Характеристика фінансової політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

З курсу «Фінанси»

На тему «Фінансова політика»

Зміст

Вступ

1. Фінансова політика формування та регулювання фондового ринку в Україні

2. Фінансова політика України на сучасному етапі

3. Деякі приклади помилок в найсучаснішій фінансовій політиці України

4. Стабілізаційна фінансова політика

Перелік використаних джерел

Вступ

Упродовж століть Україна ніколи не мала своєї незалежної фінансової системи, власного державного бюджету і фінансової політики. Аж до проголошення незалежності фінанси і бюджет України були похідними від розмірів, що встановлювалися союзним центром, адміністративною вершиною централізованої держави. З моменту проголошення незалежності України постала необхідність створення власної фінансової системи.

Систему треба було створювати в кризових умовах. Свідченням цієї кризи став величезний дефіцит бюджету, наростаюча емісія грошей і супроводжуюча її інфляція; зростання внутрішнього і зовнішнього боргу країни; наявність великої кількості збиткових підприємств; платіжна криза в народному господарстві; значні суми непродуктивних витрат і втрат; зростання обсягів незавершеного будівництва; криза платіжних відносин держави в зовнішньоекономічній сфері, падіння рівня життя населення. І все це за умов, коли значна частина національного багатства, що належала Україні, залишилася за її кордонами і була взята під юрисдикцію інших країн.

Відмова від монополії державної власності, неможливість управління фінансами в недержавному секторі економіки адміністративними методами призвели до необхідності перегляду основних принципів фінансової політики.

Із 1991 року почала проводитися принципово нова фінансова політика.

Інвестиційна політика передбачала стимулювання інвестиційної діяльності за рахунок власних коштів, державних органів, бюджетних вкладень, вкладень іноземних інвесторів в економіку України, кредитних ресурсів. У податковій системі фінансова політика мала створити не фіскальну, а регулюючу, стимулюючу, довгострокову систему оподаткування, а також системи ефективних зв'язків суб'єктів господарювання із бюджетами.

На другому етапі фінансова політика повинна була концентруватися на досягненні макроекономічної стабільності, а також на ефективності розподілу фінансових ресурсів. Фінанси, що відіграють контролюючу і стимулюючу роль, спрямовані на формування ефективної структури виробництва, стимулювання науково-технічного прогресу, ресурсозбереження і підвищення ефективності праці. При цьому бюджетна політика органічно пов'язана з функціонуванням інших інструментів і відіграє роль їхнього координатора на загальнодержавному рівні. Бюджетний дефіцит не фінансується за рахунок інфляційного податку, не перевищує очікуваного рівня реального зростання, й економічні суб'єкти повинні бути впевнені в стабільності податкової системи.

Таким чином, в умовах формування ринкової економіки фінансова політика являє собою сукупність заходів держави щодо мобілізації і розподілу фінансових ресурсів для досягнення зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) і подолання економічних проблем розвитку.

1. Фінансова політика формування та регулювання фондового ринку в Україні

Фінансова політика - це комплекс дій і заходів, які здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансів. Ця політика завжди має бути адекватною відповідній економічній та політичній ситуації, що складається в певний історичний момент у конкретній країні.2

Виходячи з ключового завдання фондового ринку, яке полягає в перерозподілі вільних фінансових ресурсів у інвестиційно-привабливі напрями та забезпечення розвиваючих галузей економіки достатнім обсягом фінансових ресурсів можна сформувати і основні завдання для побудови державної фінансової політики розвитку фондового ринку:

- удосконалення законодавства у сфері регулювання фондового ринку;

- консолідація біржової системи фондового ринку;

- підвищення вимог до професійних учасників фондового ринку та якості послуг, які ними надаються ;

- створення ефективної системи клірингу та розрахунків за договорами фондового ринку;

- здійснення фондовими біржами постійного моніторингу біржових торгів і встановити відповідальність за справедливе ціноутворення із забезпеченням довготермінового зберігання інформації про біржові торги і протидії маніпулюванню;

- встановлення мінімальних вимог щодо капіталізації фондової біржі, необхідної для використання нею досконалого технологічного забезпечення та фінансування розвитку;

- уніфікації вимог до електронних торговельних систем фондових бірж щодо електронного документообігу та форматів документів.

Окреслені завдання лежать в площині інституційного забезпечення формування фінансової політики регулювання фондового ринку. Однак без створення належних інституційних умов функціонування фондового ринку він і на далі буде слугувати інструментом перерозподілення власності, а не реальним інструментом наповнення фінансовими ресурсами діяльності підприємств.

Так аналізуючи активність діяльності фондового ринку, як ключового інтегруючого елементу ринку капіталів та його сегментів характеризується рядом тенденцій:

- низька ліквідність обігу вітчизняних цінних паперів;

- недостатнє нормативне регулювання базових аспектів функціонування ринку;

- низька частка біржового сегменту в структурі всього фінансового ринку;

- обмежена кількість ліквідних фінансових інструментів для формування активів інституціональних інвесторів.3

Таблиця 1 Обсяг виконаних біржових контрактів з цінними паперами у 2011-2013 роках в розрізі місяців, млн грн.

Протягом січня - грудня 2013 року порівняно з даними аналогічного періоду 2012 року обсяг виконаних біржових контрактів з цінними паперами на організаторах торгівлі збільшився у 2 рази (або на 210,96 млрд. грн) (січень - грудень 2012 року - 263,67 млрд. грн).

Протягом 2011 року порівняно з даними аналогічного періоду 2010 року обсяг біржових контрактів (договорів) з цінними паперами на організаторах торгівлі збільшився майже у 2 рази (або на 104,55 млрд. грн) (2010 рік - 131,29 млрд. грн).

У загальному фінансова політика формування та регулювання фондового ринку в Україні повинна являти собою створення організаційно-правових і фінансово-економічних умов для розвитку фондового ринку, тобто створення умов, що забезпечують у повному обсязі виконання фондовим ринком покладених на нього функцій. А головним завданням регулювання є вирішення протиріч й узгодження інтересів усіх його суб'єктів за допомогою прямої державної участі у фондовому процесі, спрямованої на подолання структурних деформацій, і непрямого регулювання фінансових потоків.

Рис. 1. Фінансова політика формування та регулювання фондового ринку

Участь держави у розвитку фондового ринку дозволить створити ефективний механізм контролю і управління, а також умов для інвестицій коштів недержавних пенсійних фондів та інших організацій. Державні гроші так само можуть бути інвестовані в акції вітчизняних підприємств.

Основними інструментами та важелями щодо розв'язання існуючої ситуації з розвитком ринку цінних паперів та фінансового ринку загалом мають бути:

- валютне регулювання через гармонізацію із законодавством інших країн для активізації залучення іноземних портфельних інвестицій;

- законодавче та нормативно-правове регулювання із позиції лібералізації та оптимізації;

- податкове стимулювання шляхом створення податкових преференцій інвесторам, які готові активно інвестувати у вітчизняну економіку;

- побудова системної політики щодо пропаганди та популяризації вітчизняного фондового ринку.

Отже, сучасний етап розвитку фінансового ринку та його складових є вкрай складним, динамічним та важкопрогнозованим. Однак саме такий період є найбільш сприятливим для впровадження інноваційних, а часом і радикальних мір щодо реформування всього фінансового ринку. Цілком є зрозумілим, що на фінансовому ринку та фондовому зокрема необхідно впроваджувати кардинально нові фінансові інструменти та методи управління.

Необхідно створити такі умови у фінансовому секторі, які забезпечать інвестування приватного сектору з таких джерел як кредити надійних банків, добре розвинений фондовий ринок, венчурний капітал та інші фінансові інструменти, а для цього необхідно побудувати прозору державну фінансову політику в напряму регулювання фінансового ринку із поданням чітких та зрозумілих інструментів та механізмів регулювання і забезпеченням відповідного рівня захисту прав інвесторів та акціонерів.

2. Фінансова політика України на сучасному етапі

В даний час особливо гостро проявилися недоліки фінансової політики, які стримують економічний і соціальний розвиток нашої країни. До них відносяться: догматичний (нетворчий) характер фінансової політики, її нездатність швидко реагувати на мінливі умови розвитку нашої держави, знаходити потрібні способи для вирішення назрілих завдань; відсутність стратегічних концептуальних розробок; проведення часткових малообгрунтованих тактичних заходів, орієнтованих на миттєву вигоду; відрив фінансової політики від фактичного стану справ у народному господарстві; порушення найважливішої вимоги правильного ведення фінансового господарства - жити за коштами; залишковий підхід при визначенні фінансової бази задоволення соціальних потреб громадян.

Метою концепції фінансової політики, розробленої в сучасних умовах, є досягнення більш високого рівня життя народу на основі розвитку господарства, всебічного підвищення ефективності суспільного виробництва. Соціальна спрямованість фінансової стратегії виявляється не тільки у вишукуванні можливостей збільшення фінансових ресурсів, що спрямовуються на підвищення добробуту народу, а й у принципово новому підході до головної мети економічної політики. Рівень життя виступає тепер величиною, що визначає розвиток виробництва, напрям і структуру використання фінансових ресурсів.

Центральним пунктом соціальної програми є створення умов для творчої і високопродуктивної праці, прояви самостійності та ініціативи, справжньої підприємливості.

Нова фінансова стратегія розроблена з урахуванням різних форм власності, розвитку ринкових відносин, повноправного функціонування ринку товарів, робочої сили, капіталів. Основними методами фінансового впливу на економічну і соціальну сфери життя суспільства виступають: оподаткування, маневрування фінансовими ресурсами, фінансовий ринок.

Світовий досвід підтверджує гнучкість та ефективність такої практики.
Фінансова політика нинішнього етапу розвитку розроблена на основі вимог фінансової стратегії з урахуванням сформованих економічних умов. Вона передбачає подолання кризового стану, в якому знаходяться сьогодні фінанси.

Свідченням кризи в галузі фінансів виступають, як і на початку формування власної фінансової політики України після 1991 року, тіж самі фактори: величезний дефіцит державного бюджету, зростання внутрішнього і зовнішнього державного боргу, наявність великої кількості збиткових і малорентабельних підприємств, значні суми непродуктивних витрат і втрат в господарстві, зростання незавершеного будівництва. Кризові явища проявляються як у сфері державних фінансів, так і в сфері фінансів підприємств і організацій. фінансовий політика фондовий валюта

Велике значення в плані активізації фінансової політики має докорінна зміна практики перерозподілу фінансових ресурсів. На противагу «вертикальному» методу, здійснюваному за допомогою бюджету, а також через вищі організації, все більш широкий розвиток отримує «горизонтальний» перерозподіл фінансових ресурсів через фінансовий ринок. Переплив коштів буде здійснюватися не на основі довільних адміністративних рішень, а як результат з попиту та пропозиції фінансових ресурсів, що забезпечить більшу ефективність їх використання.

У зв'язку з розвитком фінансового ринку все більш широко використовуються цивілізовані способи залучення грошових доходів і накопичень населення, підприємств і організацій для розвитку народного господарства і задоволення загальнодержавних потреб. Розширюється практика випуску державних облігацій і казначейських квитків.

Велике значення для підйому економіки і розширення на цій основі фінансових можливостей країни має залучення в її економіку іноземних інвестицій. Вони можуть здійснюватися в різних формах. Світовий досвід доводить величезну дієвість прямих іноземних інвестицій. Відповідно з кардинальними змінами фінансової політики перебудовується фінансовий механізм. Мета перебудови фінансового механізму: посилити його вплив на ефективність суспільного виробництва на основі розвитку ринкових відносин, забезпечити підвищення ефективності використання фінансових ресурсів. В основу перебудови фінансового механізму покладені принципово нові підходи до організації фінансових взаємозв'язків у народному господарстві, які забезпечують всебічний розвиток господарської ініціативи і відповідальності підприємств, організацій, регіонів країни за кінцеві результати роботи.

Процес перебудови фінансового механізму супроводжується створенням відповідної бази. В останні роки Верховна Рада прийняла низку законів, що створюють правову основу фінансової діяльності. До них відносяться Закони про підприємства та підприємницьку діяльність, про податки з підприємств і громадян, про іноземні інвестиції, про державну податкову адміністрацію та інші.

Але не все так гарно, як здавалось би.

3. Деякі приклади помилок в найсучаснішій фінансовій політиці України

У Нацбанку після стрімкого падіння курсу гривні готові знову вдатися до адміністративних заходів для стабілізації безконтрольного обвалу національної валюти. «Ситуація залишається контрольованою. У разі, якщо ринок не впорається, нам доведеться посилити адміністративні заходи і знову почати проводити інтервенції, але ми сподіваємося, що ринок знайде своє нове рівновагу », прокоментувала глава НБУ Валерія Гонтарєва ситуацію на ринку. Вона нагадала, що з урахуванням поступової стабілізації ситуації в Україні, поліпшенням макроекономічного стану, Нацбанк прийняв рішення лібералізувати валютний ринок з 3-го листопада.Рішення «відпустити» курс долара в вільне плавання є правильним, більш того, воно неминуче, однак занадто запізнилося. На жаль на валютну політику вплинула передвиборна кампанія, а курс гривні став заручником особистих амбіцій деяких політичних лідерів. За останніми даними Нацбанк витратив у жовтні 1.3 млрд доларів на інтервенції з підтримки курсу гривні (це трохи менше 10% всіх резервів на початок жовтня!).Наскільки це було правильне рішення? Очевидно, що витрачати і без того снижающиеся валютні резерви (значна частина з яких - це кошти МВФ) на підтримку курсу в умовах високого ризику дефолту - це абсолютно програшна стратегія. По суті цим займався Арбузов з його послідовниками. До чого це привело, ми всі знаємо.

На поточний момент всі зусилля уряду, Нацбанку і президента належним бути спрямовані на запобігання банкрутства держави. Дефолт за зобов'язаннями - набагато серйозніша загроза для економіки країни, ніж обвал гривні.

Водночас Нацбанк міг більш розумно витратити 1.3 млрд дол, якби на тлі рівномірних обсягів інтервенцій поступово опускав курс до поточних рівнів протягом двох-трьох місяців, а не за 3 дня.

Як видно зі схеми вище, Нацбанк вибрав сценарій А, хоча сценарій Б завдав би набагато менше шкоди економіці і був би більш терпимим як для населення так і для бізнесу, більш того, при реалізації сценарію Б швидше за все розміри тіньового ринку не досягнули б сьогоднішніх масштабів .

На жаль Нацбанк як і раніше не є незалежною установою, і був змушений поступитися тиску деяких політиків заради досягнення політичних цілей. Гонтареву не варто звинувачувати в падінні курсу. В цьому варто звинувачувати політику - в черговий раз особисті інтереси були поставлені вище державних.

Поки в Україні та Євросоюзі перебувають у стані ейфорії від «проєвропейських» результатів виборів до Верховної Ради, у фінансовому секторі тривають дуже загрозливі тенденції, які стрімко розвинулися з легкої руки переможців останніх перегонів і за період їхнього перебування при владі.

Існує дві основні проблеми.

Ідеться про дві взаємопов'язані комплексні проблеми. Перша - втеча капіталів, що має кілька проявів. Зокрема, один із них - відплив депозитів із банківської системи. За дев'ять місяців 2014 року їхній обсяг у гривні зменшився на 7,8% (фізособи забрали 18% вкладів). Депозити у валюті скоротилися на 21,9% (відповідно 34,1%). Також спостерігається відтік грошового капіталу за кордон. Хоча чистий приплив прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну вийшов «у плюс» і поступово зростає з $161 млн у червні до $235 млн у вересні, він менший, ніж торік (у середньому $300-350 млн на місяць) і значно поступається тому, що було 2-3 роки тому (відповідно $500-600 млн). До того ж показник ПІІ неповністю відображає рух капіталу, адже через торгові кредити (оплату непоставленого товару) та інші схеми з України в I кварталі було виведено $1,9 млрд, а в II - $1,6 млрд, даних за III поки що немає. Ще один прояв - відплив готівкової валюти з банків. За січень - вересень з українських фінустанов винесли готівкою $2,4 млрд, що у 2,7 разів більше, ніж торік (основна частина виносу прийшлася на січень - лютий).

Друга комплексна проблема фінансового сектору - друк грошей, що також має низку складових. По-перше, держава стрімко втрачає почуття міри в запозиченнях, друкуючи неймовірно великі обсяги облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). За 10 місяців поточного року кількість держоблігацій, які перебувають в обігу, зросла на 142 млрд грн, або на 56%. Лише чверть з цього обсягу було використано для фінансування дефіциту зведеного бюджету, решта здебільшого пішла на латання дір Нафтогазу (купівлю додаткових емісій акцій компанії в обмін на ОВДП з метою забезпечити ліквідність НАК), меншою мірою на відшкодування ПДВ та інші цілі. Також стрімко зросли зовнішні запозичення, але вони потрібні для повернення старих боргів. Пікові виплати за ними наступають протягом 2014-2015 років. По-друге, фінансовий сектор України, передусім банки, не може прийняти на баланс такий великий обсяг ОВДП, бо через втечу капіталів має проблеми з ліквідністю. За дев'ять місяців портфель державних цінних паперів на балансі фінустанов збільшився на 9,9 млрд грн, що на 57% менше, ніж за три квартали минулого року. Тому переважна частина нових ОВДП осідає на балансі Нацбанку. тримати валюту в банках, щоб не втратити на курсовій різниці в разі визнання фінустанови неплатоспроможною (цим пояснюється високий темп відтоку саме валютних депозитів).

Якщо втечу депозитів та капіталу за кордон спричинили дії заможних людей, часом об'єктивні, а часом спровоковані непродуманими діями НБУ, то друк грошей зумовлений диспропорціями у державних фінансах та бездіяльністю влади з їхнього усунення. Відповідно до вересневого прогнозу МВФ, дефіцит зведеного бюджету разом із дефіцитом Нафтогазу складе 10,1% ВВП у 2014-му. Це при курсі 12,5 грн за долар, який МВФ закладає на кінець року. Сюди слід додати ще кілька відсоткових пунктів на докапіталізацію банків, на яку змушений буде піти НБУ(загальна потреба в капіталі банків груп І та ІІ становить майже 5% ВВП). Також варто врахувати, що чим нижчий курс гривні, тим більші діри будуть у банківському секторі і Нафтогазі. Тож реальний дефіцит держсектору може наблизитися до 15% ВВП, із яких більшу частину профінансують за допомогою ОВДП, викуплених Нацбанком, а фактично грошовою емісією. У такому разі ситуація буде власне такою самою, як була 20-22 роки тому, коли Україна мала дефіцити, вимірювані понад десятиною ВВП на тлі стрімкого падіння обсягів виробництва. До яких наслідків це тоді призвело, годі й нагадувати.

Шляхи вирішення.

По-перше, змусити Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплачувати валютні вклади «мертвих» банків у валюті або у гривні за курсом на день виплати. По-друге, якомога скоріше завершити абсолютно необхідний процес виведення з ринку неплатоспроможних фінустанов, щоб не сіяти паніку серед багатіїв. По-третє, швидко мотивувати власників банків повністю або частково (разом із урядом та донорами) внести необхідний капітал, щоб показати заможним громадянам, що в Україні є надійні фінустанови (ті з банків, які першими внесуть капітал, виграють боротьбу за великий шмат ринку, що вивільнився нещодавно).

4. Стабілізаційна фінансова політика

Стабілізаційна політика держави - це сукупність взаємопов'язаних заходів органів законодавчої і виконавчої влади зі стабілізації процесів формування, розподілу та використання фінансових ресурсів у фінансовій системі країни, спрямованих на по-

долання наслідків кризових явищ у національній економіці. Головною метою стабілізаційної політики держави є забезпечення таких пропорцій перерозподілу фінансових ресурсів, що дозволяють мінімізувати вплив кризових явищ на економічну систему країни, забезпечити додержання фінансово безпечних параметрів функціонування національної економіки та унеможливити зниження рівня її розвитку.

Це вимагає врахування особливостей виникнення кризової ситуації: з'ясування причин та можливих наслідків її прояву в соціально-економічній сфері, застосування точних критеріїв оцінки безпечності кризових явищ, вивчення можливих методів антикризового управління та їх використання залежно від сфери виникнення.

Напрями реалізації стабілізаційної політики держави мають визначатися з урахуванням основних принципів її формування, а саме:

* цілеспрямованість - державна стабілізаційна політика спрямована на досягнення конкретних цілей;

* пріоритетність - виділення першочергових ("пожежних") напрямів її реалізації;

* комплексність - використання комплексу взаємопов'язаних дій із мінімізації та усунення впливу кризових явищ на національну економіку;

* адаптація - у процесі формування стабілізаційної політики держави відбувається постійний аналіз та контроль за показниками соціально-економічного розвитку та здійснюється коригування у бік посилення стабілізаційного ефекту від заходів впливу;

* ефективність - реалізація стабілізаційної політики держави має на меті забезпечення процесу виходу з кризи, стабілізації національної економіки та мінімізації прояву кризових явищ.

Таким чином, узагальнюючи існуючі підходи щодо формування фінансового механізму, можна підсумувати, що відносно стабілізаційної політики він є складною ієрархічною структурою, яка охоплює дві підсистеми: функціональну й організаційну.

Функціональна складова фінансового механізму реалізації стабілізаційної політики держави - це сукупність засобів впливу на економічний розвиток країни, що містить фінансові методи, фінансові інструменти та фінансові важелі.

До фінансових методів у складі цього механізму слід віднести цільове фінансове планування, управління формуванням стабілізаційних фондів фінансових ресурсів, державний фінансовий моніторинг і контроль.

Цільове фінансове планування в межах реалізації стабілізаційної політики має забезпечувати баланс фінансових ресурсів шляхом розробки стратегій і програм розвитку.

Фінансовими важелями, що забезпечуватимуть ефективну дію наведених фінансових інструментів, є цільові планові параметри, норми та нормативи.

Перелік використаних джерел

1. «Економіка» (навчальний посібник) В.В. Кириленко, Тернопіль: Економічна думка, 2002

2. Опарін В.М., Шумська С.С. Фінансовий потенціал України: методологічні засади визначення, кількісні параметри та напрями його нарощування // Фінансова політика та податково-бюджетні важелі реалізації / Під ред. А.І. Даниленко. Том 1. - К. : Фенікс, 2008.

3. Новий курс: реформи в Україні 2010-2015. Національна доповідь / за заг. ред. В. М. Гейця [та ін.]. - К. : НВЦ НБУВ, 2010.

4. Електронне наукове фахове видання "Ефективна економіка", стаття викладача кафедри фінансів Буковинського державного фінансово-економічного універсітету Ж.П. Лисенка, червень 2014.

5. ВІСНИК КНТЕУ. 2013. № 1, стаття доцента Сумського інституту Міжрегіональної академії управління персоналом К.Савченка.

6. Лондар С. Л. Фінанси : навч. посіб. / С. Л. Лондар, О. В. Тимошенко. -- Вінниця : Нова Книга, 2009.

7. Рубцов Б.Б. Мировой фондовий ринок: объемы и динамика // Портфельный инвестор.- 2008.- №2.

8. Шарнопольська О.М. Механізм інтеграції України у світовий фондовий ринок : автореф. дис... канд. екон. наук : спец. 08.05.01 / О.М. Шарнопольська. -- Донецьк, 2005.

Размещено на Allbest.ru