Державний кредит: його сутність, форми та призначення в державі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Якщо в країні розвинута економіка і надходження до державного бюджету мають стабільний характер, то така країна не потребує запозичень для фінансування своїх функцій.

Проте для фінансування соціальних заходів, реконструкції економіки необхідне залучення зовнішніх запозичень, одержати які з внутрішніх джерел часто неможливо.

Великим досягненням економіки є виникнення державного боргу та державного кредиту, які на сьогоднішній день є майже у кожної держави світу.

Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. На даний момент ця тема є досить актуальною, тому що Україна досить молода незалежна країна, і вона не в змозі самостійно забезпечити свій економічний розвиток, тому держава потребує як і в зовнішніх запозиченнях, так і в внутрішніх додаткових коштах. Деякі підприємства також потребують додаткових залучень держави та іноземних країн.

Державний кредит у сучасних умовах - це сукупність фінансових відносин, у яких у якості однієї сторони виступає держава, а іншої - фізичні і юридичні особи. У сфері цих відносин держава в більшості випадків виступає в якості позичальника засобів, а населення, підприємства, банки, фонди - як кредиторів.

Державний кредит - це метод добровільної мобілізації державою додаткових грошових коштів в дохід держави. У найзагальнішому розумінні державний кредит - це відносини позики, в яких однією із сторін завжди виступає держава. Вона може бути кредитором, позичальником або гарантом, хоча в більшості випадків переважає запозичення.

В тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або інших зобов'язань, взятих фізичними або юридичними особами, вона є гарантом. На відміну від відносин, а яких держава виступає позичальником або кредитором, що зразу впливають на величину централізованих грошових фондів, гарантування не обов'язково приводить до зміни цих фондів.

Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. Державний кредит є зворотним, терміновим і платним.

Коли ж мова йде про державний кредит, то отримані через державну позику кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючись в їх додаткові фінансові ресурси. Вони використовуються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати процентів за ними виступають кошти бюджету.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади державного кредиту.

Предмет дослідження - державний кредит і його сутність та призначення у формуванні фінансових ресурсів держави.

Метою курсової роботи є дослідження державного кредиту, його сутності, форми та призначення в державі.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

- дослідити теоретичні засади державного кредиту;

- визначити сутність форми та призначення державного кредиту;

- проаналізувати показники державного кредиту України 2009-2011 рр.;

- визначити роль державного кредиту у формування фінансових ресурсів держави та шляхи його оптимізації.



Розділ 1. Теоретичні засади дослідження державного кредиту

1.1 Сутність і призначення державного кредиту

Питання державного кредиту, дослідження державного боргу мають давню традицію як у зарубіжній, так і у вітчизняній фінансовій науці. Батьківщиною державного кредиту вважають Англію. Вміле використання державного кредиту для фінансування державних потреб підняло Англію в ХVII ст. до великої слави могутності і величі, і це спонукало уряди різних країн до залучення коштів для покриття своїх потреб шляхом позик і кредитів, які стали відігравати надзвичайно важливу роль у забезпеченні державних органів додатковими фінансовими ресурсами та у фінансуванні бюджетних дефіцитів. Отже кредит посідає важливе місце в будь-якій фінансовій системі [7, 216].

Кредит - це важливий інститут, за допомогою якого держава здійснює мобілізацію та перерозподіл тимчасово вільних коштів і контроль за правильним використанням їх.

В сучасній економічній літературі зустрічаються визначення державного кредиту, які значно відрізняються одне від одного. Різні визначення відрізняються значною мірою, оскільки вони характеризують державний кредит з різних позицій: одні - за змістом, інші - за формою, за юридично-правовим статусом тощо. Доцільно не лише зазначати, що державний кредит - це відносини, у яких держава виступає у ролі позичальника, кредитора або гаранта повернення кредиту, а розглядати державний кредит саме як систему кредитних відносин за участю держави.

Державний кредит представляє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Він не має ні окремого фінансового фонду (кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні відокремленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.

За економічним змістом державний кредит - це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади і управління, з одного боку, і резидентами та нерезидентами, з іншого, при яких держава традиційно виступає у ролі позичальника. Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. Державний кредит є зворотним, терміновим і платним. Разом з тим між державним та банківським кредитом, як класичною формою кредитних відносин, існують суттєві відмінності [7, 217].

Банківський позиковий фонд використовується для кредитування підприємств з метою забезпечення безперебійності процесу розширеного відтворення і підвищення його ефективності. Кредити можуть одержувати й приватні особи. Відмінною рисою банківського кредитування суб'єктів господарювання є продуктивне використання позичкового фонду (або з метою розвитку соціальної інфраструктури виробничих колективів). Використання кредитних ресурсів як капіталу створює умови для погашення кредиту і виплати процентів за рахунок збільшення вартості додаткового продукту.

Коли ж мова йде про державний кредит, то отримані через державну позику кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючись в їх додаткові фінансові ресурси. Вони використовуються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати процентів за ними виступають кошти бюджету.

Державний кредит - це відносини вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту. У сферу державно-кредитних відносин надходять частина прибутків і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільні кошти населення і підприємств, проте за певних умов населення та трудові колективи можуть свідомо йти на обмеження споживання. У цих випадках джерелом державного кредиту стають засоби, призначені для поточного споживання чи фінансування необхідних виробничих або соціальних витрат підприємств. [5]

Об'єктивна необхідність використання державного кредиту на задоволення потреб суспільства обумовлена постійною суперечністю між величиною цих потреб і можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок бюджетних фондів. Регулювання економіки, соціальна політика держави, виконання нею своїх функцій щодо оборони країни й управління вимагають постійного збільшення бюджетних витрат. Чималих коштів потребує і міжнародна діяльність держави. Проте доходи державного бюджету завжди обмежені. Тому за наявності вільних грошових ресурсів у населення, підприємств і організацій органи влади вдаються до державного кредиту.

Державний кредит - це сукупність грошових коштів, мобілізованих державою, яка виступає в ролі позичальника або гаранта.

Держава змушена бути позичальником коштів у зв'язку з необхідністю вирішити такі завдання:

- збалансованість бюджету;

- фінансова підтримка сфери виробництва;

- розвиток соціальної сфери.

Залучення коштів до бюджету завжди обмежене рівнем оподаткування, підвищення якого може зашкодити економічній діяльності підприємницьких структур і підвищенню добробуту населення. Тому держава на фінансування своїх потреб використовує інші джерела, намагаючись збалансувати доходи бюджету з поточними та капітальними витратами. Найпростішим і найдешевшим способом покриття видатків є грошова емісія. Проте уряд, який постійно покриває дефіцит бюджету за рахунок емісії, стимулює інфляцію в економіці, розширюючи сукупний попит без відповідного додаткового підвищення пропозиції предметів споживання. Це призводить до підвищення цін і вкрай негативно позначається не тільки на життєвому рівні населення, а й на фінансовому стані держави.

Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. Державний кредит є зворотним, терміновим і платним.

Об'єктивна необхідність використання державного кредиту на задоволення потреб суспільства обумовлена постійною суперечністю між величиною цих потреб і можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок бюджетних фондів. Регулювання економіки, соціальна політика держави, виконання нею своїх функцій щодо оборони країни й управління вимагають постійного збільшення бюджетних витрат. Чималих коштів потребує і міжнародна діяльність держави. Проте доходи державного бюджету завжди обмежені. Тому за наявності вільних грошових ресурсів у населення, підприємств і організацій органи влади вдаються до державного кредиту.

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з валютними прийомами (наприклад, емісії грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу [8].

Призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами. У разі позитивного бюджетного сальдо мобілізовані за допомогою державного кредиту кошти використовуються безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може стати важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку держави.

1.2 Класифікація державного кредиту

Структура державного кредиту утворюється з різних взаємозв'язаних компонентів і видів.

Залежно від статусу позичальника розрізняють централізований і децентралізований державний кредит. У першому випадку державні цінні папери випускаються урядом (Міністерством фінансів), у другому - місцевими органами влади. Місцеві позики є важливою складовою фінансів регіонального самоврядування. Вони дозволяють мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку конкретних регіонів. Децентралізований державний кредит і місцеві позики в перспективі можуть стати в Україні важливим фінансовим інструментом розвитку народного господарства. державний кредит борг стійкість

Емітент облігацій місцевих позик зобов'язаний оголосити всю необхідну інформацію про свій економічний і фінансовий стан. На основі цієї інформації потенційні інвестори будуть приймати рішення стосовно ризику придбання цих облігацій.

Облігація місцевої позики містить такі реквізити: найменування цінного паперу, найменування емітента, місце знаходження емітента, номінальна вартість облігації, строк погашення, розмір відсотків, дата й номер свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій, серія та номер облігації, підпис голови Ради. Право власності на облігації посвідчується сертифікатом. Як правило, випуск місцевих облігацій вважається таким, що відбувся, якщо в період розміщення було реалізовано не менше 50 % від їх кількості, передбаченої до випуску.

Якщо головною доходною частиною бюджету відповідного регіону є відрахування, дотації, субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня, то обсяг випуску облігацій місцевих позик має погоджуватися з центральним фінансовим органом - Міністерством фінансів. Можуть вводитися й інші обмеження: лімітування граничної суми позики з точки зору консолідованого бюджету, звуження масштабів використання сугубо бюджетними процедурами тощо.

Ефективність використання місцевих позик багато в чому визначається суб'єктивним фактором - рівнем кваліфікації спеціалістів, які на місцях організовують розміщення облігацій.

Залежно від місця розміщення державного кредиту розрізняють внутрішні державні позики (розміщуються в даній державі в національній валюті) і зовнішні позики (розміщуються за кордоном в іноземній валюті). Однак у процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати активну участь й нерезиденти. Лібералізація порядку інвестування коштів нерезидентів на ринок державних цінних паперів розширює його фінансові можливості.

Держава може брати позики в міжнародних кредитних установах та банках інших країн.

Зрозуміло, що необхідними передумовами вигідного розміщення зовнішніх державних позик на міжнародних фондових біржах є авторитет країни в світі, внутрішня суспільно-політична стабільність, фінансове благополуччя і достатній рівень кредитоспроможності. Незначні за обсягами зовнішні державні позики є неефективними, оскільки їм важко знайти на біржах "широкого" покупця, а витрати на емісію цих цінних паперів є, як правило, досить високими.

Залежно від термінів погашення державою своїх боргових зобов'язань виділяють: короткострокові позики (поточні, як правило, до 1 року), середньострокові позики (як правило, від 1 до 5 років) і довгострокові позики (як правило, понад 5 років). Очевидно, що конкретний термін погашення державних позик, за яким виділяються різні види державного кредиту, є відносним.

Занадто великі терміни погашення державних позик вважаються недоцільними, адже в цьому випадку обтяжуються майбутні покоління громадян даної країни. Особливо наочно цей факт проявляється при зовнішніх позиках. Довгострокові позики обтяжують державний бюджет на багато років вперед, перешкоджають його нормальному функціонуванню (зростає загальна сума, що підлягає сплаті кредиторам за весь час позики). Проте діє й інша закономірність: чим "коротші" облігації державних позик, тим складніше налагодити управління і регулювання їх обігом.

За видами доходності державні позики поділяють на:

- відсоткові позики: власники державних цінних паперів отримують доход з розрахунку певних, як правило, фіксованих, відсотків річних;

- безвідсоткові (дисконтні) позики: державні цінні папери реалізуються за ціною нижчої їх номінальної вартості; різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації, що відшкодовується власникові під час погашення, становить доход з цінних паперів; в Україні безвідсоткові (дисконтні) облігації внутрішньої державної позики випускаються, починаючи з 1996 р.

- виграшні позики: державні цінні папери реалізуються без встановлення фіксованих відсотків; власники отримують доход за умови включення даного номера облігації у виграшний тираж погашення.

Специфічне місце в системі державного фінансування і кредитування посідають державні лотереї - розіграш державою грошових сум чи речей за допомогою платних білетів. Лотерея виступає як форма залучення у відповідний бюджет коштів населення через продаж нумерованих лотерейних білетів, коли лише частина зібраних коштів розігрується у вигляді виграшів. Держава отримує при цьому доход, який дорівнює різниці між коштами, які надходять внаслідок випуску та реалізації лотерейних білетів, і коштами, які використані на виплату виграшів (враховується й фінансування витрат організацій, які проводять лотереї).

Історія і практика проведення державних лотерей виявила найрізноманітніші їх різновиди: числові, прості, класні, спортивні, речові, грошові тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. прийнято Положення про порядок реєстрації випуску і проведення державних грошових лотерей в Україні. Лотереї проводять агенти-підприємства, установи чи організації, у тому числі бюджетні, що отримали від Міністерства фінансів України відповідне свідоцтво. Умови випуску і проведення державної грошової лотереї обов'язково мають містити дані про: вид лотереї та її назву; найменування агента, його повні юридичні реквізити; мету проведення лотереї; порядок, дату і місце проведення тиражу виграшів у разі проведення тиражної лотереї або порядок проведення безтиражної лотереї; дату початку розповсюдження лотереї або періодичність розіграшів тиражів; загальну суму випуску лотереї, у тому числі суму, що спрямовується на виплату грошових виграшів; розподіл кількості та суми грошових виграшів; кількість випущених білетів, їх нумерацію; вартість одного білета; порядок визначення переможців грошових виграшів; граничний строк виплати грошових виграшів; граничний строк реалізації лотерейних білетів; положення щодо реалізації лотерейних білетів, яка проводитиметься за готівку на добровільних засадах; кошторис доходу і витрат на проведення лотерей; зразок лотерейного білета; ступінь захищеності лотерейного білета; права та обов'язки учасників та організатора лотереї.

Найбільшого розповсюдження серед державних цінних паперів у практиці ринкових країн набули облігації та казначейські зобов'язання, які є борговими цінними паперами, що засвідчують внесення їхніми власниками коштів, дають право на отримання доходу, а також на повернення коштів після визначеного строку. Відмінності між облігаціями і казначейськими зобов'язаннями зазначені в таблиці.



Таблиця. Відмінності між облігаціями і казначейськими зобов'язаннями

Облігації	Казначейські зобов'язання
Мета випуску:
- поповнення бюджету - поповнення цільових фондів - спеціальні цілі	- поповнення бюджету
Виплата доходу: - в фіксованих процентах - виграші - безпроцентні	- в фіксованих процентах
Характер обороту: - вільно або обмежено обертаються у населення і юридичних осіб	- реалізуються серед населення

Таблиця. Класифікація державних позик

№ п/п	Ознака класифікації	Види позик
1.	За правом випуску	Державні Місцеві (муніципальні)
2.	За формою випуску	Готівкові Безготівкові
3.	За власниками, серед яких розповсюджуються позики.	Розміщені серед юридичних осіб Розміщені серед населення Серед юридичних і фізичних осіб
4.	За методами розміщення	Добровільні Примусові
5.	За виплатою доходу	Процентні Виграшні Виграшно-процентні Безпрограшні Безпроцентні (цільові)
6.	За характером обігу	Ринкові Неринкові
7.	За строками погашення	Короткострокові Середньострокові Довгострокові
8.	За способом погашення	Серійні Ординарні 3 достроковим погашенням

За правовим оформленням:

державні кредити, які надаються на основі угод (кредити урядів, міжнародних організацій, фінансових інститутів);

кредити, забезпечені випуском цінних паперів (облігаціями, казначейськими зобов'язаннями).

За характером використання цінних паперів:

ринкові позики;

неринкові позики;

спеціальні позики.

Залежно від строку погашення:

короткострокові кредити (до 1 року);

середньострокові кредити (до 5 років);

довгострокові кредити (понад 5 років).

За методом розміщення:

добровільні державні кредити;

примусові державні кредити;

Залежно від розміщення позик:

внутрішні - мобілізуються на внутрішньому ринку;

зовнішні позики - надходять від інших країн.

За правом емісії:

державні позики;

місцеві позики.

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Це кредитні відносини між державами, фінансово-кредитними установами і фірмами різних країн.

Мета міжнародного кредиту - фінансування міжнародної торгівлі, інвестиційних проектів, регулювання платіжних балансів тощо.

Суб'єкти міжнародного кредиту - державні структури, банки, міжнародні та регіональні фінансові організації, юридичні та фізичні особи. Серед міжнародних кредитних організацій центральне місце посідають МВФ - Міжнародний валютний фонд, МБРР - Міжнародний банк реконструкції та розвитку, ЄБРР - Європейський банк реконструкції і розвитку.

Об'єктами міжнародного кредиту є грошовий і товарний капітал. Види міжнародного кредиту: > державний, банківський та комерційний.

Основна вимога до міжнародного кредиту - ефективне його використання. У разі невиконання цієї вимоги загострюється проблема зростання зовнішнього боргу й навіть виникнення дефолту.

Дефолт - це непогашення в строк зовнішніх зобов'язань, а також запровадження умов обміну державних цінних паперів, які менш сприятливі для іноземних інвесторів, ніж попередні.

1.3 Поняття і форми державного боргу

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним. Державний борг - це сума заборгованості за всіма борговими зобов'язаннями держави, відсотки за нею і невиконані фінансові зобов'язання держави перед суб'єктами економіки.

Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), і відсотків за ними, включаючи надані іноземним позичальникам гарантії за кредитами місцевим органам влади і державним підприємствам. Крім того, до державного боргу включаються неоплачені державні замовлення, заборгованість з заробітної плати перед бюджетниками, невідшкодований податок на додану вартість та ін., оскільки практично ця заборгованість являє собою некоректно оформлений державний борг, на який до того ж не виплачуються відсотки.

Загальний державний борг представляє всю суму випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи нараховані відсотки, що повинні бути виплачені за цими зобов'язаннями. Поточний державний борг складають витрати по виплаті доходів кредиторам за всіма борговими зобов'язаннями держави і по погашенню зобов'язань, термін оплати яких уже настав.

Державний борг можна класифікувати:

а) зовнішній;

б) внутрішній.

Зовнішній борг виникає у зв'язку із залученням зовнішніх позик. Частіше за все зовнішні позики розміщуються в іноземній валюті на фондових ринках за межами держави. Він може мати не лише фондову форму, але реалізовувати абсолютно конкретну мету щодо насичення певними товарами ринку. Зовнішній державний борг можна диференціювати:

- за видами кредиторів (банківський, фірмовий);

- за формою надання (валютний, товарний);

- за метою використання (інвестиційний, неінвестиційний);

- за умовами надання (пільговий, високопроцентний, компенсаційний);

- за строками (короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий);

- за умовами повернення (одночасний, юридичний).

Внутрішній державний борг виникає у зв'язку із залученням грошових коштів фізичних та юридичних осіб, що є резидентами України. Внутрішні позики випускаються у валюті України. Внутрішні запозичення здійснюються переважно шляхом розміщення державних цінних паперів. Статтею 2 Бюджетного кодексу України позики визначаються як операції, пов'язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності і терміновості, в результаті яких виникають зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування перед кредиторами. [10]

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державний внутрішній борг України" державний борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що знову виникає за борговими зобов'язаннями Уряду України, у формі:

а) позик Уряду України;

б) позик, здійснених при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

До боргових зобов'язань Уряду України відносяться випущені ним цінні папери; зобов'язання в грошовій формі, гарантовані Урядом України; кредити, отримані Урядом України. Боргові зобов'язання Уряду України можна класифікувати:

а) за строками:

- короткострокові (до 1 року);

- середньострокові (від 1 року до 5 років);

- довгострокові (понад 5 років).

б) формою:

- облігації внутрішніх державних позик;

- казначейські зобов'язання України (статті 2-4 Закону України "Про державний внутрішній борг України").

Залежно від позичальника:

а) державний;

б) місцевий.

Державний борг виникає за наявності зобов'язань держави, пов'язаних з отриманням бюджетних коштів на умовах повернення, платності і терміновості.

Місцевий борг виникає у місцевого самоврядування при отриманні бюджетних коштів на умовах повернення, платності, терміновості.

Залежно від виду виплат:

а) капітальний;

б) поточний.

Капітальний державний борг - це вся сума випущених та непогашених зобов'язань за усіма видами позик, включаючи і відсотки по них.

Поточний державний борг включає тільки витрати, пов'язані з виплатою доходів кредиторам за борговими зобов'язаннями держави і самими борговими зобов'язаннями, термін погашення яких уже настав. [11]

Також, слід зазначити, що державний борг має економічно обґрунтовані межі. До категорії країн із надмірним рівнем заборгованості належать ті, які протягом останніх років мали перевищення критичного значення хоча б одного з таких показників: відношення величини накопиченого боргу до ВВП становило понад 80 % або відношення величини боргу й відсоткових платежів до експорту перевищувало 220 %.

Існування великого державного боргу може підірвати економічне зростання країни і негативно впливати на її фінансовий стан. Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватись за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соціально-економічних програм, або збільшувати свої доходи. Збільшення доходів бюджету досягається за рахунок установлення нових податків та інших обов'язкових платежів або додаткових державних позик. Додаткове запозичення потребує додаткових видатків для обслуговування державного боргу, а введення нових податків може підірвати заінтересованість підприємців до бізнесу. Оскільки джерелом погашення державного боргу є доходи бюджету, зокрема податкові надходження, то можна стверджувати, що зростання боргу порушує збалансованість бюджету і провокує бюджетний дефіцит із його негативними економічними соціальними і фінансовими наслідками.

Досвід більшості європейських країн підтверджує, що лише ті країни зуміли уникнути серйозних боргових труднощів, які змогли контролювати дефіцити своїх бюджетів. Використання державних запозичень на фінансування поточних витрат бюджету, у тому числі на обслуговування державного боргу, є найменш ефективним способом. На жаль, така ситуація характерна майже для всіх постсоціалістичних країн Європи.



Розділ 2. Оцінка динаміки і структури державного кредиту України за 2012-2013 роки

2.1 Економічна оцінка боргової стійкості України

Однією з глобальних проблем на сучасному етапі розвитку України є надмірне нарощування державного боргу, що має низку негативних наслідків для фінансової системи та боргової безпеки держави. Перевищення гранично допустимого обсягу державного боргу може спричинити негативні наслідки для функціонування економіки та боргової стійкості країни. Аналіз індикаторів оцінювання стійкості державного боргу відображає спроможність країни виконувати свої зобов'язання щодо обслуговування та погашення позикових фінансових ресурсів. При високому борговому навантаженні підвищується залежність від іноземних кредиторів, зростають витрати на обслуговування боргу та бюджетний дефіцит.

Вплив світової фінансової кризи, нераціональне проведення політики формування зовнішніх боргових зобов'язань зумовили значне зростання обсягу державної заборгованості та посилення навантаження боргових виплат на державний бюджет України.

Відтак відповідно до щоквартального звіту агентства Capital IQ, Україна в I кварталі 2014 р. зайняла 7-ме місце серед 70 країн за ймовірністю дефолту. Загальну можливість дефолту (CPD) України оцінили в 44,25 % [9]. Це мотивується значною акумуляцією державного боргу, великою часткою зовнішніх боргових зобов'язань у загальній структурі, політичною нестабільністю, складністю обслуговувати кредити, невизначеністю щодо економічної ситуації в країні.

Тенденція до зростання державної заборгованості простежується впродовж останніх років, її визначають нестабільна ситуація з рефінансуванням боргів попередніх періодів, високі валютні ризики зовнішніх запозичень, значне боргове навантаження на державний бюджет.

Динаміка обсягів сукупного державного боргу України за 2003-2013 рр. відображена на таблиці 1.

Результати проведеного нами аналізу свідчать, що загальна сума державного та гарантованого державою боргу за період з 2003-2013 рр. збільшилася у 5,4 рази. Стрімке зростання загальної суми державного боргу у 2009 р. пояснюється фінансуванням витрат на обслуговування боргових зобов'язань, збільшенням державних запозичень з метою покриття бюджетного дефіциту, пом'якшення наслідків світової фінансової кризи.

Таблиця 1. Показники рівня сукупного державного боргу України у 2003-2013 рр., млрд. дол. США

2003 рік	2004 рік	2005 рік	2006 рік	2007 рік	2008 рік	2009 рік	2010 рік	2011 рік	2012 рік	2013 рік
14,5	16,1	15,5	15,9	17,6	24,6	39,8	54,3	59,2	64,5	73,1

Впродовж 2009 р. подальше залучення нових позик і девальвація національної валюти надалі зумовлювали значний приріст боргу (67,8 %), а вже у 2012-2013 рр. зі стабілізацією курсу гривні і зменшенням нових запозичень приріст становив 8,9 % і 13,4 % відповідно.

У цьому контексті кількісне визначення боргової стійкості країни та темпів акумуляції державного боргу на сучасному етапі є першочерговим завданням.

В економічній літературі під борговою стійкістю розуміють якісну характеристику обсягу та структури державної заборгованості, при якій забезпечується здатність держави виконувати боргові зобов'язання, не збільшуючи боргового навантаження на бюджет за умов підтримання на достатньому рівні ліквідності й платоспроможності та виключаючи необхідність вдаватися до списання чи реструктуризації державної заборгованості [5, с. 42].

Аналізуючи праці вітчизняних і зарубіжних вчених, експертів Світового банку, МВФ й інших міжнародних фінансових організацій, доходимо висновку про відсутність чітко встановлених показників та їх граничних значень, які мають бути покладені в основу визначення боргової стійкості.

Так, МБРР для кожної країни окремо, а також для регіональних груп країн і для країн із низьким та середнім рівнем доходів публікує такі показники:

- зовнішній сукупний борг, % до експорту товарів і послуг;

- зовнішній сукупний борг, % до валового національного доходу;

- короткостроковий зовнішній борг за залишковим терміном погашення, % до загальної суми зовнішнього сукупного боргу;

- міжнародні резерви, % до зовнішнього сукупного боргу [10, с. 18].

Водночас західна фінансова думка визначає два підходи до оцінювання боргової стійкості держави:

1) вважається, що боргова позиція держави є стійкою, якщо відношення державного боргу до ВВП перебуває на незмінному рівні або через певний період часу знижується (О. Бланкарт, В. Бюітер, Н. Будіна, та ін.);

2) забезпечення боргової стійкості держави вимагає не обмеження рівня державного боргу, а стримування в довгостроковій перспективі темпів його зростання (Л. Славента, Д. Хамільтон, М. Флавін) [4, с. 101].

Вітчизняні фахівці М. Ставнич та В. Тополь виділяють такі критерії зовнішніх запозичень: відношення зовнішнього боргу до ВВП - 50 %, до річного експорту - 275 %, погашення та обслуговування боргу до річного експорту - 30 %, обслуговування зовнішнього боргу до річного експорту - 20 % [8, с. 72]. Науковці наголошують на ймовірності списання боргу за умови перевищення трьох показників своїх граничних значень.

Зазначеної думки дотримується А. Саркісянц, зауважуючи, що високою потрібно вважати заборгованість у разі досягнення максимуму зазначених коефіцієнтів та індикаторів оцінювання боргової стійкості держави, середньою - якщо, як мінімум, три з основних показників перевищать 60 % їх максимально орієнтованого значення, а в інших випадках заборгованість можна вважати низькою [2, с. 357].

Вчені Е. Боллз та Г. О'Доннелл вважають, що на економічний ріст може негативно впливати навіть стійка динаміка боргу, якщо його величина відносно висока. Результати різних досліджень свідчать, що оптимальний рівень боргу для країн із розвинутою економікою перебуває в діапазоні 20-50 % ВВП [7, с. 95]. Проте для України його оптимальний рівень, повинен бути нижчим, ніж для країн із розвинутою економікою внаслідок значної частки боргу в іноземній валюті, високих валютних ризиків та низької ефективності державного сектору.

Як уже зазначалося раніше, поняття боргова стійкість, на відміну від боргової безпеки, крім оптимального співвідношення між зовнішніми та внутрішніми позиками, достатніми для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, включає поняття платоспроможності, ліквідності, заборгованості державного, фінансового та приватних секторів.

Аналіз показників ліквідності свідчить, що впродовж 2009-2013 рр. міжнародних резервів в Україні було недостатньо для того, щоб покрити короткостроковий зовнішній борг за залишковим терміном погашення. Крім того, простежувалося стійке падіння цього індикатора в довгостроковому періоді (табл. 1). Як свідчать подані в табл. 2 дані, поточне значення показника А. Гріспена у 2013 р. становило 0,41 (тобто лише 41 % короткострокового боргу покрито резервами) - це багаторічний мінімум, і тому є негативною ознакою. Причинами зниження показника є постійне зростання заборгованості та зниження рівня міжнародних резервів держави. Оскільки відношення резервів до короткострокового боргу є меншим від 1, імовірною є ситуація, за якої уряд чи резиденти країни у разі несприятливих змін на міжнародному ринку капіталів порушуватимуть графік зовнішньо боргових виплат.

Аналіз показників платоспроможності України свідчить, що впродовж 2009-2013 рр. більшість показників не перевищували своїх порогових значень. Винятком став рівень зовнішньої заборгованості на душу населення. Це зумовлено тим, що заборгованість щороку збільшується, а темпи приросту населення постійно знижуються через несприятливу демографічну ситуацію в країні. У 2013 р. зазначений показник становив 824,0 дол. США та перевищив граничне значення на 624,0 дол. США.

Таблиця 2. Динаміка показників ліквідності за 2009-2013 рр.

Показники боргової стійкості	Порогове значення у світі	Порогове значення в Україні	Фактичний стан в Україні
			2009 р.	2010 р.	2011 р.	2012 р.	2013 р.
Міжнародні резерви до короткострокового боргу (показник Алана Гріспена)	1	1	0,67	0,7	0,54	0,57	0,41
Відношення короткострокового боргу до загальної величини боргу	-	-	0,99	0,9	1,0	1,02	0,91

Значний рівень зовнішньої заборгованості на одну особу свідчить про порушення боргової стійкості (табл. 3)Показник відношення державного зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг використовується як динамічний індикатор, тісно пов'язаний з потенціалом країни у сфері погашення боргу та характеризує спроможність країни покрити заборгованість валютними доходами від експорту. На кінець 2013 р. відношення зовнішнього державного боргу до експорту товарів і послуг становило 48,23 %. Це найбільше значення за останні три роки. Незважаючи на те, що цей показник не досяг критичного значення, його розміри свідчать про значну неплатоспроможність України.

Згідно з міжнародними та вітчизняними стандартами верхнім нормативним значенням щодо відношення загального обсягу державного боргу до ВВП є 60 %. За аналізований період перевищення не зафіксовано. Проте значне збільшення цього показника вказує на загрозливе зростання боргового ризику та нестійку боргову позицію держави.

Таблиця 3. Динаміка показників платоспроможності України за 2009-2013 рр.

Показники боргової стійкості	Порогове значення у світі	Порогове значення в Україні	Фактичний стан в Україні
			2009 р.	2010 р.	2011 р.	2012 р.	2013 р.
Відношення загального обсягу державного боргу до ВВП, %	?50-60	?60	31,9	39,4	36,1	36,6	39,2
Відношення обсягу державного зовнішнього боргу до ВВП, %	-	?25	21,37	25,25	26,0	21,91	20,1
Рівень зовнішньої заборгованості на одну особу, дол. США	?200	?200	576,9	759,2	821,1	848,1	824,0
Відношення державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг, %	?165	?70	49,12	54,04	40,39	37,4	48, 23
Відношення обсягу внутрішнього боргу до ВВП, %	-	?30	11,51	14,41	15,34	15,67	19,1

Індикатор відношення зовнішнього боргу до ВВП характеризує співвідношення боргу з ресурсною базою, визначаючи можливість заміни виробництва на випуск експортної продукції з метою зміцнення потенціалу погашення боргу. Цей показник у 2010 р. перевищив граничне значення на 5,25 %, що пояснюється тісною співпрацею України з міжнародними фінансовими організаціями у сфері кредитування. Впродовж наступних років рівень співвідношення зовнішнього боргу до ВВП хоча і зменшився, проте перебував на досить високому рівні, що свідчить про послаблення боргової стійкості України.

Відношення обсягу внутрішнього боргу до ВВП характеризує та узагальнює внутрішні боргові зобов'язання країни. Впродовж 2009-2013 рр. нормативне значення показника перебувало в допустимій нормі і станом на 2013 р. становило 19,1 %. Таким чином, запас фінансової міцності на кінець аналізованого періоду становив 10,9 %, що свідчить про низький рівень довіри до боргових цінних паперів країни, які розміщуються на внутрішньому ринку країни.

Аналіз показників державного сектора доводить, що індикатор відношення заборгованості уряду за державними цінними паперами до ВВП у 2013 р. становив 19,1 %, що більше значення 2009 р. на 5,1 %. Цей факт свідчить про збільшення навантаження на державний бюджет та зростання частки боргових цінних паперів, за допомогою яких залучаються позикові фінансові ресурси (табл. 4).

Таблиця 4. Динаміка показників державного сектора за 2009-2013 рр.

Показники боргової стійкості	Порогове значення у світі	Порогове значення в Україні	Фактичний стан в Україні
			2009 р.	2010 р.	2011 р.	2012 р.	2013 р.
Відношення заборгованості уряду за державними цінними паперами до ВВП, %	?30	-	14,0	18,0	16,4	16,3	19,1
Середній термін до погашення державного боргу, років	2,3	6,4	3,6	3,7	4,1	4,6	4,7
Обслуговування боргу державного сектора до експорту	-	-	2,1	2,8	4,0	4,6	5,1

Середній термін до погашення державного боргу вказує на стійкість фінансової позиції держави до ризиків рефінансування боргу. У 2013 р. середній термін до погашення державного боргу України становив 4,7 років, що перевищує допустимий показник на 2,4 року та відображає термін зобов'язань держави перед міжнародними фінансовими організаціями.

Тенденцію до постійного зростання демонструє й показник обслуговування боргу державного сектора до експорту. Впродовж останніх п'яти років, цей індикатор збільшився в більш ніж 2,4 раза, що свідчить про зниження готовності держави здійснювати платежі та зростання трансфертного ризику, який пов'язаний з неможливістю переказу коштів до країни-кредитора внаслідок валютних обмежень у країні-позичальника.

Проте широке використання у світовій та вітчизняній практиці граничних значень боргових коефіцієнтів не дозволяє визначити ту критичну межу, за межами якої країну вже частково можна вважати не кредитоспроможною, адже є лише еталонними значеннями. Тому дотримання умов і критеріїв боргової стійкості, а також ефективне управління державними фінансами, грошово-кредитною системою і валютно-фінансовою сферою є надзвичайно важливими для мінімізації боргових ризиків і забезпечення економічної стабільності у довгостроковій перспективі.

Для підвищення рівня боргової стійкості України та утримання значень індикаторів у допустимих межах, на нашу думку, доцільно:

- забезпечити розвиток внутрішнього фінансового ринку та зниження частки зовнішнього боргу із одночасною диверсифікацією валют запозичення;

- застосовувати метод "цільових орієнтирів" (benchmarking), на основі якого повинна здійснюватися неупереджена оцінка ефективності боргової політики шляхом використання процедур дострокового викупу, хеджування та сек'юритизації боргу, що дозволить заощадити значні кошти, які спрямовуються на обслуговування та погашення державного боргу;

- зменшити граничний рівень державного боргу до 40 % ВВП, що відображає рівень розвитку вітчизняних фінансових ринків;

- забезпечити досягнення профіциту бюджету за позичковими операціями, що сприятиме поступовому зниженню боргового навантаження;

- розробити стратегію переорієнтації на ринкові джерела запозичень із використанням широкого набору інструментів, випробуваних міжнародною практикою;

- встановити контроль за рівнем міжнародних резервів, що дасть змогу забезпечити поточну платоспроможність держави;

- визначити доцільність фінансування деяких соціальних видатків та зменшити обсяг фінансових запозичень для покриття дефіциту державного бюджету;

- встановити чіткий контроль над часткою кредитів із плаваючою процентною ставкою, а також кредитів, залучених на термін до одного року в загальному обсязі державного боргу;

- знизити рівень відсоткових ставок та проводити ефективну курсову політику, що сприятиме зменшенню вартості обслуговування державного боргу.

2.2 Динаміка державного боргу України за 2012-2013 роки

Запозичення держави цікавлять чимало громадян, які переймаються фінансовими справами своєї країни. Процес отримання позик з одного боку дозволяє країні швидко вирішити гострі проблеми та фінансувати перспективні національні проекти, з іншого - неефективне використання запозичень суттєво збільшує навантаження на державний бюджет майбутніх років.

Згідно Бюджетного кодексу України державний борг - це загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

Метою проведення державних запозичень є покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів, а також рефінансування раніше здійснених державних запозичень.

Структурно державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього, різниця між ними полягає у відношенні кредитора до України, внутрішній борг - заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації, а зовнішній - запозичення держави на зовнішньому ринку.

Протягом останніх півтора року обсяги державного боргу зросли з 473 млрд. грн. до 552 млрд., в основному ріст був забезпечений суттєвим збільшенням внутрішніх запозичень, які з початку 2012 року до жовтня 2013 зросли з 173 млрд. 707.7 млн. грн. до 261млрд. 529 млн. грн.

Протягом останніх півтора року обсяги державного боргу зросли з 473 млрд.грн. до 552 млрд., в основному ріст був забезпечений суттєвим збільшенням внутрішніх запозичень, які з початку 2012 року до жовтня 2013 зросли з 173 млрд. 707.7 млн. грн. до 261млрд. 529 млн. грн.

З одного боку внутрішні запозичення є менш небезпечними ніж зовнішні, адже вони не спонукають до вивезення матеріальних цінностей з країни, а до перерозподілу доходів всередині країни, з іншого - вони стимулюють інфляцію та знижують інвестиційну активність. Вагомою складовою зростання внутрішнього боргу є заборгованість уряду в секторі господарських відносин з реальним (виробничим) сектором економіки.

Обсяги боргів переважної більшості країн світу постійно збільшуються, причиною цього явища є дефіцит бюджетів, витрати на підтримку національної валюти, фінансування соціальних та інфраструктурних програм, які не спів мірні з державними бюджетами країн, що їх реалізують.

Метою управління державним боргом є забезпечення боргової безпеки держави, тобто дотримання такого рівня державної заборгованості, який задовольняє потреби держави у фінансових ресурсах, дає змогу зберегти стійкість фінансової системи держави і при цьому не ставить під загрозу виконання державою своїх функцій та зобов'язань щодо погашення та обслуговування боргів.

Міністерство фінансів України намагається проводити зважену політику управління державним боргом відповідно до "Середньострокової стратегії управління державним боргом на 2013-2015 роки" (Постанова КМУ від 29.04.2013 № 320), своєчасно та в повному обсязі здійснює виконання зобов'язань за державним боргом. Основні показники та динаміка державного боргу представлені у табл. 5.

Таблиця 5. Структура та динаміка державного боргу України у 2007-2013 рр., млрд. грн.

№	Показник	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013
1	Загальна сума державного та гарантованого боргу	88,745	189,411	317,905	432,235	473,122	515,511	549,463
2	Державний борг:	71,295	130,69	226,997	323,475	357,273	399,218	453,349
2.1	- внутрішній борг:	17,807	44,667	91,071	141,663	161,467	190,299	246,044
2.2	- зовнішній борг	53,488	86,024	135,927	181,814	195,806	208,919	207,305
3	Гарантований державою борг:	17,451	58,721	90,908	108,761	115,848	116,292	96,114
3.1	- внутрішній борг	1,001	2,001	14,063	13,828	12,24	16,21	23,196
3.2	- зовнішній борг	16,45	56,72	76,845	94,933	103,607	100,082	72,919

Дані табл 1. свідчать про збільшення обсягів як зовнішіх, так і внутрішніх зобовязань держави і, звісно, державного боргу. В поточному періоді державний борг України знаходився в межах граничного обсягу, встановленого статтею 5 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" та далеким від критичного, яким за міжнародними стандартами вважаються боргові зобов'язання держави, що перевищують 60 % від ВВП. Динаміка загального державного боргу України і ВВП з 2010 по 2012роки представлена у табл.2:

Таблиця 6. Динаміка загального державного бору і ВВП з 2010 по 2013 роки (млн. грн.)

№	Роки	Розмір державного боргу	Номінальний ВВП	Співвідношення Державний борг/ВВП, %
1	2009	316885	913345	34,7
2	2010	432235	1082569	39,9
3	2011	473122	1316600	35,9
4	2012	515511	1408889	36,6

Джерело: сформовано за офіційними даними Міністерства фінансів України.

Як бачимо з таблиці 2, індикатор боргової безпеки держави, який розраховують як співвідношення державного боргу до ВВП, не досяг критичного значення, але потребує постійного моніторингу і аналізу.

На наш погляд, до проблемних питань управління державним боргом найближчого періоду можна віднести:

витрачання запозичених коштів на поточні потреби, а не зміцнення економічного потенціалу країни і вирішення стратегічних задач,

настання терміну виплат за позиками взятими у попередні роки, зменшення золотовалютного резерву країни.

У зв'язку з цим, потрібно проводити виважену фінансову політику у частині формування бюджетних видатків і надходжень, намагаючись зменшити вплив політичної складової на цей процес, уповільнити темпи зростання зовнішнього боргу, що безпосередньо пов'язано із фінансовою незалежністю, конкурентоспроможністю та забезпеченням стабільності економіки країни.

Размещено на Allbest.ru