Фінансово-кредитний механізм держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

План контрольної роботи

Фінансово-кредитний механізм держави

Причини інфляції і показники її вимірювання

Практичне завдання

Список використаної літератури

Фінансово-кредитний механізм держави

Поняття фінансового механізму, його складові:

Фінанси, як економічна категорія, здійснюють вплив на соціально-економічний розвиток країни через фінансовий механізм, який відображає напрямки, характер і сутність функціонування фінансів у суспільстві.

В економічній літературі поняття "фінансовий (фінансово-кредитний) механізм" використовується досить широко. Але єдиної думки щодо його визначення та його складових не існує. Серед розмаїття визначень і підходів вчених та практиків до поняття "фінансовий механізм" найбільшої уваги заслуговують два аспекти, два підходи до розуміння суті фінансового механізму.

Перший підхід полягає в тому, що під фінансовим механізмом розуміють функціонування самих фінансів. Матеріальним відображенням фінансових відносин є грошові потоки. Організація цих потоків, порядок їх здійснення відбувається за певними правилами, певними напрямками, що і характеризує фінансову "техніку". З подібного підходу і виходить розуміння фінансового механізму як організаційного відображення фінансових відносин. Такий підхід до визначення фінансового механізму відображає внутрішню організацію функціонування фінансів. Однак, це цілком точно відображається в понятті "організація фінансів", і ототожнювати дане поняття з фінансовим механізмом не представляється доцільним.

Другій підхід до розгляду поняття "фінансовий механізм" полягає в тому, що його розуміють як сукупність методів і форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток. Даний підхід відображає зовнішню дію функціонування фінансів, характеризує фінанси як вирішальний фактор впливу держави на економіку країни. Завдяки такому аспекту суті фінансового механізму необхідно чітко визначити його складові, його структуру.

Незважаючи на існування двох основних підходів до суті фінансового механізму, в науковій літературі до цього часу чіткого визначення поняття "фінансовий механізм" не наводиться. В економічній літературі країн СНД переважає перший підхід до визначення фінансового механізму як способу організації фінансових відносин (Дробозіна Л.А., Родіонова В.М.), який складається з елементів та інструментів впливу. А російський економіст Сенчагов В.К., проводячи чітку структуризацію фінансового механізму, вважає, що фінансово-кредитний механізм включає три підсистеми:

· фінансово-кредитне планування;

· фінансово-кредитні важелі;

· організаційні структури і правовий режим фінансово-кредитної системи.

Структура фінансового механізму, розроблена В.К. Сенчаговим, досить чітко відображає домінанти адміністративного управління економікою. І розробити на такій основі систему макроекономічного регулювання і макрофінансової стабілізації в Україні практично неможливо. Вітчизняний вчений Опарін В.М. визначає фінансово-кредитний механізм як сукупність фінансових методів і форм, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Українські вчені Федоров В.М., Опарін В.М., Огородник СЯ. вважають, що фінансово-кредитний механізм включає дві підсистеми (фінансово-кредитне забезпечення і фінансово-кредитне регулювання.), а також організаційні структури і важелі впливу (рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Фінансово - кредитний механізм

Структура фінансового механізму, розроблена українськими вченими, в цілому логічна. Але водночас вона потребує певних уточнень і подальшого розвитку. Так, Льовочкін С.В. пропонує замість терміну "фінансово-кредитний механізм" використовувати "фінансовий механізм", тому що кредит визначається як складова фінансів, кредитна система - як частина фінансового ринку, який відноситься до фінансової системи, а дії фінансів і кредиту мають єдиний механізм виливу. Враховуючи, що фінансовий механізм дає уявлення за допомогою чого можна здійснити фінансовий вплив і повинен показувати, як це зробити, то у складі фінансового механізму доцільно виділяти фінансові інструменти, за допомогою яких реалізуються прийняті рішення та фінансові індикатори, що достовірно відображають стан суб'єкта фінансових відносин.

В узагальнюючому вигляді за Льовочкіним С.В. можна навести наступне визначення фінансового механізму - це сукупність методів фінансового впливу на соціально-економічний розвиток і система фінансових індикаторів та фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив.

Структура фінансового механізму може бути представлена на схемі (рис.1.2.).

Рис. 1.2. Фінансова система України

Загалом серед українських вчених існує чітка позиція щодо визначення фінансового механізму та його складових. Фінансове забезпечення полягає у виділенні певної суми фінансових ресурсів на розв'язання окремих завдань фінансової політики. При цьому розрізняють забезпечувальну і регулятивну його дію. Забезпечувальна дія проявляється у встановленні джерел фінансування, тобто покриття повсякденних потреб і характеризує пасивний вплив фінансового забезпечення. Регулятивна дія здійснює вплив через виділення достатніх коштів і через конкретну форму фінансового забезпечення характеризує активний вплив фінансового забезпечення. Фінансове регулювання проявляється у двох напрямках:

· за допомогою фінансових інструментів встановлюються певні пропорції розподілу доходів, які впливають на забезпеченість фінансовими ресурсами;

· за допомогою встановлення певних пропорцій розподілу встановлюється відповідна система реалізації економічних інтересів.

Фінансове забезпечення та фінансове регулювання проводиться за допомогою фінансових інструментів, які в свою чергу мають свої важелі впливу. Елементи фінансових інструментів поділяються на:

· елементи первинною впливу - діють у процесі вилучення частини доходів (податки, внески, відрахування);

· елементи вторинного впливу - діють шляхом збільшення доходів (банківські позички, бюджетні субсидії).

Дія фінансових інструментів здійснюється на основі загального підходу - характерного для всіх суб'єктів фінансових відносин (єдиний рівень оподаткування, кредитування, фінансування); на основі селективного підходу - диференційований підхід. З метою здійснення певної фінансової політики переважає селективний підхід. Важелі визначають характер дії фінансових інструментів і коригують цю дію. Важелі впливу поділяються:

· за напрямом дії - на стимули і санкції;

· за видами - на норми й нормативи; умови і принципи формування доходів, нагромаджень і фондів; умови і принципи фінансування і кредитування.

В теорії фінансів система фінансових індикаторів включає:

· фінансові категорії;

· фінансові показники;

· фінансові коефіцієнти.

В рамках фінансового механізму застосовувати фінансові категорії як фінансові індикатори не доцільно тому, що вони відображають наукову абстракцію, чисто теоретичні поняття, які не можуть застосовуватись як інформаційна база. Фінансові показники дають кількісну характеристику фінансових відносин і показують обсяги фінансових операцій, що дає змогу оцінити масштаби фінансової діяльності. Фінансові коефіцієнти - це відносні фінансові показники, які оцінюють ефективність фінансової діяльності. Саме вони можуть виступати у ролі фінансових індикаторів, якщо при їх визначенні виконуються вимоги повноти, достовірності, своєчасності. Отже, по-перше, фінансовий механізм - досить складна система, керувати якою надзвичайно важко, по-друге, це дуже дійовий механізм, який дає змогу розв'язати практично всі проблеми, але враховуючи, що роль фінансів у розподільних відносинах вторинна і основне регулювання здійснюється у сфері виробництва.

Причини інфляції і показники її вимірювання

Головні причини інфляції:

За визначення чинників інфляції розрізняють монетарні та неліонетарні пояснення інфляції, що можуть перетинатися в економічній реальності (рис. 2.1.).

Рис. 2.1. Причини інфляції

Незважаючи на те, що інфляцію в різних країнах вчені розуміють по-різному, її слід розглядати як наслідок внутрішніх і зовнішніх причин.

Зовнішні причини такі:

- зростання цін на світових ринках;

- скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі;

- від'ємне значення зовнішньоторговельного балансу;

- посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків між державами, що супроводжується загостренням конкуренції на світових ринках капіталів.

Внутрішні причини такі:

- деформація економіки;

- монополія держави на грошову емісію;

- монопольне становище великих виробників та їх диктат цін на ринках;

- монополія профспілок на ринку праці та можливість їх впливу на рівень оплати праці;

- непомірно високі податки або процентні ставки за кредит;

- порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією.

Таким чином, до найважливіших інфляційних причин зростання цін можна віднести такі (рис. 2.2.).

Рис. 2.2. Інфляційні причини зростання цін

Диспропорційність - незбалансованість державних видатків і прибутку, дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання "друкарського верстату", що призводить до збільшення грошової маси, тобто до інфляції.

Інфляційно небезпечні інвестиції - здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового платоспроможного попиту, а як наслідок - до збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок чималою мірою олігополістичний. Оскільки олігополіст зацікавлений у скороченні виробництва і пропозиції товарів, створюється дефіцит, що використовується ним для утримання чи підвищення цін на товари.

Інфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримувального характеру. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас закладають у ціну власних товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розкручують цим самим маховик інфляції.

Показники вимірювання інфляції:

Інфляція належить до основних індикаторів, що характеризують макроекономічну нестабільність. Вона характеризує несприятливі зміни в цінах, які свідчать про виникнення певних змін у товарно-грошових відносинах і розподілі сукупного доходу.

Точно вимірювати цінову інфляцію можна за допомогою індексу цін за певний період (рік, квартал, місяць). Для вимірювання інфляції на практиці найчастіше застосовують два види індексів цін:

> індекс Леспейреса (індекс споживчих цін);

> індекс Пааше (дефлятор ВВП).

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які придбаває населення для невиробничого споживання.

Цей показник розраховується на підставі споживчого набору товарів продовольчого і непродовольчого призначення та послуг. Зазначений набір товарів (послуг) є єдиним для всіх регіонів країни і ґрунтується на структурі споживчих грошових витрат домогосподарств міських поселень. Основними товарними групами у "споживчому кошику" є продукти харчування, одяг, житло, транспортні послуги, освіта, книги, медичні послуги, предмети особистої гігієни тощо. Ринковий кошик у багатьох розвинутих країнах охоплює близько 300 найменувань споживчих товарів і послуг. В Україні під час обчислення цього показника враховують поки що понад 60 найменувань.

Розраховувати індекс споживчих цін можна за такою формулою:

де р₁ і р_о- ціни одиниці товарів (послуг) звітного і базового періодів відповідно; q₀- кількість товарів у "споживчому кошику" базового періоду.

Цей показник широко застосовується у практиці регулювання державної фінансової і соціальної політики, аналізу та прогнозування цінових процесів, регулювання курсу національної валюти, вирішення правових спорів тощо.

Незважаючи на досить широке застосування індексу Леспереса, він має ряд недоліків. Як було вже зазначено раніше, індекс розраховується за фіксованим набором товарів, який залишається незмінним протягом тривалого часу. В умовах інфляції структура споживання істотно змінюється порівняно з тією, що була зафіксована у процесі визначення "споживчого кошика". Це насамперед пов'язано з тим, що суб'єкти ринку часто замінюють у споживанні товари, що надто подорожчали, дешевшими, тому в умовах інфляції потрібно частіше переглядати структуру "кошика".

Індекс споживчих цін враховує основні втрати населення від підвищення цін і достатньо широко характеризує динаміку цін, а отже купівельну спроможність грошей. Показник купівельної спроможності - величина, обернена до індексу споживчих цін.

Для виявлення динаміки загального рівня цін використовують також індекс Пааше. Це найбільш широкий показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін. Він характеризує зміни в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачем. Індекс Пааше, який обчислюють для набору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП:

де q₁ - обсяг виробництва у розрахунковому році.

Індекс споживчих цін і дефлятор ВВП дають дещо різні результати щодо динаміки загального рівня цін, оскільки дефлятор ВВП точніше враховує реальну структуру особистого і виробничого споживання, ніж попередній індекс. Між цими двома індексами цін є три основні відмінності:

1. Набір товарів для обчислення дефлятора ВВП містить як споживчі, так і капітальні блага, які купують підприємства та держава. Обчислюючи індекс споживчих цін, враховуємо лише ціни товарів і послуг, які купують споживачі.

2. У випадку обчислення дефлятора ВВП використовуємо лише вітчизняні товари і послуги, в тому числі експортовані (імпортні товари не є частиною ВВП). Але до споживчого кошика входять також імпортні товари, тому в індексі споживчих цін відображається і зміна цін на них.

3. Індекс споживчих цін обчислюють на підставі незмінного набору товарів і послуг, тоді як у випадку обчислення дефлятора ВВП зі зміною структури ВВП змінюється набір товарів і послуг.

Необхідно зазначити, що в сучасних умовах прийнято розраховувати рівні інфляції за різноманітними секторами реального сектора: індекс споживчих цін, індекс цін на виробничу продукцію, індекс цін на будівельні матеріали, індекс цін на сільськогосподарську продукцію тощо. В інформаційному плані це, безумовно, має сенс, оскільки дає картину динаміки цін у різних секторах, однак логіка підказує, що всі ці індекси є ланками одного ланцюга.

Пояснюється такий підхід тим, що оцінюється індекс цін традиційного "споживчого кошика", в який входить тільки набір продовольчих і непродовольчих товарів і послуг, а наприклад продукція машинобудування, хімічної промисловості і іншої подібної продукції враховується окремо.

Необхідно відзначити, що такий підхід виправданий лише частково, оскільки до ціни будь-якого товару чи послуги автоматично входить вартість устаткування, на якому товар був виготовлений, а також всієї проміжної продукції.

Таким чином, розподіл індексів на декілька категорій під час визначення темпів інфляції втрачає свою специфіку, має суто умовний характер, оскільки ціна кінцевого товару включає ціни на проміжну продукцію. Тому у розрахунках і прогнозах варто враховувати передусім динаміку індексу споживчих цін, як ми зазначали раніше. Звісно, що зростання індексу цін на виробничу продукцію також є своєрідним сигналом для прогнозів, але його необхідно враховувати як фактор, який впливає в кінцевому підсумку на індекс споживчих цін.

Якщо відомі щомісячні індекси інфляції, то річний індекс інфляції визначається як добуток 12-ти місячних індексів інфляції.

І навпаки, коли відомий річний індекс інфляції, то середньомісячний індекс інфляції можна розраховувати за формулою:

Індекс інфляції розраховується в Україні Державним комітетом статистики України щомісяця і публікується у пресі не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.

Практичне завдання

фінансовий кредитний інфляція обіг

Умови задачі :

Визначити кількість грошей, необхідних для безінфляційного обігу, за наступними даними :

- сума цін реалізованих товарів, робіт, послуг -- 3400 млрд грн;

- сума цін товарів, робіт, послуг, що реалізовані з відстроченням платежу -- 60% обсягу реалізації товарів, робіт та послуг;

- сума платежів по зобов'язаннях, термін оплати яких наступив, -- 2130 млрд. грн;

- сума платежів, що взаємно погашаються -- 10% загального обсягу реалізації товарів, робіт та послуг;

- середня кількість оборотів грошової маси за рік -- 6.

Яким чином зміниться обсяг грошової маси, якщо її оборотність зросте на 2 оберти?

Розв'язок задачі :

1. Для знаходження кількості грошей, необхідних для безінфляційного обігу, використовуємо формулу :

Мн=КГ=СЦ(PQ)-K+П-В/Q(V), де

СЦ(PQ) - сума цін реалізованих товарів, робіт, послуг; К - сума цін товарів, робіт, послуг, що реалізовані з відстроченням платежу; П - сума платежів по зобов'язаннях, термін оплати яких наступив; В- сума платежів, що взаємно погашаються; Q(V) - середня кількість оборотів грошової маси за рік.

1) = 525 (млрд. грн)

2. Якщо оборотність грошової маси зросте на 2 оберти, то:

1) Q(V) = 2 +6 = 8;

2) = 393,75 (млрд.грн)

Отже, в результаті пришвидшення обертання грошової маси потреба в ній для забезпечення безінфляційного обігу зменшиться на таку величину:

525 (млрд. грн.) - 393,75 (млрд. грн.) = 131,25 (млрд. грн.)

Відповідь: Мн = 525 (млрд. грн.); Мн = 393,75 (млрд. грн.).

Список використаної літератури

1. Василик О.Д., «Теорія фінансів»: Підручник. - Київ.: НІОС. - 2008. - 416 с.

2. Кірейцев Г.Г., Александрова М.М., Маслова С.О., «Гроші, Фінанси, Кредит» : навч. посібник - Житомир: ЖІТІ, 2008р.- 312с.

3. Колодізєв О. М., «Гроші і кредит» : підручник - К. : Знання, 2010. - 615 с.

4. Лондар С.Л., «Фінанси»: навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів. - Вінниця : Нова Книга, 2009. - 384 с.

5. Михайловська І.М., Ларіонова К.Л. «Гроші та кредит»: навчальний посібник - Львів : Новий Світ - 2008. - 432 с.

6. Опарін В. М., «Фінанси(загальна теорія)» : навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 2008. -- 240 с.

7. Юрій С.І., Федосов В.М., «Фінанси» : підручник. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 576с.

Размещено на Allbest.ru