Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

гроші ринок політика

Актуальність теми. Поняття «грошовий ринок» є однією із основних категорій наукових досліджень у сфері фінансів і грошового обігу. Зокрема, воно є ключовим у вивченні механізму формування рівноваги грошового ринку. У такій постановці наукової проблеми розуміння дослідником меж грошового ринку та його структури безпосередньо впливає на формування предмета та об'єкта дослідження.

Однак на практиці спостерігається плюралізм думок щодо сутності грошового ринку, яка по-різному трактується вченими залежно від специфіки їх наукових досліджень. Таким чином, постає необхідність уточнення змісту даного поняття у контексті дослідження методологічних і методичних підходів щодо формування рівноважного стану грошового ринку. Відсутність законодавчого закріплення змісту даного поняття в Україні підвищує актуальність даного дослідження.

Ознайомлення з працями вчених із країн з розвиненою ринковою економікою, дає підстави стверджувати, що поняття «грошовий ринок» активно використовується як у науковій так і навчально-методичній літературі. У науковій літературі дане поняття переважно використовуєтеся у процесі дослідження окремих прикладних проблем функціонування грошових ринків. З іншого боку, у навчально-методичній літературі наводиться детальне роз'яснення сутності, структури та інструментів грошового ринку. Також зміст даного поняття розкривається у довідково-енциклопедичній літературі економічного спрямування.

Дослідники країн СНД або запозичують трактування даного поняття, яке сформоване у країнах з розвиненою ринковою економікою, або формулюють власне бачення структури грошового ринку враховуючи національні особливості. Окремий підхід щодо розуміння грошового ринку сформований представниками Національного банку України.

Становлення ринкової економіки в Україні пов'язано з використанням можливостей грошового ринку, який є визначальною складовою ринкового механізму. У процесі ринкових трансформацій роль та завдання грошового ринку поступово набувають нового змісту, пов'язаного зі зростанням ролі монетарних чинників в економічних процесах.

Розвиток грошового ринку пов'язаний з інтеграцією усіх сфер соціального життя суспільства в товарно-грошові відносини та формування на їх основі ринкових механізмів, спроможних утвердити тенденції економічного зростання.

Грошовий ринок забезпечує державне регулювання економіки ринковими методами та досягнення цілей засобами грошово-кредитної політики. У контексті адаптації монетарних теорій та їх науково-методологічного обґрунтування проблематика розвитку грошового ринку переходить в площину практичної реалізації. Роль та функції грошового ринку в перехідній економіці поступово наближаються до завдань, властивих сучасним ринковим економікам.

Метою роботи є огляд основ грошового ринку та його структури.

Об'єктом курсової роботи виступає грошовий ринок.

Предметом дослідження виступає грошовий ринок та механізм його функціонування.

1. Види та функції грошей. Роль, значення і структура грошового ринку

Сутність грошей найповніше виявляється в їхніх функціях. У сучасній зарубіжній та вітчизняній економічній літературі існують різні підходи до розгляду функцій грошей. Так, американські економісти К.Р. Макконнелл і С.Л. Брю основними функціями грошей називають засіб обігу, міру вартості та засобу заощадження. Л. Харріс виділяє функції засобу обігу, одиниці розрахунку та збереження вартості.

Українські економісти, наслідуючи К. Маркса, як правило, визначають п'ять функцій грошей: міри вартості, засобу обігу, засобу нагромадження, засобу платежу і світових грошей.

З названих функцій грошей найбільшу значущість має перша - міри вартості. Являючи собою еквівалентну вартість, гроші тим самим вимірюють вартість усіх товарів в обміні. Здійснення функції міри вартості виявляється у ціні як грошовому вираженні вартості товару. Вартість представлена у грошовій одиниці, виступає як масштаб цін. Коли роль грошей виконували благородні метали, масштаб цін визначався через золотий вміст грошової одиниці, що встановлювався юридичним актом держави. Наприклад, американський долар 1973 р. вміщував 0,736736 г. золота. В сучасних умовах золотий зміст національних грошових одиниць офіційно не встановлюється4. Функцію міри вартості виконують паперові гроші без золотого забезпечення. Вартість грошей визначається вже не кількістю золота, що міститься в них, а виробленою фактичною масою всіх товарів та послуг. Ціна товару визначається не пропорційно до золотого утримання грошової одиниці, а залежно від рівня витрат виробництва та попиту і пропозиції цього товару на ринку.

Друга функція грошей - засобу обігу. Вона пов'язана з тим, що безпосередній обмін товарів переріс у товарно-грошовий обіг. У цьому процесі гроші відіграють роль посередника в обміні двох товарів: товар-гроші-товар. Вони функціонують уже не уявно, а реально, як купівельний засіб платежу і обслуговують акт продажу-купівлі. У наш час цю функцію виконують паперові й кредитні гроші [5; c. 98].

Третя функція грошей - засіб нагромадження і заощадження - пов'язана з двома попередніми функціями. Щоб товаровиробникові купити потрібний товар, треба мати певну суму грошей. Тому часто гроші, отримані від продажу товару, вилучаються з обігу і перетворюються на засіб накопичення купівельної спроможності, яка може бути використана на купівлю потрібних товарів у майбутньому. Тобто ця функція пов'язана зі здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником загального втілення багатства, яке товаровиробники прагнуть нагромаджувати. Але реалізація функції грошей як засобу нагромадження і заощадження можлива лише за умови, коли вони є стійкими та стабільними.

Четверта функція грошей - засобу платежу - полягає в тому, що вони стають засобом відкладених платежів, які повинні здійснитися у майбутньому, при сплаті боргових зобов'язань, коли товари продаються в кредит, при виплаті заробітної плати, податків, оплати житла та ін. Цю функцію виконують кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки), електронні гроші, на базі яких виникли кредитні картки. їх застосування звужує сферу використання готівкових грошей і чеків, є стимулом у реалізації товарів та послуг і одночасно інструментом кредиту. Особливість функції засобу платежу полягає в тому, що гроші тут виступають не як засіб обігу, а як індивідуальне втілення суспільної праці, завершуючи кредитну угоду. Розвиток кредитних відносин створює можливість виплачувати позики через взаємні зарахування боргових зобов'язань без залучення наявних (готівкових) грошей.

П'ята функція грошей - світових грошей. Цю функцію породжують взаємодія національного і світового ринку, міжнародна торгівля. Світові гроші функціонують як загальний міжнародний платіжний і купівельний засіб, як загальне втілення суспільного багатства. Спочатку функцію світових грошей виконувало золото. Але поступово його місце посіли резервні національні валюти розвинених країн, до яких і перейшла функція світових грошей (долар США, англійський фунт стерлінгів, європейська валютна одиниця - ЄВРО та ін.). їх особливістю є те, що вони мають не тільки внутрішню, а й зовнішню обіговість, тобто вільно обмінюються на валюту інших країн. Але золото і в сучасних умовах залишається надійним гарантом у міжнародних розрахунках, воно є певним резервним, страховим фондом світових грошей і нагромаджується в центральних банках більшості країн світу.

У сучасній ринковій економіці гроші представлені двома видами: символічними (декретними) та кредитними (депозитними) [19; c. 240].

Символічні (декретні) гроші - номінальні знаки вартості, що мають примусовий курс. Це засоби обміну, що являють собою боргові зобов'язання держави і не мають власної вартості (цінності). Вартість таких грошей (готівкових) визначається їхньою здатністю обмінюватися на товари та послуги. Монопольне право емісії готівкових грошей законодавчо закріплено в нашій державі за Національним банком України, тому вони є державними грошима. Розміри емісії грошей залежать від потреб держави в додаткових фінансових ресурсах. Купівельна спроможність декретних грошей визначається кількістю товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю.

Кредитними, або депозитними, називаються гроші, рух яких здійснюється шляхом перерахунків у кредитних установах (безготівкові гроші). Тобто це засоби обміну, які являють собою боргові зобов'язання депозитних установ. Як і декретні гроші, вони не мають внутрішньої вартості (цінності). Вартість депозитних грошей визначається їхньою купівельною спроможністю. Депозити - це грошові кошти, вкладені в комерційні банки у готівковій чи безготівковій формі для зберігання на визначених умовах. Вони є борговим зобов'язанням банку, яке він має сплатити за вимогою вкладника. Кредитними грошима є векселі, банкноти, чеки, депозитні сертифікати.

У наш час широкого розповсюдження набули електронні гроші, до яких належать кредитні та дебети і картки. Це абсолютно нова форма розрахунків, яка застосовується завдяки впровадженню комп'ютерної техніки і новітніх систем зв'язку. На сьогодні це найбільш прогресивний, економічний і зручний носій грошових функцій. Економічність і зручність полягають у тому, що не потрібно носити великі суми грошей із собою, крім того у разі втрати картки ніхто не зможе нею скористатись, бо код доступу знає тільки її власник.

Система електронних платіжних розрахунків прогресивно розвивається і в Україні. Це вигідно всім суб'єктам такої системи розрахунків, адже використання платіжних карток прискорює взаєморозрахунки, а отже, й обіг товарів і грошей в національній економіці.

Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має також його структуризація. Вичленення окремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:

* за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців;

* за інституційними ознаками грошових потоків;

* за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку [16; c. 36-47].

За інституційними ознаками грошових потоків можна виділити такі сектори грошового ринку: фондовий ринок; ринок банківських кредитів; ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ.

На фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського позичкового капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, середньо- і довгострокових облігацій, бондів, інших фінансових інструментів тривалої дії). Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. У високорозвинутих ринкових економіках фондовий ринок є основним джерелом фінансування збільшення основного й оборотного капіталу в процесі розширеного відтворення. Інституційними органами, що здійснюють регулювання фондового ринку, є фондові біржі.

Усі фінансові інструменти, що застосовуються на фондовому ринку, можна розділити на дві групи: 1) акції, що є вимогами на частку в чистому доході і в активах корпорації; 2) боргові зобов'язання середнього (від одного до 10 років) та тривалого (10 і більше років) термінів дії, що є зобов'язаннями емітентів перед власником виплачувати йому погоджену суму грошового доходу у формі процентів через певні проміжки часу аж до повного погашення. Кожна з цих груп інструментів фондового ринку має певні недоліки і переваги перед іншою. Так, дохід за борговими зобов'язаннями фіксований і має високий ступінь гарантії його одержання. Цієї переваги не мають акції, зате вони дають власникам пряму вигоду від збільшення прибутковості корпорації, а також від зростання номінальної вартості активів корпорації, оскільки власники акцій мають право власності на відповідну їх частку. Водночас з погляду корпорації акції мають і такий істотний недолік, як необхідність оплати вимог власників акцій після виплат за вимогами власників боргових зобов'язань. Через зазначені недоліки акцій їх ринок у розвинутих країнах, як правило, вужчий, ніж ринок боргових зобов'язань.

Грошовий ринок - частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одного року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб [6; c. 604].

З розвитком міжнародних кредитних і валютних відносин сформувався міжнародний грошовий ринок (найбільшими в світі ринками грошей є Нью-Йоркський, а також - ринки Лондона. Токіо, Парижа).

Інструментами грошового ринку є векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти. Його основні інститути - банки, облікові установи, брокерські й дилерські фірми. За джерела ресурсів Правлять кошти, залучені банківською системою. Основними позичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, населення. Слід мати на увазі, шо грошовий ринок - важливий об'єкт державного регулювання. Держава використовує його ресурси для фінансування своїх видатків і покриття бюджетного дефіциту.

Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку - попит, пропозиція, ціна. Особливості грошового ринку визначають особливості кожного з елементів: попит мас форму попиту на позики, пропозиція - форму пропозиції позик, а ціна - форму відсотка на позичені кошти.

Розмір відсотка визначається не величиною вартості, яку несуть у собі позичені гроші, а їх споживчою вартістю - здатністю надавати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсоткового платежу залежить не лише від розміру позики, а й від терміну її дії.

На грошовому ринку розрізняють кілька видів відсотків: облігаційний, банківський, обліковий, міжбанківський тощо [3; c. 608].

2. Попит та пропозиція на грошовому ринку

Попит і пропозиція грошей виступають ключовими макроагрегатами грошового ринку. Адекватна економічній ситуації грошова пропозиція забезпечує економічну систему фінансовими ресурсами для розширеного відтворення. З іншого боку, регулювання грошової пропозиції є вагомим інструментом державного регулювання економіки.

У структурі грошового ринку найбільш вагомими функціональними складовими є попит та пропозиція грошей. Усі інші структурні складові грошового ринку, на наш погляд, можна розглядати як інтегровані в механізми грошового попиту або грошової пропозиції.

Попит на гроші у структурі грошового ринку формується в різних сферах економічної діяльності. Він визначається на етапі утворення та розподілу доходу. На відміну від широкого загалу, для якого попит на гроші переважно трактується як абсолютний розмір грошової маси, котру індивіди прагнуть необмежено збільшувати, в економічній теорії попит на гроші визначається як частина доходу, яку індивіди прагнуть мати в грошовій формі.

А. Гальчинський звертає увагу, що попит на гроші розглядається неоднозначно. Слід розрізняти зміст понять «попит на гроші» та «попит на грошовий дохід». У першому випадку йдеться про запас грошей, що існує на певний фіксований у часі момент. У той же час, грошовий дохід характеризує потік грошей. При цьому запас грошей можна збільшити шляхом перерозподілу доходу, що для автора також є складником грошового попиту [9; c. 225].

Стосовно формування попиту на гроші існує широкий діапазон поглядів стосовно того, яку частину доход індивіди бажають мати у грошовій формі. Полярно протилежними є і погляди щодо стабільності попиту на гроші.

На одному полюсі знаходяться кейнсіанці, які вважають, що попит на гроші підлягає постійним коливанням, на другому - представники кількісної теорії та їх послідовники - монетаристи, які вважають попит на гроші постійним.

Серед чинників формування попиту на гроші в економічній теорії виділяють дохід, рівень цін та альтернативну вартість зберігання грошей.

Вплив даних чинників на попит номінальних та реальних грошових залишків наведено на рис. 1.

Рис. 1. Чинники зміни попиту на номінальні та реальні грошові залишки

Основним чинником формування попиту на гроші вважається дохід. Це підтверджується відповідними розрахунками [22; c. 546]: еластичність попиту на гроші за доходом у розвинутих країнах становить 0,7.

Зміна рівня цін пропорційно впливає на попит номінальних грошових залишків, залишаючи без змін попит на реальні грошові залишки. Альтернативна вартість зберігання грошей у сучасних змішаних економіках має дедалі більший вплив. Розвиток ринку цінних паперів створює альтернативу до зберігання грошей і також забезпечує процентний дохід або дохід у формі дивідендів. Як відомо, у випадку зберігання доходу у вигляді грошей індивіди несуть втрати, пов'язані з недотриманням процентного доходу. Тому зростання альтернативної вартості зберігання грошей зменшує як реальний, так і номінальний попит на гроші. Відтак крива попиту на гроші як на активи має спадний характер.

Згідно з загальноприйнятим підходом [18; c. 273] попит на гроші у структурі грошового ринку визначають два основних компоненти - попит на гроші для трансакційних угод MDтр, та попит на гроші з боку фінансових активів MDф, які у найбільш загальному вигляді зображено на рис. 2.

Рис. 2. Криві попиту на гроші

Попит на гроші для транзакційних угод цілковито залежить від розміру номінального доходу Y і не залежить від процентної ставки і. Попит на гроші з боку фінансових активів перебуває в оберненій залежності від процентної ставки і. Підвищення процентних ставок зменшує попит на гроші, оскільки володіння готівкою при вищій процентній ставці збільшує альтернативну вартість зберігання грошей.

Попит на гроші у структурі грошового ринку формують суб'єкти економічної діяльності: комерційні та центральні банки, а також небанківські фінансові заклади. Найбільший вплив на формування попиту на грошовому ринку мають комерційні банки для вирівнювання власного платіжного балансу, а також обслуговування своїх клієнтів.

Основними учасниками грошового ринку є центральні банки, які використовують можливості грошового ринку для проведення відповідної грошово-кредитної політики, насамперед через операції на відкритому ринку.

Формування попиту на гроші здійснюється через призму мотивів, які формуються в учасників економічної діяльності. Мотиви попиту на гроші обумовлюють спонукальні причини, які визначають в учасників грошового ринку прагнення до збільшення або зменшення грошей для здійснення певних економічних операцій.

Питання мотивації попиту на гроші у кількісній теорії розглядалось тільки через призму необхідності здійснення поточних платежів у проміжках між моментами отримання доходу [12; c. 94].

3. Аналіз грошового ринку України на сучасному етапі

Дослідження становлення та розвитку грошового ринку в Україні було здійснене нами в контексті трансформаційних процесів. Механізми грошового ринку спроможні повноцінно врегулювати властиві йому функції за умов синхронного розвитку банківської системи, національної грошової системи, платіжної системи та повноцінного ринку цінних паперів [14; c. 54-58]. Особливо тісно пов'язане з процесами становлення сучасного ринку формування дворівневої банківської системи, яка забезпечує регулювання процесу мультиплікативного розширення грошової маси. Підвищення рівня капіталізації банківської системи збільшує її ресурсну базу і створює передумови для стабільного функціонування грошового ринку.

За своїми функціональними можливостями грошовий ринок, спроможний коригувати вже сформовані ринкові механізми. Тому фінансово-економічна стабілізація в Україні створила передумови для використання потенційних можливостей грошового ринку, властивих сучасним грошовим економікам. Грошовий ринок спроможний ефективно функціонувати в уже сформованому і відносно стабільному ринковому середовищі.

Аналіз встановив, що на дестабілізацію грошового ринку в Україні впливає зміна швидкості обертання грошей та низький попит на гроші. Процеси ремонтизації економіки пов'язані з недостатнім насиченням економіки України та вимагають спеціальних цілеспрямованих заходів НБУ, спроможних підняти роль монетарних чинників в економічних процесах.

Формування пропозиції в український економіці було переважно пов'язано з процесами емісії та інтервенції гривні, для підтримання валютного курсу, внаслідок чого існує низький кореляційний зв'язок з цільовими орієнтирами грошово-кредитної політики.

Після запровадження української гривні набуло ваги стабілізаційне регулювання для подолання спаду виробництва, зниження темпів інфляції та безробіття. Заходи стабілізаційного регулювання грошового ринку виходять за сферу компетенції лише НБУ і мають здійснюватися у складі запровадженої урядової програми, де узгоджуються зі структурою, бюджетно-фіскальною та валютно-курсовою політикою. В період початку економічного зростання у 2000-2001 рр. виникла потреба доповнення заходів стабілізаційного регулювання системою тактичних методів та інструментів і корекції економічної кон'юнктури.

Тактичне регулювання грошового ринку знаходиться в повній компетенції НБУ [13, c. 49]. У сферу регулівних можливостей тактичного регулювання входить усунення незначних перепадів в економіці та корекція динаміки економічного розвитку, що є актуальним для відносно стабільних економік. Використання тактичного регулювання розширюється за рахунок скорочення методів прямого впливу, які більш ефективні в умовах економічної кризи і недостатньо дієві для більш точних коригувальних заходів.

В Україні засади грошово-кредитної політики, згідно із Законом «Про Національний банк України», мають ґрунтуватися на основних критеріях та макроекономічних показниках Державної програми економічного і соціального розвитку (ДПЕСР) України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу ВВП, рівня інфляції, розміру дефіциту Державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торговельного балансів.

Правову основу грошово-кредитного регулювання в Україні становлять Конституція України, Закони «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» та інші нормативно-правові акти.

Головним завданням грошово-кредитної політики НБУ є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. Антиінфляційна спрямованість грошово-кредитної політики - це підтримування такої динаміки монетарних агрегатів, яка, водночас, задовольняє попит на гроші і не створює загрози для значної зміни цін. Таку політику характеризують певні макропоказники. (табл. 1)

Динаміка основних макроекономічних показників України 2006-2010 рр.

Показники	2006	2007	2008	2009	2010
М0, млн. грн.	74984	111119	154759	157029	168282
М1, млн. грн	123276	181665	225127	233748	532127
М2, млн. грн.	259413	391273	512527	484772	532127
М3, млн. грн.	261063	396156	515727	487298	533504
Частка М0 в М3, %	28,72	28,05	30,01	32,22	31,54
Темпи зростання грошової маси, %	35	52	30	-6	9
Відношення М3 до ВВП, %	47,97	54,97	54,4	53,27	111
ВВП, млн. грн	544200	720700	948100	914720	480490
Інфляція, %	11,6	16,6	22,3	12,3	3,3

З даних таблиці бачимо, що протягом 2006-2009 рр. частка грошової маси в обігу поступово збільшується, разом з цим не зменшується доля агрегату М0 в загальній грошовій масі, що не може не вплинути негативно на процес інфляції.

Індекс інфляції у 2007 році склав 16,6%, у 2008 рік рівень інфляції складав - 22,3%, у 2009 році - 12,3%. За січень-червень 2009 року рівень інфляції становив 11,5%. Прогноз рівня інфляції на 2009 рік - 20-25%.

Національний банк України прогнозує інфляцію в 2010 році на рівні 10,5%, у 2011 році - 11,2%. Про це йдеться в Макроекономічному огляді (за серпень), оприлюдненому на сайті Національного банку України.

У НБУ прогнозують, що в другому півріччі 2010 року інфляція посилиться у зв`язку з підвищенням адміністративно регульованих тарифів на 21,2% (у першому півріччі їх зростання становило 3,3%). Базова інфляція залишиться на поточному рівні (7,7% у 2010 році) внаслідок все ще негативного розриву ВВП і ревальвації номінального обмінного курсу.

У 2011 році Нацбанк прогнозує незначне зростання інфляції (до 11%) внаслідок низького врожаю зернових у 2010 році й продовження процесу підвищення адміністративно регульованих тарифів. При цьому, базова інфляція дещо підвищиться внаслідок поступового зменшення негативного розриву ВВП.

У НБУ вважають, що інфляція пального формуватиметься відповідно до очікуваної динаміки світових цін на нафту й збільшенням акцизу на пальне й становитиме 11,3% у 2010 р. і 16% у 2011 р.

У Держбюджеті на 2010 рік закладено показник інфляції (грудень до грудня) на рівні 13,1%.

Як бачимо, існує певна залежність між обсягом грошової маси та рівнем інфляції. Саме цей принцип застосовувався у грошово-кредитній політиці НБУ для подолання інфляції в країні, тобто скорочувався рівень монетизації (відношення грошового агрегату М3 до ВВП країни у звітному періоді).

Саме перевищення платоспроможного попиту над пропозицією призводить до інфляції в країні, тому для стримування її застосовують методи стримування попиту або збільшення виробництва. Дефляційна політика дозволяє обмежити попит шляхом зменшення державних витрат, підвищення відсоткових ставок за кредити, обмеження грошової маси [17; c. 10-16].

Однак дефляційна політика призводить до стримування економічного зростання в країні. Отже грошово-кредитну політику слід розглядати не тільки в аспекті скорочення рівня споживання, але і в аспекті її впливу на ВВП.

В Україні в 1991-1993 роках застосовувалась практика експансійної грошово-кредитної політики, з 1994 року - рестрикційна (або обмежувальна). Слід визначити, що в 2002 році в країні спостерігалась дефляція на рівні 0,6%, тобто це свідчить про певні успіхи НБУ у політиці стримування інфляції.

Останнім часом в Україні спостерігається скорочення обсягів експорту, тому грошова-кредитна політика має бути спрямована на відтворювання внутрішнього виробничого процесу через надання доступних кредитів для реального сектора та споживачам. Тоді можна розраховувати на довгострокову макроекономічну стабільність в країні.

Внутрішні резерви країни можна залучити за рахунок збільшення економічної активності країни, яка досягається шляхом керованого вливання грошової маси в обіг, навіть якщо при цьому відновляться певні інфляційні процеси.

Слід зазначити, що в контексті фінансової безпеки «безпечний рівень інфляції» складає 5%, але в процесі проведення вищезгаданої кредитно-грошової політики на початковій стадії можливе перевищення цього значення.

Одним із аспектів формування кредитно-грошової політики є регулювання рівня монетирізації в країні та структура грошової маси. Так з таблиці 1 бачимо, що в Україні значну долю у загальному обсязі грошової маси складають готівкові гроші та темпи зростання М3 значно перевищують темпи зростання ВВП.

Побудова механізму забезпечення безпеки грошового ринку та інфляційних процесів потребує визначення критеріальних вимог до неї, тобто визначення граничнодопустимих значень фінансових та соціально-економічн6их показників (індикаторів), перевищення яких може провокувати фінансову нестабільність і фінансову кризу.

Отже основними загрозами у грошово-кредитній сфері є:

- Обмежувальний характер грошово-кредитної політики, її спрямованість переважно на мінімізацію інфляції, а не на потреби економічного зростання (наслідком є скорочення попиту, зростання безробіття);

- Невисокий рівень монетизації економіки, дефіцит платіжних засобів;

- Надмірна питома вага готівки у загальному обсязі грошової маси;

- Незбалансованість грошового і товарного ринків;

- Обмеженість монетарних інструментів для регулювання пропозиції грошей;

- Недостаній вплив облікової ставки НБУ на вартість кредитів комбанків;

- Незадовільне виконання гривнею функції нагромадження вартості.

Найбільшу загрозу фінансовій безпеці України становить значна доля агрегату М0 у загальній грошовій масі, що може призвести до зростання рівня інфляції в країни [10; c. 4-8].

Разом з тим, у І півріччі 2010 року спостерігається зростання рівня безпеки грошового ринку та інфляційних процесів за такими складовими.

До позитивних факторів слід відносити:

- збільшення обсягів кредитування реального сектору економіки: незважаючи на уповільнення темпів кредитування економіки, обсяг кредитів, наданих суб'єктам господарювання у співвідношенні до ВВП збільшився до 56,7% проти 45,3%. При цьому перевага при кредитуванні реального сектора економіки надавалась галузям, які, насамперед, забезпечують своєчасне повернення кредитів, надійні гарантії та високу дохідність операцій. У структурі вимог банків за кредитами, наданими суб'єктам господарювання за видами економічної діяльності, станом на 01.07.2010 найбільші частки становили кредити, надані суб'єктам господарювання у сфері торгівлі (41,1%) та у переробній промисловості (23,6%);

- зниження рівня інфляційної динаміки: за січень-червень 2010 р. індекс споживчих цін становив 103,3% (за січень-грудень 2009 р. - 112,3%), що, переважно, є наслідком збереження прискорених цінових тенденцій другої половини 2009 р. та зростання цін на ресурси та продовольство на світових ринках.

До негативних факторів у динаміці грошово-кредитної сфери відносимо:

- збільшення обсягу готівки поза банками у співвідношенні до ВВП на з 17% до 35% що свідчить про збереження сприятливих умов для функціонування тіньової економіки [4; c. 10-12].

4. Проблеми державного регулювання грошового ринку

Грошовий ринок у механізмі сучасної економіки формує системні зв'язки, які з'єднують у національну економіку окремі економічні аспекти, забезпечує співставлення витрат та результатів економічної діяльності та, щонайважливіше, визначення внутрішньої та зовнішньої вартості грошей.

В сучасних ринкових економіках грошовий ринок досліджують у структурі ринку капіталу і цей термін переважно використовують для торгівлі кредитними інструментами, випущеними терміном до одного року. У визначенні суті грошового ринку, на наш погляд, важливим є розмежування макроекономічного та фінансового аспектів.

Дослідження грошового ринку є складовою більшості монетарних теорій, що пов'язано з його важливою роллю в економічних процесах. Сучасні моделі грошового ринку розвиваються в межах, окреслених, з одного боку, кейнсіанцями, з другого - монетаристами. Неокейнсіанці та представники неокласичного синтезу намагаються поєднати переваги державного регулювання економіки з можливостями ринкових сил в оптимізації функціонування механізмів грошового ринку.

Становлення та розвиток грошового ринку в Україні можна розглядати у контексті трансформаційних процесів, що пов'язано із синхронним розвитком ринкових механізмів та основних ринкових інститутів: банківської та грошової систем, розвитком ринку цінних паперів та платіжної системи.

В системі ринкових механізмів стан реформування грошового ринку України виступає одним з найбільш адекватних індикаторів глибини трансформаційних перетворень. Фінансово-економічна стабілізація таким чином, пов'язана з використанням потенціалу можливостей сучасного грошового ринку, а стабільність внутрішньої та зовнішньої вартості національних грошей є передумовою макроекономічної стабільності.

Державні заходи стабілізації грошового ринку в перехідній економіці України мають поєднувати довгострокове, стабілізаційне, а також тактичне або короткострокове регулювання. Стабілізаційне регулювання виходить за сферу компетенції НБУ і може реалізовуватися у складі урядових програм та має узгоджуватися із заходами бюджетно-фіскальної та валютно-курсової політики.

До цільових пріоритетних орієнтирів регулювання грошового ринку відносяться формування динаміки монетарних процесів, спроможних забезпечити існування ринкового середовища, яке адекватно реагує на заходи грошово-кредитної політики.

Поглиблення трансформаційних процесів пов'язано із поступовим зменшенням масштабів застосування методів прямого або адміністративного впливу та розширенням можливостей регулювання грошового ринку ринковими методами, в основі яких покладене використання механізму попиту та зміни пропозиції грошей [11; c. 267-272].

Ринкові методі регулювання грошового ринку в перехідній економіці України представлені такими інструментами: визначення норм обов'язкових резервів, процентна політика, операції на відкритому ринку, політика рефінансування комерційних банків. Проте, більшість ринкових методів та інструментів регулювання грошового ринку застосовуються в обмеженому або деформованому вигляді порівняно з можливостями їх використання в сучасних ринкових економіках.

Така обмежена або низька ефективність державного регулювання грошового ринку обумовлена недостатнім розвитком ринкового середовища, низьким рівнем монетизації економіки, що не забезпечує адекватну реакцію на заходи грошово-кредитної політики. В широкому розумінні ефективність регулювання грошового ринку пов'язана з можливістю досягнення певних цільових орієнтирів: розміру процентних ставок, параметрів грошової маси, грошових агрегатів та обмінного валютного курсу. В міру відхилення отриманих результатів від цільового орієнтиру регулювання грошового ринку можна визнати низько ефективним або неефективним.

Низька ефективність процентної політики НБУ пов'язана з неспроможністю зміни облікової ставки впливати на динаміку кредитних операцій комерційних банків і стимулювати економічну активність. В сучасних умовах ринкової трансформації найбільш суттєвий дефект регулювання грошового ринку пов'язаний з відсутністю достатньої кореляції між зміною пропозиції грошей та динамікою цін.

В умовах довгострокової політики НБУ на ревальвацією української гривні зростає значення ефективності валютно-курсової політики, яка пов'язана із забезпеченням цінової стабільності. Актуальною є розробка довгострокової програми забезпечення стабільності грошового ринку та збереження реальної купівельної спроможності національних грошей.

Сучасні проблеми розвитку грошового ринку в Україні переходять з площини інституційного становлення, пов'язаного з розвитком ринкового середовища, яке поступово стає все більш чутливим та прогнозованим для впливу ринкових методів регулювання в площину ринкового регулювання [15; c. 23].

5. Перспективні напрямки фінансової та монетарної політики

У фінансовій політиці знаходять своє відображення корінні інтереси суб'єктів суспільства: фізичних і юридичних осіб та їх відносини з державою. Зміни фінансової політики відбуваються на основі змін економічної політики держави. Це не означає, що фінансова політика є пасивним відображенням економічної політики. Вона випливає з економічної політики і в подальшому безпосередньо впли­ває на соціально-економічний розвиток та економічну політику держави. Але щоб фінансова політика могла сприяти розвитку економіки та економічній політиці, вона повинна своєчасно виявляти потребу у фінансових ресурсах певної ланки народного господарства та джерела їх мобілізації. Причому мобілізація необхідних ресурсів не повинна обмежувати розвиток окремих підприємств чи суб'єктів суспільства, які виявилися джерелом формування цих ресурсів. Загалом розвиток фінансової політики характеризується трьома напрямами:

а) підвищення суспільного добробуту. Для цього фінансова політика повинна сприяти зростанню ефективності виробництва і, в першу чергу, підвищенню продуктивності праці;

б) мобілізація і використання фінансових ресурсів для забезпечення розширеного відтворення, соціально-культурних заходів, оборони, управління та інших потреб суспільства;

в) удосконалення фінансового механізму, який зумовлює формування оптимального обсягу фінансових ресурсів та їх найраціональнішого розміщення й використання та заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. При цьому виробничі підрозділи повинні нести витрати з відшкодування відновлення довкілля [1, с. 46].

Але світова фінансова криза призупинила вище перелічені позитивні тенденції у розвитку економіки. Сьогодні фінансова криза в усьому світі стала основною причиною зростання бюджетного дефіциту, через яку доходи бюджету суттєво впали. Витрати ж, навпаки, зростають, оскільки будь-яка розвинута держава намагається підтримати економіку за рахунок зниження податків і збільшення державних інвестицій.

Дефіцит Державного бюджету України на 2009 рік становить 31.105.000 тис. грн., за різними даними він складає близько 3% від ВВП, особливо відчутним у даному випадку є падіння темпів росту ВВП. Хоча деякі політики і науковці наполягають на набагато вищому відсотку дефіциту стосовно ВВП, стверджуючи про прихований дефіцит. Так, наприклад, економісти оцінювали дефіцит державного бюджету на 2009 р. у 10% валового внутрішнього продукту, вважаючи, що доходи Державного бюджету завищені на 20 млрд. грн.

Економічна теорія зазначає, що під час кризи повинно бути скорочене оподаткування, що матиме наслідком зменшення доходів до бюджету, і збільшення витрат, таким чином, свідомо провокується дефіцит державного бюджету. А у період подальшого підйому необхідно збільшити податкові надходження і зменшити видатки урду, так позитивне бюджетне сальдо піде на покриття державного боргу, що виник у період спаду.

Однак питання дефіцитності чи бездефіцитності державного бюджету на 2009 р. неоднозначне. Більшість тих, хто бореться за дефіцит, наводить як приклад розвинені європейські країни з їхньою стратегією послаблення контролю за бюджетним дефіцитом і здійснення м'якої монетарної політики.

Україна має досить обмежені можливості (порівняно з розвиненими країнами) з покриття дефіциту бюджету за рахунок зовнішніх запозичень. Хоча б тому, що навряд чи нині хтось із приватних інвесторів захоче купувати цінні папери українського уряду. Частково тому, що на світових фінансових ринках є криза ліквідності, частково через те, що ризики для багатьох надто високі.

Тому Україні в даній кризовій ситуації, з огляду на ризики скорочення експортоорієнтованого виробництва внаслідок падіння світового попиту та ускладнення платежів за експортними операціями, необхідно вжити комплекс заходів, спрямованих на розширення внутрішнього попиту на групу експортоорієнтованих товарів і, тим самим, посилення ролі внутрішнього виробництва. Для цього достатньо буде започаткувати нові інфраструктурні та житлові будівельні проекти, що фінансуються з бюджету.

Зважаючи на ризики виникнення фінансової нестабільності, доцільно переглянути бюджет, збільшивши обсяги капітальних видатків, зокрема будівельних, не посилюючи при цьому дефіциту. Також важливо передбачити створення Стабілізаційного фонду, кошти якого спрямовуватимуться на забезпечення всіх гарантійних зобов'язань держави, що посилить довіру до намірів уряду проводити виважену та збалансовану бюджетну політику.

Під час фінансової кризи стратегічним напрямом діяльності уряду є стимулювання збільшення інвестицій у реальний сектор національної економіки. Для цього, крім активізації реалізації проектів Євро-2012, необхідно розблокувати приватизаційні процеси. Також необхідно ухвалити низку законопроектів, розроблених урядом і спрямованих на підвищення інвестиційної привабливості України [2; c. 336].

А ще доцільно розробити короткострокові регіональні програми інноваційно-інвестиційної діяльності, встановивши найважливіші для території напрями інвестування; розробити систему місцевих пільг для інвесторів, які будуть здійснювати пріоритетні проекти.

В умовах фінансової кризи потрібно обережно здійснювати витрати на соціальні програми (зокрема, стосовно виплати допомоги громадянам). Хоча витрати на соціальні програми стимулюють сукупний ринковий попит, надмірне захоплення ними призводить зрештою до зменшення зацікавленості частини населення в підвищенні власного життєвого рівня, тому підтримка має бути на рівні мінімальної достатності. Водночас слід враховувати можливості бюджету щодо здійснення таких заходів на середньо - і довгострокову перспективу. Соціальні видатки не слід розглядати серед стимулів розвитку економіки чи антикризових заходів, а навпаки, їх нарощування можливе лише за умови поступального економічного розвитку.

Пріоритетними напрямами державного фінансування мають стати загальнодержавні функції, інвестиції в інфраструктуру та фундаментальну науку, забезпечення мінімальних соціальних стандартів з одночасною розбудовою змішаної пенсійної системи та системи медичного страхування. Така модель успішно реалізована у США, Новій Зеландії, Ірландії та окремих країнах континентальної Європи [2, с. 428].

Підсумовуючи, потрібно зазначити, що в даний «кризовий» час фінансова політика держави повинна спрямовуватися на нарощування інвестиційних видатків, адже ці витрати дадуть змогу посилити внутрішній попит. До речі, саме таким чином в різний час виходили з кризової ситуації найбільші економіки світу - і демократичні США, і тоталітарна Німеччина. Також потрібно зменшити податковий тиск на малий та середній бізнес, забезпечити максимальне сприяння діяльності інвесторів будь-якого рівня на території України, цілеспрямовано підтримувати національного виробника.

Враховуючи специфіку України щодо розподілу повноважень у сфері грошової влади, в процесі розроблення грошово-кредитних стратегій необхідна тісна взаємодія уряду і Національного банку України, а якщо точніше - взаємодія Ради та Правління НБУ, Кабінету Міністрів України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Міністерства фінансів України.

Майбутня монетарна стратегія має сприяти підвищенню рівня довіри до національної грошової одиниці, інститутів її забезпечення, створити умови для довгострокової стабільності. Важливою передумовою її ефективної реалізації є незалежність Національного банку України. НБУ у процесі взаємодії з іншими органами монетарної влади, політичними силами і суспільством мусить знову і знову доводити спроможність приймати професійні рішення, що відповідають завданням підтримання стабільності грошової одиниці незалежно від впливу політичних сил, вчасно і кваліфіковано справлятися з дедалі складнішими і відповідальнішими завданнями, що є однією із запорук і передумов стабільного розвитку фінансової сфери та економіки. Також займатися створенням достатньої наукової бази для вироблення і проведення монетарної політики, оволодіти всіма досягненнями у відповідній сфері світової науки і практики, здійснювати підготовку наукових кадрів, здатних провадити власні дослідження з урахуванням умов України, створювати центри, спроможні координувати в масштабах суспільства цю роботу, створити надійну систему комунікації Національного банку України з громадськістю, підвищувати рівень монетарних знань журналістів, широких верств населення, змістовий рівень фахових і науково-популярних публікацій, формувати навички зваженого і відповідального підходу політиків до виголошення різного роду заяв стосовно монетарної сфери та інше.

Формування ефективної монетарної стратегії потребує також усунення суперечностей стосовно інтерпретації пріоритетної цілі Національного банку Радою НБУ в щорічних «Основних засадах грошово-кредитної політики» та статусу кількісних прогнозних змінних, які у них наводяться. Складаючи план на майбутнє, слід враховувати специфіку взаємозв'язку макроекономічних і монетарних параметрів, притаманну економіці на даному етапі її розвитку, пам'ятати, що розвиток економіки органічно пов'язаний із певним рівнем інфляції, поєднувати підтримання динамічного розвитку і структурної перебудови економіки з підвищенням життєвого рівня і добробуту населення.

Проводити заходи щодо забезпечення стабільності гривні як монетарної передумови і фактора економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі з урахуванням можливих коливань зовнішньої та внутрішньої кон'юнктури і змін в інституційному середовищі, оскільки стабільність грошової одиниці включає (як свої складові) внутрішню і зовнішню стабільність, яка відображається у динаміці інфляції та обмінного курсу [7; c. 225].

Головним орієнтиром грошово-кредитної політики, що відображає рівень і тенденції стабільності грошової одиниці, є індекс споживчих цін. Регулювання обмінного курсу потрібно спрямовувати на підтримання цінової і фінансової стабільності, а показники монетарної бази і грошової маси використовувати як проміжний орієнтир для вирішення поточних завдань монетарного забезпечення макроекономічної рівноваги, а також досягати довгострокових соціальних, структурних та інституційних цілей.

Протягом найближчих років НБУ ще не зможе відмовитися від певного контролю за обмінним курсом як важливим орієнтиром для населення та суб'єктів господарювання, а також зважаючи на його значну роль у підтриманні макроекономічної рівноваги і стабільності. Однак удосконалення системи валютного регулювання повинно здійснюватися в напрямі поступового послаблення керованості валютного ринку та його подальшої лібералізації забезпечення більшої гнучкості обмінного курсу, можливого розширення діапазону його середньорічних значень із подальшою відмовою від встановлення такого діапазону [8; c. 238].

Безумовно, для згладжування сезонних коливань і шоків необхідно використовувати інтервенції на міжбанківському валютному ринку. Водночас потрібно створювати умови і для розвитку інструментів хеджування валютних ризиків, забезпечити прогнозовану динаміку обмінного курсу залежно від стану платіжного балансу та уникнути його значних коливань. Як важливий індикатор курсової політики доцільно використовувати динаміку реального ефективного обмінного курсу гривні. В цьому контексті має бути визначена і роль валютних резервів як інструменту забезпечення виконання стратегічних завдань при збереженні їх достатнього (за міжнародними критеріями) рівня.

Формулювання цілі підтримання стабільності грошової одиниці як умови фінансової рівноваги та економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі віддзеркалює особливості макроекономічних умов 2010-2011 рр. Завдання забезпечення фінансової рівноваги значно актуалізується в цей час у зв'язку з підвищенням цін на енергоносії, погіршенням стану поточного рахунку платіжного балансу, появою в Україні іноземних банків та їх філій, зростанням приватних запозичень іноземної валюти, високим рівнем соціальних виплат із бюджету за недостатнього розширення бази надходжень до нього та іншими ризиками.

Підтримка інвестиційно-інноваційного зростання економіки має для України стратегічне значення, адже не впоравшись із даним завданням, вона не зможе увійти до когорти сучасних цивілізованих країн. І це має враховуватися у грошово-кредитній політиці, наприклад, при вирішенні питань рефінансування державного банку другого рівня, який ставить собі за мету кредитування інноваційних проектів. Безумовно, для НБУ пріоритетом є стабільність грошової одиниці, але це завдання може бути вирішене різними шляхами. І формула стабільності в середньостроковій стратегії орієнтує на вибір тих шляхів, які надають економічному зростанню інвестиційно-інноваційного характеру.

Відтак, прийняття монетарної політики в наступні роки потребуватиме формування окремого блоку монетарного аналізу з метою управління перебудовою емісійного і трансмісійного механізмів монетарної політики. Це і можна назвати першою опорою прийняття монетарних рішень у 2010-2011 рр. Другою опорою буде аналіз широкого кола макроекономічних і фінансових показників з точки зору їх впливу на цінову динаміку.

Проте не слід забувати, що реальним підґрунтям для економічного зростання та стабілізації на грошово-кредитному сегменті ринку є не лише правильна грошово-кредитна політика, а й створення конкурентоспроможної економіки і пошук суб'єктами господарювання власних ніш як основи для підвищення попиту економіки на гроші, тобто для розширення товарообороту [20; c. 26].

Висновки

Проведене дослідження дає підстави констатувати, що зовнішні аспекти стабільності національної грошової одиниці мають розглядатимуться не лише з точки зору утримання обмінного курсу гривні в певних межах, а й з урахуванням необхідності забезпечення таких умов і параметрів функціонування валютного сегменту ринку, які не мають негативного впливу на інвестиційні рішення та очікування економічних агентів, дають змогу мінімізувати вплив зовнішніх шоків фінансового характеру. Такі критерії можуть бути забезпечені через використання режиму керованого плавання обмінного курсу (з переходом у перспективі до режиму вільного плавання обмінного курсу), що має супроводжуватися:

посиленням гнучкості обмінного курсу гривні через розширення діапазону його можливих коливань (у результаті обмінний курс втрачатиме статус якоря грошово-кредитної політики, а курсова динаміка підпорядковуватиметься завданням нівелювання зовнішніх ризиків стабільності національної грошової одиниці);

забезпеченням прозорості та транспарентності функціонування валютного сегменту ринку через удосконалення правил роботи на ньому учасників ринку та дотримання чітких принципів і процедур;

створенням та постійним удосконаленням механізмів хеджування валютних ризиків;

розбудовою комплексної системи моніторингу валютних ризиків, удосконаленням механізмів контролю та протидії спекуляціям, застосуванням пруденційних процедур для упередження валютних ризиків та недопущення формування інших дисбалансів, пов'язаних із здійсненням операцій капітального характеру в іноземній валюті;

послідовним і системним здійсненням лібералізації валютного ринку на основі чітко визначених принципів, підходів та етапності;

ужиттям інших ринкових заходів, спрямованих на зниження рівня доларизації економіки, зовнішніх ризиків та удосконалення засад функціонування валютного сегменту грошово-кредитного ринку.

Національний банк України має концентрувати зусилля на створенні спільно з Урядом макроекономічних, фінансових та інституційних умов для переходу до монетарного режиму, що ґрунтується на ціновій стабільності. Для цього після стабілізації ситуації в грошово-кредитній сфері буде розроблений план заходів з переходу до нового монетарного режиму, який, поміж іншого, має відображати питання макроекономічної та фінансової збалансованості, застосування більш гнучких курсових режимів, розвитку внутрішнього ринку капіталів, удосконаленні комунікацій з громадськістю тощо. Запровадженню такого режиму передуватиме системна робота з удосконалення законодавства, зокрема, ініціювання внесення змін до законів «Про Національний банк України» та «Про Кабінет Міністрів України» в частині більш чіткого визначення поняття «стабільність національної грошової одиниці», а також розмежування відповідальності за її забезпечення.

У прийнятті монетарних рішень Національний банк України насамперед спиратиметься на прогноз розвитку реального сектору економіки, платіжного балансу та фінансового ринку, який робитиметься на підставі аналізу широкого спектру макроекономічних, бюджетних та монетарних показників, їх взаємозв'язку і впливу на стабільність гривні з урахуванням можливих змін у майбутньому. На підставі розгляду прогнозних оцінок розвитку визначатиметься потреба у вжитті відповідних регулятивних заходів. Ураховуючи поступове посилення гнучкості обмінного курсу гривні та пов'язане з цим підвищення ефективності процентного каналу трансмісійного механізму, Національний банк України у перспективі як основний інструмент реалізації грошово-кредитної політики використовуватиме процентну ставку.