Сутність позичкового капіталу та його роль в сучасній економіці

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Сутність та природа позичкового капіталу

1.1 Джерела позичкового капіталу

1.2 Особливості функціонування позичкового капіталу

1.3 Формування та класифікація позичкового капіталу

Розділ 2. Необхідність залучення позикових коштів в національній економіці України

2.1 Функції залучення позикових коштів

2.2 Позитивні та негативні сторони фінансування підприємств за рахунок позикового капіталу

Розділ 3. Основні напрямки регулювання позичкового проценту

3.1 Історія позичкового проценту

3.2 Генезис позичкового проценту

3.3 Процентні ставки та чинника,що впливають на їх рівень

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



ВСТУП

Ринок капіталів пройшов еволюцію від зародження на ринку простого товарного виробництва у формі обігу лихварського капіталу до широкого розвитку ринку позикових капіталів на загальному ринку (об'єкт угоди -- наданий у позику грошовий капітал на основі співвідношення попиту і пропозиції на цей товар і ставки позикового (кредитного) відсотка).

В сучасній економічній системі позичковий капітал відіграє важливу роль. Для того, щоб осмислити сутність і економічну природу позичкового капіталу необхідно розглянути його з погляду економічної теорії. В розподілі прибавочної вартості беруть участь не тільки функціонуючі - промислові і торгові - капітали, але і позичкові капітали. Поряд з торговим капіталом від промислового капіталу відокремлюється і позичковий капітал. Головне його джерело - кошти, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу промислового капіталу, тобто амортизаційний фонд, нерозподілений прибуток і ін. У той же час розширення масштабів підприємств і об'єктів вкладення капіталу жадає від підприємців все більших сум для авансування капіталу. У розгалуженій економіці практично завжди існує ситуація, коли одні господарські суб'єкти мають потребу в додаткових засобах, а інші ними володіють. позичковий капітал кошти процент

Грошові засоби власників, які звільнилися на якийсь час, акумулюються в банках і надаються в позичку позичальникам капіталу за плату у вигляді відсотка.Позичковий капітал - одна з функціональних форм капіталу. Зовні позичковий капітал схожий на лихварський. Однак по своїй економічній природі він не має з ним нічого загального. Позичковий капітал - особлива історична форма капіталу, що приносить відсотки, характерна для сучасної ринкової економіки, капіталістичного способу виробництва. Як було згадано вище, базою позичкового капіталу є кругообіг промислового капіталу. Виникнення позичкового капіталу пов'язано з закономірностями кругообігу промислового капіталу. Більш детально розглянути позичковий капітал та позичковий процент, їх сутність і особливості я постараюсь в даній курсовій роботі.

Актуальність даної теми зумовлена динамічним розвитком позикового ринку та існування як відокремленої частини промислового капіталу.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні проблеми економіки.

Предмет дослідження - сутність позичкового капіталу та його роль в сучасній економіці.

Метою курсової роботи є дослідження сутності позичкового капіталу у економіці.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

- дослідити поняття та роль позичкового капіталу в економічній теорії

- здійснити аналіз стану кредитного ринку на сучасному етапі

Методи дослідження: історико-типологічний, метод теоретичного аналізу й систематизації.

Практичне значення: Результати можуть бути використанні у підготовці до семінарських та практичних занять , а також для розробки матеріалів конференцій,спецкурсів.

Структура роботи : Курсове дослідження складається зі вступу, трьох розділів,висновків,списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ПРИРОДА ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ

1.1 Джерела позичкового капіталу

З умовами сучасної ринкової економіки нерозривно пов'язано поняття позичкового капіталу - тих грошових коштів, власники яких віддають їх у позику (борг) з метою отримання прибутку у вигляді грошового відсотку при безспірній умові повернення первісного капіталу.Поява позичкового капіталу визначилась розвитком капіталістичного способу виробництва, який виділив його в особливу історичну категорію, яка обслуговує в основному кругообіг функціонуючого капіталу. Першим і основним джерелом утворення позичкових капіталів є частина коштів, яка звільняється у процесі відтворення та накопичує в собі грошові капітали. Вивільненню грошових капіталів з процесу виробництва сприяє ряд суб'єктивних факторів:

По-перше, це амортизаційний фонд підприємства. Амортизація основних фондів переносить частину їх вартості на собівартість продукції, результатом якої і є вивільнення грошового капіталу, який може бути використаний для оновлення, розширення та відновлення виробничих фондів.

По-друге, виникає різниця, виражена у грошовому капіталі між вартістю товару, що вивільнюється в процесі реалізації продукції та з часом проведення нових матеріальних витрат на покупку сировини та матеріалів.

По-третє, та ж різниця, що з'являється в результаті інтервалу з часом отримання виручених від реалізації доходів та часом видачі заробітної плати.

По-четверте, додаткова вартість, яка виникає в результаті виробничої діяльності, накопичення якої може також не тільки відкладатись у вигляді грошового капіталу, але й при досягненні певних розмірів може бути використана для розширення виробництва, зростання доходу, направлятись на відтворення робочої сили, виробничих відносин. Частина накопиченого грошового капіталу перетворюється у багатства, невикористання якого не приносить прибутку.

Внаслідок протиріччя, яке виникає між грошовими капіталами: багатством і капіталом, що знаходиться у безперервному русі і приносить прибуток, з'являється певна ланка, кредит. Вона дозволяє працювати цим капіталам в загальному кругообігу виробництва, приносячи прибуток: одним у вигляді додаткової вартості, іншим у вигляді позичкового проценту.

Другим джерелом утворення позичкових капіталів є капітали рантьє (грошових капіталістів). Капіталістів, які бачать поповнення своїх багатств не в тому, щоб отримувати прибуток від вкладення у виробництво, а в тому, щоб дати у позику ці капітали іншим капіталістам чи державі та заробити з цього позичковий процент при умові повернення первісного позичкового капіталу.[1]

1.2 Особливості функціонування позичкового капіталу

Позичковий капітал це капітал, який приносить доход у вигляді процента.

Як відомо, в процесі обігу капітал виступає у грошовій, продуктивній і товарній формах. Позичковий капітал постійно знаходиться у грошовій формі, однак його поняття значно вужче за змістом від поняття “грошовий капітал”. У широкому розумінні грошовий капітал розглядається економічною теорією як вартісна форма всього дійсного капіталу, який функціонує у матеріально-уречевленій та у грошовій (вартісній) формі. Грошовий капітал може втілюватись у різні функціональні форми, однією з який і є позичковий капітал.[6].

Позичковий капітал як різновид грошового капіталу можна виразити формулою:

Г Г, де Г = Г + Г.

Ця формула визначає, що ціль та рушійний мотив функціонування позичкового капіталу становить отримання (Г) приросту грошей порівняно з їх початковою авансовою сумою (Г). Розглядаючи формулу складається враженя, що гроші функціонують за принципом “гроші роблять гроші” тобто, що гроші самі-собою мають мають властивість приносити прибуток. Насправді позичковий капітал приносить доход у вигляді процента тільки тому, що в руках позичальника він використовується як функціонуючий капітал, тобто із грошового переходить у продуктивний, що дає додатковий прибуток. Якщо кругообіг грошового капіталу виразити формулою: Г Т…В…Т Г, то її крайні елементи (Г та Г) виражатимуть обіг грошей як капіталу: авансовані на виробництво вони повертаються до вихідного пункту, але в більшій сумі. Здійснюючи такий обіг, гроші забезпечують розширене відтворення капіталу. У цьому випадку капітал існує в найбільш абстрактній функціональній формі. Його втіленням стає особливий різновид грошей гроші як капітал, гроші як носій капітальної (самозростаючої) вартості.

Позичковий капітал характеризується такими ознаками:

1. Позичковий квапітал це капітал власність. Особливість позичкового капіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансується (інвестується) у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особо підприємцем-позичальником, якому капітал передається на тимчасове користування. В результаті відбувається роздвоєння позичкового капіталу на капітал власність і капітал функцію:

- власність на капітал залишається у кредитора навіть після того, як вона з його рук перейшла боржникові. Реальним підтвердженням цієї власності є зобов'язання позичальника повернути отриману позику в строк з виплатою процента;

- капітал функція означає, що підприємець повинен одержати прибуток на авансовані гроші не менший, ніж розмір плати за позичковий капітал. Інакше немає сенсу організовувати підприємницьку діяльність. А тому кредитор як власник капіталу отримує за це частину прибутку у вигляді позичкового процента; решта прибутку залишається у розпорядженні позичальника підприємця у вигляді підприємницького доходу.

2. Позичковий капітал специфічний товар. Позичковий капітал це капітал, що реалізує себе як товар. Об'єктом куплі-продажу є самі гроші, однак не гроші як товар, а гроші як капітал.

Гроші, як відомо, за своєю природою не є капіталом. Вони стають капіталом, коли використовуються не як простий посередник обміну, а як гроші задля отримання прибутку, гроші як вартість самозростання. Отже, кредитор передає позичальникові не просто гроші, а гроші як капітал; він передає вартість, що в процесі свого функціонального використання не лише зберігає себе, а й зростає у своїх розмірах приносить прибуток.

3. Позичковий капітал володіє специфічною формою відчуження. Особливістю позичкового капіталу, котрий функціонує як товар є те, що на відміну від продажу звичайного товару він надається в позику тобто відчужується від свого власника лише на певний строк і за умови повернення з почичковим процентом. На відміну від акту купівлі-продажу, коли товар одночасно переміщується від продавця до покупця, а гроші назустріч від покупця до продавця, при кредитній операції позичковий капітал передається: при наданні позики від кредитора до позичальника, а при її погашенні від позичальника до кредитора з виплатою позичкового процента. [7].

Отже, позичковий капітал необхідно розглядати як одну із форм грошового капіталу, що надається його власником на тимчасове користування підприємцеві з метою отримання прибутку у вигляді позичкового процента.



1.3 Формування та класифікація позичкового капіталу

Основою формування позичкового капіталу є закономірності кругообігу капіталу в процесі відтворення, які призводять до того, що в окремих учасників економічних відносин з'являються тимчасово вільні капітали, а в інших виникає потреба в позичкових коштах. За допомогою кредиту тимчасово вільні капітали (а також заощадження населення) перетворюються в позичковий капітал, котрий втягується в новий кругообіг, забезпечує процес відтворення і прибуток його власникам.Джерелом з якого всі підприємці черпають гроші для авансування своєї діяльності, є грошовий ринок. Оскільки в ринковому господарстві ніхто вільних грошей не тримає на руках “мертвими”, а розміщує їх у кредитних установах, тобто на грошовому ринку, а самі гроші якими тут торгують називається позичковим капіталом.

Ринок позичкових капіталів це сегмент фінансового (грошового) ринку, на якому формується попит і пропозиція на позичковий капітал. За своєю інфраструктурою ринок позичкових капіталів представляє, головним чином, банківські установи, а тому його ще називають ринком банківських кредитів. Крім того, на ньому діють й інші кредитно-фінансові установи (парабанки), що входять до складу кредитнї системи. З функціональної точки зору він представляє систему економічних відносин, яка забезпечує нагромадження і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення ресурсами ринкове господарство.

В Україні зараз відбувається процес формування ринку капіталів. В умовах переходу до ринкової економіки обмежуються можливості державного втручання в розподіл фінансових ресурсів, бо більшість суб'єктів господарської діяльності переходять від державної на акціонерну чи приватну форму власності. Вони самостійно вишукують матеріальні і грошові ресурси на ринках, самі розпоряджаються своїми доходами. Саме ринок позичкових капіталів повинен забезпечити суб'єктам економіки доступ до необхідних для них грошових ресурсів.[10]

Позиковий фінансовий капітал підприємств може утворюватись за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.

Перша група - зовнішні джерела позикових коштів. Ця група джерел складається з двох підгруп - зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу (Рис.1.1)

Для формування довгострокового позикового фінансового капіталу використовують зовнішні довгострокові фінансові ресурси і, у першу чергу, довгострокові облігаційні позики, довгострокові банківські кредити і фінансовий лізинг. У світовій практиці активно використовується й довгостроковий податковий кредит і податкові пілги.Зовнішні короткострокові позикові фінансові ресурси використовуються при формуванні короткострокового позикового фінансового капіталу, для чого придатні насамперед короткострокові банківські кредити і товарний (комерційний) кредит.



Рис 1.1

Друга група - внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, що утворюються за рахунок відстрочених і прострочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов'язань. При нормальній ринковій економіці обсяг таких позикових ресурсів не досить значний. Однак у перехідний період ці позикові кошти використовуються досить активно для формування довгострокового і короткострокового фінансового капіталу.



Рис.1.2



РОЗДІЛ 2. НЕОБХІДНІСТЬ ЗАЛУЧЕННЯ ПОЗИКОВИХ КОШТІВ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

2.1 Функції залучення позикових коштів

Необхідність залучення позикових коштів як джерела фінансування підприємств визначається характером кругообігу основних і оборотних коштів.

Річ у тому, що за рахунок власних оборотних коштів підприємства створюють мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей. Але потреба в коштах для створення запасів протягом року коливається. Особливо точно це можна спостерігати на прикладі підприємств із сезонним характером виробництва багатьох підприємств, які переробляють сільськогосподарську сировину, підприємств лісової, торфодобувної промисловості, підприємств будівельних матеріалів. Наприклад, підприємства, що переробляють сільгоспсировину в період збирання врожаю мають створити такі запаси сировини, яких би вистачило на весь термін переробки. В цей період у них виникає підвищена потреба в оборотних коштах для оплати й накопичення сировини, що надходить від її виробників -- колективних сільськогосподарських підприємств після закінчення сезону переробки запаси цієї сировини зменшуються до мінімуму (або повністю зникають), а з ними зменшується потреба в оборотних коштах на формування запасів цієї сировини.[12]

У підприємств, то заготовляють ліс, виникає підвищена потреба в оборотних коштах у зимовий період, коли вони накопичують значні запаси деревини; влітку, коли завершується сплав лісу, ця потреба скорочується до мінімуму. Аналогічні різкі коливання потреби в оборотних коштах відбуваються і в інших підприємств із сезонним характером виробництва.

Для підприємств з несезонним характером виробництва такі різкі коливання потреби в оборотних коштах не характерні. Але й у них у силу ряду обставин спостерігаються певні коливання розмірів запасів товарно-матеріальних цінностей, отже, й коливання потреби в оборотних коштах.

З міркувань ефективності використання фінансових ресурсів підприємству .невигідно формувати власні оборотні кошти в розмірах, які перекривали б будь-яку потребує в оборотних коштах зокрема й ту, яка виникає тимчасово у збільшеному розмірі. В такому разі у підприємства в періоди зменшення потреби в оборотних коштах неминуче виникав би надлишок коштів, що призвело б до нераціонального їх використання. Тому підприємства мають вкладати в оборотні кошти мінімум власних фінансових ресурсів у розмірах, достатніх для створення лише мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей і витрат виробництва. Всю іншу потребу в оборотних коштах доцільно задовольняти за рахунок позикових ресурсів, головним чином - банківських кредитів на умовах строковості й поворотності.

2.2 Позитивні та негативні сторони фінансування підприємств за рахунок позикового капіталу

У процесі розвитку підприємства в міру погашення його фінансових зобов'язань виникає потреба в притягненні нових позикових засобів. Джерела і форми залучення позикових засобів підприємством дуже різноманітні.

Політика залучення позикових засобів є частиною загальної фінансової стратегії, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення позикового капіталу з різних джерел відповідно до потреб розвитку підприємства.

Основними цілями залучення позикових засобів підприємствами є:

а) поповнення необхідного обсягу постійної частини оборотних активів. У даний час більшість підприємств, що здійснюють виробничу діяльність, не мають можливості фінансувати цілком цю частину оборотних активів за рахунок власного капіталу. Значна частина даного фінансування здійснюється за рахунок позикових засобів;

б) забезпечення формування перемінної частини оборотних активів. Яку б модель фінансування активів підприємство не використовувало перемінну частину оборотних активів частково або цілком фінансується за рахунок позикових засобів;

в) формування недостатнього обсягу інвестиційних ресурсів. Метою залучення позикових засобів у даному випадку виступає необхідність прискорення реалізації окремих реальних проектів підприємства: нове будівництво, реконструкція, модернізація, відновлення основних засобів тощо.

г) забезпечення соціально-побутових потреб своїх робітників. У цих випадках позикові засоби залучаються для видачі позичок своїм робітникам на індивідуальне житлове будівництво, облаштування садових і городніх ділянок та на інші аналогічні цілі;[3]

Позиковому капіталу притаманні такі позитивні риси: збільшення фінансового потенціалу підприємства за необхідності суттєвого піднесення темпів зростання обсягів виробництва; можливість збільшення приросту рентабельності власного капіталу за рахунок забезпечення розширеного відтворення виробництва. Воднораз у використанні позикового капіталу проглядають деякі негативні моменти:

* Складність залучення коштів, оскільки це залежить від рішень кредиторів, які за будь-яких негативних обставин узагалі можуть відмовити підприємству у таких коштах;

* Необхідність надання відповідних гарантій, зокрема страхових компаній, інших суб'єктів господарювання, або застави. При цьому гарантії надаються, як правило, на платній основі;

* Зниження норми прибутку активів, оскільки прибуток підприємства зменшується на суму сплачених відсотків за кредит;

* Зниження фінансової стійкості підприємства і відповідно зростання ризику банкрутства. Головною перевагою позикового капіталу є його більш низька вартість. Вартість позикового капіталу є порівняно низькою з вартістю акціонерного капіталу за рядом причин, а саме:

1. Витрати по технічному забезпеченню та ті що пов'язані із залученням для позикового капіталу нижчі ніж для акціонерного (не потрібна функція регістратора, послуги андеррайтера - фахівця по розміщенню).

2. Доподаткова ставка відсотків за позиковим капіталом нижча ніж доходність по акціонерному капіталу. Це пов'язано з більш низьким ризиком, так як у випадку фінансових невдач або банкрутства вимоги кредиторів будуть задоволені в першу чергу. Крім того позиковий капітал часто надається під гарантію або забезпечення реальними активами, які гарантують повернення коштів.

3. Плата за позиковий капітал зменшує оподатковувану базу. Використовуючи позиковий капітал компанія економить на податкових платежах. Величина цієї економії називається податковим щитом.

4. Позиковий капітал не дає право його власникам на управління. І не загрожує керівництву втратою робочих місць. Додаткова емісія акцій несе потенційну загрозу скупки акцій сторонніми інвесторами та зміни політики фірми, тобто зміни керівництва.

Переваги позикового фінансування:

- Зростання доходності власного капіталу (якщо доходність активів перевищує плату за позиковий капітал);

- Можливість диверсифікації власного капіталу;

- Податковий щит;

- Можливість збереження контролю.

Недоліки позикового фінансування:

1. Наявність ризику у власника капіталу підприємства, який пов'язаний з тим, що крім комерційного ризику у акціонерів виникає зверх фінансовий ризик. Результатом цього є вимога додаткової компенсації за підвищений ризик. Таким чином, позиковий капітал є привабливим своєю відносною дишевезною, але його залучення обмежено зростанням ризику власників капіталу підприємства.

2. Необхідність концентрації грошових коштів до моменту погашення позики. Так як термін повернення позикового капіталу є чітко визначеним кредитною угодую, то керівництво корпорації повинно розробляти схеми погашення (утворення накопичувального фонду або залучення нової позики). Найчастіше підприємства додержуються стратегії підтримки певної структури капіталу та погашення однієї позики здійснюється за рахунок іншої.

3. Суттєва частка позикового капіталу дає можливість кредиторам контролювати певні рішення компанії, що приймаються. Існують випадки коли у договорі банківської позики присутні вимоги обов'язкової частки рефінансування чистого прибутку або утворення фонду погашення, що може не відповідати інтересам менеджерів компанії.

Досить часто надання позики здійснюється на умові застави або гарантій. Якщо об'єктом застави виступають акції, то у випадку фінансової кризи на підприємстві контроль над компанією може перейти до кредиторів. Короткостроковий позичковий капітал залучається підприємством відповідно до кредитного договору, укладеного з банками.[8]. У бухгалтерському балансі короткострокові кредити і позики відображаються як короткострокові зобов'язання зі строком погашення протягом 12 місяців. Вони є джерелом покриття оборотних активів.

Позики можуть бути у вигляді облігацій: привілейованих акцій: фінансових векселів: інших боргових цінних паперів. Позиками вважаються і суми до сплати за фінансовий лізинг. Використання залученого капіталу дає змогу підприємству нарощувати економічний потенціал і забезпечити ефективніше використання власного капіталу, а отже, підвищити ринкову вартість підприємства.

Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал (поряд із власним), має вищі фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту рентабельності власного капіталу, але може і втрачати свою фінансову стійкість, бо при збільшенні частки позикового капіталу коефіцієнт автономії дорівнюватиме нулю.



РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РЕГУЛЮВАННЯ ПОЗИЧКОВОГО ПРОЦЕНТУ

3.1 Історія позичкового проценту

Позичковий процент існував не завжди. Він виник тоді, коли товарне виробництво уже досягло певного ступеня розвитку, на якому склався регулярний грошовий обіг та виникли більш-менш розвинуті кредитні відносини. Процент взагалі неможливий без існування кредиту, хоч останній іноді, як виняток, може надаватись на безпроцентній основі. Проте це не означає, що він не є економічною категорією, як це стверджують деякі економісти. Очевидно, така думка склалась через нерозуміння ієрархії економічних категорій, які певним чином ранжировані: категорією першого порядку є гроші, другого - такі грошові категорії, як ціна, фінанси, кредит тощо, які також без грошей не існують, третього - податки, позичковий процент і т. п.

Проте існування товарного виробництва та пов'язаних з ним кредитних відносин як основи виникнення процента не може досить повно пояснити природу позичкового процента.

Процент (від лат. pro centum - на сотню) - сота частка будь-якого числа, що взяте за ціле. В українській мові його синонімом є слово "відсоток". Такою часткою він був як у період існування лихварського кредиту, так і в умовах сучасної ринкової економіки, коли лихварський кредит витіснений іншими формами кредиту. Але, незважаючи на схожість зовнішньої форми, суть процента в різних способах виробництва надто відмінна.

Лихварському кредиту, характерному для рабовласницького та феодального суспільства, були притаманні надзвичайно високі процентні ставки, що часто приводило до повного розорення позичальників, їх високий рівень пояснюється тим, що, як правило, цей кредит мав непродуктивний характер. Позичальниками були рабовласники чи феодали, а також дрібні виробники - ремісники і селяни. Однак якщо перші користувалися лихварським кредитом для купівлі предметів розкоші чи ведення війн, то другі - для сплати боргів, задоволення нагальних поточних споживчих потреб тощо. Високий процент за лихварський кредит нерідко поглинав не тільки весь додатковий продукт, а й частину необхідного продукту.

Капіталістичний кредит надається для задоволення потреб функціонуючого капіталіста у тимчасових коштах, щоб прискорити або організувати процес виробництва чи обігу товарів. Звичайно, тут позичковий процент не повинен поглинати весь додатковий продукт. Інакше не буде сенсу користуватися кредитом. Процент може мати такий рівень, щоб користування кредитом було взаємовигідним і для кредитора, і для позичальника.

Отже, виробничі відносини визначають соціально-економічну природу процента. В умовах ринкової економіки його сутність полягає в тому, що позичковий процент є платою за користування позичковим капіталом, його ціною. При цьому між кредитором і позичальником відносно величини процента, строків і методів його сплати виникають певні економічні відносини, тому процент є економічною категорією.

Абсолютна величина доходу, який отримують від надання грошей у борг у будь-якій формі, називається процентними грошима, або, коротко, процентами. І який би вид чи походження не мали проценти, це завжди конкретний прояв такої економічної категорії, як позичковий процент.

Для відносин з приводу процента характерно те, що вони відображають єдність щодо його сплати та отримання. Сплата процента за використання споживної вартості позичкового капіталу є передачею певної частини вартості без одержання еквівалента. Процентна сума повністю переходить від позичальника до кредитора. Цей перехід вартості за напрямом протилежний рухові кредиту, що надається, але збігається з рухом кредиту, котрий повертається. Проте сплата процента, як правило, не збігається в часі з поверненням кредиту. Вона може здійснюватися раніше чи пізніше останнього.

Джерелом сплати процента є додаткова вартість, що створюється у процесі виробництва, а його кількісним визначенням - його ставка, або норма.

В умовах економічної кризи важливо враховувати рух позичкового капіталу і процента на різних фазах промислового циклу. Це випливає з того, що позичковий капітал обслуговує переважно кругообіг функціонуючого капіталу, а тому закономірності цього руху обумовлені передусім циклічними коливаннями виробництва. Однак динаміка позичкового та торгово-промислового капіталу не завжди збігається.

Скорочення виробництва і надлишок дійсного капіталу під час кризи супроводжуються гострою нестачею позичкового капіталу і різким підвищенням норми процента. Адже в цей час вкладники, щоб уберегти свої заощадження чи грошові капітали від знецінення, намагаються їх отоварити. Це веде до відносного зменшення вкладів. Окрім того, щоб не збанкрутувати, торгово-промислові підприємці мають великий попит на кредит для погашення боргів.

Позичковий процент виконує функції розподілу прибутку та збереження позичкового капіталу.

Щодо розподільної функції, то, як уже зазначалося, прибуток, отриманий позичальником з використанням позичкового капіталу, розподіляється на дві частини - позичковий процент і підприємницький дохід. Пропорція такого розподілу обумовлюється дією перелічених вище факторів і закріплюється кредитною угодою. Причому сплата і розмір позичкового процента мають імперативний характер, тобто його сплати в обумовленому розмірі не можна уникнути. Значить, позичальникові належить лише та частина прибутку, яка залишиться після сплати процентів кредитору.

Розподільна функція процента змушує позичальника раціонально використати надані йому кредитором у тимчасове користування кошти, щоб не тільки їх повернути, а й отримати додатковий дохід. Цього доходу має вистачити на сплату процентів і одержання власного прибутку, заради якого позичальник вступив у кредитні відносини.

Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, що з допомогою процента кредитору забезпечується повернення від позичальника як мінімум вартості, рівноцінної тій, яка була надана в кредит. Особливо дія цієї функції проявляється в періоди високих темпів інфляції. Адже інфляція породжує процентний ризик - небезпеку втрат: у кредиторів - унаслідок зниження номінальних і реальних процентних ставок за кредити відносно темпів інфляції, у боржників - при їх підвищенні. Тому під час інфляції процентна ставка за користування позичками зростає.

Щоб запобігти втратам або хоч зменшити ризик, банки в період інфляції застосовують такі способи: вводять плаваючі процентні ставки за кредит, які змінюються з урахуванням темпів інфляції, тобто переглядаються або через невеликі періоди - щомісячно чи щоквартально, або ж зі зміною центральним банком базової процентної ставки (ставки рефінансування), або ж зі зміною темпів інфляції; намагаються надавати не середньо- або довгострокові кредити, а переважно короткострокові; надають кредити не під проценти, а з умовою участі в прибутку від прокре-дитованого заходу тощо.

Функції процента визначають його роль у суспільстві. Насамперед процент сприяє більш ефективному використанню кредиту, зміцненню комерційного або господарського розрахунку. Адже повернути позичку і сплатити проценти легше тому, хто отримає більший прибуток від прокредитованого проекту. Неефективні проекти просто відсікаються. Водночас процент збільшує доходи банків, сприяючи зміцненню їх стійкості.

Процент сприяє й більш ефективному використанню суб'єктами господарювання своїх власних грошових коштів. Тримаючи їх у банку на поточному чи депозитному рахунку, вони мають можливість отримати додаткові доходи. Певною мірою це полегшує для них можливість користування банківськими кредитами, а часто ще й на пільгових умовах, бо кожен комерційний банк заінтересований у клієнтах, які забезпечують його грошовими ресурсами.

Велику роль відіграє процент у стимулюванні населення вкладати свої заощадження в банки. По-перше, отриманий процент захищає ці заощадження від знецінення внаслідок інфляції. По-друге, процент на вклади є додатковим доходом населення. Вища процентна ставка за строковими вкладами стимулює вкладників розміщувати свої заощадження в банках на тривалі строки, відповідно зростають можливості банків надавати більше середньо-та довгострокових кредитів на розвиток економіки чи на підвищення життєвого рівня населення.[9]

Водночас високі процентні ставки, які вже тривалий час застосовуються в Україні, не дають можливості багатьом суб'єктам господарювання користуватись банківськими кредитами. Це стримує розвиток економіки, вихід її з економічної кризи. Підприємства, які все ж таки користуються цими кредитами, високі проценти відносять на собівартість продукції, яку вони випускають, а це часто робить її неконкурентоспроможною не тільки на світовому, а й на національному ринку.

3.2 Генезис позичкового проценту

Позичковий процент або процент за кредит (від латинського pro centrum на сотню) це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності.

Економічна природа позичкового процента обумовлена існуванням товарного виробництва та пов'язаних з ним кредитних відносин. За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу; з іншого боку, він повинен забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати. В умовах ринкової економіки суть його розглядається більшістю економістів як ціна капіталу, взятого у кредит. Логіка такого визначення проста: оскільки позичальник-підприємець виступає покупцем капіталу-товару, то й процент, виплачуваний ним кредиторові, представляє ціну цього капіталу. Безперечно, тут не слід розуміти ціну капіталу як вираз вартості. Позичковий процент є не що інше, як частина середнього прибутку, котру підприємець платить власнику капіталу за користування споживною вартістю позиченого капіталу. У даному випадку сплата процента характеризує передачу певної частини вартості без одержання еквівалента. Вартість процента повністю переходить від позичальника до кредитора.[13]

В економічній теорії мають місце й інші підходи до визначеня природи позичкового процента. Наприклад, Дж. Кейнс розглядав суть процента як “плату за розставання з ліквідністю”. В теорії Дж. Кейнса формування процента регулюється дією провідного психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найбільш ліквідній формі багатства. Величина позичкового процента, за Кейнсом, залежить від двох чинників, вона:

1) прямо пропорційна “перевагам ліквідності”;

2) обернено пропорційна кількості грошей, що знаходяться в обігу.

Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Прибуток розподіляється між суб'єктами кредитних відносин:

- кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит;

- позичальник отримує підприємницький доход у вигляді прибутку на позичковий капітал, який використовується в підприємницькій діяльності.

Величина позичкового процента характеризується його нормою у вигляді процентної ставки. Норма процента визначається як відношення річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помножене на сто.

Норма процента знаходиться у певній залежності від норми прибутку. Вважається, що норма процента може коливатись від нуля (мінімальна межа) до середньої норми прибутку (максимальна межа). Мінімальну межу норми процента точно визначити не можливо, але вона не повинна дорівнювати нулю бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора.

Слід розрізняти ринкову норму процента, котра безпосередньо формується на монетарному ринку, і середню норму, тобто норму процента за певний період. Ринкова норма процента, перш за все, залежить від кон'юнктури ринку тобто співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Свого максимального рівня вона досягає в період найбільшого загострення економічної кризи, саме тоді, коли норма прибутку падає да мінімуму. Адже в даній ситуації вкладники, щоб уберегти свої заощадження чи грошові капітали від знецінення, намагаються їх отоварити. Це веде до відносного зменшення депозитів. Разом з тим, під час кризи виникає масова гонитва за грішми як засобами платежу і значно зростає попит на позичковий капітал, для погашення боргових зобов'язань.

У період депресії, коли відбувається масове вивільнення з виробничої сфери грошового капіталу та його нагромадження у формі позичкового капіталу, знижується середня норма прибутку і норма процента теж знижується. Для періодів пожвавлення та промислового піднесення характерним є те, що різко зростає попит на кредит при недостатніх обсягах позичкового капіталу, а тому підвищується норма процента. Така динаміка дає підставу для висновку стосовно того, що взаємозалежність змін норми процента та норми прибутку має розглядатися в межах відповідних фаз промислового циклу.

Крім норми прибутку на рівень позичкового процента впливають інфляційні процеси, прискорення яких викликає підвищення процентних ставок, що слугує захистом від знецінення позичкового капіталу. Особливо актуальним збереження позичкового капіталу стає в період гіперінфляції, коли на момент повернення кредиту реальна вартість позичкового капіталу значно нижча від тієї, що була на момент надання. А тому розрізняють номінальну і реальну (тобто з урахуванням індексу інфляції) процентні ставки. Темпи зростання процентів повинні випереджати темпи інфляції. В інший спосіб інфляція породжує процентний ризик небезпеку втрат: у кредиторів внаслідок зниження реальних ставок за кредити відносно темпів інфляції, у боржників при їх підвищенні.

3.3 Процентні ставки та чинника, що впливають на їх рівень

Процентні ставки бувають:

- постійні (фіксовані) не змінюються протягом всього періоду кредитування;

- перемінні (плаваючі) можуть змінюватися в процесі кредитування. Щоб запобігти втратам або хоч зменшити ризик банки, особливо в період інфляції, застосовують плаваючі процентні ставки за кредит, котрі періодично переглядаються.

Чинники, що впливають на розмір процентної ставки за кредити, логічно розділити на макроекономічні та мікроекономічні.

Розмір процентної ставки на макрорівні залежить від:

а) попиту та пропозиції, які склалися на кредитному ринку. Загалом підвищений попит на кредити викликає підвищення процентної ставки. Проте в умовах конкурентної боротьби між кредитними установами за розширення ринків банківських послуг це правило не завжди спрацьовує. Банки не можуть безмежно підвищувати розмір процентної ставки при зростанні попиту на кредит, керуючись тим, що нижчі процентні ставки дають можливість розраховувати на залучення більшої кількості клієнтів та завоювання конкурентних можливостей. У результаті міжбанківської конкоренції процентні ставки нівеліруються;

б) стабільності грошового ринку в країні. Чим вищий темп інфляції, тим дорожчою повинна бути плата за кредит, оскільки у банка підвищується ризик втрат. Дешеві гроші (у порівнянні з іншими видами ресурсів) стимулюють ажіотажний попит на кредити, створюють умови для зловживань у банківському середовищі та розбалансування економіки;

в) рівня облікової ставки центрального банку. Комерційні банки самі встановлюють розміри процентних ставок і визначають їх у кредитному договорі, укладеному з позичальником. При визначенні розміру процентної ставки вони за основу беруть облікову ставку центрального банку з прибавкою “маржі”.

Маржа (від фран.marge край) різниця між процентною ставкою, за якою банк нараховує проценти за наданий кредит, і ставкою, за якою банк сплачує проценти за залучені (куплені) ресурси. За умов комерційної діяльності розмір маржі для банків, як правило, не регламентується. Проте, інколи центральний банк може обмежувати розмір маржі. Для комерційних банків, наприклад, на кредити, що надаються за рахунок ресурсів центрального банку. Окрім того, нині комерційні банки України зобов'язані в обов'язковому порядку коригувати розмір процентних ставок за наданими кредитами при кожній зміні облікової ставки НБУ на кратність її зміни. Основним фактором, який впливає на розмір облікової ставки, є рівень інфляції.

Серед мікроекономічних чинників впливу на розмір процентної ставки виділяються такі:

- мета кредиту. Процентні ставки за кредити, які надаються на поточне фінансування виробничих потреб, як правило, найнижчі, що зумовлене короткостроковим характером їх використання. Кредити, які надаються торгово-посередницьким фірмам, що будують свій бізнес за принципом “купівлі-продажу”, повинні бути найдорожчими, оскільки прибуток від цього виду діяльності носить спекулятивний характер, а для самих операцій притаманний підвищений рівень ризику;

- кредиту. Як правило, розмір процентної ставки за великі кредити повинен бути нижчим, ніж за користування дрібними кредитами, оскільки витрати, пов'язані з кредитною послугою, безпосередньо не залежать від розміру кредиту, а тому при наданні великих кредитів банки несуть відносно менші витрати. Крім того, великі кредити надаються надійним позичальникам, імовірність банкрутства яких, як правило, нижча. Проте з цього правила можуть бути винятки. Банк може не знижувати процентну ставку з великі кредити, якщо, на його думку, це призводить до підвищення ризику у зв'язку з погіршенням структури кредитного портфеля за порушення правила диверсифікації активів.

- термін користування кредитом;

Чим довший термін, тим вища процентна ставка за кредит. По-перше, при триваліших термінах вищий ризик втрати від неповернення кредиту та від знецінення позичених коштів внаслідок інфляції, притаманної ринковій економіці. По-друге, вкладення коштів довгострокового характеру, як правило, мають відносно вищу віддачу.

- рівень ризику; При наданні позик комерційні банки мають справу з двома основними видами ризику кредитним і процентним. Кредитний ризик пов'язаний із втратами від неповернення основної суми боргу у зв'язку із збанкрутінням позичальника, а процентний із втратами від несплати відсотків за користування позикою. Рівень цих ризиків залежить від видів наданих позик та від порядку стягнення відсотків. Позики з вищим рівнем ризику повинні надаватися під вищий процент, щоб компенсувати кредитору видатки від ризикованого розміщення коштів.[2]

Отже, динаміка норми позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом і певною мірою залежить від державного грошово-кредитного регулювання економіки.



ВИСНОВОК

В роботі проведено аналіз стану ринку позичкового капіталу,позитивні і негативні наслідки для підприємст.

На підставі проведеного аналізу можна сказати, що грошовий капітал,переданий одним капіталістом у позичку іншому, і є позичковим капіталом. Тимчасово вільні кошти промислових і торгових капіталістів є основними,але аж ніяк не єдиним джерелом позичкового капіталу. В умовах розвинутої ринкової економіки,як джерело позичкового капіталу широко використовують доходи і заощадження населення, які включають накопичення населення. Третім, найбільшим джерелом позичкового капіталу є нагромадження держави. Сучасна держава перерозподіляє через бюджет більш 50% національного доходу. Поняття позичкового капіталу - тих грошових коштів, власники яких віддають їх у позику (борг) з метою отримання прибутку у вигляді грошового відсотку при безспірній умові повернення первісного капіталу.

Діяльність будь-якого підприємства потребує періодичного використання різноманітних форм позикових коштів.

Їх використання прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів, забезпечує вищий фінансовий потенціал розвитку підприємства і вищі можливості приросту рентабельності. Як показує практика, ефективність використання позикового капіталу вища, ніж власного, але з його використанням пов'язаний більший фінансовий ризик і зменшення фінансової стійкості підприємства.

Підприємства України використовують різні джерела позикових ресурсів: короткострокові кредити банків, короткостроковий комерційний кредит, кредиторська заборгованість, податковий кредит і пільги. Менш поширеними є довгострокові кредити банків, кредити та позики небанківських фінансових установ, облігаційні позики, фінансовий лізинг.

Так, з метою забезпечення ефективнішого формування фінансового капіталу необхідно, щоб підприємства усіх форм власності й організаційно-правового статусу використовували не тільки власні фінансові ресурси, a й кошти фінансового ринку. Проте для цього держава повинна створити сприятливі умови і нормативно-правову базу, щоб ресурси фінансового ринку були доступні підприємствам усіх форм власності і галузей народного господарства.

Отже, використання позикових коштів є важливим питанням для кожного підприємства і потребує виваженого підходу до визначення потреби в них, вибору їх джерел та обсягів залучення. Таким чином, тема курсової роботи є дуже актуальною в наш час.

В сучасній економічній системі позичковий капітал відіграє важливу роль. Для того, щоб осмислити сутність і економічну природу позичкового капіталу необхідно розглянути його з погляду економічної теорії.

Таким чином, в роботі були з'ясовані всі поставлені питання на початку роботи, розглянуто економічну суть позичкового капіталу та позичкового проценту.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Архіпов В.І.,Економіка - К.2010. - 383с.

2. Бланк И.А. Управление формированием капитала. К:”Ника-Центр”, 2000. - 512 с.

3. Банківська енциклопедія / Під ред. А.М.Мороза.-К.:Ельтон, 1996. -560 с.

4. Васильченко В.С. Ринок праці та зайнятість - К.,2007. - 248с.

5. Державне врегулювання економіки: Навчальний посібник \ С.Чистов,А.Нікіфоров,Т.Куценко та ін.; М-во освіти України;КНЕУ. -2-ге вид.,двоопрц. і доп. - К.:КНЕУ,2005. -316с.

6. Економічна теорія: Політекономія: Підручник/За ред. В.Д.Базилевича - К.:Знання,2006. -361с.

7. Економічна теорія: Підручник / Ред. В.М. Тарасович. -- К.: Центр навчальної літератури, 2006.

8. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. N 2121-ІІІ (із змінами та доповненнями Законом України від 20 вересня 2001 р. N 2740-ІІІ).

9. Зубко Н.М. Экономическая теория. -- Минск, 1998. -340 с.

10. Ісмаілов В.Б. Методика та інструменти залучення довгострокового капіталу // Фінанси України. - 2004. - №8. - С 97-101.Р

11. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

12. Мочерний С.В., Устинко О.А., Чоботар С.І. Основи підприємницької діяльності: Посібник. -- К.: Видавничий центр «Академія», 2001.

13. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.



ДОДАТКИ

Додаток 1.

Позичковий капітал,його ознаки,рух.(мал.1)



Додаток 2.

Світовий ринок позичкового капіталу.(мал.2)

Формування позичкового капіталу (мал.3)

Размещено на Allbest.ru