Аналіз формування фінансових результатів підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

" Ужгородський національний університет"

Кафедра обліку та аудиту

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни „Аналіз господарської діяльності”

на тему „Аналіз формування фінансових результатів підприємства”

Студента 4-го курсу,

Напряму підготовки бакалавр

Спеціальність: „Облік і аудит”

Хиля Лесі Іванівни

Науковий керівник:

Шулла Р. С.

Ужгород, 2014 рік



Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи обліку фінансових результатів

1.1 Поняття фінансові результати в обліку та фінансовій звітності

1.2 Організація обліку і аналіз фінансових результатів та використання прибутку в сучасних умовах господарювання

1.3 Нормативно-правове регулювання обліку фінансових результатів

2. Організація бухгалтерського обліку фінансових результатів

2.1 Первинні документи як основа бухгалтерського обліку фінансових результатів

2.2 Методики обліку фінансових результатів

2.3 Відображення інформації про фінансові результати у фінансовій звітності

3. Аналіз фінансових результатів діяльності

3.1 Аналіз рівня динаміки і структури фінансових результатів

3.2 Факторний аналіз прибутку від реалізації продукції

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

В умовах ринкової економіки підприємство здійснює свою виробничо-торгівельну діяльність з метою отримання прибутку. Аналіз господарської діяльності дозволяє врахувати загальні закономірності і тенденції розвитку економіки, а також прояви загальних, специфічних і окремих економічних законів в практиці конкретного підприємства, своєчасно виявити тенденції змін і можливості підвищення ефективності виробництва. Завдяки сучасним методам економічних досліджень, методиці системного, комплексного фінансового аналізу, він дозволяє точно, своєчасно, всебічно оцінити результати господарської діяльності підприємства.

Основною метою аналізу фінансових результатів будь якого підприємства є розробка і обґрунтування управлінських рішень, направлених на підвищення ефективності діяльності господарюючого суб'єкта.

Дослідженню проблем аналізу фінансових результатів приділили увагу у своїх працях провідні вітчизняні вчені-економісти: Білуха М.Т., Борщевський П.П., Бутинець Ф.Ф., Герасимович А.М., Гуцайлюк З.В., Дем'яненко М.Я., Кірейцев Г.Г., Коцупатрий М.М., Кужельний М.В., Лінник В.Г., Моссаковський В.Б., Сопко В.В., Сук Л.К., Чумаченко М.П. та інші.

Таким чином, Бутинець Ф. Ф. розглядає прибуток, як позитивну форму фінансових результатів, яка є рушійною силою, метою підприємницької діяльності та показником її ефективності. Також визначення фінансового результату як процесу розрахунку прибутку (збитку) поділяє на такі етапи: визначення чистого доходу від реалізації продукції, визначення валового прибутку, визначення прибутку від операційної діяльності, визначення прибутку від звичайної діяльності, визначення чистого прибутку звітного періоду [1; с.15].

Кучеренко Т. І. досліджує вдосконалення методології та методики формування доходів і витрат звичайної діяльності сільськогосподарськими підприємствами у звіті про фінансові результати [3;с.13].

Ковальчук О. В. висловлює теоретичне та практичне обґрунтування методики обліку фінансових результатів у системі фінансового обліку, з урахуванням вимог діючої законодавчої бази [4;с.107].

Проаналізувавши економічні джерела, ми бачимо, що дана тема є актуальною в умовах ринкової економіки. Вивченням аналізу фінансових результатів підприємства займаються багато вчених-економістів. Адже основною метою функціонування будь-якого підприємства є отримання доходів. В подальшому це дає змогу оцінити його можливості із забезпечення продовження та розширення основної діяльності необхідними коштами без залучення зовнішніх джерел фінансування, а також передбачити майбутній рух грошових коштів, пов'язаний з вимогами засновників, які надали підприємству капітал.

облік звітність прибуток реалізація



1. Теоретичні основи обліку фінансових результатів

Першочерговими завданнями аналізу фінансових результатів, завдяки яким досягається його головна мета, є:

? оцінка динаміки абсолютних показників фінансових результатів (прибутку і рентабельності);

? визначення напряму і розміру впливу окремих факторів на суму прибутку та рівень рентабельності;

? виявлення та оцінка можливих резервів зростання прибутку й рентабельності;

? розробка заходів щодо використання виявлених резервів.

Показники фінансових результатів характеризують абсолютну ефективність господарювання підприємства. Найважливіші серед них є показники прибутку, який в умовах ринкової економіки складає основу економічного розвитку підприємства.

Прибуток - найважливіша категорія ринкових відносин, їй властиві три функції:

? економічного показника, що характеризує фінансові результати господарської діяльності підприємства;

? стимулюючої функції, що виявляється в процесі його розподілу та використання;

? одного з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства.

Прибуток - основне джерело фінансування приросту оборотних коштів, оновлення і розширення виробництва, соціального розвитку підприємства, а також найважливіше джерело формування прибуткової частини бюджетів різних рівнів.[1,c.15]

Джерелом отримання прибутку (збитку) разом з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) може бути також діяльність підприємства, не пов'язана з реалізацією продукції, а саме:

? прибуток від пайової участі в спільних підприємствах;

? прибуток від здачі в оренду землі і основних фундацій;

? одержані і виплачені пені, штрафи;

? доходи по акціях, облігаціях, депозитах;

? доходи і збитки від валютних операцій;

? прибутки (збитки) минулих років, виявлені в поточному році;

? фінансова допомога від інших організацій;

? збитки від стихійних лих.

Основним джерелом інформації про фінансові результати діяльності підприємства є форма №2 бухгалтерської звітності („Звіт про фінансові результати”). Згідно з цією формою послідовність формування чистого прибутку (збитку) графічно можна зобразити як на рисунку 1.1

Дана схема добре показує нам ті основні важелі, використовуючи які підприємство може змінювати рівень свого прибутку. Такі як: об'єм та ціна реалізації; витрати на виробництво, адміністративні витрати, витрати на реалізацію продукції та ін.; обсяги та напрямки інвестицій.[5,c.13]

Аналіз кожної складової прибутку підприємства має конкретний характер, тому він дозволяє засновникам та акціонерам вибирати напрямки активізації діяльності підприємства. Іншим учасникам ринкових відносин аналіз прибутку дозволяє виробити необхідну стратегію поведінки, спрямовану на мінімізацію втрат та фінансового ризику від інвестування у дане підприємство.

В процесі аналізу визначається склад балансового прибутку, його структура і динаміка.

На зміну балансового прибутку впливають багато чинників.

До чинників першого порядку відносяться зміни:

? прибутки від реалізації товарної продукції (товарів, робіт, послуг);

? прибутки від іншої реалізації;

? позареалізаційні прибутки;

В загальному випадку на величину прибутку від реалізації товарної продукції впливають такі чинники:

? зміни цін на реалізовану продукцію;

? зміни обсягів реалізації продукції;

? зміни собівартості продукції;

? зміни в структурі реалізованої продукції

Ці чинники відносяться до чинників другого порядку балансового прибутку.

Взаємозв'язок чинників першого і другого порядків з балансовим прибутком пряма, за винятком собівартості, зниження якої приводить до зростання прибутку.

Зміни структури продукції можуть здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на суму прибутку. Якщо збільшиться частка більш рентабельних видів продукції в загальному об'ємі її реалізації, то сума прибутку зросте і, навпаки, при збільшенні питомої ваги низькорентабельної або збиткової продукції загальна сума прибутку зменшиться. Тобто цей показник демонструє ту частину додатково отриманого прибутку (збитку), що з'явилась завдяки збільшенню (зменшенню) питомої ваги більш рентабельної продукції.[3,c.44]

Розглянувши вплив основних чинників на фінансові результати діяльності підприємства, можна виділити напрямки та резерви їх покращення:

? збільшення прибутку за рахунок зростання об'єму реалізації продукції, пошук нових джерел виробництва, недопущення зовні реалізаційних збитків, вдосконалення структури виробленої продукції;

? зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції,наприклад, сировини, матеріалів, палива, енергії, амортизації основних фондів та інших витрат.

Щоб поліпшити фінансові результати та сприяти реалізації виявлених резервів на підприємствах також можливо застосувати наступні заходи:

? розглянути і усунути причини виникнення перевитрат фінансових ресурсів на матеріальні та інші операційні витрати;

? впровадити на підприємстві системи управлінського обліку витрат в розрізі центрів відповідальності та витрат по окремим групам товарної продукції;

? підвищити у складі реалізації питому вагу дрібнооптової товарної продукції;

? здійснити ефективну цінову політику, диференційовану по відношенню до окремих категорій покупців;

? удосконалити рекламну діяльність, підвищувати ефективність окремих рекламних заходів;

? надавати достатню увагу навчанню і підготовці кадрів, підвищенню їх кваліфікації;

? розробити і ввести ефективну систему матеріального стимулювання персоналу, тісно пов'язану з основними результатами господарської діяльності підприємства і економією ресурсів;

? розробити і здійснити заходи, направлені на поліпшення матеріального клімату в колективі, що зрештою відобразиться на підвищенні продуктивності праці;

? здійснювати постійний контроль за умовами зберігання і транспортування товарної продукції.

Впровадження зазначених заходів дозволить реалізувати виявлені резерви та покращить загальну якість господарської діяльності підприємства.

Отже, підвищення ефективності діяльності підприємств в результаті покращення фінансових результатів значною мірою визначає рівень їх активної позиції на вітчизняному ринку. Поліпшення організації та повніше використання економічного аналізу в управлінні тісно пов'язані з усією системою вдосконалення господарського механізму в нашій країні, спрямованою на підвищення ефективності виробництва і якості праці в усіх ланках національної економіки.



1.1 Поняття фінансові результати в обліку та фінансовій звітності

Сьогодні фінансова звітність в Україні є елементом інфраструктури ринкової економіки і засобом комунікації.

Цьому сприяють наступні причини:

- створення спільних підприємств;

- вихід українських підприємств на світовий ринок;

розширення зовнішньоекономічних зв'язків підприємств;

- міжнародна інтеграція України у сфері економіки.

Саме із звітності починається перше знайомство з діяльністю підприємства. Вона становить основу інформаційного забезпечення аналізу фінансового стану підприємства.

Фінансова звітність - це сукупність форм звітності, складених на підставі даних фінансового обліку з метою надання користувачам узагальненої інформації про фінансовий стан і діяльність підприємства, а також зміни в його фінансовому стані за звітний період в зручній та зрозумілій формі для прийняття цими користувачами ділових рішень.

Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” дає наступне визначення фінансової звітності:

“Фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період” (ст. 1 Закону).

Фінансовий облік узагальнює дані виробничого обліку, які накопичуються та використовуються підприємством для внутрішнього користування. Необхідність функціонального розподілу бухгалтерського обліку в нових умовах на фінансовий та виробничий пояснюється принциповими відмінностями завдань обліку в плановій та ринковій економіці (таблиця 1.1.2).



Таблиця 1.1.2 - Відмінності завдань обліку в плановій та ринковій економіці

Ознака	Планова економіка	Ринкова економіка
1. Основне завдання бухгалтерського обліку	Збір та обробка інформації для держорганів	Збір та обробка інформації для прийняття управлінських рішень
2. Вимоги до фінансової звітності	сувора уніфікація; орієнтація на показники, які відображають виконання виробничих завдань; розрахунок бази оподаткування та інших відрахувань до бюджету	значимість; нейтральність; вірогідність; зрозумілість; співставленість; корисність.
3. Користувачі фінансовою інформацією	Держава, статистичні та податкові органи	Органи оподаткування, менеджери підприємств, акціонери, кредитори, постачальники, покуп-ці, службовці, статистичні органи

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності для прийняття рішень в ринковій економіці є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” фінансова звітність підприємств не є комерційною таємницею підприємства. Емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди та компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов'язані щорічно надавати річну фінансову звітність для публікації в пресі.

Однак, крім відкритої для зовнішніх користувачів, існує ще й закрита звітність. Вона задовольняє інтереси власника, її призначення - забезпечити ефективне управління внутрішніми підрозділами, прийняття оперативних рішень на рівні цехових дільниць тощо. Це досягається шляхом створення системи додаткового внутрішньогосподарського або управлінського обліку. Тому в ст. 14 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (далі - Закон) визначені суб'єкти, що зобов'язані надавати фінансову звітність вузькому колу осіб: органам, яким вони підпорядковуються, власникам (засновникам) та трудовим колективам на їх вимогу тощо. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до чинного законодавства.

Користувачі фінансової звітності - фізичні або юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємств для прийняття відповідних рішень (ст. 1 Закону).

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:

придбання, продажу та володіння цінними паперами;

участі в капіталі підприємства;

оцінки якості управління;

оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання;

забезпеченості зобов'язань підприємства;

визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

регулювання діяльності підприємства;

інших рішень (ст. 6 Закону).

Сторони, зацікавлені в інформації про діяльність підприємства, в ринкових умовах можна поділити на дві основні категорії: внутрішні та зовнішні користувачі.

До внутрішніх користувачів відноситься управлінський персонал підприємства, який приймає різні рішення виробничого і фінансового характеру. Наприклад, на базі звітності складається фінансовий план підприємства на наступний рік, приймаються рішення про ціноутворення тощо.

Крім того, фінансова звітність є ланкою між підприємством і зовнішнім середовищем. Метою надання підприємством звітності зовнішнім користувачам в умовах ринку є одержання додаткових фінансових ресурсів на фінансових ринках. Відповідальність за забезпечення ефективного зв'язку між підприємством і фінансовими ринками несуть фінансові менеджери вищої управлінської ланки підприємства. Так як рішення зовнішніх користувачів за інших рівних умов приймаються на основі обмеженого кола показників фінансової звітності, саме ці показники знаходяться в центрі уваги фінансового менеджера і є кінцевим етапом в ході оцінки впливу прийнятих управлінських рішень на фінансовий стан підприємства.

1.2 Організація обліку і аналіз фінансових результатів та використання прибутку в сучасних умовах господарювання

Аналіз прибутку займає провідне місце в системі комплексного економічного аналізу, оскільки за ним оцінюється ступінь досягнення кінцевої мети діяльності підприємства.

Мета аналізу фінансових результатів - визначити повноту та якість їх отримання, оцінити динаміку абсолютних і відносних показників, з'ясувати вплив окремих факторів на зміну прибутку і рентабельності, виявити можливі резерви їх зростання.

Основні завдання аналізу фінансових результатів:

аналіз обґрунтованості плану (прогнозу) досягнення фінансових результатів;

аналіз динаміки показників прибутку і рентабельності;

аналіз виконання планових показників з прибутку і рентабельності;

визначення впливу факторів на відхилення з прибутку і рентабельності;

виявлення резервів підвищення фінансових результатів діяльності підприємств та обґрунтування заходів щодо їх мобілізації;

аналіз розподілу і використання прибутку.

Джерела інформації аналізу фінансових результатів: дані фінансової звітності; дані бухгалтерського обліку (журнал 5 „Облік витрат”, журнал 6 „Облік доходів і результатів діяльності”); статистична звітність („Звіт про витрати на виробництво продукції (робіт і послуг)”, „Звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість”, „Рентабельність окремих видів продукції”); планові дані.

Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства розпочинають з дослідження їх рівня і динаміки. Для цього за даними Звіту про фінансові результати складають аналітичну таблицю, що містить інформацію про доходи, витрати, прибутки та збитки підприємства від окремих видів діяльності (операційної, фінансової та інвестиційної діяльності) за минулий та звітний періоди.

Аналіз прибутку проводиться в наступні етапи. На першому етапі дають оцінку динаміки та виконання плану з прибутку в цілому та в розрізі окремих видів діяльності (операційної, фінансової, інвестиційної). Необхідно виділити прибутковість окремих структурних підрозділів, інвестиційних проектів, договорів. На другому етапі проводять порівняльний аналіз прибутку цього підприємства з середньогалузевими показниками та показниками прибутковості підприємств-конкурентів. На третьому етапі виконують факторний аналіз прибутку за видами діяльності, дають оцінку внутрішніх і зовнішніх резервів. На четвертому етапі проводять аналіз розподілу і використання чистого прибутку.

Аналіз прибутку проводиться за такими основними показниками:

Валовий прибуток (збиток) - різниця між чистим доходом від реалізації та собівартістю реалізованих товарів, робіт, послуг.

Фінансовий результат від операційної діяльності - різниця між сумою валового прибутку (збитку) і інших операційних доходів та сумою операційних витратами.

Фінансовий результат від до оподаткування - різниця між сумою фінансового результату від операційної діяльності, доходів від фінансової і іншої діяльності та сумою фінансових витрат та інших витрат.

4. Чистий фінансовий результат - різниця між фінансовим результатом до оподаткування, податком на прибуток та прибутком (збитком) від припиненої діяльності після оподаткування.

Вплив факторів на зміну чистого прибутку (збитку) підприємства проводиться за наступною факторною моделлю (розрахунок виконується методом пропорційного ділення):

ЧП = ЧД - СР + ІОД - ОВ ± ФД ± ІЗД - ПП

де ЧД - Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), СР - собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), ІОД - інші операційні доходи, ОВ - операційні витрати, ФД - фінансовий результат від фінансової діяльності, ІЗД - фінансовий результат від іншої звичайної діяльності, ПП - податок на прибуток.

Основною складовою фінансових результатів діяльності підприємства є результати операційної діяльності. Як правило, операційний прибуток становить найбільшу частку у чистому прибутку.

Операційний прибуток аналізують за окремими інтервалами звітного періоду (місяць, квартал).

На зміну показника операційного прибутку (збитку) впливають як внутрішні фактори, які залежать від підприємства, так і зовнішні.

До зовнішніх факторів належать рівень інфляції, політичні, економічні, демографічні, екологічні та інші фактори, що не залежать від діяльності самого підприємства.

За даними форми № 2 проводиться аналіз впливу внутрішніх факторів на операційний прибуток за факторною моделлю:

По = ЧД - СР + ІОД - АВ - ВЗ - ІОВ,

де ЧД - Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), СР - собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), ІОД - інші операційні доходи, АВ - адміністративні витрати, ВЗ - витрати на збут, ІОВ - інші операційні витрати.

На наступному етапі для глибшого розуміння причин зміни операційного прибутку проводять аналіз впливу факторів на валовий прибуток (прибуток від реалізації товарів, робіт, послуг).

В основу аналізу взаємозв'язку „витрати - обсяг - прибуток” покладено розподіл операційних витрат на змінні та постійні.

До змінних належать витрати, розмір яких змінюється прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва продукції (сировина і матеріали, заробітна плата робітників, безпосередньо зайнятих у виробництві та ін).

До постійних належать витрати, величина яких у короткостроковому періоді не змінюється із зміною обсягу виробництва продукції (орендна плата, амортизація (крім виробничого методу), адміністративні витрати і т.д.).

Критичний (беззбитковий) обсяг реалізації продукції можна визначити розрахувавши поріг рентабельності. Для цього розраховують маржинальний дохід (МД) за формулою:

МД = Ц - ЗВ

де Ц - ціна одиниці виробу, ЗВ - змінні витрати на одиницю виробу.

Точка беззбитковості (поріг рентабельності) визначається за формулою:

ПР = ,

де ПВ - сума постійних витрат підприємства.

Цей показник показує кількість виробів, яку необхідну продати для забезпечення беззбитковості підприємства. Щоб отримати обсяг реалізації необхідний для беззбитковості в гривнях необхідно отриману кількість виробів помножити на їх ціну.

Одержаний підприємством прибуток є об'єктом розподілу між державою, підприємством і його власниками. Держава отримує частину прибутку у формі податків. Частину прибутку виплачують власникам у формі дивідендів. Решта - лишається у розпорядженні підприємства та формує його власні джерела фінансування. Частина прибутку, що лишається у розпорядженні підприємства може бути використаний на створення резервів, збільшення статутного капіталу.

Основним джерелом аналізу є форма № 4 „Звіт про власний капітал”, а також форма № 2 „Звіт про фінансові результати” та Баланс.

Аналіз розподілу чи використання прибутку підприємства полягає у:

- порівнянні фактичних даних за звітний період з плановими значеннями або даними попереднього періоду;

- вивчення динаміки пропорцій розподілу;

- встановленні причин відхилення від плану за кожним напрямом використання прибутку.

Для факторного аналізу використання прибутку застосовують модель:

РЧПі = ЧП · ПВрчпі,

де РЧПі - розподіл чистого прибутку за відповідним напрямом; ЧП - чистий прибуток; ПВрчпі - частка відрахувань з чистого прибутку.

На наступному етапі аналізу вивчають пропорції розподілу прибутку на частину, що капіталізується і частину, що скеровується на виплату дивідендів. Перша визначає можливості реалізації інвестиційних проектів, друга інвестиційну привабливість суб'єктів господарювання.

Важливий напрям аналізу розподілу і використання прибутку в акціонерних товариствах є аналіз ефективності дивідендної політики, у процесі якого вивчають рівень і динаміку дивідендних виплат на одну акцію, чистого прибутку на одну акцію, курсів акцій, проводять факторний аналіз зміни їх величини.

Як кожен абсолютний показник розмір прибутку не завжди характеризує ефективність діяльності підприємства. Тому, одержаний прибуток необхідно співвідносити зі здійсненими витратами -- поточними (собівартість продукції) і авансованими (активи або частини їх). Співвідношення прибутку із зазначеними витратами являє собою рентабельність.

Рентабельність є відносним показником прибутковості.

Рентабельність визначається як відношення певного виду прибутку до показника, рентабельність якого розраховується.

Рентабельність оцінюється у відсотках,

Показники рентабельності можна об'єднати в кілька груп:

1) показники, що характеризують рентабельність (окупність) витрат виробництва й інвестиційних проектів;

2) показники, що характеризують рентабельність продажів;

3) показники, що характеризують прибутковість капіталу і його складових.

Рентабельність можна розраховувати на основі валового прибутку, прибутку від операційної діяльності, прибутку від звичайної діяльності до оподатковування й чистого прибутку. Вибір використовуваних показників рентабельності, визначається цілями діагностики.

Таблиця 1.2.1. Основні показники рентабельності

Показник	Формула
Рентабельність продажу, %	· 100
Рентабельність власного капіталу, %	· 100
Рентабельність виробничих активів, %	· 100
Валова рентабельність продукції, %	· 100
Операційна рентабельність продукції, %	· 100
Чиста операційна рентабельність продукції, %	· 100
Умовні позначення: ЧП - чистий прибуток, ЧД - чистий дохід від реалізації, - середньорічна величина власного капіталу, - середньорічна вартість основних засобів, - середньорічна вартість матеріальної частини оборотних активів, ВП - валовий прибуток, ОП - прибуток від операційної діяльності, ППо - податок на прибуток від операційної діяльності.

1.3 Нормативно-правове регулювання обліку фінансових результатів

Правове регулювання бухгалтерського обліку - це система законодавчих і нормативних актів, відповідно до яких підприємство здійснює господарсько-фінансову діяльність і забезпечує ведення її бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Ці нормативні акти мають певну ієрархічну підпорядкованість.

Вся система правового регулювання бухгалтерського обліку в Україні може бути представлена таким чином:

закони та інші підзаконні нормативні акти;

положення бухгалтерського обліку та інші нормативні акти (накази, інструкції та ін.), що приймаються центральними органами спеціальної компетенції (Міністерством фінансів України, НБУ, Держкомстатом України та іншими відомствами);

методичні рекомендації з ведення бухгалтерського обліку, що розробляються і затверджуються з врахуванням особливостей та потреб певних видів діяльності;

робочі документи щодо організації та ведення бухгалтерського обліку та застосування облікової політики, що приймаються власником підприємства на підставі нормативних документів, розроблених і затверджених органами держави.

До нормативних актів першого рівня належать: закони, укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, які закріплюють обов'язковість одноманітного ведення бухгалтерського обліку всіма суб'єктами господарювання, основні вимоги щодо його організації, правила та процедури ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Основним законодавчим актом, який регулює питання бухгалтерського обліку та фінансової звітності, є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», прийнятий 16 липня 1999 р. В цьому Законі дається визначення бухгалтерського обліку, його об'єкта, встановлюються єдині правила бухгалтерського обліку для всіх підприємств незалежно від форм власності та виду діяльності, визначаються правові засади регулювання, організації, ведення та систематичного обліку, його регістрів, порядок оцінки майна та зобов'язань, привила складання та подання фінансової звітності в Україні.

До важливих постанов Кабінету Міністрів України з питань бухгалтерського обліку також слід віднести також Типове положення з питань, обліку і контролювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості (від 24 квітня 1996 р.); Порядок подання фінансової звітності (від 28 лютого 2000 р.).

Нормативні акти другого рівня включають положення та інструкції з бухгалтерського обліку, які приймаються Міністерством України, Національним банком та іншими відомствами, в яких викладені загальні вимоги державного регулювання бухгалтерського обліку, містяться основні поняття, базові правила та прийоми бухгалтерського обліку. Так, наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. затверджено 32 положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

Важливе значення мають інструкції Міністерства фінансів про порядок бухгалтерського обліку господарюючих засобів та операцій, наприклад: Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (24 травня 1995 р.); Інструкція з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей грошових коштів і документів та розрахунків (11 серпня 1999 р.). Особливе місце належить нормативним актам НБУ.

Третій рівень правового регулювання бухгалтерського обліку включає методичні рекомендації, інструкції та ласти, що роз'яснюють застосування окремих положень бухгалтерського обліку. Міністерство фінансів розробило та затвердило Єдиний план рахунків бухгалтерського обліку та інструкцію з його застосування (30 листопада 1999 р.), Інструкцію про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, а також Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку (20 грудня 2000 р.). Крім того, Міністерство фінансів України розробило типові форми документів, облікових регістрів, форми бухгалтерської документації, а також видає інструкції про порядок бухгалтерського обліку господарських засобів та операцій. Господарюючі суб'єкти, незалежно від форми власності та галузей господарства, зобов'язані керуватися цими документами, які є обов'язковими.

До документів четвертого рівня правового регулювання організації та ведення обліку належать положення, інструкції, накази та інші робочі документи з ведення бухгалтерського обліку, які перебувають безпосередньо в компетенції організації і є внутрішніми робочими стандартами. До них слід віднести: наказ про облікову політику організації, робочі плани рахунків бухгалтерського обліку, положення про оплату праці, посадові інструкції та ін.

Важливу роль у системі нормативного регулювання бухгалтерського обліку відіграють національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, затверджені Міністерством фінансів України. В умовах глобалізації фінансових рішень, створення корпорацій особливого значення набувають проблеми уніфікації національних стандартів бухгалтерського обліку із стандартами міжнародними. Використання Україною Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку у практичній діяльності сприятиме поглибленню міжнародної співпраці в галузі бухгалтерського обліку, поліпшенню якості національних стандартів.



2. Організація бухгалтерського обліку фінансових результатів

Фінансовий результат - це приріст (чи зменшення) вартості власного капіталу підприємства, що утворюється в процесі його підприємницької діяльності за звітний період.

Фінансовим результатом господарської діяльності підприємства є збиток або прибуток. Прибуток в основному утворюється в результаті продажу (реалізації) готової продукції (товарів, послуг). Крім того, підприємство може продавати (реалізовувати) інші матеріальні цінності і послуги допоміжних виробництв та господарств, а також мати доходи і збитки, що збільшують або зменшують розмір прибутку від інвестиційної діяльності.

Прибуток формується поступово протягом фінансово-господарського року. Більшу частину прибутку становить прибуток від реалізації продукції, одержаний у вигляді різниці між виручкою від реалізації і витратами на виробництво та збут. На підприємстві можливі доходи, витрати, які не пов`язані з реалізацією, але збільшують або зменшують суму прибутку або збитків, - це фінансові результати, отримані від інвестиційної та фінансової діяльності, а також результати, які пов`язані з надзвичайними подіями.

Поняття фінансових результатів діяльності трактується в П(С)БО 3 „Звіт про фінансові результати”.

Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов`язані з ними витрати.

Збитки - перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснені ці витрати.

Визначення фінансового результату полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. З цією метою в бухгалтерському обліку передбачається послідовне зіставлення доходів та витрат.

В бухгалтерському обліку чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності

Чистий прибуток включає в себе:

- чистий дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, послуг);

- валовий прибуток;

- фінансові результати від операційної діяльності;

- фінансові результати від звичайної діяльності;

- фінансові результати від надзвичайної діяльності;

- чистий прибуток (збиток).

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) податку на додану вартість, акцизного збору, інших зборів, знижок тощо.

Різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називається валовим прибутком (збитком).

Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна

сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних

витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається

як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожежі, техногенних аварій тощо).

Остаточний фінансовий результат - чистий прибуток (збиток) визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період.

Розмір та характер прибутків і збитків за кожний період діяльності підприємства є найважливішими підсумковими показниками їх роботи.

Узагальнення інформації про фінансові результати підприємства від звичайної діяльності та надзвичайних подій ведеться на рахунку 79 „Фінансові результати”.

Облік фінансових результатів діяльності слід організовувати з врахуванням субрахунків.

Аналітичний облік фінансових результатів організується за їх характером, видами діяльності, видами продукції, товарів, робіт, послуг та іншими напрямками, визначеними підприємством самостійно.

Первинними документами при відображенні накопичення фінансових результатів різних видів діяльності та віднесення до складу нерозподіленого прибутку (збитку) є довідки та розрахунки бухгалтерії.

При складанні фінансових звітів порівнюються обороти по дебіту та кредиту рахунку 79 „Фінансові результати” буде більше дебетового обороту цього ж рахунку, то підприємство на суму різниці має нерозподілений прибуток поточного року. Якщо дебетовий оборот по рахунку 79 „Фінансові результати” більше кредитового обороту даного рахунку, тобто підприємство здійснило більше витрат, ніж мало доходу.

Данні по рахунку 79 відображаються в журналі-ордері №15 та у Звіті про фінансові результати.

Нерозподілений прибуток - це сума чистого прибутку, нерозподіленого у вигляді дивідендів між акціонерами і власниками підприємств. В момент виникнення весь чистий прибуток за звітний період може бути визначений як нерозподілений.

Для обліку нерозподіленого прибутку або непокритих збитків передбачений рахунок 44 „Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)”.

На даному рахунку організовується облік нерозподілених прибутків чи непокритих збитків поточного та минулих років, а також використаного в поточному році прибутку.

Аналітичний облік по рахунку 44 організовується тільки по оборотах звітного року. На рахунку доцільно враховувати наступні аналітичні позиції:

- чистий прибуток звітного періоду;

- поточні витрати, втрати, які списані як у використання прибутку в звітному періоді;

- відрахування до резервного фонду;

- дивіденди, які нараховані за минулі звітні періоди;

- дивіденди, які нараховані за звітний період (авансом).

По всіх аналітичних позиціях аналітичний облік організовується наростаючим підсумком з початку звітного періоду.

Данні по рахунку 44 „Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)” відображаються в журналі-ордері №12 та у Звіті про фінансові результати.

В усіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток. Порядок використання прибутку визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно із статутом підприємства.

За рахунок прибутку, в першу чергу, по встановлених нормативах здійснюються розрахунки з бюджетом, формуються цільові фонди на підприємстві, покривається збитки минулих років.

Чистий прибуток, одержаний підприємством як результат його господарської діяльності після сплати податків до бюджету, а також інших платежів, спрямовується на виплату дивідендів учасникам товариства в розмірі, обумовленому зборами учасників товариства.

Сума, що залишається, згідно з установчими документами спрямовується на формування фондів підприємства, наприклад:

- до резервного капіталу у розмірі не менше 25 % статутного капіталу товариства. Він використовується для покриття витрат, пов`язаних з відшкодуванням збитків та позабалансових витрат. Резервний фонд створюється шляхом щорічних відрахувань у розмірі не менше 5 % чистого прибутку товариства до одержання необхідної суми. Кошти фонду зараховуються на спеціальний рахунок в установі банку. Рішення про використання коштів фонду приймається зборами учасників товариства;

- до фонду сплати дивідендів. Розмір планової і нарахованої за рік суми грошових коштів цього фонду затверджується зборами учасників товариства;

- до фонду соціально-культурного розвитку, який формується і використовується відповідно до рішень, затверджених зборами учасників товариства.

В разі потреби товариство може формувати й інші фонди.

Збитки, що можуть виникнути в результаті діяльності товариства, покривається з резервного капіталу, а у разі недостатності - з інших фондів, створених на підставі установчих документів.

Фінансовий результат, який призвів до збільшення власного капіталу, тобто прибуток, може залишатись на балансі нерозподіленим. Однак частіше його розподіляють за напрямками майбутнього використання.

Розподіл прибутку між власниками (нарахування дивідендів), виплати за облігаціями, відрахування в резервний капітал та інше використання в поточному періоді ведеться на субрахунку 443 „Прибуток, використаний у звітному періоді”.

Аналітичний облік прибутку, використаному у звітному періоді організовується за напрямками використання. Первинними документами при відображенні інформації про використання прибутку є розрахунки та довідки бухгалтерії.

Дані по субрахунку 443 „Прибуток, використаний у звітному періоді” відображуються у Звіті про власний капітал, та журналі-ордері №12.

У відповідності із установчими документами підприємства можуть створювати фонди накопичення і споживання. Під фондами накопичення розуміють засоби, направлені на виробничій розвиток та інші аналогічні цілі. Кінцевим результатом використання цих засобів є придбання або створення нового майна підприємства.

Під фондом споживання розуміють засоби, що направляються на матеріальне заохочення працівників, здійснення заходів по соціальному розрахунку та інших аналогічних заходів і робіт.

Перелік і порядок створення фондів соціального призначення регулюють установчими документам. Ці фонди можуть створюватись за рахунок відрахувань від прибутку, за рахунок цільових засновників та інших джерел.

Метою створення резервів є цільове фінансування власних потреб підприємства. Фонди (резерви) підприємства, що утворюються за рахунок прибутку, можуть бути названими згідно з цільовим призначенням їх використання.

2.1 Первинні документи як основа бухгалтерського обліку фінансових результатів

Форми бухгалтерського обліку -- це певна система взаємопов'язаних облікових регістрів встановленої форми і змісту для відображення наявності та руху активів, капіталу, зобов'язань і процесів господарської діяльності, а також способів і технічних засобів запису операцій в облікових регістрах.

Ознаками форм бухгалтерського обліку є:

зовнішній вигляд і будова регістрів хронологічного і систематичного (синтетичного й аналітичного) обліку;

взаємозв'язок облікових регістрів;

способи і технічні засоби запису господарських операцій в облікові регістри.

За час існування бухгалтерський облік пройшов довгий шлях розвитку і при цьому на кожному його етапі застосовувалися різні форми. Тому за цими формами можна простежити історію розвитку господарської діяльності й бухгалтерського обліку.

Розвиток форм обліку прогресує на принципах послідовного вдосконалення староіталійської форми бухгалтерського обліку, яка була викладена у 1494 р. італійським вченим-математиком Лукою Пачолі в роботі «Трактат про рахунки і записи», виданий у Венеції. Ця форма складалася із трьох книг: Пам'ятної книги (меморіалу), в якій фіксуються господарські операції на момент їхнього здійснення; Журналу, куди переносяться операції із Пам'ятної книги з позначенням кореспондуючих рахунків; Головної книги, куди щоденно записували з журналу господарські операції для систематизації за рахунками. На підставі Головної книги наприкінці звітного періоду складали баланс.

Сучасними формами бухгалтерського обліку, що використовуються на підприємствах, установах і організаціях України, є: меморіально-ордерна, журнально-ордерна, спрощена, автоматизована (комп'ютерна).

Суть меморіально-ордерної форми полягає в тому, що на підставі первинних документів складають меморіальні ордери, в яких вказують кореспонденцію рахунків за здійсненою операцією та її суму з обов'язковим посиленням на документ, що служить підставою для записів. Меморіальні ордери складають на спеціальних бланках або безпосередньо в документі, якщо на ньому відтворена форма ордера.

Ця форма обліку передбачає подальшу реєстрацію меморіальних ордерів у реєстраційному журналі, де ведеться хронологічний облік господарських операцій. Аналітичний облік ведеться в регістрах аналітичного обліку, за даними яких складається оборотна відомість за аналітичними рахунками. Синтетичний облік ведеться у Головній книзі, на основі якої складається оборотна відомість за синтетичними рахунками, бухгалтерський баланс та інші звітні форми.

Схему меморіально-ордерної форми бухгалтерського обліку подано на рис. 2.1.3.

Рис. 2.1.3. Схема меморіально-ордерної форми бухгалтерського обліку

На підприємствах і в організаціях, що мають невелику кількість синтетичних рахунків, може застосовуватись один із спрощених варіантів меморіально-ордерної форми обліку, який прийнято називати формою «Журнал-Головна».

Журнально-ордерна форма бухгалтерського обліку базується на застосуванні журналів-ордерів і відомостей аналітичного обліку, які є основними обліковими регістрами та основою обліку, охоплюють увесь процес господарської діяльності. Кожний регістр виконує певну функцію, а всі регістри тісно пов'язані між собою. За назвою основного облікового регістру названо і саму форму обліку.

Наказом Міністерства фінансів України від 29 грудня 2000 р. № 356 на виконання Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів затверджені Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку.

Основними обліковими регістрами за журнально-ордерною формою є журнали, відомості аналітичного обліку та Головна книга. Кожен із цих регістрів є своєрідним нагромаджуваним регістром, в якому накопичуються певні господарські операції у передбачених розрізах (за рахунками, статтями витрат тощо).

Усі журнали-ордери мають контрольно-шахову форму і побудовані за кредитовим принципом, тобто рахунок, до якого ведеться даний журнал-ордер, кредитується із зазначенням в окремих графах рахунків, що дебетуються в кореспонденції з ним.

У разі застосування журнально-ордерної форми бухгалтерського обліку меморіальних ордерів не складають і реєстраційного журналу не ведуть, а кореспондуючі рахунки зазначають безпосередньо на самих документах. Господарські операції записують безпосередньо до відповідного журналу у хронологічному порядку в міру надходження виправдних документів. Якщо за операціями є значна кількість документів, їхні дані попередньо групують у допоміжних відомостях, місячні підсумки яких переносять потім до відповідних журналів-ордерів. Підсумки журналів-ордерів переносяться до Головної книги, побудованої на відміну від журналів-ордерів за дебетовою ознакою, в якій знаходяться кінцеві залишки за всіма рахунками, необхідні для складання балансу за звітний період.

Журнально-ордерна форма є оптимальною паперовою формою обліку.

Журнали відкриваються за кредитом низки бухгалтерських рахунків (наприклад журнал 1 -- за кредитом рахунків 30, 31, 33, журнал 2 -- за кредитом рахунків 50, 60).

За деякими рахунками з метою посилення контрольних функцій поряд із журнальними записами кредитових оборотів одночасно ведуть відомості дебетових оборотів. Так відомість 1.1 ведеться за дебетом рахунка 30, відомість 1.2 -- за дебетом рахунка 31, а 1.3 -- за дебетом рахунка 33. Приклади заповнення журналу 1 та відомостей 1.1 та 1.2 наведено у табл. 5.2.1 -- 5.2.4.

У випадках, коли потрібну аналітичну інформацію за об'єктами обліку на окремих рахунках (запасів, витрат, доходів тощо) безпосередньо у журналах відобразити неможливо, то попередньо дані первинних документів у потрібному аналітичному розрізі групуються (накопичуються) у допоміжних відомостях (аркушах -- розшифровках), з яких підсумки записуються до журналів.

Аналітичні дані в облікових регістрах мають узгоджуватися з даними синтетичного обліку на останнє число місяця.

Господарські операції відображаються в облікових регістрах під час надходження первинних документів або підсумками за місяць, залежно від характеру і змісту операцій. Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Підсумкові записи в журналах звіряються з даними первинних документів, які були підставою для записів, та з відомостями.

На документах, дані яких включені до облікових регістрів, зазначають номери відповідних облікових регістрів і порядкові но

номери записів у них (номер рядка). За документами, дані яких відображені в облікових регістрах загальним підсумком, номер регістру і номер запису вказують на окремому аркуші, який додається до зброшурованих документів.

В облікових регістрах, показники яких переносять до Головної книги або до інших облікових регістрів, роблять позначку про це у відповідному рядку регістру.

Головна книга використовується для узагальнення даних журналів, взаємної перевірки правильності записів за окремими рахунками і складання фінансової звітності. До Головної книги заносяться із журналів підсумки оборотів із кредиту рахунків.

Головна книга ведеться протягом календарного року. На кожний синтетичний рахунок у Головній книзі відводять окрему сторінку. Для перевірки правильності складання облікових регістрів застосовують оборотну відомість за рахунками бухгалтерського обліку, яка складається з даних оборотів на рахунках Головної книги після занесення до неї оборотів із усіх журналів. Обороти за дебетом і кредитом рахунків мають бути рівними.

Інформація облікових регістрів використовується для складання фінансової звітності.

Необхідність прийняття Методичних рекомендацій по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку визначалась впровадженням Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом МФУ від 30 листопада 1999 року № 291.

Нижче розглянемо порядок ведення облікових регістрів журнальної форми.

Облік операцій про наявність і рух грошових коштів, грошових документів та коштів у дорозі здійснюється в Журналі 1 за кредитом рахунків 30 «Каса», 31 «Рахунки в банках», 33 «Інші кошти» і відомостях 1.1, 1.2, 1.3 до цього журналу. Записи у Журналі 1 та відомостях здійснюються на підставі звітів касира, виписок банку і доданих до них документів.

Облік операцій в іноземній валюті ведеться у Журналі 1 і відомості до нього у гривнях і одночасно в тій валюті, в якій здійснюється операція в іноземній валюті.

Для відображення операцій з одержання довгострокових і короткострокових позик призначений Журнал 2 за кредитом рахунка 50 «Довгострокові позики» і 60 «Короткострокові позики». Записи здійснюються на підставі виписок банку і доданих до них документів, що засвідчують рух залучених позикових коштів.

У розділі ІІІ цього журналу відображаються аналітичні дані до рахунків 50 і 60.

Облік розрахункових операцій за кредитом рахунків 16 «Довгострокова дебіторська заборгованість», 34 «Короткострокові векселі одержані», 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», 37 «Розрахунки з різними дебіторами», 38 «Резерв сумнівних боргів», 51 «Довгострокові векселі видані», 62 «Короткострокові векселі видані», 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядчиками», 68 «Розрахунки за іншими операціями» ведеться у Журналі 3 розділ І, а за кредитом рахунків 17 «Відстрочені податкові активи», 52 «Довгострокові зобов'язання облігаціями», 53 «Довгострокові зобов'язання з оренди», 54 «Відстрочені податкові зобов'язання», 55 «Інші довгострокові зобов'язання», 61 «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями», 64 «Розрахунки за податками і платежами», 67 «Розрахунки з учасниками», 69 «Доходи майбутніх періодів» -- у Журналі 3 розділ ІІ. Записи у Журналі 3 здійснюються на підставі підсумкових даних відомостей 3.1 -- 3.6 та первинних документів. Відомість 3.1 призначена для аналітичного обліку розрахунків з покупцями та замовниками на рахунку 36. Відомість 3.2 -- для аналітичного обліку розрахунків із різними дебіторами на рахунку 37, відомість 3.3 -- для аналітичного обліку розрахунків з постачальниками та підрядчиками на рахунку 63, 3.4 -- для аналітичного обліку виданих та отриманих векселів 16, 34, 51, 62, 3.5 -- для аналітичного обліку розрахунків за іншими операціями на рахунку 68, відомість 3.6 -- для аналітичного обліку розрахунків підприємства з бюджетом за рахунком 64 за всіма видами платежів, включаючи прибутковий податок із працівників підприємства, фінансові санкції, що справляються в дохід бюджету.

Облік операцій про наявність та рух основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів та зносу необоротних активів, а також капітальних і фінансових інвестицій здійснюється в Журналі 4 за кредитом рахунків 10, 11, 12, 13, 19 (розділ І), 14, 15, 18, 35 (розділ ІІ). Аналітичний облік капітальних інвестицій ведеться у відомості 4.1 за окремими напрямками -- будівництво, модернізація, модифікація, дообладнання, придбання тощо, та способами здійснення капітальних інвестицій -- підрядний, господарський. Аналітичний облік фінансових інвестицій ведеться у Відомості 4.2. Для довгострокових і короткострокових фінансових інвестицій ведуться окремі відомості. Аналітичний облік нематеріальних активів ведеться у відомості 4.3.