діяльності банків в Україні, у процесі вдосконалення законодавчої та нормативної бази, у практичній діяльності банківських установ, у навчальному процесі при підготовці фахівців для банківського бізнесу.

Наукові результати дисертаційної роботи використано у навчальному процесі Київського національного університету імені Тараса Шевченка при викладанні курсів «Банківська справа», «Банківський менеджмент” та «Банківський нагляд» (довідка № 013/212 від 10.04.2009 р.).

Наукові результати дисертаційної роботи також використано ЗАТ «ОТП Банк» при розробці стратегії щодо ефективного розвитку і активізації діяльності банку на фінансовому ринку України на 2008-2010 рр. (довідка № 01-03/1028 від 18.02.2009 р.).

Наукові висновки та результати дисертаційної роботи «Механізм формування капіталу комерційних банків в Україні» були використані при розробці пропозицій щодо внесення змін до діючих нормативно-правових актів НБУ, які регулюють діяльність банків (довідка № 42-108/410 від 19.03.2009 р.).

Особистий внесок здобувача полягає в обґрунтуванні теоретичних засад і практичних рекомендацій щодо ефективного механізму формування капіталу комерційних банків та забезпечення його достатнього рівня. Наукові результати, висновки та рекомендації, які винесено на захист, одержані автором самостійно й опубліковані у фахових наукових виданнях одноособово та у співавторстві. Із робіт, виконаних у співавторстві, у дисертації використані лише ті розробки, що отримані особисто автором.

Апробація результатів дисертації. Основні результати наукового дослідження доповідалися та обговорювалися на наукових конференціях економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка в період 2005 - 2008 рр., а саме: «Формування нової парадигми страхування» (2005), «Тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України» (2007), «Світові тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України» (2008); а також на інших міжнародних науково-практичних конференціях: «Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації» (Тернопіль, 2006), «Пріоритети національного економічного розвитку в контексті глобалізаційних викликів» (Київ, 2008), «Сучасні тенденції менеджменту в Україні: правові та економічні аспекти» (Донецьк, 2008), “Теорія та практика ринкових перетворень: економічний та соціальний контекст” (Вінниця, 2008), «Альянс наук - вчений вченому» (Дніпропетровськ, 2009), «Інвестиційні пріоритети епохи глобалізації: вплив на національну економіку та окремий бізнес» (Дніпропетровськ, 2009).

Публікації. За результатами дисертаційної роботи опубліковано 14 наукових праць загальним обсягом 4,59 д.а., з них 7 статей у наукових фахових виданнях (2,34 д.а.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (198 найменувань). Основний зміст роботи викладено на 188 сторінках машинописного тексту. Дисертація містить 29 таблиць, 10 рисунків та 9 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, завдання, об'єкт, предмет дослідження, а також визначено наукову новизну, практичне значення результатів, одержаних автором, їх апробацію, окреслено особистий внесок здобувача.

У першому розділі «Теоретичні основи механізму формування капіталу банку» висвітлено сутність капіталу банків та систематизовано його структурні компоненти, узагальнено міжнародний досвід механізму формування й регулювання капіталу банків та обґрунтовано можливість його використання у вітчизняній практиці, досліджено сутність процесу капіталізації як ключового елементу механізму формування банківського капіталу. З'ясовано, що механізм формування капіталу комерційного банку являє собою систематизовану модель, яка складається з визначених відповідно до стратегії розвитку банку методів та інструментів, що застосовуються ним у процесі акумулювання вільних грошових коштів для подальшого формування банківського капіталу.

Здійснений огляд наукових джерел дозволив стверджувати, що сучасні погляди вчених на визначення категорії «банківський капітал» базуються на двох підходах. Перший підхід полягає у тому, що банківський капітал - це частина ресурсної бази банку, виражена в грошовій формі. З цієї точки зору окремі науковці трактують банківський капітал як сукупність грошових коштів: як власних, так і залучених та запозичених, якими оперують банки в процесі своєї діяльності. Другий підхід полягає в тому, що банківський капітал - це лише власні кошти акціонерів банку, які належать їм на правах власності. Прихильниками такого підходу є передусім відомі зарубіжні вчені: П.Роуз, Д.Розенберг, Ф.Мишкін.

У дисертаційній роботі крізь еволюційну призму простежено зміну поглядів до розуміння сутності категорії «банківський капітал». Враховуючи основні сутнісні характеристики банківського капіталу, у дисертаційній роботі сформульовано визначення, згідно з яким банківський капітал -- це грошова частина ресурсної бази банку, сформована як з власних, так і залучених та позичених коштів, яка дозволяє банку ефективно здійснювати свою діяльність, покривати непередбачені збитки та орієнтуватися на одержання прибутку.

На основі критичного аналізу поглядів науковців щодо виокремлення функцій капіталу банку виявлено, що питання про їх перелік та механізм реалізації залишається дискусійним. Вчені, які схильні до узагальнення функцій капіталу, виділяють лише три базових функції: захисну, оперативну та регулюючу. Водночас деякі інші вчені вважають, що доцільно деталізувати завдання, які виконує капітал банку, а тому його сутність проявляється у реалізації більшої кількості функцій.

Узагальнюючи різні підходи до виокремлення функцій банківського капіталу і приймаючи до уваги наведене визначення сутності капіталу банку, виділено наступні функції, а саме:

- захисна функція, реалізація якої уможливлює покриття збитків від ризиків банківської діяльності і збереження платоспроможності банку;

- оборотна функція, яка полягає в тому, що банк реалізує потенціал збільшення прибуткової діяльності та розвитку;

- регулююча функція, яка, через дотримання банками відповідних нормативів, дозволяє представникам державних органів здійснювати контроль за їх діяльністю;

- вартісна функція, яка виражається у тому, що за допомогою капіталу банку можна оцінити споживчу і ринкову вартість банківської установи, масштаб його діяльності, рентабельність банківського бізнесу тощо; така функція дає можливість повною мірою проявитися ринковій сутності банківського капіталу.

Досліджено, що оптимізація механізму формування банківського капіталу потребує розгляду його складових з позиції джерел його формування. За цією класифікацією капітал банку поділяється на власний, залучений та позичений. Аналіз різноманітних підходів до визначення сутності таких складових дає змогу запропонувати деякі уточнення щодо їх трактування. Власний банківський капітал - це базова складова капіталу банку, сформована в грошовій формі, яка є власністю акціонерів та засновників банку, призначена для використання в банківській діяльності та забезпечує безперебійне функціонування банківської установи. З огляду на елементи власного капіталу, він є найпостійнішою частиною структури банківського капіталу. Залучений банківський капітал - це найбільша за обсягом складова капіталу банку, яка не виступає власністю акціонерів чи засновників банку, сформована за рахунок залучення вільних коштів фізичних та юридичних осіб для подальшого використання цих коштів в активних операціях з метою отримання доходу. Позичений банківський капітал - це складова капіталу банку, яка не є власністю акціонерів чи засновників банку, сформована за рахунок грошових позик на міжбанківському та грошовому ринках для стратегічного розширення обсягів активних операцій банку або для виконання відповідних економічних нормативів та інших регулятивних вимог з боку наглядових органів.

Застосування системного підходу до тлумачення сутності регулятивного банківського капіталу дозволило встановити, що в його основу покладено, здебільшого, правовий аспект, що неповністю відображає його роль у механізмі формування банківського капіталу. У роботі запропоновано вдосконалене визначення регулятивного капіталу банку, яке, на відміну від існуючих, ґрунтується на розкритті економічної сутності капіталу банку, що розподілений на окремі складові, які визначають поточний рівень ризикованості банківської діяльності та є інструментом прямого впливу з боку Центрального банку, контролю за станом банківської установи та банківської системи загалом.

На основі дослідження сутності банківського капіталу та його складових побудовано взаємозв'язок складових власного і позиченого банківського капіталу із структурою регулятивного капіталу (рис. 1).



Рис. 1. Взаємозв'язок складових частин банківського капіталу із структурою регулятивного капіталу

Здійснено аналіз останніх напрацювань Базельського комітету, а саме положень Базель ІІ, та ступінь їх відображення у вітчизняному механізмі формування та регулювання банківського капіталу. Впровадження “Базель ІІ” в Україні передбачається до 2020 р., водночас, незважаючи на задеклароване НБУ прагнення максимально врахувати Базельські рекомендації з урахування ринкових ризиків при визначенні достатності капіталу банків, вагомих кроків у цьому напрямку поки що не зроблено. Передусім вітчизняні банки не формують спеціальні резерви на покриття ринкових ризиків, як це вимагається документом Базельського Комітету «Доповнення до Угоди про достатність капіталу з метою обліку ринкових ризиків».

В умовах фінансової кризи, коли процентні та валютні ризики спричиняють катастрофічні наслідки, обґрунтовано у найближчій перспективі доцільність введення вимог до банків України щодо формування ними резервів під ринкові ризики. Окрім цього, доведено доцільність впровадження вдосконаленого підходу до оцінки ризиків на базі внутрішніх рейтингів як прогресивного методу формування резервів для покриття збитків від активних операцій банків. Впровадження такого підходу вимагатиме структурної реорганізації банківських установ, підвищення ступеня відповідальності керуючих органів та вдосконалення існуючої системи управління ризиками. Дозвіл на імплементацію вдосконаленого підходу на базі внутрішніх рейтингів повинен надаватися у формі відповідної ліцензії, а подальша внутрішня діяльність банків повинна перебувати під підвищеним контролем з боку НБУ.

Доведено, що оптимізувати механізм формування банківського капіталу доцільно за допомогою вдосконалення процесу капіталізації банків, як однієї з основних його складових. Дослідження сутності поняття «капіталізація» дозволило виявити, що воно тісно пов'язане з поняттям «банківський капітал». Капіталізація визначається сукупністю процесів формування, управління та розподілу банківського капіталу, балансом між стабільною діяльністю та прибутковістю банку, та відображає процес нагромадження капіталу, тоді як банківський капітал характеризується кількісними сталими категоріями, грошовою формою, джерелами формування та вимогами до розміщення.

Запропоновано уточнене визначення, згідно з яким капіталізація в банківській практиці розглядається як процес перетворення вільних коштів у власний капітал банку, ефективність якого залежить від формування оптимального співвідношення власного капіталу банку до розміру сформованого ним портфелю активів з метою підтримки балансу між фінансовою стабільністю та прибутковістю банку.

Вирішення проблеми недостатньої капіталізації може відбуватись шляхом як внутрішнього акумулювання вільних грошових коштів, так і зовнішніх залучень чи запозичень на постійній чи довгостроковій основі.

У другому розділі «Структура механізму формування банківського капіталу» досліджено основні фінансові аспекти щодо механізму формування власного капіталу, фінансовий інструментарій формування капіталу банку на позичковій основі та депозитного формування капіталу. Визначені основні шляхи залучення коштів до банківського капіталу та внесені пропозиції щодо вдосконалення цього процесу.

Досліджено структуру механізму формування власного банківського капіталу, який вважається основою фінансової діяльності банку. З'ясовано, що абсолютний показник розміру статутного капіталу, як найбільш постійної складової власного капіталу банку, повністю не гарантує йому захисту від фінансових проблем чи банкрутства. Практика свідчить, що серед ліквідованих українських банків були як найбільші і великі банки - представники І і ІІ груп, так і середні і малі банки - представники ІІІ та VІ груп. Тим не менш, слід зазначити, що найбільш збалансованою є структура власного капіталу І та ІІ груп банків, де прибуток та емісійні різниці складають суттєву частку в його загальному обсязі.

Проведений у роботі аналіз обсягів банківського капіталу та наданих кредитів по відношенню до ВВП в Україні свідчить про недостатньо високий рівень підтримки банківським сектором розвитку національної економіки країни порівняно з розвиненими країнами. Виявлено, що важливим показником, який характеризує банківський капітал, є співвідношення власного банківського капіталу та зобов'язань банків, яке щорічно поступово зменшується. Це свідчить як про зростання абсолютного значення залучених коштів, в тому числі коштів населення та суб'єктів господарювання, так і про відставання темпів зростання власного капіталу порівняно з темпами приросту інших зобов'язань банку, що є негативним фактором і відображає про недостатньо високі темпи капіталізації вітчизняних банків.

Дослідження іноземного досвіду формування достатнього рівня власного банківського капіталу дозволило виявити об'єктивну тенденцію розвитку банківських установ у розвинених країнах та країнах, що розвиваються, яка полягає в поступовому зниженні показника достатності капіталу (рис. 2). В банківському секторі України також простежується ця закономірність, але рівень достатності капіталу знаходиться на досить високому рівні порівняно з досліджуваними країнами.

Рис. 2. Достатність власного банківського капіталу за 2004-2007 рр., % до активів*

*Розраховано за даними Global Financial Stability Report, September, 2008

На основі аналізу динаміки прибутку банківської системи визначено, що попри те, що динаміка прибутку банківської системи є позитивною, його величина сьогодні залишається надто незначним джерелом для формування власного капіталу комерційних банків. Так, за підсумками 2007-2008 рр. чистий прибуток банків в Україні склав відповідно 6,6 та 7,3 млн. грн., а у 2009 р. взагалі діяльність банків була збитковою. Тому у роботі обґрунтовано доцільність стимулювання збільшення власного капіталу банку за рахунок прибутку банків шляхом надання спеціальних податкових пільг до оподаткування прибутку банків.

На основі проведеного аналізу структури джерел формування власного капіталу банку доведено, що реорганізація банків, зокрема створення банківських об'єднань, злиття банків та приєднання слабкіших банків до більш стабільних, сприятиме вирішенню проблеми залучення капіталу через поєднання банківського капіталу банків - учасників реорганізації.

Досліджено та систематизовано тенденції у формуванні банківського капіталу на позичковій основі. На основі вивчення динаміки складових позикового капіталу виділено деякі особливості механізму формування капіталу банку на позичковій основі.

Відмічено поступове зростання обсягів міжбанківських кредитів, за допомогою яких банки найчастіше вирішують проблеми поточної ліквідності та дотримання окремих економічних нормативів. Використання міжбанківського кредиту дає можливість банку-позичальнику також виконувати вимоги центрального банку з обов'язкового резервування. Це пов'язано з тим, що для банку-позичальника такий кредит не є залученими коштами. Водночас міжбанківський кредит входить до складу кредитів, під які банки-кредитори повинні створювати резерв для покриття кредитних ризиків. Тому, приймаючи рішення про використання міжбанківських кредитів, банки повинні враховувати вплив цих факторів на ціну міжбанківських кредитів. Неприпустимою є практика, коли банки з метою виконання резервних вимог і/або окремих економічних нормативів залучають кошти на короткий термін під процентні ставки, які істотно перевищували розмір облікової ставки НБУ.

Дослідження практики рефінансування дозволило обґрунтувати висновок, що, незважаючи на досить незначну динаміку використання цього інструменту вітчизняними комерційними банками, в період кризових ситуацій у банківській системі країни він відіграє вирішальну роль в її стабілізації. Саме тому у 2009 р. динаміка рефінансування зросла в декілька разів порівняно з попередніми роками. Зазначено окремі проблемні аспекти практики рефінансування, серед яких відсутність таких загальновизнаних принципів як прозорість, рівний доступ до ресурсів, відсутність контролю за використанням позичених коштів з боку регулюючих органів тощо. З метою вдосконалення процедури рефінансування банків запропоноване ширше використовувати зобов'язання суб'єктів господарювання як забезпечення кредитів НБУ.

Встановлено, що запозичення коштів на умовах субординованого боргу для банків вигідне з декількох причин, основні з яких такі: субординовані зобов'язання менш ризиковані, ніж акції банку, оскільки мають нижчий рівень дохідності та є дешевшим (порівняно з емісією акцій) джерелом формування банківського капіталу; проценти за субординованим боргом сплачуються за рахунок збільшення валових витрат банку; боргові зобов'язання не надають їх власникам права на управління банком, тобто перед акціонерами не виникає загроза втрати контролю над банківською установою; механізм залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу простіший за застосовуваний, наприклад, у разі емісії акцій.

Водночас запозичення коштів на умовах субординованого боргу має й певні вади, а саме: не всі банки можуть сповна користуватися цим джерелом формування банківського капіталу, оскільки потрібна наявність довіри інвесторів до країни та до конкретного банку; деякі умови запозичення коштів на умовах субординованого боргу дають змогу окремим банкам зловживати цим елементом банківського капіталу при підрахунку розміру регулятивного капіталу.

На підставі проведеного аналізу використання цінних паперів власного боргу, а також ощадних сертифікатів як інструментів механізму формування позикового банківського капіталу виявлено досить низку зацікавленість у них як з боку комерційних банків, так і з боку потенційних вкладників. Головними причинами такого стану визначено: по-перше, нерозвиненість ринку цінних паперів в країні, а по-друге, високий рівень ризику втрати вкладених коштів, обидві з причин особливо загострились у період фінансової кризи. Це дозволило зробити висновок, що основними заходами покращення практики використання цінних паперів власного боргу та ощадних сертифікатів банками мають стати динамічний розвиток відповідних секторів вітчизняного фінансового ринку, забезпечення прозорості обігу цінних паперів та ощадних сертифікатів у країні, а також впровадження заходів з боку самих банків щодо підвищення зацікавленості в цих інструментах з боку потенційних інвесторів.

Дослідження динаміки депозитного формування капіталу банку засвідчило, що, незважаючи на підвищення ролі вкладів у банківському капіталі, депозити фізичних осіб ще не стали суттєвим чинником розвитку банківського сектору, оскільки мають здебільшого короткостроковий характер. Серед основних недоліків механізму формування залученого капіталу банків виділено наступні: значні витрати банків на обслуговування фізичних осіб, вищі вимоги НБУ щодо економічних нормативів для банків, які залучають кошти населення, відсутність належного законодавчого та нормативно-правового забезпечення банківських операцій та послуг, а також низький реальний рівень відшкодування вкладів у разі ліквідації банку. Водночас банки повинні не тільки використовувати та вдосконалювати існуючі інструменти залучення вкладів, а й приділяти більше уваги впровадженню нових операцій і послуг у депозитній діяльності. Такі операції і послуги дадуть їм змогу залучити нових клієнтів, диверсифікувати свої доходи через збільшення частки непроцентних доходів та залучити в активний обіг грошові кошти, що перебувають на руках у населення.

З'ясовано, що політика депозитного формування банківського капіталу має бути спрямована на всебічне розширення безготівкової сфери розрахунків населення, забезпечення різноманітності умов банківських депозитів, які б ураховували потреби всіх соціальних верств та вікових категорій населення. Запровадження вкладів з плаваючими процентними ставками й гнучкими умовами використання, які дозволяють поєднувати вклад до запитання зі строковим вкладом, надасть змогу банкам не тільки зберегти вкладників, а й розширити їх коло й обсяги залучених коштів. Перспективним має стати надання банками додаткових послуг та операцій за цими рахунками.

У третьому розділі «Шляхи вдосконалення механізму формування капіталу комерційних банків в сучасних умовах» здійснено оцінювання достатності капіталу банку та його прибутковості у процесі діяльності банків, на основі чого розроблено та запропоновано заходи щодо підвищення ефективності механізму формування банківського капіталу. В контексті вдосконалення механізму формування капіталу банків визначено перспективні напрями підвищення рівня капіталізації та реорганізації комерційних банків України з урахуванням міжнародного досвіду в подоланні наслідків світової фінансової кризи.

У результаті реалізації економіко-математичної моделі на основі інформаційного масиву, який включає показники діяльності комерційних банків за період з 01.01.2006 по 01.01.2009 рр., встановлено, що максимальна питома вага власного капіталу у фінансових ресурсах банку не свідчить про максимальний показник прибутку. При цьому, максимальна прибутковість банку забезпечується при показнику питомої ваги власного капіталу на середньому рівні, який визначається як достатній для ведення ефективної банківської діяльності. Отримані показники прибутковості українських банків залишаються низькими та не зумовлені фактичними обсягами власного капіталу в структурі банківського капіталу банків. При середній питомій вазі власного капіталу та переважанні інших зобов'язань в структурі банківського капіталу, перша група банків демонструє значно більшу та стабільнішу прибутковість своєї діяльності як за активами (коефіцієнт ROA), так і за капіталом (коефіцієнт ROE), ніж інші групи банків. Загалом, всі комерційні банки, незалежно від групи, демонструють досить низьку рентабельність капіталу та прибутковість відносно до прийнятних світових норм. Виявлено, що група найбільших банків проводить найбільш виважену та оптимальну політику щодо формування достатнього рівня капіталу у порівнянні зі всіма іншими групами банків. Але і цій групі банків необхідно корегувати свою діяльність в частині підвищення ефективності використання капіталу, що наведено у таблиці.

На основі виявлення та систематизації вузьких місць та недоліків у процесі капіталізації банківських установ сформульовано рекомендації щодо формування оптимальної структури власного капіталу та визначення його достатнього рівня, які є універсальними та можуть бути імплементовані в діяльність як найбільших та великих, так і середніх та малих банків.

Таблиця. Рекомендований рівень власного капіталу для І - ІІІ груп банків в Україні*

	Дата	Показники
		Фактичні межі коридору питомої ваги власного капіталу, %	Середній фактичний прибуток, млн. грн.	Середня фактична величина власного капіталу за групою, млн. грн.	Коридор достатньої величини власного капіталу, млн. грн.
Група І	01.01.2006	8,2 - 15,4	104,8	1 009,1	1048,1 - 2096,2
	01.01.2007	8,5 - 16,1	188,4	1417,4	1883,8 - 3767,6
	01.01.2008	6,7 - 19,2	284,3	2 341,8	2842,9 - 5685,8
	01.01.2009	6 - 26,8	271,2	4 164,2	2 711,7 - 5423,4
Група ІІ	01.01.2006	7,6 - 13,8	27,7	262,9	277,1 - 554,2
	01.01.2007	6,7 - 16,5	36,4	311	363,5 - 727,0
	01.01.2008	9 - 27,3	49,6	686,4	496,4 - 992,8
	01.01.2009	7,9 - 25,8	77,8	969,2	777,6 - 1555,2
Група ІІІ	01.01.2006	7,3 - 20,6	14,7	125,2	146,6 - 293,2
	01.01.2007	7,3 - 35,5	13	171,1	130,2 - 260,4
	01.01.2008	8 - 27,9	15,8	263	158,1 - 316,2
	01.01.2009	6,4 - 65,6	15	463	150,1 -300,2

*Таблицю складено за власними розрахунками

Обґрунтовано, що актуальним залишається питання не тільки залучення іноземного капіталу для створення банків з іноземним капіталом на території України, але й стимулювання інвесторів до підвищення рівня капіталізації вже існуючих українських дочірніх установ. Вітчизняними регулюючими органами повинні бути вироблені стимулюючі заходи для збільшення капіталу дочірнього банку іноземної банківської установи. Зокрема, дозволити іноземним інвесторам зараховувати в регулятивний капітал субординований борг в іноземній валюті, що, у свою чергу, дозволить їм усунути ризики девальвації гривні.

З'ясовано, що ситуація, яка склалась на сучасному етапі в Україні, а саме існування великої кількості малих та середніх банків, не сприяє вирішенню проблеми підвищення рівня капіталізації банківської системи. Тому в Україні існує об'єктивна необхідність у реструктуризації та реорганізації банківського сектору та консолідації банківського капіталу. Роль держави в реорганізації банків, що може супроводжуватися зміною структури банківської системи, у загальному випадку повинна полягати в забезпеченні на законодавчому рівні й у процесі регулювання банківської діяльності виконання таких вимог як: надання сприятливих умов для розвитку процесів, що сприяють стабілізації та розширенню ринку банківських послуг; захист законних економічних інтересів кредиторів і вкладників; гарантування прозорості реорганізаційних процедур.

Доведено, що іншим важливим заходом щодо підвищення ефективності механізму формування банківського капіталу є систематична допомога і підтримка комерційних банків з боку НБУ, а саме рефінансування та надання стабілізаційних кредитів. Запропоновано низку заходів щодо вдосконалення цього процесу, зокрема: перегляд процедури розгляду заявок комерційних банків та прийняття рішень щодо надання їм рефінансування на основі системи об'єктивних критеріїв; встановлення жорсткого контролю за використанням комерційними банками ресурсів, отриманих від НБУ.

Виявлено, що в розвинених європейських країнах та США найбільша увага останнім часом приділяється націоналізації банків. Актуалізацію цього питання у вітчизняній практиці відобразило прийняття 31 жовтня 2008 року Закону України «Про першочергові заходи для запобігання негативних наслідків фінансової кризи і про внесення змін у деякі законодавчі акти України». У цій площині обґрунтовано доцільність використання досвіду Німеччини, Великої Британії та Латвії щодо створення процедур націоналізації вітчизняних банків на основі затвердження окремих нормативних актів. У процесі передачі банків державі повинні бути збереженні стабільність роботи банківської системи країни і безперебійна робота платіжної системи, обов'язково має бути передбачена добровільна чи примусова форма націоналізації банку.

У роботі доведено необхідність застосування двох видів деприватизації - шляхом відчуження емітованих банком акцій чи шляхом відчуження банківського майна, прав і зобов'язань. У першому випадку не застосовується переважне право акціонерів, у другому - вимоги кредиторів, при цьому підлягають погашенню всі зобов'язання, за винятком тих, котрі держава переймає на себе.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі проведено теоретичне та практичне узагальнення механізму формування банківського капіталу, що дозволило сформулювати низку теоретико-методичних та науково-практичних висновків, які забезпечують вирішення поставленого завдання відповідно до загальної мети дисертації, а саме:

1. Обґрунтовано підхід, згідно з яким банківський капітал складається з усіх коштів, які використовує банк у своїй діяльності, а власний капітал та власні кошти можуть бути лише частиною банківського капіталу. Узагальнюючи різні теоретичні підходи щодо визначення банківського капіталу, запропоновано таке формулювання сутності капіталу банку -- це грошова частина ресурсної бази банку, сформована як з власних, так і залучених та запозичених коштів, яка дозволяє банку ефективно здійснювати свою діяльність, покривати непередбачені збитки та бути орієнтованим на одержання прибутку. Виділено функції капіталу банку, які найбільш повно відповідають сутності та призначенню капіталу банку, а також впливають на стратегію його розвитку, а саме: захисну, оборотну, регулюючу та вартісну.

Вихідною домінантою дослідження сутності складових банківського капіталу стали теоретичні узагальнення, напрацьовані як вітчизняною, так і зарубіжною вітчизняною думкою. На цій основі критично проаналізовано концептуальні підходи до визначення сутності регулятивного капіталу банку та запропоновано власне його трактування.

2. Встановлено, що впровадження основних положень Базеля ІІ у вітчизняну банківську практику потребує врахування ринкових ризиків при визначенні достатнього рівня капіталу банків та вимагає від них формування спеціальних резервів на покриття збитків від ринкових ризиків. Доведено необхідність впровадження вдосконаленого підходу до оцінки ризиків на базі внутрішніх рейтингів банку.

3. Сформульовано уточнене визначення капіталізації банку як процесу перетворення вільних коштів у власний банківський капітал, ефективність якого залежить від формування оптимального співвідношення власного капіталу банку до розміру сформованого ним портфеля активів з метою підтримки балансу між фінансовою стабільністю та прибутковістю банку. Обґрунтовано, що вирішення проблеми недостатньої капіталізації може відбуватись як шляхом внутрішнього акумулювання вільних грошових коштів, так і шляхом зовнішніх залучень на постійній чи довготривалій основі. Досліджено переваги і недоліки вищезазначених шляхів капіталізації та з'ясовано, що українським банкам варто здійснювати процес управління капіталом в індивідуальному порядку, виходячи зі структури капіталу, обсягів діяльності, стратегічних завдань і доступних ресурсів на фінансовому ринку.

4. Дослідження механізму формування власного капіталу банку засвідчили, що підвищити ефективність формування та використання власного капіталу загалом дозволяє комплексна оцінка впливу обсягів окремих його складових на рівень капіталізації банківської установи. Встановлено, що збільшенню власного капіталу банку сприятиме надання спеціальних податкових пільг до оподаткування прибутку банків, а також пошук економічно взаємовигідних шляхів об'єднання капіталу банків.

5. Результати дослідження інструментів механізму формування капіталу банку на позичковій основі дозволило обґрунтувати висновок, що за останні роки міжбанківський кредит та надання кредитів НБУ стали єдиними інструментами щодо вирішення проблем поточної ліквідності банків та додержання окремих економічних нормативів, що регулюють банківську діяльність. Доведено, що такі операції повинні носити не спекулятивний характер, а бути підпорядковані цілям стабілізації роботи та відновленню платоспроможності банків. З'ясовано, що цінні папери власного боргу та субординований капітал мають незначну питому вагу в зобов'язаннях банків, що є вагомим недоліком у формуванні банківського капіталу. Виявлено основні причини, які негативно вплинули на розвиток операцій банків з цінними паперами власного боргу, а саме: високий ризик втратити вкладені кошти, недоліки існуючої податкової системи, нерозвиненість ринку цінних паперів, відсутність зацікавленості в цих інструментах з боку потенційних інвесторів.

6. На основі дослідження механізму формування залученого капіталу банку зроблено висновок, що в Україні існує низка об'єктивних і суб'єктивних чинників, що стримують приплив грошових коштів населення у банківську систему, особливо з урахуванням наслідків фінансової кризи. Всебічно обґрунтовано необхідність розширення спектру пасивних банківських послуг та операцій за окремими їх видами та залучення коштів населення на готівкові банківські рахунки з метою удосконалення політики формування залученого капіталу.

7. У процесі побудови моделі оцінювання достатнього рівня власного банківського капіталу та групуванні банків за рекомендованим його розміром з метою оптимізації механізму формування банківського капіталу встановлено наступне:

- при досягненні максимального рівня коефіцієнтів прибутковості як за активами так і за капіталом показник питомої ваги власного капіталу прагне до свого середнього значення, що інтерпретується як наявність прямого зв'язку між цими показниками та визначає рівень достатності власного капіталу у банківському капіталі загалом;

- найбільший суттєвий вплив власного капіталу на прибуток звітного року по банках спостерігається у групі «найбільших» банків;

- всі комерційні банки, незалежно від приналежності до групи, демонструють низьку рентабельність капіталу і прибутковість відносно до існуючих світових норм.

На основі розробленої моделі були сформульовані рекомендації для формування оптимальної структури власного капіталу банку з позиції критерію рентабельності.

8. З'ясовано, що вдосконалення механізму формування капіталу комерційних банків потребує активізації процесів капіталізації в банківському секторі України та розширення присутності іноземного банківського капіталу. Масштаби його залучення та використання повинні підпорядковуватися стратегічним цілям підвищення національної конкурентоспроможності, економічної безпеки та зміцненню грошово-кредитної системи держави. Наголошено, що національні регулюючі органи повинні напрацювати стимулюючі заходи для збільшення капіталу дочірніх банків їх материнськими установами.

Аргументовано доцільність націоналізації окремих банків у системі заходів щодо реорганізації та реструктуризації вітчизняних банківських установ. При цьому всі процеси, що стосуються участі держави у власності комерційних банків, продажу або ліквідації банків та порядку реорганізації банківських установ, повинні ґрунтуватися на відповідній нормативній базі та врахуванні ринкової ситуації, які сприяють стабілізації і відновленню функціонування банківського сектора та здійснюватися відкрито і прозоро, під постійним контролем з боку уряду.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Кротюк В.Л. Регулювання банківської діяльності в Україні в умовах глобалізації: проблеми та перспективи / Кротюк В.Л., Криклій А.С., Боровікова М.О.// Економіка і Держава. - 2007.- №4.- C.5-8. (0,44 друк. арк., особисто автором (0,15 друк. арк.) наведено аналіз еволюції підходів щодо регулювання банківської діяльності як в розвинених країнах, так і в Україні).

2. Криклій А.С. Капіталізація банківської системи як визначальний чинник розвитку економіки України / Криклій А.С., Боровікова М.О.// Економіка і Держава. - 2007.- №10.- C.14-17. (0,45 друк. арк., особисто автором (0,23 друк. арк.) проаналізовано існуючий рівень капіталізації комерційних банків України та запропоновано шляхи підвищення рівня капіталізації комерційних банків України).

3. Криклій А.С. Глобальные процессы как фактор ускорения капитализации банковской системы Украины / Криклій А.С., Боровікова М.О.// Бізнес-інформ. - 2007.- №12(2).- С.176-179. (0,25 друк. арк., особисто автором (0,13 друк. арк.) висвітлені позитивні та негативні наслідки присутності іноземного капіталу в банківській системі України).

4. Криклій А.С. Причини виникнення світових фінансових криз: історичні наслідки та досвід їх подолання / Криклій А.С., Боровікова М.О. // Економіка і Держава. - 2009.- №4.- C.8-11. (0,63 друк. арк., особисто автором (0,32 друк. арк.) проведено всебічний аналіз найбільших фінансових та банківських криз світу та набутий з роками досвід управління та подолання криз в розвинутих країнах та країнах, що розвиваються).

5. Криклій А.С. Банківський капітал: соціально-економічна сутність та структура / Криклій А.С., Боровікова М.О. // Інвестиції: практика та досвід. - 2009.- №11.- C.9-12. (0,88 друк. арк., особисто автором (0,44 друк. арк.) проведено всебічний аналіз складових банківського капіталу та запропонована їх класифікація).

6. Боровікова М.О. Інвестиційна діяльність і капіталізація комерційних банків в період дестабілізації економіки України / Боровікова М.О. // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. - 2009. - №4. - С.18-24. (0,44 друк. арк.).

7. Боровікова М.О. Банківський капітал: теоретичні засади визначення сутності та складових / Боровікова М.О. // Формування ринкових відносин в Україні. - 2009. - №9. - С.41-46. (0,63 друк. арк.).

В інших виданнях:

8. Боровікова М.О. Світовий досвід реорганізації страхових компаній та комерційних банків / Боровікова М.О. // Формування нової парадигми страхування: зб. наук. праць міжнар. наук.-практ. конф. - К., 2005.- C.7-8. (0,26 друк. арк.).

9. Боровікова М.О. Капіталізація комерційних банків як фактор стабільності грошово-кредитної системи України/ Боровікова М.О. // Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації: зб. тез доповідей 3-ї міжнар. наук.-практ. конф. молодих вчених, 23-24 лютого 2006 р. - Т.:Економічна думка, 2006.- C.45-47. (0,32 друк. арк.)

10. Боровікова М.О. Принципи реорганізації та реструктуризації як напрямків розбудови фінансової системи України / Боровікова М.О. // Теорія та практика ринкових перетворень: економічний та соціальний контекст: зб. матеріалів всеукр. наук.-практ. конф., 20-22 березня, 2008 р., Вінниця, Т. 3. - В.: ВІЄ ТНЕУ, 2008 - С.91-96. (0,36 друк. арк.)

11. Боровікова М.О. Проблеми та суперечності фінансово-економічного зв'язку організації діяльності вітчизняних підприємств та банківських установ / Боровікова М.О. // Современные тенденции менеджмента в Украине: правовые и экономические аспекты: матер. студ. конф., 15-16 апреля, 2008 г. - Донецьк, 2008. - С.36-37. (0,33 друк. арк.)

12. Боровікова М.О. Розвиток комерційних банків України в умовах глобалізації світових ринків / Боровікова М.О. // Пріоритети національного економічного розвитку в контексті глобалізаційних викликів: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 20-21 листопада. - К., 2008. - С.60-61(0,35 друк. арк.)

13. Боровікова М.О. Регулятивний капітал комерційних банків: структура та джерела формування / Боровікова М.О. // Альянс наук - вчений вченому: зб. наук. праць ІV міжнар. Наук.-практ. конф., 18-19 березня, 2009 р., Т. 2. - Д.: ПДАБА, 2009. - С.6-7 (0,29 друк. арк.)

14. Боровікова М.О. Інвестиційна діяльність і капіталізація банків в період дестабілізації економіки України / Боровікова М.О. // Інвестиційні пріоритети епохи глобалізації: вплив на національну економіку та окремий бізнес: зб. наук. праць ІІІ між нар. наук.-практ. конф., 5-6 березня, 2009 р., Дніпропетровськ, Т. 3. - Дніпропетровськ, 2009. - С.3-5. (0,34 друк. арк.)

Размещено на Allbest.ru