Закономірність видів грошей. Закони грошового обігу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Миколаїв 2014

Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з політичної економії

на тему: «Закономірність видів грошей. Закони грошового обігу»

Студентки 1 курсу 1421 групи

Ковальчук Ольга Вікторівна

Керівник: проф.Простяков М.Г



План курсової

гроші інфляція ринковий система

Вступ

1. Соціально-економічна природа грошей

1.1 Передумови виникнення грошей

1.2 Системна сутність та основні функції грошей

1.3 Закони грошового обігу

2. Особливості грошового обігу в сучасних умовах

2.1 Сучасні форми грошей

2.2 Грошова система в умовах ринкових відносин

2.3 Методи регулювання грошової системи та їх наслідки. Монітариська політика

3. Перспективи стабілізації грошового обігу

3.1 Причини виникнення та суть інфляціїї

3.2 Сталість грошей. Грошові реформи як захід стабільності грошової системи

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Виникнення та розвиток товарного виробництва супроводжується появою та еволюцією грошей -- наймобільнішим і найгнучкішим видом власності. Від їх успішного функціонування залежить реалізація величезної маси товарів і послуг у сучасному суспільстві, стабільність і ефективність економічної системи. Водночас гроші самі є товаром, який користується попитом і пропозицією і має певну ціну. Тому еволюція грошей супроводжується виникненням грошових систем, на розвиток яких впливають закони товарного виробництва і, у свою чергу, підпорядковується властивим лише цьому виду власності законам, порушення яких є передумовою виникнення інфляції. Очевидно, що закономірності виникнення та еволюції грошей і грошових систем, закони їх розвитку, основні причини інфляції, її сутність та наслідки для народного господарства є важливим об'єктом дослідження економістів.

Сутність грошового обігу полягає в тому, що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів.

Гроші посідають значне місце в ринковій економіці. Вони забезпечують життєдіяльність кожної з ринкових структур, сприяють подальшому розвитку процесу суспільного відтворення матеріальних та нематеріальних благ, їх виробництву, обміну, розподілу та споживанню. Грошові відносини є найскладнішим елементом ринку.

В даній курсовій роботі визначено основні поняття та види грошей та грошового обігу, визначено значення та сутність грошей в сучасних умовах.

Детально розглянуто закони грошового обігу, сучасну грошову систему та грошову масу, причини інфляції.

Актуальність теми дослідження. Важливим елементом ринкової економіки є гроші.

Мета і завдання дослідження. Метою даної курсової роботи є дослідження на базі вітчизняного та світового досвіду поняття сутності грошей, їх походження та функції. Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:

- проаналізувати існуючі в науковій літературі погляди щодо сутності грошей;

- дослідити історико-правові та наукові засади походження грошей та встановити роль держави в утворенні грошей;

- визначити функції грошей;

- визначити властивості грошей;

- встановити форми грошей та їх еволюцію;

- охарактеризувати роль грошей у розвитку економіки.

Об'єктом дослідження курсової роботи є сучасні гроші.

Предметом дослідження є сучасні гроші, їх походження, сутність та функції.

Наукова новизна. В курсовій роботі комплексно досліджується сучасні гроші, їх походження, сутність та функції. В результаті роботи над темою зроблені ряд узагальнень та висновків, які відзначаються певною новизною і дають підстави сформулювати принципові положення.

Методологічною основою дослідження є сучасні методи пізнання як загальнонаукові, так і спеціальні: діалектико-матеріалістичний, системний, соціологічний, історичний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний, статистичний, методи моделювання, прогнозування.

Структура курсової роботи складається з вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури.



1. Соціально-економічна природа грошей

1.1 Передумови виникнення грошей. Еволюція форм власності

У сучасному світі панівною формою суспільного виробництва є товарне виробництво. Його найголовнішими базовими категоріями виступають товар і гроші.

Щоб розкрити сутність грошей як загального еквівалента й правильно зрозуміти їх роль у житті будь-якого сучасного суспільства, слід простежити їх еволюцію від найпростішого товару, який епізодично виконував роль еквівалента, до багатогранного й всемогутнього образа вартості, що рухає не тільки виробництвом, а й долями та пристрастями мільйонів людей.

Гроші - це продукт товарного виробництва, а воно, як відомо, неможливе без обміну. Історично обмін зароджувався між общинами (племенами) і, як і само товарне виробництво, мав епізодичний характер. У цьому ще випадковому процесі обміну брало участь два товари, дві споживні вартості. Наприклад, риба, яка була виловлена в кількості більшій, ніж існувала потреба в ній, могла обмінюватись на здобуті іншим племенем шкури звірів. Цей обмін завжди здійснювався в певній пропорції, що може бути виражена за такою абстрактною формулою:

X товару А = У товару Б.

Це рівняння характеризує найпростішу форму вартості, яка виникла першою й отримала назву простої, випадкової або одиничної форми вартості. Два товари, що беруть участь в обміні, водночас є його крайніми полюсами. Один товар (А) знаходиться у відносній формі вартості. Він виражає свою вартість, його купують. Він завжди має свою кількісну визначеність, свою величину вартості. Другий товар (Б) виступає як вимірювач вартості першого товару. Він своєю споживчою вартістю вимірює вартість товару А. З цієї позиції товар Б виступає як еквівалент, вимірювач вартості іншого товару. Він виконує цю роль випадково, епізодично, та й сам по собі зовні ніяк не відрізняється від інших споживчих вартостей, але в межах відносин цих двох товарів він означає більше, ніж просто споживча вартість. Отже, товар Б, який виражає вартість товару А, є еквівалентом і в цій ембріональній, зародковій формі вже функціонує як гроші.

Аналізуючи цю форму вартості, слід відзначити принаймні три суттєвих моменти.

По-перше, у співвідношенні X товару А = У товару Б, товари, які беруть участь в обміні, займають полярні позиції і можуть перебувати або у відносній, або ж в еквівалентній формі. Якщо їх поміняти місцями, то товар А стане товаром еквівалентом, а товар Б буде перебувати у відносній формі вартості. Суть цієї форми вартості при цьому не зміниться.

По-друге, як товар А, так і товар Б мають власну вартість і їх кількісна пропорція (X) та (У) залежить від величини вартості одиниці кожного з цих товарів.

По-третє, безпосередньо вартість одного товару виразити в робочому часі, витраченому на його виготовлення, не можна. Ця вартість може бути виражена тільки опосередковано, через вартість іншого товару.

Виступаючи товаром-еквівалентом, товар Б відіграє активну роль і має такі особливості:

- споживча вартість одного товару (у нашому випадку - товару Б) виступає формою виразу вартості іншого товару (А);

- конкретна праця, витрачена на товар-еквівалент (Б), що є джерелом споживчої вартості, виступає формою виразу своєї протилежності, а саме абстрактної праці;

- приватна праця, тобто праця окремого товаровиробника (товаровиробників), виступає формою прояву своєї протилежності - суспільної праці.

З розвитком товарного виробництва в обмін утягуються вже не два, а багато товарів, та й сам обмін стає більш регулярним. Унаслідок тих чи інших обставин якийсь товар став найбільш бажаним для придбання. Він перебуває у відносній формі вартості. Його хочуть купити. Таким товаром могла стати худоба як концентроване джерело білкової їжі. В умовах повсякденного вирішення проблеми фізичного виживання вона стає найбільш бажаним предметом обміну і може обмінюватись на багато інших споживних вартостей.

Виникає інша, більш складна форма вартості, яка отримала назву повної або розгорнутої форми вартості. Схематично її можна подати, наприклад, у вигляді такого рівняння:

(2 мішка зерна, 3 пари чобіт, 1 сокира)

Ця форма вартості, якщо її порівняти з простою випадковою формою, являє собою певний прогрес у розвитку форм вартості. Вона відображає у своєму розвитку більш високий щабель організації товарного виробництва й обміну. Але ця форма вартості має й певні недоліки. У практиці вона відображається в певному утрудненні обміну товарів. Так, власнику 1 пари чобіт досить складно обміняти їх на певну кількість зерна, бо цей обмін треба робити через товар, що знаходиться у відносній формі вартості (вівця).

К. Маркс в "Капіталі" розкрив ці недоліки в теоретичному аспекті. "По-перше, відносне вираження вартості товару є тут незавершеним, тому що ряд виражень його вартості ніколи не закінчується... По-друге, такий ланцюг утворює строкату мозаїку розрізнених і різнорідних виражень вартості. По-третє,... відносна форма вартості кожного товару являє собою нескінченний ряд виражень вартості, відмінний від виражень відповідної форми вартості будь-якого іншого товару" (Маркс К. Капітал. ТІ. С. 73-74).

Зміни в суспільному виробництві, які знайшли свій вираз у подальшому розвитку товарного виробництва й обміну привели до появи нової, більш розвинутої форми вартості. Вона отримала назву загальної і може бути подана у вигляді такого прикладу:

2 мішка зерна

1 сокира = 1 вівця

3 пари чобіт

Ця форма вартості відрізняється від попередньої тим, що в ній роль загального еквівалента виконує не багато товарів, а один. Тепер усі товари виражають свою вартість просто, бо виражають її в одному товарі, і одноманітно, бо виражають цю вартість в одному і тому самому товарі. Водночас отримує подальший розвиток і товар, що виконує роль еквівалента, і це знаходить свій вираз у посиленні його характеристики як загального еквівалента.

На певному етапові розвитку товарного виробництва роль загального еквівалента міг виконувати будь-який товар (проста форма вартості) або якийсь один товар (загальна форма вартості), і це пояснювалось тим, що обмін був безпосереднім і, як правило, нерозривним у місці і часі. Виникла остання й найбільш розвинена форма вартості, яка отримала назву грошової форми вартості. Цю форму схематично можна подати в такому вигляді:

1 мішок зерна

3 пари чобіт = 1 грам золота

1 сокира

Грошова форма вартості, за своєю суттю, нічим не відрізняється від загальної. Прогрес тут тільки в тому, що роль цього загального еквівалента виконує золото, товар, який найліпше серед усіх інших товарів може виконати цю роль. Золото однорідне за своїм складом, добре розділяється на частини, не зазнає впливу корозії, має велику вартість за невеликого об'єму, досить рідко зустрічається в природі і т.ін. Жоден товар не має такої сукупності властивостей, які роблять золото найбільш придатним для виконання ролі загального еквівалента. Саме це дало змогу К.Марксові зробити висновок про те, що "золото і срібло за своєю природою - не гроші, але гроші за своєю природою - золото і срібло" (Маркс К. Капітал. Т.1. с. 99)

Не слід ототожнювати товарну форму грошей лише з використанням у цій ролі золота та срібла. Розглядаючи ці коштовні метали як носії грошових відносин, слід враховувати, що золото і срібло не відразу почали монопольне виконувати зазначену функцію завдяки своїм специфічним властивостям. Локальність ринків, їхня функціональна відокремленість на попередніх етапах розвитку дозволяли множинність товарів, що використовувались у ролі грошей. Як правило, це був товар найбільшого попиту і воднораз найцінніший для певного ринку, і його будь-коли можна було обміняти на іншу споживчу вартість. Йдеться про такі товари, як худоба, хутро, тютюн, риба, мушлі, оливкова олія, різні види металів, у т.ч. золото і срібло.

Подальшим ступенем у розвитку грошей стало карбування металевих монет. Вважається, що перші монети з'явилися в Китаї та в країнах Близького Сходу у VIII-VII ст. до н.е. Це були здебільшого мідні монети. Близько 4 тис.років тому в Ассирії почали карбувати монети із золота.

Перші металеві монети Китаю Перші металеві монети Китаю. Перші металеві монети Китаю.

Залізні гроші використовували стародавні спартанці, бритти, японці, деякі африканські народи. Олов'яні вживались у стародавній Мексиці, Римській імперії, середньовічній Англії, на острові Ява. Мідні - у стародавньому Китаї та Стародавньому Римі. Свинцеві кульки використовувалися при дрібних платежах у Північній Америці.

Срібні гроші широко вживались на рубежі ІІІ і ІІ тис. до н. е. в Китаї, Персії та Месопотамії. Перші золоті монети, на думку Геродота, запровадив лідійський цар Гігес ( 5 ст. до н. е. ). Спочатку злитки золота клеймили ( в Єгипті клеймо з написом фараона ставили на злитках золота вагою 14 кг, а чеканити монети почали в Малій Азії у 12 ст. до н.е.)

Слово "монета" вперше з'явилось як титул богині Юнони в 279 р. до н. е. В Римі при храмі ( Юнони - Монети ) карбувалися гроші. Монети в Індії з'явилися раніше на 600 років. Протягом багатьох століть функцію загального еквівалента відігравало срібло, яке поступилося місцем золоту. Довгий час у різних країнах використовували обидва метали--срібло і золото. При цьому між ними існувало суворо визначене кількісне співвідношення.

Врешті-решт, саме золото стало виконувати роль грошей. це пояснюється тим, що завдяки своїм природним властивостям ( однорідність, подільність, компактність, добре зберігається ) воно придатніше до виконання суспільної функції загального еквівалента. Золоті гроші були повноцінними, оскільки їх номінальна вартість в основному відповідала вартості металу, що в них містився, і золото виконувало всі функції грошей.

Металеві гроші були в обігу і на території Київської Русі: в IX-XI ст.-здебільшого срібні, частково- золоті монети, що витіснили хутро окремих пухнастих звірів - куниць, білок та інших тварин, використовуване до того як гроші. Вважається, що однією з перших карбованих монет Київської Русі була гривна - срібний злиток вагою в півфунта. У книзі "Історія України" М.Грушевського розповідається про те, що за Візантійською угодою 911 р. греки зобов'язалися виплачувати князеві Олегові данину по 12 гривень, тобто по 6 фунтів срібла, на кожного члена його дружини і князів, що лишалися в Києві, Чернігові, Переяславі та інших містах. Рубель з'явився в XIV ст. Це також срібна монета, частка гривні, або рублена гривня.

За даними В.К.Ключевського, попервах новгородський та московський срібні рублі мали різну вагу. Перший був удвічі вагомішим. За Петра І почалося карбування золотої монети.

Протягом тривалого часу в обігу використовувалися повноцінні монети, реальний зміст яких відповідав їхній номінальній вартості. Вважалося, що емісія монет, чия номінальна вартість менша за їхній металевий вміст, є ошуканством населення. Тому скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла служити масштабом цін за власним ваговим виміром. Та й назви багатьох грошових одиниць окремих країн встановлювалися відповідно до ваги їх металевого вмісту. Так, приміром, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла ( повноцінний, справжній, чистий, повної ваги). Мірою ваги та масштабом цін була, як зазначалось, і гривня.

Від 2-ї половини XIX ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної (вагової) вартості. В обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою справою. Прибуток, отриманий від різниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей та витратами на їх емісію, дістав назву сеньиорат. Сеньйорат присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію. 1 Рубель - половина гривні (рубалася навпіл).

Прикладів такої емісії є багато. Зокрема, в Англії срібна монета - пенні 1300 р. важила 22 грами, а 1364 - лише 12 грамів. У Франції з однакової кількості срібла 1309 р. карбувалося 2 ліври, а 1720 р.- 98 ліврів. Як наслідок- вага монети з тим же номіналом зменшилася майже в 50 разів. У Німеччині 1326 р. з 234 грамів срібла карбувалося 2 марки, 1378 р.- 4. а 1506 р.- 12 марок. Аналогічні приклади характерні і для інших країн. Ясна річ, що в кожному з таких випадків знаходимо обмеження функцій металевої грошової одиниці, її використання лише як своєрідного знаку вартості повноцінної монети. В даному разі не йдеться про факти прямих фальсифікацій, що часто траплялися в таких випадках.

Показовим у цьому відношенні є приклад Росії. Намагаючись вирішити проблеми державних фінансів за допомогою емісійного процесу, уряд царя Олексія Михайловича випустив в обіг 1656 р. срібну рублеву монету, що важила вдвічі менше попередньої. Після цього в обігу з'явився мідний рубель, який надзвичайно швидко витіснив навіть знецінену срібну монету. Відомі й наслідки цієї заміни - так званий мідний заколот, жорстоко придушений урядом. Що ж до нещасливої мідної монети, то її перегодом було повністю вилучено з обігу через викуп - копійка за рубель.

Для багатьох країн із функціонуванням товарних грошей було характерним використання системи біметалевого обігу - одноразової (паралельної) емісії золотих і срібних монет. У цьому випадку державою встановлювалися фіксовані пропорції між їх номінальними визначеннями, які відповідно до змін в емісійних витратах коли-не-коли коригувалися.

Паралельний обіг золотих і срібних монет породжував труднощі. Цінніші монети вряди-годи зникали. Суть цього явища було вмотивовано на основі закону англійського банкіра Т.Грешема (1519-1579), широко відомого в теорії грошей.

Погані гроші витісняють з обігу хороші. Йдеться про те, що при біметалевій системі гроші, вартість яких на ринку цінних металів нижча'за їхню номінальну вартість, витісняють ті грошові одиниці, що коштують дорожче своєї офіційної ціни. Ілюстрацією дії цього закону може служити приклад із випуском за царя Олексія Михайловича мідних грошей та витіснення ними срібних монет.

Розглядаючи цей економічний закон, варто враховувати і те, що ним аргументується особливість подвійного обігу металевих грошей. Його механічне перенесення на визначення закономірностей паралельного обігу паперових грошей, як це інколи трапляється в окремих наукових працях з теорії грошових відносин, є некоректним.

Епоху товарних (металевих) грошей заступила епоха грошей паперових. Як знаки вартості повноцінних товарних грошей, паперові гроші почали використовуватися у функції засобу обігу понад тисячу років тому. Вважається, що вперше паперові гроші з'явились у Китаї ще у VIII ст. н.е. У Європі це сталося значно пізніше. У Франції їх емісія розпочалася 1783 р. Наприкінці XVIII ст. банкнотний обіг мав місце в Англії. Право емісії паперових грошей було надано Віденському банкові ще 1762 р. Попервах їх випуск мав епізодичний характер, але з 1771 р. здійснювався на регулярних засадах. Емісія паперових грошей у Північній Америці розпочалася наприкінці XVII ст.

В Росії паперові асигнації з'явилися 1769 р., в період царювання Катерини II. Спочатку вони вільно розмінювались на срібні гроші, заступаючи в обігу громіздкі мідні монети. В 1774 р. було емітовано асигнацій майже на 18 млн. рублів, значна частина яких запроваджувалася в обіг замість розписок скарбничих установ. Курс асигнацій становив 99-98 коп. сріблом за рубель асигнаціями. В 1786 р. емісія вказаної грошової одиниці досягла 45,3 млн.рублів.

З'ява розмінних на золото і срібло паперових грошей, що запроваджувалися в обіг силою держави і спиралися на її авторитет, не була чимось аномальним. Йдеться про цілком природний історично-прогресивний процес розвитку грошей, пов'язаний із розширенням масштабів товарного обміну та ринкових відносин. Розмінні паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціонування грошових відносин. Ба більше - вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості.

Нові якісні моменти в системі грошових відносин почали формуватися з появою в обігу не розмінюваних на золото чи срібло паперових грошей. Від початку припинення обміну знаків вартості на реальні (товарні) гроші розглядалось як аномальне явище, як виняток з дійсної практики, викликаний особливими (надзвичайними) політичними чи економічними явищами в житті певної держави. Скажімо, в Англії припинення обміну банкнот на золото з 1797 по 1821 р. було викликане наполеонівськими війнами та фінансуванням їх (значною мірою) надмірною емісією паперових грошей. Подібні факти мали місце і в інших країнах. В Росії обмін асигнацій на золото було припинено 1854 р. у зв'язку з Кримською війною. Відновити обмін вдалося лише в 1895-97рр. з проведенням грошової реформи, автором якої був царський прем'єр-міністр граф Вітте.

Повний відхід од конвертованості (обміну) паперових грошей в золото відбувся значно пізніше. Більшість країн Заходу припинила такий обмін під час великої депресії - економічної кризи 1929-33 рр. і в перші післякризові роки. Проте, як буде показано у 12-й темі, такий обмін залишився у сфері міжнародних валютних відносин. Як наслідок, зв'язок національних паперових грошових одиниць із золотом здійснювався опосередковано - через функціональні структури світових грошей. Одначе від середини 1970-х рр. практика конвертованості паперових грошей у золото зовсім припинилась і на рівні міжнародних валютних відносин. Відбулось цілковите витіснення дорогоцінного металу зі сфери грошових відносин. Золото повністю втратило грошові функції. Сталася його демонетизація, і воно перетворилось на звичайний товар.

Власне, на цій базі здійснився остаточний перехід до епохи паперових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість - ту, що безпосередньо втілювалась у монетарному товарі як носії грошових відносин. Суть грошей, їхню внутрішню природу почали уособлювати в собі паперові, а не товарні гроші. Паперові гроші перестали бути знаком вартості монетарного товару.

Епоха паперових грошей є епохою грошей, що розвиваються на кредитних засадах. Це водночас і епоха банківських грошей - грошей, що функціонують значною мірою на безготівкових засадах, грошей, які поступово трансформуються в електронні символи і знаки.

1.2 Системна сутність та основні функції грошей

Більшість сучасних економістів пропонують визначення сутності грошей, адекватні реаліям ХVI- XIX ст.

Так, у "Сучасному економічному словнику" гроші охарактеризовано як "особливий вид універсального товару, що використовується в якості всіх інших товарів". У "Великому економічному словнику" гроші визначено як "...міра вартості при купівлі-продажу і виконують роль всезагального еквівалента, тобто виражають вартість всіх інших товарів і обмінюються на будь-який з них". В "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна грошима називають "блага, які виконують функції засобу вимірювання цінності інших благ (загального еквівалента) або засобу здійснення розрахунків при обміні (засобу обміну); блага, що мають повну (рівну або близьку до одиниці) ліквідність".

Різнопланові визначення грошей дають і українські економісти. Так, А. Задоя та Ю. Петруня стверджують, що гроші -- це "загальновизначений в економічних відносинах засіб обміну", а з урахуванням функції грошей -- це "будь-який товар, який функціонує в якості обігу, міри цінності і засобу збереження цінності".

У "Словнику сучасної економічної теорії Макміллана" за редакцією англійського економіста Д. Пірса охарактеризовано паперові гроші, металеві, товарні та інші, але визначення цієї категорії відсутнє1.

Найбільш спрощене визначення сутності грошей, яке повністю позбавлене пізнавальної цінності, дається в одному з підручників "Економікс": гроші -- "зручний засіб для обміну товару", все те, "що виконує функцію грошей".

У підручнику за редакцією В. Камаєва гроші визначаються як "активи, суспільні засоби платежу, що служать засобом обігу, одиницею рахунку і засобом нагромадження", а функція міри вартості не названа.

Основними недоліками наведених визначень є обмеження сутності грошей лише окремими функціями; їх трактування у найпростішому сенсі (як загального еквівалента); відсутність концептуального визначення сучасних грошей з урахуванням історичного аспекту; перерахування виконуваних грошима функцій без узагальнюючої характеристики їх сутності на основі цих функцій.

Основні функції грошей

Вітчизняні та зарубіжні економісти функції грошей розглядають неоднозначно. Як правило, українські вчені, наслідуючи Маркса, виділяють п'ять основних функцій грошей: міра вартості, засіб обігу, засіб утворення скарбів, засіб платежу і світові гроші. Деякі науковці виділяли таку функцію грошей, як засіб експлуатації. А. Гальчинський вважає, що єдність функцій міри вартості й засобу обігу у матеріальному значенні внаслідок ускладнення економічних зв'язків стає неможливою, а формою вирішення цієї суперечності є якісно нова єдність функцій -- поєднання функцій нагромадження і грошей як загального засобу платежу. М. Савлук замість функції засобу платежу виокремлює функцію засобу нагромадження.

Функція міри вартості. Полягає в тому, що гроші виражають вартість усіх інших товарів. І у товарах, і у грошах втілена уречевлена людська праця, за допомогою грошей порівнюється вартість товарів, а вартість породжує міру вартості. Вартість товару, виражена в грошах, є його ціною. Отже, вартість виявляється в ціні товару лише на основі функції міри вартості. Таке визначення ціни правильно відображало реальні відносини економічної власності лише за умов простого товарного виробництва.

Виконання грошима функції міри вартості є об'єктивною функцією, а масштаб цін -- вагова кількість металу, прийнята в країні за грошову одиницю -- це технічна функція, яка залежить від волі держави і встановлюється законодавчим шляхом.

Останніми десятиліттями XX ст. штучність масштабу цін постійно посилювалася. Передусім це зумовлював зростаючий відрив офіційної (встановленої державою) ціни золота від його реальної вартості. Так, у 1934 р. казначейство США визначило ціну золота: 35 дол. за одну трійську унцію (31,1 г чистого золота), яка зберігалася до 1973 p., у той час як ринкова ціна сягнула до 200 дол. за унцію у 1974 р. З 1975 р. золотий стандарт припинив функціонування. Більшість країн відповідно до рекомендацій МВФ перестали фіксувати масштаб цін.

Проте функція грошей як міри вартості збереглася. Класики політичної економії виконання грошима цієї функції пов'язували з наявністю повноцінних товарних грошей (золота або срібла), які внаслідок затраченої на них праці мали власну вартість. Після відміни золотого стандарту паперово-кредитні гроші представляють насамперед загальну масу товарів і послуг, що перебувають в обігу, отже, мають представницьку вартість без внутрішньої субстанціональної вартості. Мінової вартості неповноцінні гроші набувають у процесі обігу, реалізації товарів і послуг, але формують за інерцією представницьку вартість грошей у наступному циклі.

Функція засобу обігу. Гроші виконують функцію засобу обігу як посередник у процесі обігу товарів, служать інструментом їх реалізації. Цю функцію можуть виконувати лише реальні гроші, тобто золоті монети, злитки та ін., або їх паперові та кредитні замінники.

В обігу золоті і срібні монети поступово стиралися, але певний час функціонували як повноцінні. Держава встановлювала ступінь зносу, який робив благородні метали непридатними для обміну (ремедіум). Згодом вона сама почала карбувати неповноцінні срібні й мідні монети як замінники повноцінних. Ця практика та роль благородних металів як миттєвих посередників у сфері обміну уможливили заміну грошового товару знаками (символами) вартості -- металевими й паперовими. Починаючи з кризи 1929--1933 pp. у більшості країн, а з 1936 р. -- в усіх капіталістичних країнах функцію засобу обігу виконували тільки грошові знаки.

Забезпечуючи перехід товару від виробника до споживача, гроші у будь-якій формі залишаються в обігу (на відміну від реалізованих товарів), що впливає на співвідношення товарної і грошової мас. Остання повинна бути меншою від суми товарних цін, оскільки грошова одиниця забезпечує реалізацію кількох товарів.

Функція засобу платежу. У процесі еволюції товарно-грошових відносин функція засобу обігу поступово звужується. Так, при сталих відносинах між товаровиробниками зростає взаємна довіра як передумова продажу товару в кредит (лат. credo -- довіряю). Це зумовлює появу функції грошей як засобу платежу і виникнення кредитних грошей. Один товаровиробник за кредитних відносин стає кредитором, другий -- боржником. Отримуючи товар, боржник дає кредитору письмове боргове зобов'язання (вексель), в якому підтверджує своє зобов'язання в певний строк сплатити грошову суму. Після сплати за векселем кредитор повертає видане боржнику зобов'язання. Гроші в цьому випадку є функцією засобу платежу. Цю функцію вони виконують також при виплаті заробітної плати, позик, податків, орендної плати та ін. Банки скуповують звичайні векселі, а розраховуються банківськими банкнотами, які є кредитними грошима. Розвиток кредитних відносин (разом з іншими причинами) зумовлює появу кредитних грошей (векселів, чеків та ін.), які водночас з паперовими грошима обслуговують процес обігу товарів і послуг.

У розвинутих країнах постійно розширюється сфера функціонування грошей як засобу платежу і водночас діалектично заперечується (звужується) функція засобу обігу. Внаслідок здійснення платежів шляхом зарахування взаємних зобов'язань економляться грошові кошти, прискорюється обіг фондів. Найкраще виконати цю функцію гроші можуть при їх стабільній власній номінальній вартості. Однак у процесі виконання функції засобу платежу боржник може несвоєчасно виплатити необхідну суму, спричинивши ланцюгову реакцію у виплаті інших боргів, а це, у свою чергу, зумовлює виникнення грошово-кредитних криз. Функції грошей як міри вартості та засобу обігу -- дві найважливіші функції, які формують основну сутність грошей. У розвинутих країнах функцію засобу обігу гроші виконують переважно лише у сфері роздрібної торгівлі, купівлі і продажу послуг та міжнародної торгівлі. В Україні, навпаки, в 90- ті роки XX ст. сфера цієї функції поширювалась, що завдавало немалих збитків народному господарству.

Функція утворення скарбів та нагромадження. Оскільки благородні метали в епоху золотого стандарту були основною формою багатства, його суспільним вираженням, то товар іноді продавався з метою заволодіти цим багатством. Таке накопичення грошей здійснювалося й для того, щоб застрахувати себе від випадковостей ринку, а з появою лихварського капіталу воно стало самоціллю. Так гроші випадали зі сфери обігу і перетворювались у скарб.

Історично функція грошей як засобу утворення скарбів виникла після функції засобу обігу. Обов'язковою умовою цього була поява таких обсягів додаткового прибутку, які дали змогу відкласти на майбутнє частину отриманих від реалізації продуктів грошей.

Процес утворення скарбів кількісно та якісно змінюється з розвитком товарного виробництва. Спочатку накопичення здійснювалось у формі дорогоцінних металів, потім виникла естетична форма скарбів (предмети розкоші, твори мистецтва та ін.), а згодом скарби нагромаджувались як резерв платіжних засобів для розширеного відтворення і отримання прибутків. За капіталістичного способу виробництва функція грошей як засобу утворення скарбів набуває якісно нової форми -- функції нагромадження. її поява не повністю, а діалектично заперечує попередню форму, що зумовлює їх співіснування, взаємодію, взаємоперехідність. Водночас еволюція форм цієї функції супроводжується посиленням ролі паперових і кредитних грошей. Щоб забезпечити постійний процес нагромадження, гроші вкладають в банки, в купівлю цінних паперів, що сприяє розвитку структури й інфраструктури ринку.

Накопичення грошей за капіталізму здійснюється з метою придбання засобів виробництва (амортизаційні відрахування), предметів тривалого користування, предметів розкоші та ін.

За золотого стандарту скарби виконували роль стихійного регулятора грошового обігу (при скороченні виробництва і обігу товарів частина грошей ставала зайвою, перетворювалася на скарб, і навпаки). В сучасних умовах вони не виконують цієї функції, оскільки грошові знаки на золото не обмінюються.

Функція світових грошей. З розвитком міжнародного поділу праці і міжнародного ринку гроші починають обслуговувати і міжнародну торгівлю, виконуючи функцію світових грошей. Найкраще це робило золото. Оскільки за золотого стандарту грошові одиниці різних країн містили різну за вагою кількість золота, при розрахунках грошові одиниці зіставлялися, що означало встановлення монетного паритету.

У другій половині XIX ст. (за золотого стандарту) широко застосовувалися кредитні засоби міжнародних розрахунків і безготівкові платежі, а золото -- здебільшого для регулювання сальдо міжнародних розрахунків (для покриття дефіцитів зовнішньоторговельних балансів), що обмежувало його використання у світовому обігу. Із середини 70-х років XX ст. (у зв'язку з припиненням обміну доларів на золото) центральні банки використовують золото як світові гроші, лише продаючи його на приватних ринках золота. Нині міжнародним платіжним і купівельним засобом слугують резервні національні валюти -- американський долар, англійський фунт стерлінгів та інші.

Отже, з урахуванням усіх виконуваних функцій можна комплексно визначити економічну категорію "гроші".

Гроші (у сучасному контексті) -- це особливий товар, що слугує загальним еквівалентом та найважливішим об'єктом рухомої власності, на основі чого виконуються всі функції грошей, значною мірою встановлюються та розвиваються економічні відносини між людьми (передусім відносини економічної власності) в межах окремих країн і світового господарства.

Еволюція грошей супроводжується виникненням грошових систем.

1.3 Закони грошового обігу

Кількість грошей, яка перебуває в обігу, не може бути необмеженою, оскільки для реалізації товарів, що надійшли в сферу обігу, слід чітко визначити кількість грошей. Чим більша сума цін товарів, тим більше грошей необхідно для їхньої реалізації. Тут існує пряма залежність. Другим важливим елементом є швидкість обігу грошей, оскільки гроші весь час повертаються в обіг. І чим швидше кожна грошова одиниця здійснює свій оборот, тим менше потрібно грошей. Тут існує зворотна залежність.

На кількість грошей, які потрібні для сфери обігу, значно впливає функція грошей як засіб платежу. Оскільки продаж товару в кредит означає, що тепер для руху товару гроші непотрібні, це зменшує кількість грошей в обігу. Водночас кількість грошей збільшується на суму цін товарів, які були продані в кредит і термін платежу за якими вже настав, що потребує додаткових сум для здійснення цих платежів. Крім того, частина платежів взаємопогашається. Врахування усіх цих чинників дає змогу достатньо точно визначити кількість грошей, потрібних для обігу.

Закон грошового обігу полягає у дотриманні в обігу необхідної кількості грошей, це закон кількості грошей в обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу, можна визначити за такою формулою:

де КГ - кількість грошей;

СЦ - сума цін усіх реалізованих за рік товарів; К - сума цін товарів, проданих в кредит;

П - сума платежів по зобов'язаннях (по кредиту минулого періоду);

ВП - сума платежів, що взаємно погашаються; О - швидкість обігу грошей (середнє число обороту грошей на рік).

Закон обігу повноцінних грошей (золота) може бути виражений таким чином: при даній сумі вартості товарів, що реалізуються за готівку, і платежів, що надходять (за відрахуваннями тих, які взаємно погашаються) і при даній середній кількості оборотів маса грошей залежить від вартості грошового матеріалу (золота). Якщо, наприклад, вартість золота зменшилася внаслідок зростання продуктивності праці в золотодобувній галузі, то знадобиться відповідно більша його кількість, щоб забезпечити процес реалізації тієї ж маси товарів, адже ціни останніх зростуть.

В умовах золотомонетного обігу перебувала така кількість повноцінних грошей, яка необхідна. Коли потреба в грошах зменшувалася, частина золотих монет випадала з обігу, перетворюючись у скарб; якщо ж потреба в грошах зростала, їх додаткова кількість із скарбу надходила в обіг.

Якщо в сферу обігу випускалася така кількість паперових грошей, яка дорівнювала кількості золотих грошей, необхідної для обігу, то паперові гроші функціонували так само як і золоті і мали таку ж купівельну силу. Але становище змінюється, якщо в обіг випускають більше грошей, ніж потрібно було б золотих. Паперові гроші на відміну від золотих не випадають з обігу, продовжуючи там зоставатися. Тому вартість паперових грошей залежить від їх кількості в обігу, про що й говорить кількісна теорія грошей.

Вказана вище формула відображає закон обігу повноцінних грошей (золотих) або їх готівкових знаків (банкнот і розмінної монети). З розвитком товарно-грошових і кредитних відносин в розвинутих країнах готівка почала складати лише 10-15 % агрегату М1. Абсолютна більшість товарів і послуг тепер реалізується через безготівковий обіг, що є специфікою системи нерозмінних кредитних грошей. Зростання значення безготівкових грошей зробило непридатним застосування описаного методу визначення необхідної кількості грошей і зумовило необхідність нового підходу до цієї проблеми, який і був запропонований американським теоретиком І. Фішером. Виведене ним рівняння має такий вигляд:

де М - пропозиція грошей (грошовий агрегат М1); V - швидкість обігу; Р - загальний рівень цін (індекс цін);

<2 - пропозиція товарі і послуг (реальний суспільний продукт - У).

Для того, щоб визначити необхідну кількість грошей, потрібно знайти М1.

Однак, сьогодні важко передбачити ймовірну економічну ситуацію в країні і на світовому ринку. Тому врахування вимог закону грошового обігу у ринковій економіці здійснюється на основі визначення стану грошового обігу, тобто фактичної збалансованості Мф і Мн та розробки і впровадження у життя відповідної грошово-кредитної (монетарної) політики, що базується на сучасному мо-нетаризмі, з позицій якого, закон грошового обігу виражається таким рівнянням:

де Мф - фактична грошова маса в обігу;

Мн - об'єктивно необхідна для обігу маса грошей.

Якщо Мф > Мн, у обігу знаходяться зайві гроші, а коли Мф < Мн, то існує нестача грошей в обігу. Звідси суть закону грошового обігу полягає у тому, що протягом даного періоду в обігу повинна бути лише певна, об'єктивно зумовлена грошова маса.

Із сформульованого закону випливає важливий принцип грошового обігу. Його суть полягає в тому, що грошова маса повинна відповідати потребам обігу. Підтримування рівноваги в економіці, збалансованості попиту і пропозиції значною мірою залежить від обсягу грошової маси.

Водночас грошова маса мусить зростати пропорційно зростанню обсягу товарів і послуг або зменшуватися у відповідності із зменшенням обсягу товарної маси (це випливає з рівняння І. Фішера). Зміна грошової маси визначається через так званий грошовий мультиплікатор, який відображає роль банківської системи у регулюванні грошової маси.



2. Особливості грошового обігу в сучасних умовах

2.1 Сучасні форми грошей

Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку від предметів першої необхідності до так званих електронних грошей. Високий рівень розвитку фінансово-економічних відносин та істотне ускладнення вимог ринку до грошового еквівалента зумовлювали зміну форм грошей, більш адекватних новим умовам.

- Повноцінні гроші - гроші, у яких номінальна вартість відповідає реальній вартості, тобто вартості матеріалу, з якого вони зроблені. Наприклад, до таких грошей відносяться металеві гроші(мідні, срібні, золоті монети)

- Неповноцінні гроші - це гроші, які не мають власної(субстанціональної) вартості.

Початковою висхідною формою повноцінних грошей були товарні гроші. На різних етапах розвитку, в різних країнах і регіонах роль товарних грошей спочатку виконували різні товари першої необхідності. "Що тільки не використовували люди в ролі грошей! Діапазон таких речей дуже великий - від черепів корів на острові Борнео до солі в Африці, від металевих списів у Конго до черепів людини на Соломонових островах", - пише Г.А. Федоров-Давидов [9]. Та найпоширенішим видом товарних грошей була худоба. Згодом на роль грошей стали претендувати предмети розкоші та дорогоцінні вироби.

У міру розвитку товарного виробництва, збільшення кількості продуктів обміну, поглиблення суспільного поділу праці, ускладнення та розширення територіальних меж обміну товарами ринок поставив перед товаро-грошима нові вимоги:

> портативність (висока вартість у невеликому обсязі);

> здатність тривалий час зберігати свою вартість;

> економічна подільність (наприклад, перлину або худобу не поділити на дві частини однакової вартості, а злиток золота, поділений на дві рівні за вагою частини, означає, що і вартість кожної його половини рівно вдвічі зменшується);

Рис 1 Сучасні форми грошей

* Паперові гроші - це представники неповноцінних грошей, які з 'явилися як замінники золотих монет.

Сутність паперових грошей полягає в тому, що вони виступають знаками вартості, випускаються державою для покриття бюджетних витрат і наділяються нею примусовим курсом, визначаються законодавчо обоє 'язковими до приймання у всіх видах платежів.

Кредитні гроші виникають з розвитком товарного виробництва, коли купівля-продаж здійснюється відстрочкою платежу. їх поява пов'язана з функцією грошей як засобу платежу, де гроші виступають зобов'язаннями продавця, які повинні бути погашені у заздалегідь встановлений термін. Не маючи власної вартості, кредитні гроші застосовуються як гроші лише тому, що в користувачів контрагентів, які їх одержують як платіж, є віра у можливість використовувати їх для забезпечення своїх майбутніх платежів. Фактор довіри до цих форм стає вирішальним для їх функціонування як грошей, завдяки чому гроші дістали також назву кредитних.

* Кредитні гроші - це неповноцінні знаки вартості, які виникли на основі кредитних відносин.

Кредитні гроші пройшли такий шлях розвитку: вексель, чек, банкнота, депозитні гроші, електронні гроші.

* Вексель - це письмове боргове зобов 'язання боржника сплатити певну суму грошей власнику векселя у заздалегідь обумовлений термін.

Вексель має характерні ознаки, які відрізняють його від інших боргових зобов'язань:

> чітко встановлена форма;

>абстрактність (відсутність на документі інформації про вид угоди, а вказана тільки сума платежу);

> безпірність (обов'язкова сплата боргу, аж до примусових засобів);

> конкретність терміну платежу;

> оборотність (передача векселя як платіжного засобу іншим кредиторам, що означає можливість взаємного зарахування вексельних зобов'язань продавця).

Розрізняють два види векселя: >простий і >переказний. Простий вексель - виданий боржником як зобов'язання виплатити кредитору певну суму грошей у заздалегідь обумовлений термін.

Переказний вексель - виписується кредитором як наказ боржнику виплатити у зазначений термін йому чи вказаній ним третій особі певну суму грошей.

Векселі також поділяються на казначейські, фінансові і комерційні. Казначейські векселі - випускаються державою для покриття дефіциту бюджету. Комерційні векселі - виникають на основі реальної торгової операції з продажу товарів у кредит. Банківські векселі- видаються банком-емітентом за наявності певної суми клієнта на депозиті.

17 червня 1992 р. відродився вексельний обіг в Україні, Верховна Рада України прийняла постанову "Про застосування векселів в господарському обігу". Цей нормативний документ був прийнятий дуже вчасно, оскільки, враховуючи економічну кризу у державі, вексельний обіг дозволив пом'якшити платіжну кризу, прискорити залучення до господарського обороту готову продукцію з обмеженим попитом, реалізувати зайві товарно-матеріальні цінності.

* Чек-це різновид переказного векселя, який власник рахунку виписує на комерційний банк.

Чек являє собою письмовий безумовний наказ власника поточного рахунку про виплату вказаної в ньому суми грошей певній особі або пред'явникові.

Розрізняють три основних види чеків:

1) іменні - виписані певній особі без права передавання;

2) пред'явницькі - без зазначення конкретного одержувача, тобто сума, яка вказується у векселі, виплачується пред'явникові чека;

3) ордерні- виписані на певну особу з обов'язковим застереженням про наказ оплати.

У внутрішньому обігу чеки використовують для одержання готівки у кредитній установі (грошовий чек), а також як інструмент безготівкових платіжних розрахунків, що здійснюються шляхом перерахувань за рахунками у кредитних установах (розрахункові чеки). Призначення чеку полягає в тому, що він слугує засобом одержання готівки у банку, засобом обігу, платежу і формою безготівкових розрахунків.

* Банкноти (від англ. bank-note - кредитний білет) - це грошовізнаки різного номіналу, що випускаються в обіг центральним емісійним банком. Забезпечені всіма, активами банку та масою товару, що належить державі. На сьогодні - основний вид паперових грошей.

Уперше в грошовому обороті банкноти з'явились наприкінці XVII ст. Первісна форма банкноти називалась "класичною" і мала подвійне забезпечення: по-перше - це товарне забезпечення, оскільки випуск її проводився емісійним банком замість комерційних векселів; по-друге-обов'язковий обмін її на золото за першою вимогою власника. На той час центральний банк володів достатнім обігом золота, аби забезпечити золоту гарантію банкнотам, що виключало їх знецінення, гарантувало надійність, сталу вартість, високу еластичність в обігу.

У сучасних умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою гарантію сталості вартості - розмін на золото. Вона надходить в обіг шляхом: банківського кредитування держави; банківського кредитування господарських суб'єктів через комерційні банки; обміну іноземної валюти на банкноти певної країни.

Сучасна банкнота, на відміну від векселя, є безстроковим зобов'язанням, не пов'язаним з конкретною торговою операцією. Центральні банки випускають банкноти суворо певної вартості.

Зважена політика щодо державного боргу та виплати доходу за облігаціями державних позик забезпечує ринковий попит на вказані цінні папери. Це дає можливість центральному банку через регулювання свого портфеля таких паперів впливати на масу банкнот, продаючи їх на фондовому ринку. Не втратив свого значення і механізм саморегулювання банкнотного обігу через забезпечення їх емісії комерційними векселями. Банківські позики під комерційні векселі стали надаватися переважно у депозитній, а не у банкнотній формі. Тому емісійні банки через цей механізм регулюють масу депозитних грошей в обороті, опосередковано впливаючи і на обіг банкнот.

* Депозитні гроші - це також: неповноцінні знаки вартості, але, на відмінну від готівкових, не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках.

Приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів - чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.

Потреба у такій формі грошей об'єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обороту. Депозитні гроші стали основною формою грошей у країнах з розвинутою економікою (близько 90% усієї грошової маси в обороті).

* Електронні гроші - це абстрактна назва грошових коштів, які використовуються їх власниками на основі електронної системи банківських послуг. На сьогодні це найбільш прогресивний, економічний і зручний носій грошових функцій.

За формою електронні гроші є різновидом депозитних грошей. Вони органічно поєднують у собі всі переваги депозитної та готівкової форм грошей:

> немає потреби переносити або перевозити велику кількість готівкових грошей;

>готівку у вигляді електронних грошей, як правило, не можна витратити, якщо ці гроші викрадені або втрачені;

> після втрати, викрадення або знищення, одразу попередивши про це кредитну установу, можна отримати нові електронні гроші з відновленням первісного балансу;

> досягається значна економія витрат на виготовлення, збереження, перерахування і перевезення електронних грошей;

> кожний платник має можливість умить виконати платіж, попередньо перевіривши всі його умови і здійснивши відповідні розрахунки.

Носієм електронних грошей є пластикові картки.

* Пластикові картки - іменний грошовий документ, що видається банком власнику поточного рахунка і дає можливість власникові керувати ним, тобто здійснювати оплату за товари, послуги, отримувати готівкові кошти, а також: дозволяє отримувати у банку короткострокову позику. Найчастіше пластикові картки застосовуються у роздрібному товарному обороті та сфері послуг.

2.2 Грошова система в умовах ринкових відносин

Грошова система - це форма організації грошового обороту в країні, що склався історично і закріплений національним законодавством. Правила, у відповідності з якими держава організовує грошову систему називають принципами її організації.

При нормативно-правовому підході до грошової системи в її структурі можна виділити кілька окремих елементів. Сучасна грошова система промислових розвинутих країн включає наступні елементи: найменування грошової одиниці; види державних грошових знаків, що мають законну платіжну силу; масштаб цін; валютний курс; порядок (регламентація) готівкової і безготівкової (депозитної) емісії і обігу грошових знаків; регламентація режиму банківського процента; регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями; державний орган, що здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання.

1 Найменування грошової одиниці - це встановлений в законодавчому порядку грошовий знак, який служить для співвиміру і вираження цін всіх товарів. Грошова одиниця, як правило, ділиться на дрібні кратні частини. В більшості країн прийнята десяткова система поділу.

2.Види та купюрність грошових знаків, що мають законну платіжну силу теж визначаються спеціальними законами держави чи актами уряду. В сучасних умовах всі грошові знаки, що випускаються державою, обов'язкові до приймання в погашення боргу на території даної країни. Виділяються такі види грошових знаків: банківські білети (банкноти), казначейські білети і розмінна монета. Види грошових знаків обумовлюються порядком випуску в обіг і вилучення з обігу.

Банківські білети, що нині є основним видом грошових знаків, випускаються в обіг центральними емісійними банками країни. Здійснюючи кредитну емісію, центральні банки збільшують грошову масу першочергово у вигляді приросту залишку коштів на рахунках в комерційних банках. Надалі ці кошти можуть трансформуватись у готівку. Погашення кредиту обумовлює зворотній приплив грошей з обігу. Т.ч. банківські білети, що є кредитними грошима, можуть виконувати функцію повноцінних грошей, якщо забезпечується поверненість кредиту. Кредитна експансія і, особливо, безповоротне кредитування приводить до обезцінювання банківських білетів.