Особливості бюджетного фінансування закладів науки та альтернативні джерела їх утримання

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Забезпечення конкурентоспроможності національної економіки зараз знаходиться на перетині двох економічних теорій: інноватики і конкуренції, оскільки крім закону конкуренції при розгляди питань забезпечення конкурентоспроможності слід брати до уваги закон зростання продуктивності праці, посилення ролі науково-технічного прогресу та важливість інновацій для всіх сфер життя суспільства. Розвиток науково-технічної сфери передбачає наявність та ефективне функціонування механізму її фінансового забезпечення, який би відповідав меті та принципам розширеного відтворення, тобто потребам розвитку економіки на інноваційної основі.

Актуальність даної теми підтверджується інтересом до неї з боку різних науковців, підприємців та держави. Питання фінансового забезпечення наукової діяльності можна знайти в працях таких вчених як: З.С. Варналій, В.М. Геєць, А.М. Гуржій, В.В. Зянько, С.В. Онишко, В.Л. Осецький, Л.І. Федулова, А.А. Чухно та ін. Незважаючи на наявність багатьох досліджень з даної тематики, окремі актуальні питання залишаються недостатньо розглянутими. Зокрема, проблема вибору методів фінансової підтримки науково-технічної діяльності в умовах дефіциту фінансових ресурсів, а також фінансування закладів науки та альтернативні джерела їх утримання.

Отже, метою цього дослідження є аналіз сучасного стану фінансового забезпечення науково-технічної діяльності України та визначення найбільш важливих проблем у цій сфері.

Виходячи з мети, в роботі нами були поставлені та виконані наступні завдання: розглянуті питання фінансового забезпечення розвитку науково-технічної діяльності; проаналізовані обсяги, джерела та структура фінансової підтримки науки і техніки в Україні; окреслені найбільш важливі проблеми у сфері фінансового забезпечення закладів науково-технічної діяльності України та запропоновані шляхи їх можливого вирішення.

1. Аналіз організаційно-технічного розвитку бюджетних і наукових установ

Джерелами аналізу виробничих показників діяльності бюджетних і наукових установ та організацій є:

- звіт про виконання плану по штатах та контингентах по Ф №3 - по бюджетних установах;

- звіт про виконання науково-дослідних, проектних, конструкторських, технологічних робіт по Ф №2-нт - по науково-дослідних організаціях;

- нормативи по розвитку мережі установ та обслуговуванню населення;

- дані обліку стану мережі установ, обсягу наданих послуг, контингенту обслуговування та масштабів охоплення послугами, своєчасності їх надання.

Аналіз організаційно-технічного розвитку бюджетної установи:

а) аналіз основних засобів;

Основні засоби - це матеріальні цінності, котрі використовуються в фінансово-господарській діяльності бюджетних установ та науково-дослідних організацій протягом періоду, що перевищує один рік і вартість яких поступово зменшується в зв'язку із фізичним та моральним зносом.

До основних засобів належать: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини і обладнання, транспортні засоби, робоча і продуктивна худоба, бібліотечні фонди та інші. Слід зазначити, що основні засоби є матеріально-технічною базою фінансово-господарській діяльності бюджетних установ та науково-дослідних організацій. А тому від їх наявності, стану та використання залежать об'єм та якість послуг та виконаних робіт, які надаються населенню.

По своєму призначенню основні засоби поділяються на виробничі та невиробничі. Ті з них, котрі знаходяться у розпорядженні бюджетних та наукових установ, виступають у формі невиробничих основних засобів на відміну від виробничих фондів сфери матеріального виробництва. Спільними їх рисами є те, що вони використовуються протягом тривалого терміну і під час свого функціонування зберігають свою натуральну форму, поступово зношуються та морально старіють по мірі розвитку науки та техніки.

Основні засоби бюджетних установ виступають в якості предметів невиробничого споживання, як загального так і особистого. Характерним при цьому є те, що їх споживання є процесом створення послуг по задоволенню потреб працюючих.

Слід відмітити, що не всі основні невиробничі засоби однаково впливають на виконання основних функцій бюджетних та наукових установ. Через це їх умовно поділяють на активну та пасивну їх частини.

Під час економічного аналізу основних засобів вивчають їх склад, структуру, стан, рівень забезпеченості бюджетних та наукових установ основними засобами та їх використання.

Джерелами аналізу основних засобів є:

- звіт про рух основних засобів, малоцінних і швидкозношуваних предметів (Ф №5) - по бюджетних установах;

- звіт про наявність та рух основних засобів (Ф №11-н) - по госпрозрахункових науково-дослідних організаціях;

- баланс про виконання кошторису видатків (Ф №1);

- баланс по основній діяльності науково-дослідної та конструкторської організації (Ф №1-н);

- дані обліку основних засобів ( інвентарні списки, нагромаджувальні відомості по вибуттю та переміщенню основних засобів та інші);

- відомість інвентаризації основних засобів;

- акти про списання основних засобів з балансу, матеріали ревізій, перевірок.

У вище перерахованих джерелах аналізу наявність та рух основних засобів характеризуються в натуральному та грошовому відношенні. Такі дані дозволяють проводити аналіз основних засобів в узагальнюючому вигляді та в розрізі окремих їх видів.

б) аналіз матеріальних цінностей;

Однією з умов нормальної роботи бюджетних та наукових установ є забезпеченість їх матеріальними ресурсами. До них відносяться: будівельні матеріали та обладнання до установки, продукти харчування, господарські матеріали та канцелярське приладдя, паливо, пальне та мастильні матеріали, тара, корма і фураж, матеріали для наукових та інших цілей, запасні частини до машин ті обладнання, спеціальне обладнання та інші. Особливістю їх функціонування в бюджетних та наукових установах і організаціях є те, що вони по мірі витрачання повністю вибувають з народногосподарського обороту.

Вагоме значення матеріальних цінностей в фінансово-господарській діяльності бюджетних установ та науково-дослідних організацій викликає необхідність об'єктивної оцінки обґрунтованості їх заяв на придбання матеріальних цінностей, систематичного контролю за своєчасністю та повнотою поступлення матеріалів від постачальників чи з інших джерел.

Важливо також знати відповідність залишків матеріальних цінностей на складі встановленим нормам, а також раціональність їх використання. При наявності відхилень у рівні забезпечення установи матеріальними ресурсами та їх використання, - виявляють причини.

Сутність аналізу матеріалів бюджетних та наукових установ виявляють його завдання, а саме:

1. Характеристика повноти задоволення заяв бюджетних і наукових організацій та установ на матеріальні ресурси, комплектність та своєчасність їх поступлення;

2. Вивчення стану запасів матеріальних ресурсів бюджетних і наукових організацій та установ;

3. Визначення повноти та раціональності використання матеріальних цінностей;

4. Виявлення та вивчення причин недостач у забезпеченості установи матеріальними ресурсами.

Джерелами економічного аналізу матеріальних цінностей бюджетних і наукових організацій та установ є широкий спектр звітних, облікових та нормативних документів. Основними з них є:

- річний звіт про рух матеріальних цінностей (Ф №6);

- звіт про затрати на виробництво (Ф №5-н);

- карта обліку затрат по науково-дослідній темі;

- звіт про використання кошторису видатків (Ф №2);

- документи первинного обліку матеріалів (накладні-вимоги, меню-вимоги, забірні карти та інші).

2. Бюджетне фінансування науки

Роль науки в XXI ст. значно підвищується. Провідні держави світу виділяють із державного бюджету на її розвиток дедалі більші кошти. Крім того, чималі капіталовкладення у наукові дослідження роблять компанії та фірми. На жаль, Україна нині вимушена витрачати досить значні кошти на соціальний захист населення, поточні соціальні програми, тому на наукову діяльність залишається зовсім мало. Низький рівень заробітної плати науковців порівняно з їхніми колегами за кордоном спричиняє "відплив умів" з тимчасовим чи постійним характером.

Декларативно в Україні передбачено широкий перелік методів та інструментів державної фінансової підтримки науково-технічної та інноваційної діяльності, але в основному фінансування здійснюється з бюджетних коштів.

Фінансування науки в Україні з Державного бюджету здійснюється за трьома рівнями. Розглянемо заклади економічного напряму діяльності.

І. Заклади Академії наук України. (код 6540000).

Це наукові установи, які виконують державні фундаментальні дослідження. До них відносять: Інститут економічного прогнозування, Інститут економіки, Інститут економіки промисловості, Національний інститут економічних програм, Науково-дослідний інститут моделювання та інформатизації та ін.

II. Відомчі заклади.

При Президентові України, Верховній Раді України, міністерствах і відомствах функціонують наукові установи, які виконують наукові дослідження, що є актуальними для конкретного напряму діяльності. До них належать: Національний інститут стратегічних досліджень (код 0301080), Академія управління (при Президенті України), Науково-дослідний економічний інститут (Міністерство економіки, код 1200000), Українська академія банківської справи (НБУ) та ряд інших.

III. Заклади, підпорядковані Міністерству освіти і науки.

У цих закладах поряд із навчанням студентів виконуються замовлення з окремих загальнодержавних проблем з відповідним фінансуванням із Державного бюджету.

Фінансування науково-дослідних установ з бюджету здійснюється через головних розпорядників бюджетних коштів. Крім того, передбачено стимулювання установ, підприємств, які залучають для досліджень власні кошти. Однак, зважаючи на не досить розвинутий економічний стан суб'єктів господарювання, вплив цих важелів є недостатнім для виконання вагомих досліджень.

Джерело фінансування наукових досліджень залежить від їх характеру. Розрізняють два напрями наукових досліджень:

- фундаментальні;

- прикладні.

Фундаментальними дослідженнями є пошукові теоретичні напрями науки. Визначити наперед результативність та ефективність таких досліджень дуже складно, тому неможливо встановити їх вартісну оцінку. У зв'язку з великим ризиком використання інвестованих коштів ці дослідження фінансуються за допомогою бюджету або спеціальних фондів.

Прикладні дослідження пов'язані з визначенням форм і методів впровадження в практику результатів фундаментальних досліджень, які завершились певними винаходами. Оскільки в даному випадку можливе прогнозування ефективності таких робіт, встановлення їх вартісної оцінки, то фінансування може здійснюватись за рахунок коштів замовника.

В Україні існує певна спеціалізація наукових закладів. Академічні науково-дослідні заклади, підпорядковані Національній академії наук, займаються насамперед фундаментальними дослідженнями, тому їх діяльність фінансується з Державного бюджету.

У частині прикладних досліджень фінансування здійснюється головним чином за рахунок замовника. Другу групу складають відомчі заклади, основний профіль яких -- прикладні дослідження, спрямовані на розвиток даної галузі. Фінансування здійснюється за рахунок централізованих коштів міністерств і відомств або за кошти замовників.

Бюджетне фінансування науки здійснюється двома способами:

- фінансування наукових закладів;

- фінансування наукової тематики.

Фінансування наукових закладів ґрунтується на складанні їх кошторису. Обсяг фінансування насамперед визначається штатним розписом. Сума витрат на зарплату розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку зарплати, яка склалась у даному закладі.

Ставка зарплати залежить від посади (лаборант, інженер, науковий співробітник) і наукового ступеня (кандидат, доктор наук) та вченого звання (старший науковий співробітник). Штатний розпис наукового закладу затверджує його керівник.

Другу основну статтю витрат складають витрати на проведення наукових досліджень -- придбання та обслуговування спеціальної техніки, обладнання, матеріалів для проведення досліджень, що визначається профілем наукового закладу.

У разі фінансування наукової тематики розробляються кошториси на кожну тему. Визначену суму асигнувань отримує той науковий заклад, який розроблятиме цю тему.

3. Світовий досвід регулювання наукової та інноваційної діяльності

Значною мірою досягнення цілей науково-технічного розвитку залежить від можливостей фінансування в країні науково-дослідницької діяльності та залучення бюджетних і позабюджетних коштів.

Показовим є досвід роботи в цій сфері окремих розвинених країн, і, зокрема, ФРН. Німеччина залишається лідером серед країн Європи з інноваційної діяльності, проте, частка інноваційних технологій є нижчою порівняно з США та Японією. Значна частка НДДКР в Німеччині здійснюється на так званих кооперативних засадах, при цьому 40 % фінансування цих робіт покладається на федеральний уряд, а високотехнологічні виробництва виносяться за кордон, тоді як науково-дослідні структури залишаються в Німеччині. Ще в середині 90-х років на замовлення уряду ФРН було проведено визначення найбільш перспективних технологій, серед яких: нанотехнології та мікроелектроніка, фотоніка, мікросистемна механіка, програмне забезпечення, молекулярна електроніка, клітинна біологія, системи управління персоналом та багато інших. Після цього федеральне міністерство науки та технологій очолило інноваційні проекти у декількох найбільш пріоритетних галузях, основними з яких були молекулярна медицина, нові матеріали, інформаційні технології в освіті та комунікації у великих містах.

Починаючи з 90-х років, розвиток інноваційної діяльності у Великобританії спрямовувався в напрямку до диверсифікації інноваційної інфраструктури, створення системи державних замовлень наукомісткої продукції, державного субсидіювання високовартісних ризикових проектів в таких перспективних галузях як літакобудування, електроніка, створення альтернативних джерел енергії та багатьох інших. З метою вдосконалення державою механізму управління інноваційними перетвореннями у Британському Королівстві було оптимізовано координаційні зусилля у сфері науково-технічної діяльності, а також розроблено спеціальну програму із забезпечення дослідницьких осередків необхідним сучасним устаткуванням та обладнанням, створено державний фонд фінансування пріоритетних досліджень міжгалузевого характеру. Значна увага в цій країні приділяється наданню кредитно-фінансових пільг. Зокрема, розвиток венчурних фірм в Англії підтримується кредитами комерційних банків.

В цілому підтримка розвитку інноваційного підприємництва за кордоном реалізується прямими (адміністративно-відомча та програмно-цільова форми), а також непрямими (податкові та кредитні пільги, страхування інноваційних ризиків) методами.

Прямі методи державної підтримки реалізуються, наприклад, завдяки розширенню дотацій на дослідницькі проекти для малого бізнесу або виконанню цільових програм розвитку технопарків, венчурного підприємництва, субпідрядних чи контрактних систем.

Дуже ефективним та дієвим є надання податкових пільг, зокрема, прогресивного чи ступінчатого оподаткування прибутку; звільнення від сплати податку на прибуток; оподаткування прибутку за зниженими ставками. У Великобританії загальна ставка податку з корпорацій становить 35 %, однак, якщо прибуток фірми не перевищує 200 тис. ф.ст., фірма сплачує податок в розмірі 25 %. В США загальна ставка на прибуток встановлена в розмірі 34 %, проте, за перші 50 тис. дол. корпорація сплачує 15 %, за наступні 25 тис. дол. - 25 %, а за решту залишку суми - зазначені 34 %. У Франції прибуток акціонерних товариств за перші два роки діяльності повністю звільняється від оподаткування, за третій рік оподаткуванню підлягає 25 % щорічного доходу, за четвертий - 50 %, за п'ятий - 75 %, і тільки починаючи з шостого року, стягується податок зі всієї задекларованої суми доходу товариства.

Важливим чинником для розвитку бізнесу залишається скасування сплати або часткове звільнення від сплати ПДВ. Зокрема, у Франції підприємства, обіг котрих становив менше 70 тис. франків на рік, звільняються від сплати цього різновиду податку, а підприємці Німеччини сплачували вдвічі менший ПДВ, якщо річний прибуток не перевищував 3 млн. марок.

Надзвичайно сприятливими для впровадження інновацій в країні є системи податкового стимулювання інновацій, котрі передбачають амортизаційні пільги, пільги щодо стимулювання НДДКР, податкові кредити, пільги щодо формування резервних фондів.

В Німеччині на частку амортизаційних списань припадає 66 % всіх капіталовкладень, на реінвестицію доходів - 27, а на зовнішні джерела - лише 7 %. До того ж, діє особлива амортизаційна ставка, котра становить 20 % витрат на придбання рухомого майна. Інвестиції в основний капітал амортизуються таким чином: за перший рік амортизується 50 % основного капіталу, за другий - 30, за третій - 20 %.

Дієвим залишається застосування різноманітних податкових пільг щодо стимулювання НДДКР. Зокрема, в Японії запроваджено зменшення податку на прибуток у розмірі 7 % інвестицій в новітні технології та обладнання, в Канаді аналогічна знижка можне коливатися від 7 до 20 %. Пільги стосовно податку на прибуток в США сягають до 20 % витрат підприємств на фінансування фундаментальних наукових досліджень.

Ще однією ефективною формою фінансової допомоги є гарантування державою позик. Так, в США 90 % всієї фінансової допомоги для малих підприємств надається у формі гарантованих позик, при цьому гарантія складає до 90 % суми позики, проте, не більше 500 тис. дол.

Створення резервних фондів - це також один з важливих стимуляторів впровадження інноваційних технологій. Німецькі, швейцарські, японські корпорації та фірми завдячують високими інноваційними показниками саме звільненим від оподаткування резервним фондам.

Аналіз впровадження та перебігу інноваційних процесів в Україні переконливо свідчить, що основним чинником неефективності інноваційної політики в нашій країні залишається відсутність належного фінансування наукової та дослідницької діяльності або нераціональне їх застосування. Очевидно, що фінансово-кредитні та податкові інструменти впливу на реалізацію інноваційної стратегії в нашій країні ще не використано або задіяне незначною мірою.

В Україні не визначено пріоритетних напрямків інноваційної діяльності, котрі забезпечуватимуть конкурентоспроможність української національної економічної системи, відповідатимуть головним тенденціям світового технологічного розвитку та специфіці українського науково-технічного потенціалу. Таким чином, відсутні концептуальні передумови для розробки загальнонаціональної стратегії інноваційного розвитку.

Брак цілісної та всеосяжної системи законодавства в інноваційній сфері обумовлює відокремленість наукової та дослідницької діяльності від виробництва. Нині вітчизняне виробництво, наука й освіта регулюються окремими нормативно-правовими актами. З цієї причини унеможливлюється запровадження дієвих інструментів інноваційної політики, ускладнюючи здійснення переходу на інноваційний шлях розвитку економіки.

Для стимулювання інноваційного розвитку української економіки необхідні:

- фінансова підтримка інноваційного бізнесу державою в прямій та непрямій формах;

- фінансове забезпечення діяльності інноваційних підприємств у вигляді системи податкових пільг;

- надання амортизаційних пільг;

- державне гарантування інвестиційних кредитів, а також надання пільгових позик та звільнення від оподаткування коштів, котрі залучаються до фондів кредитування інноваційної діяльності;

- створення інноваційних фондів та залучення до цього різновиду діяльності комерційних банків;

- заохочення системи пільгового страхування ризиків інноваційного підприємництва.

В усьому світі провідна роль відводиться створенню державою сприятливих умов для здійснення інститутами та підприємствами фундаментальних та прикладних розробок. В Україні інноваційні проекти залишаються нереалізованими через брак коштів, нераціональне використання фінансових та виробничих ресурсів, відокремленість фінансового ринку та інвестиційних потоків від реального сектору економіки. Головною та визначальною причиною слабкого інноваційного поступу української економіки є незначна роль держави у його забезпеченні. В Україні все ще робиться ставка на застарілі виробництва; в розробках економічних стратегій, передусім, враховується експортний потенціал виробництв, а не їх технологічна перспективність. За таких умов тимчасове економічне зростання не забезпечує перехід до стадії постіндустріального розвитку суспільства, таким чином, національна економіка позбавляється майбутнього.

Висновки

Бюджетне фінансування науково-технічних досліджень здійснюється за такими трьома напрямками:

а) шляхом базового фінансування у формі підтримки фундаментальних досліджень, що виконують наукові установи і вищі навчальні заклади;

б) цільове фінансування науково-технічних програм та наукових розробок і досліджень з пріоритетних напрямків науки і техніки;

в) фінансування окремих наукових досліджень і розробок на основі контрактів, що пройшли конкурсний відбір.

Оскільки бюджетні кошти, що спрямовуються на розвиток науки, є досить обмеженими, то держава застосовує фінансово-кредитні важелі стимулювання для суб'єктів науково-технічної діяльності. Це, зокрема, створення інноваційних фондів, сприяння організації і комерційній діяльності комерційних банків, заснованих на різних формах власності, а також здійснення пільгового оподаткування і кредитування, запровадження прискореної амортизації основних засобів суб'єктів господарювання, що здійснюють роботи з пріоритетних напрямків науково-технічного прогресу.

Обсяг витрат для кожного наукового закладу визначається планами науково-дослідних робіт і відображається у кошторисі за категоріями видатків згідно з економічною класифікацією. Значну частку за кошторисами у більшості науково-дослідних організацій становлять витрати на оплату праці. Фонд заробітної плати розраховують, виходячи із структури штату, затвердженої керівником, типових штатів для даної категорії наукових установ та діючої схеми посадових окладів.

Науково-дослідні організації, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів, складають кошторис доходів і видатків за встановленою формою. Величина бюджетних асигнувань залежить від обсягів робіт, виробничих показників науково-технічних досліджень, бюджетних норм, нормативів, тарифів тощо.

Список використаної літератури

бюджетний виробничий інноваційний

1. Бюджетний кодекс України: за станом на 21 черв. 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 37. - Ст. 189.

2. Даниленко С.М. Аналіз ефективності фінансового забезпечення наукових досліджень та інновацій в Україні // Фінансовий простір. - 2011. - № 4(4). - С.104-110.

3. Економічна безпека: навч. посіб. / за ред. З.С. Варналія. - К.: Знання, 2009. - 617с.

4. Лич В.М. Фінансування науки: аналіз стану, проблеми та шляхи вдосконалення // Вісник ВДУ ім. Лесі Українки, Розділ ІІІ. Економічні науки, 2009. - С. 189-194.

5. Маліцький Б.А. Раціональне фінансування науки як передумова розбудови знаннєвого суспільства в Україні / Б.А. Маліцький, О.С. Попович, В.П. Соловйов та ін. -- К.: Фенікс, 2004. -- 31с.

6. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: стат. збірник. - К. : Держкомстат України, 2011. - 282с.

7. Опарін В.М. Малько В.І., Кондратюк С.І., Коломієць Г. Б.: Бюджетна система: Навч. - метод посібник для сам. вивч. дисц. - 2-е вид. - К.: КНТЕУ, 2002. с. 31 - 35.

Размещено на Allbest.ru