Інвестиційна політика України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАВДАННЯ

ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

Інвестиції -- довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність з метою одержання певного доходу (прибутку). Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), виокремлюють внутрішні (вітчизняні) і зовнішні (іноземні) інвестиції.

Зміст інвестиційної політики багатогранний і охоплює не тільки послідовність етапів її розробки, але й детальну розробку її функціонального і тимчасового аспекту. Будучи частиною фінансової політики держави, інвестиційна політика також виступає як засіб здійснення економічної й соціальної політики держави.

Державна інвестиційна політика реалізується у двох основних формах-прямому й непрямому регулюванні інвестиційної діяльності. Державне регулювання розвитку виробництва й соціальної сфери, що реалізується через фінансування капітальних витрат бюджетом, розглядається і як інвестиційна діяльність держави, що забезпечує йому поступальний розвиток. Завданням будь-якої держави є розвиток своєї інвестиційної та інноваційної діяльності, що забезпечує, в першу чергу, зростання промислового виробництва, яке перетворює державу із сировинного придатка світової економіки в країну з конкурентоспроможним експортом. Розробка інвестиційної політики повинна починатися з визначення концептуальних основ розвитку суспільства і держави, встановлення її ролі в суспільному відтворювальному процесі на відповідному часовому етапі. Потім формулюються мета і завдання інвестиційної політики, які відповідають основним напрямам соціально-економічного розвитку країни й використання інвестиційних ресурсів в інтересах громадян та суспільства [3].

Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні визначається законами «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування, «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», «Про підприємництво», «Про господарські товариства» тощо. Крім того, діють низка указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, які формують політику державного регулювання інвестиційної діяльності в нашій країні.

Розроблена Програма «Подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток», сприятиме прийняттю ряду законів, які охоплюють удосконалення митного режиму, розвиток державно-приватного партнерства, підвищення ефективності функціонування ринку цінних паперів тощо, що сприятиме удосконаленню існуючої інвестиційної політики.

Відповідно до Концепції Державної цільової економічної програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011-2015, оптимальним варіантом розвитку та активізації інвестиційної діяльності в Україні є проведення активної державної політики у цій сфері. Розбудова системи державного інвестування має здійснюватися за напрямами, які включають в себе удосконалення методології розроблення, оцінювання та відбору інвестиційних проектів для надання першочергової державної фінансової підтримки, забезпечення розвитку системи прямих державних інвестицій та прозорості процесу державної фінансової підтримки інвестиційних проектів, здійснення контролю за ефективним використанням бюджетних коштів, наданих для реалізації інвестиційних проектів

Фінансова криза значно звузила внутрішні джерела для інвестицій, міжнародні фінансові ресурси стали практично недоступними, багато міжнародних інвесторів вимушені обережніше ставитися до країн з несприятливим бізнес-кліматом, що є основним чинником, стримуючим інвестиції.

Серед багатьох причин, пов'язаних із низьким рівнем іноземних інвестицій в Україну, слід також назвати повільність процесу приватизації. У країнах із перехідною економікою ці процеси взаємопов'язані. Для усунення негативних тенденцій і стимулювання іноземного інвестування в економіку України доцільно дотримуватися таких принципів: диференційованого підходу до податкових та інших пільг іноземним інвесторам з огляду на обсяги іноземних інвестицій, види, форми й сфери інвестування та з урахуванням відповідних пріоритетів розвитку економіки України; надійного, доступного й оперативного організаційного й інформаційно-медичного забезпечення, залучення та здійснення іноземних інвестицій.

Стримуючим чинником є інвестиційний клімат, який продовжує залишатися несприятливим через політичну та економічну нестабільність, високий рівень криміногенності підприємницькій діяльності, що змушує іноземних інвесторів здійснювати обережну політику у сфері інвестиційного співробітництва з Україною.

За даними дослідження «Інвестиційний клімат в Україні: яким його бачить бізнес, проведеного Міжнародною фінансовою корпорацією (IFC) за підтримки закордонних структур з Канади, Нідерландів, Швеції, Швейцарії, Україна займає 152 місце серед 183 країн світу в рейтингу Doing Business 2012, який є показником сприятливості інвестиційного клімату. При цьому таке «високе» місце досягнуто завдяки 24 місцю щодо можливості отримання кредитів та 44 місця за виконанням контрактів. У той же час Україна впевнено займає 181 місце за кількістю і складністю сплати податків та 180 місце за умовами отримання дозволів на будівництво. Для порівняння: Казахстан посідає 47 місце в рейтингу Doing Business 2012, Польща - 62, Республіка Білорусь - 69, Киргизія - 70, Молдова - 81, Російська Федерація - 120 [4].

Необхідні додаткові заходи щодо зниження впливу негативних чинників на інвестиційний клімат в Україні, серед яких досягнення національної згоди між різними соціальними групами, політичними партіями з приводу вирішення загальнонаціональної проблеми виходу України з економічної кризи; вирівнювання економічних показників та боротьби з інфляцією; розробка правової бази інвестування; радикалізація боротьби зі злочинністю; створення конкретного механізму надання податкових пільг банкам, іноземним інвесторам на довгострокові інвестиції з метою компенсації втрат з уповільнення обороту капіталу.

Інвестиції відіграють важливу роль у становленні та розвитку економіки України. Обсяг іноземних інвестицій є одним із показників інтегрованості країни у світове господарство. Згідно з даними Державної служби статистики України надходження прямих іноземних інвестицій в Україну (в дол. США) склали:2005 р. - 7533 млн.; 2008 р. - 9903 млн.; 2010 р. - 5759 млн.)

Україна залишається привабливою для інвестицій, є достатньо інтегрованою у світове господарство, а порушення макростабільності на зовнішніх ринках суттєво впливає на внутрішні процеси в економіці. Вразливість української економіки сьогодні обумовлена високим рівнем державного боргу, недосконалість фінансової системи, залежність від припливу іноземного капіталу, твердою прив'язкою гривні до долара, а також політичною ситуацією.

Капітальні інвестиції за джерелами фінансування

Сучасний стан і перспективи розвитку промисловості України

Аксіоматично, що промисловість є одним із найважливіших структурних елементів національної економіки і має одне з ключових значень у забезпеченні економічної та політичної безпеки країни, її економічної незалежності, підвищенні добробуту населення. Вона є провідною галуззю економіки України, оскільки забезпечує всі галузі економіки знаряддями праці, сировиною і матеріалами, служить найбільш активним чинником науково-технічного прогресу і розширеного відтворення в цілому. інвестиційний фінансування доход капітал

Серед інших галузей народного господарства промисловість виділяється комплексо-утворювальними функціями. Від того, як працює промисловість, багато в чому залежить функціонування всієї економіки. Тому темпи зростання, рівень розвитку і структура промисловості є найважливішими показниками не тільки кількісної, а й якісної характеристики економіки, а також життєвого рівня населення [32, с. 107].

Кризовий стан економіки країни протягом 1990-1999 рр., колапс зростання основних макроекономічних показників, що завершився лише в 2000 р., безліч прорахунків у проведенні соціально-економічних реформ були зумовлені, переважно, відсутністю чітко осмисленої стратегії переходу від адміністративної до ринкової системи господарювання на державному рівні. Погіршення економічної ситуації в країні суттєво вплинуло не лише на обсяги промислового виробництва, але й на його ефективність. Так, у 1995 р. частка збиткових підприємств становила 14 % від загальної кількості, а в 1998 р. - більше 20 %. Найбільш швидкими темпами відбувся спад виробництва в таких галузях промисловості, як паливна (у 1995 р. обсяг її виробництва складав 44 % до 1990 р.), металургійна (41 %), хімічна та нафтохімічна (41 %), машинобудування (50 %), промисловість будівельних матеріалів (38 %) [154, с. 43].

На сучасному етапі розвитку українська економіка, орієнтована на ринкову систему економічних відносин, характеризується особливим типом економічної системи, критерієм якої є виживання в умовах нестабільності.

Реформування економіки України та орієнтація вітчизняних суб'єктів господарювання на ефективне функціонування за нових умов вимагають кардинального перегляду основ управління господарським механізмом, а також всеохоплюючої структурної трансформації як національної економіки в цілому, так і зміни структури економіки окремих галузей, регіонів та підприємств.

Найбільш структурно розбалансованим, а, отже, і пріоритетним для найінтенсивніших структурних перетворень, виявилось промислове виробництво України. Роль промисловості у формуванні ВВП та валової доданої вартості залишається вагомою як для розвинутих постіндустріальних країн, так і для постсоціалістичних держав. Так, частка промислового виробництва у ВВП держав з ринковим механізмом господарювання становить від 17,8 % (Данія) до 41,4 % (Японія). Питома вага промисловості у створенні валової доданої вартості галузей економіки складає від 20,0 % (США) до 38,0 % (Китай), а чисельність працівників, зайнятих в секторі промислового виробництва, становить близько третини зайнятого економічною діяльністю населення. В постсоціалістичних країнах промисловість формує від 26,8 % ВВП (Угорщина) до 53,9 % (Румунія)

Аналіз динаміки доходів населення

Добробут населення формується п ід впливом різних факторів. Чим більше в домогосподарстві працездатних осіб, чим вищою є їх освіта, кваліфікація, тим краще вони працюють або займаються підприємницькою діяльністю, тим більшими буде сукупний дохід сім'ї. І навпаки, переважання в сім'ї непрацездатних осіб, утриманців, пенсіонерів з малою пенсією зменшує сукупний і середньодушовий дохід. Як правило, додаткові джерела добробуту для наших сімей -- малі пенсії, стипендії допомоги р ізного призначення та субсидії -- не є вирішальними.

Об' єктом даного аналізу являється сукупність доходів населення України, а конкретніше - їх доход.

Актуальність аналізу пояснюється тим, що показник доход населення має дуже велике значення для економіки в цілому. Він надає уяву про загальний стан матеріального добробуту населення, чим вище рівень доходів, тим вище добробут населення.

Розглянемо проблему впливу на доход населення наступних факторів: ВВП, заробітної плати та соціальних виплат 1999 - 2007 рр.

Мета аналізу є виявлення і аналіз впливу окремих факторів на доход населення України, проведення аналізу динаміки доходу у 1999 - 2007 роках.

Розрахунок показників динаміки ґрунтується на порівнянні рівнів динамічного ряду. Під час аналізу рядів динаміки обчислюють і використовують такі аналітичні показники динаміки: абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту і абсолютне значення одного проценту приросту. Обчислення цих показників ґрунтується на абсолютному або відносному співставленні рівнів ряду динаміки. Також для аналізу використаємо метод найменших квадратів (МНК). За допомогою МНК виявимо тенденцію зміни показника чистого прибутку.

Для аналізу були обрані дані Держкомстату щодо доходів населення, ВВП, заробітної платні та соціальних виплат з 1999 по 2007 роки.

Отже, проаналізувавши дані можна зробити висновки, що динаміка доходів населення України за період з 1999 по 2007 роки постійно збільшувались: від 61865 млн. грн. до 491599 млн. грн. Приріст доходів населення України відбувався із року в рік (базисні показники), але необхідно відмітити, що приріст проходив не рівномірно. Оскільки приріст у 2000 році складав 24968 млн. грн., потім доволі стрімко підвищився до 71163 млн. грн. у 2001 році, після чого у 2002 році відповідний ланцюговий показник знову знизився до 27077, послідуючі три роки відбувалось збільшення ( з 2003 р. по 2005 р.) і у 2005 - 2007 роках доход зменшувався ( 107163 - 12290 млн. грн.).

Також необхідно зазначити, що абсолютне значення 1% приросту змінювалося від 618,65 млн. грн. у 2000 році до 4793,09 млн. грн. у2007 році.

За допомогою МНК виявлено тенденцію зміни показника чистого прибутку ( Y ) , побудували модель рівняння прямої згладжування:

,

де Х1 - валовий внутрішній продукт (ВВП),млн. грн.;

Х2 - заробітна плата, млн. грн.;

Х3 - виплати соціальної допомоги та інших трансфертів, млн.грн..

Отримана модель є статистично значимою, а значення t -статистики св ідчать про значимість окремих коефіцієнтів моделі. При цьому найбільший вплив на доходи населення має їх заробітна плата та соціальні виплати, а рівень ВВП має незначний вплив, що свідчить про несуттєву участь населення країни у розподілі корпоративних прибутків. Необхідно зазначити, що доволі високе значення вільного коефіцієнту (6255,89) свідчить про значний вплив на доходи населення неврахованих факторів, до яких можна віднести тіньові доходи населення, доходи від використання присадибних ділянок, хабарі, заробітну плату «у конвертах».

Основну тенденцію зміни показника доходів населення, виходячи з вирівнювання методом МНК, можна охарактеризувати як тенденцію до зростання із середнім щорічним приростом 47747,22 млн. грн.

У роботі було виконано аналіз впливу обсягу ВВП, заробітної плати та виплати соціальної допомоги та інших трансфертів на доход населення України за 1999-2007 рр. у динаміці.

Аналіз ряду динаміки доходів населення за 1999-2007 рр. показав, середній щорічний приріст становив 47747,22 млн. грн. Середньорічний темп зростання 2,818 млн. грн..

Таким чином, було проведено аналіз динаміки зміни доходів населення України в залежності від певних факторів. Було виявлено залежність між доходами населення та рівнем заробітної плати, рівнем соціальних виплат, ВВП.

Інвестиції в основний капітал

Основний капітал підприємства є рушійною силою його розвитку і вимагає постійного оновлення на основі дії складного ринкового механізму. Проте забезпеченість вітчизняної економіки сучасною матеріально-технічною базою є вкрай низькою. На початку 2011 року близько 75% основних засобів України було зношено (проти 44% у 2001 р.) [1], що свідчить про важкий технічний стан основних засобів вітчизняних підприємств, обумовлює необхідність їх модернізації, оновлення та заміни. А це потребує залучення інвестицій. Якщо вдасться забезпечити вітчизняні підприємства необхідними коштами, обладнанням, сировиною, то й вдасться реформувати застарілу структуру економіки, посилити конкурентоспроможність українського виробника і подолати таким чином економічну залежність нашої держави.

Незважаючи на проголошення інвестиційної моделі розвитку вітчизняної економіки, сучасний стан інвестиційних процесів критичний. На сьогоднішній день в Україні існує величезний розрив між потенціалом виробництва та можливостями його фінансування, що обумовлено дестимулюючим впливом цілого ряду чинників, які формують інвестиційний клімат в державі. Відтак, при річному зростанні ВВП на 18,5% та промислового виробництва на 11,2%, відбувається стагнація інвестиційних процесів - у 2010-2011 посткризових роках не вдалося забезпечити інвестування економіки навіть на рівні кризового періоду.

Дослідивши стан вітчизняної економіки ми вивили, що обсяги вкладених в неї інвестиційних ресурсів значно нижчі за потребу. Так, згідно оцінки С. Онишка, лише для підтримки наявних виробництв у робочому стані Україні потрібно не менше 100 млрд. дол. В Геєць підрахував, що для підтримки сучасного рівня фондооснащеності українських підприємств необхідно щорічно вкладати від 20 млрд. дол. Однак, якщо врахувати, як стверджує Д. Баранова , що відновлення основних фондів має відбуватися на новій технологічній основі, яка ґрунтується на інтелектуалізації виробничого апарату, котрий збільшує їх вартість у півтора рази, то можна дійти висновку, що для підтримки та оновлення виробничого потенціалу української економіки, необхідно залучати щонайменше 350 млрд. грн. в рік.

Проаналізувавши динаміку інвестицій в основний капітал України за період з 2005 по 2011 рр., ми виявили, що позитивна тенденція зберігалася лише до 2008 р. Однак, з 2008 року, внаслідок настання фінансово-економічної кризи, відбувся спад прогресії величини інвестування. Скорочення інвестицій в основний капітал своєю чергою послабило індикатор інвестиційної безпеки країни (визначається як відношення інвестицій в основний капітал до ВВП), який і раніше (окрім 2007 р.) не перевищував свого граничного значення - 25% (таблиця 1). А це свідчить про недостатній стан модернізації економіки та технічного переозброєння виробничої сфери країни.

Таблиця 1. Показники інвестиційної безпеки України у 2005-2010 рр.

Здійснивши структурний аналіз інвестиційної діяльності в розрізі галузей, ми виявили, що надто високою була частка фінансово-посередницьких секторів. Основними сферами вкладення інвестицій впродовж 2005-2011 рр. стали: промисловість (питома вага інвестицій у цю галузь перевищувала 35%), діяльність транспорту і зв'язку (16,1%), операції з нерухомим майном, оренда, інжирінг та надання послуг підприємцям (16,8%). Менше приваблювали інвесторів рибальство, рибництво (0,03%) та освіта (0,9%). Низькою була інвестиційна активність у сільському господарстві (6,3%) і будівництві (4,5%), які є пріоритетними для України. Останніми роками найбільш динамічно нарощують інвестування операції з нерухомим майном, оренда, інжирінг, надання послуг підприємцям, що свідчить про подальше підвищення частки фінансово-посередницьких сфер. Проте, обсяг вкладених інвестицій навіть у ці сфери в десятки, а той в сотні разів нижче від їх потреби. Ще гірша ситуація у сферах виробничої діяльності, які через нестачу інвестиційних ресурсів опинилися у стані стагнації.

Вагомого значення у сучасному економічному становищі України має питання залучення інвестицій в основний капітал з різних джерел. Важливим джерелом фінансування інвестиційних вкладень у розвинених ринкових економіках є заощадження держави, які формуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. На долю цього джерела припадає близько третини інвестиційних ресурсів країн пострадянського простору (рис. 1).

Рис. 1. Структура інвестицій в основний капітал за джерелами фінансування в Україні та інших країнах СНД у 2010 році, %*

В Україні найбільшу питому вагу у загальній структурі фінансування основного капіталу займають власні кошти підприємств та організацій, які коливаються в межах від 56 до 63%, тоді як частка державних ресурсів є незначною (таблиця 2). Зниження ролі бюджетних коштів у посткризовий період зумовлено чинниками політичного та макроекономічного характеру. В умовах дефіциту бюджетних ресурсів основні зусилля держави спрямовувались на фінансування соціально захищених статей бюджету при одночасному недофінансуванні капітальних витрат. А це свідчить про байдужість держави до проблем відтворення основного капіталу підприємств реального сектору економіки .

Таблиця 2. Динаміка інвестування основного капіталу в Україні з різних джерел у 2005-2010 рр.

Важливим джерелом фінансування інвестицій в основний капітал є власні кошти підприємств та організацій, що формуються з прибутку й амортизаційних відрахувань. Протягом 2006-2010 рр. обсяг інвестиційних коштів даного джерела в Україні збільшився 1,6 раз, проте їх частка у загальній структурі фінансування практично не змінилася. Домінування частки власних коштів у фінансуванні інвестицій означає закритий характер економічного відтворення .

Особливістю посткризового періоду є те, що інвестування власних коштів переважно здійснювалося за рахунок амортизації, оскільки сукупний фінансовий результат діяльності до оподаткування у 2009 р. впав і набув від'ємного значення, а в 2010 р. хоча й зріс, однак навіть не наблизився до показника 2005 р. Зазначене джерело фінансування інвестицій має ряд недоліків, оскільки сформована в Україні система нарахування та використання коштів амортизаційних фондів не створює необхідні умови для оновлення основних фондів та формування інвестиційних ресурсів, а також не є реальним відображенням ефективності. Амортизаційні відрахування становлять лише 7-8% суми зносу основних фондів, а введення в дію нових основних засобів не перевищує 11% цієї суми .

Важлива роль в умовах дефіциту власних фінансових ресурсів в інвестиційних процесах відводиться прямим та портфельним іноземним інвестиціям, частка яких у загальному обсязі інвестиційних вкладень коливається у межах 2,3-5%. Іноземним інвестиціям в Україні належить особливе значення, оскільки вони є носіями не тільки грошових ресурсів, але й несуть у собі прояви, що забезпечують сприяння виходу вітчизняних товарів на світові ринки, перейняттю світового досвіду, освоєнню новітніх технологій, іншими словами, несуть ознаки глобалізації та міжнародної інтеграції. За визначеннями експертів, українська економіка потребує на сьогодні близько 40 млрд. дол. США іноземних інвестицій.

Особливе значення відводиться портфельним інвестиціям, які, попри всі свої недоліки (спекулятивний характер, високий рівень залежності від ефективності багатьох інституцій, ризик швидкого відпливу значних обсягів фінансових ресурсів за кордон), здатні забезпечити українську економіку коштами, необхідними для масштабної модернізації. Проте, зважаючи на абсолютну непристосованість вітчизняного інвестиційного клімату для значних портфельних інвестицій, увага українських чиновників зосереджена на прямих іноземних інвестиціях тоді як обсяги портфельних інвестицій залишаються мізерними.

Статистичні дані за останні кілька років свідчать про стійке зростання обсягів прямих іноземних інвестицій, хоча частка України у світовому їх потоці є незначною і не перевищує 1%, а обсяги та темпи зростання прямого інвестування в Україну є значно нижчими у порівнянні з іншими державами Східної Європи. За даними Держкомстату, станом на 1 січня 2011 року до України надійшло 44708,0 млн. дол. США прямих інвестицій, що на 11,6% перевищує показник попереднього року і в 2,6 раз вище за аналогічний показник 2005 року. Але тривожить те, більшість іноземних інвестицій, вкладених в Україну, зорієнтовані не на модернізацію виробництва, а на захоплення внутрішнього ринку товарів і послуг, оскільки левова їх частка спрямовується у високорентабельні та швидкоокупні сфери - торгівлю та фінансову діяльність, які не є пріоритетними для розвитку вітчизняної економіки, тоді як стратегічні галузі не залучають необхідних обсягів іноземного капіталу.

Викликає занепокоєння той факт, що основними інвесторами української економіки є, як правило, дрібні фірми, фірми-аутсайдери, які не втримавши конкуренції в своїй країні, залучаючи відпрацьоване обладнання і орієнтуючись на дешеві місцеві ресурси, завдяки вкладанню капіталу у швидкоокупні галузі, очікують на легкі надприбутки в Україні, або ж фірми, які, користуючись прогалинами вітчизняного законодавства, відмивають брудні капітали на території нашої держави. За підрахунками дослідників, лише близько 15% іноземних фірм, що інвестують в українську економіку, можна розцінювати, як надійних партнерів

Важлива роль в активізації інвестиційної активності належить комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам, які акумулюють та розподіляють тимчасово вільні кошти. До 2008 р. значення цього джерела в постійно зростало, та із настанням фінансової кризи банки призупинили кредитування. З 2010 р. цей процес було відновлено, але проблема полягає в тому, що банки не бажають кредитувати стратегічні сфери діяльності, надаючи перевагу тим галузям, що характеризуються швидким обігом коштів і мають короткий виробничий цикл.

Найбільший заощаджувальний, а відповідно, й інвестиційний потенціал має населення. Участь вільних грошових ресурсів населення у вітчизняній економіці починаючи з 2005 р. неухильно зростала. Однією із найпоширеніших форм заощаджувальних вкладів було інвестування у будівництво власних квартир та індивідуальне житлове будівництво. За період з 2005 по 2008 рр. обсяги таких вкладів збільшилися в 6,8 раз. Однак із настанням фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр., внаслідок непередбачуваної динаміки цін та валютних курсів, інвестиції із зазначеного джерела скоротилися вдвічі. Певна частка заощаджених доходів населення перетворилася на пасивні заощадження - близько 26 млрд. дол. Українці накопичили в сейфах і матрацах

Важливим питанням в умовах відсутності необхідних обсягів фінансових ресурсів для фінансування інвестицій в основний капітал є питання підвищення ефективності їх використання (таблиця 3).

Таблиця 3. Ефективність інвестування коштів в основний капітал України у 1990-2010 рр.

Одним із основних показників ефективності інвестування коштів в основний капітал є капіталовіддача, яка показує обсяги виробництва у розрахунку на кожну гривню коштів, авансованих на формування основного капіталу (визначається відношенням обсягів виробленої продукції до вартості основного капіталу). На підставі показників, наведених у таблиці 3 можна зробити висновки про низьку віддачу основного капіталу в українській економіці та суттєве її зниження (майже вдвічі) за останні три роки - з 0,35 грн. у 2007 р. до 0,16 грн. - в 2010 (для порівняння: в Японії та Німеччині ще на початку 90-х рр. минулого століття цей показник складав 1,1 грн., у США - 1,2, в Англії - 1,5 [7, с. 126]).

Оберненим показником до капіталовіддачі є показник капіталомісткості, який визначає середній обсяг основних засобів на 1 грн. виробленої продукції. За період з 2001 по 2005 рр. спостерігалося стабільне зниження цього показника, однак з 2006 р. він почав невпинно зростати і в 1,3 рази перевищив показник 2001 р.

На основі проведеного аналізу робимо висновок про низьку ефективність використання основного капіталу України та інвестованих у нього коштів, що є наслідком неефективної інвестиційної політики держави. Головним напрямом підвищення ефективності виробництва повинен стати інноваційний шлях розвитку вітчизняної економіки. В той же час підвищення ефективності використання інвестиційних ресурсів стримає їх дефіцит. Для інноваційного оновлення і використання основного капіталу необхідним є посилення ролі держави як інституційного фактора на ринку капіталу. Основними моментами, на які слід було б звернути увагу є: упереджені та корумповані правоохоронні органи; висока вартість кредитних ресурсів; нерівні умови конкуренції через протекціонізм; надмірна кількість регуляторних актів; високе податкове навантаження та труднощі адміністрування податків; політична нестабільність; недосконале та суперечливе законодавство; високий ступінь тінізації економіки; адміністративні бар'єри для ведення бізнесу; високий рівень інфляції; нерозвинений фондовий ринок; високий рівень монополізації і держвласності; обмежувальне трудове законодавство; цінові обмеження і квоти. Усунення зазначених проблем потребує застосування цілої низки заходів адміністративного та економічного характеру. Вкрай необхідними є заходи, спрямовані на покращення інвестиційного клімату країни; збалансування структурного розподілу інвестиційних потоків, зокрема збільшення їх частки в сектори з підвищеним рівнем технологічності; збільшення частки інвестицій у реальний сектор економіки і його виробничу сферу, зокрема; збільшення частки інвестицій у довгострокові проекти, що має стимулювати продуктивність праці та зайнятість у країні.

Висновки. Основний капітал не став визначальним чинником економічного зростання України. Технічний стан основних засобів вітчизняних підприємств є вкрай важким, більшість підприємств використовує фізично і морально застаріле обладнання, що за умов форсованого НТП гальмує розвиток виробництва і підриває конкурентні позиції країни на вітчизняних і світових ринках. Розв'язання проблеми потребує значних інвестиційних ресурсів, яких в Україні немає. Основним джерелом фінансування інвестиційної діяльності в Україні залишаються власні кошти підприємств та організацій. Попри всі переваги, дане джерело має низку недоліків, а його обсяги є досить обмеженими для оновлення застарілої техніко-технологічної бази вітчизняного виробництва. Тому наростає потреба збільшення обсягів інших джерел фінансування інвестицій.

Проблема стану основних засобів в Україні обумовлюється не лише відсутністю необхідних коштів на їх придбання, але й наявним інвестиційним кліматом. Усунення зазначених проблем повинна взяти на себе держава. На макрорівні мають бути вжиті заходи, спрямовані на покращення інвестиційного клімату країни; збалансування структурного розподілу інвестиційних потоків; збільшення частки інвестицій у реальний сектор; збільшення частки інвестицій у довгострокові проекти.

Експорт і імпорт товарів та послуг

Профіцит зовнішньоторговельного балансу України за підсумками першого кварталу 2014 року становив 1,307 мільярда доларів, у той час як за аналогічний період минулого року баланс зовнішньої торгівлі був зведений з дефіцитом у 1,197 мільярда доларів.

Про це пише УНІАН з посиланням на дані Державної служби статистики України.

За даними Держстату, в першому кварталі 2014 року порівняно з першим кварталом 2013 року дефіцит зовнішньої торгівлі товарами знизився в 53 рази, до 50,5 млн доларів, профіцит зовнішньої торгівлі послугами - на 155,7 млн доларів, або на 8,31%, до 1,719 млрд доларів.

За вказаний період імпорт товарів і послуг до України, без урахування послуг з переробки давальницької сировини, знизився на 3,841 млрд доларів, або на 19,82%, - до 15,543 млрд доларів, експорт товарів і послуг з України - на 1,338 млрд доларів, або на 7,36%, - до 16,849 млрд доларів.

Як повідомлялося, дефіцит зовнішньоторговельного балансу України в 2013 році становив 8,476 млрд доларів, що на 5,67%, або на 509,5 млн доларів, менше дефіциту за підсумками 2012 року в 8,985 млрд доларів.

Дефіцит зовнішньоторговельного балансу України в 2012 році становив 9,027 млрд доларів проти також дефіциту в розмірі 6,657 млрд доларів у 2011 році.

Останній раз позитивне сальдо зовнішньої торгівлі в Україні у розмірі 1,3 млрд доларів було зафіксовано за підсумками 2005 року, після чого торговельний баланс залишався дефіцитним.

Обсяг інвестицій в Україну

За даними Держкомстату у січні - вересні 2012 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 4,3 млрд дол.США прямих іноземних інвестицій, що становить 91,07 відсотка до відповідного періоду 2011 року, у січні - вересні 2011 року відповідно -138,52 відсотка до відповідного періоду 2010року.

Обсяг унесених з початку інвестування в економіку України прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) на 1 жовтня 2012р. становив 52673,8 млн.дол. США, що на 5,2 відсотка більше обсягів інвестицій на початок 2012р., та в розрахунку на одну особу населення складає 1157,0 дол. США.

Інвестиції спрямовуються у вже розвинені сфери економічної діяльності.

На підприємствах промисловості зосереджено 32,0 % загального обсягу прямих інвестицій в Україну, у фінансових установах - 29,8%.

До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає 82 % загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр - 15075,5 млн.дол.США, Німеччина - 7432,7 млн.дол.США, Нідерланди - 5040,8 млн.дол.США, Російська Федерація - 3706,1 млн.дол.США, Австрія - 3300,7 млн.дол.США, Велика Британія - 2396,0 млн.дол.США, Віргінські Острови (Брит.) - 1805,7 млн.дол.США, Франція - 1796,8 млн.дол.США, Швеція - 1578,6 млн.дол.США та Швейцарія - 1085,1 млн.дол.США.

Незадовільна диверсифікація джерел залучення прямих іноземних інвестицій в Україну по країнах-інвесторах може бути ризиком залежності економіки України від політики кількох країн - основних інвесторів.

Спостерігається непропорційний розподіл обсягів залучення інвестицій у регіони України.

До восьми регіонів: Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Київської, Львівської, Одеської, Запорізької областей, Автономної Республіки Крим та до м. Київ надходить найбільше всього інвестицій - 87,7 відсотка всіх залучених прямих іноземних інвестицій. Це саме ті регіони, які на сьогодні вже є економічно розвинутими та найбільш привабливими для іноземних інвесторів. Таке спрямування прямих іноземних інвестицій та інвестицій в основний капітал в регіональному розрізі не сприяє рівномірному соціально-економічному розвитку регіонів та посилює подальше збільшення розриву у їх розвитку.

Слід зазначити, щоструктура за формами залучення іноземного капіталу за період 2002-2012 років значно змінилася. Так, у 2001-2004 рр. внески у вигляді рухомого і нерухомого майна займали від 28 до 36 відсотків. На сьогодні в структурі акціонерного капіталу нерезидентів домінують вкладення в грошових внесках.

Обсяги залучення капітальних інвестицій підприємств Україниу січні - вересні 2012 року складають177,5 млрд. грн., що становить117 відсотків до відповідного періоду 2011 року.

Приросту капітальних інвестицій у січні - вересні 2012 року досягнуто в 19 регіонах.

Найбільш активно у січні - вересні 2012 року освоювались капіталовкладення в Кіровоградській області (168,7 відсотка у порівнянні з відповідним періодом попереднього року), Одеській (157,1 відсотка), Полтавській (149,0 відсотків), Донецькій (136,4 відсотка), Київській (136,3 відсотка), Тернопільській (135,7 відсотка), Харківській (134,3 відсотка), Рівненській (133,6 відсотка), Луганській (129,4 відсотка), Волинській (128,2 відсотка).

Найбільший спад інвестиційної активності відбувався у Хмельницькій області (82,0 відсотка).

Головним джерелом фінансування капітальних інвестицій, як і раніше, залишаються власні кошти підприємств і організацій, за рахунок яких у січні-вересні 2012 року освоєно 61,2 відсотка капіталовкладень. Частка кредитів банків та інших позик у загальних обсягах капіталовкладень становила 17,5 відсотка.

За рахунок державного та місцевих бюджетів освоєно 4,5 відсотка та 1,9 відсотка капітальних інвестицій. Частка коштів населення на індивідуальне житлове будівництво становила 15,7 відсотка усіх капіталовкладень.

Така структура джерел фінансування капітальних інвестицій, зокрема домінування в ній внесків за рахунок власних коштів підприємств, ставить в залежність розвиток підприємств та їх інвестиційну активність від їх прибутковості.

Отже, Україна залишається привабливою для інвестицій, водночас вона не знаходиться осторонь світових процесів, є достатньо інтегрованою у світове господарствоі порушення макростабільності на зовнішніх ринках має свій відголос в Україні.

За підсумками рейтингу Світового банку “Ведення бізнесу 2013” (Doing Business 2013) Україна не тільки покращила свої позиції на 15 пунктів (до 137 місця із 185 країн), а і увійшла до списку із 23 країн світу-найбільших реформаторів умов ведення бізнесу у 2011-2012 роках, які оцінює даний рейтинг.

Україна також увійшла до списку країн-лідерів зростання у рейтингу серед країн СНД на ряду із Вірменією (+18 позицій до 32 місця), і на 9 позицій скоротила своє відставання від Росії, яка зайняла 112 місце у рейтингу Doing Business 2013.

Для суттєвого покращення місця України у рейтингу “Ведення бізнесу - 2013” актуальним на сьогодні є питання удосконалення правової та організаційної бази для підвищення дієздатності механізмів забезпечення сприятливого інвестиційного клімату й формування основи збереження та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки.

Размещено на Allbest.ru