Обслуговуюча фінансова інфраструктура

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «КНЕУ ім. Вадима Гетьмана»

Кафедра фінансів

Індивідуальне завдання

«Обслуговуюча фінансова інфраструктура»

Виконала:

студентка 3 курсу

6505/ 1 групи

Александрова Лілія

Перевірила:

Бенч Л. Я.

Київ, 2013

Зміст

1. Роль обслуговуючої інфраструктури у фінансовій

2. Інструментарій обслуговуючої фінансової інфраструктури

3. Проблеми функціонування організаційних посередників та шляхи їх вирішення

1. Роль обслуговуючої інфраструктури у фінансовій

Важливим елементом сучасної ринкової економіки є гостра конкуренція за ресурси і ринки збуту, що зумовлює поглиблення спеціалізації у всіх сферах життя, у тому числі - і в фінансовій. Це, у свою чергу, спричинило появу в фінансовому середовищі різноманітних органів, установ та інституцій, які спеціалізуються на окремих видах фінансових операцій і послуг та формують в сукупності фінансову інфраструктуру ринкової економіки.

Фінансова інфраструктура являє собою сукупність елементів, за допомогою яких опосередковуються фінансові відносини і забезпечується задоволення потреб суспільного відтворення. При цьому окремі елементи можуть розглядатися з позицій як забезпечення проведення фінансових операцій (розрахунків з бюджетом, взаємин з банками, страховими компаніями, інституційними інвесторами), так і здійснення на їх основі впливу одного суб'єкта на іншого.

Фінансову інфраструктуру цілком аргументовано можна розглядати як єдине цілісне явище. У той же час дослідження її проблематики вимагає чіткого узгодження таких понять, як "фінансовий ринок" і "ринок фінансових послуг". Вони, на відміну від фінансової інфраструктури, досить широко застосовуються в науковій літературі й у фінансовій практиці. Маючи багато спільного, вони перетинаються між собою, але тільки в певному сегменті.

В умовах ринкової економіки фінансовий ринок є однією з найважливіших складових фінансів. Інституції, пов'язані з фінансовим сектором економіки, функціонують саме в його сфері. Але, крім того, до його організаційної структури відносяться також організатори торгівлі, не інституціональні посередники (брокерські і дилерські контори), обслуговуючі організації (реєстратори та зберігачі цінних паперів, депозитарії) тощо. Можна констатувати, що всі інституції та організації фінансового ринку зводяться до елементів інфраструктури, забезпечуючи переміщення фінансових ресурсів у часі і просторі або сприяють цьому процесу. Якщо фінансові інституції в сукупності формують інституційну складову, то інші суб'єкти повинні бути віднесені до обслуговуючої сфери.

Поняття "фінансова послуга" є досить складним і багатоаспектним. З одного боку, слід розрізняти фінансові послуги та послуги у сфері фінансової діяльності. Якщо перші з них за своїм змістом відображають фінансові операції (тобто процеси мобілізації, розміщення і руху ресурсів), то другі безпосередньо з ними не пов'язані, але сприяють їм. Такими послугами є фінансовий консалтинг, аудиторські перевірки, інформаційні та рейтингові послуги, фінансова аналітика тощо. Організації, що надають подібні послуги, за характером діяльності не є фінансовими. Але при цьому вони відіграють надзвичайно важливу роль у функціонуванні фінансової системи та фінансової діяльності окремих суб'єктів. Тому їх, безсумнівно, слід відносити до фінансової інфраструктури як обслуговуючу складову.

Обслуговуюча фінансова інфраструктура включає тих суб'єктів, які виконують функції організаційних посередників на фінансовому ринку (біржі, брокерські і дилерські контори) і допоміжні функції на ринку цінних паперів (реєстратори, депозитарії, клірингові центри), а також тих суб'єктів, які, не будучи фінансовими щодо змісту діяльності, надають послуги у сфері фінансової діяльності (аудиторські та консалтингові фірми, рейтингові та аналітичні агентства, ріелтерські контори, бюро кредитних історій).

Основне призначення цієї складової полягає у створенні належних передумов для функціонування основних суб'єктів інфраструктури. Але хоча вони виконують допоміжні функції, без них сучасну фінансову інфраструктуру важко уявити.

Фондова біржа являє собою організаційно оформлений, регулярно функціонуючий торговельний майданчик, на якому відбуваються операції купівлі-продажу цінних паперів та інших фінансових інструментів. Як суб'єкт фінансової інфраструктури вона виступає основним організатором торгівлі.

Виходячи з цього, фондові індекси є важливим макроекономічним індикатором ділової активності та ситуації в економіці у цілому.

Функції організатора торгівлі в сучасних умовах виконують також торговельно-інформаційні системи, що працюють в електронному режимі.

Валютна біржа є формою організованої торгівлі іноземною валютою, на відміну від неорганізованого (міжбанківського) ринку.Торгівці цінними паперами є професійними учасниками фондового ринку. Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає брокерську і дилерську діяльність, андеррайтинг та діяльність з управління цінними паперами.

Діяльність з управління цінними паперами провадиться торговцем від свого імені за винагороду протягом визначеного строку з переданими йому в управління цінними паперами або грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери.

Реєстратор -- це юридична особа, яка спеціалізується на наданні послуг з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, випущених у документарній формі. Реєстроутримувачами можуть бути безпосередньо емітенти цінних паперів (при чисельності власників іменних цінних паперів не більше 150 осіб), зберігачі активів інститутів спільного інвестування та компанії з управління активами інвестиційного фонду відкритого типу. Налагоджена реєстраторська діяльність є запорукою гарантії прав інвесторів, що вкрай важливо для ефективного функціонування ринку цінних паперів.

Депозитарій цінних паперів -- юридична особа, яка провадить депозитарну діяльність і може здійснювати кліринг та розрахунки за цінними паперами:

· депозитарна діяльність -- надання послуг зі зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, із відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів), обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів;

· кліринг -- отримання, звіряння та постійне оновлення інформації, підготовка бухгалтерських і облікових документів, необхідних для виконання угод щодо цінних паперів, визначення взаємних зобов'язань, які передбачають взаємозалік і забезпечення розрахунків за цінними паперами.

Повноцінне функціонування фінансового ринку та фінансової системи у цілому можливе за наявності повної інформації щодо діяльності окремих суб'єктів. В системі інформаційного забезпечення фінансової діяльності важливу роль відіграють суб'єкти, що спеціалізуються на відповідних функціях.

Аудиторські фірми, здійснюючи незалежний контроль, засвідчують правильність ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Вони мають надати підтвердження зацікавленим особам (інвесторам, органам державного регулювання, фінансовим інституціям, партнерам), що оприлюднені звіти тих суб'єктів, які мають розкривати інформацію про свою діяльність, відображають реальний стан їх справ. Без такої впевненості у фінансових взаємо відносинах завжди буде присутня невизначеність.

Інформаційні агенції збирають, систематизують і розповсюджують через різноманітні канали (друковані засоби та електронні мережі) інформацію щодо стану економіки та фінансів окремих країн і суб'єктів. В умовах інформаційного суспільства доступ до неї гарантується усім зацікавленим юридичним та фізичним особам, а приховування інформації розглядається як порушення принципу рівних прав і рівних можливостей.

Рейтингові агенції провадять оцінку та порівняльну характеристику окремих фінансових інституцій та інструментів, тобто дають можливість зорієнтуватися у безмежному просторі фінансової інформації і прийняти вірне інвестиційне рішення.

Важливе значення в оцінці поточної ситуації та прогнозуванні тенденцій розвитку економіки та фінансової системи відіграє фінансова аналітика, яка може представлятися як у публічній формі (статті та огляди у засобах масової інформації), так і виконуватися на замовлення інших суб'єктів.

Окремі суб'єкти обслуговуючої інфраструктури можуть надавати послуги з організації фінансової діяльності. Консалтингові фірми надають консультативну допомогу певним суб'єктам стосовно різних сторін їх діяльності (оптимізація оподаткування, визначення способу і джерел фінансування, розробка й супроводження інвестиційних проектів, оптимізація інвестиційного портфеля). Ріелтерські контори здійснюють незалежну оцінку майна чи нематеріальних активів, наприклад, при наданні їх у заставу під отримані кредити. Бюро кредитних історій з метою виявлення й попередження недобросовісних дій та шахрайства у сфері кредитування накопичує інформацію про позичальників, фіксуючи їх порушення та заборгованість.

Таким чином, усі суб'єкти обслуговуючої фінансової інфраструктури відіграють важливу роль у забезпеченні надійного та ефективного функціонування фінансової системи.

2. Інструментарій обслуговуючої фінансової інфраструктури

Інструментарій обслуговуючої інфраструктури пов'язаний з організаційним та інформаційним забезпеченням фінансових відносин. Його призначення, враховуючи важливість інформації у стабільному і врівноваженому розвитку економіки та фінансової системи, полягає у створенні належних умов для використання фінансових інструментів.

Інструментарій обслуговуючої фінансової інфраструктури являє собою сукупність засобів організаційного та інформаційного характеру, що використовується її суб'єктами з метою забезпечення належного функціонування фінансових ринків. Регламентування діяльності суб'єктів інституційної фінансової інфраструктури є одним із напрямів державного регулювання їх діяльності, а інформаційне забезпечення - однією з головних передумов формування ефективного фінансового ринку, коли усім його суб'єктам доступна повна й достовірна інформація, що дає змогу приймати

вірні та виважені рішення.

Головною складовою інструментарію обслуговуючої фінансової інфраструктури є інструменти організаційно оформленого ринку цінних паперів -- фондових бірж та торговельно-інформаційних систем. Насамперед, це умови торгівлі, що встановлюються з метою визначення стандартизованих процедур проведення торгівлі цінними паперами: визначення порядку подачі заявок на участь у торгівлі; порядку проведення торгів; технології торгівлі, зокрема проведення аукціонів; порядок укладання біржових угод та виконання біржових контрактів тощо.

Лістинг -- сукупність процедур щодо включення цінних паперів до реєстру організатора торгівлі та здійснення контролю за відповідністю цих цінних паперів та їх емітентів умовам і вимогам, що встановлені правилами даного організатора торгівлі. Перебування цінного паперу у лістингу засвідчує його досить високі якісні характеристики. Інформація щодо лістингових цінних паперів подається у біржовому реєстрі.

Котирування являє собою визначення курсів цінних паперів, яке здійснюється шляхом зосередження попиту та пропозиції, співставлення лімітів цін замовлень на купівлю і продаж цінних паперів та встановлення оптимальної ціни (курсу дня), при якій виконується найбільша кількість замовлень, здійснюється найбільший обіг цінних паперів. Котирування цінних паперів на біржі здійснюється на підставі оголошених під час торговельної сесії учасниками торгів заявок шляхом співставлення зустрічних заявок та укладання біржових угод.

Основними параметрами торговельної сесії є:

- мінімально припустима кількість та вартість цінних паперів в одній заявці (розмір лоту);

- крок зміни ціни;

- ліміт максимальної зміни ціни;

- ціна відкриття;

- курсова ціна;

- ціна закриття.

За підсумками кожного торговельного дня фондова біржа розкриває по кожному цінному паперу через офіційний веб-сайт біржі в мережі Інтернет (у цілодобовому режимі) інформацію про:

· кількість укладених угод, а також кількість та вартість цінних паперів, що стали предметом угод;

· ціну відкриття торговельної сесії;

· найбільшу та найменшу ціни угод, укладених протягом торгів тощо.

Оприлюднення інформації щодо біржового курсу цінного паперу через офіційний веб-сайт повинне відбуватись не пізніше 10 години дня, наступного за датою затвердження значення біржового курсу.

Також зазначена інформація може бути оприлюднена в періодичному друкованому виданні фондової біржі та офіційному друкованому виданні Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Тому котирування є ключовою функцією фондової біржі. Крім того, це одна з основних біржових операцій. За наслідками котирування визначається стан ринку саме по кожному окремому цінному паперу.

Узагальнюючим видом котирувань є фондові індекси,які відображають середньозважені курси акцій групи провідних корпорацій, акції яких котируються даним організатором торгівлі. Котирування цінних паперів та фондові індекси дозволяють виявити тенденції, які відображають не тільки діяльність окремих емітентів, а й розвиток ситуації в економіці та фінансовій системі у цілому.

Індикатори фінансового ринку представляють собою агреговані індекси динаміки поточних ринкових цін, що відображають стан кон'юнктури в окремих видах і сегментах. Найбільш широко система таких індикаторів представлена ??на фондовому ринку країн з розвиненою ринковою економікою - США (індекси Доу-Джонса, Стендард енд Пурз, АМЕКС, Мудіз та інші), Великобританії (ФТ-30, ФТ-100), Німеччини (ДАКС) , Франції (САС-40), Японії (Ніккей-225, ТОПІКС).

З усього різноманіття індексів фондового ринку, що використовуються у світовій практиці , найбільш популярним є індекс Доу-Джонса (промисловий) . Він характеризує усереднений показник динаміки поточних курсів акцій 30 провідних промислових компаній США . Цей показник є основним індикатором кон'юнктури фондового ринку США , на який орієнтуються інвестори багатьох країн світу.

Інформаційна підтримка прийняття рішень на фінансових ринках забезпечується через потужні інформаційні мережі. На даний час у світі склалася розвинена транснаціональна індустрія інформаційних та рейтингових послуг, що базується на усесвітньо інтегрованих інформаційних мережах, за допомогою яких в будь-якій країні світу можна проаналізувати стан фінансових ринків і розробити прогноз щодо майбутніх тенденцій динаміки ситуації на них та в економіці. Інформація про найбільш важливі економічні індикатори публікується в таких визнаних фінансових виданнях як The Wall Street Journal, The Financial Times, The New York Times, Business Week.

Економічну інформацію у реальному режимі часу можна отримати завдяки таким інформаційним мережам як Reuters, Telerate, Bloomberg. Інформаційні збірники та огляди публікуються міжнародними фінансовими інституціями -- Міжнародним валютним фондом та Світовим банком. В кожній країні є також власні джерела інформації. Наприклад, в Україні щомісячно видається «Бюлетень Національного банку України», в якому представлені показники діяльності банківської системи.

Важливою складовою інформаційної підтримки на фінансових ринках є рейтинги, що визначають надійність, прибутковість, ліквідність, платоспроможність окремих фінансових інституцій та інструментів. Визначення рейтингів проводиться спеціалізованими організаціями -- рейтинговими агенціями. Використовуються різні варіанти побудови рейтингів. Наприклад, найбільш надійним відносно виплати доходу та погашення цінним паперам присвоюється символ AAA чи А+, а ненадійні класифікуються символами C і D.

До системи інформаційної підтримки також належать аналітичні огляди, що публікуються у спеціалізованих та загальних виданнях. В них всебічно аналізується інформація, що характеризує стан, проблеми та перспективи розвитку фінансових ринків. Водночас, якщо інформаційні збірники та рейтинги носять офіційний характер, то аналітичні публікації завжди певною мірою є суб'єктивним баченням та прогнозом окремих осіб чи установ. Користуючись ними, завжди необхідно мати і власну інтерпретацію ситуації.

Суб'єкти обслуговуючої фінансової інфраструктури виконують свої функції, використовуючи сукупність різноманітних фінансових інструментів, тобто формують її інструментальне наповнення. Результативність й ефективність їньої діяльності багато в чому залежать від дієвості, надійності, непередбаченості й керованості використання цих інструментів. Фінансовий інструментарій постійно розвивається у сферах удосконалення діючих інструментів і запровадження нових їх видів. Тому останнім часом став поширений фінансовий інжиніринг як розроблення й використання нових фінансових інструментів.

З погляду практики фінансовий інжиніринг охоплює різні сфери економіки та напрями діяльності. Зокрема, відчутна роль фінансового інжинірингу в торгівлі цінними паперами та похідними цінними паперами, особливо при здійсненні арбітражу у часі - операцій на одному і тому ж ринку, що здійснюються в цілях отримання вигоди від різниці в котировках з різними термінами поставки. Як правило, основою для існування похідних цінних паперів (деривативів) є невизначеність у майбутньому, адже вони є фінансовими інструментами, цінність яких походить з ціни чогось іншого (основи). Тому механізм випуску та обігу похідних цінних паперів пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного за договором цінних паперів, інших фінансових або товарних ресурсів.

Отже, інструментальне наповнення обслуговуючої фінансової інфраструктури є досить широким та таким, що охоплює низку операцій, дій, важелів у фінансовій сфері. Саме завдяки їх ефективному використанню можна отримувати достовірну інформацію щодо ситуації на ринку та визначати вірні тактичні рішення своєї діяльності для досягнення стратегічної мети - отримання прибутку, збереження фінансової стабільності, урівноваження витратної частини, що виникає через необізнаність та брак аналітичної фінансової інформації.

3. Проблеми функціонування організаційних посередників та шляхи їх вирішення

інфраструктура фінансовий біржа фондовий

Фінансове посередництво в Україні регулюється державними органами, має певну законодавчо-нормативну базу своєї діяльності і розвивається, створюючи тим самим один із елементів зовнішньої сфери корпоративного управління. Важливим моментом при цьому є те, що фінансовими посередниками згідно з діючою нормативною базою можуть виступати як громадяни, так і юридичні особи, в тому числі громадяни України й особи з іноземним громадянством.

Світова практика вказує на існування кількох основних видів фінансових посередників, до яких відносять:

· фінансові брокери (посередники );

· торгівці цінними паперами (дилери);

· інвестиційні компанії;

· інвестиційні фонди;

· довірчі товариства.

Перші дві форми описані в Розділі 1, тому варто розкрити решту видів.

Згідно законодавства України, інвестиційною компанією визнається торгівець цінними паперами, який, крім про-вадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснен-ня спільного інвестування через емісію інших паперів та їх розмі-щення. Інвестиційна компанія зобов'язана засновува-ти взаємний фонд, проводити реєстрацію випуску інвестиційних сер-тифікатів, опубліковувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів.

Інвестиційний фонд -- це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства з урахуванням вимог, встанов-лених чинним законодавством, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування. Суттєвою особливістю є те, що інвестиційний фонд не може сам виконувати процес інвестування і для цього існує інвестиційна компанія.

Консультування з питань інвестицій передбачає обґрунтування і розробку інвестиційних проектів та відповідних бізнес-планів, аналіз і створення можливостей випусків нових цінних паперів, оцінку ризиків і розробку правління портфелями акцій для акціонерних товариств.

Довірче товариство являє собою фірму, яка здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників. Тому довірче товариство є досить специфічною ланкою в системі корпоративного управління, де здійснюється передавання функцій управління від власника до професійного управляючого.

Фінансові посередники (крім довірчих товариств), маючи обмеження щодо придбання портфелів акцій приватизованих підприємств, мають змогу придбати досить незначні частки статутних фондів приватизованих підприємств, які не дають права контролю й управління цими товариствами. Обмеження, наприклад, стосуються таких положень, як вартість угод, укладених торгівцем цінними паперами з іншими торгівцями, але не виконаних у даний момент (відкриті позиції). Так, наприклад, вартість угод не може перевищувати п'ятикратного розміру власного статутного фонду торгівця цінними паперами. Водночас при здійсненні діяльності по випуску цінних паперів, яка здійснюється одночасно з комерційною або комісійною діяльністю по цінних паперах, вартість угод, укладених торгівцем цінними паперами з іншими торгівцями не може перевищувати десятикратного розміру власного статутного фонду торгівця цінними паперами.

За відсутності реальних коштів, які могли б віднайти фінансові посередники для інвестування в підприємства, в сучасних умовах здійснюється перепродаж пакетів акцій, що не є реальним інвестуванням і не сприяє приватизованим підприємствам виконати важливе завдання - знайти стратегічного інвестора.

Тому подібні проблеми функціонування організаційних посередників варто розглядати у контексті ситуації на фінансовому ринку нашої держави.

Загалом, український фінансовий ринок характеризується значною зміною цінових показників, низькою фінансовою глибиною економіки, відкритістю рахунків капіталу при фіксованому валютному курсі, залежністю від іноземних інвесторів за відсутності розширеної бази внутрішнього попиту на фінансові активи. Крім того, до факторів, що сприяють цим дестабілізуючим процесам відносяться:

· низька капіталізація фінансових інститутів;

· надмірна концентрація грошових ресурсів та ринків у столиці;

· олігополістична структура фінансового ринку з його концентрацією на вузьких групах учасників і фінансових інструментів;

· надконцентрації в структурі інституційних інвесторів;

· відсутність моніторингу потоків іноземних портфельних інвестицій в архітектурі торгових систем;

· обмежене коло фінансових інструментів для розрізнення фінансових потоків;

· недостатня ліквідність ринку для підтримки стійкості;

· слабкість систем управління ризиками та відсутність нагляду за фінансовим станом професійних учасників ринку цінних паперів;

· відсутність компенсаційних фондів на фондовому ринку;

· інформаційні асиметрії - нерівномірний доступ інвесторів до інформації про стан фінансових ринку.

Шляхи покращення ситуації

Необхідна реалізація системи адміністративних та економічних заходів , спрямованих на зростання ліквідності, протидію системним ризикам національного фінансового ринку.

Потрібне продовження реструктуризації галузі цінних паперів, деривативів та організаційних інвесторів; підтримання конкурентного ринкового середовища на фінансовому ринку; протидія з боку держави зростанню олігополії у всіх сегментах фінансового ринку; зниження рівня одержавлена ??фінансового ринку.

Розширення периметру фінансового регулювання . Перехід до регулювання і нагляду за фінансовими конгломератами та фінансовими холдинговими компаніями, тимчасовими пулами інвестиційних активів та їх агрегованими ризиками, незалежно від того, які типи фінансових інститутів є їх ядром (кредитні організації , брокерсько-дилерські компанії , управляючі компанії тощо).

Виключення можливості неліцензованої фінансової діяльності (фінансового посередництва).

Усунення можливостей для регулятивного арбітражу (невиправданих відмінностей в режимі і тяжкості регулювання різних видів фінансових інструментів і фінансових інститутів, насамперед кредитних організацій, брокерсько- дилерських і керуючих компаній, і страхових компаній як інституційних інвесторів).

Оптимізація регулятивного навантаження на фінансові організації, маючи на увазі, що брокерсько - дилерські компанії, управляючі компанії, забезпечуючи інвестиції в інноваційні швидко зростаючі сегменти української економіки, повинні приймати більш високі ризики і діяти з більш високим співвідношенням запозиченого і власного капіталу ( при скорочених вимогах до пруденційного нагляду і власного капіталу в порівнянні з кредитними організаціями, які є основою платіжної системи країни).

Перенесення центру ваги з державного нагляду за дотриманням формальних вимог законодавства (внутрішній облік, розкриття інформації, правила здійснення угод) на пруденційний нагляд (фінансовий стан, ризики професійних учасників) та нагляд за дотриманням прав інвесторів, чесністю і справедливістю ціноутворення (протидія маніпулюванню та інсайдерськими угодам).

Реструктурування звітності професійних учасників ринку цінних паперів та інститутів колективних інвестицій. Розвиток системи цінових індикаторів українського фінансового ринку на базі спільної діяльності (проектування , фінансові операції , розкриття інформації, ведення індикаторів ) НБУ, Міністерства фінансів, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, організаторів торгівлі.

Рішення завдання відкритого і безкоштовного доступу масового інвестора до інформації про фінансовий ринок. Відновлення загальнодоступної системи розкриття інформації про ринок ( емітентів і професійних учасників), що знаходиться у власності держави, безкоштовну для користувачів (наприклад, за аналогією США).

Операційна здатність і ресурси державних регуляторів фондового та ринку колективних інвестицій не відповідають їх завданням і функціям. Вкрай обмежена практика правозастосування, що відноситься до чесності цін на фінансові активи. Необхідні реформа фінансового регулювання: створення системи мегарегулятора (об'єднання наглядової та нормотворчої функцій), перенесення акцентів на саморегулювання, на нагляд за чесністю цін, за рівнем ризиків ринку, на пруденційний нагляд (цінні папери та деривативи).

На сьогодні в України практично сформовані основи фінансової інфраструктури ринкової економіки, і головне завдання тепер полягає в усуненні наявних диспропорцій у розвитку окремих сегментів. У такому середовищі стає все важче орієнтуватися не тільки рядовим громадянам, а й фахівцям-фінансистам. Слід враховувати, що вся інфраструктура зорієнтована, насамперед, на залучення фінансових ресурсів та їх спрямування в економіку. Створення такої інфраструктури - це тільки половина справи, головне - забезпечити високу ефективність та механізми її діяльності. Тому необхідно налагоджувати масово-роз'яснювальну роботу, максимально повно інформуючи населення про всі потенційні можливості фінансової сфери діяльності та наявних в ній інституцій та організацій.

Размещено на Allbest.ru