Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Розвиток фінансової науки в Україні та Росії

Зміст

Вступ

1. Історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки

2. Розвиток фінансової науки в Україні

3. Розвиток фінансової науки в Росії

Висновок

Використана література

Вступ

Фінансова наука вивчає явища та процеси, які здійснюються у державі при створенні й використанні фондів фінансових ресурсів на цілі її економічного та соціального розвитку.

Предметом фінансової науки є діяльність держави, підприємницьких структур, організацій та окремих громадян, що пов'язана зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів. Проте фінансові ресурси в економіці держави величина завжди обмежена, тому актуально постає питання їхнього ефективного використання для найкращого задоволення потреб суспільного добробуту, Для цього повинні залучатися досконалі методи мобілізації фінансових ресурсів, уважно обиратися напрями їх використання.

Фінансова наука як соціальне явище досить молода. Вона виникла у середині XV століття, тобто тоді, коли досягли повного розвитку товарно-грошові відносини й уможливилося створення фондів грошових засобів насамперед для задоволення різноманітних потреб держави. Треба зазначити, що власне фінанси існували майже на тисячоліття раніше. Так, у стародавньому Римі поряд із натуральними повинностями та контрибуцією стягувалися податки в грошовій формі, а також проводилися грошові виплати найманцям в армії.

Не можна не звернути увагу на те, що великі вчені античного світу - Аристотель, Платон, Ксенофонт, Цицерон, досліджуючи в своїх працях засади державного устрою тією чи іншою мірою торкалися фінансів. Так у ІV столітті до нашої ери Ксенофонт, розглядаючи в своїх працях джерела добробуту в державі, рекомендує правителям здавати в оренду державне майно, невільників, запроваджувати податки та мито, будувати готелі, магазини, склади, здавати їх в оренду для одержання доходів.

Після розпаду Римської імперії настає період культурного і наукового застою. Цього часу безпідставно шукати прояви фінансової наукової думки. Найосвіченішим класом тоді було духовенство, яке й виховало у. своєму середовищі досить відомих учених. Один із них - Фома Аквінський. У ХІІІ столітті він у своїх працях рекомендує правителям досить раціональні правила ведення державного господарства, ґрунтуючись на релігійних i моральних принципах, що дуже важливо, оскільки у подальшому мораль і фінанси мало перетиналися.

У працях учених цього часу зустрічаються поради правителям не розоряти народ непомірними податками, не продавати публічних посад, не псувати монети. Загалом пропагувалося негативне ставлення до податків.

1. Історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки

Розквіт фінансової науки почався наприкінці ХV століття, коли в світі відбулися значні зміни в державному устрої, пов'язані з появою великих абсолютних монархій, та коли з'явились постійні великі армії, і завдання правлячих структур розширились. Виникла потреба в значних коштах. Це було зумовлено необхідністю пошуку нових джерел доходів. Якраз цього часу помічено досить тісний зв'язок фінансової науки з фінансовою практикою.

Найзначніші наукові дослідження кінця ХVІ століття належать представникові Франції Ж. Бодену. Опублікування його праці "Фінансові нерви держави" (1577 р.) пов'язують із початком фінансової науки. У ХVII столітті значний внесок у розвиток фінансової науки зробили англійські вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс. Основні їхні праці присвячені проблемам оподаткування. Більшість цих учених була прихильниками ідеї непрямого оподаткування, пропагувала спрощення існуючої і побудову системи податків на раціональних засадах.

Досить вагомий внесок у розвиток фінансової науки в ХVІІ-ХVІІІ століттях зробили німецькі вчені-фінансисти: Л. фон Секондорф, Ф. Юсті, І. Зоннефельд. Вони належали до представників німецької школи - камералістики. значну увагу приділяли системі управління фінансами, взаємозв'язку фінансів із народним господарством та залежності рівня добробуту населення від платоспроможності щодо податків.

В 1746 році Ф. Юсті видає свою основну працю "Система фінансового господарства", в якій вперше системно були викладені основні положення фінансової науки. З огляду на це деякі вчені - послідовники Ф. Юсті вважають його батьком фінансової науки. Його погляди на фінанси загалом і на фінансову науку зокрема мали значний вплив на розвиток фінансової науки в багатьох європейських країнах.

Наприкінці ХVШ століття спостерігається повне пожвавлення розвитку фінансової науки. Цьому сприяли нові наукові відкриття в галузях філософії, політичної економії, права, державного управління. Відбувалися докорінні перетворення в економіці та політиці. Цього часу широкого визнання досягають ідеї Монтеск'є, Ж. Руссо, Д. Дідро, Д. Канта. Державне управління зазнає змін під впливом ідей Великої французької революції та прогресу техніки.

Під час становлення політичної економії як науки фінансова наука в працях найвидатніших її представників не виділяється в окрему науку. Так, А. Сміт навіть не застосовує терміна "фінанси", проте включає, на відміну від усіх всіх попередників, до джерел багатства нації три джерела землю, працю й капітал. Такий підхід дав змогу створити для фінансової науки міцне економічне підґрунтя, оскільки капітал, будучи джерелом багатства, створює фінансові умови функціонування економіки, забезпечуючи її фінансовими ресурсами.

Заслугою А. Сміта є також обґрунтування поділу державних витрат на загальнодержавні та місцеві, а також розробка принципів оподаткування, згідно з якими:

- податки повинні сплачувати всі відповідно до одержаних доходів;

- податки повинні бути визначені завчасно;

- податок повинен сплачуватися в зручний для платника час;

- стягнення податків повинно бути дешевим.

У ХІХ столітті, у більшість країн Європи перейшли від абсолютизму до конституційної форми правління. Стали розвиватися правові основи державного управління, у тому числі й фінансове право, виникла потреба в наукових дослідженнях у галузі фінансів.

Саме в цей час фінансова наука виокремлюється із загальної теорії політичної економії, стає самостійною сферою знань. У багатьох великих університетах Європи створюються кафедри фінансів. Можна стверджувати, що фінансова наука в ХІХ столітті досягла більших успіхів, ніж за весь попередній час. У другій половині ХІХ століття не можна не відзначити вагомий внесок у фінансову науку німецьких учених. Насамперед слід згадати К.Г. Рау. Він написав першого підручника з фінансів "Основні начала фінансової науки", який витримав багато видань і майже півстоліття був основним підручником не лише в Німеччині, й У багатьох країнах Європи.

Підручник К.Г. Рау має достатньо класичний зміст, він складається із вступу, де розглядаються загальні основи фінансової науки, й розділів: державні доходи; державні видатки; державний кредит; бюджет; організація управління фінансами. Ця структура фінансів як навчальної дисципліни тривалий час використовувалася у вузах більшості країн.

Цього ж часу достатньо значний внесок у фінансову науку зробив швейцарський фінансист Ж. Сісмонді. Він розглядав фінанси як засіб поліпшення життя народу. у своїх працях він доводив необхідність скорочення непрямого оподаткування, встановлення неоподатковуваного мінімуму, впровадження прогресивного податку тощо. До числа відомих фінансистів кінця ХІХ століття належать також австрієць Е. Сакс, італієць Ф. Нітті, американець Е. Селігман. Загальною характерною рисою всіх наукових досліджень цього часу є те, що фінансова наука не виходила за рамки державних фінансів, тобто проблеми розглядалися лише в межах бюджетної системи. 3 огляду на це не можна не згадати про внесок теоретиків марксизму в фінансову науку, бо протягом майже століття комуністична ідеологія вважала К. Маркса та Ф. Енгельса творцями марксистської фінансової науки.

Існує величезний доробок наукової та навчальної літератури з цього приводу і є підстави стверджувати, що в працях К. Маркса і Ф. Енгельса лише зрідка йшлося про гроші й податки, отже, важко назвати це наукою про фінанси.

2. Розвиток фінансової науки в Україні

Фінансова наука в Україні розвивалася в контексті її розвитку в умовах Російської імперії, і тому дуже важко виділити внесок українських вчених в її розвиток. Історичні джерела свідчать, що лише починаючи з другої половини XIX століття з'являються роботи вчених, присвячені проблемам фінансової науки. Тут насамперед слід назвати видатного вченого, поета, письменника, громадського діяча І.Я. Франка. Мабуть немає такої проблеми в житті людського суспільства, яка б залишилася поза увагою цієї видатної особистості.

Питанням фінансів І.Я. Франко присвятив понад 40 праць. Передусім, це праця з аналізу фінансової політики Австро-Угорської імперії, характеристика діяльності багатьох фінансових установ, у тому числі комерційних банків, фінансових фондів, господарських товариств. Слід зауважити, що навіть в роботах із питань політичної економії та статистики він порушує фінансові проблеми того часу.

Праці І. Франка написані українською мовою, і якщо їх уважно читати, то вони не втратили своєї актуальності й по-сьогодні. Його роботи мають різний рівень наукової завершеності, проте всім їм притаманний високий професіоналізм. У 1883 р. Франко публікує роботу під назвою "Сила податкова Галичини", в якій досліджує наявну податкову систему імперії. Він вказує на непосильний податковий тиск, що зумовлює тяжке економічне становище трудового люду. І. Франко вбачає причину податкового тягаря в надмірних непрямих податках, які завуальовують справедливий розподіл національного багатства між верствами населення на користь капіталу.

Усвідомлюючи роль податків у розподілі та перерозподілі фінансових ресурсів, І. Франко регулярно здійснює критичні огляди проектів та звітів державного бюджету, гостро реагуючи на постійне збільшення податків для Галичини та скорочення видатків на її економічні й соціальні цілі.

Наприкінці XIX століття І. Франко проявив активну зацікавленість щодо питань розвитку банківської системи в Галичині. Це було викликано появою значної кількості банківських установ, які швидко збанкрутували, що призвело до втрати вкладів громадян, здебільшого селян. Схоже сталося і в умовах незалежної України, коли різні комерційні структури, створивши фінансову піраміду, призвели до втрати громадянами своїх заощаджень.

Водночас І. Франко в своїх працях висловлює впевненість, що розвиток фінансово-кредитних відносин сприятиме активізації господарського життя в країні.

До числа визначних українських економістів-фінансистів належить також М.І. Туган-Барановський, професор університету святого Володимира (тепер Національний університет імені Тараса Шевченка). У своїх працях М. Туган-Барановський заперечує твердження К. Маркса про те, що прибуток і заробітна плата перебувають у зворотному співвідношенні одне до одного. Вчений доводить, що зі зростанням прибутку може зростати також і заробітна плата, а відповідно -- доходи держави. Він також стверджує, що заробітна плата і прибуток можуть збільшуватися при зростанні продуктивності праці. Це збільшує фінансові можливості держави, підприємця, працівника.

М.І. Туган-Барановський різко виступав проти запровадження прогресивного прибуткового податку, рекомендуючи для покриття витрат держави на ведення війни використовувати позики, які, на його думку, не мають елементів примусу і не вимагають від приватних осіб приносити в жертву свої майнові інтереси.

Свої наукові погляди щодо проблем фінансів М.І. Туган-Барановський намагався втілити в життя, перебуваючи на посаді міністра фінансів України в уряді Центральної Ради-Цікавими є думки М.І. Туган-Барановського з приводу ролі грошей у здійсненні виробничих циклів. Так, на його думку, в період застою виникає надлишок грошей, що зумовлює низький процент на позичковий капітал. В свою чергу низький процент на капітал зумовлює пожвавлення в економіці. На противагу теоретичним постулатам К. Маркса, який стверджував, що капіталістична економіка об'єктивно йде до краху, Туган-Барановський доводив, що економіка, побудована на принципах сукупного попиту і сукупної пропозиції, має гарні перспективи.

Розглядаючи внесок українських фінансистів у розвиток фінансової науки, не можна не згадати М. Добриловського, професора-емігранта української господарської академії в довоєнній Чехословаччині. У 1934 р. він видав курс лекцій "Основи фінансової науки". М. Добриловський у своїх наукових твердженнях дотримувався західноєвропейської традиції ототожнення державних фінансів із державним господарством, а тому фінансова наука, на його думку, повинна досліджувати способи одержання коштів для задоволення державних потреб.

Аналогічних поглядів дотримувався й український вчений-фінансист М.І. Мітіліно. У своїй роботі "Основи фінансової науки", яка вийшла в 1929 р. в Україні, він стверджував, що між державою та її громадянами відбувається угода, за якою держава задовольняє певні потреби громадян, а останні сплачують за це певну суму грошей у формі податків.

До числа українських вчених-фінансистів належав професор Київського університету святого Володимира М.Х. Бунге. Він більше відомий як державний діяч, який обіймав посаду міністра фінансів царської Росії. Водночас у нього є декілька невеликих, але оригінальних праць із питань грошового обігу, кредиту, державних фінансів.

Заслуговують на увагу роботи професора Харківського університету М.М. Алексєєнка. Основна його праця "Погляд на розвиток вчення про податки", яка вийшла в Харкові в 1870 році, присвячена дослідженню поглядів на податки А. Сміта, Ж.-Б. Сея, Д. Рікардо, Ж. Сісмонді, Д. Мілля. Глибоко аналізуючи еволюцію вчення про податки, М.М. Алексєєнко доходить багатьох досить серйозних висновків. Так, досліджуючи погляди Сея про продуктивну і непродуктивну працю, він стверджує, що послуги держави - це також виробництво корисних речей, а тому праця на їх створення є продуктивною і повинна обкладатися податками. Характерною особливістю розвитку фінансової науки на початку XX століття є те, що в працях вчених-фінансистів цієї доби більше розглядаються проблеми фінансів зарубіжних країн і майже не приділяється увага фінансовим проблемам Російської імперії.

Варто також детальніше ознайомитися з науковою спадщиною українських вчених С.І. Іловайського, П.Л. Коваленка, I.I. Патлаєвського, М.П. Яснопольського.

Зокрема, свого часу М.П. Яснопольський працював професором університету святого Володимира і вперше дослідив географічний розподіл державних доходів та видатків у Росії. Він опублікував декілька робіт із цієї тематики. Нині ідеї, започатковані М.П. Яснопольським, розвиваються сучасними вченими - у світовій фінансовій літературі вони дістали назву фіскального федералізму, а в Україні актуальні при розв'язанні проблеми міжбюджетних відносин.

3. Розвиток фінансової науки в Росії

У російській науковій літературі слово "фінанси" з'явилось лише наприкінці XVIII століття і було запозичено з французької наукової літератури. До того використовувався термін "казна". Проте наукова література, яку можна віднести до фінансової науки, з'явилась значно раніше.

Найвидатнішою науковою працею, у якій розглядаються проблеми фінансової науки, слід, на нашу думку, вважати "Книгу о скудности и богатстве" І.Т. Посошкова, яка була видана на початку XVIII століття. Ця невеличка праця, лояльна щодо царського режиму, давала низку порад монархові Петру Олексійовичу про те, як поповнювати царську скарбницю.

І.Т. Посошков рекомендував не розоряти платників податків надмірними поборами. Податки варто брати з землі, а за податкову одиницю приймати десятину замість значної кількості зборів. Посошков радив перейти до єдиного десятивідсоткового податку, мито сплачувати один раз із кожної одиниці товару. Є підстави стверджувати, що деякі поради Посошкова були на практиці використані царським урядом.

У 1802 році в Росії було створено міністерство фінансів. З цього часу слово "фінанси" остаточно ввійшло до наукового та практичного обігу. Науковою літературою фінанси вирізнялися як складова політичної економії, а з точки зору практики ними було все, що належало до доходів і витрат держави.

Наприкінці XVIII століття виходять праці прекрасного вченого й мислителя О.М. Радіщева. Одна з його робіт "Записки о податях" повністю присвячена податковій політиці. Це перша наукова робота в Росії, де досліджується суть і природа податків, їхній вплив на економіку держави, на матеріальне становище різних верств населення. Цінність наукової спадщини О.М. Радіщева полягає в тому, що він розробив завершену концепцію податкової політики в Росії та запропонував низку заходів щодо удосконалення оподаткування залежно від економічного становища платника. фінансовий економія наука витрати

На початку XIX століття спостерігається деяке пожвавлення в розвитку фінансової науки. Цього часу виходить робота М.І. Тургенєва "Досвід теорії податків" - перша російськомовна наукова праця, присвячена фінансовій науці. Дуже цікавою є й сама постать М.І. Тургенєва. Він, зокрема, організовував таємні зібрання декабристів, але перед їхнім виступом на Сенатській площі емігрував за кордон, був заочно засуджений на смерть за свою приналежність до повстанців. Тургенєв найяскравіший представник фінансової науки в Росії.

Найбільшими заслугами М.І. Тургенєва с теоретичне обґрунтування об'єктивної необхідності податків, їхньої ролі в економічному житті держави і населення. Він рекомендував урядові враховувати економічні можливості населення при введені податків, не припускати надмірних витрат, які 0 перевищували наявні доходи. У книзі нищівній критиці піддавався кріпосницький лад у Росії. Будучи великим патріотом своєї країни, М.І. Тургенєв заповів, аби всі кошти, що будуть виручені від продажу книги, використовувалися для полегшення життя селян, які відбували покарання в тюрмі за несплату податків.

М.І. Тургенєв стверджував, що фінансова наука має право на існування, проте вчення про податки є частиною політичної економії. Обґрунтовуючи принципи оподаткування, він розвинув положення А. Сміта, але дійшов досить прогресивних як для його часу - початку XIX століття - висновків. Так, він обґрунтував поділ податків на прямі й опосередковані, дав нову класифікацію податків залежно від джерел доходів. Дуже важливо й те, що М.І. Тургенєв вперше критикував фізіократів за їхні погляди на податки, ввів у науковий обіг термін "акциз" як мито на предмети внутрішнього споживання, а знецінення грошей назвав додатковим податком, до того ж найнесправедливішим.

У своїх теоретичних висновках М.І. Тургенєв стверджував, що неправильна податкова політика зумовила падіння Римської імперії, стала першопричиною революції у Франції.

У книзі наведено багато статистичних даних, цікавих історичних фактів, пов'язаних із фінансами та їх практичним використанням. Робота М.І. Тургенєва майже півстоліття не мала собі рівних щодо теорії фінансів.

У другій половині XIX століття з'явилися праці з фінансової науки І. Горлова, Д.П. Толстого, М.Ф. Орлова, Н.С. Мордвінова, І.І. Янжула, Л.Ф. Ходського, М.І. Капустіна й деяких інших вчених. Ці роботи мало що додають до тих наукових ідей у фінансовій науці, які відомі із зарубіжних джерел, але мають значення своєю фактичною наявністю.

Треба визнати особливі заслуги в розвитку фінансової науки І.Х. Озерова. Його підручник "Основи фінансової науки", що витримав багато видань, і нині є науковим доробком із найповнішим викладом багатьох фундаментальних положень фінансової науки. Свої погляди вчений формулює на основі глибокого вивчення європейської наукової літератури.

За визначенням І.Х. Озерова, "фінансова наука вивчає фінансове господарство, тобто сукупність відносин, які виникають на основі добування союзами публічного характеру матеріальних засобів". Озеров розширює межі предмета фінансової науки, зазначаючи, що вона повинна на тільки виявляти способи мобілізації державою необхідних їй коштів, а й вивчати, як ці способи вплинуть на різні аспекти суспільного життя, досліджувати причини переходу від одних форм державного господарства до інших. Це означало зовсім новий підхід до призначення та ролі фінансової науки, який дав поштовх для подальшого її розвитку. Про відданість і любов до фінансової науки свідчить таке визначення вченого: Финансовая наука и есть наука о хлебе насущном, о том, почему население сыто или голодно, почему оно имеет хлеб или не имеет его".

Після підручника І.Х. Озерова найвидатнішою роботою у галузі фінансової науки на початку XX століття можна вважати "Вступ до фінансової науки" А.І. Буковецького. Книга була видана в 1929 році й протягом першої половини XX століття була чи не найкращим навчальним посібником, у якому найціннішим с те, що автор аргументовано визначає власне зміст фінансової науки і замість численних спроб обмежити її тільки вченням про доходи публічно-класових союзів включає аж дев'ять розділів, у тому числі вчення про видатки, доходи, публічний кредит, бюджет, фінансовий контроль, фінансове управління, місцеві фінанси тощо.

Слід зауважити, що книга А.І. Буковецького була майже останньою науковою працею, де з наукових позицій розглядалися та розвивалися фундаментальні положення фінансової науки. У подальшому майже протягом 60 років фінансова наука була вилучена з повсякдення, ставши науково спрощеним коментарем робіт Маркса та Леніна, використовувалася для надання партійним рішенням наукових ознак.

У цей несприятливий час, що тривав до 70-х років XX століття, переважна більшість старої когорти вчених-фінансистів була репресована, дехто виїхав за кордон, а ті, хто залишився, зайнялись абстрактними теоретичними дослідженнями, малодоступними для розуміння з боку комуністичних ідеологів.

Уперше в науковій літературі комуністичної доби мова про фінансову науку була розпочата в праці A.M. Александрова "Фінанси соціалізму"2. Ця робота може бути взірцем наукової апологетики правлячої партії. Автор із першого ж абзацу стверджує, що в працях Маркса, Енгельса та Леніна, в рішеннях КПРС викладені найважливіші положення науки про фінанси і тому нічого розглядати й досліджувати вже не потрібно.

Правда, автор бере на себе відповідальність і наголошує, що не фінансова наука, а наука про фінанси належить до суспільних наук і є органічною складовою політичної економії. Правда й те, що автор, використовуючи метод абстракції та заплутуючи "вартових" комуністичної ідеології, вкотре стверджує, що фінанси є специфічними виробничими відносинами, не утруднюючи себе пояснити, що це за відносини і в чому їх специфічність.

Такі теоретичні підходи А.М. Александрова мали небагато чого спільного з фінансовою наукою загалом. Навіть сторіччя тому погляди вчених були прогресивнішими та глибшими. Але автор відчуває себе творцем науки про фінанси соціалізму та натякає, що до нього фінансової науки не існувало.

Стверджуючи, що фінанси виникли зі створенням держави, він усвідомлює, що це слово пов'язане з тим положенням, що фінанси - це специфічні виробничі відносини. Тому А.М. Александров, критикуючи Г.М. Точильникова, робить спробу довести, що саме фінанси соціалізму с елементом економічного базису. Звичайно, ніяких аргументів для підтвердження своєї точки зору він не наводить, та їх і не могло бути.

Нині зрозуміло, що того часу А.М. Александров не міг інакше писати, адже його просто не стали б публікувати.

Але не можна не зауважити, що безплідні, схоластичні, наукоподібні потуги вчених Радянського Союзу другої половини XX століття щодо визначення економічної суті фінансів, їхньої ролі, функцій і призначення ніяк не стосувалися розвитку фінансової науки. їхні "дослідження" завдали великої шкоди всьому процесові пізнання такої важливої категорії, якою с фінанси.

Висновок

Як висновок, можна сказати: теоретично-змістовна спрямованість наукових досліджень представників української та російської фінансової думки свого часу сягала рівня тодішньої світової фінансової науки, а в деяких випадках і випереджала її. Але це були більш теоретичні знання, які на практиці застосовувалися не так досконало, як описувалися в працях відомих вчених. Не можна оминути питання проблематичності розвитку фінансової науки в Україні та Росії.

Суть цієї проблеми полягає в тому, що багато радянських учених, і насамперед тих, які займалися теорією фінансів, а до їх числа належать В.П. Дяченко, Б.Г. Болдирєв і багато інших, насправді не зробили належного внеску в фінансову науку, оскільки дотримувалися помилкових марксистських позицій. Фактично в умовах соціалізму фінансової науки не існувало.

Для справедливості необхідно зазначити, що вчені-марксисти в своїх роботах значно розширили сферу фінансів, включивши до неї фінанси підприємницьких структур, кредит у різних його формах, страхування, резервні фонди, фінансовий контроль тощо.

Багата історична спадщина фінансової науки, безумовно, створює хороше підґрунтя для сучасної фінансової думки, яка має вирішувати нині набагато складніші питання суспільного життя. На сьогодні фінансова наука досліджує процеси і явища у суспільстві, використовуючи значно вищі теоретичні підвалини та враховуючи певні гуманістичні засади життя людини.

Використана література

1. Фінанси підприємств. - К.: ЦУЛ, 2002. - 268 с.

2. Міжнародні фінанси. - К.: Либідь, 2003. - 784 с.

3. Фінанси сільськогосподарських підприємств. - К.: ІАЕ, 2000. - 604 с.

4. Дробишева Олена Олегівна Фінанси. - Запоріжжя: ЗДУ, 2003. - 74 с.

5. Міжнародні фінанси в питаннях та відповідях. - К.: ЦУЛ, 2003. - 294 с.

6. Навчальний посібник з курсу "Фінанси підприємств". - Запоріжжя: ЗДУ, 2000. - 82 с.

7. Слав'юк Ростислав Анатолійович Фінанси підприємств. - К.: ЦУЛ, 2002. - 460 с.

8. Опарін Валерій Михайлович Фінанси (загальна теорія). - К.: КНЕУ, 2005

9. Філімоненков Олександр Сергійович Фінанси підприємств. - К.: МАУП, 2003. - 288 с.

10. Кириленко Ольга Павлівна Місцеві фінанси. - Тернопіль: Астон, 2004. - 192 с.

Размещено на Allbest.ru