Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки україни

Хмельницький національний університет

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни Фінанси

Виконав Віхтюк Р.Г

варіант 2

Викладач Іжевський

Павло Григорович

1. Наукові фінансові теорії: сутність та характеристика

Фінанси є однією з найважливіших економічних категорій, що відображає економічні відносини в процесі створення і використання грошових засобів. Їхнє виникнення відбулося в умовах переходу від натурального господарства до регулярного товарно-грошового обміну і було тісно зв'язане з розвитком держави і його потреб в ресурсах. Однім з головних ознак фінансів є їхня грошова форма виразу і відображення фінансових відносин реальним рухом грошових засобів. Реальний рух грошових засобів відбувається на другій і третій стадіях відтворюючого процесу - в розподілі і обміні. На другий стадії рух вартості в грошовій формі відбувається відокремлено від руху товару і характеризується її відчуженням ( переходом з рук одних власників в руки інших) або цільовим обособлением (в рамках одного власника) кожної частини вартості. На третій стадії розподілена вартість (в грошовій формі) обмінюється на товарну форму. Відчуження самої вартості тут не відбувається. Таким Чином, на другий стадії відтворення має місце односторонній рух грошової форми вартості, а на третій - двосторонній рух вартостей, одна з яких знаходиться в грошовій формі, а інша - в товарній. Бо на третій стадії відтворювального процесу відбуваються постійні обмінні операції, що не вимагають будь-якого суспільного інструменту, тобто фінансам тут немає місця. Областю виникнення і функціонування фінансів є друга стадія відтворювального процесу, на якій відбувається розподіл вартості суспільного продукту по цільовому призначенню і суб'єктам господарювання, кожний з яких повинен отримати свою частку в виробленому продукті. Тому, важливою ознакою фінансів як економічної категорії є розподільчий характер фінансових відносин. Фінанси істотно відрізняються від інших економічних категорій, що функціонують на стадії вартісного розподілу: кредиту, заробітної плати і ціни. Первісною сферою виникнення фінансових відносин є процеси первинного розподілу вартості суспільного продукту, коли ця вартість розпадається на складові її елементи і відбувається утворення різноманітних форм грошових доходів і нагромадження. Подальший перерозподіл вартості між суб'єктами господарювання і конкретизація цільового її використання теж відбувається на основі фінансів. Розподіл і перерозподіл вартості з допомогою фінансів обов'язково супроводжується рухом грошових засобів, приймаючих специфічну форму фінансових ресурсів. Вони формуються у суб'єктів господарювання і держави за рахунок різноманітних виглядів грошових доходів, відрахувань і надходжень, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних і інших потреб суспільства. Фінансові ресурси виступають матеріальними носіями фінансових відносин, що дозволяє виділити фінанси з загальної сукупності категорій, що беруть участь в вартісному розподілі. Це відбувається поза залежністю від суспільноекономічної формації, хоча форми і засоби, з допомогою яких утворюються і використовуються фінансові ресурси, мінялися в залежності від зміни соціальної природи суспільства. Використання фінансових ресурсів здійснюється в основному через грошові фонди спеціального цільового призначення, хоча можлива і нефондова форма їхнього використання. До переваг фондової форми відносяться: можливість тісніше відповідати задоволення будь-якій потребі з економічними можливостями, забезпечення концентрації ресурсів на основних напрямках розвитку суспільного виробництва, можливість повніше залучати суспільні, колективні і особисті інтереси.

2. Теорія фінансів Джона Кейнс

Джон Кейнс розробив нову теорію фінансів , яка передбачає активне втручання держави в економічне життя з метою збалансування економіки. В зв'язку з цим Кейнсом була висунута теорія ефективного попиту. На його думку, ефективний попит - це попит, який виражає рівновагу між споживанням та виробництвом, доходом і зайнятістю. На відміну від Сея, який стверджував, що сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції, тобто виробництво саме формує дохід і забезпечує попит, Кейнс вказував, що доходи рівні попиту, а частіше і більше його. В зв'язку з тим, що ціни змінюються не дуже швидко і, як правило, не встигають врівноважити попит і пропозицію необхідне втручання держави в ці процеси. Кейнс стверджував, що не пропозиція створює попит, а попит створює пропозицію. Відносно ідей про необхідність досягнення ефективного попиту дана теорія фінансів «Фіскальна антициклічна теорія» спочатку розглядалася як складова частина теорії зайнятості і доходу, а фінансова політика - як невід'ємна частина економічної політики. Кейнс і його послідовники вважають, що держава повинна втручатись в циклічний розвиток економіки за допомогою державних витрат, зростання яких розглядається як фактор реалізації національного доходу. Держава повинна впливати на особисте та інвестиційне споживання шляхом регулювання рівня процентної ставки або здійснюючи інвестиції в різні сфери економіки. На думку Кейнса, збільшення інвестицій приводить до розширення виробництва і скорочення безробіття.

3. Фіскальна антициклічна теорія фінансів

Дана теорія полягає у тому, що шляхом змін в державних доходах, а особливо у витратах можливо досягти рівноваги в економічному розвитку тому, що зростання державних витрат забезпечує економічні умови для збалансованості попиту та пропозиції на довгострокову перспективу.

Теорія мультиплікатора

Теорія базується на тому, що державні доходи для стабілізації економічного розвитку мають мультиплікуючий ефект в зв'язку з тим, що державні витрати створюють первинний попит та первинну зайнятість, підвищують купівельний попит населення, розширюють канали збуту підприємства, стає вигідно здійснювати інвестиції. При цьому величина мультиплікатора залежить від галузі, в яку були вкладені державні кошти. На думку кейнсіанців , вони вивели на то час мультиплікатор. Мультиплікатор характеризує залежність приросту національного доходу від приросту інвестицій і збільшується у випадку, якщо споживачі використовують приріст доходів для збільшення споживання і навпаки, зменшується , якщо посилюється схильність споживачів до нагромадження і заощадження.

Теорія функціонування фінансів Лернера

Фінанси теорія мультиплікатор неокласичний. Уряд може вплинути на зайнятість за допомогою здійснення продажу і закупівель кредитних операцій, а також шляхом виплати субсидій одним особам і стягування податків з інших. Перераховані заходи сприяють збільшенню обсягів виробництва і рівню зайнятості тільки в періоди кризи. Під час зростання економіки дана теорія неприйнятна тому, що стримує зростання виробництва. Принцип дефіцитного фінансування як один із засобів регулювання економіки. Основною ідеєю і наслідком концепції Кейнса є положення про необхідність зростання державних витрат за рахунок державної позики. Відповідно до даної теорії ринок позикових капіталів став використовуватися для досягнення ефективного попиту. А дефіцит державного бюджету став одним із заходів регенерації економіки. Лінкольн вказував на те , що старе правило суспільних фінансів групується на припущенні , що бюджет повинен бути щорічно збалансованим. Нові правила передбачають, що бюджет повинен фінансувати економіку. У такий спосіб, на думку багатьох економістів, дефіцит фінансування в період кризи економіки сприяє росту зайнятості і доходу. На думку кейнсіанців сприятливий вплив на попит робить збільшення державного боргу, тому що він призводить до утворення додаткових фінансових активів у формі державних облігації. При даному принципі державний борг виступає як обов'язкова умова і необов'язковий елемент рівномірного економічного зростання, однак державні облігації свідчать про те, що капітали взяті в борг вже витрачені. Таким чином зростання виплат по боргам відсотків є однією з причин дефіцитності бюджету і викликає потребу в нових позиках. Використання принципу дефіцитного фінансування викликає на практиці виникнення нових соціально-економічних труднощів, підвищує податковий прес або податкове навантаження на робітників. Відповідно до принципу дефіцитного фінансування виникла теорія бюджетного накопичення і теорія компенсування з бюджету. Згідно з даними теоріями бюджет повинен мати постійний хронічний дефіцит.

Теорія циклічного балансування

Циклічне балансування полягає в пристосуванні бюджету до економічного циклу. На думку економістів кейнсіанської школи політика державних витрат по можливості повинна бути узгоджена з фондами економічного циклу. При цьому загальна сума доходу за роки циклу не повинна дорівнювати сумі витрат. У випадку виникнення періоду кризи дефіциту бюджету його потрібно покривати бюджетними надлишками, які утворились в період підйому економіки. З погляду кейнсіанців даний механізм циклічного балансування дасть можливість державі проводити економічний контроль за усіма фазами циклу. На перший план в даній теорії висунулося положення про введення анти циклічної політики і вирішення проблеми зайнятості. Причинами неспроможності даної теорії на практиці послужило те що циклічний рух виробництва визначає можливості і межі анти циклічної бюджетної політики, а не навпаки, як стверджували кейнсіанці. Виходячи з цього на практиці неможливо досягти вирівнювання бюджету в ході економічного циклу, тому що з розвитком економіки підвищуються тенденції до росту дефіциту бюджету. У більшості країн розмір дефіциту в багато разів перевищує бюджетні надлишки.

Теорія бюджетного стабілізування

Ця теорія ґрунтується на теорії Кейнса про роль фінансів у розширеному відтворенні. Саме Кейнс вперше визначив податки, як бюджетні стабілізатори, що автоматично реагують на циклічні коливання, забезпечуючи гнучкість економічної і фінансової систем. Відповідно до даної теорії бюджет являє собою вбудований стабілізатор, за допомогою якого досягається стабільність економіки, а також рівновага в господарстві. При цьому бюджет визначає групу стабілізаторів такі як: податки, державні витрати, позики, соціальні виплати, що впливають на співвідношення витрат і надходжень, які ідуть у механізм вбудованого стабілізатора.

Концепція неокласичного синтезу

Суть відбита в роботі американського економіста Самуельсона. Дана концепція Передбачає рівновагу в умовах неповної зайнятості, що враховує грошовий фактор. Сутність синтезу: в залежності від стану економіки передбачається використання або кейнсіанських рекомендацій держ. регулювання, або концепції неокласиків, які передбачають регулювання економіки за допомогою фіскальної і грошово-кредитної політики. На думку Самуельсона за допомогою фіскальної і грошово-кредитної політики система змішаного підприємництва може не тільки уникнути кризи, але й розраховувати на економічне зростання. При цьому попит повинен не тільки регулюватися шляхом застосування державних витрат і податків, але й шляхом зміни чи маніпулювання облікової відсоткової ставки, а також проведення операцій на відкритому ринку.

Протиріччя кейнсіанської теорії. Фактори, що обумовили неспроможність регулювання економіки на кейнсіанській основі

Протиріччя кейнсіанської теорії:

1.Заохочення ефективного попиту шляхом зростання державних витрат носить тимчасовий характер.

2.3ростання інвестицій і позик сприяє розширенню міжнародної діяльності, але в той же час призводить до відставання темпів зростання зайнятості.

3.Фінансування державних витрат за рахунок позик веде до збільшення перерозподілу нац. доходу, т.ч. погашення боргів і виплата відсотків по них здійснюється за рахунок податків на них, загострюючи при цьому протиріччя в суспільстві.

Фактори, що обумовили неспроможність регулювання економіки на кейнсіанській основі:

1.Ріст цін на паливо і сировину, погіршення економічної кон'юнктури ускладнили умови розширеного відтворення.

2.Поглиблення міжнародного поділу праці, заохочення попиту викликало інфляцію; проведення антиінфляційної політики негативно відзначилось на попиті та зайнятості.

З.Розширення державного втручання в економіку призвело до зростання державного апарату управління і витрат на його утримання.

Т.ч. теорія фінансів, висунута школою кейнсіанців, відповідала екстенсивному типу розвитку економіки.

Неокласична теорія фінансів

Неокласична теорія фінансів починає свій розвиток з 50-х рр. Теорії даної школи засновані на концепції факторів виробництва згідно з якими вартість продуктів створюється трьома факторами:

1.Капіталом

2.Працею

З.Землею.

Ефективність державних витрат розглядається з точки зору досягнення раціонального співвідношення між цими факторами. Згідно з даними теоріями передбачається перехід від екстенсивного типу розвитку економіки до інтенсивного.

Концепція Лаффера

Особлива увага в неокласичній теорії фінансів приділяється податкам. Представники даної школи повернулися до оцінки податків даної англійською класичною політекономією, яка свідчить про те, що кожний податок - поганий. На їх думку, податки, які стягуються державою призводять до необґрунтованих витрат і втрати частини національного доходу.

Згідно з кейнсіанською теорією регулювання економіки податки є важелем економічної і фінансової стабілізації, а також засобом антициклічної політики. Неокласики вказують на необхідність зниження рівня податків з метою підтримки інвестицій і активізації ринкового механізму. Вони стверджують, що податкова політика повинна бути спрямована на стимулювання економічного росту в довгостроковому періоді. З цією метою вони пропонують знизити ставки податків, змінити структуру податкової системи, прогресивну шкалу по прибутковому податку замінити пропорційною. Т.ч. на їхню думку буде створена нейтральна для розвитку економіки податкова система. Лаффер вперше обґрунтував залежність між ростом податкових ставок і доходи бюджету. Збільшення податкових ставок супроводжується зростанням бюджетних доходів, однак існує межа, за якою починається заборонена зона шкали оподаткування. Ставка податку в забороненій зоні призводить до скорочення державних доходів. Т.ч. зміст полягає в тому, що зниження податкових ставок має стимулюючий вплив на виробництво, тому що високі ставки податків призводять до зменшення обсягів випуску продукції, доходи падають і податкова база звужується.

4. Фінансовий механізм обслуговування державного боргу

В умовах формування та функціонування ринкової економіки важливою складовою державних фінансів є державний борг. Дефіцит державного бюджету, залучення та використання позик для його покриття призвели до формування і значного зростання державного боргу в Україні. Великі розміри внутрішнього і зовнішнього боргу, а також відповідно зростання витрат на його обслуговування обумовлюють необхідність вирішення проблеми державного боргу, а відтак і пошуку шляхів вдосконалення механізму його управління. Як свідчить досвід багатьох країн, чим обтяжливішим стає для держави нагромаджений зовнішній та внутрішній борг, тим його обслуговування активніше включається у взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової системи.

Питання управління та обслуговування державного боргу є особливо важливим в контексті тих економічних труднощів, які впродовж останніх років переживає Україна та нинішньої світової економічної кризи.

Теоретичні основи державного боргу та питання щодо його управління висвітлюються в працях таких українських вчених, як: О.Д.Василик, А.С.Гальчинський, Г.Н.Климко, В.В.Корнєєв, Т.Г. Боднарук, І.Я. Софіщенко, В.М.Суторміна, В.О. Степаненко, та інших.

Метою дослідження є обґрунтування економічної природи державного боргу, виявлення основних тенденцій і специфічних особливостей формування державного боргу в Україні;

Державний борг - це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх прийнятих та непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору. В цілому, здійснення державою запозичень, в результаті чого утворюється борг, має на меті фінансування бюджету , тобто покриття різниці між доходами та витратами бюджету, які включають заплановані видатки та платежі з погашення боргу.

За станом на 31 березня 2009 року державний та гарантований державою борг України становив 186.995.227,04 тис.грн. або 24.285.094,41 тис.дол.США, в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг - 133.863.984,03 тис.грн. (71,6% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 17.384.932,98 тис.дол.США; державний та гарантований державою внутрішній борг - 53.131.243,01 тис.грн. (28,4%) або 6.900.161,43 тис.дол.США.

Протягом січня-березня 2009 року сума державного та гарантованого державою боргу України зменшилася у гривневому еквіваленті на 2.415.159,78 тис.грн. (1,3%), в основному, за рахунок зниження курсів євро та швейцарських франків до гривні.

В залежності від резистентності кредитора відрізняють зовнішні та внутрішні запозичення. Крім того, державні запозичення відрізняються за своєю структурою в залежності від терміну запозичення (довго-, середньо- та короткострокові), валюти (гривня, або іноземна валюта (долар США, евро, японська єна) та ін. фінансовий мультиплікатор державний борг

Для забезпечення належного рівня боргової безпеки держави вкрай необхідно домагатися покращання управління її внутрішньою та зовнішньою заборгованістю.

Управління державним боргом має відбуватися з урахуванням такої важливої складової усієї фінансової політики України, як політика державних запозичень (боргова політика). Остання у свою чергу повинна акумулювати в собі розробку і реалізацію таких взаємопов'язаних та взаємообумовлених елементів, як:

? стратегія державних зовнішніх і внутрішніх запозичень;

? встановлення ліміту державного боргу в цілому, а також внутрішнього та зовнішнього, зокрема;

? визначення тривалості боргового циклу на основі раціоналізації управління динамікою сукупного, внутрішнього і зовнішнього державного боргу;

? вибір найбільш прийнятних у конкретний відрізок часу форм фінансування внутрішніх і зовнішніх державних запозичень (урядові, банківські чи комерційнікредити, державні цінні папери), ступеня концентрації боргових зобов'язань України по окремих кредиторах (міжнародні фінансові організації, уряди зарубіжних країн, іноземні приватні кредитори, вітчизняні юридичні та фізичні особи), рівня диверсифікації запозичень за валютним складом (спеціальні права запозичення (СПЗ), долар США, євро тощо) з урахування ефективного розподілу пов'язаних з цим інвестиційних ризиків;

? розгляд питання щодо можливості (або неможливості) капіталізації частини державного боргу (з відповідною пропозицією кредиторам погашення певноїчастки боргу державною власністю);

? заходи щодо здешевлення державних запозичень і зниження ризику їх обслуговування (при визначенні вартості обслуговування кредитів слід враховувати оцінку можливого зниження потенційного рівня та погіршання умов

? обставини, боргова політика держави може носити агресивний чи обмежувальний характер, а також зводитися до помірного нарощування державного боргу.

Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скільки іноземного капіталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи з зовнішніми платежами. При обчисленні цих факторів повинні враховуватись як короткотермінові, так і довготермінові характеристики державного зовнішнього боргу.

Країни з високими темпами росту експорту мають можливість підтримувати відносно більш високий рівень боргу по відношенню до експорту та виробництва. Однак, ці країни стають уразливими до макроекономічних шоків: відсоткові ставки по зовнішнім позикам можуть різко підвищитись внаслідок економічних умов в країнах-кредиторах або ж кредитори можуть вирішити, що вони з будь-яких причин не бажають більше підтримувати колишній рівень кредитування.

В зв'язку з цим, необхідно підкреслити декілька важливих моментів:

? по-перше, економічне зростання - це головна умова збереження платоспроможності, довіри кредиторів і пом'якшення жорстких кредитних лімітів, встановлених ними для країни-позичальника;

? по-друге, висока норма інвестицій - необхідна, але недостатня умова для підтримки довіри кредиторів. Інвестиції повинні бути також ефективними, в тому розумінні, що прибуток по інвестиціях повинен перевищувати вартість залучення капіталу. Позикові ресурси, які інвестуються нерозумно, являють собою більшу безпеку, ніж повна відсутність зовнішніх позик.

При цьому існують наступні основні негативні прояви державного боргу:

1. Державне запозичення у довгостроковій перспективі може призвести до зменшення споживання внаслідок падіння інвестицій в основні виробничі фонди, хоч на короткому проміжку часу державні позики підвищують споживання, що зумовлюється нижчим рівнем оподаткування.

2. Розширення запозичення державою призводить до зростання процентних ставок на ринку державних цінних паперів, що впливає на підвищення процентів в інших секторах фінансового ринку. Зростання внутрішньої ставки позичкового проценту по відношенню до зовнішньої стимулює притік іноземного капіталу і стає причиною ревальвації національної валюти, внаслідок чого чистий експорт країни падає.

3. Обслуговування зовнішнього боргу вимагає передачі частини вартості національного продукту у власність інших країн. Якщо приріст зовнішньої заборгованості викликає процентні виплати, які перевищують здатність залучених ресурсів виробляти ці виплати, то частина національних ресурсів має бути вилучена із споживання та нагромадження і передана кредиторам.

Для покращення управління державним боргом України, необхідно вирішити такі питання:

? вдосконаленню механізмів здійснення державних запозичень та погашення державного боргу;

? встановленню нового механізму надання державних гарантій із урахуванням ризиків;

? створенню механізмів погашення державного боргу, що виник у зв'язку вступом у силу зобов'язань Кабінету Міністрів України щодо державних гарантій перед кредиторами;

? створенню сучасної інституції з управління державним боргом - Агентства з управління державним боргом;

? створенню умов прозорості та передбачуваності для всіх економічних агентів в питаннях управління державним боргом, створенню сучасної інформаційної інфраструктури управління державним боргом та ризиками;

? сприянню розвиткові ринку державних цінних паперів;

? встановлення збалансованого механізму розмежування повноважень владних структур з управління державним боргом.

Враховуючи вищесказане та спираючись на окреслені напрями вдосконалення боргової політики в системі макрорегулювання вважаємо, що:

у короткостроковому періоді боргові заходи уряду мають бути спрямовані на зменшення боргового тягаря для бюджету через проведення масштабних реструктуризаційних операцій, вдосконалення процесу бюджетування, розширення діапазону курсових коливань, що дозволить зменшити потребу в зовнішньому фінансуванні для підтримання платіжного балансу та знизити процентні ставки з метою стимулювання інвестиційної активності;

у довгостроковому періоді, коли утвориться більш ринкове мікросередовище, фінансові ринки висловлять довіру до реформ, а видатки бюджету будуть більш транспарентними, система дефіцитного фінансування має забезпечити інвестиційне підкріплення всебічної структурної перебудови та мікроекономічної реструктуризації. Інституціональним механізмом цього має виступити створення бюджету розвитку, функціонування якого має підпорядковуватись критеріям становлення постіндустріального типу виробничо-господарських систем.

5. Правові засади організації фінансових відносин

Формування міцних правових основ і надійних правових механізмів регулювання відносин, що складаються в сфері місцевого самоврядування, організації державної влади в суб'єктах України, а також з питань взаємодії між місцевим самоврядуванням і державною владою, набуває в даний час особливої ??актуальності. Вона обумовлена ??низкою факторів як глобального, так і регіонального характеру.

У цьому питанні необхідно дотримуватися закріпленого Конституцією України права населення на місцеве самоврядування, а саме: права на створення муніципальних органів влади.

Моделі місцевого самоврядування закріплені в Конституції України, а також державному законі Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в україні. З одного боку, в них проглядається бажання федеральних органів влади перерозподілити повноваження по регулюванню питань місцевого самоврядування на користь, а з іншого, закріплено принцип самостійності місцевого самоврядування з виходом з системи органів державної влади.

У кінцевому рахунку, ущемленими в такій ситуації залишаються органи влади суб'єктів держави. Підтвердженням даної тези є стан правової бази по місцевому самоврядуванню. Так, наприклад, Урядом України і досі не розроблено проекти основних законів, що регулюють діяльність органів місцевого самоврядування у фінансово-бюджетній сфері, податкових, земельних та інших відносинах. Особливу значимість у структурі місцевого самоврядування мають питання фінансового регулювання, так як в основі будь-якого державного устрою лежить спільне ведення господарства. У силу того, що економічні та соціальні відносини змінюються в міру розвитку продуктивних сил і виробничих відносин в процесі постійного дисбалансу приватних і суспільних інтересів, з'являється необхідність в їх регулюванні. Це регулювання на локальному рівні здійснюється за допомогою громадських інститутів, які виконують функції як у сфері організації господарства, так і в сфері організації суспільного життя. Такі владні структури складають суть місцевого самоврядування, а саме діяльності відповідних органів, спрямованої на задоволення суспільних інтересів, здійснюваної у визначених законом формах за рахунок коштів муніципального господарства. Система місцевого самоврядування займає особливе місце в державі в силу своєї державно-громадської природи. З цієї точки зору вона виконує дві найважливіші функції. По-перше, забезпечення зв'язку між державою і населенням, по-друге, забезпечення зв'язку між державою та представниками малого і середнього бізнесу. При цьому необхідно визначити відмінності місцевого самоврядування від державного як інституту публічної влади, оскільки це визначає характер фінансової діяльності органів місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування має всі ознаки влади і, перш за все, обов'язковістю своїх рішень для населення муніципального освіти. Місцеве самоврядування - одна з демократичних засад системи управління суспільством і державою, найважливіший структурний елемент влади в України.

Суспільний характер влади на обмеженій території і з компактно проживаючим населенням визначає наступні основні відмінності органів місцевого самоврядування від органів державної влади.

Самоврядування - це влада підзаконна, діюча в межах і на підставі законів, прийнятих органами державної влади. При цьому дана влада здійснюється в суворо визначених рамках повноважень (предмети відання).

Органи місцевого самоврядування повинні мати самостійні ресурси для реалізації цих повноважень, проте можуть отримувати і допомогу від вищестоящих рівнів державної влади.

Соціально-економічна політика органів місцевого самоврядування повинна відповідати державній, що проводиться урядом.

Місцеве самоврядування являє собою не тільки інститут публічної влади, але й форму самоорганізації населення для вирішення своїх завдань. У зв'язку з цим зростає роль громадського контролю за діяльністю органів, що представляють інтереси населення, в тому числі і у фінансовій сфері.

Формування предметів ведення органів місцевого самоврядування відбувається, з одного боку, населенням, з іншого - державою. В цілому, компетенція органів місцевого самоврядування закріплюється законом.

Компетенція органів місцевого самоврядування є складною правовою категорією, структура якої складається з предметів ведення, прав і обов'язків.

Предмет відання - це сфери суспільного життя, в яких діє даний орган місцевого самоврядування. Предмети відання як структурний елемент поняття компетенція виступають як спосіб юридичного позначення тих відносин, тих сфер суспільного життя, які визначаються в якості предмету владних дій органу. Закон Про основи місцевого самоврядування встановлює в якості предметів ведення практично всі області місцевого життя, в тому числі і фінансову сферу.

Права та обов'язки - другий елемент компетенції - виступають основою її змісту, характеризуючи межі можливостей органу в тій чи іншій сфері суспільних відносин. Права дають можливість вибору рішення того чи іншого питання, обов'язки чітко регламентують дії органу влади.

Таким чином, місцеве самоврядування являє собою особливий вид влади, похідний від державної, діючої з дозволу держави і в рамках, чітко визначених державою. Фінанси визначаються як сукупність фінансових відносин, що складаються в просторі, в часі та по колу осіб, на яких поширюється дія публічної влади. Виходячи з цього, муніципальні фінанси є система економічних відносин, за коштами якої створюються місцеві фонди грошових коштів, які використовуються на підтримку і зміцнення публічної влади органів місцевого самоврядування.

Однак при визначенні місцевих фінансів також існують розбіжності в думках у різних авторів. Деякі з них розглядають місцеві фінанси лише як сукупність грошових коштів, якими володіє орган місцевого самоврядування для вирішення завдань, покладених на нього державою та місцевим населенням. Таке формулювання не відображає економічної суті фінансів, пов'язаної з процесом перерозподілу, що носять об'єктивний характер, а скоріше характеризує фінанси як матеріальний ресурс. При цьому під керівництвом муніципального освіти розуміють певну сукупність матеріальних і нематеріальних можливостей території, розпорядження якими віднесено до муніципальної компетенції законом. Види ресурсів ще іноді називають основами місцевого самоврядування.

До таких ресурсів, крім фінансових та інших матеріальних, відносять також трудові (кадровий потенціал), правові (обсяг повноважень господарюючих суб'єктів і органів місцевого самоврядування), структурно-організаційні, інформаційні та інші.

Найбільш раціонально слід розглядати муніципальну фінансову систему з урахуванням особливостей фінансових відносин, що виникають при взаємодії місцевої публічної влади та інших суб'єктів, що вступають у ці відносини на обмеженій території. Головною ланкою муніципальної фінансової системи є місцевий бюджет.

Саме поняття місцевий бюджет має свою історію і також неоднозначно у визначенні. З одного боку, він може розглядатися відокремлено, з іншого - як невід'ємна частина бюджетної системи країни.

Перший підхід виправданий при детальному вивченні внутріобщінних відносин, другий - при розмежуванні повноважень різних рівнів влади (у тому числі, при визначенні бюджетних прав).

У початковий період організації бюджетної системи місцеві бюджети розглядались як кошти, одержувані місцевими органами. Дещо пізніше місцеві бюджети стали розглядатися як спосіб задоволення місцевих потреб за рахунок дохідних джерел, наданих відповідними місцевими виконавчими комітетами. При цьому муніципальна фінансова система розглядається як система способів задоволення місцевих потреб і підкреслюється зв'язок бюджету з місцевим населенням і територією.

У сучасній інтерпретації місцеві бюджети, як і в цілому місцеві фінанси, розглядаються як сукупність економічних відносин, що сприяють територіальному перерозподілу національного доходу країни, що забезпечують створення фінансової бази органів місцевого самоврядування з метою розвитку та утримання галузей господарства, безпосередньо спеціалізуються на підвищенні добробуту народу (сприяння розвитку виробничої сфери в місцевому ланці та фінансування невиробничої сфери, контроль за сферою матеріального виробництва і сферою обігу).

Таким чином, в основі муніципальної фінансової системи лежить бюджет, а особливості місцевих фінансів пов'язані, насамперед, зі специфічним статусом місцевого самоврядування як владного інституту.

Як вже було зазначено, місцеве самоврядування має досить обмеженим набором повноважень і здійснює свою діяльність в рамках законів та інших нормативно-правових актів. У зв'язку з цим можна говорити про суверенітет місцевого самоврядування в тому сенсі, як це прийнято.

В основі здійснення органами місцевого самоврядування фінансової діяльності лежить фінансова політика, основні напрями якої формулюються при довгостроковому плануванні, терміни якого, як правило, співпадають з термінами повноважень самих органів місцевого самоврядування. Для уникнення конфліктів на наступних стадіях формування фінансового плану та бюджету на початковому етапі важливо узгодити інтереси всіх суспільних сил. Виконавча влада визначає пріоритети соціально-економічного розвитку на базі ретельного аналізу поточної і бажаної ситуації.

Довгострокове (більше п'яти років) і середньострокове (три роки) планування вирішують завдання не тільки визначення пріоритетів розвитку, але і форм, і методів реалізації цих завдань, тобто структури муніципальної фінансової системи, яка стає найважливішим інструментом соціально-економічної політики.

Через муніципальну фінансову систему органи місцевого самоврядування забезпечують комплексний соціально-економічний розвиток муніципального освіти, регулюють вміст і використання муніципального житлового фонду, розвиток муніципальних освітніх установ та закладів охорони здоров'я.

Муніципальна фінансова система також дозволяє забезпечувати охорону громадського порядку, створює умови для житлового та соціально-культурного будівництва. Органи місцевого самоврядування допомогою муніципальної фінансової системи реалізують функцію контролю за використанням земель муніципального освіти. Для цього створюються комітети з землеустрою, земельні кадастри і комітети з управління майном. Регулювання використання водних об'єктів місцевого значення також здійснюється через муніципальну фінансову систему. До цієї ж функції відноситься забезпечення тепло-і водопостачанням населення.

Використовуючи ресурси муніципальної фінансової системи, органи місцевого самоврядування забезпечують дорожнє будівництво та утримання доріг місцевого значення, організовують транспортне обслуговування населення та послуги зв'язку, створюють умови для діяльності установ культури, освіти, фізичної культури і спорту.

При цьому на здійснення органами місцевого самоврядування фінансової діяльності накладаються деякі обмеження. Наприклад, самостійність органів місцевого самоврядування в області податкових прав обмежена якісно і кількісно при визначенні форм і розмірів оподаткування. Обмеження стосуються і дотацій з вищих бюджетів, які лімітовані нормативами мінімальної бюджетної забезпеченості. Крім того, випуск цінних паперів завжди узгоджується з Урядом України та Центральним банком, так як операції з цінними паперами впливають на стан грошового обігу. Органи місцевого самоврядування також не в праві передавати кошти місцевого бюджету та земельні ділянки, що перебувають у муніципальній власності, до статутних фондів банків та інших кредитних організацій.

Таким чином, органи місцевого самоврядування можуть у межах своєї компетенції здійснювати фінансову діяльність і виконувати покладені на них функції. І хоча багато що ще належить зробити в рамках адміністративної реформи, органам муніципального управління цілком під силу справлятися з покладеними на них завданнями. Завдання федеральних органів влади полягає в тому, щоб створити необхідні умови для цього. Одним із важливих кроків у цьому напрямку є прийняття державного закону Про особливі економічні зони. Це дозволить визначитися з фінансовими потоками в суб'єктах України.

Література

1. Бондарук Т. Г. Зовнішній державний борг України та механізм його обслуговування // Фінанси України. --2005. -- №5.

2. Бондарук Т.Г., Степаненко В.О. Проблеми утворення та обслуговування державного внутрішнього боргу // Фінанси України. - 2006. - №4.

3. Вахненко Т. Проблема обслуговування державного боргу України та шляхи її розв'язання // Банківська справа. -- 2007.

4. Козюк В. В. Проблема державного боргу в перехідній економіці України // Фінанси України. --2005. -- №5.

Размещено на Allbest.ru