Важлива роль в структурі міжнародних фінансів належить проведенню операцій з капіталом, а також з фінансовими активами та фінансовими зобов'язаннями (рис. 2).

Рис. 2. Складові міжнародних фінансових операцій

До операцій з капіталом належать операції, пов'язані з одержанням або оплатою капітальних трансфертів, а також операції з придбання та реалізації нефінансових активів. Структуру операцій з капіталом наведено на рис. 3.

Капітальні трансферти відрізняються від поточних тим, що вони пов'язані з переходом власності на основний капітал. До капітальних трансфертів зараховують також анулювання (списання) боргу кредитором за умов, коли він не одержує відповідного вартісного еквівалента. Капітальні трансферти здійснюються як у грошовій, так і у матеріальній формах. Прикладом використання останньої форми можуть бути операції з передавання власності на основні фонди та списання дебіторської заборгованості. До грошових трансфертів можна віднести інвестиційні гранти (на будівництво визначених об'єктів). Обмін нефінансовими активами зводиться до придбання та продажу невироблених активів, до яких, зокрема, належать земля, надра і нематеріальні активи.

Складові фінансових операцій показано на рис. 4-8.

Важливу роль у розвитку національної економіки відіграють іноземні інвестиції. Залучення коштів іноземних інвесторів сприяє активізації внутрішнього інвестиційного процесу, впровадженню нових технологій, використанню передового зарубіжного досвіду, розвитку малого і середнього бізнесу, нарощуванню інвестиційного потенціалу територій та ін. У період переходу до ринкової економіки іноземне інвестування використовують для розвитку базових (ракетно-космічна, літакобудівна, суднобудівна, інформаційна, біотехнологічна) та інших галузей (харчова, переробна, торгівля, легка промисловість та ін.).

Рис. 3. Структура операцій з капіталом

Рис. 4. Складові фінансових операцій

Особлива роль належить залученню іноземних інвестицій на основі концесійних договорів та угод про спільну інвестиційну діяльність. Пільговий режим залучення іноземних інвестицій запроваджено у СБЗ. Резервні активи - це та частина державних фінансових активів, що створюються і використовуються з метою регулювання платіжного балансу та вирішення інших задач розвитку міжнародних відносин. До суб'єктів формування резервних активів належать центральний банк та інші органи державного управління. До складу резервних активів (міжнародних резервів) входять ліквідні активи, що застосовуються в міжнародних розрахунках. Це, зокрема, монетарне золото, спеціальні права запозичення, іноземна валюта й інші фінансові ресурси, що визнаються платіжними засобами за міжнародними угодами (рис. 9).

Рис. 5. Складові інших інвестицій

Рис. 6. Класифікація прямих іноземних інвестицій (за резидентністю)

Рис. 7. Складові портфельних зарубіжних інвестицій

Рис. 8. Складові інших зарубіжних інвестицій

Рис. 9. Складові резервних активів

3. Структура платіжного балансу України

Всі операції, які проводяться з іншими державами, є основою складання платіжного балансу держави. Платіжний баланс відображає фінансові операції, що здійснюються між суб'єктами конкретної країни і суб'єктами інших країн світу. Це - співвідношення між обсягами грошових надходжень, одержаних країною з-за кордону і сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду. Платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яку використовують в процесі планування та прогнозування розвитку економічних відносин із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями. Платіжний баланс складають як звіт за певний період із розподілом за групами операцій. Він має дві частини: надходження і платежі.

Основними джерелами надходжень є:

- доходи від експорту товарів та послуг;

- доходи, одержані у вигляді оплати праці;

- доходи від інвестицій;

- трансферти, одержані з інших країн;

- грошові перекази мігрантів;

- інвестиції в країну;

- інші доходи.

Основними статтями платежів країни є:

- оплата імпортованих товарів та послуг;

- оплата праці громадянам інших країн;

- перекази організацій і громадян в інші країни;

- оплата доходів від інвестицій;

- перерахування трансфертів за кордон;

- проведення інвестицій в інших країнах;

- інші платежі.

Платіжний баланс країни складається з двох частин: 1) рахунку поточних операцій; 2) рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій. У першій відображають рух коштів, пов'язаних з експортом товарів та послуг, а також одержанням та перерахуванням доходів і поточних трансфертів. Другий рахунок використовується з метою відображення проведення операцій з капіталом між резидентами та нерезидентами, а також фінансових операцій. В свою чергу, операції з капіталом охоплюють капітальні трансферти та обмін нефінансовими активами. До складу фінансового рахунку входять операції, пов'язані з проведенням інвестицій (прямих, портфельних та інших) і використанням резервних активів. У розділі "Помилки та упущення" відображають різницю між кредитовими та дебетовими операціями (зі знаками "+" та "-"), що виникають в результаті часових та вартісних розбіжностей.

У платіжному балансі кожна операція відображається подвійним записом: за кредитом і за дебетом. Зменшення активів та зростання зобов'язань відображаються у кредиті платіжного балансу. Кредит відображає надходження і доходи одержані. У дебеті відображаються платежі та витрати. Використовується також позначення операцій знаками "+" і Знакова характеристика дає уявлення про напрями руху грошових потоків. Вони враховуються у процесі складання платіжного балансу. Зі знаком "+" відображають операції, що враховуються за кредитом, а "-" - за дебетом. Збільшення активів позначається знаком "-а зменшення активів - знаком "+".

Використання такого підходу пояснюється тим, що у платіжному балансі фіксуються не зовнішньоекономічні операції у натуральній формі, а їх результати у грошовому вираженні. Збільшення активів вимагає зростання грошових витрат. Тому такі операції позначаються мінусом. Зменшення зобов'язань досягають за рахунок витрачання коштів, і вони також позначаються мінусом. Збільшення зобов'язань пов'язують з притоком коштів і відображають плюсом.

Систематизація поточних операцій у складі платіжного балансу передбачає, що зі знаком "+" відображають експорт товарів та послуг, а також доходи і трансферти, одержані резидентами країни. Експорт товарів зазначають у кредитовій (плюсовій) частині платіжного балансу. Адже у таких випадках спостерігається зменшення товарних активів та зростання грошових надходжень. Мінусовими вважаються операції з імпорту товарів і послуг та доходи і трансферти, що виплачуються нерезидентам. При проведенні імпортних операцій фінансові ресурси витікають з держави, тому вони відображаються зі знаком "-" (або за дебетом).

Рух капіталів між резидентами та нерезидентами країни в платіжному балансі відображають так. Якщо проведена операція приводить до збільшення обсягів фінансових активів резидента, що розміщені за кордоном (придбання активів), тоді вона позначається від'ємним значенням (або за дебетом). Такий порядок застосовують і до зобов'язань. У разі, якщо відбувається зменшення суми зобов'язань резидентів перед нерезидентами, вони відображаються зі знаком "-" (за дебетом). Зменшення (продаж резидентом) активів країни за кордоном, а також збільшення зобов'язань перед нерезидентами в платіжному балансі, позначають позитивним знаком (за кредитом).

Прямі інвестиції охоплюють інвестиції в країну (відображаються зі знаком "+") та інвестиції з країни (враховуються зі знаком "-"). Портфельні інвестиції з країни поділяються на закупівлю зарубіжних цінних паперів (зазначаються в балансі зі знаком "-") і продаж вітчизняних цінних паперів (відображаються зі знаком "+"). Інші інвестиції розподіляються на активи і пасиви. До активів належать: одержані кредити і дебіторська заборгованість; інший короткостроковий капітал; валюта і депозити. До останнього розділу (валюта і депозити) відносять активи на рахунках "НОСТРО" комерційних банків-резидентів. У платіжному балансі одержані кредити, валюту і депозити показують зі знаком "+", а дебіторську заборгованість та інший короткостроковий капітал - зі знаком "-".

Пасиви (зобов'язання) у розділі "Інші інвестиції" відображають середньострокові та довгострокові кредити, які поділяються на гарантовані і негарантовані державою. В свою чергу, такі кредити розподіляються на одержані та погашені. Одержані мають знак "+", а їх погашення - знак "-". До зобов'язань також відносять короткострокові кредити, кредиторську заборгованість, інший короткостроковий капітал, валюту і депозити. При цьому зростання обсягів валюти і депозитів у резидентів відображають зі знаком "-", а зниження - зі знаком "+". Зростання (поповнення) резервних активів показують в платіжному балансі зі знаком "-", а їх використання - зі знаком "+". За умов перевищення пропозиції валюти над попитом центральний банк її скуповує. Результатом є поповнення офіційних резервів. А продаж валютних ресурсів, а також використання їх з метою фінансування платежів за зовнішнім боргом, приводе до зменшення резервів (їх використання). Порядок відображення операцій в платіжному балансі наведено в табл. 1.

Таблиця 1. Відображення операцій в платіжному балансі

Різниця між кредитовими та дебетовими проводками, що утворюються в результаті часових та вартісних розбіжностей, називаються в платіжному балансі "Помилки та упущення". З одного боку, вони відображають суму, на яку величина кредитових операцій відрізняється від дебетових. У тому разі, якщо кредитові операції перевищують дебетові, помилки і упущення мають знак "-". Коли вони є позитивними, це свідчить про те, що країна має виплатити компенсацію іноземним суб'єктам за рахунок коштів, залучених понад суму резервних активів. В останні роки в платіжному балансі України спостерігається від'ємне значення статті "Помилки та упущення". Це є результатом постійного прихованого відпливу капіталу з країни. Його обсяги не враховуються в інших розділах балансу.

Рівновага платіжного балансу досягається в тому разі, якщо оплата імпорту проводиться за рахунок експортних надходжень. Від'ємне сальдо платіжного балансу виникає у випадках, коли витрати країни переважають надходження. Стан платіжного балансу оцінюють як стабільний у разі, якщо дефіцит його поточного рахунку можна забезпечити довгостроковим фінансуванням за рахунок очікуваного зростання, стабілізації цін і здатності країни до погашення своїх боргів у повному обсязі.

Надлишки надходження коштів понад витрати використовуються з метою збільшення валютних резервів, надання позик іншим державам та внесків капіталу до міжнародних фінансових організацій. У випадках, коли є дефіцит платіжного балансу, можливе використання певних джерел для його фінансування. До них, зокрема, належать: використання валютних резервів, одержання позик інших держав, одержання позик міжнародних фінансових організацій.

У разі, якщо грошові надходження в країну перевищують платежі, платіжний баланс країни є активним. У випадках перевищення платежів над доходами, виникає пасивне сальдо балансу.

Активне сальдо поточних операцій свідчить про надлишок надходжень коштів з-за кордону порівняно з витратами (для проведення імпортних операцій). Воно урівноважується експортом капіталу. В такому разі зовнішні капітальні активи країни зростають. Пасивне сальдо поточних операцій компенсується рівновеликим притоком зарубіжних капіталів.

Сальдо поточних операцій та сальдо операцій з капіталом і фінансовими операціями мають бути однаковими за абсолютною величиною та протилежні за знаками. Тому загальне сальдо платіжного балансу завжди дорівнюватиме нулю.

Для забезпечення стабільного фінансового розвитку держави доцільним є досягнення активного сальдо платіжного балансу. Це є фактором зміцнення валютного курсу, збільшення фінансових рейтингів держави, накопичення ресурсів для проведення ринкових перетворень. Погіршення стану платіжного балансу супроводжується, як правило, зниженням курсу національної валюти, зменшенням надходжень капіталів з-за кордону, збільшенням ризиків у процесі проведення інвестиційної та господарської діяльності.

Регулювання платіжного балансу країни здійснюється з використанням таких способів:

1) нарощування офіційних резервів центрального банку з метою фінансування можливого дефіциту платіжного балансу;

2) проведення регулювання валютного курсу (девальвації або ревальвації національної валюти або підтримки стабільного курсу) з метою сприяння розвитку експортно-імпортних операцій;

3) посилення валютного контролю та проведення дефляційної політики (сприяння стабілізації цін і тарифів в державі).

Структуру платіжного балансу України в 2002-2006 pp. відображено в табл. 15.2.

Таблиця 15.2. Структура платіжного балансу України, млн дол. США

Показники "міжнародна ліквідність" та "міжнародна інвестиційна позиція" відображають співвідношення між активами та зовнішніми зобов'язаннями країни. Вони використовуються з метою визначення її платоспроможності перед іноземними суб'єктами, а також визначення стану зовнішньоекономічних зв'язків з іншими державами, обсягів запасів зовнішніх активів, суми зобов'язань країни, обсягів зарубіжних капіталовкладень, стану резервних активів та інших показників, що відображають позиції держави в системі міжнародних фінансів.

Міжнародна ліквідність країни - це її здатність виконувати свої міжнародні зобов'язання щодо погашення боргів. Для забезпечення ліквідності держава мусить мати достатні ресурси для виплати зовнішньої заборгованості у визначені періоди. При цьому така виплата має здійснюватися платіжними засобами, що задовольняють кредиторів. Як правило, до них належать міжнародні платіжні засоби (ВКВ, СПЗ та євро).

З метою визначення міжнародної ліквідності країни використовують декілька показників, з-поміж яких, зокрема: золоті запаси, валютні резерви, міжнародні державні кредити, міжнародні фінансові ринки, джерела кредитування зовнішньої торгівлі. Використовують також відносні показники, виражені відповідними коефіцієнтами, які відображають співвідношення між величинами міжнародних платіжних засобів та обсягом зовнішньоекономічних операцій країни, імпортом товарів та послуг, експортом капіталу та ін.

Згідно з методикою, прийнятою МВФ, термін "міжнародна ліквідність" відображає у доларовому еквіваленті міжнародні резерви та інші зовнішні вимоги і зобов'язання органів грошово-кредитного регулювання, а також зовнішні активи та зобов'язання депозитних банків країни. При цьому для визначення міжнародної ліквідності країни міжнародні резерви, зовнішні вимоги, а також зовнішні активи зіставляються з величиною зобов'язань.

До міжнародних резервів (резервних активів) належить частина зовнішніх активів центрального банку, що перебуває під його контролем і може використовуватися для прямого фінансування дефіциту платіжного балансу чи здійснення непрямого впливу на величину такого дефіциту. Зокрема, міжнародні резерви охоплюють: монетарне золото, резервну позицію країни в МВФ, СПЗ, що належать державі, та іноземну валюту.

Золото монетарне - це високочисте золото у формі монет, злитків або брусків, не нижче за 995 пробу, що перебуває у власності або під контролем центрального банку чи органів державного управління. Іноземна валюта - готівка у ВКВ та вимоги центрального банку до нерезидентів у формі короткострокових депозитів у золоті та ВКВ, казначейські векселі, цінні папери іноземних держав (короткострокові і довгострокові) та інші вимоги, що використовуються для фінансування платіжного балансу.

Резервними активами є ліквідні активи центрального банку країни. Зокрема, такі активи охоплюють валютні резерви у ВКВ, активи центрального банку у банках-нерезидентах у ВКВ, золотий запас центрального банку, активи країни у МВФ у вигляді резервної позиції та спеціальних прав запозичення. До резервних активів належать також депозити центрального банку, цінні папери, які перебувають в його розпорядженні, та інші активи.

У платіжному балансі відображаються зміни в обсягах та структурі резервних активів, що відбулися протягом звітного періоду. До основних операцій з резервними активами відносять:

- купівля (продаж) центральним банком іноземної валюти у процесі проведення інтервенцій на валютному ринку з метою регулювання валютних курсів;

- погашення та обслуговування державних цінних паперів;

- фінансування дефіциту, що виникає в процесі проведення зовнішньоекономічних операцій;

- погашення та обслуговування кредитів, одержаних від міжнародних фінансових операцій.

Підтримка та поповнення резервних активів здійснюються шляхом проведення таких заходів:

- купівлі монетарного золота та іноземної валюти центральним банком;

- одержання доходів від операцій з іноземною валютою та банківськими металами;

- залучення валютних коштів від міжнародних фінансових організацій, іноземних банків та інших кредиторів.

Для визначення міжнародної ліквідності країни використовуються показники діяльності на міжнародних фінансових ринках органів грошово-кредитного регулювання. В Україні до них належить НБУ. При цьому розраховують активи і пасиви органів грошово-кредитного регулювання країни. Основними агрегатами активів НБУ є зовнішні активи, вимоги до загального уряду, нефінансових установ, приватного сектору та вимоги до депозитних банків.

Зовнішні активи охоплюють міжнародні резерви, якими володіє НБУ, та інші вимоги до нерезидентів. Термін "загальний уряд" прийнятий МВФ. Він поєднує центральні та місцеві органи державного управління, а також їх позабюджетні фонди. Вимоги НБУ до загального уряду включають: вкладення у боргові цінні папери, надані кредити (включаючи пролонговані, прострочені, сумнівні) та нараховані доходи за ними. До вимоги до депозитних банків належать кошти НБУ, що передано комерційним банкам у вигляді коштів до запитання, строкові депозити, розміщені у комерційних банках, кошти, надані банкам за операціями РЕПО, надані, пролонговані та сумнівні кредити і нараховані доходи за депозитами та наданими кредитами.

Основними пасивами органів грошово-кредитного регулювання є такі агрегати: резервні гроші, депозити термінові, депозити ощадні, депозити в іноземній валюті, зовнішні пасиви та депозити загального уряду. Резервні гроші - це сума готівки, що перебуває в обігу, депозити комерційних банків у НБУ (в національній валюті і СКВ), депозити інших клієнтів НБУ в національній валюті та нараховані витрати за ними. Зовнішні пасиви охоплюють використання кредитів МВФ та зобов'язання НБУ перед нерезидентами. Депозити загального уряду - це кошти державного і місцевих бюджетів, бюджетні кошти клієнтів, що утримуються з бюджетів, і кошти позабюджетних фондів у НБУ.

Оцінювання міжнародної ліквідності має враховувати також такий показник, як рахунки капіталу та інші статті. Рахунки капіталу охоплюють розміри статутного капіталу НБУ, його загальних та спеціальних резервів та інших статей. До них, зокрема, належать результати переоцінки, результати діяльності попереднього і поточного років та резерви за сумнівними активами.

Міжнародна інвестиційна позиція відображає сукупність накопичених запасів зовнішніх фінансових активів та пасивів країни. Тут фінансуються усі фінансові вимоги та зобов'язання резидентів країни щодо нерезидентів. До складових міжнародної інвестиційної позиції відносять прямі, портфельні та інші інвестиції, а також резервні активи держави. Ці компоненти класифікуються за типами фінансових інструментів, а також за секторами економіки. Прямі інвестиції поділяються на акціонерний капітал, реінвестовані доходи та інший капітал. До портфельних інвестицій належать цінні папери, що надають право участі в капіталі емітента, та боргові цінні папери. Інші інвестиції - це комерційні та банківські кредити, позики міжнародних фінансових організацій, фінансовий лізинг, готівкова валюта та депозити, а також всі види дебіторської та кредиторської заборгованості. Міжнародну інвестиційну позицію України в 2005 р. відображено в табл. 3.

Таблиця 3. Міжнародна інвестиційна позиція України на початок 2005 р., млн дол. США

Список використаної літератури