Загальна характеристика пенсійної системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1. Сутність солідарної системи пенсійного забезпечення

Соціально-економічні реформи, що здійснюються в Україні, викликали радикальні зміни в житті суспільства, які позначилися на його соціальній структурі. У більшості населення формуються принципово нові ціннісні орієнтири, змінюються соціальні умови життя.

Стан економіки України в умовах перехідного періоду зумовлений рядом об'єктивних факторів, пов'язаних із зниженням ефективності господарювання та спадом виробництва, високою інфляцією на початку економічних реформ, внаслідок чого відбулося істотне зниження реальної заробітної плати, пенсій, рівня життя значної частини населення.

У таких економічних умовах вживалися заходи, спрямовані на пом'якшення негативних наслідків спаду рівня життя пенсіонерів і на часткову компенсацію втрат найменш забезпечених верств населення. Були створені механізми захисту доходів пенсіонерів, інвалідів, одиноких громадян похилого віку.

На стан пенсійного забезпечення громадян України негативно впливають:

– демографічні процеси (старіння населення, зменшення чисельності працездатного населення), наслідками яких є збільшення кількості отримувачів пенсій та зменшення числа платників страхових внесків;

– зменшення чисельності зайнятого населення;

– несприятливе співвідношення тривалості періоду сплати внесків на пенсійне забезпечення і періоду, протягом якого виплачується пенсія;

– зростання різного роду пільгових і прирівняних до них категорій пенсіонерів;

– відсутність фінансово ефективної системи надання послуг працездатному і непрацездатному населенню;

– недостатня суспільна активність;

– невикористання можливих ринкових резервів.

Високий рівень демографічного навантаження на пенсійну систему України, як стверджують вчені, був спричинений процесами зниження темпів народжуваності населення та зростанням показників старіння населення.

Результатом негативних демографічних процесів стало збільшення чисельного навантаження працездатного населення. Невпинно зростає співвідношення чисельності пенсіонерів та зайнятих у виробництві.

Щорічно кількість пенсіонерів в Україні зростає. Однією з головних причин цього було ухвалення низки законодавчих актів, котрі встановили пільговий вік виходу на пенсію. Так, на 5-15 років було знижено віковий ценз для виходу на пенсію за віком на пільгових умовах для понад 20 категорій працівників (в окремих галузях це поширюється майже на всіх працюючих), а також для виходу на пенсію за вислугу років. Сюди належать працівники автотранспорту, освіти, охорони здоров'я, прокуратури, суду, сільського господарства та інші. Значно знижений вік виходу на пенсію учасникам ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

У пенсійному забезпеченні принцип страхування реалізується не повною мірою, і, по суті, носить адміністративно-розподільчий характер, не забезпечує залежності розміру пенсії від розміру сплачених зборів (внесків). За рахунок страхових зборів (внесків), раніше діючим законодавством проводилися окремі види виплат, які не пов'язані з трудовим внеском, не залежали від участі у фінансуванні пенсійного забезпечення і сприяли утвердженню утриманських настроїв.

Усі ці негативні аспекти функціонування попередньої системи пенсійного забезпечення призвели до потреби у реформування пенсійної справи з метою поліпшення пенсійного забезпечення громадян та формування організаційно-технічної основи для подальшої диференціації розмірів пенсій. У 1998 році Указом Президента України “Основні напрями реформування пенсійного забезпечення”, було визначено мету, напрями та етапи реформування пенсійного забезпечення.

Реформування пенсійного забезпечення здійснюється поетапно разом з економічними перетвореннями в державі.

Пенсійну реформу називають “матір'ю всіх реформ”, оскільки її наслідки стосуються як нинішнього, так і прийдешнього поколінь. Головною метою реформування пенсійної системи має стати досягнення її платоспроможності. Структура пенсійного забезпечення повинна мати реальний план фінансового наповнення, який забезпечуватиме адекватні надходження у майбутньому з урахуванням обмеженої позикоспроможності держави.

Позитивним у новому солідарному пенсійному страхуванні є те, що кошти при перерозподілі в одному часовому просторі не встигають знецінюватися. Проте не відбувається заощадження коштів, які сплачуються працівниками. Відповідно застраховані особи не мають права власності на пенсійні активи. Таким чином, у випадку передчасної смерті внесені кошти не повертаються застрахованому а використовуються для виплати іншим пенсіонерам.

Державою постійно проводяться заходи для поліпшення соціального захисту громадян похилого віку. Проте слід відмітити, що спостерігається негативна тенденція випереджання темпів зростання мінімального розміру пенсії по відношенню до мінімального розміру заробітної плати.

Соціальні послуги у солідарній системі надаються за рахунок коштів ПФУ. П. 1 ст. 72 розділу IX Закону № 1058 визначено джерела формування ПФУ: страхові внески, інвестиційний доход, кошти державного бюджету, суми фінансових санкцій, благодійні внески юридичних та фізичних осіб, добровільні внески, інші надходження.

Однією з причин значного скорочення реального бюджету ПФУ є заборгованість з виплати заробітної плати, наявність значної кількості платників, які ухиляються від сплати внесків до ПФУ. За оцінками експертів, внески до ПФУ не платять або платять несвоєчасно близько 7 млн. працюючих.

У 1991 році Постановою ВРУ “Про порядок введення в дію Закону України “Про пенсійне забезпечення” було встановлено тариф внесків на соціальне страхування для госпрозрахункових підприємств на рівні 61% від фонду оплати праці, а для бюджетних установ і організацій - 37%, з яких до ПФУ направлялося 80% (а з 1992 року - 88%). Решта коштів спрямовувалася до Фонду соціального страхування. Це був високий тариф, проте він дозволяв ПФУ фінансувати в повній мірі пенсійні виплати та створювати певний резерв коштів. З того часу тарифи змінювалися.

26 червня 1997 року Президентом України було підписано Закон України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, який набрав чинності 29 липня 1997 року. Цим законом було визначено порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Формування бюджету ПФУ ускладнюється певними об'єктивними і суб'єктивними причинами. Мобілізація фінансових ресурсів фонду здійснюється з передбачуваних законодавством джерел від фізичних та юридичних осіб з метою забезпечення соціальними гарантіями певних категорій населення. Поповнення бюджету ПФУ ускладнюються головним чином в зв'язку з заборгованістю з платежів підприємствами, які тривалий час не сплачують відповідні кошти, або ухиляються від сплати.

Одним із шляхів вирішення проблеми поповнення пенсійного бюджету стало схвалення ВРУ у 2003 році Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, яким встановлено, що загальний місячний оподатковуваний дохід, до складу якого включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору (п. 4.2.1) оподатковується за ставкою 15 відсотків від об'єкта оподаткування (п. 7.1).

Зменшено податковий тиск на оподатковувану частину доходу (заробітної плати) громадян. А це передбачає в свою чергу збільшення надходжень до ПФУ.

Виплата пенсій пенсіонерам, яким вона нараховується і виплачується згідно Закону № 1058, проводиться за рахунок власних коштів ПФУ, частка яких в загальній структурі видатків становить майже 78%.

Збільшення доходів у бюджеті ПФУ означає направлення цих коштів на відповідні цілі, тобто можливість підвищення розміру пенсійних виплат.

Фінансовий стан солідарної системи пенсійного страхування залежить від соціально-економічної ситуації в країні, від фіскальної та монетарної політики держави. Тобто, наприклад, несприятлива ситуація на ринку робочої сили призведе до ускладнення формування бюджету ПФУ, що врешті-решт відобразиться на матеріальному становищі пенсіонерів. Складна демографічна ситуація, що склалася в більшості країн світу, в тому числі і в Україні, потребує пошуку нових джерел фінансування ПФУ.

Таким чином, пенсії, інші види соціальних виплат та допомога, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму. Але, характерними рисами нинішньої пенсійної системи є низький рівень пенсій, старіння населення, збільшення кількості дострокових пенсіонерів, нестача коштів у ПФУ. Тому вкрай гострою стає проблема реформування пенсійного забезпечення.

2. Структура та характеристика системи пенсійного забезпечення

Основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення в Україні було втілено в Законі № 1058. Згідно з цим законом система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.

Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (солідарна система), що ґрунтується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів ПФУ.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (накопичувальна система), що ґрунтується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових витрат.

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їхніх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, які передбачає законодавство про недержавне пенсійне забезпечення.

Перший і другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Другий і третій рівні системи пенсійного забезпечення становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.

Суб'єктами солідарної системи пенсійного забезпечення в Україні є:

а) застраховані особи, а в окремих випадках - члени їхніх сімей та інші особи;

б) страхувальники;

в) Пенсійний фонд;

г) уповноважений банк;

д) підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій.

Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ґрунтується на таких принципах, як:

– використання особами своїх прав;

– організація управління ПФУ на основі паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави і на засадах гласності, прозорості та доступності його діяльності;

– обов'язковість фінансування за рахунок коштів ПФУ витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг;

– цільове та ефективне використання коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

– законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

– обов'язковість страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту), а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності;

– право на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

– зацікавленість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію;

– рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків;

– диференціація розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу);

– солідарність та субсидування в солідарній системі;

– фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів;

– спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії і одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу;

– відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм законодавства, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

За рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

- пенсія за віком;

- пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

- пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають:

– громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання;

– члени колективних та орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів та фермерських господарств, у тому числі тих, які обрали особливий спосіб оподаткування;

– фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування;

– особи, які забезпечують себе роботою самостійно, займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю;

– громадяни України, які працюють у розташованих за межами України дипломатичних представництвах, консульських установах України;

– громадяни України та особи без громадянства, які працюють в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах іноземних держав;

– особи, обрані на виборні посади органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які отримують заробітну плату за свою роботу;

– особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, Службі безпеки України, інших військових формуваннях, а також в органах Міністерства внутрішніх справ;

– працівники воєнізованих формувань, фельд'єгерської служби, гірничорятувальних частин, аварійно-рятувальної служби;

– особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу;

– особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації з відривом від виробництва;

– особи, які отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

– один із непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, за інвалідом першої групи, якщо такі непрацюючі отримують допомогу або компенсацію;

– особи, які отримують допомогу з тимчасової непрацездатності;

– безробітні у період отримання допомоги з безробіття.

Особи, які досягли 16-річного віку і не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, мають право на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Страхувальниками є:

а) роботодавці:

1) підприємства, організації, установи незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання;

2) колективні та орендні підприємства, сільськогосподарські кооперативи і фермерські господарства;

3) дипломатичні представництва, консульські установи;

б) Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

в) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання;

г) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності;

д) особи, які забезпечують себе роботою самостійно;

є) особи, які добровільно беруть участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Страхові внески до солідарної системи нараховуються:

– для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплати основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат; у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України “Про оплату праці”, виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що обкладені податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності;

– для страхувальників (підприємств, організацій, військових частин та органів, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забезпечення, допомогу - на суми фактичних витрат на оплату грошового забезпечення працівників; на суми допомоги або компенсації у порядку встановленому КМУ;

– для страхувальників, якими є Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, - на суми страхових виплат;

– для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, - на суми доходу (прибутку), отриманого від відповідної діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб;

– для членів колективних та орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів та фермерських господарств - на суми доходу, що розподіляється між членами вказаних підприємств і підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб;

– для осіб, які беруть добровільну участь - на суми, визначені договором про добровільну участь.

Страхові внески до солідарної системи не нараховуються на:

– вихідну допомогу у разі припинення трудового договору;

– компенсацію за невикористану відпустку;

– добові за відрядженням;

– суми відшкодування витрат та інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням працівників на роботу в іншу місцевість;

– доплати і надбавки до заробітної плати замість добових;

– виплати на проживання та харчування спортсменів і тренерів під час проведення змагань і навчально-тренувальних зборів;

– суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, що пов'язане з виконанням ним трудових обов'язків;

– стипендії слухачам підготовчих відділень, студентам, аспірантам, що навчаються з відривом від виробництва;

– стипендії Президента України, ВРУ, КМУ, Міністерства у справах науки і технологій та Національної академії наук для молодих учених;

– доходи громадян від володіння корпоративними правами (отриманими дивідендами).

Органи ПФУ ведуть облік усіх застрахованих осіб та персоніфікований облік надходження страхових внесків, створюють і забезпечують функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб, здійснюють облік коштів Накопичувального фонду на накопичувальних пенсійних рахунках.

Отже, кожен громадянин країни при досягненні пенсійного віку прагне отримувати відповідну його матеріальним і духовним потребам пенсію. Відповідно до нового пенсійного законодавства це можливо при здійсненні відрахувань до ПФУ.

Як вважається, рівноправне співіснування двох систем (солідарної та накопичувальної) допоможе збалансувати пенсійне забезпечення наших громадян. Солідарна система менш чутлива до економічних змін (інфляції, фондових та фінансових криз), але на ній позначається демографічна ситуація в країні. На відміну від цього, на накопичувальну систему не впливає зменшення працездатності населення, однак вона чутлива до економічних коливань.

Світовий досвід свідчить, що ефективна система пенсійного забезпечення в більшості країн ґрунтується на трьох рівнях, використовує як розподільні, так і накопичувальні принципи. В Україні поки що немає сформованої фінансової системи, пов'язаної з міжнародними ринками, і пенсійна реформа стикається з необхідністю формування відповідної інституціональної бази. Однак, якщо Україна має намір спиратися на власні заощадження для забезпечення тривалого економічного піднесення, створення недержавних пенсійних фондів на накопичувальних принципах (другого рівня) варто розглядати не тільки як спосіб розв'язання тих чи інших проблем пенсійної системи, а й як частину стратегічного завдання розвитку сучасного фінансового сектора, адекватного потребам країни у XXI столітті. пільговий пенсійний реформа зайнятий

3. Управління в солідарній пенсійній системі

Вищим органом управління в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є ПФУ, який, як вже зазначалось, здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії, готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного Фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним пенсійним фондом та інші функції, передбачені законом і статутом ПФУ.

Державний пенсійний фонд є найпотужнішим, найнадійнішим і стабільно працюючим у країнах з розвинутою економікою. ПФУ є цільовим позабюджетним фондом України і не належить ні до складу Державного бюджету України (з 1997 року), ні до спеціальних фондів (згідно із чинним податковим законодавством).

Відповідно до п. 1 ст. 58 розділу VIII Закону № 1058 ПФУ є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, неприбутковою самоврядною організацією. У прикінцевих положеннях до Закону № 1058 передбачено деякі зауваження: “у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади”.

Отже, ПФУ є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується правлінням. ПФУ заборонено провадити будь-яку іншу діяльність, передбачену Законом, а також використовувати кошти загальнообов'язкового державного пенсійного страхування на непередбачені Законом цілі.

Управління ПФУ здійснюється на основі паритетності представниками держави, застрахованих осіб і роботодавця. Органами управління ПФУ є правління та виконавча дирекція.

З метою здійснення контролю за виконанням ПФУ законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, статутних завдань та цільового використання коштів створюється Наглядова рада. Вона складається з 15 осіб, до неї входять у рівній кількості представники від держави, застрахованих осіб і роботодавців. Представники від держави призначаються і відкликаються КМУ, а представники застрахованих осіб і роботодавців обираються і відкликаються сторонами самостійно. Члени Наглядової ради здійснюють повноваження на громадських засадах, строк їх повноважень становить шість років.

Відповідно до Закону № 1058 правлінням ПФУ не пізніше 10 грудня попереднього року затверджується бюджет ПФУ. Бюджет ПФУ - це план утворення і використання цільового страхового фонду, що формується за рахунок страхових внесків до солідарної системи та надходжень з інших джерел, визначених законом (ст. 71).

Проект бюджету ПФУ складається з урахуванням щорічних актуарних розрахунків, які здійснюються відповідно до методики, затвердженої КМУ.

Порядок розроблення, затвердження та виконання бюджету ПФУ встановлюється правлінням ПФУ.

За допомогою бюджету ПФУ здійснюється мобілізація фінансових ресурсів з метою пенсійного забезпечення певних верств населення необхідними виплатами. Видатки мають цільовий характер.

Доцільність формування бюджету ПФУ зумовлена також постійним перевищенням видатків над доходами. Фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок нових додаткових джерел формування бюджету - вексельні, бартерні розрахунки, інші додаткові надходження.

Джерелами формування коштів ПФУ є:

- страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, крім частини внесків, що спрямовується до Накопичувального фонду;

- інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету ПФУ в майбутніх періодах;

- кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до ПФУ у випадках, передбачених цим законом;

- суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до законів до юридичних та фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків та використання коштів ПФУ, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за ці порушення;

- благодійні внески юридичних та фізичних осіб;

- добровільні внески;

- інші надходження відповідно до законодавства.

Кошти ПФУ не включаються до складу Державного бюджету України і не підлягають оподаткуванню.

Кошти ПФУ використовуються на:

а) виплату пенсій, передбачених законом;

б) надання соціальних послуг, передбачених законом;

в) фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи ПФУ;

г) оплату послуг з виплати та доставки пенсій;

д) формування резерву коштів ПФУ.

Забороняється використання коштів ПФУ для оплати договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат та на цілі, не передбачені законом.

З метою забезпечення фінансової стабільності ПФУ формується резерв коштів ПФУ.

Резерв коштів ПФУ складається з резерву коштів для поточних потреб та резерву коштів для покриття дефіциту бюджету ПФУ в майбутніх періодах, які зараховуються на окремі субрахунки одного рахунку ПФУ.

Порядок формування та використання резерву коштів ПФУ встановлюється правлінням ПФУ.

Резерв коштів для поточних потреб формується з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі фінансування виплати пенсій і надання соціальних послуг у сумі, що дорівнює місячній потребі на зазначені цілі згідно з бюджетом ПФУ на відповідний рік та затверджується в його складі.

Резерв коштів для поточних потреб використовується та поновлюється таким чином, щоб на початок кожного місяця на відповідному субрахунку сума цього резерву дорівнювала місячній потребі коштів, необхідних для забезпечення фінансування виплати пенсій та надання соціальних послуг визначеній у бюджеті ПФУ.

Після забезпечення виплати пенсій та надання соціальних послуг і створення резерву коштів для поточних потреб надлишкові кошти ПФУ зараховуються до резерву коштів на покриття дефіциту бюджету ПФУ в майбутніх періодах, який може виникнути у зв'язку із зміною демографічної ситуації в Україні.

Резерв коштів для поточних потреб зберігається в уповноваженому банку, а резерв коштів для покриття дефіциту бюджету ПФУ в майбутніх періодах - у зберігача - в банку, який відповідає вимогам щодо зберігання та обслуговування Накопичувального фонду. Зберігач забезпечує зберігання та облік резерву коштів для покриття дефіциту бюджету ПФУ в майбутніх періодах окремо від пенсійних активів Накопичувального Фонду.

Розмір резерву коштів для покриття дефіциту бюджету ПФУ в майбутніх періодах визначається за результатами щорічних актуарних розрахунків; затверджується правлінням ПФУ у складі бюджету ПФУ одночасно з встановленням порядку його формування та використання.

З метою збереження резерву коштів для покриття дефіциту бюджету ПФУ в майбутніх періодах та отримання доходу здійснюється інвестування цього резерву коштів у порядку, передбаченому законом для інвестування коштів Накопичувального фонду, а також правилами їх інвестування.

Виконавча дирекція ПФУ складає річний звіт щодо формування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету ПФУ в майбутніх періодах з висновком щодо достатності цього резерву коштів для забезпечення виконання ПФУ зобов'язань у солідарній системі протягом наступних 75 років і подає його правлінню ПФУ на затвердження.

Якщо протягом року сума резерву коштів для покриття дефіциту бюджету ПФУ в майбутніх періодах становить менш ніж 90 відсотків суми коштів, необхідних для забезпечення довгострокової фінансової стабільності та виконання зобов'язань ПФУ, правління ПФУ зобов'язане подати КМУ пропозиції щодо джерел поповнення та збалансування бюджету ПФУ.

Облік надходжень і витрат коштів ПФУ здійснюють виконавчі органи ПФУ. Кошти фонду зараховуються на єдиний рахунок ПФУ і зберігаються на окремих рахунках його територіальних органів в уповноваженому банку.

Виконавча дирекція ПФУ забезпечує проведення щорічних актуарних розрахунків фінансового стану системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування на наступні 1, 5, 10 та через кожні 5 років на - 75 років.

Результати актуарних розрахунків оформляються у вигляді звіту, який складається та підписується актуаріями - виконавцями. Зазначений звіт має містити розрахунки, дані, методи і припущення, що використовувалися під час їх здійснення, та висновки щодо фінансового стану системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і рекомендації щодо заходів, необхідних для забезпечення фінансової стабільності цієї системи.

У десятиденний термін після підписання звіт надсилається правлінню ПФУ, Наглядовій раді та КМУ з дотриманням вимог, передбачених ст. 22 Закону № 1058.

Таким чином, керівництво та управління солідарною системою здійснює ПФУ. ПФУ є позабюджетним фондом, в своїй діяльності керується законами України, рішеннями ВРУ, указами Президента України, постановами і розпорядженнями КМУ. ПФУ є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням. ПФУ має органи управління та контролю за виконанням законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, статутних завдань та цільового використання коштів ПФУ.

4. Пенсійна реформа: основні новації

З 1 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (№ 3668-VІ). Згідно із прийнятим Законом всі пенсії, призначені до набрання ним чинності, продовжують виплачуватись у встановлених розмірах, без будь-яких обмежень, в тому числі і працюючим пенсіонерам.

Крім того, схвалений Закон передбачає:

– встановлення максимального розміру пенсії на рівні 10 прожиткових мінімумів для непрацездатних громадян (з 1 жовтня 2011 року - 7840 грн.). Обмеження пенсії максимальним розміром не поширюватиметься на раніше призначені пенсії;

– поєтапне підвищення пенсійного віку для жінок з 55 до 60 років, починаючи з 01.10.2011 року.

Пенсійний вік для осіб, які працювали з шкідливими умовами праці; для жінок, що виховали 5 і більше дітей або дітей-інвалідів; учасників бойових дій; ліліпутів і карликів; а також інвалідів по зору І групи не підвищується;

– врахування заробітної плати для обчислення пенсії з 01.07.2000 року за даними персоніфікованого обліку, але за бажанням особи залишено можливість врахування заробітної плати для обчислення пенсії за 60 календарних місяців до 01.07.2000 року за умови підтвердження їх первинними документами;

– підвищення мінімального страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком, з 5 до 15 років;

– збільшення страхового стажу, необхідного для призначення мінімальної пенсії за віком та для підвищення пенсії за понаднормовий стаж для нових пенсіонерів: жінкам - з 20 до 30 років, чоловікам - з 25 до 35 років;

– зменшення необхідного страхового стажу для призначення пенсії особам, які стали інвалідами, та диференційоване підвищення необхідного стажу до 10 (15) років залежно від групи та віку на час встановлення інвалідності;

– пенсія особам, звільненим у зв'язку зі скороченням штатів призначатиметься при наявності страхового стажу 30 років у жінок та 35 років у чоловіків;

– встановлено одноразову допомогу у розмірі 10 призначених пенсій при виході на пенсію працівникам бюджетної сфери (освіти, культури, охорони здоров'я, соціального захисту) у разі, якщо вони мають необхідний стаж на відповідних посадах (30 років для жінок та 35 років для чоловіків) та не призначали раніше пенсію;

– змінено максимальну величину бази нарахування єдиного внеску з 15 до 17 мінімальних заробітних плат (з 1 жовтня - 16 745 грн.).

Зміни в порядку призначення та перерахунку пенсій

– для призначення пенсії враховується середня заробітна плата по Україні за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а для перерахунку пенсії - середня заробітна плата, з якої призначено (перераховано) пенсію (ця норма буде діяти з 1 січня 2012 року);

– із заробітку для обчислення пенсії надано можливість виключати періоди отримання допомоги по безробіттю, навчання, догляду за дитиною до 3-х років, за інвалідом І групи, престарілим або дитиною-інвалідом, періоди строкової військової служби;

– працюючим пенсіонерам, перерахунки пенсії у зв'язку з підвищенням розміру прожиткового мінімуму будуть здійснюватись тільки після звільнення з роботи;

– пенсії за вислугу років будуть перераховуватись після досягнення пенсійного віку із урахуванням відпрацьованого страхового стажу;

– особам, які звільнені за скороченням штатів та яким призначена пенсія за віком за 1,5 року до досягнення ними пенсійного віку, виплата призначеної пенсії у разі їх працевлаштування припиняється.

Щодо спеціальних пенсій:

– зменшення розміру пенсії з 90 до 80 відсотків від заробітної плати для «спеціальних» пенсій (держслужбовці, науковці, депутати, судді, прокурори, журналісти, митники, дипломати, помічники народних депутатів, працівники Кабінету Міністрів, Нацбанку, органів місцевого самоврядування та судової експертизи);

– обмеження заробітку для призначення пенсії народним депутатам, суддям, прокурорам, військовослужбовцям сумою заробітної плати, на яку нараховується єдиний соціальний внесок, як для інших категорій пенсіонерів;

– призначення дострокових пенсій народним депутатам, у разі закінчення їх депутатських повноважень, не за два роки до досягнення пенсійного віку, а за півтора, як термін, який застосовується для інших категорій пенсіонерів;

– підвищення пенсійного віку для чоловіків, що працюють на державній службі, до 62 років, починаючи з 2013 року, поступово, по півроку за рік;

– підвищення граничного віку перебування на державній та дипломатичній службі або на службі в органах місцевого самоврядування до 60 років для жінок та 62 років для чоловіків та ліквідація інституту продовження перебування на службі. Чоловіки, перебування на службі яким продовжено до набрання чинності Законом більше ніж до 62 років, залишаться на службі до закінчення такого продовження.

– збільшення страхового стажу, необхідного для призначення спеціальних пенсій: жінкам - з 20 до 30 років, чоловікам - з 25 до 35 років;

– поетапне (протягом 10 років) збільшення необхідного стажу роботи (з 20 до 25 років вислуги та з 10 до 15 років на посадах прокурорів і слідчих прокуратури) для призначення їм пенсії за вислугу років. Для обчислення заробітку при призначенні пенсії прокурорам враховуватимуться надбавки та інші виплати за 60 місяців (виключено можливість врахування за 24 місяці);

Зміни по відстроченню виходу на пенсію

– змінено механізм підвищення розміру пенсії при відстроченні терміну виходу на пенсію:

· при відстроченні до 5 років пенсії підвищуються на 0,5% за кожен місяць більш пізнього виходу на пенсію;

· понад 5 років - на 0,75%;

– відстрочення виходу на пенсію здійснюватиметься за вибором особи без обов'язку звернення до пенсійних органів про відстрочення виходу на пенсію при досягненні пенсійного віку.

Компенсаторні заходи

– на період підвищення віку пенсія жінок буде збільшуватися на 2,5% за кожні півроку більш пізнього виходу на пенсію. За десять років розмір пенсії може зрости на 25 відсотків.

– до 01.01.2015 року добровільний вихід на пенсію жінок при досягненні 55 років за таких умов:

· наявності не менш як 30 років страхового стажу;

· звільнення з роботи (у випадку подальшого працевлаштування виплата пенсії на час роботи припиняється);

· зниження розміру пенсії на 0,5 % за кожний місяць більш раннього виходу на пенсію, з можливістю відновлення повного розміру пенсії при працевлаштуванні до досягнення пенсійного віку або за добровільної відмови від отримання пенсії - після досягнення пенсійного віку.

Література

1. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 51. - Ст. 2096.

2. Загальна декларація прав людини: Резолюція 217А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. // Офіційний вісник України. - 2008. - № 93. - Ст. 3103.

3. Конституція України від 28 червня 1996 р. // ВВР України. - 1996. -№ 30. - Ст. 141.

4. Концепція соціального забезпечення населення України. Схвалена Постановою ВР України № 3758 від 21 грудня 1993 р. // ВВР України. - 1994. - № 6. - С. 31.

5. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права людини і громадянина // ВВР України. - 1976. - № 17. - Ст. 291.

6. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. // Офіційний вісник України. - 1998. - № 6. - Ст. 219.

7. Про допомоги по інвалідності, по старості і у випадку втрати годувальника: Конвенція МОП № 128 // Міжнародне законодавство про охорону праці і Конвенції та рекомендації МОП. - К.: Основа, 1997. - Т. 3. - С. 249.

8. Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 09 липня 2003 р. // Голос України. - 2003. - 23 серп.

9. Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування: Постанова КМУ № 794 від 04 червня 1998 р. // Офіційний Вісник України. - 1998. - № 22. - С. 37.

10. Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах: Постанова КМУ від 16 січня 2003 р. № 162 // Офіційний вісник України. - 2003 - № 4 - Ст. 102.

11. Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи: Закон України від 08 липня 2011 р. // ВВР України. - 2012. - № 12-13. - Ст. 82.

12. Про межу малозабезпеченості: Закон України від 04 жовтня 1994 р. // ВВР України. - 1994. - № 42. - Ст. 385.

13. Про мінімальні норми соціального забезпечення: Конвенція МОП № 102 // Міжнародне законодавство про охорону праці і Конвенції та рекомендації МОП. - К.: Основа, 1997. - Т. 3. - С. 249.

14. Про недержавне пенсійне забезпечення: Закон України від 09 липня 2003 р. // Голос України. - 2003. - 23 серп.

15. Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні: Указ Президента України від 13 квітня 1998 р. № 291/98 // Офіційний вісник України. - 1998. - № 15. - Ст. 569.

16. Про пенсії за особливі заслуги перед Україною: Закон України від 01 червня 2000 р. // Офіційний вісник України. - 2000. - № 25. - Ст. 1037.

17. Про пенсійне забезпечення: Закон України від 05 листопада 1991 р. // ВВР України. - 1992. - № 3. - Ст. 10.

18. Про Положення про Міністерство соціальної політики України: Указ Президента України від 06 квітня 2011 р. № 389/2011 // Офіційний вісник України. - 2011. - № 29. - Ст. 1227.

19. Про Положення про Пенсійний фонд України: Указ Президента України від 06 квітня 2011 р. № 384 /2011 // Офіційний вісник України. - 2011. - № 29. - Ст. 1223.

20. Про схвалення Концепції подальшого проведення пенсійної реформи: Розпорядження КМУ від 14 жовтня 2009 р. №1224-р // Офіційний вісник України. - 2009. - № 81. - Ст. 2752.

21. Андріїв В. Чи захистить система соціального страхування людину? // Право України. - 2001. - № 7. - С. 32-33.

22. Андріїв В.М. До питання про трудовий стаж у пенсійному забезпеченні // Право України. - 1997. - № 8. - С. 57-60.

23. Андріїв В.М. Класифікація і юридичне значення трудового стажу в праві соціального забезпечення // Право України. - 1997. - № 5. - С. 62-67.

24. Бойко М.Д. Право соціального забезпечення України: Навч. посіб. - К.: Олан, 2008. - 312 с.

25. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. - Донецьк: Янтар, 2001. - 351 с.

26. Бурак В.Я., Синчук С.М. Право соціального забезпечення України: Навч. посіб. / За ред. С.М. Синчук. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2006. - 318 с.

27. Гаряча О.В. Окремі питання пенсійного забезпечення // Соціальний захист. - 1998. - № 8. - С. 27-40.

28. Гриненко А., Кожан Т. Соціальний захист і боротьба з бідністю за умов переходу до ринку // Україна: аспекти праці. - 1997. - № 5. - С. 35-38.

29. Зубенко Л. Пенсионная система Франции: состояние и перспективы реформирования // Вопросы экономики. - 1995. - № 9. - С. 56-63.

30. Лучкина Л. Жизнь пенсионеров в странах Восточной Европы и в России // Мировая экономика и международные отношения. - 1996. - № 11. - С. 135-144.

31. Малютина Н.Н. Развитие системы пенсионного обеспечения в зарубежных странах // Труд за рубежом. - 1995. - № 3. - С. 100-119.

32. Матусова Т. Использование системы пенсионного обеспечения в целях закрепления кадров на предприятиях Японии // Труд за рубежом. - 1994. - № 3. - С. 93-100.

33. Миронова Т. Профессиональное пенсионное страхование // Дело и право. - 1996. - № 4. - С. 54-57.

34. Право соціального забезпечення України: Навч. посіб. Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, П.І. Мінюков та ін. - К.: Юрид. кн., 2003. - 440 с.

35. Сивак С.М. Конституційні гарантії права на пенсійне забезпечення і пенсійна реформа // Право України. - 1997. - № 12. - С. 70-75.

36. Сивак С.М. Пенсійне страхування та пенсійна реформа: теоретичні основи // Право України. - 1999. - № 9. - С 61-64.

37. Сивак С.М. Реформа пенсійного забезпечення в Україні: професійні пенсійні системи // Вісник Львівського державного університету ім. І. Франка. Серія юридична. - 1999. - Вип. 34. - С. 125-127.

38. Силин А. Негосударственные и дополнительные (частные) формы пенсионного обеспечения за рубежом // Труд за рубежом. - 1994. - № 3. - С. 70-92.

39. Сташків Б.І. Факти, що мають значення для забезпечення пенсіями // Соціальний захист. - 1997. - № 2. - С. 68.

40. Четыркин Е.Н. Принципы финансирования систем пенсионного обеспечения // Междунар. отношения. - 1997. - № 6. - С. 19-27.

41. Якушев Л.П. К новой теории пенсионных отношений? // Пенсия. - 1997. - № 9 (12). - С. 2-7.

Размещено на Allbest.ru