Завдання та інструменти фінансово-кредитної політики

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Фінансова політика є складовою часиною економічної політики й охоплює сукупність заходів, які здійснює держава на всіх рівнях управління, щодо організації та використання фінансів з метою здійснення своїх функцій і розв'язання невідкладних конкретних завдань. Фінансова політика проявляється в структурі державних доходів і видатків, у фінансовому законодавстві.

Умовами ефективної фінансової політики на стадії переходу до ринкового господарювання є: максимальне врахування вимог ринкової економіки у виробничій та невиробничій сферах діяльності; вивчення і використання нагромадженого світового досвіду фінансово-господарської діяльності; обов'язкове врахування специфіки конкретного стану розвитку держави, особливостей внутрішньої і міжнародної ситуації; здійснення комплексного підходу при виробленні і проведенні заходів фінансової політики в сфері кредитування, ціноутворення, заробітної плати.

Фінансова політика держави вимагає відповідного правового забезпечення. Держава в законодавчому порядку встановлює механізм формування фінансових ресурсів, закріплює його у відповідних нормативних актах, видає закони. На підставі законів органи виконавчої влади розробляють і приймають відповідні підзаконні акти. Це, зокрема, інструкції, положення, методичні вказівки, якими керуються суб'єкти фінансово-господарської і комерційної діяльності.

Важливим елементом правового забезпечення фінансової політики є впровадження і функціонування фінансових норм. Це дає підставу для встановлення єдиних правил організації фінансових зв'язків, забезпечення економічних і фінансових інтересів підприємців і держави в цілому. Від рівня й оптимальності правового регулювання значною мірою залежить успіх фінансової політики.

Таким чином, фінансова політика тісно пов'язана з фінансовим правом і законодавством. З допомогою права юридично закріплюються форми і види фінансових відносин.

Фінансове законодавство включає податкове і бюджетне законодавство, законодавчі норми з питань функціонування страхової справи, державного фінансового контролю, валютних відносин, формування і використання кредитних ресурсів.

Податкове законодавство встановлює норми і види податків на всіх рівнях фінансово-бюджетної системи, механізм їх справляння, відповідальність за їх порушення.

Бюджетне законодавство регулює бюджетний устрій і процес. Норми бюджетного законодавства визначають структуру бюджетної системи, види і розміри доходів відповідних бюджетів, нормативи і цільове призначення бюджетних видатків за ланками бюджетної системи, нормативи створення резервних фондів тощо.

Основними завданнями фінансової політики України на стадії створення ринкового господарства є:

1) створення і забезпечення передумов рівноцінного і рівноправного функціонування суб'єктів господарювання всіх форм власності;

2) активізація приватизаційних процесів;

3) забезпечення умов для створення максимально можливого обсягу фінансових ресурсів;

4) вироблення оптимального співвідношення і пропорцій у розподілі доходів між суб'єктами господарювання і державою;

5) визначення основних напрямів структури і пропорцій у витрачанні державних коштів;

6) вироблення відповідного фінансового механізму для досягнення поставленої мети.

Залежно від тривалості періоду і характеру проблем, які потрібно розв'язати, фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія покликана виробляти основні напрями використання фінансів, передбачати форми і види організації фінансових відносин. Її характерною ознакою є вибір стратегічної мети шляхом складання довготермінових цільових програм, які передбачають концентрацію фінансових ресурсів на головних напрямах економічного і соціального розвитку держави.

Фінансова тактика скеровується на розв'язання конкретних завдань на певному етапі розвитку, які реалізуються шляхом оперативних змін у способах, методах і формах організації фінансових зв'язків, господарської, комерційної та фінансової діяльності.

Нормальне функціонування суб'єктів господарювання в умовах ринкової економіки, а також виконання державою своїх функцій неможливе без наявності необхідних фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси - це кошти і майно, які використовуються для забезпечення функціонування в державі об'єктів економічної та соціальної інфраструктури, реалізації заходів, спрямованих на їх розвиток, а також на соціальний захист населення.

Функціонування фінансів забезпечується через фінансово-бюджетну систему, яка складається з різноманітних фінансових інституцій, які забезпечують кругообіг фінансових ресурсів різної цілеспрямованості, і поділяється на державні фінанси, фінанси підприємств та організацій, а також фінансовий ринок. Кожна ланка фінансово-бюджетної системи охоплює всіх суб'єктів фінансових відносин, але характер і ступінь участі у них кожного - різні, залежно від спрямованості цієї ланки.

Державні фінанси, що забезпечують формування і використання державних доходів, функціонують на основі коштів: державного бюджету, державного соціального страхування (пенсійний фонд і фонд соціального забезпечення), державного кредиту, позабюджетних фондів цільового призначення.

Гнучким і оперативним доповненням фінансової політики є грошово-кредитна і валютна політика, з допомогою якої держава впливає на грошову масу, кредитні ставки, валютний курс, величину банківських резервів.

Грошово-кредитну політику держави формує центральний банк, який має монопольне право на грошову емісію і здійснює грошово-кредитну політику в інтересах національної економіки.

Грошово-кредитна політика -- це сукупність заходів держави, спрямованих на забезпечення економіки стабільною валютою, регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання та рівноваги платіжного балансу країни.

Здійснення грошово-кредитної політики вимагає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль підпорядковується загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави. Тактичні цілі зводяться до забезпечення внутрішньої стабільності національної валюти. Вони повинні бути гнучкими і змінюватися відповідно до ситуації на ринку грошей.

Правовою основою грошово-кредитного регулювання в Україні є Конституція України, Закони України "Про банки і банківську діяльність" та "Про Національний банк України", інші нормативно-правові акти.

Банківська система країни має дворівневу структуру і складається з центрального банку і мережі комерційних банків.

В Україні роль центрального банку виконує Національний банк України, основними завданнями якого є:

- створення нормальних умов для ефективного господарювання в країні;

- захист і забезпечення стабільності національної валюти;

- розвиток банківської системи;

- забезпечення ефективних розрахунків між суб'єктами ринкових відносин.

Національний банк України є підзвітним Президенту та Верховній Раді України в межах їхніх конституційних повноважень.

Головним завданням грошово-кредитного і валютного регулювання є забезпечення відповідності грошової маси масі товарів і послуг, підтримка стійкої купівельної спрямованості грошей.

У кожній країні грошовий обіг є регульованим, тобто функціонує національна грошова система. В сучасних умовах вона містить такі основні компоненти:

- найменування грошової одиниці;

- види державних грошових знаків (паперових, металевих), які мають платіжну силу;

- регламентацію безготівкового грошового обігу;

- державний апарат регулювання грошового обігу.

Сучасну грошову систему характеризують ознаки:

- основою грошової системи є паперові гроші;

- широкий розвиток безготівкового обігу;

- скорочення обігу готівки;

- постійне знецінення грошей;

- зростання ролі держави у стабілізації грошового обігу.

Держава здійснює грошове регулювання шляхом впливу на попит і пропозицію грошей.

Операційний попит на гроші залежить від рівня цін, обсягу національного продукту та швидкості обігу грошей. Попит на гроші як активи залежить від процентної ставки.

Процентна ставка -- це плата за право користуватися грошовими коштами. В ринковій економіці існує багато видів процентних ставок:

- процентні ставки на вклади;

- процентні ставки на векселі державної скарбниці;

- процентні ставки на довгострокові облігації державної позики;

- облікові процентні ставки;

- процентні ставки на заставні тощо.

Рівень різних процентних ставок неоднаковий і зумовлюється такими чинниками: строком надання позики, ризиком, податковим режимом, адміністративними витратами.

Кількість грошей, яка наявна у національній економіці на певний момент часу, називається пропозицією грошей. Регулювання пропозиції грошей називають монетарною або грошово-кредитною політикою.

Центральний банк країни змінює пропозицію грошей, використовуючи норму резервування, облікову ставку, операції на відкритому ринку.

Норма резервування -- це відсоток вкладів, який комерційні банки повинні тримати у центральному банку у вигляді обов'язкових резервів. Змінюючи норму резервування, центральний банк регулює пропозицію грошей. Якщо норма резервування зростає, то пропозиція грошей зменшується, що призводить до зростання процентних ставок.

Комерційні банки беруть гроші в позику в центральному банку під певний процент. Процентна ставка, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам, називається обліковою (дисконтною) ставкою або ставкою рефінансування. Підвищення облікової ставки зменшує пропозицію грошей в економіці.

Операції на відкритому ринку здійснюються щодо купівлі-продажу центральним банком державних цінних паперів. Якщо центральний банк купує державні облігації на відкритому ринку, то кредитні ресурси комерційних банків збільшуються, а отже, збільшується пропозиція грошей.

Функціонування грошей у міжнародному обігу, в економічних відносинах громадян, фірм та урядів різних держав пов'язане з валютою. Грошова одиниця кожної країни є її валютою.

Розрізняють вільно конвертовані, частково конвертовані та неконвертовані валюти.

Вільно конвертовані валюти без обмеження обмінюються на будь-які інші валюти.

Частково конвертовані валюти мають певні валютні обмеження -- заборону оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою, концентрацію в руках держави іноземної валюти тощо.

Неконвертованими є валюти країн, які не обмінюють їх на грошові одиниці інших країн.

Пропорцію обміну валют називають валютним або обмінним курсом. У сучасних умовах валютні курси бувають фіксовані та плаваючі. Фіксовані діють на основі міждержавних угод, а плаваючі складаються під впливом взаємодії попиту і пропозиції.

Для підтримання фіксованого курсу, покриття дефіциту платіжного балансу використовують офіційні резерви іноземної валюти, знаряддя зовнішньоторговельної політики, валютний контроль.

Грошову політику формує центральний банк залежно від стану економіки. Якщо економічна активність на ринку погіршується -- відбувається спад виробництва, зростає безробіття, банк робить спробу збільшити грошову масу і кредит.

Величину і стан грошової маси оцінюють за допомогою грошових агрегатів МІ і М2. Для вимірювання кількості грошей як платіжного засобу користуються агрегатом МІ. Для прогнозування економіки та оцінки результатів її реформування користуються агрегатом М2, який включає строкові депозити, ощадні вклади, вартість державних облігацій.

За офіційними даними, в Україні рівень монетаризації внутрішнього валового продукту (співвідношення між грошовою масою і обсягом внутрішнього валового продукту) є одним з найнижчих в країні східної Європи. У 1997р. цей показник становив лише 13,6 %, тоді як у Польщі -- 40 %, в Угорщині -- перевищував 42%, у Чехії-- 71%.

Неефективна у нас і структура грошової маси. Частка готівки в грошовій масі України сягає 49,8 % , тоді як у розвинених країнах не перевищує 10 % .

Основними інструментами грошово-кредитного регулювання є маніпулювання обліковими ставками, регулювання обсягів рефінансування, зміна обсягів обов'язкових банківських резервів.

На думку фахівців, у країнах з перехідною економікою необхідною умовою поступового неінфляційного зростання грошової маси є дотримання відсоткових ставок на рівні 7--17 % для кредитів і 5--9 % для депозитів. Це можливе лише за умови досягнення стабільних макроекономічних параметрів економіки і невисокої дисконтної ставки тривалий час.

Важливою умовою фінансової стабільності держави є становлення і регулювання фінансових ринків -- грошового, фондового, валютного. Державне регулювання цих ринків спрямоване на захист національних інтересів держави та всіх учасників ринків. Воно передбачає комплекс заходів з ліцензування професійної діяльності на ринках, нагляд за діяльністю фінансових посередників, моніторинг діяльності учасників фінансових ринків, вжиття заходів щодо запобігання і припинення порушення законодавства.

Періодичні фінансові кризи у країнах світу потребують відповідного регулювання з боку уряду і Національного банку України, яке зводиться до розробки антикризових заходів фінансової стабілізації. При цьому вживаються заходи з упорядкування операцій купівлі-продажу валюти, вводяться обмеження в оплаті валютою, посилюється контроль за діяльністю комерційних банків, що сприяє вимиванню валюти з банківської системи, уповільнює темпи девальвації гривні.

Практика запровадження валютного коридору гривні сприяє стабілізації офіційного валютного курсу, підтриманню прогнозованості ситуації.

Фінансова стабільність значною мірою досягається шляхом підтримання ліквідності банківської системи, збільшення обсягів і поліпшення на обслуговування реального сектора економіки.

Інструмент фінансової політики:

· Інструмент грошово-кредитної політики:

o Облікова ставка;

o Операції на відкритому ринку;

o Норми обов'язкових резервів;

o Емісія грошей;

o Пряме регулювання відсоткової ставки;

o Обмеження обсягів кредитів;

o Ліцензування банківських операцій.

· Інструмент податкової політики:

o Податкові норма;

o Періоди оподаткування;

o Податкові стимули;

o Податкові санкції.

· Інструменти бюджетної політики:

o Норми доходів;

o Норми податків.

· Інструменти валютної політики:

o Облікова ставка;

o Валютна інтервенція;

o Валютні обмеження.

Монетарна політика Центрального банку.

Монетарна політика (англ. Monetary Policy) -- політика держави, через яку уповноважена державою інституція контролює обсяг пропозиції грошей з метою встановлення цінової стабільності, сприяння економічному зростанню, дотриманню рівня безробіття населення на низькому рівні.

Монетарна політика може бути стимулюючою (експансивною) у разі пом'якшення монетарних умов, зазвичай, зниження відсоткових ставок (або ж збільшення темпів зміни пропозиції грошей понад усталений рівень). Експансійна політика використовується для подолання рецесії, оскільки призводить до зростання сукупного попиту, таким чином стимулюючи економічне зростання та знижуючи рівень безробіття. В звичайний час подібна політика призводить до прискорення інфляції.

Стримуюча (рестриктивна) політика зазвичай використовується задля уповільнення інфляції через протилежний стимулюючій політиці, а саме, охолоджуючий вплив на економічне зростання.

Іншою основною складовою державної політики є фіскальна політика, що проводиться Урядом та складається з двох її напрямків - податкової (види та норми податків), а також бюджетної політики (політика видатків).

Цілями монетарної політики є завдання, які ставляться монетарними владними структурами і вирішуються монетарними методами. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні і тактичні.

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх разом чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.

Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти вcix указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. I навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи, які призведуть до пожвавлення кон'юнктури і можуть спричинити зростання цін.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну зі стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

До проміжних цілей слід віднести пожвавлення чи стримування кон'юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень процентної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них - рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва та зайнятості. Важливість проміжних цілей базується на твердженні, що насправді для центрального банку досягнення стратегічних цілей є досить складним завданням: для передачі імпульсів грошово-кредитної політики до її кінцевих цілей потрібен тривалий час, що ускладнює оцінювання ефективності засобів її реалізації на основі спостережень за кінцевими досягнутими результатами.

Тактичні цілі грошово-кредитної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей. Потреба у визначенні тактичних цілей викликана тим, що засоби проведення грошово-кредитної політики - операції на відкритому ринку, зміна рівня резервних вимог та облікова політика - зазвичай не мають безпосереднього впливу на стратегічні цілі. До того ж, економічні процеси мають зворотну реакцію, яку не завжди вдається точно передбачити. Розробка системи тактичних цілей дає можливість запобігати шокуючим впливам на економіку та значним помилкам у здійсненні грошово-кредитного регулювання.

Вибираючи тактичні цілі важливо враховувати: можливість виміру досягнутих результатів; можливість здійснення оперативного контролю; можливість оперативного впливу на відповідні економічні процеси. Головною ж рисою обраних тактичних цілей є їхніх безпосередній зв'язок з окресленими стратегічними цілями.

Враховуючи вибір стратегічних, проміжних і тактичних цілей, центральний банк країни розробляє свою грошово-кредитну політику залежно від економічної та політичної ситуації. Для більшості центральних банків основною метою грошово-кредитної політики є утримання інфляції на низькому та стабільному рівні.

Хоча регулятивні заходи монетарної політики здійснюються безпосередньо в грошово-кредитній сфері, її ефект не обмежується цією сферою, а проявляється також у реальній економіці завдяки впливу монетарних змін на виробництво, інвестиції, зайнятість тощо. Тому монетарна політика по суті є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною, структурною політикою. За механізмом дії та характером впливу на реальну економіку вона разом з фіскальною становить кон'юнктурну політику.

Головним завданням кон'юнктурної політики є забезпечення рівномірного розвитку економіки через згладжування коливань у кон'юнктурних процесах із метою досягнення загальноекономічної рівноваги. Таке згладжування може забезпечуватися методами як монетарної, так і фіскальної політики, або ж обома одночасно.

Взаємозв'язок методів фіскальної та монетарної політики виявляється передусім у спільності цілей окремих їхніх груп. Так, пожвавлення ринкової кон'юнктури через збільшення сукупного попиту може бути забезпечене двома методами монетарної політики (зниженням облікової ставки та збільшенням пропозиції грошей) і двома методами фіскальної політики (зростанням бюджетних видатків та скороченням податків). Стримування ринкової кон'юнктури досягається зменшенням сукупного попиту під впливом тих самих чотирьох методів (по два з кожного боку), але протилежного спрямування.

Крім спільності цілей, взаємозв'язок між методами фіскальної та монетарної політики виявляється також у зв'язках механізмів їхньої дії. Так, зниження облікової ставки у складі монетарної політики зумовлює відносне зростання дохідності державних цінних паперів та збільшення надходжень до бюджету від їх реалізації. Це, у свою чергу, сприяє зростанню бюджетних видатків або ж скороченню рівня оподаткування як факторів впливу на ринкову кон'юнктуру з боку фіскальної політики. Подібний зв'язок можна виявити між механізмами взаємодії решти методів кожної цільової групи.

Процес становлення і налагодження взаємозв'язків між монетарною та фіскальною політикою в Україні можна умовно поліпити на три основних етапи. Зупинимося детальніше на кожному з них.

М'яка монетарна та м'яка фіскальна політика (1992-1995 рр.)

У цей період гроші Національного банку були майже єдиним джерелом фінансування дефіциту бюджету, що за своєю суттю було емісійним кредитуванням уряду. Висока інфляція знівелювала реальні доходи населення, що фактично призвело до знищення депозитів фізичних осіб у банках.

Незначні кошти бюджету витрачалися на дотації та субсидії. Емісійні ж кошти НБУ "проїдалися". Державний борг України у 1994-1995 рр. становив більш як половину валового внутрішнього продукту. Водночас було здійснено лібералізацію цін, що теж прискорило зростання інфляції.

Жорстка монетарна та м'яка фіскальна політика (1996-1999 рр.). Другий умовний період ознаменувався грошовою реформою - запровадженням повноцінної національної валюти - гривні. Національний банк посилив вимоги до учасників фінансового ринку, припинив безпосереднє кредитування уряду та суб'єктів економіки, вжив цілу низку інших заходів, в результаті впровадження яких темпи зростання інфляції суттєво знизилися. Уповільнилися й темпи збільшення грошової бази та маси. Дефіцит грошей спричинив підвищення процентних ставок. Банки одержали можливість заробляти на високій маржі між вартістю депозитних ресурсів та позик. Подорожчання грошей спровокувало "розквіт" бартеру, взаємозаліків та інших грошових замінників.

Нерівномірність податкового навантаження і високі податкові ставки призвели до погіршення платіжної дисципліни та зменшення грошових надходжень до бюджету. Поширення квазігрошових розрахунків спричинило зниження обсягу депозитів у банківській системі, а необхідність захищати власні доходи від інфляції посилила попит на іноземну валюту. Внаслідок цього підвищився рівень доларизації економіки, постійно зростав курс валюти США.

Незважаючи на зменшення дефіциту бюджету, його фінансування здійснювалося за рахунок випуску цінних паперів, які в основному викуповувалися на вторинному ринку Національним банком, тобто по суті відбувалося непряме кредитування уряду. Зберігалися бюджетні дотації та субсидії для так званих "соціально значимих" і "стратегічних" галузей економіки.

Жорстка монетарна та жорстка фіскальна політика (2000-2008 рр.). Цей період ознаменувався відновленням економічного зростання та зниженням темпів інфляції. Серед важливих факторів прогресу - заборона так званих бюджетних взаємозаліків та скасування більшості податкових пільг.

Банківські операції.

Банківська операція -- це технологічно проста транзакція, яка є складовою банківського продукту.

Комерційні банки виступають посередниками між тими клієнтами, які мають тимчасово вільні кошти, і тими, які цих коштів потребують. Мотивом такого посередництва є отримання банківського прибутку. Як показує практика, для успішної роботи банки не можуть використовувати тільки власний капітал, тому основну частку повинен становити позичений капітал (кошти).

В залежності від економічного змісту всі операції комерційних банків поділяють на:

-- пасивні операції. Вони забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому для забезпечення своєї діяльності та ліквідності, отримання доходу за рахунок проведення активних операцій. До них відносять: залучення коштів на банківські рахунки (поточні, депозитні), недепозитне залучення коштів (одержання кредитів на міжбанківському ринку, випуск банківських векселів, облігацій та інших зобов'язань);

-- активні операції. Це розміщення банками власних і залучених коштів із метою отримання прибутку і забезпечення своєї ліквідності. Вони тісно пов'язані з пасивними операціями. До них належать: операції по видачі кредитів, операції з цінними паперами, формування касових залишків і резервів, формування інших активів;

-- банківські послуги. Банківський портфель ділиться на 2 групи: короткострокові цінні папери (для забезпечення ліквідності) та середньо- і довгострокові цінні папери (сприяють підвищенню якості балансу комерційних банків) -- їх називають інвестиційними операціями.

Характерною рисою здійснення банківських послуг є те, що для їх виконання банку не потрібні додаткові ресурси. Банківські послуги умовно можна об'єднати в такі групи: гарантійні, посередницькі, консультаційні, трастові (довірчі).

НБУ видає ліцензію банкам на здійснення таких операцій:

-- касове обслуговування клієнтів - Розрахунково-касові операції є основними, базовими операціями для сучасних комерційних банків.

У рамках розрахунково-касового обслуговування різних категорій клієнтів, кредитні організації пропонують широкий спектр операцій з готівкою, а також перерахування грошових коштів за дорученням клієнта з використанням новітніх технічних і технологічних прийомів і засобів.

З метою збереження конкурентних позицій на грошових ринках банки прагнуть пропонувати клієнтам найбільш вигідні цінові умови платіжних операцій, конвертації валют і широкі можливості платіжних систем банку в рамках глобальної розрахункової системи і власних клірингових центрів і кореспондентських мереж.

Відмінною особливістю сучасних операційних підрозділів банків є не тільки організація розрахунково-касового обслуговування та здійснення розрахунків, а й професійний супровід і консультації клієнтів по будь-яких питань банківської діяльності, пов'язаної з розрахунками та платіжними операціями.

У сучасній банківській практиці застосовуються різні види розрахунково-платіжних операцій. Пропозиція банком тієї чи іншої банківської послуги визначається низкою факторів: потребою клієнтів банку в даних формі й вигляді платежу, напрямку розрахунків; терміновості; тривалості договірних зобов'язань у рамках яких здійснюються платежі; вимог, що пред'являються клієнтом до обслуговування своєї діяльності.

-- перевезення грошово-валютних цінностей та інкасація;

-- відповідальне збереження цінностей клієнтів;

-- ведення рахунків клієнтів у грошовій одиниці України;

-- ведення рахунків банків-кореспондентів;

-- проведення операцій по касовому обслуговуванню державного бюджету і ведення бюджетних рахунків;

-- проведення операцій по касовому обслуговуванню місцевого бюджету і ведення його рахунків;

-- видача і одержання міжбанківських кредитів;

-- кредитування юридичних і фізичних осіб, фінансовий лізинг -- договір лізингу, внаслідок укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 75 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 75 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Фінансовий лізинг (оренда) передбачає придбання орендодавцем за замовленням орендаря основних фондів з подальшим їх переданням у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з обов'язковою подальшою передачею права власності на такі основні фонди орендарю. Фінансовий лізинг (оренда) є різновидом фінансового кредиту. Витрати орендодавця на купівлю об'єктів фінансового лізингу (оренда) не включаються до складу валових витрат або до складу основних фондів такого орендодавця. Основні фонди, передані у фінансовий лізинг (оренда), включаються до складу основних фондів орендаря. грошовий банківський емітент монетарний

-- факторинг -- (від англ. Factoring - посередник) фінансова комісійна операція, при якій клієнт переуступає дебіторську заборгованість факторинговій компанії з метою:

· миттєвого отримання більшої частини платежу;

· гарантії повного погашення заборгованості;

· зниження витрат по веденню рахунків.

Як правило клієнт є постачальником, який віддає факторинговій компанії право на отримання платежу за товари або послуги. Факторингова компанія відразу виплачує клієнту від 70% до 90% потрібних йому грошей у вигляді кредиту, а залишок (без проценту за кредит та комісію за факторингові послуги) перераховують після стягнення всього боргу.

Спочатку факторинг з'явився як операція торговельних посередників, а потім отримав форму кредитування. Емітент цінних паперів -- особа (юридична особа, фізична особа, держава, орган місцевого самоврядування), яка від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску.

-- вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб;

-- залучення депозитів юридичних і фізичних осіб;

-- емісія цінних паперів -- встановлена законодавством послідовність дій емітента з розміщення емісійних цінних паперів.

-- ведення рахунків клієнтів в іноземній валюті;

-- неторгові операції з валютними цінностями, включають у себе такі банківські операції:

· купівля та продаж готівкової іноземної валюти у фізичних осіб;

· оплата (купівля) платіжних документів (дорожніх чеків) у іноземній валюті;

· продаж платіжних документів (дорожніх чеків) у іноземній валюті;

· інкасо готівкової іноземної валюти та платіжних документів у іноземній валюті;

· конверсійні операції з іноземною валютою;

· виплата переказів, що надходять із-за кордону, перекази фізичних осіб за кордон;

· зворотний обмін невикористаної громадянами-нерезиден- тами національної валюти на іноземну;

· операції з міжнародними пластиковими картками.

-- ведення кореспондентських рахунків банків в іноземній валюті;

-- відкриття кореспондентських рахунків в іноземних банках;

-- залучення і розміщення іноземної валюти на валютному ринку України та на міжнародних ринках;

-- операції з банківськими металами на валютному ринку України та на міжнародному ринку;

-- фінансування капітальних вкладень;

-- видача поручительств, гарантій, інших зобов'язань;

-- купівля-продаж цінних паперів і операції з ними, а також державних цінних паперів;

-- керування коштами і цінними паперами за дорученням клієнтів.

Размещено на Allbest.ru